Як щастя між людьми ходило

Ганна Рось

Ця книга БЕЗКОШТОВНА і не може ніким використовуватися для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора.

Що таке щастя? Може, щастя поруч, а ми його не помічаємо? Чи можна поділитись щастям? Про це розкажуть герої казки, запрошую почитати :)

Читайте дітям книги і вони стануть розумнішими та мудрішими.

Книга для дітей молодшого та середнього шкільного віку, а також для їх батьків.

Передмова

Сталася ця історія давним-давно. На березі однієї річки розташувалося невелике єврейське поселення. Люди завжди селилися вздовж річок, бо де вода, там життя, там їжа, рослинність, дерева, в тіні яких можна сховатися від літньої спеки.

У цьому поселенні люди жили звичайним мирним життям. Жінки пекли хліб і готували рибу, яку ловили їхні чоловіки, а приготувавши їжу та нагодувавши сім'ю, вони сідали прясти шерсть овець. Без цих чудових теплих і м'яких ниток не обходилася жодна господиня – все в хаті, ковдри, рогожки, накидки було виткано з вовни.

Діти поселення грали в ігри, ходили купатися на річку, допомагали батькам пасти кіз та овець і, як належить дітям, безтурботно раділи.

А чоловіки займалися чоловічою роботою – пасли стада, обробляли землю, доглядали рослини, лагодили човни та ловили рибу.

Життя в поселенні так би йшло своєю чергою, якби не одна подія. Яка? Зараз узнаєте.

1. Авраам та Ісаак

Одного разу, доглядаючи кущ винограду, побачив Авраам щось незвичайне. Він навіть не звернув уваги, що на кущі висіли величезні стиглі кисті винограду та переливались на сонце.

Мимо проходив його брат Ісаак. «Що розглядає Авраам? - подумав він і глянув на кисть винограду, - це щастя! А в мене кущ ще молодий, ані ягідки нема».

– Поділився би щастям, – сказав Ісаак Аврааму. – Мої діти давно просять солодкого.

Авраам нічого не відповів. Він ніби нічого не чув і як зачарований дивився на гілку, що випромінювала чудове сяйво.

Раптом він схаменувся:

- Щастя кажеш? Це щастя? - очі його спалахнули.

- Поділись щастям, брате, - знову попросив Ісаак.

- Мені мало, - відповів Авраам.

Авраам був готовий кулаками захищати своє щастя. Між братами почалася штовханина. А Юхим побачив сяйво на гілці, схопив її та втік. А Авраам та Ісаак продовжували штовхатися.

- А торік, коли твої кози не давали молока, я дав твоїм дітям молока, - нагадав Ісаак.

Але Авраам його не чув. Він навіть не розумів, що просить брат.

А в цей час їхню розмову почув Юхим, що проходив повз. «У Авраама щастя?», - майнуло в його голові.

Ісаак не на жарт розсердився на брата.

- Не поділишся? - насупився він.

2. Юхим і Давид

Юхим приніс гілку до свого дому.

- Що це? - запитала його дружина Сара.

- Щастя, – посміхаючись, відповів Юхим.

- Ти б краще справою зайнявся, - сказала Сара, - віз зовсім зламався, вівці не напоєні, зводи їх на арик.

Юхим і не думав нічого робити. А навіщо щось робити, якщо щастя саме в хату прийшло?

- Відведи до водопою овець, – наказав Юхим гілці щастя.

Вівці, як і раніше, стояли на подвір'ї та голосно мекали.

З річки прибігли діти Юхима і Сари:

- Мамо, мамо, - кричали вони, - Шимон мало не потонув у річці!

- Ой! - закричала Сара, беручи на руки молодшого сина. - Як же йому вдалося врятуватися?

- Його дядько Давид дістав із річки, - навперебій розповідали діти.

У цей час у двір увійшов Давид. Він був весь мокрий. - Спасибі тобі, Давиде, що врятував мого сина, - подякувала йому Сара, витираючи сльозу з очей. «Оце щастя, — подумав Юхим, — син дивом врятувався, допомогла гілка».

