Пес Барбос йде по сліду ЗБІРКА

Сміливий їжачок, або Дуже дороге слово НІ

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

Книга 1

Ранок їжачка

Маленький їжачок вертівся всю ніч. Він підбивав подушку, поправляв ковдру, і тільки під ранок, нарешті, заснув.

- Йойо, милий, пора прокидатися, - почув він крізь сон.

Їжачок розплющив очі. Сонечко заглядало у віконце, на столі вже стояла кружка чаю, над якою піднімався парок. Поруч примостилася повна тарілка оладок, це мама насмажила спеціально для нього.

- Вставай, сонько, - сказала мама, - умивайся, снідай, і в школу.

«Сьогодні перше вересня!» - згадав Йойо.

Він швидко схопився з ліжка і побіг умиватися, шарудячи маленькими ніжками по паркету.

Після водних процедур їжачок сів за стіл і з апетитом з'їв одну оладку і випив кілька ковточків ароматного м'ятного чаю.

- Все, я готовий, спасибі, мамо, - сказав він.

- Ти хоч трохи розчеши колючки, чудо моє, - засміялася мама.

Їжачок швидкими рухами поправив лапками неслухняні колючки.

- А Йоїчка точно сьогодні приїде? - запитав він у мами і подивився на фотографію, де вони з Йоїчкою грають м'ячем.

- Папа вже поїхав за нею. Після обіду привезе її.

- Я так скучив за Йоїчкою. А вона одужала?

- Одужала, одужала, - засміялася мама. - Завтра разом в школу підете.

- Ура! - зрадів Йойо.

Йоїчка - це його сестра-близнючка. Вона захворіла в гостях у бабусі і тому вчасно не повернулася додому.

- Все, я пішов! - сказав Йойо, надівши маленький рюкзачок.

- Йойо, ти пам'ятаєш? Після школи одразу додому, нікуди не відволікайся!

- Пам'ятаю, пам'ятаю, матусю, - запевнив Йойо і побіг на зупинку шкільного автобуса.

Треба зауважити, що всіх малюків до школи возив спеціальний шкільний автобус. Їжачок і раніше бачив, як малюки їздили в школу на автобусі і по-доброму їм заздрив. А тепер він теж буде їздити на ньому, адже він першокласник!

Заяча сім'я

У сімейці зайців вранці був переполох, бо у мами-зайчихи і тата-зайця було цілих троє школярів-зайчаток. Малюки бігали, метушилися, застеляли ліжка, юрмилися біля умивальника.

Мама-зайчиха вранці вже приготувала тарілку чищеної морквини.

- Малюки, їсти! - покликала зайчиха.

Весела компанія вмостилася за столом і стала гризти моркву.

- А можна я одну морквину візьму в школу? - запитав малюк-першокласник.

Старші брати засміялися.

- Ти знаєш, зайченя, що на уроках не можна їсти моркву, - сказав один з братів.

- А коли можна? - розгубився зайчисько.

- Тільки на перервах.

- На яких перервах? - здивувався малюк.

- Це відпочинок між уроками. Можна поїсти, побігати, пострибати, - пояснив старший брат.

- Пострибати? - зрадів зайченя.

- Пострибати, але не балуватися, - суворо сказала мама. - Діти, після школи відразу додому. Я вам цілу гору морквини приготую. Дивіться, не балуйтеся в школі, слухайтеся вчителя.

- Добре, - сказали зайчатка, надягаючи рюкзачки.

Зайченя дуже хвилювався. Адже він йшов у школу в перший клас, а брати йшли вже до другого класу. Зайченятко поспішав і намагався не відставати від своїх старших братів.

Ведмедиків мед

Ведмедика в школу збирав тато-ведмідь. Вони сиділи вдвох за столом і пили з блюдечка малиновий чай. Поруч на тарілці лежали булочки, намазані солодким ароматним медом.

- Ти, Мишко, слухай вчителів, - повчав тато.

- Добре, тату, - відповів Мишко.

- Не дивися у вікна на уроках.

- Добре, тато, - малюк відкусив шматочок смачної булочки.

- Піднімай руку, якщо захочеш щось сказати вчителеві.

- До-о-обре, - пробурчав Мишко з набитим ротом.

Ведмедик допив чай. Булочки закінчилися.

- А мед іще є? - спитав Мишко, почухавши потилицю.

- Мед після школи, - відповів спокійно тато і витер синові рота. - Як закінчаться уроки - прямо додому і більш нікуди, а то вкрадуть мого дорогого Мишка. Після уроків підемо в гості до Михайла Потаповича за медом. Купимо цілий бочонок. Одягай рюкзачок, - тато допоміг надіти незграбному малюкові рюкзак на плечі.

Мишко вийшов на ганок, подивився на небо, чи не буде дощу, і відправився на зупинку шкільного автобуса.

Совина сімейка

- У всіх діти, як діти, а ти у мене забувайко, - бурчала мама-сова. - Ось куди ти вчора бант поклала?

- Я не забувайко, я все пам'ятаю, - образилася маленька Совуша.

- Вчиш тебе, вчиш, а ти все ніяк не кладеш речі на місце.

- Я поклала на місце, тільки було темно. Може він впав, - маленька сова заглядала під ліжко.

- Так ось же він, - зраділа мама, подивившись в дзеркало. - Згадала, я його вчора випрала і одягла посушити на голову.

Сова одягнула доньці ошатний рожевий бант.

- Пам'ятаєш, чого я тебе вчила? - запитала сова. - Значить так. Перше - не засни на уроці. Друге - не літай на перерві, ходи спокійно. Третє - запам'ятовуй літери. Четверте, а втім, на перший раз досить. Додому тільки на автобусі. Зрозуміла?

- Зрозуміла, - відповіла Совуша.

- Бант не загуби, - сова поцілувала першокласницю-дочку. - Будь слухняною дівчинкою.

- Буду, - відповіла маленька сова.

Совуша була дуже слухняною совою, мабуть, слухнянішої за неї не було у всьому лісі.

- Стій, стій! - покликала мама-сова. - Портфель забула! Ну, зовсім забувайко.

Маленький барабанщик

У Єнотика сьогодні було подвійне свято. По-перше, у нього саме першого вересня був день народження, а по-друге, саме сьогодні він йде в перший раз в перший клас. Єнотик прокинувся дуже рано. Розплющивши очі, він побачив свою мрію - справжній барабан.

- Ура! Ура! - закричав єнотик.

- Тс-с, - попередив тато, - вранці барабанити не можна, весь ліс розбудиш.

- Я тихенько, - прошепотів Єноша, - я тільки крапельку.

Маленькими лапками він ледве-ледве постукав по барабану: бам-бам, бам-бара-бам.

Єнотик зойкнув від задоволення.

- Спасибі, мама, тато! Збулася моя мрія!

- Єноша, будеш грати вдень, а зараз пора збиратися в школу. Скоро автобус.

Єнотик заквапився, щоб не запізнитися на нього, адже автобус довго чекати не буде.

Малюк носився по кімнаті, збираючись до школи. Він умився, розчесав шерстку на щоках і свій смугастий хвостик. При цьому Єноша невпинно співав:

Сьогодні такий ранок чудовий,

Тепер першокласник!

Іду я до школи!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Сьогодні краще ніж завжди!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Тепер барабан

У мене є новий!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Сьогодні краще ніж завжди!

Єнотика просто переповнювали емоції. Вранці йому батьки подарували не просто іграшку, а що ні на є справжнісінький барабан. Він так давно мріяв про нього. І ось, нарешті, мрія збулася!

Поснідавши, Єнотик сказав:

- Я готовий.

- Пам'ятай, після школи додому, більше нікуди не ходи, - наказав тато.

- Добре! - крикнув Єнотик, надягаючи рюкзачок і прикриваючи двері.

- Першокласник, - розплакалася мама.

- Учень, - гордо сказав тато. - По-моєму, подарунок йому сподобався, як вважаєш? - запитав він маму.

- Звичайно, сподобався. Головне, щоб за уроки не забував, - відповіла вона, промокаючи очі.

Зустріч учнів

Малюки зібралися на зупинці, яка була якраз близько лісового магазинчика. Всі раділи, вітали один одного, показували свої новенькі рюкзачки і портфелі.

Їжачок Йойо запитав зайчика:

- У тебе з рюкзачка морквина стирчить? Навіщо вона тобі?

- Я її буду їсти на перерві. Це відпочинок такий між уроками, - показав зайчисько свою обізнаність.

- А мені подарували барабан! У мене день народження! – єнотика переповнювали емоції, хоча зазвичай хвалитися він не любив.

- Вітаємо! Вітаємо! - кричали звірята. - З днем народження!

- Совуша, у тебе дуже красивий бант, - сказав ведмедик маленькій сові.

- Мама купила, - гордо відповіла сова. - Я дуже люблю рожевий колір.

- У тебе і портфель рожевий, - зауважив Мишко. - А хочеш, будемо в школі сидіти за однією партою?

- Я рада з тобою сидіти, але з останньої парти я нічого не побачу. Мама сказала мені сідати на першу парту.

- Так, мені на першу не можна, я ж великий, - погодився ведмедик.

- А давай разом сидіти в автобусі, - придумала сова.

- Давай! - зрадів Мишко.

Погана компанія

Поки малюки безтурботно чекали автобус, неподалік в старій альтанці сиділа нехороша компанія. Два вовки і лисиця з ними. Вони не вчилися в школі. Розбійничали по лісах, брали, що погано лежало, а іноді і ловили маленьких звірят.

- Ех, нудно, - позіхнула лисиця.

- Отакої! В цій консервній банці нічого немає, так і з голоду помреш, - сказав вовк з ім'ям Дзига, вилизуючи знайдену банку з-під рибної консерви.

- Дивіться туди, - показав на першокласників найстарший в їх компанії вовк на ім'я Сірий.

Лисунка і Дзига подивилися в бік, де стояли малюки.

- Солоденький, - облизнулася лисиця, поглядаючи на зайчиська.

- А я б з'їв ведмедика, він такий товстенький, м'яса багато, - очі вовка злобно блиснули.

- Еге ж, - підтакнув Дзига. - А заячу шкурку можна продати на шапку.

- А з пір'я сови мені зробити капелюшок, - засміялася лисиця.

- Ось що, слухайте мій план, - сказав вовк Сірий. - Піймаємо їх після школи. Зайця і ведмедя з'їмо, а єнотика продамо в зоопарк, будуть його там в клітці показувати.

- А їжачка? - запитав Дзига.

- А їжачка просто схопимо, і будемо вимагати викуп, - посміявся Сірий. - Ходімо готуватися до викрадення першокласників. Ха-ха-ха!

В цей час до зупинки під'їхав шкільний автобус і забрав малюків.

В автобусі

Малюки сіли на вільні сидіння. Сова присіла поруч з Мишком, три брати зайчики сіли разом, а їжачок сів поряд з єнотиком. Був чудовий сонячний ранок. Водій автобуса, старий бобер сказав:

- Пісню заспі-вуй!

Малюки дружньо затягли пісню:

Нам у школі весело навчатись,

Ми йдемо отримати знання,

Щоб читати треба добре знати

Літери усі від А до Я.

Літери усі від А до Я.

Навчимося добре рахувати,

Два плюс три - то буде цілих п’ять.

Ще у школі можна малювати

І навчатись новому щодня.

І навчатись новому щодня.

Ми йдемо навчатись добрим справам

І оцінки гарні приносити в дім,

Будемо читати, вільно рахувати

І співати дружньо всі пісні.

І співати дружньо всі пісні.

Маленькій сові так сподобалася пісня, що коли всі малюки вже замовкли, сова продовжувала:

- Будемо читати, вільно рахувати і співати дружньо всі пісні!

Друзі заплескали сові. Вона засоромилась.

- Ти добре співаєш, - сказав ведмедик. - Мені дуже сподобалося.

- Просто пісня гарна, - сказала сова і посміхнулася.

Уроки

В перший день у малюків-першокласників було всього два уроки. На першому уроці вони познайомилися з учителем Їжак Їжаковичем і вивчили дві літери - М і А. Їжак Їжакович пояснив, що таке склади і як вони виходять з букв. Вони навіть склали свій перший склад - МА. А з двох складів - слово МА-МА.

Малюкам дуже сподобалося складати склади, з них вийшло таке рідне для кожного малюка слово - мама.

- А тепер вам завдання - намалюйте маму і напишіть слово МАМА. Після школи подаруєте ці малюнки своїм мамам.

- Моя мама поїхала з цирком і приїде тільки через тиждень, - зітхнув ведмежатко. - Але їй буде дуже приємно отримати такий подарунок зі словом МАМА.

Мишко дістав кольорові олівці і почав малювати. Він так захопився малюванням, що здригнувся від несподіванки, коли раптом хтось сказав йому на вухо:

- Можна у тебе попросити жовтий олівець?

Це була Совуша.

- Здається, я його забула. Мама каже, що я забувайко. Ось, так і є, - засмутилася сова.

- Звичайно, бери будь-які олівці, - запропонував Мишко. Хоча він був один у батьків, але ніколи не був жаднюгою.

- Дякую, - подякувала сова, взяла олівець і почала малювати очі мами.

*

Їжачок теж малював маму. Він закінчив малювати колючки і став старанно виводити: МА-МА.

Зайчисько ретельно зафарбовував рожевим олівцем вушка намальованої мами. Єнотик прикрашав хвіст мами на своєму малюнку.

Продзвенів дзвоник.

- Всі намалювали? - запитав Їжак Їжакович.

- Так! - хором відповіли діти.

- Покладіть ваші малюнки в портфелі і рюкзачки, вдома подаруйте мамам подарунок. Завтра ми з вами вивчимо нові літери і будемо складати нові слова, - пообіцяв Їжак Їжакович. - Тепер перерва. Відпочиньте трохи і почнемо другий урок.

На перерві в клас прибігли старші брати зайчика.

- Сподобалося вчитися, першокласники? - запитали вони.

- Ми вміємо писати слово МАМА, - захоплено відповів їжачок.

- А ми малювали маму, - сказав ведмедик.

- І навіть писали букви! - радів Єнотик.

А маленький зайчисько нічого не сказав. Він не міг, його рот був зайнятий - він жував морквину.

*

Продзвенів дзвоник. Розпочався другий урок.

- А тепер на другому уроці я вам розповім правила безпеки в лісі, - сказав Їжак Їжакович. - Перше правило - не говоріть з чужими. Друге - не ходіть з чужими, третє - не бродить по лісі без дорослих. Четверте - не ходіть вночі.

Сова підняла крило.

- Що ти хотіла, Совуша? - запитав учитель.

- А ми з мамою літаємо вночі, - сказала маленька сова.

- Совам можна, - відповів Їжак Їжакович і продовжив. - П'яте - не ходіть самі на річку, озеро, ви можете потонути.

Єнотик підняв вгору лапку.

- Що, Єнотик?

- А можна грати на березі, якщо не плавати? - запитав він.

- Без дорослих не можна. Взагалі не можна бродити без дорослих.

Тут підняв лапку їжачок.

- Говори, Йойо, - запропонував учитель.

- А якщо малюк вміє плавати йому теж не можна? - запитав їжачок.

- Навіть, якщо ви вмієте плавати, то все одно без дорослих не можна, - відповів Їжак Їжакович.

Тут пролунав дзвінок.

- Продовжимо завтра, - пообіцяв учитель. - Зараз за вами приїде шкільний автобус і відвезе додому. Зачекайте його. Чекаю вас усіх завтра. До побачення! - попрощався Їжак Їжакович.

Після уроків

Малюки грали у дворі, а шкільного автобуса все не було. «У мене ж вдома новий барабан! - згадав єнотик. - Тут йти зовсім близько».

- Мабуть, я піду пішки, - сказав єнотик друзям. - Зустрінемося завтра.

- А автобус! - захвилювалася сова. - Треба чекати, - попередила вона.

- Мені близько, - відповів самовпевнений єнотик. - Бувайте! - попрощався він.

Мишко теж згадав, що вони ж з татом повинні йти за медом до Михайла Потаповича. А раптом тато піде без нього! Мишко не на жарт розхвилювався.

- Мабуть, я теж піду пішки, - сказав він друзям.

- Загубишся! Не ходи! - кричала сова.

- Я ліс знаю, ми з татом кругом ходили, - відповів малюк. - До завтра.

- Який жах! Ось дурні! - хвилювалася сова.

Зайчатко стрибав по сходах і думав: «Єнотик пішов, Мишко пішов, але мене теж вдома чекає гора морквини!»

- Мабуть, і я піду, - сказав він друзям, - у мене термінові справи.

Не встигла Совуша обуритися, як зайчик поскакав. Сова закашлялась.

Їжачок сів на траву.

- Термінові справи у зайця, - сказав він. - Ось сиджу я тут, а у мене ж сьогодні теж термінова справа. До мене Йоїчка приїжджає! А раптом вона сама піде в ліс або на озеро. Адже вона зовсім не вміє плавати! Мені треба терміново бігти!

- Стій! Стій! - кликала сова, але її вже ніхто не чув.

«Всі розбіглися! Що ж з ними буде! - хвилювалася Совуша. – Ох, ох, ох".

Сама маленька Совуша не збиралася йти, не дочекавшись автобуса, адже вона була дуже слухняною дівчинкою.

- Ой, який чудовий бантик! - до Совуші підійшла доросла лисиця. - Ти знаєш, що це мій бантик? Навіщо ви у мене його забрали?

Маленька сова вперто мовчала, бо вона пам'ятала, що з чужими не можна розмовляти.

Лисиця схопила бантик з голови Совуші.

- Мені ніколи зараз, ну постривай, розберемося і з тобою, - сказала лисиця і втекла.

Коли автобус під'їхав до школи, там стояла одна Совуша. На її голові стирчав маленький хвостик, в бантика не було.

- Ось тобі й маєш, а де малюки? - запитав водій-бобер.

- Пішли, - відповіла засмучена Совуша.

- Заходь, поїхали їх шукати, - сказав водій і завів автобус.

Лисиця і їжачок

- Який чудовий малюк, - сказала лисиця, наздогнавши їжачка.

Йойо зупинився.

- Ну що ж ти пішов? Ось права була твоя матуся, знала вона, що ти сам підеш до лісу. Тому вона і попросила мене зустріти тебе після школи.

- Мама попросила? - здивувався їжачок.

Він зовсім забув, що не можна розмовляти з незнайомими.

- Звичайно, мама-їжачиха, хто ж ще? Давай лапу, ходімо зі мною.

Йойо вже було збирався протягнути лапку, як раптом запитав:

- А вона приїхала?

- Приїхала, приїхала, мама давно приїхала. Тільки в поїздці підвернула лапу, - збрехала лисиця.

- А ось і неправда, тітко! Мама нікуди не виїжджала, це Йоїчка приїхала. А ви, тітко, шахрайка!

Лисиця схопила їжачка за лапку і стала тягнути в ліс.

- Ти чужа! Не піду! Допоможіть! - підняв крик їжачок.

Лиса галасу злякалася, адже їх могли почути і прибігти на допомогу.

На щастя показався шкільний автобус. Лисиці і сліду вже не було.

- Сідай, їжачок! - запросив водій.

- Їжачок знайшовся! - зраділа сова.

Йойо заліз в автобус і сказав:

- У лісі бродять погані звірі, треба терміново шукати малюків.

- Поїхали! - бобер завів мотор.

Зайчисько і вовк

Зайчик стрибав по лісовій дорозі. Він зовсім не втомився. «Зараз подарую мамі малюнок і буду їсти соковиту, солодку морквину», - він від передчуття смачного обіду заплющив очі.

- Який смачний обід, - сказав незнайомий голос.

Зайчисько відкрив очі і побачив дорослого вовка перед собою.

- Смачний обід? - заїкаючись запитав зайчик. - А звідки ви знаєте про смачний обід? - зблід він.

- Як мені не знати, коли я цих обідів стільки переїв!

- А ви що, теж любите морквину? - не своїм голосом запитав зайченя.

- Моркву! Ха-ха-ха! Я люблю свіжу зайчатину!

Вовк став насуватися на тремтячого зайчика.

- Он вони! Гальмуйте, дядько бобер! - закричав їжачок.

Автобус зупинився. Йойо вискочив і побіг з кулаками на вовка.

- Чи не чіпай його! - грізно крикнув їжачок.

- А що я, я нічого, - відступив Дзига. - Я ж пожартував. По-шут-ку-вав.

Вовк бачив, що недалеко стоїть автобус, а в ньому дорослий водій. Звичайно, він не посмів ображати малюків при свідках.

- Підемо, зайчисько, - сказав їжачок і повів зайчика в автобус.

Сірий вовк і ведмежа

- Нічого ви не вмієте! З малечею впоратися не можете! - лаявся досвідчений вовк на своїх невдачливих друзів. - Всьому вас треба вчити. Так через вас і без обіду залишимося.

- Сірий, ми старалися! - виправдовувався Дзига.

- Чесне слово, - сказала лисиця.

- Знаю я, Лисунка, твоє лисяче чесне слово, - махнув лапою злий вовк.

- Це все противний маленький їжачок, - сказав Дзига.

- Так, він якийсь неправильний їжачок. «Допоможіть!» - кричав, такий шум підняв, що довелося тікати, - поскаржилася лисиця.

- Дивіться і вчіться! Піду сам ведмедика ловити, він там, на пеньку відпочиває.

Вовк перев'язав ногу, сів на мотоцикл і під'їхав до ведмежати, який відпочивав на пеньку.

- Синку, дай дідусеві посидіти на пеньку, ой, у дідуся лапка болить! – сказав вовк.

Мишко відразу поступився місцем дідусеві. Він його навіть не злякався.

- Ви поранили лапу? - запитав ведмедик.

- Ой, до лікарні не доїду, - стогнав вовк. - Що ж робити дідусеві? Хто ж йому допоможе?

Мишко подивився на всі боки. Ніде нікого не було.

- Не знаю, - сказав він. - Я не лікар.

- Синку, може, ти повезеш мене на мотоциклі?

- Я це, я не вмію на мотоциклі. Я тільки на триколісному велосипеді, - зітхнув Мишко.

- Так на мотоциклі просто! Ти тільки кермо тримати допоможи. Удвох доберемося, - сказав вовк.

- Ну, я не знаю, - знизав плечима малюк.

- Не бійся! На мотоциклі так здорово!

В цей час їжачок і водій-бобер уважно оглядали дорогу в надії побачити ведмедика або єнотика.

- Он Мишко! А з ним вовк! - закричав їжачок.

Водій зупинив автобус. Йойо вискочив і побіг до пенька. Зайчисько залишився в автобусі, від страху він не міг поворухнутися. Сова полетіла слідом за їжачком.

- Мишко, не сідай на мотоцикл, це брехун! - щосили крикнула сова.

А їжачок, наблизившись, кинувся під ноги вовку.

Вовк спіткнувся і впав.

- Ах ти, маленький негідний їжачок, - розлютився вовк. - Я зараз тебе яа-а-ак схоплю, яа-а-ак розірву на дрібні голочки!

Вовк розмахнувся і хотів футбольнути їжачка, як м’яч, але кмітливий їжачок згорнувся клубком і вовк наколов лапу гострими колючками.

- Ой! - заскиглив Сірий крізь зуби.

В цей час водій автобуса голосно посигналив.

- Ну, постривай, маленький негідник, ми ще зустрінемося, - вовк сів на мотоцикл і поїхав.

Мишко здивувався. Він не зрозумів, що сталося, як це раптом хворий добрий дідусь перетворився на злого здоровенного вовка.

- Підемо, Мишко. Ти повірив, що він хворий? Ти забув, що дорослому допоможе тільки дорослий? Він же тебе обманював.

- Йойо, спасибі тобі, ти такий сміливий, - Мишку було соромно, що він забув усі правила, що з чужими не можна розмовляти, що чужим не можна вірити та не можна з ними нікуди ходити і їздити. І взагалі Їжак Їжакович навчав не ходити без дорослих до лісу.

Коли вони сіли в автобус, Совуша сказала:

- Мишко, я так за тебе злякалася.

- Дякую, тобі, Совуша. Це ж ти мені кричала: «Не сідай, це брехун!»

Зайчисько перестав трястися від страху.

- А де ж єнотик? - запитав він.

- Вперед, шукати нашого друга єнотика, - сказав їжачок, і вони поїхали далі по лісовій дорозі.

Єнотик і м'яч

А єнотик йшов уздовж ріки. «Чому не можна ходити на річку? - дивувався єнотик. - Адже я ж не лізу у воду, не збираюся плавати. Я тільки сполосну лапки в прохолодній, свіжій водиці».

Він зняв рюкзачок, поставив його на березі і занурив у воду свої долоньки.

- Зовсім не холодна, - засміявся єнотик.

Він набрав в долоньки води і підкинув її вгору. Дрібні бризки води розлетілися на всі боки. Вони іскрилися на сонечку, навіть потрапили на його пухнасті щічки. Єнотик весело сміявся. Він навіть хотів заспівати пісеньку «Сьогодні такий ранок чудовий», як раптом до нього прикотився м'яч.

- М'ячик! - зрадів єнотик.

- Пограємо? - запитала лисиця.

Єнотику дуже хотілося пограти м'ячем, але грати з незнайомою лисицею - це ж не за правилами.

- Цур, і я буду грати, - сказав вовк, який взявся невідомо звідки.

Лисиця нахилилася і взяла м'ячик. І тут єнотик звернув увагу на бант лисиці.

- Скажіть, а де ви взяли такий бантик? - з настороженістю запитав єнотик.

- Мені його подарувала одна знайома сова, - відповіла лисиця.

- Сова? - здивувався Єнотик.

- Ну що, ти будеш грати м'ячем? - вже не так доброзичливо запитав Дзига.

Єнотик зрозумів, що даремно він пішов в ліс один і марно пішов до річки. Все-таки правила не можна порушувати. А він порушив. Тепер він в пастці.

- Допоможіть! - щосили став кричати єнотик. - Допоможіть!

- Тут нікого немає, тебе ніхто не почує, - сміялася лисиця.

- Нумо підемо в клітку, - погнався за єнотиком вовк.

- Ось його рюкзачок! - закричав їжачок, побачивши на березі річки синій рюкзачок єнотика.

Коли автобус зупинився, їжачок, Мишко, сова і навіть боягузливий зайчисько вискочили з автобуса. Неподалік вони побачили, як маленького єнотика тягнуть за передні і задні лапки вовк та лисиця, а неподалік поруч з мотоциклом стоїть великий вовк і тримає відкриту клітку.

Їжачок першим наздогнав вовка і вчепився йому в ногу:

- Відпусти єнотика! - кричав він.

Совуша підлетіла до лисиці і схопила свій бант. Підоспілі Мишко і зайчисько схопили єнотика і стали виривати його у лиходіїв. А неподалік уже біг старий бобер з рушницею.

- Полундра! - свиснув сірий вовк.

Його подільники кинули єнотика і побігли до мотоциклу. Водій-бобер для переконливості вистрілив з рушниці вгору.

Нарешті всі друзі були в безпеці. Вони сиділи в автобусі і важко дихали.

- Дякую вам, дядько бобер, - подякував їжачок.

- Ех ви, першокашки, - посміхнувся бобер. - Молодо-зелено. Вчіться на своїх помилках.

- Я тепер завжди буду чекати автобус, - сказав єнотик. - Спасибі, що ви мене врятували.

Але це не тільки ж єнотик не дочекався шкільного автобуса. Адже всі малюки, крім розумної сови пішли до лісу.

Сова наділа свій бант, щоб мама не сварила, що вона його загубила.

- Мотайте на вуса, - сказала Совуша.

Мишко помацав шерсть над губами і сказав:

- А у мене ще вуса не виросли.

Всі звірята щасливо засміялися.

Усі дома

Нарешті малюки дісталися на свою лісову галявину і розійшлися по домівках. Вдома було тепло і затишно.

Зайчисько після школи приліг на диван, щоб трохи відпочити. Дуже багато вражень і переживань було в цей день.

- Зая, глянь, скільки я начистила вам морквини, чом ти нічого не їв? - запитала мама. - Скоро братці повернуться зі школи. Чого ти зажурився? Втомився?

- Мама, у мене для тебе подарунок, - згадав зайченя і дістав з рюкзачка малюнок мами, на якому було написано дуже дороге слово МАМА.

- Спасибі, синку, - зраділа мама-зайчиха. - Першокласник мій! - похвалила вона і поцілувала синочка в пухнасту щічку.

Зайчисько знову приліг на диван.

- Якийсь ти не такий, - зауважила мама. - Ти часом не захворів?

- Мама, мене сьогодні хотів вкрасти вовк, - зізнався зайчисько.

- Вовк? - злякалася мама.

Зайченя присів:

- Я так після школи мріяв про морквини, що не став чекати шкільний автобус.

- І ти сам пішов через ліс? - жахнулася мама. - Розповідай, як все було.

Зайчисько чесно зізнався в усьому.

- Я більше не буду, - хникав малюк.

- Хто ж тебе врятував? - хвилювалася мама.

- Їжачок мені прийшов на допомогу, - відповів зайчисько.

- Дурний мій, Зая. Більше ніколи, ніколи не ходи сам в ліс, ти ж маленький, тебе будь-хто може образити.

- Ніколи-ніколи, - запевнив маленький зайченя, обіймаючи маму.

Мишко і портрет

Мишко прийшов додому. На порозі вже чекав тато:

- Першокласник повернувся. Сподобалося в школі? Давай, скуштуй малинки і підемо за медом. Я поки складу дрова.

Мишко увійшов в дім. На столі стояла тарілка з ароматною малиною. Мишко взяв одну ягідку і поклав до рота.

Він згадав про портрет мами. Мишко дістав його з рюкзачка і повісив на стінку біля свого ліжка.

- Мама, повертайся скоріше, - зітхнув Мишко. - Без тебе дуже погано. Ось мене сьогодні вовк хотів вкрасти. Я такий дурний, повірив йому, що у нього лапа болить. А він мене ледве не відвіз. Я б ніколи не побачив тебе, мою улюблену матусю!

Папа під вікном все чув, що сталося з його дорогим Мишком.

- Підемо за медом? - запитав тато, увійшовши в дім.

- Тату, мені не можна меду, я завинив, - сказав малюк.

- Ні, синку, пішли до Михайла Потаповича, а по дорозі ти мені все розкажеш, в чому ти завинив. А портрет мами у тебе вийшов дуже добре. Молодець. Мамі сподобається.

Кошик яблук

Єнотик після школи теж подарував портрет мамі. Їй портрет дуже сподобався.

- Спасибі, синку, - зраділа мама.

- І букви сам писав? - запитав тато. - Ось так молодець!

- А чого ти, Єноша, не граєш на барабані? - поцікавилася мама.

- Ніякий я не молодець, - зітхнув Єнотик. - Мене сьогодні ледь не вкрали.

- Як?! - з жахом присіла на стілець мама.

- Хто? Де? - сполошився тато.

- У лісі, - опустив очі Єноша.

Єнотик, як і інші малюки розповів батькам, як на нього напали лисиця і вовк, як вони його хотіли посадити в клітку. Мама плакала:

- Як же ми б жили без тебе, Єноша?

- Їжачок ваш справжній герой, треба його батькам подякувати, - сказав тато. - Збирайтеся, підемо до їжаків, візьмемо їм кошик яблук.

Сімейство єнотів вийшло на вулицю.

- Куди зібралися з гостинцями? - запитала сусідка сова, виглядаючи у вікно.

- До їжачків підемо. Їх Йойо сьогодні врятував наших малюків, - сказала мама-єнотиха.

- Справжній герой! - підтвердив тато-єнот.

- А яблука кому? - запитала сова.

- Частування їжачкам, - відповів сусід.

Сова закрила вікно.

- Яких малюків? Совуша! - покликала сова маленьку дочку. - Що там у вас в школі було сьогодні? Ти така забудькувата, забула мені розповісти.

- Я не забула, - відповіла Совуша. - Просто сьогодні малюки загубилися в лісі, а потім усі знайшлися.

- І ти загубилася? - суворо запитала сова.

- Я не загубилася, я втратила бант, а потім знайшла.

- Так, давай розповідай все по порядку. І про бант не забудь. Так бантів не настачишся, якщо кожного дня втрачати.

Справжній герой

Маленький їжачок, повернувшись додому, відкрив двері і побачив тата з Йоїчкою.

- Приїхали! Йоїчка! - зрадів їжачок і обійняв сестру. - Видужала?

- Так, - відповіла Йоїчка. - Завтра в школу разом підемо.

Увійшла мама:

- Діти, мийте лапки, будемо їсти. Обід уже готовий.

Їжачок і маленька Йоїчка попрямували у ванну.

- У мене теж рюкзачок є, тільки у мене бузковий, - сказала сестра. - А що ви сьогодні вчили в школі? - запитала вона.

- Вчили дві букви.

Тут Йойо згадав про портрет мами. Він побіг до кімнати, дістав портрет з рюкзачка і подав мамі:

- Мама, у мене для тебе подарунок.

Мама подивилася на свій портрет і посміхнулася.

- Схожа, - зауважив папа. - А букви хто писав?

