Александр Залищук

Стихи на украинском языке

Немов скаженії собаки...

Немов скаженіі собаки...

Немов скаженіі собаки,

що грізно виють в небуття,

порвали. Все - троянди, маки...

Кохання міф. Як ті лайдаки.

В душі мерзенне відчуття.

За віщо?

Що кому я винен?

Все не второпаю ніяк...

За небокраєм пісня лине.

І журавлі прощальним клином.

А я - один. Як неборак...

Я дзвоню...

Я дзвоню коханій жінці. Іде, люба, аж до Львова. - Все нормально? - Так, чудово!- хриплуватий голос ніжний.

- Як ти? - Добре! Сам? - Так само... Ось і все... поговорили. Ми свій борщ в собі зварили. Граєм роль в життєвій драмі.

Як там буде - за одвірком... Може взавтра - вже далекі... Я - кохаю. Час лелеки. Бережу ій сім'я гірке.

Ах, кохання... сливи спілі. Як останній поцілунок. Вирвеш зуб - а кров із лунок не зупинять - гемофілік...

Ласкавий вечір

Ласкавий вечір...

Ласкавий вечір: тихий, теплий, ніжний, неначе мамині долоні наді мною. І та печаль здається вже ... смішною. Сміюсь крізь сльози, бо наспрвді смішно - про втрату ту, що десь...колись... Забуто. Навіщо? Якщо є бажання - бути і пити вечір. І про це писати вірші.

Про молодість

Про молодость...

Кидайте в бабу зерна ці, із гуркотом сердець бо молодість не вернецця, не вернецця. Пи* ець!

З шибениці

З шибеницi...

З шибеницi, завше, видно далеко... Навiть можна заглянути за хмари. Ген, за обрiй вiдлiтае лелека i чим довше, тим чiткiшi примари.

А внизу - бездушно, хвилями, натовп. Плеще тому черв'яку, що у пЕтлi. Потерпи... все скоро скiнчиться, брате. Вiпочинеш-бо, вже, ввечерi. В пеклi.

Сон

Сон...

Я, опанований твоєю владою, падаю...Падаю. Падаю. Підійми мене. Поможи мені. А навколо вишки режимні. А навколо - коло. З собаками. А я падаю. В поле те - з маками.

Ти і зірка мені, і багаття. Ти знімаєш у сні моїм плаття. Тіло збуджуєш в тінях ранкових. Все би добре, та теє коло - те, що є навкруги. З собаками. І якби не те поле - з маками...

Все було би добре. Як казка. Та до спини - гаряча праска. Та у груди свинцеві бджоли. Я тебе не зустріну ніколи. Все - ті кляті, скажені собаки. А на полі...були не маки...

Залишуся...

Слухати подих. У відповідь дихати. Нерівно дихати - своїм коханням... Збирати від учорашнього крихти життя. Що у мене, майбуть, останнє. Недовгий щлях... І не самий легкий. Та і нехай! Головне - не один. Десь, по графіку, добрий лелека прилетить з подарунком, сюди. Дочекаюсь. Самому цікаво - який він. Отой, що повинен прийти... А поки зварю нам по чашечці кави. І,втомлено, посміхаєшся ТИ. В очах твоїх - лагідності і розпусти стільки, що млосно у грудях стане. Коли він прийде, то життя відпустить... А я...не піду. ВАС торкаюсь вустами.

Нас немає...

Нас немає.

Там де ти - мегаполіс ламає людей. Перемелює в порох, збиваючи пиху. Там де ти, чути сміх двох маленьких дітей. Там, де ти, завжди можна знайти якийсь вихід.

Там, де я, колобродить якась пліснява'. Так буває завжди у містах невеликих. Крізь асфальт проростає, усюди, трава. Там, де я, також можна знайти якийсь вихід.

Там, де ти - там недобре. Де я - також зле. Поодинці воно нас, потроху, ламає. Може вихід - докупи? Твоє і моє? Я дивлюся в майбутнє. А НАС там... немає...

Сам бачу...

Знаєш... я тебе кохаю. Квітів у вікно напхаю. (я про поверх запитаю) Дев'ятнадцятий? Злітаю...

Я пропеллер примандячу з батарейкою. На спину. Я... за все тобі віддячу. Я літатиму невпинно.

Біля вікон тарахтіти... Сірниками блимать стану. Ти не зможеш - не хотіти. І відчиниш. Попід ранок.

Заберу собі що треба... І - своїм тобі віддячу. Ти найкраща, каже ребе. Я і сам це добре бачу...

Ніжності...

Ніжності я, обережно, у жменьці, дам, щоби ти, як води, напилася. Ти у душі моїй - зла інтервенція. Звідки, кохання моє, ти взялася.

Ти мені в душу пустила коріння і розцвіла в мені білою вишнею. Як ти там, сонце, в далекій країні? Ніжна, єдина, кохана і грішна...