- Чи немає у вас лопати, сусіди, - спитав Давид. - Колодязь рою, а моя, як на зло, зламалася. - Бери, звісно. Синку! – Юхим покликав сина. – Принеси дядькові Давидові лопату. А заразом візьми і це, - він простягнув гілку сусідові.

- А що це за чудова гілка? – здивувався Давид. - Це «щастя», – відповів Юхим. - Дякую, сусіде, за лопату, я поверну ввечері, як свою полагоджу. І за «щастя» дякую. Давид прийшов у свій двір, поставив гілку у воду і продовжив рити колодяць.

3. Виноград Авраама

А в цей час Авраам та Ісаак перестали битися, і Авраам раптом помітив, що його гілки ніде немає.

- Пропало щастя, - сказав Авраам.

- Щастя, що в тебе такий виноград виріс, - вказав Ісаак на кисть.

Тільки тепер Авраам помітив, який у нього виріс чудовий виноград.

- Яке щастя, - зрадів він і зрізав дві кисті. – Віднеси своїм дітям, – сказав він Ісааку.

- Дякую, брате, - зрадів Ісаак. – Ось діти будуть раді! Справжнє щастя! Він поспішив додому.

4. Давид та Ісай

А Давид продовжував рити колодязь, він копав усе глибше і глибше, як раптом помітив, що пісок на дні став вологим і несподівано крізь нього пробився маленький фонтанчик води.

- Яке щастя! Вода! Міріам! Дівчата! Ідіть сюди! Я знайшов воду! – покликав він.

Уся родина збіглася до колодязя. Він швидко наповнювався водою.

- Діти, тепер у вас буде вдосталь питної води, не треба буде ходити на річку по воду, - радів Давид. «Чи правда, що щастя допомогло?» – майнула здогадка у Давида.

- Чому радієте, сусіди? - запитав Ісай, проходячи повз. – Невже, Давиде, ти знайшов воду? - Так, Ісай. Чого стоїш із порожнім глечиком, набирай води повний глечик! – запросив Давид. - Дякую! – зрадів Ісай. - А знаєш що, я зараз з тобою поділюся своїм "щастям", - Давид узяв гілку і віддав її сусідові. - А що це? – здивувався Ісай. - Це "щастя", - усміхнувся Давид.

- Щастя - це вода, - заперечив Ісай. - Я такий щасливий, - усміхнувся Давид, - порадуйся і ти. - Спасибі за воду та за «щастя», - подякував Ісай і вирушив додому. - Приходь ще за водою, - запросив Давид.

5. Ісай та Яків

Вдома Ісай налив у кухоль води і поставив туди гілку.

- А це вам вода, - він налив вівцям повне корито води.

Вони стали жадібно пити.

- Ісай! Ісай! Яке щастя! Наша вівця народила трьох ягнят! - раділа його дружина Рут, вийшовши з хліва.

- Я віднесу їм води, - сказав Ісай і подався в хлів.

- Ти моя люба, - похвалив він вівцю, - пий водичку. Яке щастя, що моя отара поповнилася трьома такими гарними ягнятами! - радів він.

Напоївши тварин, він знову взяв глечик і пішов до річки, не забувши прихопити з собою гілку. По дорозі він вирішив зайти до свого друга Якова.

Побачивши його біля загону, Ісай сказав:

- Привіт, Якове. Звідки ведеш козу?

- Доброго дня, Ісай, - відповів Яків. - Ось, коза втекла, поки я загін лагодив, знайшов утікачку. А ти за водою? - запитав він.

- Так, вода весь час потрібна у господарстві. Якове, на, візьми, постав це у воду, - Ісай простягнув гілку.

- А що це? – здивувався Яків.

- Це «щастя», Давиду воно воду в колодязі дало, мені теж допомогло, у мене в господарстві ягнята народилися, може, й у твій дім щастя прийде. - Так, у тебе вже двоє дітлахів, а моя дружина Хавіва ніяк не народить, - засмутився Яків. Яків був уже немолодий, на волоссі пробивалися сиві пасма, а дітей у них із дружиною все не було. - Нехай вам усміхнеться вдача, - побажав Ісай і пішов далі.

6. Яків, Авраам та Ісаак

Минуло менше року. Якось Яків зустрів біля річки братів Аврама та Ісаака.

