Про кохання

Янгол

Твій янгол не спить у тебе на плечі,

І навіть не дивиться з хмари,

Твій янгол любить погарячіш:

Пітбулів, метал, гітари…

Твій янгол навряд чи колись літав,

А крила були б – то б викинув,

Або на потертий байк поміняв,

Та зверху «ракету» випросив.

Твій янгол – далекий, як Єрусалем,-

Півроку буває зайнятий.

З місця зірватися – без проблем,

А потім шість місяців – у пам'яті?

Відстань між вами свідомість рве

І космічним холодом дмухає.

Але янгол всередині все ж живе

І тебе вечорами слухає…

Ти каву п'єш, він поруч сидить,

Мовчки дивиться, посміхається.

І хоч по ночах за кордоном спить,

Але поруч все ж прокидається.

Мить і зникне. І знову немає ніде,

Більше миті тобі не довірено…

Він начепить німб і кудись піде,

Адже в янголів справ неміряно...

Зима

Сніжною кашею, крижаними калюжами мчимо швидше до дому, до гарячого чаю. Не ми містом гуляємо і в кафе сидимо теж не ми, не ти руку тримаєш, не я тебе обіймаю...

…Зима заповзла в настрій через очі і ноги, тихенько запхикала, замимрила, бардаку наробила, божевільним генієм прийшла до знемоги, полотно продірявила, щедро мазнула білим...

...Зустрічаю тебе кожен день то в метро, то у парку. Але знову не ти, тільки привид з безмежною владою. Втомився від помилок, злий, та вже мрію про чарку… Але видихну день і знов з радістю тебе згадую...

Дорахуй до ста

...Була логістика непроста,

Надії розтанули знову до літа...

Він їй обіцяв: «Дорахуй до ста!

І я з'явлюся, повір, приїду!»

Вона рахувала. Раз в тридцять днів,

Вірячи: цифри надії воскресять.

Та й занурилася в цей наспів...

... Дев'яносто дев'ять, дев'яносто десять...

...На мільйон секунд запізнився він.

Та не було у світі міцніше віри.

І вона почула якийсь передзвін

На дев'яносто сімсот чотири...

Так, він з'явився. Хай ледь живий,

пірнувши з минулого в мить у сьогодні...

Вона шепотіла: «Коханий! Мій!»,

Рахуючи знов до нової сотні...

Ти носиш джинси, коротку стрижку, легку куртку і довгий шарф...

Ти носиш джинси, коротку стрижку, легку куртку і довгий шарф...

В вайбері ти не дозволиш лишку, боячись стати як сотні Марф...

У хованні емоцій - ти просто профі, іх зберігаєш в сторінках книг...

Тебе зігрівають віршовані строфи… Позбутися ще би замерзлих ніг...

...Ти слухаєш музику дев'яностих, тебе заспокоює звичний зміст...

...Ти любиш гуляти цим містом в роздумах, зрідка міняючи назви міст...

...Вечір - за вишивкою, книжкою, в м'якому кріслі, у світлі лампи...

...Без сновидінь, з головою легкою...

...От би і нам би...

Пташка

Як давно не стукала ложка по краю склянки

В спробах наївних зловити плацкартний ритм...

Взяти б квиток та й вийти у тебе з ранку…

…Потяг іде без зупинок, на жаль, транзит…

Як давно не тримали пальці тендітне пір'я,

Боячись раптом зламати шматок крила…

…Заблукали, осіли і міцно вросли в подвір'я,

Не підняти. І вже зріє сумнів, що пташка була…

У довгої осені сильні крила

У довгої осені сильні крила -

чотири помахи і - на хмарах…

…Обох супутників без зусилля

Вгорі залишить у райських шарах.

А ті, в обіймах, підуть по небу,

Любов звільняючи через очі.

В надії встигнути все, що треба,

пророзмовляють до самої ночі.

А ніч закрутить та вкриє м’яким,

нашепче в вухо казок чудесних,

І нагородить їх усіляким,

спустивши боязко з піднебесних…

Цілком пізнавши нічні принади,

Вони розійдуться вже без страху.

Зима не має над ними влади.

У довгої осені крила птаха....

Соловейко

У зоряної темряві досвітній соловейко

вдихає в себе ніч маленькими ковтками,

добровільно наповнює себе мороком і прохолодою.

Якийсь час птах чекає, поки ніч зігріється

всередині його крихітного пухнастого тільця.

На коротку мить ранковий маестро

стає центром метаморфози.

А потім через мереживну, хитромудру трель

впускає в цей світ теплий, затишний ранок.

І той розтікається абрикосовою м'якоттю

по лінії горизонту.

Сум

Привидом сірим, легкою хмаринкою,

Сутінком, тінню, живим невидимкою,

Примарним спогадом, дивним бажанням,

Мрійливим натяком, теплим диханням

Вас потурбую, мов шум.

В мить ви відчуєте це формування

Фібрами шкіри... і здивування,

Радість і щастя, страх та бажання,

Схожі на ніжний парфум…

Але потягнетесь. "Що ж це я?", - скажете,

Голову скинете, пояс зав'яжете,

Руки піднімете, повільно встанете,

Будете зайняті, зайняті, зайняті…

Тільки залишиться сум.

Чайок

Зараз я заварю чайок,

Ви з варення знімайте кришечки,

ось вам печиво, цукорок,

забирайтеся глибше трішечки.

Або хочете, принесу

Вам з підвалу сухого чарочку?

...За віконцем листковий суп,

Хмари склалися в небі в галочку.

Я підозрюю, в цю «красу»

Нам в нагоді буде громовиця…

...Мій продукт проганяє сум,

від нього мало хто відмовиться...

Чую, чую я ваш смішок…

Гарний приклад батька наслідую.

Отже, чуєте? Вже пішов...

...Хуртовиною не поїду я,

на вокзал вас не повезу.

Почекайте, поки розпутиця.

...Я по п'яні пущу сльозу,

ви залишитесь та й закрутиться...

Просто... Ти - Осінь...

Просто... Ти - Осінь... Ти теплих фраз

Пригорщі сиплеш в калюжу...

Ти навіваєш ледь чутний джаз...

Ти проникаєш у душу...

Твої одежі м'які, ніжні...

Пестощі - полохливі...

Але потрібні як сни нічні.

Бачиш віршів припливи?

Ти - радість зустрічі... Вірний друг

У добрих та сильних лапах...

Шелест трави і сплетіння рук...

І рудуватий запах...

Ти - легке марево від дахів...

Жменька листя на площі.

Ти - до самотності сто шляхів.

Ось, подивись: вже дощик!