- Це я, - відповів їжачок. - Дивись, Йоїчка, це А, це М, а разом МА. МА-МА, - прочитав Йойо.

- От спасибі, синок, - поцілувала його мама.

Тут у двері постукали. Папа-їжак пішов відкривати двері. На порозі стояла ціла купа гостей. Їжак здивовано підняв брови.

- Здрастуй, сусід, - сказав ведмідь. - Де наш герой?

- Герой? - перепитав тато.

- Звичайно, герой, - сказала сова. - Герой - це той, хто сміливий і відважний, захищає слабких і не боїться йти назустріч небезпеці.

Папа їжак перейнявся:

- А ви впевнені, що цей герой живе саме в нашому домі?

- А де ж йому жити? Чи не вигнали ж ви Йойо, - сказала зайчиха.

- Йойо? Так це Йойо герой? - здивувався тато.

- Звичайно, Йойо, хто ж ще, він врятував наших малюків, - сказав татко-єнот.

Їжачиха з дітьми Йойо і Йоїчкою були вже на порозі.

- Так ось же він - наш герой! - сказав ведмідь.

Йойо стало соромно.

- Якщо чесно, то я ніякий не герой, - тихо сказав Йойо. - Я теж не дочекався шкільного автобуса і пішов до лісу, - зізнався він.

- Ой! - скрикнула мама-їжачиха.

- Що було, то бур'яном поросло, - сказав єнот. - Спасибі, що не побоявся вовка та лисицю і захищав нашого єнотика. Це вам яблучка з власного саду.

- А ось вам медок. Спасибі, що Мишка захистив від досвідченого вовка, молодець! - сказав ведмідь.

- Зачекайте, зачекайте, - зупинив їх Йойо. - Це зовсім не я молодець. Це Совуша молодець. Адже це тільки вона пам'ятала, що не можна розмовляти з чужими, не можна ходити до лісу, не можна вірити чужим. А ще Совуша сміливо накинулася на лисицю, захищаючи єнотика.

- Совуша, ти у мене така молодець? Ти все пам'ятала, чому я тебе вчила? Ти накинулася на лисицю?! - сову переповнювала радість.

- І забрала у неї свій бантик, - сказала Совуша.

Мама-сова була у нестямі від гордості за маленьку сову:

- Прости мене, Совуша, що я називала тебе забувайком. Я більше не буду. Ти така молодець!

- А це буде подаруночок для Совуші, - сказав тато-заєць і дав сові качан капусти.

- Дякую, стане в нагоді, - сказала сова, - на зиму заквасимо. Сюди б яблучко, було б дуже смачно.

Їжак узяв три яблука з кошика і простягнув сові.

- Два вистачить, - сказала сова, - в самий раз.

- Діти, ви тепер знаєте, як себе треба вести? - запитав у малюків тато-ведмідь.

- Знаємо, - хором відповіли діти.

- Тепер-то ви, напевно, все запам'ятали, - сказав тато-заєць. - Отримали урок на все життя!

- Дякуємо за подарунки, сусіди дорогі, - сказала їжачиха. - Заходьте до нас на обід, - запросила вона.

- Спасибі, сусідка, роботи багато в городі і в саду, - подякували батьки першокласників і розійшлися по домівках.

- А мені ще капусту заквасити, - сказала сова. - Роботи по вуха, бувайте здорові. Совуша, полетіли, неси яблуко.

Урок для Йоїчки

Коли гості розійшлися, Йоїчка похвалила брата:

- Йойо, ти такий молодець! Я тобою пишаюся, головне, що ти про Совушу розповів.

- Йоїчка, після обіду будеш вчити правила безпеки. Тобі ще стільки треба дізнатися! - серйозно сказав Йойо.

- Так я все знаю, - знизала плечима Йоїчка.

- Ні, ні, треба обов'язково тобі розповісти, чому нас вчили.

Після обіду Йойо і Йоїчка сіли за стіл і Йойо став розповідати:

- Запам'ятай, Йоїчка, перше правило - не говори з чужими. Друге - не ходи з чужими.

- А я і не ходила з чужими. Я коли була у бабусі, то мене пес Барбос покликав на море на човні покататися.

- І що? Ти пішла? - насторожився Йойо.

- Хотіла піти. Адже пес Барбос не чужий, я ж його знаю, - відповіла Йоїчка.

- Як не чужий! - обурився Йойо. - Адже він перший хуліган у селі. Ну і що, що він знайомий. І з незнайомими і зі знайомими ходити НЕ МОЖНА! Тим більше, на море дітям не можна ходити без дорослих. Як же ти уникла неприємностей?

- Прийшов дядько Полкан і Барбос швидко втік.

- Йоїчка, яка ти ще дурна! Адже Барбос міг тебе відвести в ліс!

- Ой! - злякалася Йоїчка.

- Або втопити в морі!

- Ой, ой-йой-йой! - зжалася від страху сестричка. - Виходить і зі знайомими нікуди не можна ходити?

- Звичайно, не можна. Ось якщо б ти запитала. Наприклад, бабусю, або маму, або тата, можна мені піти з Мишком на гойдалки? І якби бабуся сказала: «Можна», то тоді можна йти. А якщо ти не запитала у рідних і вони не знають, з ким ти пішла - це погано.

- А якщо йти з зайчиком, теж треба питати? Я ж його знаю, нашого Заю, він хороший.

- Треба ЗАВЖДИ питати, навіть якщо хороший! А тим більше, якщо ти збиралася йти з хуліганом Барбосом, - твердо відповів Йойо.

Йоїчка шмигнула носом:

- А що мені треба було йому відповісти?

- Треба було сказати дуже дороге слово: НІ.

- А чого воно дороге?

- Тому що воно рятує життя дорогих дітей.

- А ми дуже дорогі? – запитала Йоїчка.

- Дорожче не буває, - посміхнувся Йойо.

Ведмедик їх намалював

Ось і пройшов місяць, як малюки вчилися в лісовій школі. За цей час вони вивчили багато букв і навіть читали по складах перші слова: МА-МА, ПА-ПА, Ма-ма ми-ла ра-му. Ще вони навчилися рахувати до п'яти і з задоволенням рахували один одного. Йойо - раз, Зая - два, Мишко - три, Совуша - чотири, Єноша - п'ять. А Йоїчка? А цифру Йоїчки ще будемо вчити.

А ще малюкам дуже подобалися уроки малювання. Вони малювали один одного, сонце, дерева, квіти, шкільний автобус і дядька бобра. А Мишко якось намалював навіть лисицю і вовків, тому що їх розшукувала лісова поліція. Малюнки були дуже хороші, у Мишка явно був талант.

Завдяки малюнкам Мишка двох злодіїв все-таки зловили. Тільки вовк на ім’я Сірий втік. Але малюки вірили, що його обов'язково знайдуть.

Крім читання, арифметики, малювання першокласники дуже любили уроки співу. Вони розучували пісню для концерту. Але це був їх секрет. Тс-с-с!

Шкільний концерт

Нарешті настав цей день. На концерт зібралося багато народу. Зал був заповнений не тільки учнями лісової школи, але і їх батьками.

- Дорогі гості, - говорив старий директор-олень. - Спочатку ми вручимо медаль за відвагу нашому незмінному водієві шкільного автобуса. За мужність і героїзм, проявлені у захисті наших першокласників, нагороджується Бобер Бобрович. Поплескаємо!

Водієві було дуже приємно, що медаль він отримував під шум оплесків.

- Грамотою за сміливість нагороджуються також Йойо і Совуша.

Першокласники плескали голосніше за всіх. Адже це були їхні друзі, сусіди по парті.

Мама-сова стояла серед батьків і витирала сльози, що навернулися на очі. Це її донечка Совуша отримала грамоту, її відважна дівчинка. Батьки, які стояли поруч, вітали сову. А тато-заєць подарував сові букет з морквин.

- Дякую, - сказала сова, чмихаючи носом. - Треба на зиму заховати, стане в нагоді.

- А тепер концерт, - оголосив директор. - Перед вами виступає Єноша. Соло на барабані.

Всі заплескали. Єнотик маленькими лапками вистукував різні ритми. Це було дуже незвично і здорово. Єнотику голосно аплодували.

- Браво! - кричав тато-єнот.

Єноші було приємно. Він кланявся і посміхався.

- Прем'єра пісні! – нарешті оголосив директор. - Виконують першокласники.

Відкрилася завіса. На сцені стояли їжачок, ведмедик, зайчик, Єнотик, Совуша і Йоїчка. Вони заспівали:

Вдома нас навчають тато з мамою,

В школі нам дають поради вчителі,

Стрінеш незнайомого - з ним НЕ РОЗМОВЛЯЙ ти,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Якщо буде хтось чужий куди-небудь звати,

З незнайомим нікуди НЕ ХОДИ,

А потягне - не соромся голосно КРИЧАТИ:

«Не піду!», «Ти чужий!», «Поможіть!».

«Не піду!», «Ти чужий!», «Поможіть!».

Може буде хтось дорослий дещо обіцяти –

Чи цукерки, чи собаку, книжку, м’ячик, вертоліт,

Ти не вір, НЕ ХОДИ, йди до мами й тата,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Вся школа підспівувала разом з першокласниками:

- Пам’ятай дороге слово «НІ».

Малюки продовжували:

І не можна на машині, на чужій кататись,

Мандрувати без батьків СТЕРЕЖИСЬ,

Злодій може дещо інше обіцяти -

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Ти не будь довірливим, дітям треба знати,

Як дорослий скаже, що він захворів,

Ти дорослих позови його рятувати,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Друзі як тебе позвуть в ліс, на озеро, кудись,

Пригадай – без батьків НЕ ХОДИ,

Не прийшлося щоб тебе уночі шукати -

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Нам оцю науку треба пам'ятати,

Бо вона в пригоді стане у житті,

Твердо і сміливо злодію сказати

Дуже, дуже дороге слово «НІ».

Дуже, дуже дороге слово «НІ».

Зал вибухнув від оплесків.

- Мо-лод-ці! - кричали в залі.

Пісня так всім сподобалася, що малюкам довелося заспівати її ще раз.

Голосніше за всіх плескали батьки першокласників.

- Бра-во! - кричали батьки Мишка.

Малюк зі сцени дивився на маму і посміхався: «Як добре, що мама приїхала!»

Вірний друг, або пес Барбос поспішає на допомогу

Книга 2

Погоня

Пес Барбос сидів на березі моря і дивився, як рибалка ловить рибу вудкою.

- Клює! Клює! Гав-гав! Тягни! - підказав пес невдасі-рибалці.

Рибак схаменувся і потягнув вудку. На гачку бовтався великий бичок. Рибак зняв улов і поклав у відро. Одягнувши на гачок черв'ячка, він знову закинув вудку в море.

«Добре як, - думав Барбос, прикривши очі. - День сьогодні теплий задався. Ех, шкода літо швидко пролетіло! Може скупатися? - він помацав лапою воду. - Ні, не хочеться, вже прохолодна вода, жовтень на носі. А там і зима», - Барбос зіщулився, уявивши холодний вітер і мокрий сніг.

Він відкрив очі. «Сонечко пригріває, треба грітися поки тепло і сухо, - він вдихнув на повні груди морське повітря. - Морем пахне, а море сьогодні спокійне, ласкаве».

Роздуми Барбоса перервав крик кота Матроса:

- Барбос! Чого боки відлежуєш? Поїхали кататися!

Пес побачив на новенькому надувному моторному човні кота.

- Твій човен? - здивувався Барбос.

- Ну, а чий же іще? Звичайно, мій, - гордо сказав кіт. - Новенький, з поліпшеним мореплавством, між іншим, не боїться очерету і солоної води.

- Ну, раз запрошуєш, - сказав Барбос і стрибнув на палубу.

- Ох, і покатаю! - кіт Матрос завів мотор, і човен рвонув з місця. - Тримайся!

Човен м'яко поплив по хвилях.

- Класно! - закричав Барбос, перекрикуючи шум мотора.

Було й справді здорово. Вітерець розвивав неслухняну хвилясту шерсть Барбоса. «Щасливчик кіт Матрос, - подумав пес, - везе ж деяким».

Не встиг пес Барбос насолодитися морською прогулянкою, як почув звук гучномовця:

- Надувний моторний човен, наказую - зупиніться! Надувний моторний човен, наказую - зупиніться!

Пес повернув голову і побачив, що їх переслідує патрульний катер.

Коту довелося заглушити мотор.

- Наказую - лапи за голову, - сказав пес патрульної служби на ім’я Дозор. - Переходьте на патрульний катер.

- В чому справа, начальнику? - запитав кіт.

- А в тому річ, що човен цей числиться в угоні, - відповів суворо Дозор.

- У викраденні? - здивувався пес Барбос. - Ти ж казав - твій, - дорікнув він коту.

Кіт знизав плечима:

- Ну, подумаєш, взяв покататися на годинку, - поворушив він вусами. - А хіба не здорово було!?

- Ех ти, а я повірив, - засмутився пес, - покаталися, - зітхнув він.

Нова служба

Барбос сидів в кабінеті начальника районної поліції.

- Докотився! - сказав старий поліцейський пес Полкан. - Твій портрет висить поруч з морськими піратами і лісовими розбійниками! Їх розшукує поліція!

Барбос опустив очі і шмигнув носом.

- А, між іншим, я знав і діда твого, і батька. З дідом твоїм ми навіть товаришували! Він в молодості працював на пошті, головним охоронним псом. Знаєш, яка це відповідальна робота? - примружив око пес. - Пошта, телефон і телеграф - найважливіші об'єкти країни.

Барбос з цікавістю глянув на бувалого пса, знайомого з його дідом.

- І батька твого я знаю. Він склади охороняє. У минулому році медаль отримав за хоробрість. Один проти трьох злодіїв бився, не побоявся. А ти що? То хуліганив, то в бійку вв'язався.

Барбос опустив очі:

- Так я ж за праве діло, я ж це, я бабусю захищав, у неї з сумки сосиски хотіли поцупити, - виправдовувався він.

- А хто розлив банку сметани у молочника? - згадав поліцейський пес.

- Так він її на дорогу поставив, а я на самокаті якраз їхав, за травою не бачив я банки цієї.

- На все ти знаходиш виправдання. А тепер ось з котом Матросом зв'язався. Човен викрали.

- Як викрали? Матрос сказав, що то його човен. Ми ж тільки покататися хотіли, - знітився Барбос.

- Покататися! А господар вже заяву в поліцію написав.

Пес Барбос притих.

- Ти ось що, Барбос, ти або за розум берись або відправимо тебе в'язницю вартувати.

- Не треба в тюрму, там же на ланцюзі сидіти, - невдаха-пес почухав потилицю.

- Значить у тебе один вихід - взятися за розум.

- Як же за нього взятися, за розум? Ось якщо б мені поліцейським псом стати! Гончаком! - сказав Барбос мрійливо.

- Скажеш теж - поліцейським псом. Ти спочатку попрацюй, повчися, - пес Полкан задумався. - У мене для тебе робітка є. Погодишся?

- Яка робітка? - пожвавився Барбос.

- У лісову школу охоронець потрібен.

- Охоронець? Малечу охороняти? - розчаровано запитав пес.

- Між іншим, важлива робота. Там в лісі погана компанія завелася, і Сірий вовк по лісі бродить. Ось недавно хотіли малюків вкрасти.

- Важлива робота? - задумався Барбос. - Гаразд, я згоден. У мене з Сірим вовком свої рахунки.

- Які у тебе з ним рахунки?

- Він мене хотів вкрасти в дитинстві і продати.

- Так що? Згоден? По руках?

- По лапах, - посміхнувся Барбос.

Охоронець

- Здрастуйте, здрастуйте, - сказав старий директор-олень Барбосу.

- Дуже раді. Нам конче потрібен хороший охоронець. Самі розумієте, школа наша лісова, звірі різні ходять. Зараз ми підемо по класах, я вас представлю дітям. Як вас величають?

- Можна просто - пес Барбос, - відповів пес, поправляючи поліцейський значок, який йому вручив поліцейський пес Полкан.

- Ваша справа, - продовжував директор-олень, - охороняти територію школи під час занять, стежити, щоб до школи не наближалися підозрілі особи, а ще треба супроводжувати автобус з першокласниками, коли вони їдуть в школу і зі школи. Забезпечувати охорону малюків. Зрозуміло?

- Зрозуміло, - відповів Барбос. - Все просто.

- Ну, не кажіть. У нас першого вересня банда Сірого вовка хотіла викрасти малюків. Зараз я вам його фотографію покажу, вовка ще не зловили.

- Я його фотографію бачив уже, я його навіть бачив на власні очі.

- Тоді ходімо в класи, я вас сам особисто представлю, щоб малюки знали, що ви наш новий охоронець.

Пес Барбос попрямував слідом за директором.

Урок

Їжак Їжакович писав на дошці нову букву.

- Діти, хто знає цю букву? - запитав учитель малюків.

Йоїчка підняла лапку.

- Говори, Йоїчка, - сказав Їжак Їжакович.

Малятко сказала:

- Це буква моєї бабусі.

- Молодець, - похвалив учитель. - Це буква Б. Запам'ятали. Давайте повторимо.

- Б, - сказали діти.

- А що буде, якщо ми після букви Б напишемо А.

- БА, - хором відповіли діти.

- Розумні дітки, - похвалив учитель.

В цей час двері в клас відкрилися. Увійшов директор і з ним пес.

- Здрастуйте, діти, - сказав директор.

- Здрастуйте, - відповіли діти.

Йойо і Йоїчка переглянулися між собою. Вони одразу впізнали хулігана Барбоса.

- Діти, я познайомлю вас з нашим новим охоронцем, - сказав директор. - Це пес Барбос. Б - якраз буква Барбоса.

Малюки засміялися.

- Пес Барбос охоронятиме школу, - продовжував директор, - а вас, малюків, буде ще супроводжувати в автобусі по дорозі в школу і додому.

- Охоронець? - прошепотів Йойо сестрі. - Він же хуліган.

- Сама не зрозумію, - тихо сказала Йоїчка.

- Треба розібратися, - сказав спантеличений їжачок.

*

Директор і Барбос пішли. Їжак Їжакович продовжив урок:

- Ми вивчили склад БА. Тепер напишемо БА-БА. Що вийшло?

- Баба, - відповіли діти.

- На наступному уроці намалюємо бабусю і підпишемо її портрет, - сказав учитель.

Продзвенів дзвоник.

Після уроку Йойо з сестрою підійшли до вчителя. Йойо запитав:

- Їжак Їжакович, а може хуліган стати охоронцем?

Учитель посміхнувся:

- Якщо хуліган усвідомив свою поведінку, перестав хуліганити і взявся за розум, то він може стати ким завгодно, навіть директором школи.

- Навіть директором? - здивувалася Йоїчка.

- Дякую, - сказав Йойо і вони з сестрою вирушили в шкільний двір.

- Барбос усвідомив? Ну, це ми ще подивимося, - сказав їжачок.

- Невже Олень Оленевич теж був колись хуліганом? - задумалася Йоїчка.

Перерва

У шкільному дворі було шумно. Хтось із малюків ганявся один за одним, хтось підтягувався на турніку, хтось стрибав по намальованих класах, а хтось малював крейдою на асфальті.

Брати-зайчики пригощали молодшого зайченя морквиною. Єнотик тарабанив на барабані, тому що він його ще не відвіз додому після концерту. Йойо з Йоїчкою тихенько обговорювали нову роботу Барбоса.

- Треба його вивести на чисту воду, - сказав Йойо.

- Ми його поведемо до річки? - запитала Йоїчка.

- Та ні! Це вислів такий. Вивести на чисту воду - це означає розкрити плани Барбоса. Ми будемо стежити за його поведінкою.

- Ми будемо шпигувати? - пошепки запитала сестричка.

- Трошки, зовсім небагато, - відповів їжачок.

- Ура! - зраділа Йоїчка. - Ми шпигуни.

- Тс-с-с, підемо, - покликав Йойо.

*

Мишко на перерві розмовляв з Совушею.

- Совуша, а чого сови не сплять ночами?

- Ми ночами полюємо, бо добре бачимо вночі. Це через наші великі очі.

- А я люблю вночі спати, - сказав Мишко. - А коли мені не спиться, я дивлюся на небо. Кажуть, по ньому ходить Велика ведмедиця. Я завжди через цю ведмедицю передаю привіт мамі, коли вона на гастролях з цирком.

- І що мама отримує привіти? - сова примружила око.

- Мама каже, що отримує. Ведмедиця завжди їй приносить від мене привіти, - посміхнувся Мишко.

Совуша здивувалася. Вона знала, що ведмеді по небу не ходять, що Велика ведмедиця - це сузір'я на небі, до якого входить сім зірок. Але Совуша промовчала і нічого не сказала Мишку, адже малюк вірив, що так він передає привіти мамі. А Совуша була розумною дівчинкою і до того ж дуже вихованою.

*

- Йоїчка! Дивись, ось вони.

Йойо показував на директора і Барбоса, які стояли біля паркану.

- Дивіться, Олень Оленевичу, таких дірок в огорожі не повинно бути, гав, - сказав пес.

- Ох, що ж робити? - засмутився директор.

- Дуже просто, - сказав Барбос. - Беремо лопату і закидаємо землю, раз, два, раз, два.

- Спритно у нього виходить, - сказав Йойо.

- Може він і справді за розум взявся, - засумнівалася Йоїчка.

- Не квапся з висновками, ми ще подивимося, - відповів їжачок.

- Ти хотів сказати будемо шпигувати? - захихикала Йоїчка.

- І шпигувати теж, - додав Йойо.

*

Зайченя вже згриз пів моркви і раптом побачив мишеня, який дивився на нього і посміхався.

- Хочеш морквини? - спросив зайчик і простягнув свою морквину.

- Ні, - пропищав мишеня. - Хочеш кукурудзи?

- Кукурудзи? - очі зайчика заблищали.

Він так любив кукурудзу!

- Можна, - відповів зайчатко.

- Пішли зі мною! Тут недалеко, - покликав мишеня.

Зая, Зая, він зовсім забув, що навіть з маленькими мишенятами нікуди не можна йти зі шкільного двору.

- Давай, хто швидше, - сказав мишеня.

Він прошмигнув попереду і сховався за берізку.

- Мишеня, ти де? - покликав зайчатко.

Мишеня вийшов з-за дерева і весело засміявся:

- Пі-пі-пі, наздоганяй!

Сірий

Кабан приймав у себе важливого гостя.

- Проходь, Сірий, сідай. Яка біда тебе занесла до мене?

Вовк розвалився на дивані.

- Обложили мене, кабанчик. Кругом оточили. Хотіли ми з напарниками моїми першокласників в школі переловити, кого з'їсти, кого продати.

- І що?

- І що, знайшовся там такий вискочка їжачок, всі плани поламав. Ще цей, водій шкільного автобуса, бобер з рушницею.

- З рушницею? Та що ти кажеш? Ох, непросто стало в лісі жити, - зітхнув кабан.

- Дружків моїх зловили, а тепер мене Полкан обклав кругом. Ти ж знаєш його хватку.

- О, так, Полкан - ще той лягавий, - зауважив кабан.

- Пожувати б чогось, три дні нічого не їв, - вовк почухав черево. - Живіт підвело.

- Може, тобі жолудів накопати? Смачні! - облизнувся кабан.

- Ти що, кабанчик. Які жолуді! Мені б м'яса.

- Так що? Жабу чи мишу зловити?

- Ти хочеш вовку жабу запропонувати? Я що, француз? Ти мені косулю знайди або зайця на худий кінець.

- Куди мені, Сірий, чи не вженуся я за ними. Вже не ті роки.

- Так, доведеться напевно мені самому на полювання піти.

- Піди, Сірий, піди, а я поки чайку зігрію, я тут гілочок лісової малини наламав, м'ята є.

- Гаразд, піду я. Зараз когось зловлю, обідати будемо.

Урок 2

Продзвенів дзвінок на урок. Звірята побігли в свої класи. Шкільний двір спорожнів.

Їжак Їжакович зайшов до класу.

- А де зайчик? - здивувався вчитель.

Зайчиська в класі не було.

- Можна я запитаю у братів зайчика? - запропонував їжачок.

- Давай, їжачок. А всі решта беруть олівці і малюють свою бабусю.

В клас прибіг Йойо з двома зайчиками.

- Заї ніде немає, - сказав схвильований брат Заї.

- Півморквини валялося на подвір'ї, - сказав другий брат, показуючи недоїдену морквинку.

- Їжачок, клич скоріше директора і нового охоронця, - наказав учитель.

- Я миттю! - сказав їжачок і помчав шукати директора.

Через дві хвилини в клас увійшли Олень Оленевич і пес Барбос.

- Хто бачив зайчика останнім? - одразу запитав директор.

- Ми йому дали морквину, - відповіли брати-зайчата.

- Де портфель Заї? - запитав Барбос.

- Ось він, - Йоїчка показала на світло-синій рюкзачок зайчика.

Пес Барбос взяв рюкзачок, понюхав його, покрутив носом.

- Усім залишатися на місці, - сказав пес. - Я пішов по сліду.

- А він бачить його сліди? - запитала Йоїчка у брата.

- Він чує запах. У собак сильно розвинений нюх, - відповів Йойо. - Ех, мені б з ним!

Йоїчка понюхала повітря:

- Я нічого не чую, крім свіжого лісового повітря.

- Діти, малюйте бабусю, не відволікайтеся. Потім підпишете малюнок, - сказав Їжак Їжакович, раз у раз поглядаючи у вікно в надії побачити зайченя.

На пошуки

Пес Барбос йшов по сліду. Сліди вели до шкільного паркану. «Ось вона, друга діра в заборі, треба терміново закрити», - подумав пес.

Далі сліди вели у ліс. Барбос ворушив носом і принюхувався до кожного куща, до кожної травички. Він впевнено просувався вперед.

«Іду, немов гончий, - подумав пес. - Прав був поліцейський пес Полкан, коли говорив, що треба спочатку попрацювати, повчитися. Мені б зараз знайти живим і неушкодженим маленького зайченя. А слави мені не треба. Так, робота охоронцем дійсно відповідальна, он скільки малюків під моєю охороною».

Барбос зупинився, принюхався і швидко кинувся вперед.

*

А зайчисько з мишеням в цей час просувалися далі в ліс. Мишеня раз у раз ховався за деревами і кричав:

- Зайчик, шукай, я тут.

Зайчисько зупинявся, розгублено дивився на всі боки. Мишеня виходив з-за укриття і весело пищав.

Дурний зайченя зовсім забув про уроки, про свій новенький рюкзачок, про букву Б і про те, що він повинен був малювати портрет своєї бабусі.

Нарешті, мишеня і зайчисько дісталися до пня.

- Зараз, чекай мене, - сказав мишеня і прошмигнув під пень.

Зайченя стояв посеред лісу. Мишеняти не було. Зая озирнувся навколо. Все було незнайомим.

- Мишеня! - покликав зайчик.

Він заліз на пень і дивився по сторонах.

- Ось кукурудза, - з-під кори пня виліз мишеня, тримаючи в лапці качан кукурудзи.

- Кукурудзочка! - зрадів зайчисько.

- Бери, пригощайся, - посміхався мишеня. - У мене ще є. У мене тут такі запаси! Татко постарався, - гордо сказав мишеня.

- А де твій тато?

- Він на зборі врожаю. На зиму треба зробити запаси.

- Ви вирощували урожай? - здивувався зайчик, пережовуючи кукурудзу.

- Навіщо його вирощувати? Він сам виростає, - відповів мишеня, - ось тато його і збирає. А мама пішла на полювання.

- Миші ходять на полювання?

- Звичайно, мама полює в коморі. Якщо раптом там залишать масло або сметану, то вона принесе чогось смачненького.

Зайчисько відкрив рота від здивування.

- А ви ж масло або сметану не вирощували. Хіба можна брати? - запитав він.

- Так у корови цього масла і сметани повно, вона його теж не вирощувала. Воно саме з молока зробилося.

- Саме-саме? - здивувався зайчик.

- Ну, сонечко допомогло, - махнув лапкою мишеня.

Ось так зустріч

Кукурудза була така смачна, що зайчисько не помітив, як з'їв весь качан.

- Ще дістати? У нас багато, - запропонував гостинний мишеня.

- Мабуть, вистачить. Може бути іншим разом, - сказав зайченя і раптово згадав про уроки. - Ой, урок, напевно, вже почався, - захвилювався він. - Покажи мені дорогу до школи.

- Зараз, - пообіцяв мишеня, - тільки нірку замаскую.

- Хм, - раптово почули звірята, - які гарненькі дітки! Солоденькі мої!

Малюки підняли очі і побачили перед собою величезного сірого вовка.

- Ой! - заверещав мишеня і прошмигнув у свою нірку.

Зайчик остовпів від страху. Він так боявся великих страшних вовків!

- Ось і пообідаємо, - сказав вовк і облизався. - Ходімо зі мною.

- Ай! - крикнув зайчисько, побачивши величезну лапу, яка тягнулася, щоб схопити його.

Пес Барбос в цей час якраз побачив пень, на котрому тремтів зайченя, і сірого розбійника.

- Стій! Гав-гав! - крикнув Барбос.

Вовк повернув голову, щоб подивитися, хто це кричав. Зайченя в цей час зістрибнув з пня і хотів тікати, але вовк перегородив лапою йому дорогу.

Пес Барбос вже був поруч. Він насупив брови і грізно дивився на вовка.

- Ти, бачу, виріс, - сказав вовк. - Даремно я тебе не з'їв тоді, коли ти був малюком. Гаразд, віддай мені зайця і йди по-доброму.

Барбос нічого не відповів, тільки ощирився і загарчав. Вовк побачив міцні зуби молодого пса. І раптово він побачив поліцейський значок.

- Ну-ну, ну-ну, в поліцейські, значить, записався, - сказав вовк, задкуючи. - Гаразд, ще поквитаємось, ще перетнуться наші доріжки.

Вовк пішов. Зайчик перестав тремтіти.

- Ти такий сміливий, Барбос, - сказав він.

- Підемо, Зая, додому, а по дорозі ти мені розкажеш, як ти опинився в лісі.

Барбос і зайчик пішли. Мишеня виліз з пня і подивився їм услід.

- Приходь в гості! - крикнув мишеня, але зайчисько його вже не почув, вони пішли далеко.

Барбос вів Заю на лісову галявину, де було їхнє поселення.

- Підвів ти свою маму, - сказав Барбос. - Мама на тебе сподівалася, думала, що ти будеш виконувати її накази.

- Я сам не знаю, як так вийшло, - шмигнув носом малий. - Мені так соромно.

- Доведеться тобі пояснюватися з мамою, - зауважив пес.

- Не знаю, як, - зітхнув Зая. - Мишеня мене покликав.

- Мишеня покликав, а винен ти. У тебе ж своя голова на плечах.

- Мишеня не винен, він від щирого серця. Це я винен, ох-ох-ох, - жалкував зайчик.

- А мишеня не ходить в школу?

- Напевно, ні, - відповів зайчисько.

- Треба з цим розібратися, - повів носом Барбос. - Кожна дитина має ходити до школи.

Команда порятунку

Першокласники приїхали на автобусі на галявину, але ніхто не розходився по домівках. Підійшли батьки і дізналися, що зайчисько загубився. У мами зайчика потекли сльози.

- Чекай, не впадай у відчай, сусідка, - сказав тато-ведмідь. - Ходімо всією юрбою шукати зайчика.

- Правильно! - підтримав тато-єнот.

- Ура! Я теж буду шукати зайчика, - надихнувся єнотик. - Я візьму свій маленький барабан і буду барабанити. Зайчик почує барабан і знайдеться.

- Діти, залишайте вдома рюкзачки і ходімо, - сказала мама-їжачиха.

Через десять хвилин команда порятунку була вже в лісі.

- Зайчик! Зайчик! Агов! - лунало то тут, то там.

- Синку! Агов! - кричала мама-зайчиха.

Совуша і мама-сова літали з дерева на дерево і дивилися, чи немає де зайчика. Єнотик тарабанив на барабані. «Бам-бам-барабам! - вистукував він. - Бам-бам, бам-барам!»

Спочатку всі звірі чули гучний бій барабана, але потім звук став все тихіше й тихіше. Папа-єнот покликав:

- Єноша!

Ніхто не відгукнувся. Папа захвилювався.

- Ой, другого втратили, - засмутилася мама-їжачиха.

- Я піду його шукати! - сказав сміливий Йойо.

- Стоп! - сказав ведмідь. - Ніхто нікого не шукає. Так ми вас всіх загубимо. Треба викликати підмогу.

Хитрий план

Після капітуляції сірий вовк попрямував до річки. Він був дуже злий на Барбоса. «Як він невчасно з'явився, - гнівався вовк. - Який був би смачний обід з зайчатини». Вовк побачив близько берізок гриби лисички. «Доведеться гриби смажити, не вмирати ж з голоду», - подумав він, зриваючи гриби.

Несподівано вовк побачив біля річки на траві кинуту рибу.

- Ой, пощастило, ось тобі і улов, - він зібрав рибу і попрямував до кабана.

*

Кабан вже заварив лісову малину з м'ятою і поставив кип'ятити новий чайник.