- Чого такий радісний, Якове, - спитали брати.

- У мене дружина дочку народила! Щастя яке! – поділився новиною Яків.

- Вітаю! Нехай росте красунею! А що це в тебе? – Авраам одразу впізнав у руках Якова свою гілку.

- Це щастя, хочу з вами поділитися, - відповів Яків.

- У мене вже величезне щастя, виноград минулого року виріс солодкий, налитий соком, цього року, сподіваюся, буде ще краще і більше, - відповів Авраам. - Ти поділися щастям з Ісааком, у нього дітей багато, він потребує щастя.

- З радістю, - Яків передав гілку Ісакові.

- Дякую, - сказав Ісаак, - може, і я знайду щастя.

7. Ісаак та Йосип

Коли Ісаак ішов додому, він побачив, що пшениця на його полі піднялася після дощу, зміцніла, напилася живлющої вологи, зерна налилися, поважчали.

- Скоро жнива, гарна пшениця, — посміхнувся Ісаак. - Будемо з хлібом! І до мене щастя заглянуло.

Тут Ісаак помітив Йосипа, він був найбіднішим у поселенні, не мав ані батьків, ані дружини, ні дітей, ні овець. Він носив стару батьківську сорочку із латкою на боці.

Йосип ішов на річку, щоб наловити собі риби на обід.

- Йосипе! - гукнув його Ісаак. - Іди сюди, я "щастям" своїм поділюся з тобою.

Йосип підійшов:

- А хіба щастям можна поділитись? – здивувався він.

- Дивись, це гілка щастя, візьми її, - Ісаак простягнув гілку. - Спасибі, – подякував із ввічливості Йосип. - Пшеницю коситимеш, клич, допоможу тобі. - Обов'язково покличу, урожай добрий, одному не впоратися, а братові ніколи. Добре ти допомагаєш людям, Йосипе. Удачі тобі та дружину хорошу. Йосип засміявся: - Яка наречена піде за такого бідняка? У мене ні овець, ні багатств. - Натомість в тебе руки до праці привчені, - похвалив Ісаак.

8. Йосип і Симеон

Йосип пішов до річки ловити рибу. Гілку він поклав на березі, щоб вона напилася води.

Риба ловилася напрочуд добре. Вже піввідра наловив Йосип, а поплавець знову смикався.

«Куди мені одному стільки риби? Досить. Дякую, річко. Спасибі Богу за улов», - подумки дякував він.

Йосип подивився на берег, де він залишив гілку щастя, а гілки вже не було на місці.

- Попливло "щастя", - поник Йосип. - Може, до когось іншого припливе. А я, от який щасливий, - підбадьорився він. - У мене ціле ведро риби.

Йосип вже збирався додому, як раптом побачив біля річки Симеона, старшого сина Ребекки.

Ребекка була вдовою, сама ростила трьох дітей. Хоч і була в неї отара овець, але жінці самій важко було впоратися по господарству. Старший син намагався чимось допомогти матері.

- Ходімо, я з вами поділюся рибою, - запропонував Йосип.

- Гарний улов, - усміхнувся хлопчина, - дякую, мама зрадіє.

9. Йосип і Ребекка

Йосип провів Симеона до самого дому.

Ребекка на подвір'ї розвішувала випрану білизну. Помітивши сина, вона спитала:

- Що знову нічого не спіймав? Привіт, Йосипе.

- Доброго дня, Ребекко. Візьми в мене риби, куди мені ціле відро, у тебе сім'я, а мені одному багато не треба, і однієї рибки вистачить.

Йосип простягнув відро Ребеці, а другою рукою незручно прикривав лату на своїй старій сорочці.

- Ні, Йосипе, так не годиться, - відповіла Ребекка, - ми і тебе юшкою нагодуємо і сорочку я твою виперу, он у тині вся.

Вона увійшла до хати і незабаром вийшла, тримаючи пакунок у руках.

- На, одягни чисту сорочку, вона від чоловіка мого залишилася, нова зовсім, сину берегла, - Ребекка простягла Йосипу лляну сорочку.