Навчу...

Навчу... (про авжеж)

Зустріну. Заціловану додому приведу. Тебе, ненагодовану, не буду... Підожду.

Наваримо вареників. Нажаримо шкварок. Щоб еники-їбеники літали до зірок.

Як ми їх всі затопчемо, наївшись досхочу, кохатися захочемо. І я тебе...навчу.

Ти, мною всюди навчена, вся мокра, без одеж... Ну, як тобі побачення, Сподобалось? - Авжеж!

Таїна життя

Таїна життя.

Переплетемо ноги і руки, ставши єдиним. Знову і знову повним розпусти, щастя і муки стогоном зірвем з ночі покрови.

Подихом вічним, званим, цілющим я в тобі буду. Я тобі стану. Стомлено-ніжна, очі заплющиш і прошепочеш: Ти мій...коханий.

Все так як треба

Все так як треба.

Все так, як треба. Як потрібно їй - душі, що не оговталась. Допіру. Від опіків. Від щему, що під шкіру мені загнало нездійсненність мрій.

Все буде. Добре. Впевнений. Бо є у мене ті світанки з вечорами. Які мені в любов відчинять браму. А зверху - дощ липневий щиро ллє...

Сила переконання

Сила переконання.

Я дивитимуся довго в очі серед ночі... - Хочеш, Галю, ? Хочеш, Галю? Хочеш, Галю? - Хочу!

Незбагнене і незабутнє.

Незбагнене і незабутнє. Нездоланне і невмируще те кохання. Минуле й майбутнє перевиті в'юном квітучим.

З ним сильніший я за сильніших. З ним і смерті я не злякаюсь. З ним у гвалті достатньо тиші. Знов кохаю. І знов...не каюсь.

Сіє, сіє білий сніг...

Сіє, сіє білий сніг... Все - неначе уві сні. Наче долю відбілило недолугому мені.

І закриє білим слід тих, моїх, минувших літ. Хай назавжди...Ні - навіки! Хай душі потоне пліт.

Хай насмерть хоч замете! Все - і те...і те...і те. Все що вже давно згоріло. Може...нове проросте...

Ти мене...

Ніч учорашня нас заморочила. Все розглядала наші прохання: Ти мене хочеш... я тебе хочу. Скиглить кохання. Наче...востаннє.

Сном здичавілим зморило під ранок. Та лиш заплющу потомлені очі - бачу феєрію тих забаганок: я тебе хочу... ти мене хочеш...

Люди не в змозі, - щоб , геть, не любити. Людям приємне кохання, напрочуд. Нам щось з цим треба, кохана, робити... З цим обопільним:" ...я тебе хочу".

Нам принесе, як відлуння кохання, вітер, що поряд...десь поряд ночує відповідь-стогін. Те тихе зітхання: " Ти мене... чуєш?" "Я тебе...чую!".

Сіло сонце...

Сiло сонце.

Сіло сонце. Нас весна бере в обійми. Скоро прийде... І відкриє нам дива'. Десь у небі солов'іна пісня лине. Ми почуєм - зачаровані слова.

Зовсім скоро. Залунає пісня дивна. Зовсім скоро... Я так хочу, щоб - і ти... Щоб почула... лісова моя царівна. Не проспала. І щоб встигла зацвісти.

Оченята

Оченята...

Навіщо... Боже... Доля наостанці мені. Тебе. Як сонце у намисті. І буде ніч. І будуть дикі танці. І крик твій перший всіх розбудить в місті.

А потім... що? Куди мені? Сліпому... Засліпленим тобою - ген за обрій. А перший крик летить, летить... без втоми. І посміхаються назустріч люди добрі:

- Добрячий буде хлопець! Що сказати... - А може - дівка? ... - Буде, теж, нівроку! Я бачу уві сні ті оченята, що сірі, як у мами... І глибокі.

Така поезія

Така поезія. (чисто мое мнение)

Нема поетів на моій землі... Одні лиш поторочі недолугі. А над поетами дерева, ще малі... Такий ось вірш - похмуре бугі-вугі...

Та й усе

От і все...

Ні пари з вуст - та ну тебе до біса! Що не скажу тобі - усе не так... Я скоро буду вити вовком з лісу. Тягар на серці - кам'яна плита.

Навіщо так болюче ображаєш? Куди тебе в образах занесе... Я ж не залізний... не якийсь комбайн - зупиниться моторчик. Та й... усе.

Дорахуй до ста...

Ніяково мені. Хрипко і в грудях хрустко. Пальці дрижать і біль... Звично. Все, як і завжди. Не відпуска мене . Мабуть, шо й не відпустить. Ангели в небесах дивне кіно покажуть.

Ніяково мені. Щось я не встиг зробити. Валиться все із рук. Так що - до біса все. Я, наче той літак, кимось навіки збитий,- падаю і несе вітром мене. Несе...

