Вова - добрі справи

Глава 1

Ця книга БЕЗКОШТОВНА і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.

Ганна Рось

Вова – добрі справи

(для дітей 6-10 років)

У нашому будинку живе Вова, він вчиться в четвертому класі. А ось така історія трапилася з Вовою, слухай.

Розпочався навчальний рік, але Вові вчитися ніяк не хотілося. Звик Вова влітку хуліганити, а тут за партою сидіти треба, уроки вчити.

Бабусі сиділи на лавочці біля під'їзду і спостерігали за всіма витівками Вови.

Якось вранці Вова вийшов з під'їзду, а тут руда кішка сиділа на ганку зі своїм маленьким кошеням та їла кашу, якою її почастувала господиня. Хотів Вова кішку ногою штовхнути, тільки замахнувся ногою, а тут бабусі з лавочки:

- А ну, не чіпай кішку, бач, шибеник який!

- Я її не чіпав, вона сама лізе під ноги! - огризнувся Вова.

Пішов Вова далі, дивиться, чотирирічна Олечка малює на асфальті.

- Що це? - запитав Вова.

- Це будиночок, - гордо відповіла Олечка.

- Ха, ха, ха, - засміявся Вова, - це дурниця!

- Це не дурниця, - образилася Оля, - це будиночок!

Пішов Вова, а за ним слово «дурниця» ув'язалося. А не знав Вова, що за ним тягнеться вже цілий клубок з поганих вчинків і слів, немов тінь його. Зачепилася і «дурниця» за ногу Вови, навіть спіткнувся Вова, мало не впав.

Дивиться Вова, тут малюки в ворота м'яч забивають, промахнувся малюк Сергійко, м'яч покотився повз ворота.

- Мазило! - сказав Вова, - вчіться, малявки!

Забрав Вова м'яч, та як вдарить по воротах, що впав малюк Данилка, вдарився, плаче.

Пішов Вова далі, не знає, що вже і слово «мазило» за ним тягнеться.

Йде Вова в школу, то дівчинку за косу смикне, то хлопчикові підніжку підставить. Малюки ображаються, а Вові смішно, тільки хихикає. «А не піду я в школу, - подумав Вова, - нехай Марі Ванна сама нісенітниці вчить». Ось уже і слово «нісенітниця» за ним ув'язалося позаду.

І звернув Вова на будівництво. Це завод будували, будували, та так і не добудували. Йшов Вова по вузькій дощечці, а «дурниця» його так переважила, як гиря, і впав Вова в яму. Бачить, мотузка стирчить, хотів було за неї вхопитися Вова, а «мазило» мотузкою грає, в руки Вові не дає. Тільки Вова почне по землі дертися, а його «нісенітниця» назад, в яму тягне.

Забруднився Вова в ямі, ніяк вилізти не може, прикро йому. Стало темніти, страшно Вові, а тут хтось говорить:

- У-у-у! - як пугач ніби.

- Допоможіть! - кричить Вова, та ніхто його не чує, хороші діти вдома після школи сидять, уроки вчать, мультфільми дивляться.

*

Прийшов тато з роботи:

- Де ж Вова? - дивується, - піду його шукати, - мамі каже.

Взяв тато ліхтарик, вийшов на вулицю, а тут Марія Іванівна, вчителька Вови.

- Де Вова? - питає, - його сьогодні в школі не було.

- Немає його вдома, - відповів тато, - пропав Вова.

- Я з вами його шукати піду, пошукаємо його на будівництві, - запропонувала Марія Іванівна.

*

Пішли вони вдвох на будівництво.

- Вово! Вово! - звуть.

Зневірений і знесилений Вова зовсім не надіявся на допомогу. Сидів він в страху, як мишеня в кут забився. Почув він голос тата.

- Я тут! – кричить. - В ямі, витягни мене!

Підійшли Марія Іванівна і тато до ями, тато мотузку опустив. Марія Іванівна ліхтариком світить.

- Тримайся міцніше, - тато каже, - я буду тягнути.

Тягне тато за мотузку, не вистачає сил у Вови вилізти з ями. Тут Марія Іванівна на допомогу прийшла, руку простягнула, витягнула Вову.

- Ех, Вово, Вово, - тільки з докором сказав тато.

Марія Іванівна взяла чисту носову хустку і витерла обличчя Вові.

- Вово, пора дорослішати, - сказала Марія Іванівна, - ми так злякалися за тебе. А якби ми тебе не знайшли?

Вова представив, що було б, якби він просидів в ямі всю ніч. Ой, як добре, що його знайшли!

- Спасибі вам, - тихо сказав Вова.

- Що я чую, Вова сказав «спасибі», - сказала Марія Іванівна, - я давно не чула від тебе добрих слів.

- Я обіцяю, що слова будуть тільки добрі, - Вова більше не хотів дружити зі своїми старими злісними словами-тінями.

*

Наступного ранку бабусі на лавочці від подиву оніміли. Дивляться, Вова вийшов з під'їзду, кішці з кошеням молока налив.

- Здрастуйте, бабусі, - каже.

- Здрастуй, Вово, - відповідають бабусі.

- Давайте, я цей цвях на лавочці міцніше заб'ю, - запропонував Вова, - а то зачепитеся за нього, сумку порвете.

- Забий, Вово, ай, да молодець! - хвалять бабусі, а Вові приємно!

- Олю, на тобі кольорову крейду, малюй, я вже виріс і мені вона не потрібна! - каже Вова.

Оля крейду взяла. Красиві, різнобарвні, тепер біля її намальованого будиночка можна намалювати зелене дерево, жовте сонечко, рожеві квіточки!

- Дякую, Вово, - дякує Олечка.

*

- Малюки, забивайте мені м'ячі, - запропонував Вова, - я на воротах.

Малюки голи забивають Вові, радіють, а Вова спеціально піддається, голи пропускає.

- Досить, досить! - сказав Вова. - Мені в школу пора, за знаннями! А сьогодні на географії Марія Іванівна буде про мандрівників розповідати.

- А нам розкажеш? - запитують малюки.

- Увечері після школи розповім, - пообіцяв Вова.

*

А бабусі на лавці Вову не впізнають. Зовсім інший хлопчик став, ввічливий, слухняний.

А погані слова назавжди покинули Вову, він уже не хотів з ними дружити, і погані вчинки робити більше не хотів. Вова зрозумів, що це дуже приємно, коли робиш добрі справи, а люди тобі дякують. Вова то сумку бабусі піднесе, то сміття винесе, то бур'яни вирве, то малюкам історії розповідає, то велосипед відремонтує.

Люди так і стали його називати «Вова - добрі справи».

А географія стала улюбленим уроком Вови. І мрія у нього з'явилася - стати мандрівником.