Він узяв сорочку і надів, вона виявилася впору. Нова сорочка дуже личила Йосипові, навіть здавалося, що він помолодшав.

Діти Ребекки розглядали рибу у відрі. - Давайте чистити рибу? – запропонував Йосип. - Давай, дядьку Йосипе, - зраділи діти. * Випрана сорочка Йосипа вже сохла на мотузці. - Діти, обід готовий, ідіть їсти та кличте гостя, - покликала Ребекка. Усі поспішили до вогнища. - Пахне як, - Йосип вдихнув запах ароматної юшки. Так само пахло в їхньому домі, коли були живі його батьки. За обідом Йосип сидів як іменинник, йому було добре із цією родиною, затишно. Вони їли юшку, рибу та м'які смачні хлібці, які напекла Ребекка.

- Дядьку Йосипе, а ми полагодимо з тобою човна? - запитав Симеон. - Можна полагодити, ми з батьком завжди лагодили човни, - відповів Йосип. - Що ви турбуєте нашого гостя, - Ребекка суворо подивилася на дітей. - А нехай дядько Йосип з нами живе, - просто сказала старша дочка Ребеки. Йосип і Ребекка переглянулися. Діти напружено дивилися. - Ну, ось придумала, - зашарілася Ребекка. - А я не заперечую, якщо ваша мама не прожене, - усміхнувся Йосип. Діти радісно засміялися. "Яке щастя, - подумала Ребекка, - у дітей буде батько". "Яке щастя, - подумав Йосип, - у мене буде сім'я".

- Симеоне, сходи за водою для овець, - сказала Ребекка синові, коли всі наситилися. - А ми разом принесемо, спасибі за обід, - подякував Йосип.

10. Нісон та Самуїл

Рибалки Нісон та його син Самуїл ловили увечері рибу на річці.

Човен тихо хитався на хвилях, на небі виднівся місяць, але ще було ясно. Самуїл сидів на веслах, а Нісон раз у раз закидав сітку в річку.

- Сьогодні хороша рибалка, дивись, майже повний кошик. Не завжди буває такий вдалий день, – міркував Нісон.

- Батьку! Дивись, - стрепенувся Самуїл, вказуючи батькові на воду.

- Що там? – спитав Нісон.

- Гілка якась пливе, чи не гілка це щастя? Закинь сітку, дістань її, – попросив Самуїл. - Ні, синку, - усміхнувся батько. - Не стану я сітку кидати, чого доброго зачепиться і порветься. Ти сюди дивися, повний кошик риби, ось це щастя, - засміявся він, - і юшку зваримо, і засолимо, і посушимо. Давай, греби до берега. Самуїл не став суперечити батькові, він опустив весла у воду і зробив потужний ривок. - Легше! Сильний ти, однак, - засміявся задоволений отець.

11. Мудрий Ілля та Лея

Рано-вранці на березі річки сидів старий Ілля. Він мав велику родину. Всі, і діти, і онуки виявляли до Іллі повагу та турботу. Здавалося, старий міг уже нічого не робити по господарству, з усіма справами справлялася рідня, але щоранку ледве світало, він вирушав на рибалку, щоб принести додому до обіду свіжої рибки.

Старий дивився на небо, на якому поступово згасали зірки, на сонце, що встало над горизонтом та освітлювало своїми променями берег та зігрівало легким теплом стару колоду, на якій він сидів.

Ілля вдихав свіже ранкове повітря і раз у раз поглядав на поплавок. Як тільки він починав стрибати, старий спритно висмикував його з води і клав улов у плетений кошик.

- Дідусю, я тобі принесла молока та хліба, - почув старий знайомий голос.

То була Лея, його онучка. Їй було тринадцять, вона допомагала матері по дому і завжди доїла кіз. Лея сіла поряд. - Я не голодний, невгамовна ти моя, - усміхнувся старий. - Ні, дідусь, ти маєш поїсти, - відповіла Лея, ставлячи на рушник глечик і шматок хліба. – Ой, що це там біля берега? Лея підійшла до річки і підняла з води гілку. - Дідусю, невже це та сама гілка щастя? - спитала вона, сідаючи поряд.