Ніяково мені. Так що пробач. Не бійся. Не подзвоню тобі. Не напишу листа. Скривиш своє лице, й подумки:" Йди до біса!" Я вже до нього йду. Ти... дорахуй до ста...

Багаття

Багаття.

Я розпалив багаття у дворі.

Палю гілля, що зрізав ще в вівторок.

Палю своє Учора й Позавчора.

Гілки димлять. Вони іще сирі.

А може то димить моя душа?

Чи пам'яті димлять моменти зла?

Це не важливо. Все згорить дотла.

На попіл. Під закінчення вірша...

А як воно, те Взавтра, що і як...

нема про що тут , поки, говорити.

Даю багаттю час. Щоб догоріти.

А потім якось буде. Так чи так...

Це - твій вибір

Це - твій вибір.

"... так пусть тебя чих-пых собака злая

а не такое солнышко, как я!"

Народная, сука, мудрость

Не хочеш? То як хочеш! Пташку в руку!

Не буде - поцілунків серед ночі.

Знайдеш собі сама. Кого ти хочеш.

Якогось волоцюгу і падлюку.

Неоковирний,злий і дурнуватий...

Ще й заглядаючий, скоріш за все, у чарку.

І двох вас понесе у світ байдарка...

Сама у всьому будеш винувата!

Якщо ти хочеш

Якщо ти хочеш...

Скажи мені - чого від тебе хочу... Ти та, що довго снилась - уві сні. Тебе знайшов. Заплющ прекрасні очі, якщо ти хочеш... вірити ... мені.

За віщо?

Навіщо - день? Навіщо - ночі темінь? І - безпритульна, млосна гіркота... За віщо біль? - бо я не зовсім в темі.

... за всю любов - ця істина проста!

За те кохання, що увіткнуло жало і чобітьми ставало на лице. За те, що та, що , нібито, кохала, ніколи не кохала.

Ось за це.

Не мені...

Я сказав би тобі про зірки.

Але, знаєш, навіщо...

Ти найкраща з усіх ,

тих, що в небі сіяють, зірок.

Ти до мене не хочеш

підходити навіть. Поближче.

Навіть самий маенький не зробиш,

малесенький крок.

Ти боішся, а може

не хочеш зі мною стосунків...

Ти уже обпеклась

і не раз. Ти мовчиш вдалині.

Я пишу на листочках,

залишивши там поцілунки...

Ти всміхаєшся сумно.

Всміхаєшся... Та - не мені...

Відчуття свободи

Відчуття свободи.

Тільки одна хвилина. Лишень одна - те відчуття свободи. Воно зі мною. Ззаду - щербата , у плямах крові стіна. Спереду -цілять у мене. Й ... в свободу мою, під стіною...

Не стріляйте

Не стріляйте...

Пісня з давнього дитинства ранить серце - "Ой летіли дикі гуси...". Рве струну... Був маленьким і вночі боявся вмерти. І боявся я попасти на війну.

Все минуло, я вже виріс. А війною я наівся, і наівся досхочу... Чую пісню. Ту далеку я, весною. І,згадавши, знову плачу і лечу.

Вже ніколи тим маленьким я не буду... "Дикі гуси"...я іх бачив - не у сні. Не стріляйте... в мою пісню, добрі люди. Попадете - прямо в серце ви мені...

Літній сон

Лiтнiй сон.

Кує зозуля. Вечір. Вже затих зелений ліс. Спадає спека всюди. Темніє небо. Потомились люди. Лягають спати. Мовчки відпустив

у сни безмежні ледь зомлілу душу, що сповнена і жаги, і жалю. Не відлітай назавжди, лиш молю. Бо ранок ще майбутній стріти мушу.

Лиш коники десь у траві цвірчать. Якісь пташки глибоко в лісі плачуть. На небі зорі. Я вже іх не бачу - заснув. А зорі блимають. Не сплять.

коники - це по російськи кузнечики. А не стрипиздики, як деякі думають.

Кохання

Кохання.

Знову серце заспокоітись не хоче.

Знову рветься. А куди - не знаю сам...

Знов прокинусь. Я прокинусь серед ночі.

Проповзає... по щоці моій сльоза.

Що ж так плаче? Що ж те серце так тріпоче?

Невгамовне. Знову пам'ять на поріг...

Серце мовчки щось мені сказати хоче.

Ніч розкине своі крила угорі.

Те кохання... Наче рана передсмертня.

Не відпустить. І забути не дає...

І один я у людській тій круговерті.

Все шукаю. І надіюсь - що ти є.

Лиш під ранок сном як ковдрою накриє.

І затихне десь під ребрами той щем.

Те кохання - нездійснена моя мрія...

Моє щастя . Що пройшло давно дощем.

Заблукав

Заблукав...

