Їжачки, понаїжачки

Глава 1

Ця книга БЕЗКОШТОВНА і не може ніким використовуватись для продажу. ©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.

Ганна Рось

Їжачки, понаїжачки

(казка для дітей 5-10 років)

На одній лісовій галявині жили звірі своєю громадою. Був у них головним великий ведмідь, Потапович. Його міцний стіл стояв під величезним дубом, який давав тінь під час літньої спеки. Ведмідь сидів за столом, рахував на рахівницях, скільки жителів в громаді, кому скільки малини зібрати, кому яблук, меду дати.

Жили в громаді своїми родинами білки, зайці, їжаки, миші, а ще хитрий лис, старий бобер, сова з совенятами та сорока.

Жили вони в цілому дружно, один одному не заважали, допомагали, тільки на хитрого лиса ображалися.

*

Якось у сусідньому березовому гаї, де жила інша громада, сталася пожежа. Багато там берізок, кущів, трави погоріло. Бігли, рятуючись, звідти звірі, куди очі бачили.

Щоб такого не було на їх узліссі, вирішив ведмідь Потапович провести навчання, як пожежу гасити, а краще зовсім не допускати її.

Каже ведмідь сороці, яка у нього секретарем була, помічником одним словом,:

- Облети, сороко, громаду, та скажи всім збиратися у дуба, будемо вчитися, як відра зберігати, як воду зі струмка носити, як лопатою пісок кидати, як діток від лісової пожежі рятувати. Все зрозуміла? - питає.

- А що казати? - замислилася сорока.

- Говори, йдіть, Потапович до дуба кличе.

*

Полетіла сорока, бачить: заяче сімейство обідає.

Кричить сорока зайцям:

- Ідіть до дуба, Потапович кличе!

- Зараз прийдемо, ось тільки зайчат нагодуємо і прийдемо, - відповідає зайчиха.

Летить сорока далі, дивиться, лис газету читає. Кричить сорока:

- Іди, лисе, до дуба, Потапович кличе!

- Скажи, прийду, ось тільки газетку дочитаю, - відповідає лис.

Летить сорока далі, раптом бачить: сімейство чужих їжачків на їх галявину йде. Всі замурзані, в сажі, явно погорільці, та ще й пожитки на візку везуть.

Сорока вирішила: ось так новина, я її перша всім розповім! Летить сорока, кричить:

- Їжачки, понаїхали їжачки!

- Які їжачки? - кричить у відповідь білка. - Куди понаїхали?

А сорока далі полетіла, кричить:

- Їжачки, понаїхали їжачки!

- Що стрекочиш, сороко? - запитує бобер.

А сорока не слухає, далі летить. Так вона поспішає першою новину розповісти, що слова ковтає. Виходить у неї:

- Їжачки, пона ... їжачки! Їжачки, понаїжачки!

Облетіла сорока всю галявину, такого переполоху наробила!

- Що за «понаїжачки»? - дивуються звірі.

- А, ну, підемо до дуба, дізнаємося, що сталося.

А їжачиха варила грибний суп їжачкам до обіду, та так злякалася, думала, щось з їжачками.

Кинула вона суп варити, побігла до дуба.

*

Зібралися всі жителі громади у дуба, дивляться - стоять з пожитками їжачки-погорільці з сусіднього гаю.

- З чим завітали? - запитує їх ведмідь Потапович.

- Ми погорільці, з березового гаю, прийміть нас до своєї громади, дозвольте у вас жити, - попросив їжак, глава сімейства.

- Ой, ой, ой, - закричала їжачиха, мешканка узлісся, - якщо ви ще тут оселитеся, зовсім голодно буде, ми в цю зиму ледве-ледве протягнули. Осінь була суха, грибів мало, горіхи не вродили, ледве кінці з кінцями зводимо. А жити тут будете - і ми, і ви голодувати будете.

- А де ж їм жити? - заступився лис. - Нехай живуть!

- А тобі лисе, аби нових жителів, а потім будеш їжачків красти і їсти їх! - закричала їжачиха. - Куди мій їжачок в минулому році подівся?

- Чи не їв я твого їжачка, - відповів лис, - дивитися треба за своїми їжачками!

- Як же, і на мишей не полював? - запищала мишка-мати. - Скільки мишей переловив.

- І мишей я не їв, а їжачки-погорільці нехай живуть! Мають право! - не вгамовувався лис.

- А їжачиха правду каже, - підтримала білка, - ми теж гриби збирали, мало їх було. Треба щось придумати, як і їжачкам допомогти, і як самим не голодувати.

- А давайте, я їм рибу ловити буду, нехай рибу їдять, - запропонував бобер.

- А їжачки рибу не їдять, - втрутилася сова.

- Так, задача, - Потапович почухав потилицю. - Треба щось придумати.

- Їжачки, понаїжачки! - не вгамовувалася сорока.

Вона вирішила нагадати, що це вона перша принесла таку новину.

- Зате трави у нас багато, - сказала зайчиха, - нехай трав'яні супчики варять, а ми травичкою поділимося.

- Та хіба травою вони наїдяться! - схлипнула їжачиха. - Дивіться, скільки дітлахів, вони ж ростуть, їх годувати треба!

Зажурилися звірі, задумалися, як погорільцям допомогти. Сова, яка жила прямо на дубу в дуплі, говорить:

- А чого тут думати? Треба їхній гай від лісової пожежі відновити, тоді не доведеться нікому голодувати. На удобреній землі все швидко оживає і виростає.

- Точно! Молодець, сова! - похвалив ведмідь.