- Приймай улов, кабанчик, - сказав вовк, переступаючи поріг.

- Ги! - зрадів кабан.

- Знайшов рибу на березі - рибалки кинули, - сказав вовк.

- Скоріше не рибалки, а браконьєри. Напевно, побачили рибного інспектора і тікати.

- Ну і добре, хоч якась користь від цих інспекторів.

Кабан підсмажив на сковороді рибу і гриби. Друзі присунули стіл ближче до вогнища і почали трапезу.

- Так, смачна рибка, - похвалив кабан.

- Непогана, - гикнув вовк. – А от діло було на Каспії. Пам'ятаю, після шторму, як викине море на берег туші тюленів, м'яса - їж не хочу. Ось пирування було! Але на безриб'ї і рак - риба.

- Давно я рибку не їв, спасибі тобі, друже, - подякував кабан.

- А могли зайчатиною поживитися, якщо б не з'явився цей пес Барбос. Я кажу йому - віддай мені зайця і йди по-доброму, а він як ощирився. Думав, що кинеться і розірве мене.

- Тебе? - здивувався кабан. - Невже такий сильний?

- Не знаю, чи сильний, але відважний - це точно. Нічого, я його хитрістю візьму. Слухай мій план помсти.

- Зараз, чайку наллю, і розкажеш, - кабан пішов за чайником, що закипів.

Загубився

Барбос привів зайчика на лісову галявину. Всі жителі галявини стояли біля будинку зайчат.

- Приймайте пропажу, - сказав пес Барбос.

- Зая знайшовся! - зраділи звірята.

- Мама! - зайчисько кинувся до мами і братів.

- Зайченя, дорогий, але де ж ти був, - розплакалася мама, обіймаючи синочка. - Ми так хвилювалися.

- Єноша загубився, - сказав тато-єнот Барбосу. - Ми шукали зайчика, Єноша тарабанив, ми його чули, а потім звук став тихіше й тихіше. Він десь в лісі.

- Ось рюкзачок Єноші, - сказала заплакана мама єнотика.

- Не плачте, - сказав Барбос нюхаючи траву, де стояв рюкзачок єнотика. Я йду по сліду, всім залишатися на місцях, нікого більше не шукати, нікому не губитися.

- А візьми мене з собою, Барбос, - попросив Йойо.

- Я помчу дуже швидко. Треба поспішати, єнотику загрожує небезпека. Тобі їжачок, відповідальне доручення. Ти простеж, щоб ніхто не ходив до лісу, а то ми до ранку будемо шукати горе-рятувальників.

- Добре, Барбос, - пообіцяв їжачок.

- Всі по домівках! - скомандував пес. - Єнотика я приведу прямо додому.

*

Єнотик загубився і стояв на березі річки. Перед ним був вузький міст через річку. Єнотик задумався. Йти чи не йти. «Треба шукати Заю», - подумав єнотик. Він ступив на вузьку дощечку однією лапою, потім іншою лапою. Дощечка під ним захиталася. Єнотик спробував утримати рівновагу. Міст почав розгойдуватися з боку в бік і, здавалося, що єнотик зараз впаде разом з барабаном. Барабанні палички полетіли вниз, і попливли по річці.

- Ой, ой, рятуйте! - закричав єнотик.

Раптово він перестав гойдатися на мосту і повис над річкою. Це пес Барбос тримав єнотика за ремінь барабана.

Пес поставив єнотика на берег.

- Дякую, Барбос. Ти мене врятував. А то я поплив би слідом за барабанними паличками, - опустив очі єнотик.

- Так, - підтвердив пес. - Хіба можна ступати на ненадійний міст, який ти побачив в перший раз! Гав! Дуже необачно.

- Я зрозумів, - відповів єнотик.

- А ще - дітям не можна самим вирушати на пошуки тих, хто загубився, - продовжував пес. - Ти вчинив необачно двічі!

- Я так хотів знайти Заю!

- Зая вже вдома.

- Ура! Ура! - зрадів єнотик.

- Ходімо додому, горе-слідопит.

Дружба

Йойо і Йоїчка сиділи біля будинку на лавочці.

- Бачиш, Барбос Заю знайшов, - сказала Йоїчка. - Значить, він хороший.

- Так, напевно він і справді взявся за розум. Причому вовка не побоявся. Він сміливий. Зая говорив, що йому було дуже страшно, він ледве дихав, так злякався вовка. А Барбос яа-а-ак заричить на вовка!

- Вовк злякався? - запитала Йоїчка.

- Напевно не злякався, але не став зв'язуватися з сильним суперником, - розсудив їжачок.

- Скоріше б знайшовся єнотик! - зітхнула Йоїчка.

- Глянь! Барбос з єнотиком! - побачив їжачок.

Йойо і Йоїчка кинулися назустріч Барбосу і єнотику.

Йоїчка обняла єнотика:

- Я так рада, що ти знайшовся, Єноша!

- Це не я знайшовся, це Барбос мене знайшов, - засоромився єнотик.

- Спасибі, Барбос, - подякував їжачок. - Як добре, що в нашу школу призначили такого сміливого і надійного охоронця.

Пес Барбос посміхнувся. Йому було приємно. «А що, нормальна робота - бути охоронцем, - подумав він, - тут і шукачем треба бути, і борцем, і плавцем. Ні, плавати поки не довелося. Але ловити на льоту єнотиків довелося. Точно. Це спорт на швидкість реакції, як у воротаря на футболі».

Поки Барбос міркував, Йоїчка нарвала букет квітів на клумбі.

- Це тобі, Барбос. Шкода, що ми тоді човном не покаталися на морі, - сказала вона.

- А ми ще покатаємося, влітку, коли канікули будуть, - пообіцяв Барбос. - Ну, все, малюки, по домівках. Пора спати.

- До завтра, пес Барбос, - сказав Йойо. - А, може, у нас переночуєш? Батьки будуть раді.

- Дякую, у мене ще вдома справи. На добраніч, - попрощався пес.

- На добраніч, - сказали діти і вирушили додому.

«Я ще і бігун», - подумав Барбос, набираючи швидкість.

Зайченя

Зайчик вдома повечеряв разом з братами.

- Навіщо ж ти, Зая, пішов за мишеням? - запитала мама.

- У мишеняти в нірці була кукурудза, а я її так люблю! - зізнався зайчисько.

- Скоро тато приїде з городу, привезе нам і капусти, і кукурудзи, і морквини, і петрушки, - сказала мама.

- А він це все сам виростив? - запитав Зая.

- Звичайно сам, вас у нас троє, щоб прогодувати сім'ю тато працює на грядках, копає, поливає, сапає. Ти, малюк, сьогодні вже втомився, йди умивайся, чисть зубки і лягай спати.

Коли зайчик ліг в ліжко, мама присіла біля ліжка.

- Мама, а, правда, що масло і сметана робляться самі? - запитав Зая.

- Само нічого не робиться, синку, - сказала мама, - треба докласти багато зусиль, щоб отримати масло і сметану.

- А яких зусиль? - запитав зайчик.

- Спочатку корівка пасеться на лузі, їсть травичку, щоб у неї прибуло молочко. Потім корівку доять, щоб забрати молочко. Потім його довго збивають, щоб отримати масло. А щоб отримати сметанку, з молока знімають вершки і кислять.

- І сонечко допомагає?

- І навіть сонечко працює, - відповіла мама. - У все треба працю вкласти.

- Мама, мені так соромно, що я загубився, - зізнався зайчисько.

- Пообіцяй мені, малюк, що ти більше ніколи не втечеш сам зі шкільного двору, - попросила мама.

- Ніколи-ніколи не піду, - пообіцяв Зая. - Мені ще бабусю малювати, - сказав він позіхаючи.

- Завтра намалюєш, - сказала мама, але зайчисько вже не чув, він солодко спав у своєму ліжечку.

Новий першокласник

Наступного ранку вся компанія стояла на зупинці і чекала автобус. Коли автобус приїхав, пес Барбос був уже всередині автобуса.

Малюки розсілися по місцях і заспівали:

Нам у школі весело навчатись,

Ми йдемо отримати знання,

Щоб читати треба добре знати

Літери усі від А до Я.

Літери усі від А до Я.

Бобру дуже подобалася ця пісенька. Він крутив кермо і весело підспівував: «Будемо читати, вільно рахувати і співати дружньо всі пісні! І співати дружньо всі пісні».

До школи було вже недалеко, коли раптово Барбос попросив водія зупинитися. Пес вийшов і побіг до лісу. Звірята перезирнулися. Через кілька хвилин Барбос повернувся, ведучи за собою маленького мишеня.

- Мишеня! - здивувався зайчисько.

Мишеня стрибнув в автобус, і той рушив з місця.

*

Пес Барбос привів мишеня в перший клас.

- Сідай з зайчиком, - сказав єнотик, - у нього вільне місце.

Мишеня сів з зайченятком.

- Добрий день, - привітався учитель, увійшовши в клас. - У нас новий учень. Почнемо урок. Повторюємо букву М. Чия це буква?

- Мамина! - дружно відповіли діти.

- А ще це буква мишеняти, - сказав Їжак Їжакович.

Мишеня від здивування надув щоки, і малюки розсміялися.

- Я не знав, що у мене є своя буква, - шепнув мишеня зайчику. - А Барбос обіцяв мені теж подарувати рюкзачок. Червоний.

- Тс-с-с, слухай урок, - сказав Зая.

Новий концерт

- Дорогі учні і наші гості, - говорив старий директор-олень, - зараз слово надається начальнику поліції Перед самими осінніми канікулами малюки знову давали концерт для батьків, вчителів і школярів. Зал, як завжди, був сповнений глядачів.

нашого краю Полкану Полканичу. Привітаємо його.

Пролунали оплески.

- Мені дуже приємно бути сьогодні серед вас, - почав виступ пес.

Зал знову заплескав.

- У мене сьогодні приємна місія - я повинен вручити значок вашому охоронцеві, відважному псу Барбосу. За мужність у захисті зайченяти, за порятунок єнотика пес Барбос нагороджується знаком «За відзнаку в службі».

Барбос піднявся на сцену, Полкан надів йому значок. Пес Барбос стояв, як іменинник. Він посміхався, всі йому плескали, а першокласники кричали: «Вітаємо!» На сцену піднялася Йоїчка, несучи букет квітів.

- Дякую, Йоїчко, спасибі, друзі, - сказав Барбос. - Мені дуже приємно, але, право, я цього не заслужив. Це просто моя робота.

- Заслужив, заслужив, - поплескав його по плечу Полкан.

- А тепер, пісня першокласників, - оголосив Олень Оленевич.

Малюки піднялися на сцену.

- Хвилиночку уваги! - сказав Барбос. - Я хочу вручити цей чудовий червоний рюкзачок нашому новому першокласнику мишеняті.

- Пі-пі, - заверещав радісний мишеня. - Дякую! Я тепер справжній першокласник!

Всі засміялися і підтримали мишенятко оплесками.

Коли оплески стихли, Совуша оголосила:

- Пісня присвячується нашому вірному другові Барбосу. Слова першокласників, музика єнотика.

Всі заплескали.

Першокласники заспівали:

Щасливий, у кого надійний друг,

Бо раптом зачаїться ворог лютий,

На допомогу прийде першим друг,

Коли біда – вагатися не буде.

Коли у тебе є надійний друг,

Він вступить в бій нерівний за тебе,

Протягне завжди пару сильних рук,

Як добре, що у світі друзі є.

Барбос розплився в усмішці. Пісень йому ще ніхто не посвячував.

А малюки почали співати приспів:

Як добре мати надійного друга -

З бідою не залишишся один.

Як добре мати надійного друга -

На допомогу прийде він.

Увесь зал підхопив пісню: «Як добре мати вірного друга - з бідою не залишишся один. Як добре мати вірного друга – на допомогу прийде він».

Погоня-2

Сірий вовк слухав концерт під школою. З відкритого вікна лунала пісня. «У-у-у!» - став підспівувати вовк.

В актовому залі всі завмерли.

- Я знаю це виття. Вперед, Барбос! - сказав Полкан.

Пес Барбос кинувся по сліду.

- От добрий з нього буде пес-шукач. У нього нюх на вовків, - похвалив Полкан Барбоса.

- Ні, ні, ми його не відпустимо. Нам потрібен такий охоронець для першокласників, - сказав директор школи.

- Ми вам підшукаємо нового охоронця, - запевнив поліцейський пес.

- Такого вже не знайдете, - зітхнув Олень Оленевич, - адже Барбос не тільки охоронець, він і вихователь, і завгосп, він улюбленець усіх дітей.

- Зараз я вас познайомлю з одним нашим працівником, між іншим, має досвід з охорони школи. Рекс, піди сюди, - покликав Полкан.

Невисокий рудий пес підійшов і уважно глянув на директора школи.

- Гав! Добридень! - сказав Рекс.

- Ви працювали з дітьми? - запитав Олень Оленевич.

- Три роки, - відповів рудий пес. - Охороняв школу на морському узбережжі.

- Ви не дивіться, що він невисокий, - сказав Полкан. - Рекс у нас майстер ближнього бою. Він виправдовує своє ім'я. У нього блискавична реакція.

- Дозвольте брати участь у погоні, - сказав Рекс.

- Барбос впорається сам, призначаю тебе охоронцем лісової школи, приступай до роботи, - сказав Полкан.

- Радий служити. Гав! - відповів пес.

- А як же Барбос? - запитав Олень Оленевич, коли Рекс побіг.

- Пес Барбос йде по сліду, - відповів Полкан, - його краще не відволікати.

- Ось так, - зітхнув директор школи і пішов оголошувати наступний номер концерту.

Веселий цирк, або Ближній бій

Книга 3

Знахідка

Сірий вовк стояв під вікном лісової школи. «У-у-у!» - затягнув він, коли в актовому залі заспівали: «Як добре, що у світі друзі є». «Ех, добре звучить, мені б на сцену, ось я б заспівав!» - подумав вовк.

Раптово двері школи відчинилися і звідти з гавкотом вискочив пес Барбос. «Овва! Таку пісню зіпсував», - встиг подумати вовк і кинувся навтьоки.

Він вибіг зі шкільного двору і помчав через ліс до річки. «Ось переслідує собачий пес, бач, як швидко бігає, - думав вовк набігу, - треба тікати! Ех, яка ганьба, гроза лісу, від собаки тікаю, як останній боягуз. Але нічого, віділлються тобі, Барбос, вовчі сльози».

Сірий галопом наближався до берега річки. Він хотів заплутати свої сліди на воді, щоб Барбос не зміг переслідувати його по нюху, але Барбос не відставав, біг по п'ятах.

Недалеко був брід, вовк кинувся до нього, щоб перебратися на інший берег річки. Барбос хотів його переслідувати, поки не зловить, але раптово він почув на березі: «Бе-бе! Спасі-і-іть! Бе-бе!». Барбос зупинився і подивився, хто кличе на допомогу. На березі стояло прив'язане до кілочка маленьке ягня.

- Бе-бе! - знову закричав малюк.

- Гав! Чого кричиш? - запитав Барбос.

- Мене вовк вкрав, я хочу додому до бабусі, бе-бе, - хникав ягня.

Барбос озирнувся по сторонах. Сірий вовк уже був далеко. «Переслідувати вовка і кинути ягнятко? - подумав пес. - Ні, малюка в біді кинути не можу. Я тебе все одно зловлю, Сірий. Нікуди від мене не дінешся».

- Гаразд, підемо до твоєї бабусі.

- Спа-а-асибі, - промекав ягня.

Барбос вийняв кілочок з річкового піску і повів малюка в село.

*

- Ось тобі й маєш, знайшовся! А бабуся твоя поїхала. Такі справи, - сказав дідусь-сусід. - Подумала, що тебе вовк з'їв і поїхала від розладу нервів.

- Бе-бе! - заплакав малюк. - Куди ж мені діва-а-атися? Бе-бе.

- Я б узяв тебе до себе, але у мене ж козел мій Боня в хліві, чи не уживеться він з тобою, - почухав лоба дідусь.

- Бе-бе! - бекав ягня.

- Ти це, ти не плач, - сказав Барбос, - я тебе до своєї бабусі Розі відвезу. Вона маленьких любить. Може, не вижене.

- Чи не вижене? - запитав з надією малюк. - Я буду їй всі бур'яни на городі вискубувати, буду допомагати, - пообіцяв він.

- Ну, раз будеш допомагати, то точно не вижене, - посміхнувся пес.

Новий охоронець

Шкільний концерт закінчився.

- А тепер кілька оголошень, - сказав директор-олень. - Діти, завтра починаються шкільні канікули. Я сподіваюся, що на канікулах ви не будете пустувати, не будете самі бродити по лісі. Завтра вранці я вас чекаю в школі.

- Як! Завтра ж канікули! Завтра в школу не йти! - дивувалися школярі.

- Діти, завтра в школі буде циркова вистава. Циркові артисти перед гастролями погодилися приїхати до нас і виступити, - сказав Олень Оленевич.

- Ура! Здорово! Цирк! - кричали радісні діти.

- Тихо, тихо, - посміхався директор. - Я знаю, що вам не терпиться побачити виставу, але почекаємо до завтра. Ще одне оголошення. У нас новий охоронець. Його звуть Рекс. Прошу на сцену.

Рекс піднявся на сцену і став поруч з Оленем Оленевичем.

- Діточки, - продовжував директор, - прошу слухатися Рекса і виконувати його вказівки.

- А де Барбос? - крикнув хтось із залу.

- Пес Барбос на важливому завданні, - відповів директор. - Зустрінемося завтра. Зараз всі по домівках.

*

За першокласниками приїхав автобус. Малюки були приголомшені новиною про зміну охоронця. Вони так полюбили Барбоса!

Рекс увійшов в автобус і сів на сидіння.

- А скажіть, будь ласка, де ваш значок? - запитав єнотик у охоронця.

- Я його заховав, щоб ніхто сторонній не знав, що я охоронець, - відповів Рекс. - Буду працювати під прикриттям.

Йоїчка запитала у Йойо:

- Ми будемо його прикривати?

- Швидше він нас буде прикривати, - примружив око Йойо. - А там подивимося, який він охоронець.

- Ми будемо і за ним шпигувати? - прошепотіла Йоїчка.

- Тільки трошки, - Йойо склав два пальці, ніби він показує маленького-маленького їжачка.

- Ура! Люблю шпигувати, - сказала Йоїчка.

- Тс-с, - Йойо приклав палець до губ.

Малюки ще не доїхали до зупинки мишеняти, який жив ближче всіх до школи, як автобус раптово зупинився.

- Дорогу перегороджено! - сказав водій-бобер.

- Усім залишатися на місцях! - дав команду Рекс. - Бобер Бобрович, закрийте двері, коли я вийду.

- Добре, - відповів водій.

Рекс виглянув з автобуса і повів носом, нюхаючи повітря. Потім він вийшов з автобуса, підняв велику гілку, що перегородила шлях, і відкинув її геть.

- Сильний, майже, як мій тато, - зауважив Мишко, який спостерігав у вікно.

- Мій тато теж сильний, - сказав єнотик.

- Ні, такого сильного, як ведмідь, не знайти, так мама каже, - наполягав на своєму Мишко.

Рекс озирнувся навколо і підійшов до автобуса. Бобер відкрив двері, пес увійшов:

- Напевно, висохла гілка і впала, - зауважив Рекс, - поїхали!

На зупинці мишеняти Рекс знову вийшов і вирішив проводити мишеня до самого дому.

- Я швидко, почекайте трохи, - сказав він і пішов.

- І Барбос мишеня проводжав, - сказала Совуша.

- А ми забули, що завтра цирк приїжджає! - згадав Зая.

- Ми ж не запитали, які будуть артисти! - кричав єнотик.

- Ведмеді на велосипедах точно будуть, - сказав Мишко.

Всі притихли.

- І твоя мама буде виступати? - запитала Совуша.

- Буде, - посміхнувся Мишко.

- А що твоя мама теж їде на гастролі? - запитала Йоїчка.

- Так, і я їду з нею на час канікул, - відповів ведмедик.

- Щасливий! - сказав зайченя.

- Ти будеш подорожувати з цирком!? - захоплено запитав єнотик.

Мишко згідно кивнув.

- Ось мені б поїхати з цирком, - мрійливо сказав Зая.

- Тобі в цирк не можна, - зауважив їжачок, - ти ж левів боїшся.

- А там є леви? - здивувався Зая.

- Ні, - відповів ведмедик, - у них верблюденя, жираф і слоненя.

- Ніколи не бачила жирафа! От би побачити! - сказала Йоїчка.

Повернувся Рекс:

- Поїхали! - скомандував він.

Нова бабуся

Барбос привіз ягня в приморське поселення, де жили його бабуся і дідусь. Дідуся, правда, не було вдома, він проводив весь час на службі.

- Ой, до мене гості, - зраділа бабуся. - Дай хоч подивлюся на тебе. Красень! Дочекалася бабуся. Поліцейський пес! Дай я тебе поцілую, - вона обійняла свого улюбленого онука.

Бабуся Розі дуже пишалася своїм онуком. Особливо, коли він отримав нову роботу і поліцейський значок.

- А це хто з тобою такий гарний? - запитала бабуся.

- Це ягня, йому ніде жити, - сказав Барбос.

- Як ніде! - вигукнула бабуся. - Глянь, скільки у мене місця!

- Ви дозволяєте!? - з надією запитав малий. - Я вмію двір мести, вмію траву на газоні щипати, вмію паркан фарбувати.

- Чесно кажучи, ці бур'яни мене вже замучили. У мене від них алергія, - чхнула бабуся. - Якщо хтось буде стежити за моїми газонами, я буду рада. Як звуть тебе, малюк?

- Я сам не знаю, - зітхнув ягня.

- Тебе звуть Персик - вирішено, зараз я буду вас годувати, - сказала бабуся.

- Мені треба бігти на службу, бувай, бабусенька, - пес поцілував бабусю в щоку.

- Ну, зовсім, як його дід, - захоплено дивилася бабуся вслід онукові.

Ягня зірвав бур'ян і жував його.

- Що ж, раз Барбос втік, будеш моїм онуком, - сказала господиня дому.

- Добре, бабуся Розі, - ягня дожовував бур'ян.

Нова робота

Барбос сидів в кабінеті начальника районної поліції. Він доповідав, що перестав переслідувати вовка через маленького ягня.

- З сьогоднішнього дня ти займаєшся пошуками Сірого. Призначаю тебе поліцейським шукачем, - сказав Полкан.

Барбос посміхнувся.

- А як же першокласники? - запитав він.

- У школі буде працювати Рекс, він досвідчений охоронець. І першокласників він буде охороняти, - відповів Полкан.

- Рекс охороняв нашу морську школу, коли я там вчився, - сказав Барбос. - А можна попрощатися з малюками? - запитав він.

- Чого тобі з ними прощатися, ще побачиш не раз. Але якщо хочеш, зайди, звичайно, в школу. Але зараз почалися канікули. Як би Сірий вовк не скористався неорганізованим відпочинком дітей. Треба землю рити, а вовка знайти.

- Буду старатися, - сказав Барбос.

- Ось що, Барбос. У мене до тебе особисте прохання. Візьми під своє керівництво мого телепня. Синок мій, каже, хочу бути поліцейським псом. Але ти сам молодий, може, ви з ним швидше знайдете спільну мову.

- Якщо ви мені довіряєте, то можна спробувати, - сказав Барбос.

Полкан натиснув на сигнальну кнопку і до нього в кабінет пропустили його сина.

- Знайомтеся. Це наш шукач пес Барбос, а це мій лобуряка - пес Дунай.

- Гав-гав, - привітався Дунай.

- Спрацюємося, - сказав Барбос, поглядаючи на довгоногого нескладного молодого пса.

Третій помічник

Вовк сидів у кабана в домі.

- Ех, кабанчик, такий обід зірвався, - сказав вовк. - Я ж ягня вів, він пасся за селом, ось я його і стягнув. Уже до річки дійшли. Дай, думаю, подивлюся, що там, в школі відбувається.

- А що там? - поцікавився кабан.

- Там концерт. Залишив я біля річки ягня і пішов до школи. А вони співають всі. Я теж заспівав. Так цей Барбос як вискочив зі школи та яа-а-ак погнався за мною. Довелося ноги забирати. А обід наш Барбосу дістався. Цікаво, він ягнятину любить?

- Напевно пошкодує, до дідуся відведе, - припустив кабан.

- До бабусі, - поправив його вовк. - Це бабуся прив'язала його попастися там.

Кабан розпалював вогнище.

- Слухай, кабанчику, нам потрібен третій помічник, щоб переловити усіх малюків. У тебе нікого немає на прикметі? - запитав вовк.

- У мене тут сусід є, тхір, ще той хижак. Думаю, він тобі знадобиться.

- Не мені, а нам, - сказав вовк. - Клич його.

Кабан пішов за тхором, бурмочучи під ніс: «Не нам, а вам. Я і жолуді їсти можу».

Через десять хвилин кабан повернувся з тхором.

- Здоровенькі були, - привітав тхір вовка. - Це вам до обіду, - він поставив відро яєць. - На фермі розжився.

- Я яєчню посмажу, дуже до речі, - зрадів кабан.

Вовк, кабан і тхір обідали за столом та обговорювали плани.

- Я ось, що думаю, - сказав вовк, відправляючи в рот яйце. - Щоб переловити малюків треба знешкодити цього Барбоса. Схопимо малюка і заманимо Барбоса в пастку. А далі ми господарі лісу.

- У них завтра цирк в школі буде, - повідомив тхір.

- Цирк говориш? - вовк задумався. - Тоді плани змінюються. Ти, тхір, підв'яжешся клоуном і підеш до школи.

- Я? Клоуном? - здивувався тхір.

- Ну не я ж, - відповів вовк. - Мене в школі всі знають, кожна мама розповідає дитині на ніч казку про Сірого вовка.

Циркова вистава

Вранці в школі було шумно. Школярі хвилювалися в очікуванні циркової вистави, вони шуміли, обговорювали, чи будуть виступати клоуни, і весело сміялися.

Нарешті завіса відкрилася і на сцені з'явився клоун з величезним надувним м'ячем.

- Вистава починається! - сказав він, сідаючи на м'яч.

М'яч покотився назад, клоун виявився на підлозі. Діти сміялися. Далі було дуже весело. Клоун виховував м'яч, щоб він слухався, але м'яч весь час котився в різні боки і клоун неодмінно падав, показуючи смішні трюки. Клоун кожного разу наполегливо вставав, намагаючись то лежати на м'ячі, то плисти на ньому, то стояти, то сидіти. Малюки сміялися і плескали.

Першокласники теж були в захваті від виступу. Близько зайчатка було вільне місце. До нього несподівано підсів інший клоун. Зайченя був дуже радий. Він то дивився на сцену, де виступав клоун, то на клоуна, що сидів поруч.

- А тепер на сцені чудова Зізі на велосипеді! - оголосив клоун.

На сцені з'явилася мама Мишка. Він посміхнувся і заплескав разом з іншими дітьми.

Ведмедиця спритно управлялася з велосипедом. Вона крутила педалі і тримала рівновагу, катаючись по сцені. Клоун подав Зізі червоні м'ячики і вона стала ними жонглювати, утримуючи рівновагу на велосипеді. Зал аплодував.

Потім Зізі з'їхала зі сцени і зробила складний трюк - тримаючись за велосипед, вона стала в стійку, піднявши лапи-ноги вгору. Зал вибухнув від оплесків. Мишко в перший раз бачив виступ мами. Він плескав щосили.

- Здорово! - сказав йому їжачок. - Твоя мама молодець!

- Браво! - закричав єнотик.

Мишко сидів, як іменинник, він був просто гордий і щасливий, що у нього така чудова мама.

Зайченя теж плескав, і клоун, який сидів поруч, теж.

- Верблюденя і мавпа Лулу! - оголосив клоун.

До зали, де сиділи школярі, вискочив верблюденя. На його спині мавпа трималася однією лапою, піднявши тіло вгору. Потім мавпа стала робити неймовірні циркові номери. Вона стрибала на підлогу, а потім вистрибувала, як вершник, на верблюденя, потім підстрибувала вгору трохи вперед і приземлялася на верблюденя, коли той рухався вперед. Мавпа їздила задом наперед, пролазила під животом верблюденя. Потім верблюденя встав на диби і пішов на двох ногах, мавпа при цьому стояла на спині.

- Браво! - кричали школярі, плескаючи в долоні.

У цьому шумі клоун, який сидів біля зайчика закрив йому рота і поволік до виходу. Зайчисько махав лапами навсібіч, але покликати на допомогу він не міг - рот був закритий.

Ніхто не помітив, що Заю викрадають, крім одного пильного спостерігача.

Рекс побачив, що лиходій під маскою клоуна намагається вкрасти зайчика. Ні секунди не роздумуючи, Рекс з гарчанням кинувся в погоню. Тхір, переодягнений в клоуна, відпустив зайченя і вони з Рексом стрімголов покотилися по підлозі.

- Ах! - зал притих, спостерігаючи за сутичкою двох суперників.

Рекс намагався схопити за шию тхора, але тхір був дуже верткий і спритно ухилявся від зубів пса. Так кілька хвилин вони каталися стрімголов по підлозі. Нарешті, тхір ухилився і шмигнув за двері. Рекс голосно гавкнув, але переслідувати тхора не став, в школі міг залишатися його спільник.

Школярі стали плескати Рексу за відмінний поєдинок.

На сцену піднявся Олень Оленевіч.

- Чудовий ближній бій, - похвалив він Рекса. - Ви хоробрий пес.

Малюки заплескали. Рекс стояв біля дверей і скромно опустив голову.

- Він не задавака, - шепнула Йоїчка братові.

- Класний борець, - відповів їжачок.

- Малюки, давайте подякуємо артистам цирку за чудове дійство, - сказав директор школи.

Школярі зааплодували. Артисти цирку вийшли на сцену і вклонилися.

- Приїздіть до нас ще! Дякуємо! - кричали діти.

- Твоя мама - суперзірка, - сказала Мишку Совуша.

Малюк був у нестямі від радості.

- Мишко, йди сюди! - крикнула ведмедиця.

- Бувай, Мишко, будемо тебе чекати, - сказала Совуша, адже її друг їхав з цирком.

Ведмедик вийшов на сцену і став коло мами. Школа аплодувала.

Циркові артисти попрощалися і поїхали.

Карта

Барбос сидів в кабінеті для слідчих районної поліції. Він розгорнув на підлозі карту району і став її розглядати. «Де може ховатися Сірий?» - думав Барбос. Він зазначив червоними кружечками місця появи Сірого вовка з подільниками.

Відчинилися двері і до кабінету увійшов довгов'язий пес Дунай.

- Вранці в школі була така пригода! - із захопленням сказав він. - У школі тхір в костюмі клоуна хотів викрасти зайченя. А Рекс кинувся на нього, але тхір ухилився і втік.

- Явно дружок Сірого, якщо прямо в школу поліз при скупченні народу, - відповів Барбос. - Це стиль Сірого, навряд чи тхір сам до такого додумався б.

- А що це за карта? - запитав Дунай.

- Наш район. Ось наша лісова школа, а тут морська, - пояснив Барбос, показуючи на карті позначення шкіл. - Бачиш червоний хрест? Це лікарня. Поруч наша районна поліція.

- А це що між рікою?

- Це Оленячий острів, а поруч Лісова поляна, де живуть наші першокласники.

- А ялинка - це ялиновий ліс? - запитав Дунай.

- Це хвойний ліс, сосни, ялини ростуть. А це дерево - листяний, - пояснив Барбос. - Знаєш, тут цікава деталь - якщо провести лінію від місця, де було викрадено ягня, до того місця, де я його знайшов на березі річки, і якщо продовжити лінію далі, то ми виходимо на будинок кабана. Чи не там пересиджує вовк? Це треба перевірити.

Дунай уважно слухав старшого товариша.

- У мене для тебе доручення, - продовжував Барбос.

- Яке? - витягнув шию стажист.

- Малюки на канікулах і треба забезпечити їх охорону. Прикинься дурним малюком. Хоча, чого тобі прикидатися, ти теж малий ще.

- Ніякий я не малий, - образився пес.

- Запам'ятай, ти дуже дурний, всі в це повинні повірити. Там буде працювати Рекс, але, схоже, що один з банди його бачив. Тому ти повинен прикидатися дурним, безглуздим, але в разі небезпеки ти повинен подати сигнал Рексу. І без образ. Це робота. Якщо треба прикинутися рибою, будеш прикидатися рибою. Зрозумів?

- Я що, я нічого. Дурний, так дурний, це неважко - ля-ля-ля, гав-гав-гав, - застрибав пес Дунай.

- Молодець! Все зрозумів, - засміявся Барбос. - А я поки навідаюсь в одне місце.

Канікули

Подивившись виставу, малюки приїхали в своє поселення. Вони розбрелися по домівках обідати, але через півгодини всі вже зібралися на галявині.

- Мишко, напевно, вже далеко, - сказала Совуша.

- Мені б з цирком поїхати! - захоплено вигукнув єнотик. - Везе Мишкові!

- Він це заслужив, - зауважив Зая. - Чим будемо займатися?