Заблукав в чужих світах... Не вернусь додому. Грізні зими і літа, Хмари, роки... Пустота. І, навіки, втома.

Я додому не прийду. Не вернусь. Ніколи. За спиною я - біду, сльоту, гар... Мене не ждуть. Дім мій - чисте поле...

Очі мокнуть. Від дощу. І болять повіки. Я... нікому не прощу. Дух на волю відпущу. Я - нічий. Навіки...

сльота - слякоть гар - гарь

Я - українець!

Я - украінець! Я люблю свиняче сало. А сало... це така приємна штука... Попробовать не дам - самому мало! Хто хоче відібрать - зламаю руку!

Продовження...

Продовження.

Така сувора правда долі - Зустрілись... І любов - без меж. Усього ім було доволі... Хоч і не в роскоші. Авжеж.

Та... якось. Трохи і помалу. Жили. Кохалися. Удвох. Любов була. А це - чимало! Та ще за них був добрий Бог.

І все було б... Та тут в віконце - тихенько стукнуло. Війна! В очах стемніло. Згасло сонце... Пішов... Залишилась одна.

Він воював. Вона - чекала. Молилась Богу. День за днем. Та час настав - Його ... не стало. І хтось до хати - дзень-дзелень!

Вона відчула, що загинув. Хоч ще не знала - до пуття... Так! І уперще - в цю хвилину під серцем... тьохнуло дитя.

Вчора

ВЧОРА.

Чорний дим підіймає вгору крила своі, накриває землю. Ми живими були учора, а сьогодні в очах наших темно. Вчора дихали ми спокійно, а сьогодні - нема повітря. Тіло наше пожерли війни, душі наші- ядуча цитра...

Повнолуння- лимон із саду і хрести наче хмарочоси. Мабуть так, на усяк випадок Смерть свою наточила косу. Вітер гіркий полин розвіє. П,ємо трунок. В зіницях - зорі. Ранок...Півень померший піє. Ти не бійся- це було вчора...

У краіні - новий порядоr. Ми ж бо діти загиблих воів... Повнолуння- лимон із саду вчора прийде і зве з собою. Лихо-лихом, удар об землю. Чорний дим, ненависний вітер. Жити вчора- і страшно і темно... А сьогодні- ми тільки діти.

Буде яблуня з білим цвітом, буде річка, туман уранці. І Чорнобиль, як злом, нагрітий ВЧОРА знову зове нас в шанці... Вчора Брєжнєв і голод вчора, вчора кров і безсилля мука. Але ми зрозуміємо скоро,- це учора в сьогодні стука...

Життя - не водиця

Життя не водиця...

Ген, за небокраєм сині роси. Сльози неба. Віття край дороги. У житті давно вже все не просто. І про зовсім забули боги.

Може й правда - ми... не ми. А думка бога , що заснув посеред поля. Але... чом в житті такая мука? І чому не можна нам без болю?

Ні. Не сон богів ми. Не примара. Ген, за небокраєм - громовиця. І дзвенить в душі моій гітара. І життя... я знаю - не водиця...

І нехай там що, і жить не сила. В небеса дивлюсь. У вир небесний. Скільки зла... мене не підкосило. Жаль одного - більше не воскресну...

I, нiби такий же...

І, ніби, такий же. Ні краплі не інший. Ті ж самі болячки як завше, зі мною. І, ніби, не краще. Хвала, що не гірше... І мить ще не стала у горлі стіною.

Та якось по-іншому бачу. І чую. І якось по-іншому все відчуваю. Здається, ось-ось - і у світ полечу я. Цю мить шось від мене допоки ховає.

Та все ж мій політ уже скоро. Він поряд. І ниє спина', і мішає одежа. Відкину я радість, забуду про горе. Полину. В Безодню. А, може, в Безмежжя...

Ciє-сiє...

Сіє-сіє...

З неба сіє-посіває. Засіває землю ковдра. Біла-біла. І літає білий сніг в повітрі довго.

Приморозило. Щодуху я біжу у теплу хату. За весною в серці туга. Та весни ще довго... ждати.

Заметіль у вікон бродить. Візерунки в склі малює. А зима від своі вроди розпашілася. Балює.

Сіє-сіє сніг і вітер ген розносить по окрузі. На деревах білі квіти. І ворони. Вічні друзі...

Де та весна...

Де та весна!

Лушпенить лютий. Наче пес злосилий. Лаштаювато скубає за вуха. Скриплячий сніг, хрусткий, як мертва муха. Ой, весно, весно... де тебе носило?

Я так втомився у собі тягти цю потороч холодних сірих днів. Уже не сила бідному мені. Тепла прохати я втомивсь. А ти...

Мороз кудлатий з двору все не йде. Сидить і виє. Падло. Чорнооке. А небо чисте. І таке глибоке... Лиш в мене у дворі. Ніде інде.