- Ах, як добре, відновимо, допоможемо, - зраділа їжачиха, - а зараз ходімо до нас, я супу наварила цілу каструлю, будемо їжачків годувати.

Забрала їжачиха до себе всю їжакову сім'ю погорільців: маму, дітей, бабусю, а тато залишився.

*

- Давайте візьмемо лопати, відра і підемо прямо зараз гай розчищати. Затягувати не можна, час весняний, сприятливий для посадки рослин. Всі за інструментом, збір через десять хвилин! - скомандував Потапович.

- Ох, а мені кашу варити на котлі, годувати всіх працівників, - сказала сорока, одягаючи фартушок і косиночку.

Зібрали інструменти звірята і попрямували в сусідній гай. А там, травичка вигоріла, берізки повалені, кущі обгорілі.

А кабан, житель березового гаю, побачив помічників, вирішив в гай повернутися.

- Нічого, нічого, - сказав кабан, - зараз навалимося, порозчищаємо, краще колишнього буде.

Взялися звірята працювати. Зайці граблями травичку згрібають, ведмідь колоди обгорілі забирає, кабан землю розпушує, сова обгорілі кущі обрізає, мишки травичку нову сіють, поливають, гриби розсаджують.

Навіть лис одягнув білі рукавички та гілки збирає. А білочки накопали молодих берізок і з їжаком-погорільцем, садять новий гай. Весело працюють, дружно.

- Ой, дивіться, - сказав кабан, - бобер нові колоди тягне, піду, допоможу.

Притягли вони колоди.

- Будемо їжакам новий будинок будувати, - каже бобер, - лисе, цвяхи неси, у тебе їх повна коробка.

- Чи не повна, а менше, - сказав лис, - але, добре, принесу, не шкода.

- А я пилку принесу, - сказав заєць.

Поляну розчистили, все посадили, давай разом новий будинок будувати. Заєць пиляє колоди, кабан підносить, ведмідь піднімає, бобер укладає, лис гвіздки забиває.

Побудували новий будинок, краще колишнього. А мишенята вже вікна фарбують. Білки під вікнами полуницю посадили, а полити чим?

- Який двір без колодязя, - сказав кабан і давай землю рити, воду шукати. І знову дружньо звірята колоди пиляють, колодязь будують. А сова відро подарувала, підв'язали відро мотузкою, в колодязь опустили, витягли ціле відро холодної смачної води. П'ють звірі, радіють праці своїй.

А тут сорока прилетіла, хотіла всіх до обіду запросити та новий будинок для їжачків побачила. О це так новина! Полетіла назад, їжачисі з дітьми новину розповісти:

- Їжачкам, понабудували їжачкам! Їжачкам, пона ... їжачкам!

Їжачиха, нагодувавши своїх гостей, мила посуд після обіду. Бабуся їжачиха допомагала, витирала посуд рушником.

- Сорока знову новину на хвості принесла, - сказала їжачиха. - Що ще трапилось?

- Їжачкам, понабудували їжачкам!

- Що набудували? - здивувалися їжачки.

Але сорока тільки і скрекотала:

- Їжачкам, понабудували їжачкам! Їжачкам, пона ... їжачкам!

*

Вирушили їжачки в гай. Прийшли, а там - новий будинок з криницею!

- Рідні ви мої, - розчулилася їжачиха-погорілиця, - спасибі вам!

- Ура! - кричали їжачки, - у нас новий будинок!

- Ах, які гарні сусіди! - заплакала бабуся-їжачиха.

*

Тут сорока згадала, що вона обід зварила.

- Запрошую всіх на обід! - затріщала сорока. - Всіх на обід!

Звірі вимили руки після роботи водою з криниці, вмилися і дружно пішли на галявину, під високий дуб. Близько дуба вже стояв повний казан каші.

Сорока всім кашу роздавала та добавку пропонувала.

Раділи звірі, які вони дружні, яку вони добру справу зробили, і своїх їжачків не образили, і сусідам допомогли.

- Ви, сусіди, приходьте до нас в гості частіше, - запрошував Потапович.

- А ви до нас приходите за водою колодязною, - запрошував їжачок-тато.

*

Пройшов місяць. Вже ніщо не нагадувало в березовому гаї про пожежу. Природа ожила, піднялася висока трава, підросли гриби, зріла малина, а берізки вкрилися молодими зеленими листочками. Бабуся-їжачиха в'язала шкарпетки своїм внучатам, мама-їжачка поливала полуницю, тато-їжак носив воду.

*

І на узліссі життя йшло своєю чергою. Розумна сова вчила своїх дітей, щоб вони виросли такі ж розумні. Їжачиха показувала їжачкам, як розрізняти гриби: опеньки, рижики, маслюки. Лис читав газети, бобер будував греблю, а ведмідь Потапович сидів за своїм столом і рахував на рахівницях.

Тут сорока побачила, як на галявині з'явилася сімейка їжачків. Вони несли великий кошик полуниці.

«Я перша дізналася новину!» - зраділа сорока і полетіла скрекотати:

- Їжачки, понаносили їжачки! Їжачки, пона ... їжачки!

- Знову сорока новини розносить, - жартували звірі, - напевно, їжачки прийшли.

- Підемо дивитися, - сказала зайчиха.

Зібралися звірі під дубом, а там цілий кошик полуниці.

- Це вам, спасибі за вашу ласку, - сказала мама-їжачиха.

Сорока перша спробувала полуницю, соковиту, солодку.

- Їжачки, понадавали їжачки, - тріщала сорока, - їжачки, пона ... їжачки!

Звірі весело сміялися.