- Давайте грати в хованки! - запропонував єнотик.

- В хованки не можна, сховаєшся, а тебе цап-царап, і забрали, - зауважила Совуша.

Тут друзі помітили високого молодого пса з великою надувною кулею.

- Ти хто? - запитав Йойо.

- Я - Дунай, - замахав хвостом пес. - Чи будете грати кулею? Вона трохи літає.

- Якщо вона полетить, я можу дістати з дерева, - зауважила Совуша.

- Лови! - крикнув Дунай, і вся компанія весело помчала за кулею.

Малюки, торкнувшись кулі, відбивали її, куля летіла в протилежну сторону і усі мчали, намагаючись дістати легку кулю. Гра раптово закінчилася - куля луснула, доторкнувшись до голок Йойо.

- І що далі? - запитав єнотик.

- Придумала, - зазначила Йоїчка. - Давайте з кульки зробимо басейн!

- І хто буде в ньому купатися? Холодно ж, - зауважив Зая.

- Ой, сусіди дорогі, виручайте! – тато зайчиська тягнув повний кошик овочів. - Наберіть гостинців додому і скажіть батькам, що я завтра вас запрошую на наш город набрати собі капусти, картоплі, моркви, цибулі на зиму. Урожай такий вродив, що мені ніяк не впоратися, навіть з синами.

- Ура! Завтра на город! - раділи малюки.

- А картоплю будемо пекти на багатті? - запитав їжачок.

- Звичайно, будемо, який збір врожаю без печеної картоплі!? - відповів тато-заєць.

- А можна мені прийти? - запитав Дунай.

- Запрошуються всі! - сказав тато-заєць.

«На збір врожаю? Ага», - подумав тхір, адже він ховався в кущах і все чув.

Новий план

Погана компанія знову зібралася у кабана.

- Вони завтра будуть на городі, - доповів тхір, - дурники йдуть на збір врожаю.

- У поселенні вони без охорони. А на городі тим більше, - сказав Сірий.

- Ось там ми їх, - тхір стиснув кулак.

- Куди ви їх приведете, коли зловите? - запитав кабан. - До мене не можна, мій будинок всі лягаві знають. Там біля болота покинута хатинка лісника, краще туди.

- Завтра підемо на справу, а там розберемося, - сказав вовк.

- Ні, Сірий, я не піду. Я з господарського забезпечення, а полювати - я вже старий, - відмовився кабан, подаючи макарони на стіл.

- Макарони? - здивувався вовк. - А чи немає якогось соління до макаронів?

- Піду, гляну, - кабан відправився в комору, бурмочучи під ніс, - чого доброго за викрадення малюків ще десять років в'язниці дадуть. Нема дурнів, нехай сам Сірий відповідає за свою витівку. Я ось жолудів насмажу і ситий. Смачно і корисно. А першокласників викрадати я не погоджувався.

Він взяв банку огірків в комірчині і поніс до хати.

- Пригощайтеся, - сказав він, поставивши огірки на стіл, - солоненькі.

Пригода на зборі врожаю

Наступного дня малюки озброїлися лопатами, кошиками, візком і вирушили на збір врожаю. Крім тата-зайця з малюками ніхто з дорослих піти не міг. Тато ведмедика порався з вуликами, мама-зайчиха займалася соліннями, сім'я Енотики збирала яблука в саду, а у мами Совуші просто боліла голова.

На городі тата-зайця був достаток.

Урожай виріс на славу. Тут красувалися великі помаранчеві гарбузи, головки капусти, морквина і навіть парочка смугастих кавунів.

- Насамперед треба викопати картоплю, поки дощу немає, - сказав тато-заєць.

Робота закипіла. Малюки дружно взялися збирати урожай. Йойо, пес Дунай і єнотик копали бульби картоплі, Йоїчка відривала картоплю від стебла, а брати-зайчата збирали її у відра і носили у великі кошики. Совуша сиділа на кошику і рахувала відра. Якщо якась картопля падала повз кошика, Совуша відразу збирала її і клала в кошик. А тато-заєць носив кошики і вантажив на візок.

- Ось так команда! Ось так помічники, - радів тато-заєць. - Я за вами не встигаю!

Енотик заспівав і малюки підхопили пісню:

Коли всі разом ми - сім'я єдина,

То добре вийде справа будь-яка.

Працюємо ми злагоджено, вміло,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

Ми трішки попрацюємо сьогодні

І зберемо відмінний урожай,

Копаємо, збираємо картоплю,

Ти кошики скоріше підставляй!

Через годину вся картопля була зібрана.

- Зробимо відпочинок! - оголосив папа-заєць. - Будемо пекти картоплю.

- Ура! Ура! - кричали діти.

Поки тато-заєць розпалював вогнище, малюки почали зривати капусту. Прибирання капусти перетворилося в гру.

- Лови! - кричав єнотик.

Пес Дунай ловив головки капусти при цьому так смішно стрибаючи і пустуючи, що викликав сміх малюків. Одну капустинку Дунай не спіймав, і вона потрапила йому по голові. Пес навсправжки впав. Всі охнули, а він тут же схопився і почав крутити головою по колу, ніби вона у нього на пружині.

- Ось бовдур, - тихо сказав тхір, спостерігаючи за малюками з-за кущів.

- Звідки серед них взявся пес? - запитав вовк, який стояв поруч з тхором.

- Капустою у волейбол грає. Він дурненький, - прошепотів тхір.

- Ти мотузку взяв? - запитав вовк.

- Взяв.

*

Поки малюки збирали урожай, Рекс сидів в стогу і нудьгував. Він не розумів, чому Полкан попросив не виявляти себе. Сидіти було холодно, хоча погода була хороша і пригрівало сонечко. Прибігла Йоїчка і принесла термос з чаєм.

- Дякую, - сказав Рекс, наливаючи чай.

Він би теж зараз розім'явся, збираючи морквину або кукурудзу, але не можна - наказ. А Рекс накази не порушував.

Розвідка

Барбос в цей час провідав лігво вовка. Як він і очікував, вовка там не було. З усього було видно, що він там давно не з'являвся, ймовірно, боявся засідки.

Потім Барбос провідав хатинку лисиці. Вона теж була необжита. Лисиця сиділа в камері поліцейської дільниці. Вовк в хатинці лисиці теж не з'являвся.

Барбос попрямував до будинку кабана. Кабан жив по багатому, кам'яний паркан оточував територію. За парканом виднівся високий дах. У дворі росли молоді дуби. Напевно, кабан вирощував їх через жолуді. На вулиці за парканом стояв сміттєвий бак. Барбос підійшов і заглянув в нього. У ньому лежала гора яєчної шкаралупи.

- Овва! - присвиснув пес. - Невже кабан з'їв за день стільки яєць? А, може, у нього гості були? - припустив він. - Дуже схоже. Треба встановити стеження.

Напад

Малюки вже копали морквину, а зайченя зголосився збирати кукурудзу.

- Кукурузка, улюблена моя, - сказав Зая, складаючи качани в кошик.

Раптово на нього полетіла мотузка, лапки його виявилися пов'язаними.

- Ай! - закричав зайчисько.

- Гав-гав, - грізно гавкнув пес Дунай.

Рекс кинув чай і вийшов зі своєї схованки. Удвох з Дунаєм вони кинулися на ворога. Дунай хотів було кинутися на вовка, але Рекс крикнув:

- Твій тхір.

Тхір кинув мотузку і хотів стрибнути на спину молодому собаці, вважаючи його дурним. Але не тут-то було!

Дунай перекинув противника і намагався утримувати його лапою. Верткий тхір вивернувся і кинувся навтьоки. Їжачок вже поспішав розв'язувати Заю.

Коли тхір втік, Дунай вирішив піти на вовка, щоб допомогти Рексу.

Він згадав, як батько Полкан вчив його гарчати. Дунай ощирився, з рота виходив глухий рик. Сірий вовк побачив двох злих псів, готових кинутися на нього, і відступив.

- Ура! Ура! - кричали діти. - Вовк злякався! Молодці!

- А ми думали, що ти дурний, - сказала Йоїчка Дунаю, - а ти - герой.

- Ти перебільшуєш, - відповів Дунай. - Ніякий я не герой. Без Рекса я б не наважився піти проти вовка.

- Все одно ти молодець, - сказала Совуша, - я навіть злякалася, коли ти загарчав.

- Ходімо їсти картоплю, вже спеклась, - запросив тато-заєць.

- Я із задоволенням, засидівся я в засідці, - подякував Рекс. - Прав був Полкан, що сказав мені сховатися і чекати непрошених гостей.

- Думаю, вони не повернуться. Сильно ви їх налякали. Пригощайтеся, - тато-заєць роздавав усім теплу картоплю. - А після печеної картоплі наріжемо кавуна.

- Обожнюю кавуни! - зрадів Дунай і застрибав, як дурник.

- Дунай, маскарад закінчено, - засміявся Рекс. - Можеш не скакати.

- Я так звик до ролі, - сказав Дунай. - Мені навіть сподобалося!

Малюки засміялися.

*

Після їжі звірята зібрали увесь урожай, завантажили його на візки і попрямували додому. Прибіг тато-ведмідь і допоміг везти навантажені візки додому.

Дунай став на час тягловим псом - його запрягли. Але йому було зовсім не важко. «Невже я такий сильний? - не повірив Дунай. - Може, я дорослішаю?»

Енотик затягнув пісню і малюки підтримали його:

У зайця на городі все дозріло,

Є на візку морквина та гарбуз.

Бо працювали старанно та вміло

Всі десять пар, що працю люблять, рук.

Ще на візку картопля та капуста -

Небачений вродився урожай,

Якщо ми з урожаєм доберемось,

Сусідів добрих, тато, пригощай!

У поселенні тато-заєць поділив багатий урожай між усіма сусідами. Тепер у всіх були припаси на зиму.

Мама-сова дуже дякувала зайцю:

- Дякую, сусід. Гарбуз ми з Совушею дуже любимо, кашу будемо варити. І картопелька стане в нагоді. Зима попереду.

- Їжте на здоров'я! - радів заєць.

- Попрацював ти на славу, - сказав ведмідь. - Все поселення забезпечив запасами. Ось тобі медок, сусід.

- Дякую, - посміхався заєць. - А цей кавун нашому охоронцю Рексу. Спасибі, що охороняєш наших малюків.

- Дякую, - відповів Рекс. - Дуже у вас чудові кавуни.

- Дунає, і ти без подарунка не залишишся. Ось ця диня тобі. Дуже добре ти копав картоплю з малюками. І відважно захищав їх.

- Радий старатися, спасибі, - сказав Дунай і підстрибнув.

Малюки весело засміялись.

Дині Дунай ніколи не пробував, але дорогий був не подарунок, а дорога увага. Дуже молодому стажерові була приємна похвала.

Нарада

У кабінеті начальника районної поліції зібралися Барбос, Рекс і Дунай.

Рекс розповів, що було на зборі врожаю.

- Молодці, ворог відступив. Але треба проявляти пильність. Адже невдале полювання тільки розлютило злодіїв. Вони будуть ще хитріші, - зауважив Полкан.

- І зліші, - додав Рекс.

- Дунай, продовжуй чергувати на лісовій галявині, стеж за малюками, - доручив Полкан. - Залишайтеся на території поселення, нікуди не ходіть.

- Добре, - з готовністю відповів пес.

- Молодець Дунай, він відмінно впорався зі своєю роллю безтурботного пса, - сказав Рекс.

- Це було зовсім нескладно, - посміхнувся Дунай.

- Малюки його полюбили, - зауважив Рекс.

- Є припущення, що вовк з дружком ховаються у кабана, - сказав Барбос.

- Простежте за будинком, але самі не робіть нічого. Якщо вовк там, то туди треба висилати групу захвату, - наказав начальник.

Дунай пожвавився:

- Групу захоплення!? А можна мені взяти участь в захопленні?

- У тебе своє доручення - охороняти малюків, - строго сказав Полкан. - Послужи трохи, а то відразу - група захоплення.

Дунай зітхнув.

- Сірий вовк - звір бувалий, - продовжував Полкан. - Тут обережність потрібна. Доповідайте мені постійно, як справи.

- Слухаємося, - в один голос сказали Барбос, Рекс і Дунай.

- А як же диня і кавун? - нагадав Дунай.

- Ходімо на травичку, тільки швиденько, - дозволив Полкан.

Вони вийшли в палісадник і розрізали диню і кавун.

- Дякувати зайцю, постарався, який урожай виростив, - сказав Рекс.

- Смачно, спасибі йому, - підтримав Полкан.

- Угу, угу, - махнули головами Барбос і Дунай, бо роти у них були зайняті - вони з апетитом поглинали кавун.

Нас перехитрили

Сірий повернувся до кабана.

- Їсти будеш? - запитав кабан гостя.

- Ні, я йду. Не вдалося переловити першокласників. Там засідка була - нас перехитрили. Якийсь рудий пес і молодий довгоногий салага, але прудкий. Удвох на мене хотіли накинутися.

- Куди ти йдеш?

- Піду, затаюся у моря, ніби я морський вовк. Рибки половлю, повітрям подихаю.

- Заходь, коли що, - запрошував кабан.

- Добре, побачимося ще, - пообіцяв вовк.

*

Всю ніч Барбос і Рекс просиділи в кущах біля будинку кабана. Все було тихо. Нікого не було.

- Підемо відсипатися, - сказав вранці Барбос Рексу. - А потім треба доповісти начальнику.

*

Після обіду вони доповіли Полкану, що Сірого не було.

- Він тепер зачаїться. Треба подумати, де він може відсиджуватися, - сказав Полкан.

- А якщо кабана схопити і допитати, - запропонував Рекс.

- Так він тобі й розповів. У нас немає доказів, - заперечив начальник.

- А обшук провести? - запитав Барбос.

- Напевно кабан замів сліди, - відповів Полкан.

- Що ж робити? - задумався Рекс.

- Лисицю треба шукати - вона перехитрила охоронця і втекла. Знайдемо її, може і вовк знайдеться. Ось тобі нове завдання, Барбос. І треба розібратися, що це за тхір допомагає Сірому.

- А мені яке завдання? - запитав Рекс.

- А тобі - продовжувати забезпечувати охорону школи, - відповів Полкан. - Канікули закінчуються. Лисиця може з'явитися біля школи.

- Завдання зрозумів, - чітко і коротко відповів Рекс.

- Дунай, як і раніше, стажується у Барбоса після завершення канікул, - нагадав Полкан. - Фотографії Сірого розвісили по всьому району. Сподіваюся, він себе виявить. До речі, лисиця може з'явитися біля будинку кабана. Ви простежте за будинком.

- Є простежити, - з готовністю відповів Барбос.

Мишко повернувся

Канікули дійшли до кінця. Всі малюки чекали на повернення Мишка.

Нарешті п о обіді ведмедик прибув додому.

- Ура! Мишко приїхав! - раділи малюки.

- Друзі! - обіймав всіх ведмедик. - Я так скучив за вами!

- Пригощайтеся, - сказав єнотик, - тато передав кошик яблук, щоб ми їли.

- Спасибі твоєму татові, - подякували малюки.

- Дивіться! - сказав Мишко.

Він взяв три яблука і став жонглювати ними.

- Ух, ти! - захопився єнотик. - Ти як справжній циркач! Дай я!

У єнотика ніяк не виходило, яблука падали на траву.

- Вчитися треба на двох яблуках, - сказав Мишко, - ось так.

Він спритно жонглював двома яблуками. Всі звірята стали тренуватися, крім Совуші.

- Совуша, чого ти не спробуєш? - запитав Зая.

- Яблуками треба не жонглювати, їх треба їсти, - сказала мудра сова і відкусила шматочок яблука.

- Здрастуйте, - сказав Дунай, який завершив обхід території і підійшов до малюків.

- Здрастуйте, - відповів Мишко.

- Це наш друг Дунай, - сказав Йойо. - Він дуже хоробрий.

Дунай посміхнувся.

- Ой, ти ж не знаєш, що тут було, - сказав єнотик Мишку.

- Тут таке було! - сказала Йоїчка.

Друзі стали навперебій розповідати, як вони були на городі, як на Заю напав тхір, як від Рекса і Дуная втік вовк, як всі разом пекли картоплю і їли кавун на збиранні врожаю.

- Весело тут у вас було, ви не нудьгували, - посміхався ведмедик. - Ой, забув, - він розкрив кульок, - це вам частування.

- А що це? - запитала Совуша.

- Це мармелад, - відповів Мишко. - Його можна тримати на носі, - ведмедик поклав мармелад на ніс.

- Ми теж так робили в школі, клали солодощі на ніс, потім підкидали і з'їдали, - сказав Дунай і продемонстрував, як солодкий мармелад злітає вгору і потім потрапляє прямо в рот.

Єнотик захоплено дивився на спритного пса:

- Ні, я так не зумію, - сказав він.

- Так ви весь мармелад в траві виваляєте, - сказала розумна Совуша. - Навіщо його класти на ніс, якщо його можна просто з'їсти.

Вона взяла шматочок і відкусила.

- Смачний, - похвалила вона.

- Через ніс смачніше, - сказав Йойо і поклав мармелад на ніс.

Він мало не упустив солодкі ласощі на траву.

- Совуша права, - сказала Йоїчка. - Нехай Дунай підкидає мармелад вгору і їсть, а ми будемо просто їсти.

- Ап, - Дунай знову з'їв шматочок. - Ап, - з'їв він інший.

Зайченя набив рот мармеладом, щоки його роздулися. Всі дивилися на Заю і сміялися.

- Дякую за мармелад, - сказала Совуша своєму другові Мишку. - Можна я один шматочок віднесу своїй мамі? Вона ніколи в житті не пробувала мармелад.

- А це твоїй мамі, - Мишко простягнув пакетик мармеладу.

- Дякую, - засоромилась сова. - Ти згадав в подорожі про мою маму? - запитала вона.

- І про тебе теж, - посміхнувся Мишко.

Щаслива Совуша притискала пакетик солодкого мармеладу для мами.

Несподівано на галявині з'явився мишеня.

Малюки зраділи:

- Мишеня! Ти прийшов у гості! Ура!

- Ми з татом тут проходили повз, - відповів він. - А що це? - він скоса глянув на мармелад.

- Пригощайся, мишеня, - запропонував Мишко. - Це мармелад.

- Дякую, смачно! - сказав він, пережовуючи солодкий ароматний шматочок. - Як добре, що ми з татом опинилися на вашій галявині.

- А ви збирали урожай? - запитав Зая.

- Нас запросив заєць взяти гарбуз. Ось ми за ним і прийшли, - відповів мишеня.

- Це мій тато гарбузи роздає. У нас їх стільки багато, що самим не з'їсти, - сказав Зая.

- А можна ще один шматочок? Дуже смачний цей мармелад, - сказав мишеня. - А чого в тебе, їжачок, цукор на носі? - запитав він.

- А ми мармелад на ніс клали, - відповів їжачок.

- А навіщо? - здивувався мишеня. - Так смачніше?

- Ні, так цікавіше, зараз тобі Дунай покаже.

- Ап, ап, - Дунай підкинув мармелад і з'їв.

- Ап, - мишеня поклав шматочок відразу в рот. - Ап, - він поклав другий.

Щоки мишеняти роздулися, як у зайчика, коли він набив повний рот мармеладу. Малюки засміялися. Мишеня жував мармелад і теж сміявся.

Засідка, або Невгамовна бабуся Розі

Книга 4

Заплутати сліди

Лисиця, перехитривши охоронця з поліцейської дільниці, утекла і поспішила до лісу. «Де б сховатися? - думала вона, петляючи навколо дерев і сосен та плутаючи сліди. - Додому мені не можна йти, там мене будуть шукати. Треба розшукати Сірого вовка, він щось придумає, - вирішила лисиця. - Так, але де ж знайти Сірого? І поїсти б чогось, зранку ані крапельки в роті».

Так лисиця добрела до старого, високого дуба. «О, кабанчик тут», - зраділа лисиця.

- Кабанчику! - покликала вона.

Кабан підняв голову, озирнувся навколо і підійшов до лисиці:

- Чого кричиш на весь ліс, ворон лякаєш?

- Що робиш? Що ти там шукав?

- Жолуді я збирав на обід. Саме час жолуді збирати. Вони такі смачні, - прицмокнув кабан.

- Справді? - недовірливо сказала лисиця, піднімаючи жолудь і розкушуючи його. - Фу, яка гидота, - плюнула вона. - Може, пригостиш чимось смачнішим? Я така голодна!

- Тихо, тихо ти, не здіймай галас, - зупинив її кабан.

- Чого це ти такий полохливий став? - здивувалася лисиця.

- Тут за кожною ялинкою засідка, - тихо сказав кабан. - І в будинок тебе запросити не можу. У мене там теж засідка.

- Ти тут, а засідка там? А кого вони шукають? - насторожено запитала лисиця.

- Отож Сірого вони шукають. Через першокласників, яких ви хотіли викрасти.

- Так, шкода, що їжачок і бобер все зіпсували, а то б каталися ми зараз, як сир у маслі, - мрійливо зітхнула лисиця.

- А тепер ви, як сир на сковорідці, вас всюди розшукує поліція. Шукачі так і шастають. Туди-сюди, туди-сюди. Я ледве за жолудями прошмигнув. Скоро самому доведеться голодному сидіти, - поскаржився кабан.

- А де Сірий, не знаєш? - запитала лисиця.

- Сказав, зачаїться у моря, ніби морський вовк. Трохи порибалить, повітрям подихає.

- Романтика! - сказала лисиця. - Біля моря, кажеш, шукати його? Гаразд, спасибі, кабанчику. Удачі тобі!

- І тобі не хворіти, - відповів кабан, продовжуючи збирати жолуді під дубом.

Який молодець

Ягня підметав опале листя у дворі бабусі Розі. У жовтні листя на деревах пожовтіло, а як тільки на початку листопада почалися перші заморозки, листя почало падати на землю. Воно шаруділо, ніби краплі дощу. Кап-кап, шур-шур. Іноді листок падав прямо на голову ягняти. Персик струшував його на доріжку і весело сміявся. Настрій у нього був відмінний, до того ж крізь хмари просвічувало ласкаве листопадове сонечко. В руках у ягняти була невелика мітла і він спритно з нею управлявся, підспівуючи забавну пісню:

Буде чисто у дворі,

Я все листя підмету,

А як завтра піде сніг -

І його я приберу.

Я бабусі допоміг,

А іще зібрав дровець,

І мене похвалять всі:

- Ах, який ти молодець!

На ганок вийшла бабуся Розі, щоб потрусити половик. Вона побачила порядок у дворі, рівно насипані купки листя і сказала:

- Ах, який ти молодець! Яка чистота! Жодного листочка! Жодної бур'янинки! Ой, почекай, а що ти будеш їсти взимку, якщо немає жодної травинки, жодної бур'янинки. Вирішено, я дзвоню подрузі Найді, вона охороняє ферму і, напевно, знає, чим харчуються маленькі ягнята взимку.

А лисиця в цей час проходила повз паркана, за яким співав такий м'який, такий пухнастий і солоденький ягнятко. Лисиця навіть закрила очі і облизнулася, але побачивши на ганку бабусю Розі, вона пішла собі далі.

Добра подруга

Бабуся Розі увійшла в будинок, зручніше всілася на дивані і взяла домашній телефон. Вона набрала цифри на круглому циферблаті і незабаром почула:

- Алло!

- Найдо, здрастуй, дорога!

- Розі, ти? Як я рада тебе чути!

- Як ся маєш? Все пасеш свою отару? - запитала Розі у подруги.

- Пасу, на життя не скаржуся, - засміялася Найда в телефонну трубку. - Робота на свіжому повітрі, знову ж таки, сир, молоко. А ягнятка - вони такі милі.

- А чим вони взимку харчуються? - поцікавилася Розі.

- Сіном, зерном, кукурудзою, морквою, - перерахувала Найда.

- Де б мені сіна купити? - задумалася Розі.

- А тобі навіщо?

- Тут у мене онук з'явився, Персиком звуть.

- Ягня? - здивувалася Найда.

- Так, - засміялася Розі.

- А де ж твій малюк Барбос?

- О, він уже виріс, в поліції працює, поліцейським псом, - гордо сказала Розі.

- Треба ж! Як час летить. Так тобі сіна треба?

- Так.

- Так я тобі зараз пришлю Озю.

- Озю? - здивувалася Розі.

- Це козел наш, допомагає пасти овець. Він ватажок отари.

- А хіба не баран ватажок отари?

- Ні, куди йому, баран дорогу не запам'ятовує, тому отару очолює козел або коза.

- У вас своя наука, - Розі здивовано підняла брови.

- Зараз познайомишся з Озею, поки отара в загоні.

- Добре буду чекати. Дякую подруго.

- Дзвони, якщо треба, або приїжджай в гості, - запросила Найда.

- Їздити нема коли, а дзвонити обіцяю, - посміхнулася Розі.

Зустріч друзів

Лисиця в приморському селищі пройшла ще повз кількох будинків і селище закінчилося. Далі були зарості очерету в низині, а слідом починалося узбережжя. Кругом ані душі. Лисиця ще здалеку помітила за перевернутим човном самотню фігуру вовка, який закинув снасті в море.

Лисиця наблизилася. Вовк відчув гостя і сказав, не повертаючи голову:

- Хто там? Сідай, гостем будеш.

- Здоров був, Сірий. З уловом тебе, - сказала лисиця, глянувши на двох рибок на дні відра. - Як ся маєш?

- А, це ти, Лисунко! - зрадів вовк. - Яким вітром тебе занесло? Тебе ж начебто шукачі спіймали.

- Попутним вітром, - відповіла лисиця. - Піймали, а я охоронця обдурила і втекла. Дурний, повірив, що мене вдома лисенята чекають. Чи не знає, що не можна довіряти лисячим сльозам, - засміялася вона.

- Авжеж, ти шахрайка ще та, кхе-кхе, - посміхнувся вовк. - Вже я-то знаю!

- А ти тут як влаштувався? - запитала лисиця.

- Та як. Ось під човном ховаюся, живу, як собака. Хоч вовком вий. Холодно і голодно. Не те, що в лісі в своєму лігві.

- Звісно, там ліс годує. А тут що! Рибу не доженеш, упливе і поминай, як звали. Ой, дивися, клює, клює.

Вовк спритно підсік головастого бичка, зняв з гачка і кинув у відро.

- Дивишся, так і на юшку натаскаю, - сказав вовк, насаджуючи черв'ячка на гачок і закидаючи вудку в море.

- Коли м'яса немає, то і юшка - їжа, - підмітила лисиця.

- У листопаді туго доводиться, - шмигнув носом Сірий. - Відпочиваючі роз'їхалися, так вони хоч, то пиріжок не доїдять, то банку консерви викинуть, то напій який. А зараз на пляжі порожньо. Ловлю в морі потихеньку. Улов маленький, риба на дні ховається від заморозків. А після обіду підпливає, щоб поїсти. От, хитра, черв'ячка відкусила, - сказав вовк, нанизуючи іншого черв'яка.

- Так, не густо. У лісі їжі більше, - зітхнула лисиця. - А я тут ягнятка бачила у дворі в селищі.

- А-ах, - зітхнув вовк. - ягнятина це добре, тільки мені в селище не можна, там мої портрети кругом розвішені, упізнати можуть.

- Гаразд, я сама. Чекай нас тут, - сказала лисиця.

- Обережніше, Лисунко! - попередив її вовк. - Ти там хитрішою будь, прояви кмітливість.

- Не вчи лисицю ягнят красти, - засміялася лисиця і попрямувала в бік селища.

Сіно

Минуло півгодини, бабуся Розі і Персик почули гучний сигнал клаксона:

- Пі-пі!

З кабіни виглянув козел і крикнув:

- Сіно замовляли?

Бабуся Розі і Персик перестали складати листя в мішок і попрямували до вантажівки.

- Замовляли, замовляли, ось спасибі вам, - зраділа бабуся Розі.

Озя підняв кузов і висипав біля воріт кілька тюків ароматного сіна. Потім він дістав з багажника два відра зерна.

- Це вам Найда передала, - сказав Озя, струшуючи сіно з бороди.

- От спасибі, може, молочка вип'єте? - запропонувала бабуся.

- Від молочка я не відмовлюся, - посміхнувся Озя.

- Це вам, - бабуся простягнула йому качан капусти, коли Озя випив молоко. - А це передайте Найді.

У прозорому мішечку лежав гребінець.

- Сподіваюся, у неї така ж густа і красива шерсть.

- Так, дякую. Найда зрадіє, - подякував козел.

- І вам спасибі, - посміхнулася бабуся.

- Якщо ще сіно знадобиться - телефонуйте Найді, бувайте здорові, - попрощався Озя і поїхав.

*

- Куди ж ховати все це добро? - задумалася бабуся Розі, дивлячись на тюки сіна. - Доведеться в коморі якось в два ряди розмістити.

Вона взяла тюк і понесла в комору. Персик теж схопив один пакунок.

«Як пахне! - подумав він. - Яке ароматне. Напевно, смачне, хрустке!»

Бабуся Розі побачила, як в двері комори пролазить тюк сіна. Самого Персика за сіном видно не було. Бабуся розсміялася:

- Давай, мій помічник.

Вона взяла пакунок і стала його пристроювати в другому ряду. Персик побіг за наступним тюком.

Помічниця

Лисиця побачила маленького ягня у дворі серед тюків сіна. Вона озирнулася навкруги. Дорослих поруч не було.

- Яке ароматне сіно! - похвалила лисиця. - А ми сіно не готуємо на зиму. Ми вирощуємо зелень всю зиму, - сказала вона.

- Всю зиму? - здивувався Персик. - Взимку ж холодно. Взимку трава не росте.

- А ми вирощуємо в теплиці. Це такий будинок скляний зі скляним дахом. А трава там смачна, соковита! - облизнулася лисиця. - Хочеш, пригощу?

- Ні, - сказав Персик. - Нам цього сіна з бабусею на всю зиму вистачить. Воно таке солодке, смачне. Хочете спробувати? - Персик взяв пучок сіна і простягнув лисиці.

- Дякую, я тільки пообідала, - відмовилася лисиця. - А давай я тобі допоможу перенести сіно. Ти в комору носиш?

- Так, - відповів Персик, піднімаючи тюк сіна і несучи його перед собою.

Лисиця теж взяла тюк сіна і понесла до комори.

Бабуся Розі в цей час склала тюки і хотіла йти з комори, як раптом вона побачила лисицю біля свого улюбленого Персика.

«Ага! Помічниця об'явилася, - подумала бабуся Розі, спостерігаючи за лисицею у віконце. - Хочеш привести малюка в комору? Іди, іди, голубонько, я влаштую тобі теплу зустріч! Обіцяю!» - і бабуся сховалася за дверима комори.

Лисиця перша увійшла в комору з пакунком сіна. За нею йшов Персик. Але він не встиг увійти в комору, як двері перед ним зачинилися.

- В гості завітала? - запитала бабуся Розі у лисиці.

Лисиця розгубилася від несподіванки.

- Я повз проходила, хотіла малюкові допомогти, - почала виправдовуватися лисиця.

- Малюкові допомогти? - наступала на неї господиня будинку. - Ягнят любиш?

Несподівано Персик почув за дверима якийсь шум. До нього долинув звук падаючого корита, металевих відер, ще чогось дерев'яного. Персик поклав пакунок сіна і прочинив двері комори. Він побачив, що по коморі кружляють стрімголов дві фігури.

- Ба-бу-сю! - покликав малюк, коли шум затих.

- Дай бабусі мотузку, дорогий мій, - попросила бабуся Розі.

Лисиця лежала на підлозі комори, а Розі тримала її передні лапи.

Персик потягнувся за мотузкою, яка висіла на цвяху, але не побачив під ногами відро, спіткнувся об нього, впав, крикнувши:

- Ой!

- Що, мій любий! - Розі кинулася до нього. - Забився, маленький?

Лисиця тим часом схаменулася і давай тікати з комори і з двору.

- Ні, не забився, бабусю, - відповів Персик, потираючи коліно. - А де лисиця?

- Втекла, лиходійка. Ой, довірливий ти у мене, малюк, - обняла ягнятко бабуся Розі. - Зовсім нетямущий.

- А що, вона погана? - здивувався малюк.

- Хитра вона, шахрайка, - сказала бабуся. - Давай сіно занесемо і хвіртку закриємо міцніше.

На березі моря

Лисиця помчала до вовка на берег моря.

- І де ж ягня? - насамперед запитав вовк, побачивши подругу.

- Не захотів зі мною йти, хотіла його привести прямо до тебе на обід.

- Гарна думка була. Але що ж ти не змогла впоратися з маленьким ягням?

- Так я б впоралася, я вже повела його в комору, думала, скручу його, на плечі і до тебе.

- І що? - запитав вовк, закусивши губу.

- Що, що, бабуся його мені влаштувала засідку в коморі.

- Бабуся-вівця? І ти не могла впоратися з вівцею? Ось обід був би!

- Якщо б з вівцею. У нього бабуся собака! Учула мене, сховалася і як накинеться. Я ледве ноги забрала по-доброму.