Гіркотний смак холодних вечорів мене вганяє в чорну меланхолію. І... наче звик я , цю торити колію... Де та весна! Під тисячу чортів!

лушпенить - не вгамовується лаштаювато - по-дурному, нахабно

Дивний лютий

Дивний лютий.

Замерзли вулиці. Як скло

дорога до самоі хати.

А з неба сіяло й сікло

дощем.

І захотілось спати...

Такий той лютий. І зима

така... Примхлива й чудернацька.

Морозу лютого - чортма.

Він жде. І нападе - зненацька.

Якщо зможу...

Навіть у страшному сні,

там де все темно і страшно,

там, де живуть моі дні,

ті - що сконали, вчорашні.

Там, де кружляють і злять

чорні й голодні ворони...

буду тебе я чекать.

І, що можливо, - до скону.

Там, у пітьмі, сірий день.

Десь, він сховався за тінню.

Там за спиною іде

те, що огидне людині.

Я не лякаюсь. Я звик.

Жду, коли скажуть - на винос.

Ти, якщо встигнеш, позви.

І, якщо зможу, прокинусь...

Вже ніколи...

Вже нiколи.

Вже ніколи тобі не подивлюсь у очі.

Вже ніколи тобі не скажу - До побачення!

Дуже рідко, прокинувшисчь серед ночі,

до нестяму хочу просити пробачення.

Ні за що... просто так. Наче витяжка болю.

Сконцентрована там, у мізках, серед звивин.

Не кидаю прокльони я зрадившій долі.

Розумію, що... винен. У чомусь я. Винен.

Не змінити нічого. І не переграти.

Все давно так іде. Так і буде. До скону.

Я дивлюся на сонце своє. Через грати.

В небі хмари малюють лице. Як ікону...

Зачарована зима

Зачарована зима.

Снігу білого - без краю.

І, здається, більщ нема

тут нічого. Набираю

у долоню. Він куса.

Він неначе б'ється струмом.

Білі-білі небеса

в землю дивляться, із сумом -

ім на саночках-візках

покататися б. Із гірки.

Але щось іх не пуска...

Небесам тому і гірко.

Я так само, як вони -

небеса, сумую. Заздрю.

Я хотів би, від зими,

в небо утікти. Назавжди...

Повернуся...

Повернуся, я вірю, Я знаю... колись

в той далекий свій день і далекий свій час,

у ту мить, коли я із тобою зустрівсь.

І не бУло нічого, на світі. Крім нас.

Я вернусь. І ми разом підем до зірок.

До далеких, безмежних, невидимих сфер.

І коли я до тебе зроблю перший крок,

зрозумію тоді... що, насправді... помер.

Бо нічого без плати ніхто нам не дасть.

Та і... згоден. Крізь пальці життя пробіга.

Бо навіщо дорога без тебе здалась...

Бо без тебе на світі - лиш біль і тУга...

Мнение

Мнение.

Мавпи нам не друзі. Взагалі. Краще вже - ті кляті москалі...

Живим...

Ви нагрійте воду, та обмийте тіло...

Заспівайте пісню мені ту,

де про вільну пташку, що додом летіла.

Та й померла прямо на льоту...

Ви труну прикрасьте барвінковим квітом.

Намалюйте хрестик на чолі.

Свічку мені в руки вставте й запаліте.

В ізголів'я - рідноі землі...

Та не плачте, люди! Гірше вже не буде.

Я іду навіки в небуття...

Згадуйте про мене. Я вас - не забуду.

Хай вам буде щастя. І життя!

В любов...

В любов немає вороття - немов заорано. Душа - то плаче. Як дитя. То кряче - вороном.

Любов померла. І мене - на дно. Камінчиком. Все, що було, не повернеш. Бувай... Амінчики!

А якщо в нас залишиться час...

(Реквієм)

А якщо в нас залишиться час, ми поглянем на захід востаннє. Ще жевріє. Іще він не згас. І, можливо, чекає на нас. Ми ідемо до нього з хрестами...

Зачеркне блискавицею слід. Б`ється серце в прицілі. Востаннє... Може ... якось по іншому слід, Ні! Лиш так. І здригається світ. Постріл... Воля. Уже без кайданів.

АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД:

Если время еще есть у нас...

Если время еще есть у нас, напоследок взглянуть на закат... Тот, что, вроде, еще не погас. Что застыл, в ожидании нас. Мы с крестами идем... напрокат.

След наш молния перечеркнет. На прицеле мы все... Напоследок мысль - а может быть, надо в обход? Нет! Лишь так! Мир увидит восход. Но без нас... будет эта беседа...

Що далі?

А хтось не відчуває каяття: малою ж кров'ю... Кров'ю, та - малою... "Небесна сотня" віддала життя, я впевнений, що і за нас з тобою.