- Яка?- Та, що дала Авраамові багато винограду, братові його, Ісааку, врожай пшениці, Юхимові врятувала сина, Давиду дала воду, а Ісаю ягнят. - От ти вигадала, - усміхнувся старий. – Щастя у людей від їхньої праці. Авраам дбав про виноградник, прополював його, поливав, ось і отримав урожай. Ісаак копав землю, сіяв зерна, виривав бур'яни, Бог послав йому пшеницю. Сина Юхима врятував Давид, бо опинився поруч, а воду знайшов Давид, бо довго шукав місце, де вирити колодязь, а потім рив глибоко, працював. А в Ісая ягнята, бо вони з Рут з ранку до вечора доглядають своїх овець, носять їм воду, водять на пасовище, чистять стійло. - Ні, дідусю, - не погоджувалась Лея. – А ось у Якова та Хавіви дітей не було, а потім гілка щастя подарувала їм доньку. - Яків і Хавіва працювали все життя, кіз пасли, овець стригли, ткали тканину. Бог їм послав нагороду за працю їхню. - Дідусю, але, а як же Йосип? - Лея подивилася на старого з подивом. - Без гілки ж не було в нього щастя. А з гілкою він сім'ю знайшов, на Ребеці одружився. - Йосип хоч жив і бідно, але чесно, - відповів старий, - не крав, не грабував, допомагав людям худобу пасти, ловив рибу, не займався користолюбством, а мав серце добре і відкрите. За його благодіяння Бог йому сім'ю дав, дітей, щоб він ростив їх, дбав, тоді в старості і про нього подбають. Лея зітхнула: - То що мені щастя не буде?

Старий засміявся і обійняв онучку. - Як же, обов'язково буде! Ти он, яка працьовита і добра, батькам допомагаєш і мене, старого, підгодовуєш. - Дідусю, їж на здоров'я, - посміхнулася Лея. - То що мені з гілкою робити? Виходить, вона нікому не потрібна? - Чому не потрібна, - сказав Ілля, відпиваючи молоко з глечика, - а ти її на березі встроми в землю, вона коріння пустить, може дерево виросте, буде тінь для втомлених мандрівників, для рибалок, для всіх, хто за водою прийде. І згадають тебе люди добрим словом. * Сонце піднялося над обрієм, стало ясно. Старий пив молоко і їв смачний хліб. Лея знайшла гострий камінь і почала рити їм землю. Коли ямка була готова, посадила туди гілку і в долонях принесла води, щоб полити її.

- Дідусю, тепер біля колоди виросте дерево, ти сидітимеш у тіні, - сказала вона. - Добра справа, онучко, - похвалив старий і посміхнувся. «А якщо дерево виросте велике, скільки ж це буде щастя? Зі скількома людьми можна щастям поділитися? - замріяно подумала Лея. - Виростай швидше», - прошепотіла вона гілці. - Мабуть, риби вистачить на обід, - сказав старий. - Ходімо, люба, додому. Лея взяла глечик та рушник. - Допоможу нести рибу, — сказала вона. * Старий і його онучка неквапливо йшли додому. «Щастя моє, – подумав дід, дивлячись на онучку. – Радість моя».

12 Манна небесна

Минуло кілька років. Лея виросла і стала ще гарнішою, а серце в неї залишилося таке ж добре та чуйне.

Старий Ілля, як і раніше, ходив ловити рибу, а супроводжував його онук Асаф.

Вони йшли до старої колоди, біля якої росло дерево. А там на них уже чекали друзі Асафа.

Маленька гілочка, посаджена Леєю, вкоренилася, почала рости, набиратися сили і перетворилася на гарне дерево.

Навесні воно вкривалося безліччю квітів і нагадувало лілово-рожеву хмару.

Люди з поселення приходили помилуватися ним. Влітку вони приходили посидіти в тіні біля річки та відпочити від спекотного дня.

А наприкінці літа дерево давало плоди. Дітлахам дуже подобалася терпко-солодка м'якоть, а ще вони любили білу смолу дерева, солодку на смак і запашну з ароматом меду.

"Манна небесна", - так називав її дідусь Ілля, а хлопці сміялися. Щастя, та й годі.