Що написано на обличчі

Глава 1

Ця книга БЕЗКОШТОВНА і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.

Ганна Рось

Що написано на обличчі

(для дітей 6-10 років)

Батьки Оленки були археологами і цього літа вони їхали на розкопки стародавнього поселення. Оленку вони з собою взяти не могли і тому відвезли її до бабусі в село на все літо.

- Вчи літери, донечко, і пробуй читати - сказала їй мама на прощання, - слухайся бабусю.

Восени Оленці йти в перший клас, а вона ще не всі букви вивчила.

Бабуся у Оленки була вчителька. Бувало, влітку кличе Оленку:

- Онучко, йди букви повчити!

- Бабусю, скоро прийду, - відповідає Оленка, а сама з подружками грає.

Бабуся знову:

- Оленко, йди, почитаємо!

- Бабусю, ми тільки грати в хованки почали, - каже Оленка.

Ніяк не знайде вона час повчитися, то з подружками на річку йдуть, то в м'яч грають, то в піску замки будують, то на гойдалках катаються.

Так і літо пройшло непомітно.

*

Тридцятого серпня тато і мама приїхали на машині за Оленкою забирати її в місто.

- Як ти виросла, доню, - мама радісно обіймала Оленку, - і щічки рожеві!

- Сільські продукти і свіже повітря явно пішли на користь, - зауважив папа, цілуючи Оленку в щічку.

- А читати навчилася? - запитала мама.

Дівчинка опустила очі. Бабуся каже:

- Її не посадити за уроки, за іграми ніколи.

- М-да, - багатозначно сказав тато.

*

Наступного дня мама з Оленкою вирушили до магазину, купили шкільну форму, білу ошатну блузку і нові черевички, тому що колишні вже були малі. Портфель був куплений ще навесні з усім шкільним приладдям.

*

І ось настало перше вересня. Папа пішов на роботу, а мама з ошатною Оленкою вирушили до школи.

На шкільній лінійці діти познайомилися зі своєю вчителькою.

Коли закінчилося урочисте відкриття нового навчального року та пролунав перший дзвінок, діти всім класом пішли до класної кімнати.

Оленка сіла на першій парті біля дверей разом з дівчинкою Тамарою.

Зоя Петрівна, так звали вчительку, зачитувала прізвища дітей і вони вставали з місця, відповідаючи:

- Я.

Коли Мишко Вовчик встав з-за парти, щоб привітатися з вчителькою, у нього впала дерев’яна лінійка, він підняв лінійку, а у нього випали олівці. Діти весело засміялися.

- А тепер, діти, ми перевіримо, як ви знаєте букви, - сказала Зоя Петрівна.

Вона показала білий аркуш паперу, на якому була велика буква.

- Яка це буква?

- А- а, - закричали хором діти.

Оленка теж знала цю букву.

- А ця? - вчителька показала іншу букву. - Хто відповість?

Мишко підняв руку.

- Кажи, Мишко, - сказала Зоя Петрівна.

- Це «Т», - відповів Мишко.

- Молодець, - похвалила вчителька.

Оленка цю букву ще не вивчила, їй було соромно. А Тамара трохи сховалася під парту.

- А це яка буква? - вчителька показала іншу букву.

- «М», - закричали діти.

- А це? - запитала Зоя Петрівна.

- «З», - відповів Іванко.

- Діти, а де наша Тамарочка? - запитала вчителька.

- Вона сховалася під парту, - відповів Женя і діти дружно засміялися.

- Тамарочко, йди сюди, - запросила її вчителька. - Діти, не треба соромитися, якщо будь-які літери ви не знаєте, - продовжувала вчителька, - ми прийшли, щоб вчитися. Все вивчимо, навчимося читати, писати, рахувати. А Тамарочка буде у нас сьогодні чергова. Після першого уроку ви підете додому, а Тамарочка перевірить, щоб ви не забули свої портфелі. А завтра буде чергувати Оленка.

*

Пролунав дзвінок, діти вирушили по домівках.

Мама зустрічала Оленку біля школи.

- Як справи в школі? Сподобалося? - запитала мама.

- Сьогодні чергувала Тамара, а мене призначили черговою на завтра. А Тамара літери не знає, вона під парту ховалася, - відповіла Оленка.

- А ти хіба всі букви знаєш? - запитала мама.

- Ні, мамо, а давай повчимо літери.

- Давай.

Звичайно, Оленці було соромно не знати букви.

Кожного дня після школи, коли діти йшли гуляти на вулицю, вона після обіду сідала займатися.

*

Пройшов місяць.

Якось на уроці Зоя Петрівна запитала:

- Оленко, розкажи, які ти бачиш літери.

- М, И, Р, - сказала Оленка, - мир!

- Молодець! - похвалила Зоя Петрівна. - Сьогодні отримуєш п'ятірку.

Оленка летіла додому, як на крилах. Вона відкрила двері і з порога закричала:

- П'ятірка! П'ятірка!

- Розумниця моя, - зраділа мама і обняла доньку, - бачиш, займалася старанно і ось тобі нагорода за працю.

- Мамо, давай ще займатися, - запропонувала Оленка.

- Ні, дорогенька, ти відпочинь, пообідай, а потім і справі час, - відповіла мама.

- Справі час, потісі годинку, - відбарабанили Оленка.

Увечері тато прийшов з роботи і побачив, що донька сидить за підручниками.

- Тато, я п'ятірку отримала! - похвалилася Оленка.

- Раз так, у неділю підемо в цирк, - пообіцяв татко.

*

У наступні дні Оленка ще отримала дві п'ятірки.

У неділю, сидячи на виставі в цирку, Оленка із задоволенням думала, як добре старанно вчитися, і батьки радіють, і хвалять, але головне - самій дуже приємно.

Дівчинка дивилася веселу виставу, на швидких конячок, на повітряних акробатів, на спритних клоунів, що жонглювали м’ячиками.

А в перерві веселий клоун ходив по холу з коробкою і кричав:

- Сюрприз для старанних діточок! Сюрприз для старанних діточок!

- Що у мене в коробці? - запитав клоун Оленку.

- Морозиво! - відповіла вона, прочитавши назву на коробці.

- Правильно, отримай, - клоун простягнув їй морозиво.

- Звідки клоун дізнався, що я старалася і отримала п'ятірки в школі? - запитала вона у тата.

- Так у тебе на обличчі написано! - відповів тато.

- А коли я букв не знала, теж було написано? - запитала Оленка.

- Звичайно, - сказав тато, - а тепер написано - Оленка вміє читати. Ти ж прочитала напис на коробці - «Морозиво».

Оленка їла солодке прохолодне морозиво і сказала татові:

- Як добре, що у мене на обличчі написано, що я вмію читати.

- А ще у тебе на обличчі написано, що ти любиш морозиво, - засміявся тато.

Оленка теж посміхнулася та лизнула солодке морозиво.