А далі - що?? Яка нас жде "краса"?? І дивний ворог вже не забарився... Чого чекати - черги в Небеса? Хто перший в чергу до... "Небесних тисяч"...

Не за тих і не за тих...

Не за тих і не за тих (що буває, коли так)

Ні! Не за тих я! І я не за тих. Вщухнув мороз. Та і вітер затих. Але життя б"є по тім"ю веслом - ті й ті мордують мене. Як на зло...

Соловей

Соловей.

Соловей заспіває мені. На світанку. Пісню. В ній - всі слова про кохання. Але спів той - печальний. І злий. Як питання. Він співає мені. Так, неначе востаннє...

Остання надія

Остання надія.

Змерзла душа. І багаття іі не зігріє. І оковитоі чарка мене не спаса... В небі, як зірка, горить та, остання надія. Хоч і не гріє вона... Але, все ж, - не згаса...

Країна

Країна.

Невже незрозуміло, що народ втомився. Хтілось - говорити. А нам стріляли, цілячись, - у рот. Мабуть, щоб того рота нам... закрити.

Хотіли ми - піднятися. З колін. Ми - намагались... Не заради слави... Бог - бачить! І, колись, розсудить Він - хто з нас правий. І хто з нас - має право!

А поки - з тоі клятоі війни везуть "двохсотих". Назавжди. Додому. Ви кажете, що:" нет такой страны"? Я в ній живу! І я... стою на цьому!

Вогник

Вогник.

Інтенсивність світла ненароком

гонить морок темряви нічноі.

Чую тихі і чарівні кроки -

ти ідеш. Зустрітися зі мною.

Зорі, як свічки

не згаснуть в небі.

нам з тобою шлях вони -

до сцени.

Вогник , що горить в мені

для тебе.

Вогник що горить в тобі

для мене.

Що нам з того , що у залі -

пусто

в нашій п"єсі , де любов

вмирає.

звикли у житті ми часто- густо

до такого.

Ми собі зіграєм.

Може хтось зайде -

на пізній вогник

і побачить драму

і відчує:

вітерець ,

що сумовито стогне.

Все це-

на асфальті намалює...

Ось - фінал!

Світлішає у небі.

Наостанок скрипка нам заграє...

Вогник ЩЕ горить

в мені для тебе.

Вогник , що в тобі-

вже догорає...

Тут - пагано)))

ТУТ - ПАГАНО...

Я хочу жити там, де літо. А там , де холодно - не хочу... А тут -ще й грошей просять діти. Втічу я звідси - світ за очі!

Туди - де тепло і макаки. І - голі баби на халяву. Я йду! Чекайте, небораки! Заради - гонору . І - слави!

Навіщо...

Навіщо Ви мене про щось питаєте? На серці лід... І він не хоче таяти. І скнію від суботи. До суботи... Любов - примара... Й джерело скорботи.

Можливо. Колись...

Можливо. Колись.

Загояться рани. Можливо. Колись.

Пробачить гріхи моі світлеє небо.

Ті мріі моі, що ніяк не збулись,

не збудуться більше. Та й... хай ім. Не треба.

Не плАчу за себе - що є... тому буть.

Дорога веде. У світи? У ... могилу?

У небі зірки. Мені світять. Майбуть...

Дійду в майбуття.

... якщо вистачить сили.

Щось у коханні тому...

Щось у коханнi тому...

Навіщо вірити в кохання,

яке померло вже. Давно.

Учора схлипнуло востаннє,

мені шепнуло: Все одно...

Навіщо плакати й любити

довіку те, чого нема...

прибито мучитись і жити.

Коли у серці вже пітьма.

Навіщо? Сам не знаю. Треба!

Лице я згадую твоє.

Дивлюсь у ніч. Шепчу до тебе.

Щось... у коханні тому є...

Іншої - нема

Іншоі - немає...

І гострий сніг розвіє в серці тугу.

А вітер забере собі думки.

Я не зустріну в цьому світі другу.

Хай що там кажуть... хай пройдуть віки.

Бо іншоі - немає. І - не треба.

А та, що треба, вже мене не жде...

І пада сніг... І вітер б'ється в ребра.

Життя по колу. Хай собі... іде.

Прощення

Прощення.

Не мені - твоє вранішнє вбрАння.

Тіла білого спілий бузок.

Не мені і слова - про кохання.

І реальність здійснених казок...

Не мені... Та й... нехай. Твоє сяйво

я пізнав його. П'ючи. Колись...

І тебе пізнавав я, як таіну.

І за тебе ночами моливсь.

Проклинав. І прохав я - прощення.

В тоі тіні, що бачив - у сні.

І уста твоі, ніжні, священні,

теж у сні, пробачають. Мені...

Моє незнайдене кохання...

Моє незнайдене кохання. Моя любов, що не прийде... Мій день... яскравий. І останній. Те щастя рідне ... де ти? Де?