- Так, часи настали, - задумався вовк. - Бабусі на звірів накидаються.

- Трохи шубку мені не порвала. Думала - все, не вирвуся, - сказала лисиця, обтрушуючи шубку. - А вона якась шалена, гарчить, вчепилася в мене і по коморі тягає. Я прикинулася, ніби втомилася. Так вона мене ще й пов'язати хотіла, добре, що вона забарилася, і я помчала до тебе.

- Морока мені від тебе, Лисунко. Ти ж до мене на хвіст шукача привела.

- Сірий, я петляла, плутала сліди, - виправдовувалася лисиця.

- Так, нагодувала ягнятиною! - з докором сказав вовк. - Тепер з насидженого місця зриватися треба. Ти постережи тут, а я моторний човен пошукаю. Морем треба йти. Дивись, весь улов не з'їси, а то знаю я тебе.

- Що ти, Сірий, нізащо! - пообіцяла лисиця.

Смачні зернятка

Бабуся з Персиком перенесли всі тюки сіна в комору. Бабуся Розі насипала в невелику тарілку зерна:

- На, спробуй, чи сподобається тобі таке частування від Найди, - сказала вона.

- Дуже смачно, - похвалив ягня, пережовуючи зерно. - Ура, тут ще зернятка кукурудзи трапляються! - зрадів він.

- Ось і їж, я відра теж в сарай занесу, там зерно краще зберігатися буде.

Бабуся Розі перенесла відра і закрила комору на ключ.

- А його миші не з'їдять? - запитав малюк.

- Я його в мішок пересипала, так їм складніше до нього дістатися.

- А сіно вони не з'їдять?

- Сіно вони не люблять, їм зерно подавай. Ех, шкода, у нас кішки немає, вона б зерно вартувала.

- Кішка? - здивувався Персик. - А кішки зерно не люблять?

- Кішки зерно не люблять. Їм молочка подавай.

- А де ж ми візьмемо молока.

- Його в нашому супермаркеті повно. Прямо з ферми привозять. Підемо в будинок, Персику, - покликала бабуся, - заносячи тарілку з недоїденим зерном в будинок і ставлячи її на стіл.

Ягня сів на табурет.

- Ти ось що, Персику, ти посидь сам вдома. А я простежу, куди лисиця подалася. Треба її відвадити, щоб забула дорогу до нашого дому.

- Посиджу, - зітхнув Персик. - А ти скоро повернешся?

- Не знаю. Ось тобі олівці, папір. Малюй.

- А що малювати?

- Малюй сонце, травичку, паркан, горобину.

- Травку я люблю. А листя можна малювати?

- Все, що хочеш, тільки з дому нікуди!

- Добре, бабусю Розі, - відповів Персик і лизнув з тарілки смачні зернятка.

План бабусі Розі

Розі понюхала траву на подвір'ї і взяла слід лисиці. Сліди вивели її з селища і йшли до заростей очерету. «Невже в очереті ховається? - подумала вона. - Ні, сліди плутала. Мене не проведеш».

Нарешті, Розі пронюхали слід, який вів у бік моря. Вона обережно підбиралася до берега. Помітивши лисицю, Розі зачаїлася в піску, порослому невеликою травою, і стала спостерігати.

Лисиця сиділа біля перевернутого човна, раз у раз поглядаючи на відро з рибою. Їй дуже хотілося їсти. «Візьму одного бичка, вовк і не помітить, - подумала вона. - Не рахував же він кожну рибку. Він, напевно, і рахувати не вміє, школу прогулював». Лисиця вибрала найбільшого бичка і відправила собі до рота. «Смачно!» - облизнулася вона з насолодою. Даремно думала хитрунка, що одна з'їдена рибка задовольнить її апетит. Від такого смачного товстенького бичка апетит лисиці тільки виріс. Вона зовсім не помічала, що за нею стежать пильні очі бабусі Розі.

Лисиця зітхала, крутилася біля відра, раз у раз, тягаючи з нього головастих бичків і відправляючи собі до рота.

«Лисиця зайнята обідом, - усміхнулася бабуся Розі. - Це добре, нехай їсть, а я пошукаю рибальську сітку. Попадеш в неї, голубонько».

Розі попрямувала вздовж берега шукати старі діряві рибальські сітки, кинуті моряками або винесені морськими хвилями на берег.

Кошеня на сосні

Пес Барбос зі своїм помічником Дунаєм заглянули на лісову галявину, де жили першокласники. Шкільний автобус вже привіз малюків в поселення, але вони ніяк не розходилися додому.

- Що трапилося? - запитав Барбос у першокласників.

- Мяу! Мяу! - почулося з високої сосни.

- Мишко на сосні! - сказав їжачок Йойо.

- По-твоєму це Мишко нявкає? - засміявся Барбос.

Малі гомоніли, розповідаючи навперебій, що трапилося.

Розумна Совуша сіла на гілку і розповіла поліцейським псам:

- Кошеня заліз на сосну і не може злізти, бо боїться. Мишко поліз його рятувати, але тепер сам не може злізти.

- Ось тепер все зрозуміло, - відповів Барбос.

- Тут потрібна допомога дорослих. Хто у вас в поселенні найбільшого зросту? - запитав пес Дунай.

- Татко Мишка! - закричали хором малюки.

- Єнотику, клич дядька Михайла, - сказав Барбос.

Єнотик побіг до будиночка, де жили ведмеді.

- Там ваш Мишко! Там ваш Мишко! - кричав, задихаючись, єнотик.

- Що з ним? - захвилювався ведмідь. - Веди мене до нього!

Через пару хвилин на галявині з'явилися єнотик і ведмідь. Побачивши Мишка на сосні, татко зітхнув з полегшенням.

- Ой, налякав, - сказав він, - я думав, що щось трапилося.

Ведмідь підійшов до сосни, підняв лапи вгору і зняв Мишка. Малюк винувато опустив очі.

- Нічого, нічого, ти ще маленький, - підбадьорив його тато. - Ось виростеш такий, як я, тоді вже буде соромно, якщо не зможеш злізти з сосни. А чого ти туди поліз? - запитав тато.

- Кошеня врятувати. Він теж не може злізти.

Ведмідь подивився вгору і побачив кошеня. Він хотів дістати його лапою, але кошеня з переляку поліз ще вище.

- Мяу! Мяу! - кричав переляканий малюк.

- Такі справи, - сказав ведмідь. - Отак він на саму верхівку залізе. Що ж робити?

Всі стояли, не знаючи, що робити.

- Мяу! Мяу! - наполегливо нявкав кошенятко.

- Я знаю, хто йому допоможе, - сказала Совуша і полетіла.

Через кілька хвилин прилетіла мама-сова. Вона підлетіла до сосни і відразу спустилася на землю. Раптово першокласники побачили на галявині кошеня.

- Ура! Ура! - зраділи діти. - Кошенятко врятований! Спасибі, тітонька-сова!

Совуша теж підлетіла на галявину. Її мама врятувала нетямущого кошеня! Тепер вже сама Совуша пишалася своєю мамою, як раніше мама пишалася нею.

А маленький кошенятко злякався безлічі радісних і шумливих дітей. Він сховався за лапу Барбоса і ні за що не хотів виходити.

- Що з тобою робити? Мені ж в приморське поселення треба. Ну, гаразд, іди сюди, - Барбос взяв кошеня.

Малюк міцно вхопився за собачу шерсть, підібрався до шиї і сильно вчепився лапками.

- Залишайся з нами, кошеня! - кричали першокласники, але малюк ховався в хвилястій шерсті пса.

Гість, який любить молоко

Ягня був удома сам. Він полив бабусині квіти, доїв усі смачні зернятка і сів малювати. «Чому олівець не малює?» - здивувався ягня. Він перевернув його іншим кінцем. «Ось як правильно, - зрадів малюк. - Намалюю травичку, вона така соковита і смачна. Вона зелена, така, як цей олівець. А сонечко жовте», - міркував Персик вголос, щоб якось себе розвеселити, адже одному в хаті було дуже нудно, а ослухатися бабусю Розі він не смів.

Раптом ягня почув, як відчинилися вхідні двері.

- Бабуся! - зрадів ягня і побіг в передпокій.

На порозі стояли Барбос і з ним ще один пес.

- Барбос! - зрадів Персик. - Ура!

- А де бабуся Розі? - запитав Барбос.

- Вона лисицю шукає, щоб вона забула дорогу до нашого дому, - невимушено відповів Персик.

- А до вас приходила лисиця? - насторожився пес.

- Так, приходила, бабуся її мотузкою зв'язати хотіла. Вони в коморі билися.

- Билися!? - Барбос підняв брови від здивування.

Персик глянув на брови Барбоса і тільки тепер помітив кошеня, який пригрівся на шиї пса.

- Ой! Кошеня! - зрадів Персик. - А звідки ти дізнався, що нам потрібен кошеня? - запитав малюк.

- Вам потрібен кошеня? - знову здивувався Барбос. - Навіщо?

- Зерно вартувати. Ой, який гарненький, - похвалив його ягня.

Барбос, звичайно, не зрозумів, яке зерно повинен вартувати кошеня. Він зняв кошеня зі своєї шиї і поставив його на підлогу.

- Ти, Персику, доглянь за кошеням, а ми підемо бабусю шукати, - стурбовано сказав пес. - Іди за мною, Дунає, - покликав він.

Пси вийшли з будинку, понюхали сліди на ганку, потім біля комори і у дворі. Взявши слід, вони кудись помчали.

*

- Ти такий маленький, - сказав Персик кошеняті. - Молока налити? Його у нас в супермаркеті повно. Прямо з ферми привозять.

- Налити, - тихо відповів кошеня.

Персик взяв тарілку зі столу і наповнив її молоком. Кошеня сказав: «Мяу», і почав хлебтати молоко.

- А ти випадково зерно не любиш? - про всяк випадок перепитав ягня.

- Я молоко люблю і рибку, - відповів кошеня, облизуючи молоко з вусів.

- Тоді добре, - заспокоївся Персик.

Коли кошеня допив молоко, ягня сказав:

- Рибки немає. Бабуся не купила. Ми не знали, що ти прийдеш. А ти вмієш вартувати зерно? - знову поцікавився ягня.

- Не знаю, - знизав плечима кошеня. - А від кого охороняти?

- Від мишей, - відповів Персик.

- Я ще ніколи в житті не вартував від мишей, - невпевнено сказав кошеня.

- Навчишся. Всі чогось вчаться. Я ось двір мести навчився мітлою.

- Мітлою? - здивувався кошеня. - А ти її не боїшся?

- Чого її боятися? - запитав ягня.

- Вона ж б'ється, - пошепки відповів кошеня.

- Наша ні за що не б'ється. У нас всі добрі.

- Добрі? І молоко дають? - з надією запитав малюк.

- Тобі - молоко, мені - сіно і зерно. Тільки його вартувати треба.

- Гаразд, буду вчитися вартувати, - погодився кошеня. - А бабуся погодиться мене залишити?

- Вона хотіла, - впевнено сказав Персик.

- Хотіла? - зрадів кошеня. - Мене залишити хотіла? - перепитав він.

- Ну, якщо ти любиш молоко і любиш вартувати, то тебе, - відповів ягня. - А як тебе звати?

- Не знаю, - знизав плечима кошеня.

- Не переживай, бабуся щось придумає, - пообіцяв ягня. - Мене вона Персиком назвала. Я їй скажу назвати тебе Зефіром. Хочеш? Персик з Зефіром не переплутати.

- Можна, - посміхнувся кошеня, - тільки треба у бабусі запитати. А як її звати?

- Її звуть бабуся Розі. Це найчудовіша бабуся у світі, - посміхнувся ягня.

- Сама чудова? - кошеня мрійливо подивився на тарілочку з-під молока.

Бабуся в засідці

Барбос здалеку побачив бабусю. Біля берега він зауважив лисицю, яка прилягла відпочити на човні.

- Тс! - показав Барбос псу Дунаю. - Залишайся тут, у очереті. Прикриєш тили.

Барбос тихо підійшов до бабусі.

- Сідай поруч, - сказала бабуся без зайвих слів.

- Що ти задумала? - так само без зайвих вітань запитав пошепки Барбос.

- Зараз сітку на лисицю накинемо і в поліцейський відділок.

- А ти вовка не бачила з лисицею?

- Вовка не було. Вона одна. Наїлася риби, відпочиває.

- Де ж вона рибу взяла? Невже сама наловила?

- Якщо б вона ловила рибу, то не ходила б по дворах. Може, рибу десь украла?

- А може подільник наловив, - припустив Барбос і задумався. - Ти, бабусю, йди додому, ми тут з Дунаєм впораємося, з напарником моїм.

- А де він? - запитала бабуся.

- У очереті, - відповів онук.

- Ні, Барбосе, поки ми лисицю не схопимо, я не піду. Вона до нас у двір повадилася. На Персика полює. Я повинна її обов'язково схопити, - твердо сказала бабуся.

- Тоді давай подивимося, може напарник з'явиться, - запропонував Барбос. - Раптом тут Сірий ховається. Дуже треба його спіймати, адже він полює на малюків і тримає в страху всю школу.

- Давай стежити, - погодилася бабуся. - Раптом велику рибу зловимо, - тихо засміялася вона.

Моторний човен

Вовк біг підтюпцем уздовж моря. Гострим поглядом він оглядав дикий берег. «Недалеко пляж і човнова станція. Може там пощастить когось побачити», - думав вовк.

Дійсно, на пляжі сидів, опершись на надувний човен з мотором, кіт Матрос. Кота майже всі знали на узбережжі, тому що у нього була смугаста спинка, ніби тільняшка одягнена, а по-друге, всі знали, що він мріяв стати морським котом, мріяв про далекі подорожі в далекі країни, про боротьбу зі штормами, про порятунок команди моряків. Але це були тільки мрії. Насправді він не був ніяким матросом, а тільки котом-мрійником. Нещодавно з ним, правда, трапилася приємна історія. Господар човна, який він взяв покататися без дозволу, пошкодував кота і навіть дозволив доглядати за човном на пляжі, мити і сушити його після морських прогулянок, а ще й стерегти його в гаражі, куди човен ховали на ніч або в холодну пору року.

- Матросе! Привіт! - крикнув Сірий здалеку. - Як життя?

- Холоднішає, - відповів невпопад кіт.

- Чого не катаєшся? - запитав вовк, підійшовши ближче.

- Весла сушу, - сказав кіт вовку.

- Робота є, - шмигнув носом Сірий.

- Якщо ти щодо човна, то це не мій, - попередив кіт.

- Та ладно, Матросе, скажеш теж - не твій. Перевези мене у затоку. А там розрахуємося.

- Не можу, - відповів кіт. - З господарем домовляйся.

- А це бачив? - вовк випустив довгі кігті на міцній лапі. - Зараз від твого човна нічого не залишиться, а господареві скажу, що це ти човен подер.

- Гаразд, - неохоче погодився кіт. - Сідай.

Як тільки човен відплив від берега, вовк штовхнув кота Матроса в холодну воду, а сам натиснув на швидкість та поплив в море.

Добре, що Матрос вмів плавати. Він поплив до берега. Судома мало не звела йому лапу, але йому пощастило, що він уже намацав дно. Вийшовши на берег, він обтрусився. З шерсті в різні боки полетіли дрібні бризки. Кіт не знав, куди йому бігти в першу чергу: чи то господаря шукати, чи то човен переслідувати. «Хазяїна шукати - час втрачати, - вирішив кіт, - треба бігти вздовж берега, раптом побачу, куди поплив Сірий».

Було холодно, але кіт Матрос цього не помічав. Він поспішав. Він повинен знайти човен і повернути його господареві. «Обіцяю, - подумав кіт. - Слово Матроса».

Морська операція

Барбос і бабуся Розі сиділа в засідці, Дунай сторожив в очеретах. Раптом на морі пролунав гул мотора. Лисиця схопилася, зраділа і помахала хвостом. Вовк заглушив мотор.

Сірий з човна розглядав берег гострим поглядом. Начебто все було тихо, але досвідчений вовк за звичкою не став довіряти тиші.

- Пливи сюди, Лисунко, якщо хочеш зі мною, - покликав він.

- Як це пливи? - оторопіла лисиця. - Вода ж крижана, - вона доторкнулася лапою до води. - Я ж не риба, підгреби ближче, - сказала вона.

- Пливи, я сказав, - злобно наказав вовк, - інакше поминай, як звали.

Лисиця бігала вздовж берега, не наважуючись зайти у воду.

*

- Втечуть, - шепнула бабуся Розі із засідки.

- Так, моторний човен не наздогнати, - сказав Барбос. - Ех, якщо б катер патрульний викликати, та рації немає.

- Давай, хоч лисицю зловимо, - запропонувала бабуся.

- Вперед! - скомандував Барбос.

Прихопивши сітку, вони вдвох ринулися до лисиці. Пес Дунай теж кинувся за ними.

Лисиця не встигла отямитися, як опинилася заплутаною в старій сітці.

- Нічого собі! - сторопів вовк, заводячи мотор. - Тримайся, лисице! Не згадуй лихом! - крикнув він. - Сподіваюся, хоч морських бичків ти наїлася!

- Вовк, вовк! Не кидай! Куди ти!? - кричала в розпачі лисиця.

Дунай угледів кота, що біг уздовж берега і побіг до нього.

- Мені до Барбоса! - сказав кіт, не зупиняючись.

- Матрос? - здивувався Барбос, коли кіт і пес Дунай підбігли.

- Він поплив в затоку! - повідомив захеканий кіт. - Терміново в погоню!

- Почекай, віддихайся! Зараз лисицю відведемо до поліцейської дільниці. Там викличемо морський патруль, - сказав Барбос.

- Треба повернути човен господареві, - тяжко дихав втомлений кіт. - Вовк його у мене на човновій станції вкрав.

- Не переживай, Матросе, зараз розберемося, підемо. Вставай, лисице, пішли, - скомандував пес Барбос.

- Будеш знати, як по чужих коморах бігати, - пригрозила бабуся лисиці.

Подяка бабусі

У районний поліцейський відділок прибуло п'ятеро візитерів. Коту відразу дали ковдру зігрітися і налили гарячого чаю з лимоном. Лисицю відправили в камеру. До Барбоса і Дуная вийшов пес Полкан:

- Молодці, хлопці! Оперативно ви лисицю впіймали, - похвалив він. - Розі! Здрастуй дорога! - помітив він бабусю Розі.

- Це не ми молодці, це бабуся молодець! - сказав Барбос. - Операція із захоплення лисиці пройшла під керівництвом бабусі Розі.

- Розі, - засміявся пес Полкан. - Ти така ж невгамовна? Чи не забувається бойове минуле? Молодець, молодець. По-перше, що лисицю зловила молодець і, по-друге, що виростила такого хлопця, - Полкан поплескав по плечу Барбоса.

- Дякую, Полкане, - посміхнулася Розі. - За Барбоса мені приємно! Я, мабуть, піду, а то у мене Персик сам вдома.

- Дякую за службу, - попрощався Полкан.

- Служу вітчизні, - відповіла по-бойовому Розі і пішла.

*

- Дозвольте доповісти? - запитав Барбос.

- Доповідай, підемо в кабінет, - покликав Полкан.

- Вовк Сірий пішов на моторному човні, який він захопив на човнової станції.

- Це він Матроса викупав в морі? - запитав Полкан.

- Так точно. Матрос переслідував його по берегу, - продовжував Барбос. - Імовірно вовк хотів потрапити у затоку. Але можливо він плутав сліди.

- Зрозуміло, - сказав Полкан, - зараз оголосимо операцію «Перехват», повідомимо морську патрульну службу. Нехай Матрос не переживає, знайдемо ми його човен, нікуди він не дінеться. Ідіть, відпочиньте трохи з Дунаєм. Я вас викликаю, як тільки знайдеться човен.

- Господар може подумати, що це Матрос човен забрав, переживає кіт, - зауважив Дунай.

- З господарем ми розберемося, - запевнив Полкан. - Головне зараз - човен знайти.

Бабуся вдома

Розі повернулася додому. За вікном вже вечоріло.

- Я вдома, - крикнула вона з передпокою. - У нас гості?

- Бабусю, а звідки ти знаєш, що у нас гості, - запитав Персик. - Тобі Барбос сказав?

- Ні, Барбос нічого не говорив. У мене ж нюх, як у собаки, - засміялася бабуся. - І хто тут у нас в гостях? - запитала вона.

- Це Зефір. Ти не заперечуєш, якщо ми його так назвемо? - запитав Персик.

- Якщо когось звуть Зефіром, то називати його Бубликом вже пізно, - засміялася бабуся. - Ну, йди сюди, Зефіре, - покликала вона кошеня.

Він вийшов з-за ніжки столу.

- Здрастуйте, - посміхнувся кошеня. - Я хочу вчитися вартувати зерно.

- От молодець, - сказала бабуся, - нам якраз потрібен нічний сторож в комору.

- Правда? - з надією подивився Зефір.

- Давайте їсти і спати. Зефіру молочка, Персику сіна, - бабуся пішла на кухню.

*

- Бабусю, а можна я сьогодні із Зефіром в коморі переночую? - запитав ягня, дожовуючи сіно. - Йому буде самому дуже самотньо там.

- Можна, - позіхнула бабуся. - Лисицю зловили, вона не прийде. Спи спокійно. На сіні так приємно і тепло спати. Романтика!

- Романтика! - сказали ягня і кошеня, ідучи до комори.

Нарада

А в кабінеті начальника районної поліції допізна горіло світло. Барбос сидів за столом, а стажисту псу Дунаю не сиділося на місці. Він був під враженням від проведеної операції з затримання лисиці і йому не терпілося кинутися в погоню за Сірим вовком.

У свій кабінет увійшов пес Полкан, ведучи за собою кота Матроса.

- Відбій, хлопці, - сказав начальник поліції. - Патрульний катер знайшов човен твого господаря, Матросе. Так що ти не переживай. Вони доставили човен на човнову станцію, а господареві сказали, що Сірий сам заволодів моторним човном. До тебе претензій немає. Бувай здоровий.

- А Сірого поруч не було? – запитав нетерплячий пес Дунай.

- Він ймовірно, вже затаївся десь, - відповів Полкан.

Кіт Матрос не йшов, він переминався з ноги на ногу.

- Ти щось хотів, Матросе? - запитав Полкан.

- Я хотів запитати, чи не потрібні вам поліцейські коти? - несміливо сказав кіт.

- В поліцейські коти хочеш? Гарна справа. Є у мене для тебе робота, Матросе.

- Справді!? - зрадів кіт.

- Навесні, як лід зійде, візьмемо тебе рибним інспектором браконьєрів на річці ловити.

- Інспектором? - не повірив своїм вухам кіт. - А на зиму роботи немає?

- Якщо в засідці хочеш посидіти, будь ласка, - посміхнувся Полкан.

- Ура! Я готовий! Прямо зараз!

Поліцейські пси засміялися.

- І поліцейський значок у мене буде? - з надією запитав кіт.

- Станеш рибним інспектором, буде у тебе значок, а поки будеш стажистом, як Дунай. Поступаєш у розпорядження Барбоса.

- Слухаю! - вигнув груди кіт Матрос.

- Ти тільки в засідку не ходи в червоному шарфі, а то помітним будеш, - приховуючи усмішку, сказав пес Полкан.

- Ні, ні, - запевнив кіт, - на завдання я замаскуюся.

- Замаскуєшся? Як? - посміхнувся пес Барбос.

- Перше - це чорні окуляри, - відповів кіт. - Друге - парасолька.

- А окуляри навіщо? - запитав молодий Дунай.

- Щоб не упізнали, - відповів кіт.

- А парасольку навіщо? - широко посміхнувся Барбос.

- Парасолька - раптом дощ, - серйозно відповів кіт.

- Ну, жартівник, з тобою не засумуєш, Матросе. Гаразд, Барбосе, проведеш йому інструктаж. Перейдемо до справи, - вже серйозно відповів Полкан. - Барбосе, де думаєш шукати Сірого?

Барбос підійшов до карти, що висіла на протилежній стіні.

- Якщо він не пішов з нашого району, то може зайти на Оленячий острів або на пасіку до Михайла Потаповича. Додому вовк не піде, до кабана теж.

- Правильно міркуєш, - похвалив Полкан. – Напевно, він захоче в лісі перечекати зиму.

- А можна я перевірю на Оленячому острові? - запитав кіт Матрос, підійшовши до карти. - Він оточений річкою, а річка - це моя територія.

- Добре, перевір, - погодився Полкан. - Тільки без маскування, - посміхнувся він.

- Я як краще хотів, - Матрос почухав потилицю.

- І нікому поки не говори, що працюєш в поліції. Щоб вовк не дізнався.

- Є нікому не говорити! - відчеканив кіт.

У коморі

У коморі було вже темно, але у невелике віконце світив місяць і висвітлював сіно.

- Залазь сюди, - сказав кошеня, встрибнувши на тюк сіна, - тут так м'яко! А мені подобається в коморі.

- Нахили один тюк, а то я не залізу, - попросив ягня.

- Зараз, - кошеня відштовхнув тюк і він впав на бік.

- Ура! Справжнє ліжко, - зрадів Персик, залазячи на тюк сіна. - Пахне! Відразу згадується літо, сонечко, квіти, - позіхнув він.

Кошеня ліг поруч.

- Удвох тепло, ти такий м'який і теплий, - сказав кошеня, - як ковдра.

- Замерзнеш - грійся, - сказав ягня. - Я ніколи не мерзну.

- А ти коли-небудь бачив мишей? - запитав кошеня.

- Бачив, вони такі сірі і спритні. Почекай, Зефіре, давай покладемо поруч мішок, а то раптом миші прийдуть.

Персик зістрибнув на підлогу, але підняти мішок він не зміг.

- Важкий, - сказав ягня. - Зерна на всю зиму. Давай краще присунь до мішка наше ліжко.

- Давай, - кошеня зістрибнув з тюка і допоміг ягняті.

- Все, можна лягати, - сказав ягня, знову піднімаючись на тюк.

- Поруч з тобою і поруч з мішком, - примостився кошеня.

- Грійся біля мене, - запропонував Персик. - До ранку може похолодати. До ранку завжди холоднішає.

- А чому до ранку холоднішає? - запитав кошеня.

- Тому що земля остигає за ніч, - відповів ягня.

- І комора остигає? - запитав, позіхаючи, кошеня.

- Все, все.

- А вдень не остигає? - знову запитав кошеня.

- Днем сонце зігріває, - відповів ягня.

- А якщо немає сонця?

- Тоді тепле повітря зігріває.

- А звідки воно береться?

- Воно прилітає, щоб зігріти землю.

- А місяць вночі не зігріває?

- Місяць тільки світить, але не зігріває, - позіхнув знову ягня.

- А що таке місячна доріжка? - запитав кошеня.

Персик не відповів, бо він солодко спав.

- Місячна доріжка - світло для котів, - відповів собі кошеня, - щоб мишей бачити вночі.

Кошеня згорнувся клубочком і солодко заснув.

*

- Тс! - сказала мишка своїй подружці. - Нехай спить. Він ще такий маленький!

- Пі-пі! - засміялася подружка. - Зефір. Хи-хи! Ти коли-небудь чула про кота-Зефіра?

- Ні, хи-хи! Тс!

З добрим ранком

Вранці бабуся Розі відкрила комору. На сіні вона побачила сплячих поруч малюків.

- Бабуся! - відкрив очі Персик і посміхнувся.

- Підемо, дам тобі морквину, - покликала вона ягня. - Не буди Зефіра, нехай спить, - сказала бабуся. - Напевно всю ніч не спав, мішок сторожив від мишей. От молодець!

Ягня тихенько встав і вийшов з комори.

- Дідусю, ти на роботу? - запитав він у дідуся, який розчісував свої вуса. - Ти не вихідний?

- У охоронців немає вихідних, - відповів дід. - А ти охороняй бабусю, - посміхнувся він у вуса.

- Є, охороняти бабусю, - відповів Персик по-військовому, як дід.

- Молодець! - дідусь закрив за собою хвіртку.

*

- Зефір охороняє мішок, а я буду охороняти бабусю і комору, - придумав ягня.

- Персику! - покликала бабуся. - Поїж сіна, я в супермаркет за молоком. А ти будинок охороняй, зачинися там, нікому не відкривай.

- А хто буде охороняти кошеня в коморі? Можна я буду у дворі? - запитав Персик.

- Добре, але з двору нікуди! Я скоро.

- Добре, бабусю! - пообіцяв ягня.

Через кілька хвилин з комори вийшов кошеня і потягнувся.

- Доброго ранку, Зефіре! - посміхнувся ягня.

- Доброго ранку!

- Ти чого прокинувся?

- Без тебе холодно спати, - відповів кошеня.

- Нічого, зараз сонечко пригріє, тепло стане.

- А що ти робиш? - запитав кошеня.

- Я дім охороняю, комору, тебе, - гордо відповів Персик.

- Давай разом охороняти дім, комору і тебе, - запропонував Зефір.

- Ура! Придумав! - закричав ягня. - Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене!

- Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене? - перепитав кошеня. - Давай!

Подув легкий вітерець. З дерева зірвалося кілька листочків.

- Шур-шур, чуєш, як падає листя? - запитав ягня.

- Чую. Може, залізти на дерево і потрусити їх? - запропонував кошеня.

- Ні, малюкам не можна лазити на дерева, - сказав розумний Персик. - І якщо ти потрусиш все листя, то ми не помітимо, яка чудова і красива осінь, не почуємо, як шарудять листя: «Шур-шур».

- Не помітимо? - здивувався кошеня.

- Ні, - похитав головою Персик.

Знову подув вітерець. Один листочок впав прямо на кошеня.

- Ой, - сказав Зефір, - він мене накрив.

- Значить, тебе треба підмітати, - вирішив Персик.

- Я не люблю, коли мене підмітають, - кошеня виліз з-під листка.

- Тоді давай просто слухати, як падає листя, - запропонував ягня. - А то вони всі впадуть, а ми вже не почуємо, як падають сніжинки. Вони дуже тихо падають.

- Сніжинки? А які вони? - запитав кошеня.

- Ти ніколи не бачив сніжинок? - здивувався ягня.

- Ніколи, - запевнив кошеня.

- Сніжинки такі білі, пухнасті, м'які, - згадував ягня, - ще вони холодні.

- І на мене може впасти сніжинка, як листочок? - запитав кошеня.

- Може, - посміхнувся Персик.

- І я замерзну?

- Ні, не замерзнеш! З ними весело!

- Весело? - недовірливо подивився кошеня.

- Дуже! - став кружляти ягня, ніби на нього падає сніг. - Все кругом білим-біло!

- Все кругом білим-біло! - сміявся і кружляв кошеня. - Ой! Мені щось впало на ніс, - сказав він.

- Це перша сніжинка! - зрадів Персик.

- Це сніжинка? - здивувався кошеня. - Але вона розтанула.

- Це твій ніс її зігрів, і вона розтанула, - засміявся Персик.

- Так що, я стану весь мокрий? - розгублено запитав кошеня. - Вони всі розтануть?

- Ні, це тільки перші сніжинки тануть.

- Ой, ще одна сніжинка на лапці! - зрадів кошеня.

- І у мене на шерсті! - сміявся ягня.

- А чому вони не шарудять?

- Тому що вони легкі і тихі. Взимку вони будуть скрипіти під ногами, - згадав Персик.

- Сніжинки можуть скрипіти? - здивувався кошеня.

- Так, на морозі, - відповів Персик.

«Який дивний світ», - подумав кошеня.

З дерева знову впало листя. Цього разу воно потрапило на ягня.

- Стій, я тебе потрушу! - закричав кошеня.

Друзі сміялися, їм було дуже весело.

Раз Дід Мороз, два Дід Мороз

Книга 5

Завтра канікули

Наближалося свято Новий рік, а разом з ним і зимові канікули. А який Новий рік без ялинки, Діда Мороза з подарунками і без великого святкового концерту!

У шкільному актовому залі стояла велика ялинка, обвішана цукерками, іграшками, гірляндами, блискучим дощиком і різнокольоровими ліхтариками, зробленими руками учнів.

У лісовій школі зібралося багато народу - учні та їх батьки, вчителі та запрошені гості. Починався концерт. Першокласники повинні були виступати на сцені, тому вони дуже хвилювалися, особливо Мишко, адже йому виступати першим.

На святково прикрашену сцену вийшов директор школи, Олень Оленевич.

- Дорогі малята і гості! Ось і закінчилася ще одна навчальна чверть, попереду зимові канікули. Наші учні добре потрудилися, отримали нові знання, а тепер можна трошки відпочити. Діточки підготували концерт для наших гостей.

У залі пролунали оплески.

- Передноворічний святковий концерт починається! На сцену виходить наш першокласник Мишко. Підтримаємо його оплесками!

Всі заплескали в долоні, особливо друзі-першокласники.

- Давай, Мишко! Тримайся! - сказав їжачок.

На сцену піднявся Мишко. Він почав жонглювати яблуками.

У Мишка дуже спритно виходило. Коли його номер закінчився, то всі йому аплодували.

- Молодець! - кричала йому Совуша, а Мишко радісно посміхався.

