НеВиМовне

МаревоЯ відчуваю, що в душі – темніє.Як в надвечір’я тихо йде теплоІ все здається іншим. Чи зуміюЯ втримати хоч щось? З вікна втеклоТе відображення, що наче я лишала…А може то здавалося мені?Чи я жила, чи просто так топталаШляхи перестраждалої землі?Чи все здавалося? Чи все пощезло?А ти? Чи ти наснилася мені,Моя любов? Залишилось закреслитьДва білих кола на моїм вікні.ГолосінняЗатуманені мої мрії, мої відчуття.За туманами я шукала легшого життя.За дорогами я незчулась як впала одна.За тривогами не розгледіла у пітьмі дорогого вікна.Впала долу й плакала, наче втрачала життя.Голосила на весь світ, шукаючи в тобі чуття.І не втрималась, не додержала слова свого.І втекла, щоб не бачить тебе одного.Моє серденько! Моя лялечка! Де ж ти сховане?Чом без тебе я? Чом сама собі стала ворогом?Закрутилося, закричало щось у моїй душі.Де ж ти, доленько? Чом вертаєш лише у мої вірші?НаснилосяМені наснило…