Гіркі, наівні й недоречні кому задам питання ці? Вага думок придавить плечі, додавши зморщок на лиці.

Хто винуватий в тім, що знову дивлюсь у небо. Й до зірок я знов і знов кидаю ... слово. Воно живе. Серед хмарок.

І не вернеться. Й не полине до тоі, що у далині. Чекання біллю б'є у спину. Не буде відповідь... мені

Сідає сонце...

Сідає сонце. Затихає ліс...

І спів пташок - як втомлена сопілка.

Рудий, крадеться, між кущами, лис.

Та так тихенько, що не хрусне гілка.

Гудуть джмелі. А поле - до небес.

Лишень далеко стріне лісосмугу.

Це - рідний край. Мене, як вірний пес,

завжди стрічає. І завжди - як друга.

Дзижчать над головою комарі.

І ранні зорі тихо зверху світять.

І... лиш блакитне небо. Угорі.

І відчуття - що я один. На світі...

З гіркотою...

Ні, не Шевченко я ніякий.

Костенко Ліна навіть не...

Бо з видавництв усіх собаки

ганяють. З лайкою. Мене!

Я хочу...

Я хо'чу додивитися спектакль, де я - статист. Або - десь в епізоді. Я - Одіссей, шо рветься до Ітаки, або я Те, що криється в негоді.

Я - в першому ряду, на кулемети. Я - той, хто в мене цілить - з кулемета. Життя - спектакль. Роль моя не мед. І - мимо проліта моя комета...

Упала зірка. Де іі знайти? Вже не встигаю я - крізь тіі хащі... Не впораюся. Що ж, можливо ти цю роль дограєш. Може, навіть краще.

Про невмираючого горця

Про невмираючого горця.

Я шлакоблоки ламав руками. Я ворогів робив колобками. Про мене і у казках говориться, бо - Невмираючий, сука, горець я!

Матриця. Про Неповторного

Матриця. Про Неповторного.

А я... пистую за білим зайцем. Пігулок якихось наівсь... А хулі? Навчивсь кунг-фу я. Дали по яйцях. Зате тепер - зупиняю кулі.

Даю просратись тепер піндосам! І з Трініті по ночах - по-чорному! Мене бояться навіть матроси! Чому? Бо - Нео я, Неповторний!

Не своє - не чіпай!

Я бачив у труні того,

у в білих тапках,

кто в мене випив самогон!

Убив. І крапка!

Згасає день

Згасає день.

Згасає день. Вклонилися черешні. Нагріті сонцем, сплять і бачать сни. Ворожить в небі марево війни. Стихає бій. І хтось - вже не воскресне...

Янголе мій славний...

(передсмертна записка)

Янголе мій. Славний...

Як ти, моя мила?

Вже зима, як саваном,

снігом землю вкрила...

Як тобі жилося там?

Спи. Заплющ повіки.

Скоро ми зустрінемося.

Скоро вже.

Навіки...

Пам'ятаєш небо ти?

Ті, - похмурі зорі...

Прилечу я лебедем

через дикі гори.

Почекай, мій янголе

ту, недовгу, днину.

Якщо не ослабну я

через стрілянину...

Снігом все занесено...

Темно - сліпнуть очі.

Почекай... Ріднесенька.

Ще - один деньочок.

Відчуття

Відчуття...

Зрадники, як завжди , - зраджують. І кубляться десь у затінку. Та брехню нам нагромаджують. Видають за правду-матінку... І легесенькими трунами матері нагороджаються. І басує в серці струнами. Зло крадеться. Наближається...

Двоє

Двоє.

Сивенький дідусь сидить в садку. Проводжає літо, наче свято. Скільки він побачив на віку... Нинішнім дістало б на десяток.

Вся рідня давно на цвинтарі. Сам-один залишився на світі. Десь його кохана - угорі... Десь лежать в краях далеких діти.

Десь воює кров його - онук. Бережи його, богине Ночі! Дивиться на сонце з понад рук. І не мружаться старенькі очі.

Поряд пес біля колін присів. Вуха настовбурчує пухнасті. Двоє у садку. Із тих часів, де було усяке... Навіть щастя...

Батьківська хата

Батьківська хата.

Колись... Колись! Не стане мами й тата. Мене не стане. І моіх дітей. І батьківську, оту - стареньку хату, зла хуртовина снігом замете...

Мабуть, тоді всі житимуть ...ще краще! І правнуки полинуть до зірок. Залишиться одна, напризволяще, старенька хата. В мареві дірок.

Життя таке.Чого його картати. Всяк хрест свій тягне. Як тягнув Іісус. А хата всіх нас буде пам'ятати. Допоки оту хату не знесуть...

Лист собі

Лист собi.

Напишу листа. Собі - у майбутнє.

Побажати б, далебі, та щось путнє...

Побажати ясних днів. Довгих років.