Він помітив в кінці актового залу свою маму і дуже радів, що вона бачила його виступ.

На сцену піднявся Олень Оленевич:

- Дякую, Мишко. Ось, в нашій школі з'явився власний цирковий артист. А тепер виступає хор наших першокласників. Прошу, малюки.

Першокласники піднялися на сцену і заспівали:

Зібралися сьогодні в школі,

Співаємо свої пісні,

Крокує свято по планеті,

Його чекали довго ми!

Канікули настануть скоро,

Пригоди ждуть неподалік,

Ми любимо не відпочинок,

А справжнє свято - Новий рік!

Ялинка світиться вогнями,

А ми співаємо для вас,

Хай заметіль собі кружляє,

Та Дід Мороз прийде до нас!

Чекали ми чудове свято,

Де нас очікують дива,

Хай будуть жарти, буде радість,

І хоровод, і маскарад!

Вся школа підспівувала малюкам:

- Хай будуть жарти, буде радість, і хоровод, і маскарад!

- Браво! - кричали глядачі.

Шкільний концерт тривав недовго, адже попереду малят чекав хоровод навколо новорічної ялинки.

*

Ошатна ялинка сяяла різнокольоровими вогниками і іграшками. Ці іграшки повісили самі учні.

Після концерту діти стали водити хороводи, кличучи: «Дідусю Морозе!». А Дід Мороз незабаром з'явився з великим мішком подарунків. Їжачок перший побачив Діда Мороза і відкрив рота від подиву. Мишко побачив здивованого їжачка, він ще не знав, що прийшов Дід Мороз, тому що його не було видно за ялинкою.

- Дід Мороз! - кричали діти.

- Здрастуйте, малята! - сказав Дід Мороз. - Нарешті, я до вас добрався з цілим мішком подарунків.

- Ура! - кричали діти.

Мишко, нарешті, побачив Діда Мороза. Він відразу заусміхався. Звичайно, він впізнав свого татка, хоча на ньому була червона шуба, шапка і біла борода. Совуша теж впізнала тата ведмедика. А маленький мишеня вирішив, що прийшов справжній Дід Мороз. Він був у захваті.

- Пі-пі! - кричав мишеня. - Дідусь Мороз приніс подарунки!

- Хто заспіває або затанцює для Дідуся Мороза, той отримає подарунок, - сказав Дід Мороз. - Я зараз загадаю загадку, хто ж її відгадає? Слухайте, діти. В сірій шубці гострий ніс, дуже довгий сірий хвіст. Дуже верткий хлопченя, то маленький ...

- Мишеня! - засміявся мишеня.

- Молодець, отримуй шматочок сала, - сказав Дід Мороз.

- Дякую, я так його люблю! - зрадів мишеня.

- Друга загадка. У неї великі очі, що не сплять півночі, а свій розум не ховає, все на світі вона знає!

- Сова, - засміялася Совуша.

- Совуші в подарунок новий бант! - сказав Дід Мороз.

- Спасибі! Ось мама зрадіє, - мала взяла подарунок.

Дуже весело проводили малюки час із Дідом Морозом. Енотик грав на барабані для дідуся, зайчатка стрибали, хто далі, їжачок Йойо з сестрою Йоїчкою співали, а Мишко крутив обруч. Всім Дід Мороз подарував подарунки, а потім вони всі разом водили хороводи біля ялинки. Малюки залишилися дуже задоволені шкільним новорічним святом. А Мишко дуже пишався своїм татом, який на один день став Дідом Морозом.

Перше завдання

Поки в школі малюки святкували і веселилися, кіт Матрос ішов на своє перше самостійне завдання. Ех, як йому хотілося б самому зловити вовка, зв'язати його і доставити в поліцейську дільницю! А поліцейський пес Полкан виніс би йому подяку, а він би відповів: «Служу вітчизні!», саме так, як сказала бабуся Барбоса. Кіт Матрос так розмріявся, що й не помітив, як зовсім близько підібрався до Оленячого острову.

Кіт представив, що він великий сильний сніговий барс. Він озирнувся по сторонах, уважно розглядаючи місцевість. Раптом неподалік кіт помітив сліди. Це були сліди зовсім не від копит оленів, які жили на цьому острові. Це були сліди вовка! Удача! Кіт Матрос напав на слід!

Все ще представляючи себе сніжним барсом, кіт приміряв слід своєю лапою. Його лапа була значно менше сліду вовка, але, як для сніжного барса - в самий раз. Кіт Матрос став пробиратися по сліду, намагаючись йти рівно слід у слід. Ззаду залишалися дивні відбитки - велика лапа вовка і в ній маленький слід кігтів кота.

Раптово зовсім недалеко Матрос побачив Сірого, який зачаївся в стіжку сіна. Поруч стояло маленьке дурне оленя. Вовк непомітно підкидав сіна, щоб оленятко підійшло ближче до стогу і тоді вовк схопив би його. Напасти відкрито він не наважувався, бо неподалік паслися олень і самка, мама оленяти.

"Що ж робити? - захвилювався кіт. - Ще трохи, і вовк дотягнеться до маленького оленяти». Покликати оленів - видати себе, та й вовк в цей час може схопити оленятко і втекти. Кіт озирнувся навколо. Він побачив велику суху гілку, нахилену до землі. Він схопив її і потягнув. Гілка голосно хруснула, мале оленятко злякалося, відскочило і побігло до батьків. Олені насторожилися, обвели поглядом ліс. Олень сказав:

- Малятко, не ходи, будь поруч.

Розсерджений вовк заскреготав зубами і гострим поглядом подивився в бік, де впала гілка. Помітивши кота, вовк тихо пішов до нього:

- Що ти, Матросе, гілки ламаєш? Чай, не ведмідь.

- Я це, я перечепився, - відповів кіт.

- Що шукаєш тут?

- Човен шукаю, господареві треба повернути, - здогадався відповісти кіт Матрос.

- Човен я давно на човнову станцію відвіз, - сказав неправду вовк.

- На станцію? - здивувався кіт. Він знав, що човен знайшли в затоці.

- Ти, коте Матросе, тепер при господарі живеш або на вільних хлібах? - вовк примружив око.

- Я кіт сам по собі, - відповів Матрос. - Де хочу, там і гуляю.

- Хочеш, я тебе полювати навчу? - запитав Сірий.

- Ми, коти, полюємо виключно на мишей. Але мишей нашого лісу я не ображаю. Так що, Сірий, ти сам полюй, а мені на човнову станцію треба.

- Навіщо? - запитав вовк.

- У журналі розписатися. Човен взяв - човен здав, - сказав Матрос і пішов в сторону річки.

- Так, не вийде з тебе справжнього лісового розбійника, - подивився йому услід вовк.

Пастка

Кіт Матрос зовсім не збирався йти з оленячого острова, поки вовк залишався тут. Йому треба було терміново попередити дорослих оленів, що на острові вовк, а потім вже вирушати в поліцію за підкріпленням, щоб зловити вовка.

Кіт відійшов віддалік і побачив двох підростаючих оленят. Вони тупцювали навколо берези, на якій висіла яскрава зірка.

- Ой, зірочка з неба впала! - сказав один оленятко.

- Ні, це не з неба, - відповів його брат.

- А звідки? - здивувався оленя.

- Так це зірка з новорічної ялинки!

- А чому вона на березі? - знову здивувався оленя.

- Дійсно, чому вона на березі? - задумався брат.

Тут до оленяток підійшов кіт Матрос.

- Обережно! - попередив він. - На зірочку милуєтеся, а що під ногами - не бачите. А тут яма.

- Яма? - оленята подивилися під ноги і тільки тепер помітили, що під ногами була вирита яма, замаскована зверху гілками.

- Ой! Ми могли впасти! - злякався оленя.

- Спасибі тобі, котику, що попередив, - подякував брат. - Так ця зірочка просто відволікала увагу, щоб ми потрапили в яму?

- Саме так. Ви зараз біжіть до дорослих, скажіть, що на острові вовк.

- Вовк!? - в один голос запитали оленята.

- А він дуже страшний? - поцікавився один малий.

- Страшніше не придумаєш, - відповів кіт. - Ви будьте з дорослими, а я за підмогою. Все зрозуміли?

- Все, - невпевнено сказали оленята і помчали до батьків.

Кіт попрямував до містка, щоб перейти річку і далі по дорозі дістатися до поліцейської дільниці.

Зіпсоване полювання

Оленята щодуху помчали до батьків. Олені мирно жували сіно біля годівниці.

- Що ви так мчите, малюки? - здивувалася мама. - За вами хтось гнався?

- Там, там, там яма! Там висіла зірка, а ми на неї дивилися, - перебиваючи один одного, розповідали захекані малюки. - Мало не впали в яму!

- Яка зірка? - здивувався тато-олень.

- На березі, - відповів оленя. - А кіт сказав йти до батьків.

- Він сказав, що вовк прийшов! - додав брат.

- Вовк на острові? - захвилювалася мама. - Діти, всі до мене, не відходьте від мене і бабусі.

- Кіт приведе поліцію, - сказав малюк.

- Значить, не даремно гілки тріщали в лісі, - сказала бабуся.

- Тримайтеся разом, - сказав тато-олень, - я перевірю, що там таке.

Олень обійшов острів. Він уважно розглядав сліди на снігу. Побачивши біля стіжка розкидане сіно і величезні вовчі сліди, олень відразу зрозумів, як близька до загибелі була довірлива мала донечка. Тільки щасливий випадок допоміг їй залишитися живою. Так думав олень. Але ми з вами, діточки, знаємо, що це заслуга кота Матроса.

Далі олень побачив зірку на березі і побачив вириту яму і прикриту гілками. Тут були сліди кота і оленят. «Спасибі коту, - подумав олень, - напевно, це він попередив оленят».

- Мр-р-р, - хрипко заревів на весь острів олень. - Мр-р-р.

Він став задніми ногами заривати яму. Хто посмів на його території влаштовувати пастки для малюків!

- Мр-р-р, - знову грізно заревів він.

Потрапив би йому зараз вовк, він би його підкинув своїми рогами, та й жбурнув би в ополонку.

Вовк це відчув, тому що рев оленя був страшний. «Треба міняти місце, - подумав вовк, сидячи в густих заростях. - Не пощастило з полюванням, а вдача була так близько. Так хотілося поласувати молодою олениною, але до розлюченого оленя краще не потрапляти».

Вовк позадкував назад до річки, збираючись перебратися на інший берег. «Нічого, нічого, - думав вовк, - скоро Новий рік, буде свято, я обов'язково посмакую якимось солоденьким дурненьким малюком».

Початок канікул

Пес Дунай отримав від Полкана рознарядку на всі зимові канікули в поселення на лісовій галявині, де жили наші першокласники. Жителям лісової галявини це дуже сподобалося, адже вони були спокійні за дітей, коли ті були з Дунаєм. Пса всі запрошували ночувати в їх домівки, а щоб не сваритися, малюки намалювали графік, коли і у кого ночує Дунай.

У перший день канікул всі малюки зібралися на галявині, щоб обговорити, як відзначати Новий рік.

- Треба прикрасити ялинку, - запропонував Мишко.

- Яку ж нам вибрати ялинку? - задумався єнотик.

- Чого довго думати, - сказала Совуша. - Ось вона, ялинка, пухнаста красуня.

- Точно! - зрадів Зая.

- Я приніс яблука, - сказав Єноша. - Ми їх повісимо на ялинку, вона стане святковою.

- А у мене цукерки, їх теж можна повісити на ялинку! - запропонував Мишко.

- А у нас вдома є вогники! Ми зараз принесемо, - старші брати Заї побігли додому за вогниками.

- Я можу на ялинку повісити свій бант, у мене їх тепер два, - сказала Совуша.

- Не треба, - відповів Мишко, - бант не треба. Краще принеси зірку на верхівку.

- Звичайно! У нас є зайва зірка! - зраділа Совуша. - Зараз принесу!

- Ми пропонуємо зліпити сніговика! - сказав Йойо.

- Я принесу відро для нього, синє підійде? - запитала Йоїчка.

- Підійде, - відповів Мишко.

- А я принесу морквину для його носа, тато виростив багато моркви, вистачить і сніговику! - Зая побіг слідом за братами, щоб взяти морквину.

Робота на лісовій галявині закипіла. Почали з прикраси ялинки. Єнотик повісив яблука, Мишко - зірку, яку принесла Совуша. Потім повісили на ялинку вогники і прикрасили її цукерками ведмедика. Ялинка вийшла дуже гарна і святкова.

- Ось і Новий рік можна зустрічати, - сказала Совуша.

- А про сніговика забули? - запитав Йойо. - Я вже зліпив один сніжний ком.

- А я зліпила кома поменше, - посміхалася Йоїчка.

- Це буде голова, він маленький. Я зараз зліплю найбільший нижній ком, - сказав Мишко і взявся за роботу.

- А де ми поставимо сніговика? - запитав зайчик.

- Звичайно, біля ялинки, - відповіла Совуша, - і будемо навколо них водити хороводи, навколо ялинки і сніговика.

*

Мишко прикотив самий великий сніжний ком і встановив близько ялинки, потім він підняв наверх другий ком, а над ним розмістив самий верхній маленький ком, який буде головою.

- Це гілочки для рук, - сказав Єнотик і встромив в сніг гілки, знайдені під деревом.

- Мишко, одягни на голову відро! - попросила Йоїчка.

- Собі? - запитав Мишко і всі малюки розсміялися.

- Сніговику! - відповіла, посміхаючись, Йоїчка.

- І морквину, - Зая подав яскраву оранжеву моркву.

- А очі і рот з чого будуть? - запитала Йоїчка.

- Треба подумати, - замислився ведмедик.

- Рот можна зробити з ягід горобини, - підказала Совуша.

- А очі з жолудів, я бачив під дубом, - запропонував Дунай. - Я зараз принесу.

*

Нарешті, все було готово до зустрічі Нового року. Ялинка красувалася прикрасами і червоними яблуками, сніговик стояв поруч, ніби охороняв лісову красуню.

- А як ви думаєте? Вночі до нас прийде Дід Мороз? - запитав Йойо.

- Дід Мороз вже приходив на свято, - сказав Зая. - Хіба він прийде вдруге?

- Звичайно, прийде, на Новий рік завжди приходить Дід Мороз і дарує подарунки, - посміхнувся єнотик, - тільки його треба голосно покликати, щоб він почув, що його звуть.

- Ура! - зрадів Зая. - Цікаво, що він нам принесе в подарунок?

- Головне - не подарунок, головне, щоб Дід Мороз прийшов до нас, - сказала розумна Совуша.

- Поки не настав Новий рік, давайте грати в сніжки! - запропонували брати-зайчики.

- Давайте! - підтримали ідею їжачки.

- Стривайте! Стривайте! Треба відійти від ялинки, щоб не збити яблука, цукерки або вогники, - зауважила Совуша.

- Побігли до гірки! - покликав єнотик.

- Побігли! Побігли! - погодилися друзі і помчали до гірки. Дунай побіг з ними. З цими малюками він згадав дитинство і став трішечки першокласником.

Облава

Добравшись до поліцейської дільниці, захеканий кіт Матрос доповів псу Полкану, що на Оленячому острові він бачив вовка.

- Я за підмогою, - сказав кіт. - Одному мені з ним не впоратися.

- А ти оленів попередив? - запитав Полкан.

- Звичайно, попередив, - відповів кіт Матрос.

- Добре, Рексе, підміни Дуная на Лісовій галявині, мені буде спокійніше, раптом вовк туди вирушить. А ти, Барбосе, захопи з собою Дуная і прямуйте на Оленячий острів.

- Слухаю, - відповів Рекс.

*

Прибувши на Оленячий острів, кіт Матрос показав псам, де він бачив вовка. Барбос і Дунай взяли слід і стали обстежувати весь острів. Вони обійшли всі куточки острова, сліди вовка обірвалися біля річки. Вона ще не вся була скута льодом, тільки по краю, а в центрі була ополонка.

- По мілководдю пробрався, - сказав Барбос. - Зараз поговоримо з оленями, відпустимо кота і підемо за річку шукати сліди.

- Добре, - коротко відповів Дунай.

Біля стіжків стояв кіт Матрос і олені.

- Вовк пішов за річку, затаївся десь. Будьте уважні, не відпускайте оленят, він може повернутися, - попередив Барбос.

До кота підійшла мама-олень.

- Спасибі вам, - подякувала вона кота. - Якби ви не злякали вовка, точно він вкрав би оленятко.

- Це мій обов'язок, - зашарівся кіт Матрос.

- Це вам подарунок від нас, - бабуся-олень поставила круглий тюк сіна, пов'язаний стрічкою.

- Ну, що ви, не треба, - засоромився кіт, йому ніхто ніколи не дарував подарунків, навіть непотрібних.

- Ні, ні, візьміть, - сказала мама-олень. - Знадобиться в господарстві. Ми знаємо, коти сіна не їдять, але на ньому м'яко спати.

- Дякую, - махнув головою кіт.

- Бери, бери, стане в нагоді, - прошепотів йому Барбос. - Уваж оленів.

- Ми від щирого серця, - сказала бабуся.

Осторонь радісно посміхалися малюки-оленята.

- Приходьте ще до нас! - запросили вони кота Матроса.

- Прийду, - пообіцяв кіт, - я влітку часто буду у вас на річці.

- Будемо раді, - відповів олень.

*

Попрощавшись з оленями, Барбос сказав Матросу:

- Ти йди, відпочинь, зігрійся, а ми з Дунаєм підемо шукати слід.

- Може, і я з вами? - з надією запитав кіт.

- Ні, ми самі, нам на довгих ногах треба багато обійти. Увечері зустрінемося у Полкана.

- Добре, - погодився кіт. - Тільки куди я з цим сіном? - задумався він.

- Якщо воно тобі не потрібне, подаруєш ягняті. Він дуже любить сіно.

- Ягняті, так ягняті, - погодився кіт. - Може хтось стане щасливим в Новий рік.

План операції

Увечері всі зібралися в поліцейській дільниці.

- Ми з Дунаєм знайшли сліди на протилежному березі, але вовк сліди плутав, вони знову привели до річки, - сказав Барбос.

- Заліг десь в лісі, чекає Новий рік, - вирішив Полкан. - У новорічну ніч готовність номер один.

- Є готовність номер один, - відповіли всі.

- Тобі, коте Матросе, подяка, що оленів попередив і за малих оленят, - сказав Полкан.

- Так я нічого не зробив, - засоромився кіт.

- Зробив, зробив. Молодець. Подарунок, - Полкан кивнув на згорток сіна, - отримав заслужено.

- Та, я сіно не їм, Барбос сказав - для ягняти.

- Для тебе, Матросе, на Новорічну ніч спеціальне доручення. Підеш в морське поселення до бабусі Барбоса. Якраз подарунок передаси свій. Залишайся в поселенні. Якщо раптом туди нагряне вовк, відразу нам скажеш.

- Слухаюся, - відповів кіт Матрос.

Він дуже пишався, що йому дали нове доручення.

- А ми всі будемо чекати вовка в іншому місці. Недарма він близько Оленячого острова крутився. Там поруч Лісова поляна. Напевно сподівається під час хороводу зловити когось з малюків. Вони будуть вночі навколо ялинки танцювати, Сірий розраховує, що його не чекатимуть на святі. Хоче скористатися темрявою і схопити малюка, - міркував Полкан.

За свій багаторічний термін служби в поліції він навчився безпомилково прораховувати ходи злочинців.

- А ми його будемо чекати, - продовжував Полкан. – Дунай хай водить хороводи з малюками. А ми, Барбос, Рекс і я, будемо сидіти в засідці по колу, навколо новорічної ялинки. Завдання зрозуміле? - запитав Полкан.

- Зрозуміле, - відповіли всі.

- Мені б в засідку, - мрійливо сказав Дунай.

- У тебе відповідальне завдання. Посуди сам, не мені ж або Рексу хороводи водити. Так нас вовк відразу побачить і піде в інше місце малюків ловити.

Дунай винувато шморгнув носом.

- Твоя засідка біля ялинки. Стрибай, співай, веселися з малюками, а як тільки побачиш вовка, стань у нього ззаду, щоб йому відступати було нікуди, - повчав Полкан. - Якщо заявиться Сірий, візьмемо його в оточення. Нікуди не дінеться голубчику, зловимо, як миленького.

- А який сигнал до наступу? - запитав кіт.

- Який сигнал? - перепитав Полкан. - Дивимося в обидва ока і діємо відповідно до обставин. А сигнал потрібен ... Ось вам новорічний сигнал - «Снігуронька прийшла!»

- Снігуронька прийшла, - повторив кіт.

- А тобі навіщо? - посміхнуся Барбос.

- Знадобиться, - задумливо сказав кіт.

Шаль для бабусі

Персик і Зефір увечері пішли спати в комору.

- Сьогодні остання ніч старого року. Завтра вже вночі новий рік настане. Люди ялинки ставлять. Дід Мороз подарунки дарує, - сказав ягня.

- Ой, - стрепенувся кошеня.

- Що? - запитав Персик.

- У нас немає подарунка для бабусі Розі. Вона добра. Вона мене взяла в дім.

- І мене вона взяла в дім, - сказав Персик. - Так, треба бабусі Розі щось обов'язково подарувати.

- Що ж їй можна подарувати? - задумався Зефір.

Ягня і кошеня обвели поглядом комору.

- Корито не подаруєш, воно у неї вже є, - зітхнув Персик.

- Відро не подаруєш, його вже подарував козел Озя, - у відповідь йому сказав кошеня.

- А сіно подарувала тітка Найда, - засумував ягня. - І це не для бабусі подарували, а для мене.

- Напевно, ми в коморі нічого не знайдемо, тут вже все подаровано, - сказав засмучений кошеня.

Раптом кошеня зрадів:

- Придумав! Давай я подарую бабусі тебе, а ти подаруєш мене?

- Я подарую бабусі тебе, а ти подаруєш мене? - повторив задумливо Персик. - Але мені здається, що бабуся вже подарувала собі мене і тебе.

- Тоді давай подаруємо нас дідусеві, - не вгамовувався кошеня.

- Думаю, дідусь не зрадіє, - сказав ягня.

- Чи не зрадіє? - перепитав кошеня. - Чому?

- Для дідуся ми зайвий клопіт, він же не купуватиме мені сіно або не бігатиме за молоком в супермаркет для тебе.

- Не буде? - шмигнув носом кошеня. - Як же бути?

Ягня і кошеня звісили ноги з сіна і сиділи мовчки, думаючи, що ж подарувати бабусі Розі.

Раптом ягня запитав:

- А ти вмієш в'язати спицями?

- В'язати? - перепитав від несподіванки кошеня. - Спицями?

- Або гачком можна, - сказав Персик.

- Або гачком? Ні, не вмію, - відповів Зефір.

- Погано, - зітхнув ягня. - Я хотів дати своїй шерсті бабусі на шаль, а ти б пов'язав її. Бабусі було б тепло взимку.

- Шерсті? На шаль? Я не вмію в'язати, але я можу її валяти.

- Валяти? - недовірливо запитав Персик. - Ти впевнений?

Кошеня ствердно махнув головою.

- Гаразд, бери ножиці на стіні, стрижи шерсть, - погодився ягня.

Спільними зусиллями вони зістригли трохи вовни у ягняти. Кошеня розклав її на пакунку сіна і став топтати лапками. Гострі кігтики сплітали шерсть, і вона перетворювалася в тонке ажурне полотно.

Ягня спостерігав за роботою кошеняти:

- Гарно! - сказав він і позіхнув. - Можна я трошки полежу? - запитав Персик.

- Поспи, я сам затопчу, - дозволив кошеня.

Ягня приліг на сіно, закрив очі, і відразу солодко-солодко заснув. А кошеня всю ніч валяв шаль для бабусі. Шаль вийшла тепла, тонка, мереживна.

Вранці ягня ахнув:

- Яка краса! От молодець! Ура! У нас є подарунок! Підемо дарувати бабусі!

*

Коли бабуся побачила шаль, то здивувалася, як два малюки могли виткати таку чудову шаль. А коли бабуся приміряла на шию цю шаль, то сказала:

- Чарівна шаль! Дякую, мої любі!

Персик і Зефір були щасливі, адже бабусі сподобався їхній подарунок.

*

Цілий день проспав кошеня в коморі, згорнувшись клубочком. Тільки після обіду він вийшов з комори і випив блюдечко молочка, налитого бабусею.

Гість на порозі

Вечоріло. Бабуся наділа шаль і вийшла на вулицю, щоб покликати малюків в будинок.

Несподівано на порозі з'явився гість. Це був кіт Матрос. Він поставив у дворі згорток сіна і маленьку, маленьку ялинку в горщику.

- Ялинка! - зраділи діти.

- Здрастуйте, бабусю Розі, - привітався кіт Матрос. - Це вам ялинка. А сіно - ягняті.

- Здрастуй, Матросе. І іграшки на ялинці? - запитала бабуся.

- Це я горобинові ягоди повісив замість іграшок. Сильно маленька ялинка, тільки ягоди і можна повісити. Але вона виросте велика, у дворі можна посадити, як сніг зійде.

- Обов'язково посадимо таку красуню. А ти де Новий рік святкуєш, Матросе? - запитала бабуся Розі.

- Я ще не вирішив, - зам'явся кіт.

- Так залишайся з нами! - запросила його бабуся Розі.

- Спасибі! Я із задоволенням! - зрадів кіт. Він ще ніколи не відзначав Новий рік в сім'ї за святковим столом.

- Заноси ялинку в дім! - скомандувала бабуся. - Будемо з ялинкою Новий рік зустрічати. Персику і Зефіре, віднесіть сіно в комору, замкніть двері і заходьте в дім.

- Зараз, бабусю! Зраділи малюки.

*

Кіт Матрос заніс ялинку в хату і поставив коло святкового столу з частуваннями. В хаті було тепло, затишно, пахло пряниками і котлетами. На столі стояв гарячий самовар і малинове варення.

Скоро прибігли малюки.

- Бабусю, я хочу навколо ялинки водити хоровод із Зефіром. Можна? - запитав Персик.

- Ну, звичайно, дорогі. Танцюйте, співайте, - дозволила бабуся.

- Маленькій ялинці холодно узимку, - співали діти. - З лісу принесли ми у дім ялинку. Іграшки повісили, стали танцювати, весело, весело Новий рік стрічати!

*

Персик так був радий святу, що забув у коморі своє блюдечко з зернятками. Миші оточили блюдце.

- Зернятка! - зраділи діти.

- Частування на всю новорічну ніч, - задоволена мама-миша набивала свій кошик смачними апетитними зернятками. - І зерно, і кукурудза, і насіння! Ось наїдяться!

- Пі-пі-пі, - раділи малюки.

Хоровод

На вулиці стало сутеніти. На лісовій галявині малюки водили хороводи навколо ошатної ялинки.

- Де ж Мишко? - переживала Совуша.

А Мишка все не було.

- Піду, покличу Мишка, - сказала вона і полетіла до будинку, де жили ведмеді.

Сова постукала у двері. Михайло Михайлович, тато-ведмідь, відкрив двері.

- З новим роком! - сказала Совуша. - А де Мишко? Ми всі зібралися біля ялинки, чекаємо його.

- А Мишко приліг відпочити і заснув, - тато розвів лапи. - Не знаю, чи прокинеться до Нового року, а будити його шкода.

- Спить? - задумалася Совуша. - Ну так, звичайно, всі ведмеді лягають спати взимку. Солодких снів Мишкові і вам, Михайле Михайловичу, - побажала сова і відправилася водити хороводи разом з іншими малюками.

*

- Совуша прийшла! - вигукнула Йоїчка. - А де Мишко?

- Він спить. Добре, що він встиг нарядити ялинку, а то б ще раніше на уроці заснув.

- Спить? - здивувалися зайчата.

- Так, адже ведмеді засинають взимку. Але я сподівалася, що Мишко засне після Нового року, - зітхнула Совуша.

- Як же йому Дід Мороз подарує подарунок? - запитав єнотик.

- Ми скажемо Діду Морозу залишити подарунок для Мишка, а потім його передамо, - придумав їжачок.

- Тільки треба, щоб той, хто буде передавати подарунок, його не з'їв аж, поки не прокинеться Мишко, - зауважила Совуша.

- Якщо йому передадуть морквину, то зайчикам не давати на зберігання! - сказав їжачок.

- А якщо йому передадуть ягоди, то їжачкам не давати на зберігання! - засміялися зайчики. - А єнотику не можна давати на зберігання горіхи!

- Я сама буду зберігати подарунок від Діда Мороза для Мишка. Мама не з'їсть і я точно не з'їм чужий подарунок, - пообіцяла Совуша.

- Давайте водити хороводи! - покликав їжачок.

- Давайте, адже скоро Новий рік, - погодився єнотик.

Малюки взялися за руки і затягли свою пісню:

Канікули настануть скоро,

Пригоди ждуть неподалік,

Ми любимо не відпочинок,

А справжнє свято - Новий рік!

Дід Мороз йде по лісі

Вже сутеніло. Дід Мороз поспішав обійти всі будинки, всі ялинки, навколо яких зібралися малюки. Він якраз поспішав до малюків на лісову галявину і зайшов на Оленячий острів.

- Здрастуйте, оленята! - привітався Дід Мороз.

- Здрастуйте, Діду Морозе! - зраділи оленята.

- Хто подарунки вам приніс? Це Дідусь ...

- Мороз! - сміялися оленята.

- Але спочатку треба привітати прихід Нового року, заспівати пісню, - сказав Дід Мороз.

- А у нас на ялинці немає іграшок, - засумував оленя.

- Зате у вас є зірочка на березі! - Дід Мороз торкнувся зірочки своїм посохом, і зірочка засяяла, висвітлюючи все навколо.

- Ура! - зраділи оленята.

- Будемо водити хоровод навколо берези! - сказав дідусь і заспівав пісню.

Веселимось у берізки,

Бо сьогодні Новий рік!

Дід Мороз прийшов у гості

Подаруночки приніс.

Він морквину подарує,

На ялиночку шари,

Дід Мороз дарує радість

І дива для дітвори.

Дід Мороз повісив на берізку п'ять різнокольорових кульок і висипав оленятам цілий мішок соковитої моркви.

- Ура! - зраділи оленята. - Дякуємо, Діду Морозе!

- Пригощайтеся, малюки, а мені треба поспішати на ялинку до інших дітлахів.

Дід Мороз з мішком

Малюки на лісовій галявині водили хороводи. На небі зійшов місяць.

- Треба кликати Діда Мороза, - сказала Совуша.

- Діду Морозе! - закричали всі разом малюки. - Діду Морозе!

З-за смереки вийшов Дід Мороз.

- Чую, чую, - сказав він.

- Дід Мороз! - зраділи діти.

Совуші Дід Мороз здався трохи дивним.

- Діти, - сказав Дід Мороз, - давайте гратися в хованки.

- В хованки? - здивувалися малюки.

- Ви будете ховатися, а Дідусь Мороз вас буде шукати, - уточнив Дід Мороз.

- А як же хоровод навколо ялинки? - запитала розумна Совуша.

- Хоровод потім, коли я вас всіх зберу, - відповів Дід Мороз.

- А збирати ви будете всіх в цей мішок? - уточнила Совуша.

- Ага, - посміхнувся вовк. - Це так весело!

- Дідусю, - сказав пес Дунай, - може, ви забули новорічні пісні і тому не хочете водити хороводи?

- Ні, ні, не забув, - відповів Дід Мороз. - Я все пам'ятаю.

У лісі народилася,

У затишку росла,

Струнка та зелененька,

Ялиночка була.

Дід Мороз зупинився, згадуючи пісню. Потім він продовжив:

Сіренький зайчик боягуз

Під гілочками спав,

А часом вовк, сердитий вовк

Підтюпцем пробігав.

- Дідусь, а які ви знаєте загадки? - запитала Совуша.

- Загадки? - Дід Мороз почухав потилицю. - Висить груша, не можна з'їсти, - згадав він.

- Це новорічна іграшка, - сказав їжачок і всі малюки засміялися.

- Дідусь Мороз, а коли ви будете дарувати подарунки? - запитав єнотик.

- Може, у вас і подарунків немає? - підтримав його пес Дунай.

- Є, є, повний мішок, - відповів Дід Мороз.

Дід Мороз в облозі

Поки малюки розпитували незвичайного Діда Мороза, ніхто не помітив, як з лісу вийшов ще один Дід Мороз. І тільки Йоїчка, яка дивилася в бік, звідки вийшов Дід Мороз, сказала:

- Раз Дід Мороз, два Дід Мороз.

Всі малюки обернулися і побачили Дідуся Мороза.

- Дід Мороз прийшов! - закричали вони.

- Здрастуйте, малята, любі мої! - привітав малюків Дід Мороз. - Я бачу, тут хтось перевдягнувся Дідом Морозом?

- Я - справжній Дід Мороз, а ти переодягнений, - сказав перший Дід Мороз.

- Ось тобі й маєш! А я хотів тобі подарунок подарувати. Зараз прийде Снігуронька і скаже, хто з нас справжній, - відповів другий Дід Мороз. - Давайте її покличемо, малята. Снігуронька!

- Снігуронька! - підхопили діти. - Снігуронька!

З лісу вийшла Снігуронька.

- Снігуронька прийшла! - крикнув Дунай.

- Мила Снігуронько, скажи, хто з нас справжній Дід Мороз? - запитав другий Дід Мороз.

- Зараз вгадаю, - посміхнулася Снігуронька. - По-перше, Дідусь Мороз знає пісеньку про Новий рік, по-друге, він знає багато-багато загадок, по-третє, в мішку у справжнього Діда Мороза подарунки для малюків, а у несправжнього мішок сіна.

Перший Дід Мороз зрозумів, що зараз викриють його хитрість, тому що він не знає ніяких пісень, крім «Сіренький зайчик боягуз», він зовсім не знає багато загадок і головне - у нього повний мішок сіна, тому що він хотів замість сіна в мішок посадити малюків і вкрасти їх. Шапка з нього впала і всі побачили вовка в шубі Діда Мороза.

- Вовк? - здивувався зайчисько.

Вовк хотів було кинутися навтьоки, але його оточили троє псів. Барбос ощирився, а Рекс навіть грізно гарчав. З-за ялинки вийшов Полкан.

- Здавайся, Сірий, - сказав він. - Гру закінчено. Треба було вчити пісні та загадки, якщо хотів бути Дідом Морозом. Давай лапи.

Вовк кинув мішок і простягнув лапи вперед. Полкан надів йому наручники.

- Всіх з Новим роком! Продовжуйте свято! - сказав Полкан.

*

- Я так і знала, що перший Дід Мороз несправжній, - зауважила Совуша.

- Зате тепер у нас є справжній Дід Мороз і Снігуронька! - посміхнулася Йоїчка.

Снігуронька відкрила мішок, який залишив вовк.

- Як я і казала - запашне сіно для овець, - сказала вона.

- Зав'яжи його, онучко, ми віднесемо його вівцям в отару, нехай поласують на Новий рік. Малюки, підемо водити хороводи навколо ялинки! Співайте разом зі мною! Ялинка вбирається раз на рік в ошатне, казкове вбрання.

Малюки підхопили пісню:

Ялинка вбирається раз на рік

В ошатне, казкове вбрання.

Взимку приходить Новий рік

І собою радує малят.

Дід Мороз приходить раз на рік,

Дуже ми цей день чекаємо.

- Діду Морозе, до нас приходь! -

Гучно у ялиночки звемо.

Дід Мороз, Снігуронька, малюки,

І великий дружній хоровод!

Подарунки дарить на Новий рік -

Добрий і чудовий Дід Мороз!

Поводивши хороводи з малюками, подарувавши всім подарунки, Дід Мороз зі Снігуронькою вирушили вітати інших дітлахів, адже у них стільки роботи в новорічну ніч!

Новорічна ніч у Розі

Дід Мороз і Снігуронька не забули в цю новорічну ніч і про домівку бабусі Розі.

- Онучко, - сказав Дід Мороз, - я піду на ферму, де живе отара овець, віднесу частування для маленьких ягняток, а ти піди он у ту хатинку, бачиш, вогники горять у віконці. Там теж малюки чекають подарунків від Діда Мороза. Віднеси їм, онучко, подарунки, а то мені ніяк не встигнути, ще нам йти до мишенят на Новий рік.

- Добре, дідусю, - з радістю погодилася Снігуронька і відправилася до хати бабусі Розі.

*

- Тут-тук, - пролунав стук у віконце.

- Дід Мороз!? - очі Персика округлилися. - Дід Мороз!

- Дід Мороз? - перепитав кошеня Зефір.

Бабуся Розі відкрила двері:

- Ой, Снігуронька! Проходь, дорога, в дім, - запросила бабуся.

- Здрастуйте у вашій оселі! - привіталася Снігуронька.

- Снігуронька! Снігуронька! - зраділи діти.

- Тут чи живуть хороші слухняні дітлахи? - запитала Снігуронька.

- Тут, тут вони живуть, - сказала бабуся Розі. - Ось мої помічники - Персик і Зефір.

- Ну, раз помічники, отримуйте подарунки! Персику - кукурудзи мішечок, Зефіру - баночку сметани. Бабусі теж подарунок - рукавички, а гостю вашому Матросу - ключик.

- Дякуємо, Снігуронько! - дякували усі гостю.

- Сідай з нами, Снігуронько, чай пити, - запросила бабуся Розі.

- Нема коли нам з Дідусем Морозом чай пити - роботи багато, ще не всіх діточок обійшли. Ось хоровод поводимо з Персиком і Зефіром у ялинки, і піду я до інших малюків.

Снігуронька, ягня і кошеня водили хоровод навколо маленької ялинки, подарованої Матросом. Снігуронька запросила кота Матроса теж водити хоровод. Малюки Персик і Зефір були щасливі, всі співали зі Снігуронькою:

Стукає хай щастя в кожен дім,

Всюди хай живе добро.

Там, де діляться своїм теплом,

В домі завжди тихо і тепло.

А дива трапляються в Новий рік,

У житті буває навпаки,

Тільки, як у грудях добре серце,

То тоді трапляються казки.

В доброму домі, де мир живе,

Не знайти солоних сліз,

І тоді дарує Дід Мороз

Щастя і любові цілий віз.

*

Після хороводу Снігуронька пішла.

- Давайте пити малиновий чай з тістечками, - запросила всіх за стіл бабуся Розі.

Зефір непомітно поглядав на кота Матроса.

- А звідки цей ключик? - запитав у Матроса Персик, дивлячись на подарунок від Діда Мороза.

- Не знаю, сувенір, напевно, - відповів кіт.

- Я поділюся з вами своєю сметаною, у мене її багато, - сказав Зефір коту Матросу.

Кіт Матрос йому відразу сподобався. «От би мати такого друга, - мріяв кошеня. - От би Дід Мороз подарував мені друга, звичайно, не рахуючи Персика».

*

За вікном почало світати. Дідусь Барбоса прийшов з чергування.

- О, так у нас гості! Здрастуй, Матросе! Я бачу, бабусю, ти не нудьгувала.

- Здрастуйте, - відповів кіт Матрос. - Я, напевно, піду, мені пора. Не буду вам заважати, - почав збиратися кіт.

- Куди ти підеш, дома у тебе немає, - сказав дідусь, - а у нас в коморі місця, хоч відбавляй, живи собі.

- Ви дозволяєте? - запитав Матрос з надією.

- Звичайно, дозволяю. Будете з Зефіром комору від мишей вартувати і нам користь, і вам домівка, - сказав дідусь.

- Спасибі! - не вірив своєму щастю кіт.

У нього буде свій дім!

- Підемо спати, - покликав Матроса Персик.

- Ми і комору тобі покажемо, - пообіцяв Зефір.

*

Матросу в коморі сподобалося. Тут було сухо і тепло.

Персик і Зефір вляглися на сіно внизу, а кіт Матрос стрибнув наверх. Він приліг і став дивитися у вікно.

«Добре, - думав кіт, - яке щастя! У мене є дім! Так ось про що співала Снігуронька! Тільки, як у грудях добре серце, то тоді трапляються казки. Це добре серце у бабусі і у дідуся, ось вони і дали притулок нам у себе. Так, це справжнє диво!»

- Матросе, ти не спиш? - запитав Персик.

- Ні, - відповів кіт.

Ягня сів на сіно:

- Давайте приміряємо, може, Снігуронька подарувала тобі ключ від комори?

Кошеня теж присів:

- Давайте!

Кіт Матрос зістрибнув зверху і простягнув ключ ягняті. Персик пішов до дверей, вставив ключ в замкову щілину і повернув.

- Підходить! - сказав ягня.

- Підходить!? - здивувалися Зефір і Матрос.

- Вона знала, - прошепотів Персик.

- Хто? - запитали Зефір і Матрос.

- Снігуронька все знала.

- Це диво, - розкрив секрет Матрос. - Пам'ятаєте? А дива трапляються в Новий рік!

- Диво! - повторив слідом кошеня.

Ягня взяв мотузку зі столу, простягнув у верхнє кільце ключа і зав'язав вузлик.

- Одягни на шию, - сказав він коту.

- Навіщо? - запитав Матрос.

- Це талісман, згадка про диво, - відповів Персик.

- І двері можна відімкнути, якщо треба, - сказав кошеня і позіхнув.

Щасливі і втомлені, вони залізли на сіно і солодко заснули. А Зефір перед сном подумав: «І мені Дід Мороз ще одного друга послав, це диво». Він згорнувся клубочком і солодко задрімав.

Мишачий Новий рік

Ви не замислилися, а чому ж мишеня-першокласник не прийшов на святкову ялинку до друзів на лісову галявину? Справа в тому, що всі миші, що живуть в лісі і найближчих селищах, домовилися відсвяткувати Новий рік разом. Вони задумали зробити свій мишачий бенкет.

Миші вирішили зібратися біля старого пня, саме того, під яким була норка сімейства мишеняти-першокласника. У разі небезпеки всі миші могли сховатися в їх великий норі.

До великого пня прямували і миші, які жили в коморі бабусі Розі. Тепер вони йшли на свято не з порожніми руками, а з повним кошиком зерняток. І все завдяки тому, що Персик забув з'їсти свої зернятка на блюдечку.

Всі частування миші зібрали в дві великі коробки. У них було справжнє свято з купою ласощів, пшеничних зерен, насіння, хлібних кірок і кукурудзи.

Мишенята нарядили одну з ялинок, які росли біля пня. Миші по черзі забиралися на пень, як на сцену, і співали пісеньки. Коли усі виступили, вони стали водити хороводи навколо ялинки.

- Здрастуйте, мишенята, - привітався з ними Дід Мороз.

- Здрастуйте, пі-пі-пі, - зраділи миші.

Маленькі мишенята, які народилися в цьому році, ще ніколи не бачили Діда Мороза. Вони з цікавістю розглядали його, а дехто, навіть, чіпав його шубу.

- Ставайте у велике коло, будемо співати, - сказав Дідусь Мороз.

Мишенята взялися за лапки і стали співати з Дідом Морозом:

Миші водять хоровод,

Де ялинка і пиріг,

Дід Мороз прийшов у гості -

То є свято Новий рік!

Ми сиділи взимку в нірках,

Бо лякала хуга ліс,

Ми боялися морозу

І ховали сірий ніс.

А сьогодні Новий рік,

Миші водять хоровод,

Дід Мороз прийшов у гості -

То є краща із пригод!

Ми ялинку прикрашали -

Горобину на гілки,

І танцюють коло неї

Наші милі малюки.

Бо сьогодні Новий рік,

Миші водять хоровод,

Дід Мороз прийшов у гості -

То є краща із пригод!

- А тепер, мишенята, становіться за подарунками! Тільки один за одним, подарунків всім вистачить! - сказав Дід Мороз.

Всі малюки та їхні батьки отримали від Діда Мороза пакуночки з сиром і сухариками.

- Спасибі, Діду Морозе! - дякували вони. - Приходь до нас ще!

- До наступного року, малята! Радійте, танцюйте і співайте, а мені пора, - попрощався Дід Мороз і поїхав до інших діточок.

Веселі канікули

Чудова новорічна ніч завершилася. Але ж попереду цілі канікули! А на вулиці лежить білий пухнастий сніг, світить сонечко і кружляють іскристі сніжинки!

Вранці всі малюки вийшли кататися на санях. Вони забиралися на гору, сідали по три-чотири малюки на санчата, а пес Дунай впрягався в сані і мчав з гори. Малюки весело сміялися, котячись з гірки.

- Тримайтеся міцніше! - кричав Дунай. - Попереду купина!

Дунай весело перестрибнув купину, а санчата, наїхавши на неї, перекинулися на бік. Всі сміялися, піднімаючись і обтрушуючи сніг.

А ось Совуші було не до сміху, коли сани переверталися і усі виявлялися в заметі, а Совуша нижче всіх.

- Караул! Випустіть мене! - кричала Совуша. - Обережно, бант!

- Добре, що Мишко спить, а то він нас розчавив би, - жартував їжачок.

- Без Мишка погано, - сумувала Совуша. - Нехай йому сняться хороші сни!

*

А Мишко в цей час спав у своєму ліжечку.

Накрившись теплою ковдрою, він бачив захоплюючі сни.

Сон Мишка

Мишко спав дуже довго. Він спав день, два, тиждень. Йому нікуди було поспішати. Все одно навесні прокидаються всі ведмеді. Навесні він обов'язково прокинеться, а поки можна подивитися чудові сни.

А сни Мишку снилися дивовижні. Спочатку йому приснився цирк. Він не просто жонглював яблуками або крутив обручі. Він був повітряним акробатом!

Під куполом цирку, де сяяли різнокольорові вогні, був натягнутий канат. Мишко їздив по ньому на одноколісному велосипеді. Зовсім такому, як у мами, тільки дитячому. Мишко впевнено їхав, тримаючи рівновагу, то до одного стовпа, то до іншого.

Глядачі дотримували тишу і дуже хвилювалися. А коли Мишко спустився по стовпу вниз і став на арені цирку, йому голосно аплодували. Глядачі кричали: «Браво! Молодець!» А Мишко посміхався і кланявся їм.

Несподівано на арену вийшов Дід Мороз. Він теж плескав Мишкові, а потім подарував солодкі медові стільники. Він так любив медові стільники! Як це Дідусь Мороз вгадав, що він про них мріяв!?

Мишко подякував Діду Морозу за подарунок.

- А чи є у тебе якісь бажання? - запитав Дід Мороз. - Я виконаю будь-яке твоє бажання.

- Я хотів би зустрітися з Великою Ведмедицею, щоб вона передала мамі медові стільники від мене.

- Я їду додому, в Лапландію, - сказав Дід Мороз. - Поїхали зі мною. Мої олені потім відвезуть тебе до Великої Ведмедиці.

- Дякую, Діду Морозе! - зрадів Мишко. - Я поїду з вами.

Дід Мороз і Мишко вийшли з цирку. На вулиці вже стояла оленяча упряжка з дзвіночками. Ззаду були сани, усі у візерунках і позолоті.

Мишко з Дідом Морозом сіли в сани, олені понесли їх по вулицях великого міста, потім повз лісу і їх річки. Над морем сани піднялися в небо, ніби олені їх несли по невидимій дорозі. Кругом в небі сяяли зірки. Мишко дивився на всі боки і захоплювався.

Опинившись над Лапландією, де жив Дідусь Мороз, олені опустилися на землю і побігли в ліс, до будинку, де весь рік жив Дід Мороз.

- Може, гостюватимеш у мене? - запитав Дід Мороз, встаючи із саней.

- Дякую, Діду Морозе, але я поспішаю передати подарунок мамі. Вона на гастролях і я хочу, щоб вона отримала від мене привіт і подарунок, - відповів малюк.

- Ну ладно, їдь, але на зворотному шляху чекаю тебе в гості.

- Обов'язково заїду, - пообіцяв Мишко.

*

Олені понесли Мишка до зірок, все далі і далі.

Малюк побачив вдалині сузір'я Великої Ведмедиці. Він бачив три зірки, з'єднані з чотирма зірками. Все сузір'я нагадувало йому ківш, яким тато набирав воду у відрі і давав йому пити.

Олені несли Мишка ближче і ближче до сузір'я. Нарешті, вони зупинилися. Мишко вийшов з саней і пішов по зоряній доріжці. Назустріч йому йшла біла ведмедиця.

- Здрастуйте, - сказав Мишко.

- Здрастуй, малюк, - відповіла ведмедиця.

- А чи не могли б ви передати привіт моїй мамі і ось цей подарунок - медові стільники, - запитав ведмедик.

- Привіт я передати можу, а стільники ти з'їси сам. Тобі треба чимось підкріпитися на зворотному шляху. А мама твоя і привіту буде рада, вже я-то знаю! - сказала, усміхаючись, Велика Ведмедиця.

- Буде рада? - перепитав Мишко.

- Звичайно! - засміялася ведмедиця. - Мамі важливо, що ти її пам'ятаєш.

- Дякую вам, - відповів Мишко. - Вітаю вас з Новим роком!

- Дякую, малятко. Щасливої дороги!

Мишко знову сів у сани і олені помчали його в Лапландію. Мишко смоктав солодкі медові стільники. «Збулася мрія, - думав малюк. - Я зустрівся з Великою Ведмедицею! Яке чудове свято Новий рік!»

«Дзінь-дзень, здінь-дзень», - дзвеніли дзвіночки на оленячій упряжці. Мишко задрімав в санях. Йому снився дім, мама, тато, друзі. Снився Новий рік, хоровод навколо ялинки з Дідом Морозом, і пісня:

А дива трапляються в Новий рік,

Дід-Морозу пишуть дітлахи листи,

Мрії всі збуваються в Новий рік,

Коли поруч казка, мама, тато, ти!

Дід Мороз приходить в Новий рік,

Водить хороводи від душі,

І сміються весело малюки.

Бо свята приносять радощі.

Подарунки дарить всім Дід Мороз,

Диво під ялинку може принести.

Мрії всі збуваються в Новий рік,

Коли поруч казка, мама, тато, ти!

Перший улов, або Кіт Матрос йде на справу

Книга 6

Новий першокласник

Після новорічних канікул діти знову зібралися в школі. Першокласники звично сиділи за своїми партами, тільки парта Мишка була порожня. Совуша дуже сумувала без свого друга. Хоча вона знала, що ведмеді прокидаються ближче до весни, але їй так хотілося, щоб одного разу двері класу відчинилися і на порозі з'явився Мишко. Совуша тихесенько зітхнула.

Продзвенів дзвінок на урок, двері до класу відчинилися, увійшов Їжак Їжакович, а за ним молоденький лосеня.

- Здрастуйте, діти, - привітався учитель.

- Здрастуйте, Їжак Їжаковичу, - хором відповіли діти, встаючи.

- Сідайте, - дозволив учитель. - Знайомтеся, це ваш новий однокласник лосеня. Вони з мамою прийшли до нас, рятуючись від мисливців. Тепер його мама працює шкільним садівником. Проходь, лосеня, займи вільну парту.

Лосеня мовчазно пройшов на задню парту. Єнотик повернувся до нього і прошепотів:

- Це парта Мишка, він зараз спить вдома, але коли він прийде, то буде радий новому другові. Мишко добрий.

Лосеня посміхнувся у відповідь.

- Увага, діти, - сказав Їжак Їжакович і кашлянув, - кха-кха. Сьогодні ми вчимо букву «С». Ви знаєте слова з буквою «С»? - запитав учитель.

- Сищик, - відразу вигукнув Йойо.

- Собака, - згадав зайченя.

- Сир, - посміхнувся мишеня.

- Лисиця, - крикнув Єнотик і всі засміялися.

- Правильно, - посміхнувся Їжак Їжакович, - в слові «лисиця» є буква «С». А що скаже Совуша?

- Сніг, сонце, сова, - відповіла Совуша.

- Молодець, - похвалив Їжак Їжакович, кашляючи, - кха-кха.

- Їжак Їжакович захворів, - прошепотіла братові Йоїчка. - Треба принести йому малинового варення.

- І меду, - відповів пошепки Йойо, - після школи підемо до татка ведмедика.

До їжачків повернувся Зая, який чув розмову друзів, і сказав:

- Йому потрібен теплий шарф.

- Запишіть в зошити букву «С», - сказав учитель, поправляючи окуляри. - А тепер до дошки піде Єнотік і напише слово «лис».

Ось так зустріч

- Ой, кого я бачу, посунься, - сказав Сірий, зустрівши в тюремній камері Дзигу.

Дзига швидко відсів на ліжку, щоб Сірий вовк не сів прямо на нього.

- Ну що, друже, як ся маєш на загальному харчі? Що ти тут запас в тумбочці?

Сірий безцеремонно відкрив тумбочку Дзиги і став ритися в його речах. Розкидавши все по підлозі, він сказав:

- Не густо. Погано ти готувався до зустрічі товариша, хоч би цигарку запас.

- Ми тут не куримо, - відповів Дзига. - Дітям і дорослим палити шкідливо.

- Ну, ти даєш, шкідливо! Іди, відбери для мене цигарки у того старого, - вовк показав лапою на сивого худого барана, який сидів неподалік.

- Слабких ображати не можна, - несміливо відповів Дзига.

- Ось тобі й маєш! - здивувався вовк. - Ти що, перевиховався? - вовк стиснув п'ятірню і випустив два пальця з пазурами. - Ось я тобі зараз, - заворушив він кігтями.

Дзига встав з ліжка і насторожено дивився на Сірого.

- Йди на сусіднє ліжко, тут я тепер спати буду, - зі злістю буркнув вовк.

Дзига мовчки зібрав свої речі.

- Ти ось що, Сірий, ти мною не командуй, я нове життя почати хочу, я трактористом стати хочу, щоб користь приносити.

- Ха-ха-ха, - голосно засміявся вовк, - трактористом! Та який ти тракторист! Ха-ха!

- Я так вирішив, - твердо сказав Дзига. - Я вже навчився управляти трактором.

- Молодець, - зметикував Сірий, - ти трактором колючий дріт на паркані зіпсуєш, і ми втечемо звідси удвох.

- Ні, нікуди я не побіжу. Мені нову роботу в лісництві обіцяли.

- Дивись, дивись, не пошкодувати б, - пригрозив вовк колишньому другові.

Дзига зі своїми речами відійшов від Сірого і присів на вільне ліжко поруч зі старим бараном.

- Треба ж, - здивувався Сірий, - що в'язниця зі звірами робить. Був звір - немає звіра, - почухав він потилицю.

Мишко прокинувся

Пригріло сонечко і розтопило сніг. Природа раділа несподіваній відлизі, молоді ялинки розправили голки, а берізки від подихів вітру ворушили тонкими гілками. Відразу в лісі защебетали птахи, радіючи сонцю і теплу.

*

Рано вранці малюки в бадьорому настрої чекали шкільний автобус. Яке ж було їх здивування, коли вони побачили, як поспішає Мишко.

- Він прокинувся! Ура! Мишко! Друг! - кричали радісно малюки.

- Привіт, малюки! - ведмедику було дуже приємно від такої зустрічі.

- Ми тебе дуже чекали, - посміхнулася своєму другові Совуша.

- У тебе не заболіли боки? - запитав Єнотик.

- Як можна так довго спати? - дивувалися зайчата. - Тобі не набридло валятися? А що тобі снилося?

Мишко не відповідав на питання, а тільки широко усміхався. Потім, коли всі питання закінчилися, він відповів:

- Спати мені зовсім не набридло. Якщо б ви знали, де я подорожував! - Мишко з захопленням подивився на небо.

- Подорожував? - здивувалися друзі. - Але ти ж спав в ліжку!

- Я зустрічався з Великою Ведмедицею, - відповів Мишко.

- Розкажи, розкажи, - просили навперебій малюки.

- Це дуже довга історія, - сказав Мишко, але як-небудь я вам її обов'язково розповім, - пообіцяв він.

- Ой, а за твоєю партою сидить лосеня! - згадав єнотик.

- Лосеня? - здивувався Мишко.

- Так, лосеня, за ним з мамою гналися браконьєри! - сказав Зая. - Він такий сміливий!

- Він мамі допомагає доглядати за шкільним парком, - додав Йойо.

- Вони прибирають сухі гілки і траву, - зауважила Йоїчка.

- Автобус! Автобус! - закричали зайчата.

Шкільний автобус зупинився прямо біля Мишка, але він не став лізти перший, а пропустив вперед всіх друзів, а потім увійшов сам.

- Доброго ранку, Мишко, - привітав його водій-бобер.

- Здрастуйте, Бобер Бобровичу! - відповів ведмедик.

- Вперед, за знаннями! - скомандував бобер і автобус рушив з місця.

Нова вчителька

Лосеня вже був в класі, коли малюки увійшли дружною юрбою.

- Привіт, я Мишко, - представився ведмедик новому однокласникові.

- Привіт, а я Лло, - відповів з посмішкою лосеня.

- Яке цікаве ім'я, - Мишко підняв брови від здивування.

- Ти хотів сказати - дивне, - зауважив лосеня. - Мене так мама назвала.

- Я радий, що у мене з'явився сусід по парті, - сказав Мишко. - Можеш питати у мене незнайомі букви, я вже всі знаю.

- Але ти ж спав, звідки ти знаєш букви? - здивувався лосеня.

- А я мамі пишу листи, коли вона їде на гастролі, тому я вивчив всі букви, - гордо відповів ведмедик.

- І я зможу писати мамі листи? - задумався лосеня. - Хоча навіщо їй писати листи, мама ж завжди поруч.

- Але ти зможеш підписати її портрет або написати поздоровлення до дня народження, їй буде приємно.

- Сам зможу? Спасибі тобі, Мишко, я їй обов'язково напишу привітання, як тільки вивчу літери.

Продзвенів дзвоник. Двері в клас відчинились, і увійшов директор школи, а за ним мама Совуші. Маленька Совуша дуже здивувалася, побачивши маму.

- Здрастуйте, діти, - сказав Олень Оленевич. - Наш Їжак Їжакович захворів. Уроки вам сьогодні проведе Сова Совін’ївна. Слухайтеся її.

- Здрастуйте, малюки, - сова відразу приступила до справи. - Відкривайте ваші зошити і беріть олівці. Сьогодні ми вивчаємо букву «Т». Всім знайоме слово ТАТО. Давайте напишемо. Ви запам'ятали, як пишеться ця буква? А які ви знаєте слова на «Т»?

- Травка! Тополя! Тигр! Трактор! - перераховували малюки.

- Молодці! А ще тушканчик, - посміхнулася Сова Совін’ївна. - А ви знаєте, що тушканчик великий занесений до Червоної книги?

Малюки примовкли.

- Ви не знаєте, що таке Червона книга?

Першокласники знизували плечима.

- Малюки, це книга, куди вчені вносять зникаючі види рослин і тварин, - пояснила вчителька. - Ці види рослин і тварин знаходяться під охороною держави і ви, малята, теж повинні берегти їх.

- А ми ніколи не рвемо проліски, - сказала Йоїчка.

- Правильно, молодець. Проліски теж занесені до Червоної книги. А ще туди внесені зубр, рись, їжак вухатий.

Малюки засміялися.

- А ще в Червоній книзі горностай, ящірка зелена, кіт лісовий, - перераховувала сова.

- Ой! - скрикнув мишеня. - Кіт? Їх треба берегти? - здивувався він.

Малюки весело розсміялися. Продзвенів дзвоник.

Совуша була горда, що її мама так добре провела урок і всім було дуже цікаво. Звичайно, Совуша від цього зовсім не зазналася, адже вона була дуже вихованою совою.

В гості до вчителя

Коли уроки закінчилися, малюки не поспішали додому. Вони попросили водія відвезти їх в лісову амбулаторію, де лікувався Їжак Їжакович.

- Малюки, в лікарню вам не можна, - зустріла їх добра санітарка. - Давайте, я все передам вашому вчителеві. Ох, які ви молодці. А морквину йому зараз не можна, бо не вгризе, у нього болить горло.

- Папа передав Їжак Їжаковичу мед, - Мишко дістав банку меду.

- Мед можна, він лікувальний, - дозволила санітарка.

- Ми принесли йому малинового варення, - Йойо і Йоїчка теж виставили банку.

- А я приніс яблуко, - повідомив єнотик.

- А ми з мамою назбирали ялинові бруньки, вони корисні з чаєм, - скромно сказав лосеня.

- Лло, який ти молодець! - похвалила Совуша, дістаючи з портфеля теплий жовтий шарф. - Мама передала, - гордо сказала вона.

- Ой, як добре, - пропищав мишеня. - Якщо у Їжак Їжаковича болить горло, то йому дуже потрібен цей шарфик.

*

Санітарка віднесла гостинці вчителю.

- Ось учні ваші передали, - сказала вона, виставляючи банки на підвіконня.

Їжак Їжакович підвівся з ліжка, надів на шию шарф і підійшов до вікна.

- Їжак Їжаковичу, одужуйте! - кричали першокласники. - Ми вас чекаємо!

- Спасибі малюки! - посміхався учитель. - Обов'язково повернуся до вас в школу!

*

В автобусі малюки обговорювали, що вони сьогодні дізналися нового в школі. Найбільше їх вразила Червона книга.

- Йойо, а ти вухатий? Дай я перевірю, - сказав Зая, беручи їжачка за вухо.

- Я не вухатий, я звичайний їжак, - Йойо ухилявся від зайчиська, не даючи чіпати свої вуха.

- Бачиш, наші вушка не закривають очі, - Йоїчка нахилила своє маленьке вушко.

- Так, звичайні вуха, - стурбовано сказав зайченя.

- А у вухатого їжачка вуха закривають очі, якщо їх нахилити, - втрутилася Совуша.

- А чого зникають вухаті їжаки, може їх всі смикали за вуха? - задумався єнотик.

- Мама мені розповідала, що на них полюють лисиці і дикі собаки, - відповіла Совуша.

- Твоя мама така розумна, - сказав Мишко.

- А твоя мама завтра до нас прийде на уроки? - запитав єнотик.

- Нехай Сова Совін’ївна приходить завтра до нас, - просили малюки.

- Я попрошу її, - пообіцяла Совуша.

Вона була дуже горда за маму, за свою улюблену маму.

Переполох

Рано вранці в коморі бабусі Розі був переполох. Кіт Матрос в перший раз йшов на нову роботу. Вірніше, це була не робота, а служба. Як і обіцяв, пес Полкан призначив його працювати рибним інспектором. Лід на річці розтанув, новенький патрульний катер стояв напоготові і чекав свого господаря.

Кіт Матрос спав погано, всю ніч він перевертався з боку на бік. І не тільки він один. Кіт Зефір теж переживав за свого старшого товариша. Найбільше Зефір боявся, що Матрос проспить на службу, тому він раз у раз прокидався і дивився в маленьке віконце в коморі. Навіть миші сьогодні нікому не докучали, вони теж розуміли, що нова служба - справа відповідальна.

Бабуся Розі зранку приготувала сніданок коту Матросу - величезну кружку парного молока і свіжу булку.

- Спасибі, бабусю Розі, - подякував Матрос.

- Щасти тобі, синку, - напучував його дідусь. - Гарного тобі улову, - посміхнувся дід у вуса.

- Спасибі, дідусю, - відповів кіт Матрос, прямуючи в комору.

У дворі вже стояли кошеня Зефір і ягня Персик.

- Якого улову? - запитав Персик у кошеняти.

Зефір знизав плечима і сказав:

- Може він буде рибу ловити.

Бабуся Розі, почувши розмову малюків, розсміялася:

- Яку рибу? Це він браконьєрів на річці буде ловити, щоб рибу під час нересту не ловили.

- А що таке нерест? - поцікавився кошеня.

- Це коли риба ікру метає, а потім з кожної ікринки рибка виростає, - втрутився в розмову дідусь. - Якщо рибу переловити до того, як вона ікру в річку випустить, то не буде мальків на майбутній рік.

- І я залишуся без рибки? - засмутився Зефір.

- Буде тобі рибка, - погладила його бабуся Розі. - Всіх браконьєрів розполохає на річці кіт Матрос.

- Ну, я готовий, - з комори вийшов кіт Матрос, поправляючи новенький кашкет рибного інспектора.

- Удачі, - побажав йому дідусь.

- Служу вітчизні, - по-бойовому відповів кіт Матрос і пішов.

Полундра

Тхір і кабан наближалися до берега річки.

- Кажу тобі, не хочу я рибу ловити, я і жолудями обходжуся. А скоро ягоди достигнуть в лісі, а там і горіхи, - сердився кабан.

- Ну, кабанчику, ну підемо, підстрахуєш мене, по сторонам будеш дивитися, щоб рибний інспектор не з'явився. Я тебе за це рибкою пригощу, - умовляв його тхір.

- Вічно ти зі своїми ідеями, - не погоджувався кабан, - а якщо зловлять? Що тоді? А у мене будинок кам'яний, паркан, господарство. Це ти нічого не побудував, все займаєшся браконьєрством.

- Тс, - сказав на березі тхір, розкидаючи сітку. - Всю рибу сполохаєш.

Кабан примовк, озираючись з побоюванням по сторонам. Тхір витягнув сітку на берег і висипав перший улов, примовляючи:

- Ловись рибка велика, ловись рибка маленька.

Висипавши рибу, тхір знову закинув сіті в річку.

- Та годі тобі, не будь жадібним, - сказав кабан, - пора тікати.

- Ще трохи, Кабанчику, - тхір захопився ловом.

Раптом з-за повороту ріки з'явився човен інспектора.

- Полундра! - закричав кабан і пустився навтьоки.

Тхір кинувся за ним.

*

На берег вийшов кіт Матрос.

- Браконьєри втекли. Деяка рибка ще дихає, - сказав він.

На траві борсалася риба, жадібно ковтаючи повітря. Кіт зібрав живу рибу і пустив її в річку. Риба миттю прошмигнула, радіючи волі.

- Пливи, рибка, живи і дбай про рибок, - побажав кіт.

Матрос дістав браконьєрську сітку з річки, зібрав в неї залишки риби і, поклавши її в човен, поплив на патрульному катері.