Щоб померти - уві сні. Ненароком.

Щоб закінчилась війна. В перщу чергу.

Щоб згадав - не Сатана. Бог - ізверху.

Щоб хвороби не було. І тривоги.

Щоб удача, а не зло. Ну... хоч трохи.

Запалив. І лист в огні спину вигнув.

Не дійшов би він мені. Бо - не встигне...

Ой жеж, ой жеж коло млина...

Ой, же ж, ой, же ж, коло млина... (гумореска)

Ой, же ж, ой, же ж, коло млина, та коло старого сивий циган, зі сльозами, звертався до Бога: - Я голодний! Босий! Голий! Боже! Хочу супу... той і каже: - Натри кінським перцем собі дупу.

Дурний циган та й послухав. Зробив, як сказали... Запекло! Неначе в дупі багаття розклали... Він волає, він ганяє, вирячивши очі... А Господь з Небес сміється: - Супу вже не хочеш?

- Вже не хочу!- репетує,- Спасай мене, Боже! -Натри кінським перцем очі. Й - рота. Допоможе! Той дурний ще раз послухав... Очі й рот помазав... Що сказати? Пекти дупа перестала. Зразу.

Що було з тим ромом далі, не буду казати, бо від того пересказу не зможете спати.

Ще додам я наостанці: треба розум мати. І - Господа єрундою не слід діставати...

Мій рідний краю

Мій рідний краю...

Мій рідний краю, знов политий кров'ю. Тут люди знову б'ються. За життя. Пишу тобі - із відчаєм. З любов'ю. І - з вірою у краще майбуття.

Ich sterbe

Ich sterbe.

(по словам очевидцев - последние слова А.П.Чехова перед смертью)

Затріпотіло серце. Наче пташка, що рветься в небо. З рук. Те відчуття і зрозуиіти й передати важко. Якесь примарно-тоскне каяття...

Грішив? Грішив... Не Ангел. Ні на йоту. Життя пройшло над краєм. І мені у прірву болю, гіркоти й скорботи не впасти було важко. Вдалині

небес блакить, що без кінця і краю. І сяйво сонця. Краплями дощу затріпотіло серце. Я - вмираю... у кожнім дні. ПрощЕння не прошу...

Відлітає душа...

Відлітає душа, як маленька небесна пір'інка. В ті далекі краі, де не буде ні воєн, ні зла. Там я знову маленька... маленька, маленька дитинка. І мене обережно матуся на ніч сповила...

В тім небеснім краю буде все зрозуміло і добре. Буде брат посміхатись і ангел погладить крилом. Буду бачити все, навіть те, що сховалось за обрій. Відлітає душа... Залишаючи болі і зло...

Коханій

Коханій.

Пробач мене за всі своі тривоги, За мій той норов, що як нерв дзвенить. За те, що терпиш... що є вдосталь змоги. За те життя, що обернулось в мить.

За ту любов мою, таку незграбну. Що квітів я тобі не дарував... За все пробач... За те, що не ослабнув. Коли заснеш, тобі шепчу слова...

Цікаві українці

Цікаві украінці.

Ходять люди. В небо пики задирають. Витріщають, наче жаби, своі очі.

Небо в хмарах. І не видно людям Раю. Наче день. А відчуття - що серед ночі...

Це - затемнення. В природі так трапляється. Украінці ж - вилупляються. Під каву. Скоро будуть так дивитися на яйця - скоро ж Паска. (Украінцям все цікаво!)

Літній день

Літній день.

Літній день. На узбіччі дороги вітерець, собі, пилом мете. Через тіло... дубок проросте. А душа? Вже прямує - до Бога...

Поділити цю землю на двох дуже важко. Хіба що - углиб. Без війни - ми змогли б? Не змогли... Я померти б хотів - на Різдво...

Випадковий гість

Випадковий гість...

(в киівському будинку письменників)

Я знову тут. Я вже тут був. Колись...

Ці стіни не змінились, зовсім, з часом.

За весь цей час і мріі... не збулись.

І долі гіркота критична маса

давно вже проливає. Через край.

Не чую вже давно душі сопілку.

З небес - дощу сердитий водограй.

Я - випадковий гість. В будинку Спілки...

Вранішні примари

Вранішні примари.

Ніби напророчило кохання вранішнє те сяйво - з-за вікна. І вчорашні суєтні метання, і вчорашня болісна вина...

все уже здається несуттєвим. Наче щось змінилося в мені. Наче зараз стріну королеву. Що тихцем примарилась. В вікні.

и перевод:

Утренние видения.

Словно мне любовь наворожили утренние солнышка лучи. Мысли, что вчера вокруг кружили и вины галдящие грачи -

кажутся неважным мне и левым. Новым стал я, в глубине души. Словно скоро встречу королеву, что в окне привиделась. В тиши...

Спасибо за чтение

Вернуться к книге