*

Увечері кіт Матрос був у відділенні поліції.

- Перший улов? - засміявся Полкан, - Ну, молодець, молодець. Тепер браконьєрам без сітки важко буде, нову сітку треба плести.

- А що з рибою робити? - запитав кіт.

- З рибою? Віддай єнотам і сові на лісовій галявині, та своєму кошеняті візьми, що у Розі живе.

- Буде зроблено, - зрадів кіт.

- Хороший з нього інспектор вийде, - тихо сказав Полкан Барбосу. - Ти молодець, що привів до нас такого друга. Зовсім іншим котом став, не впізнати.

- Так, кіт Матрос любить свою справу, - посміхнувся Барбос.

- Ти ось що, Барбосе, слухай. Ми Дзигу збираємося випустити. Перевиховався хлопець. Він трактористом хоче стати, ліс від пожеж берегти. А що, хай працює. Робочі лапи нам потрібні. У цьому році треба в лісі захисні протипожежні смуги пропахати, нехай оре, головне, щоб до старого не повернувся і з Сірим вовком не зв'язався. А ти за ним прослідкуй.

- Прийнято простежити, - відрапортував Барбос.

- Треба до кабанчика навідатися, чи не він рибу ловив у річці, - сказав Полкан.

- Завтра відвідаю зрання, - пообіцяв Барбос.

- Навідайся, навідайся. Як там пес Дунай? Допомагає?

- Звичайно, він мій перший помічник, - пес Барбос розплився в усмішці.

- Гаразд, не перехвали. Тут в лісову школу лосі прийшли, браконьєри на них полювали. Треба простежити, щоб ці браконьєри тут не з'явилися. Займіться з Дунаєм цією справою.

- Слухаю, товаришу полковнику, - відчеканив Барбос.

Радість Зефіра

Увечері всі чекали кота Матроса зі служби. Бабуся Розі спекла пиріг з такої нагоди. Ягня дуже пишався, адже він допомагав бабусі місити тісто, а кіт Зефір збив білок з цукром, щоб прикрасити пиріг. Навіть дідусь був удома, він прийшов з роботи трохи раніше, щоб привітати кота, друга свого онука Барбоса.

Нарешті біля хвіртки з'явився кіт Матрос. Він був трохи втомлений, але дуже задоволений. В лапі у нього на мотузці висів карасик.

- Матрос! Матрос прийшов! - радісно закричали ягня і кошеня.

- Та ти й справді з уловом, - посміхнувся дід.

- Це частування вам і Зефіру, - сором'язливо сказав кіт. - А браконьєрів я поки не спіймав.

- Подумаєш, не спіймав. Ти думав це раз-два і готово. Ні, браконьєр, він хитрий, він ховається, він таємно робить свою справу, - вчив дідусь. - А ти будь хитріше.

- Хитріше? Скажеш теж, дідусю. Наш Матрос такий простодушний. Він же нехитрий, - сказала бабуся Розі. - Давай, я рибку Зефіру підсмажу, нехай поласує.

Зефір дивився на рибку і вже уявляв, як бабуся принесе йому на тарілочці карасика із засмаженою скоринкою. Смачно! Він облизався.

- Нехитрий, але спритний, сміливий, - продовжував дідусь. - Ти головне там, де річка робить поворот, пригальмуй, заглуши мотор, підпливи тихенько з-за рогу, подивись. Якщо нікого немає, включай мотор і пливи далі, а якщо браконьєри рибу ловлять, то ...

- Вмикай мотор і за ними в погоню! - продовжила бабуся Розі. - Тарань їх човен!

- Ну, ти бабусю, розійшлася. Згадала, як ти в прикордонних військах служила? - посміхнувся дідусь.

- Ха-ха-ха, згадала, - розсміялася бабуся. - Ходімо, буду вас пирогом з чаєм пригощати.

Карасик смажився на сковорідці і по дому розносився приємний аромат. Кошеня проковтнув слину в передчутті частування.

- Сідайте, сідайте, - запрошувала бабуся. - Зефіре, тобі рибка, - вона поставила тарілку з карасиком перед кошеням.

- Пригощайтеся всі, - запросив Зефір.

- Ні, ні, я не буду рибку, - помахав головою Персик і злизав пишний білок зі шматочка пирога.

- Не соромся, налягай, - засміявся дідусь. - Ну, Матросе, розповідай, як ти рибку зловив сьогодні.

Кіт Матрос присів за стіл і відкусив шматочок бабусиного пирога.

- Смачно! - сказав він. - Спасибі, що ви таке свято влаштували, - подякував кіт.

- Як же, перший робочий день на службі! - гордо сказав дід. - Молодець! Вибився в люди!

- Не в люди, а в коти, - поправила бабуся, і дідусь посміхнувся у вуса.

Бабуся підняла кухоль м'ятного чаю:

- За рибного інспектора! За грозу приморського краю, нехай бояться тебе браконьєри! - завершила вона промову.

- Скажете теж - грозу, - засоромився кіт Матрос.

- Я коли виросту, теж рибним інспектором стану, - пробуркотів Зефір з набитим ротом.

Всі подивилися на кошеня. На тарілочці лежав скелет від рибки, поруч сидів Зефір з набитими щоками. Навпроти нього сидів Персик. Ніс, щоки і борода його були в солодких збитих білках. Всі весело засміялися.

Дім кабанчика

Рано вранці пес Барбос і Дунай були біля домівки кабана. Барбос здалеку розглядав будинок і двір.

- Тут якісь сліди, - понюхав Дунай, - людські!

Барбос глянув на сліди.

- Їх, імовірно, двоє, - тихо сказав він. - Треба перелізти через паркан і подивитися, що там всередині.

- Почекай, підемо за мною, я бачив дірку в паркані, через неї і пройдемо, - покликав Дунай.

- Давай, я попереду, ти за мною, - прошепотів Барбос.

Вони пробралися у двір. Яке ж було їх здивування, коли у дворі вони побачили кабана, що висів зі зв'язаними ногами головою донизу.

Кабанчик сіпнувся, з тугою і надією подивився він на псів.

- Тс! - сказав Барбос. - Де вони?

Кабан махнув, вказуючи на дім.

- Я в будинок, а ти виглядай їх біля вікон, - Барбос кинувся до ганку.

У відповідь Дунай мовчки кивнув головою, підбігаючи до відчиненого вікна.

*

- Добре живе цей кабанчик, - сказав один розбійник, сідаючи на диван і поклавши рушницю поруч. - Давай заберемо у нього будинок, зробимо тут мисливський барліг.

- У кого віднімати, ми з'їмо кабана, і віднімати буде ні в кого, будинок буде наш, - засміявся другий розбійник. - Де ж у нього сірники? Треба багаття розпалити.

- Славна буде смажена кабанятина, - облизав губи перший розбійник.

Зрозумівши наміри розбійників, Барбос вбіг в будинок і з гавкотом кинувся на бандитів. Побачивши грізний оскал пса, розбійники кинулися до вікна.

- Р-р, - басом загарчав на них Дунай, він бачив, як батько нападає на ворогів, і діяв так само.

Барбос схопив за черевик стрибаючого з вікна ворога.

- Гав, гав! - гавкав він слідом втікаючим через паркан розбійникам.

- У погоню? - запитав з готовністю Дунай.

- Помчали, налякаємо, - Барбос рвонувся вперед.

*

Довго розбійники бігли лісом. Знесилившись, вони впали під сосною.

- Чи не пси, звірі якісь, - скаржився один. - Він мені руку прокусив.

- А мені п'яту мало не відкусив, бачиш, я без черевика залишився, всю ногу через купини поколов, - відповідав другий.

- А моя рушниця в будинку залишилося, - сказав перший розбійник. - Підемо назад?

- Що ти, загризуть. Ну її, твою рушницю.

- Сам не хочу повертатися.

- До того ж треба тепер в лікарню робити тобі уколи від сказу.

- Навіщо?

- Раптом ці пси скажені, бачив, які злі.

- Ох-ох-ох, - заохкав розбійник, адже більше всього на світі він боявся уколів.

*

- Треба було гнатися за ними по лісі, - сказав Дунай, розпалений від захоплюючої погоні.

- Не можна, - відповів Барбос, - треба кабана рятувати, довго він не висітиме так.

Барбос взяв великий кухонний ніж зі столу і вони попрямували до кабана.

- Тільки не ріжте мене! - затремтів від страху кабан.

- Що ти, що ти, ніхто тебе не скривдить, - запевнив Барбос, знімаючи з Дунаєм кабана з палиці.

На землі Барбос розрізав мотузки і кабан встав на ноги.

- Ноги не тримають, - поскаржився кабан, - спасибі вам, хлопці, якби не ви, з'їли б мене ці розбійники, - розчулився кабан.

- Гаразд тобі, Кабанчику. Бачиш, як погано, коли тебе самого ображають, - сказав Дунай.

- Так, я нікого в житті не ображу, обіцяю, - клявся кабан. - Ходімо до хати, я вас чаєм пригощу, гриби сушені є у мене, зараз підсмажу.

- Ні, Кабанчику, спасибі. Ось рушницю мисливську заберемо і по сліду розбійників підемо, - сказав Барбос.

- Я думаю, вони до річки попрямують, щоб по воді піти, - зауважив Дунай.

- Ви вже їх спіймайте, а то життя немає від розбійників, - просив кабан.

- Не переживай, ми свою справу знаємо, - запевнив його Дунай.

- У погоню! - покликав Барбос і пси зірвалися з місця.

- Ледве живий залишився, - потер лоб кабан. - Треба будинок охороняти, більше ніякого браконьєрства.

*

- Кабанчику! Кабанчику! - почув кабан, відпочиваючи на дивані.

Він висунувся у вікно. Там стояв тхір.

- Чув? - запитав тхір.

- Що?

- У нас новий рибний інспектор. Це він нас вчора мало не зловив. Кажуть, грізний такий, спритний. А кігті у нього - во! - тхір показав однією лапою довгі кігті. - Гострі! Вчепиться, не відпустить!

- Я ж казав тобі, що не треба під час нересту рибу ловити, а ти - підемо Кабанчику, підемо Кабанчику.

- Кабанчику, ну підемо, послідкуєш, щоб інспектор не з'явився, - умовляв знову тхір.

- Нікуди я не піду, сам сьогодні ледве живий залишився, - відмовив йому кабан.

- Ледве живий? - здивувався тхір. - А хто тебе?

- Хто, хто, мисливці! Мало не засмажили, спасибі собаки шукачі прийшли, врятували.

- Шукачі в лісі? - позадкував тхір. - Я, мабуть, додому піду, треба паркан поправити.

- Іди, іди, - сказав кабан. - Подумай, як далі жити.

- Авжеж, - задумався тхір. - Обложили ліс і річку, життя немає. То розбійники, то шукачі. Чого доброго, хутро зашкодять. Треба в норі пересидіти. Либонь щось придумаю.

Тхір швидко махнув хвостом, тільки його й бачили.

Пора саджати город

- Здрастуйте, дядечку заєць! - привіталися малюки на лісовій галявині з татком зайченят.

- Куди ви йдете? - запитав єнотик зайця.

- Квітень прийшов, пора город саджати, - відповів тато, - ось, треба землю скопати, зернятка посіяти. Саме час.

- А можна ми вам допоможемо? - запитав Мишко. - Сьогодні вихідний, нам в школу не йти.

- Допомогти хочете? - відповів заєць. - Це можна. Ось тільки ви батьків попередьте і підемо.

*

Через п'ять хвилин всі малюки були в зборі.

- Ну, ходімо, помічники, - зрадів тато.

Єнотик заспівав і малюки підхопили його пісню:

Коли всі разом ми - сім'я єдина,

То добре вийде справа будь-яка.

Ми навесні посіємо насіння,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

Як прийде друг допомогти сьогодні -

Бери лопату та город копай!

Горох посіємо, і моркву, і цибулю,

І будемо чекати урожай.

Коли малюки прийшли на город зайця, то Мишко взяв лопату:

- Я буду копати, а Совуша буде кидати зернятка гороху в землю.

- А я буду сіяти моркву, - закричав Зая, - я дуже люблю її, в ній багато вітамінів!

- А я хочу теж копати, - перекрикував усіх єнотик.

- Я буду сіяти цибулю, - сказала Йоїчка.

- Тихо, тихо, малюки, роботи вистачить усім, - сміявся тато-заєць.

Раптово шум і гам малюків перебив гучний рев трактора.

- Тр-тр-тр, тр-тр-тр, - гримів трактор.

Всі повернулись і побачили, як з вікна трактора висовується голова Дзиги.

- Вовк!? - обімлів Зая від несподіванки.

Всі малюки завмерли.

- Кому город зорати? - крикнув Дзига. - Допомога потрібна? - запитав він.

- Допомога нам завжди потрібна, - тато-заєць почухав потилицю.

Трактор знову заревів, Дзига опустив плуг і почав орати город.

- Ось так вовк, ніколи не бачив, щоб вовки город орали, - сказав здивований тато.

*

Через двадцять хвилин город був зораний.

- Спасибі тобі, друже, - сказав тато-заєць.

- Кличте, якщо потрібна буде допомога, - відповів Дзига і поїхав на тракторі.

- Давайте сіяти насіння, все вже зорано, - розвів лапи тато. - Совуші і Мишкові - горох, їжачкам - цибулю, зайченяті - морквину, а єнотикові - петрушку. Саджайте рівними грядками, не поспішайте.

*

Малюки посіяли насіння і дружно зібралися додому, на лісову галявину.

- Придумав, придумав, - закричав несподівано єнотик і заспівав.

Сьогодні сталося у нашім лісі диво -

Вовк допоміг город зорати нам,

Не знали ми, що так в житті буває -

Вовк може стати трактористом сам!

Як хочеш стати гарним та корисним -

Для себе руки працю віднайдуть!

Коли бажання є, запал, завзяття,

Всіх виправляє благородний труд!

*

Увечері тато-заєць розповів зайчисі, як йому допомогли малюки і як вовк зорав поле.

- Так, чудеса, - сказала зайчиха, - може цей вовк і справді став на шлях виправлення.

- Ох-ох-ох, - зітхнув заєць. - Треба нам свого пса в поселенні заводити, щоб малюків від вовків, від ворогів оберігав. Не всі ж вовки виправилися, є і погані звірі.

- Так, ти маєш рацію. Треба, обов'язково треба. Можна було б щеня до нас в родину взяти, він би зайчат оберігав.

- Треба попросити Барбоса або Дуная підшукати нам цуценя.

- Попроси, може десь є щеня бездомний, а ми б його любили, годували.

- Добра ти у мене, зайчихо. Своїх малюків повно, а ти ще й цуценя хочеш в дім.

- У тісноті, та не в образі, - відповіла зайчиха. - Тільки ти поки малюкам не говори - сюрприз буде.

Зубний лікар

Їжак Їжакович вже видужав і вів уроки у першокласників. Одного разу під час уроку двері відчинилися і до класу увійшов директор-олень.

- Малюки, сьогодні в школу приїхав зубний лікар. Зараз він перевірить ваші зуби, ходімо за мною.

Малюки вишикувалися і пішли до кабінету, де приймав зубний лікар.

- Хто перший? Хто сміливий? - запитав журавель-лікар, виглянувши з-за дверей.

- Можна я? - вигукнув Зая.

- А ти не боїшся? - запитала його Совуша.

- Ні, мама каже, що у мене міцні зуби, я ж їм моркву!- засміявся Зая і увійшов до кабінету.

Через хвилинку веселий зайчик вискочив назад і сказав:

- Раз - і все.

- Раз - і все? - здивувався Мишко, пересідаючи в кінець черги.

Адже Мишко дуже боявся зубних лікарів, тому що він їв багато солодкого. Ось тільки вчора він смакував малинове варення і одна кістка застрягла у нього між зубів.

- Я пішла, - сказала Совуша і відкрила двері кабінету.

- Щаслива сова, - сказав Йойо, - у неї немає зубів, у неї дзьоб.

Через хвилину вийшла Совуша:

- Раз - і все.

- Їжачок, заходь, - покликав лікар-журавель.

- Раз - і все, - сміявся їжачок через дві хвилини.

Тут до кабінету два охоронці привели, кого б ви думали? Самого Сірого вовка. У нього опухла щока була перев'язана хусткою.

- У-у-у, - часом завивав вовк.

- Раз, два - і все, - через кілька хвилин з кабінету вибігла радісна Йоїчка.

Мишко і єнотик зітхнули. До кабінету йти не хотілося, але і сидіти поряд з Сірим розбійником теж не хотілося.

- Йди, Мишко, - поступився єнотик і сів на лавку.

Лавка під ним і під лосеням затремтіла. Єнотик і лосеня подивилися на вовка. Сірий не міг утримати дрож в колінах.

- Я постою, - сказав лосеня.

- І я постою, - єнотик зліз з лавки. - Лло, ти йди наступний.

- А чому ти не заходиш, єнотику? - запитав лосеня.

- Я кусав горіхи і зламав зуб. Мені дуже не хочеться його лікувати, - тихо відповів єнотик.

*

- З-здрастуйте, - привітався Мишко тремтячим голосом, входячи в кабінет.

- Здрастуй, малюк, сідай і нічого не бійся, - доброзичливо сказав журавель пацієнту. - Що тут у нас? Ой, потрібна маленька-маленька пломба в зуб. Але це зовсім не боляче. Відкрий рота ширше. Зараз буде дзижчати бджілка. Ж-ж-ж, ж-ж-ж. Ти бачив бджіл? - запитав лікар.

- Так, у Михайла Потаповича є вулики, там живуть бджоли, - відповів Мишко.

- Відкрий рот, так, так, ось і все.

- Усе? - здивувався Мишко.

- Все, пломба готова. Нехай заходить єнотик, - сказав журавель.

- Раз, і пломба готова! - закричав Мишко, вибігаючи з кабінету.

- Вже готова? - здивувався єнотик.

- Ось, - Мишко показав зуб. - Тепер, як новий!

Єнотик і лосеня заглянули в рот ведмедику, щоб побачити пломбу.

- А де вовк? - закричав охоронець.

- Вовк утік! Він боїться лікувати зуби! - кричав другий охоронець.

- У погоню! Втік небезпечний звір. Оголошено план «Перехоплення», - зреагував Рекс та вже передавав новину по рації.

*

Пес Барбос і Дунай вже поспішали до школи.

- Втече? - запитав Дунай.

- Піймаємо! - запевнив його Барбос. - Обов'язково зловимо.

Щеня

Барбос і Дунай обстежили околиці школи. Не виявивши вовка в школі, вони прочісували селище.

- Тяв-тяв, - раптом почули вони.

Дунай повернув голову і побачив маленького цуценя, але на шиї у нього був такий важкий ланцюг, що щеня ледь підіймав голову. Пес кинувся до нього, щоб звільнити малого від такої ноші.

- Який же негідник начепив на тебе такого ланцюга? - допомагав Дунаю Барбос.

Нарешті щеня був вільний. Він завиляв хвостом.

- Ти вовка не бачив? - запитав Дунай.

- Ри-ри, - невміло загарчав щеня і покосився на сарай.

- Виходь, Сірий! - крикнув Барбос. - Лапи вгору!

З сараю вийшов вовк, піднявши лапи.

- У-у-у, - знову завив вовк, хапаючись за щоку.

- Пішли зуб лікувати, - Барбос строго покликав вовка. - Зубного лікаря він злякався!

Вовкові нічого не залишалося робити, як скоритися, адже його щока сильно опухла і потрібна була негайна допомога доктора.

- Ти, Дунає, залишайся з цуценям і розберися, хто посадив на ланцюг малого і приведи порушників до поліцейської дільниці, - розпорядився Барбос. - А потім відведеш цуценя на лісову галявину, там першокласники, може він з ними подружиться.

- Буде виконано, - з готовністю відгукнувся Дунай. - Розповідай, друже, хто тебе сюди посадив? - запитав пес цуценя.

- Тут мисливці будинок знімали, це вони мене зловили, обіцяли годувати, - зітхнув малюк. - А самі пішли і кинули мене.

- Чи не ті це розбійники, що були в будинку кабана? - задумався Дунай. - Гаразд, пішли, малий. Треба тебе нагодувати.

- Треба, - зітхнув щеня.

Як його звати?

Вечоріло. Малюки сиділи на лавочці і невимушено розмовляли.

- Скоро літо, - мрійливо сказав Мишко. - Малина достигне.

- Скоро канікули! - крикнув їжачок.

- Люблю літо! - пропищав мишеня. - Влітку стільки їжі, стільки смачних зерняток!

- Влітку поспіють горіхи і я знову зламаю зуб, - зітхнув єнотик.

- А ти не їж горіхи, а жуй моркву, - порадив Зая.

- Як їх можна не їсти, адже вони такі смачні, - сказав єнотик і малюки засміялися.

- Давайте влітку запросимо лосеня в гості на лісову галявину! - придумав мишеня. - Запросимо лосеня і мене, - уточнив мишеня і знову всі розсміялися.

- Обов'язково запросимо Лло, - вирішила Йоїчка. - Нехай приходить з мамою.

- А моя мама знову поїде на гастролі, - зітхнув Мишко. - Їх цирк поїде до моря.

- А ти вмієш плавати? - запитав Йойо.

- Не знаю, я ніколи не пробував, - знизав плечима Мишко.

- На канікулах підемо на річку вчитися плавати, - вирішив єнотик.

- А хто ж нас навчить плавати? - запитала Йоїчка.

- Собаки вміють плавати по-собачому, - сказав Йойо. - Може Барбос нас навчить плавати?

- Ні, у Барбоса нема часу, він ловить вовка, - зауважив єнотик.

- Мишко, а ти пам'ятаєш, як знімав з сосни кошеня? - пригадав зайченя. - Де ж цей кошеня живе?

- Його теж треба на канікулах запросити в гості, - запропонувала Совуша. - Тільки його треба знайти.

- Тяв-тяв, - раптово почули малюки.

Вони повернули голови і побачили маленького нетямущого щеня поруч з Дунаєм.

- Дунай! - зраділи малюки.

- Ой, який гарненький, - сказав Зая, гладячи цуценя.

- А чий він? - запитав Мишко.

- Поки нічий, - відповів Дунай. - Хочете, буде ваш, буде вас охороняти.

- Хочемо! Хочемо! - закричали діти.

- Тільки у кого він буде жити? - запитала Совуша. - Хочеш жити у нас?

- Цуценята не живуть на деревах! - крикнув єнотик. - Я можу взяти його до себе.

- До тебе не можна, - сказала Йоїчка. - Ти б’єш по своєму барабані і у тебе вже гостює мишеня! Ми його візьмемо до себе!

- Але ви можете випадково вколоти його голками, - сказала Совуша.

- Ні, ми його візьмемо до себе, ми такі м'які! - скрикнув Зая. - Нам дуже стане в нагоді щеня.

- Ні, вас тепер троє братів, куди вам ще цуценя, - заперечив єнотик.

Щеня дивився на малюків, які сперечалися, і крутив головою.

- Взяти його може тільки Мишко, - сказала Совуша. - По-перше, він не живе на дереві, по-друге, він не колючий, він один у батьків і часто нудьгує за мамою, а з цуценям він не буде так нудьгувати.

Всі подивилися на Мишка.

- Ти згоден? - пропищав мишеня.

- Згоден, - посміхнувся Мишко. - Я завжди мріяв про друга.

- Ой, щеня, напевно, голодний, - вирішила Йоїчка.

- У мене є омлет, я його зараз нагодую, - сказав Мишко.

- Тяв-тяв, - відгукнувся щеня.

- Підемо, я тебе познайомлю з татом, - запросив Мишко цуценя і малюк радісно завиляв хвостом.

- А як його звати? - запитав у пса Дуная єнотик.

- Як назвете, так і буде, - відповів пес.

- Я його поки погодую, а ви придумайте йому ім'я, - сказав Мишко.

*

Щеня і Мишко пішли.

- Так, задача, - задумалась сова.

- Давайте назвемо його Малюком, - пропищав мишеня.

- А раптом він виросте великий, як Дунай, а ми - Малюк, Малюк. Ні, не годиться, - сказала Совуша.

- А давайте назвемо його Барбос, - запропонував Йойо, - як нашого Барбоса.

- А потім ми будемо кликати Барбос, Барбос, а вони не зрозуміють, кого звуть, - розсудила Совуша. - Ні, теж не годиться.

- Придумав! - крикнув єнотик. - Давайте назвемо його Барабан!

Всі малюки засміялися.

- Чи вистачить нам твого барабана, - сказала Йоїчка. - Може, назвемо його Дружок?

- Це несолідно, раптом він породистий, - задумався Дунай. - Так, не така це проста справа - вибрати ім'я цуценяті.

*

Повернулися Мишко з цуценям.

- Придумали? - запитав Мишко.

- Ні, - сумно відповіла Совуша. - Потрібна допомога мами. Вона обов'язково що-небудь придумає.

- Папа сказав, що це дуже розумний цуценя, - сказав Мишко. - Він відразу знайшов окуляри тата на стільці і мій олівець під столом, - із захопленням розповідав ведмедик.

- Ми назвемо його Умкою! - вирішив Дунай.

- Умка! Умка! - закричали діти.

- Тяв-тяв! - відгукнувся щеня.

- Йому подобається! - сказав єнотик.

- Його зватимуть, як білого ведмежатка! - зрадів Мишко.

- А якщо він виросте великим міцним псом це ім'я йому підійде? - запитав їжачок.

- Тоді ми його будемо кликати Розумний, - підказала Совуша.

- Хоч він буде жити у Мишка, але це наш спільний пес, - сказав єнотик.

- Звичайно, спільний, - підтвердив Дунай. - Це ваш пес-охоронець. Він завжди буде з вами.

- І в школу ходитиме з нами? - засміялися малюки.

- Попереду - літні канікули, Умка підросте, а потім до другого класу з вами піде, - посміхнувся Дунай.

- Тяв-тяв, - гавкнув Умка.

- Він згоден, - сказав Мишко і всі малюки розсміялися.

- Зачекайте, зачекайте, - закричав Зая. - А плавати він вміє?

- Тяв-тяв, - знову гавкнув Умка.

- Наш друг вміє плавати! - зраділи діти. - Умка! Умка! Молодець.

Умка сидів серед малюків, спостерігаючи за ними, які вони дружні, які добрі та кумедні. Він був щасливим. Невже його муки скінчилися? Невже він житиме на волі серед цих чудових друзів? І Мишко йому сподобався і його тато, такий добрий і сильний.

Умка заплющив очі. «Може мені сниться сон? – подумав він. – Прокинусь і опинюся на ланцюгу біля будки», - злякався малюк. Він з побоюванням розплющив очі і подивився. На нього дивилися вісім пар добрих очей. Цуценя з полегшенням зітхнув. До нього підійшов Зая і обійняв його.

- Приходь до нас у гості, батьки і брати будуть раді, - сказав зайченя.

- Ми обов'язково прийдемо, - пообіцяв Мишко, - адже Умці треба з усіма познайомитися.

А Умка мовчав. Він лише посміхався своїм новим друзям.

Велика мандрівка, або Канікули почалися

Книга 7

Зірочка

Вечоріло. Свіжий вітерець колихав блакитні дзвіночки і сині волошки. У траві співали цвіркуни – цр-цр, цр-цр. На небі загорялись перші зірки.

Малюки сиділи на галявині і слухали розповіді Мишка про те, як йому приснилося, що він був повітряним акробатом, як його запросив в гості сам Дід Мороз і як Мишко на оленячій упряжці подорожував по зоряному небу до Великої Ведмедиці.

Малюки слухали розповідь Мишка, затамувавши подих.

- А ведмедиця схожа на твою маму? - запитав єнотик.

- Ні, вона біла, як сніг, - відповів Мишко. - А ще на ній сяють сім яскравих зірок!

- Сім!? - здивувався їжачок.

- Тобі сам Дід Мороз дав оленів для поїздки? - поцікавився Зая.

- Ні, він їм доручив відвезти мене до Великої Ведмедиці, бо він дуже добрий, - посміхнувся Мишко.

- А чому ведмедиця не взяла у тебе частування для мами? - пропищав мишеня, який гостював у єнотика.

- Тому що мамам потрібні не подарунки, а наша любов, - задумливо відповів Мишко.

Всі одразу згадали своїх мам: зайчата - маму-зайчиху, їжачки - свою маму їжачиху, Совуша згадала свою дорогу маму, єнотик - свою, мишеня - мишку-маму, а Мишко - маму-ведмедицю, зірку цирку, неповторну Зізі. Тільки Умка нікого не згадав. У нього не було мами, він загубився зовсім маленьким. Проте зараз Умка був щасливий, у нього з'явилося стільки друзів! А Мишка він взагалі любив і навіть Мишкову маму він став вважати своєю.

- Ой, зірочка полетіла! - крикнула Йоїчка.

Всі підняли очі до неба.

- І я побачив! - скрикнув Зая.

- А чому зірки падають? - запитав мишеня.

- Зірки падають, щоб ми загадували бажання, - відповів єнотик. - Я загадав поплавати в морі!

- А я не встиг загадати, - засмутився мишеня. - Значить, у мене не буде ніякого бажання?

- Це не зірка впала, це метеорит, - сказала розумна Совуша. - Вони весь час падають. Загадуй, скільки хочеш бажань.

Малюки стали спостерігати за зірками.

- Ой, ще одна зірочка! - сказав їжачок. - Я теж загадав бажання.

- І я загадав! - запищав мишеня.

- Яке? - запитав єнотик.

- Я загадав погостювати у тебе довше, - посміхнувся мишеня.

- Гостюй скільки хочеш, - запевнив його єнотик, - хоч все літо!

- Все літо!? - зрадів мишеня. - Дякую, Єношо!

- А он Велика Ведмедиця, - сказав Мишко, дивлячись в небо.

- Де? Де? - сполошилися малюки, очікуючи побачити велику білу ведмедицю.

- Он вона, раз, два, три, чотири, п'ять, шість, сім. Сім зірочок. Це Велика Ведмедиця. Вона далеко. Звідси лише зірки видно, - сказав Мишко.

- А вона нас бачить? - запитав Зая.

- Звичайно, бачить, - запевнив Мишко, - їй зверху все видно. Через неї можна передавати всім привіти.

- А давайте передамо привіт Лло, він, напевно, нудьгує без нас, - припустив Йойо.

- Він обіцяв прийти в гості влітку, - сказала Йоїчка. - Ведмедице! Нехай Лло приходить!

- Ведмедиця! - кричали діти.

- Тяв-тяв! - підтримав їх Умка.

- Скоро буде найкоротша ніч і найдовший день, - сказала Совуша.

- Ура! - зрадів зайченя. - Це означає, що ми будемо довго-довго грати, до самої ночі?

- Цікаво, а ми встигнемо виспатися, якщо ніч буде коротка? - задумався Мишко.

- Я люблю довгі дні, - сказав Йойо, - можна весь вечір сидіти на галявині і все ще світло.

- Але все одно вночі треба відпочивати, - позіхнув Мишко.

- По-моєму хтось захотів спати, - сказала Совуша.

- Зая! Єношо! Йоїчка! Йойо! - почули малюки.

- Нас мами звуть, - сказала Йоїчка. - Пора розходитися.

- Завтра побачимось знову! - сказав Йойо. - Солодких снів, Мишко. Може тобі ще щось цікаве присниться і ти нам розкажеш.

- На добраніч, - позіхнув Мишко і вони з Умкою пішли додому.

Зустріч у лісі

Вранці мама-лось і лосеня щипали траву біля школи. Хоч настали канікули, але за шкільним парком все одно треба було доглядати. Пройшли травневі дощі і трава потягнулася вгору. Роботи в парку було багато.

- Щось ти зажурився, Лло, - сказала мама-лось.

- Шкода, дітлахи не приїжджають, без них нудно, - зітхнув малий. - Вони мене запрошували на лісову галявину.

- Якщо ти хочеш погостювати у друзів, то я можу тебе відвести до них, - пообіцяла мама.

- Правда! - зрадів лосеня і підстрибнув. - Тоді підемо зараз, - попросив він.

- Добре, - сказала мама, - траву я завтра встигну пощипати, підемо.

Лло задоволений пішов за мамою. Йому було так радісно, що він навіть придумав маленьку пісеньку і весь час її наспівував:

Як добре йти із мамою до друзів,

Ми будемо купатися і грати!

Ще бігати, стрибати і співати!

І різні книжки будемо читати!

У лісі лосеня почув гул трактора.

- А що він робить? - запитав лосенятко.

- Оре розділові смуги, щоб вогонь в разі пожежі не перекинувся на інші кущі та дерева, - відповіла мама.

- А це корисна справа? - запитав лосеня.

- Дуже корисна, - відповіла мама.

Коли трактор наблизився до них, то мама-лось і лосеня дуже здивувалися, побачивши, як з вікна висовується вовк. Лосиця ніколи не бачила вовка-тракториста.

- Обережно! - крикнув Дзига.

- Скажіть, а до лісової галявини ще далеко? - запитала лосиця.

- Ідіть прямо по дорозі, вона приведе вас прямісінько на лісову галявину, - відповів Дзига і поїхав далі.

- Мама, це вовк? - запитав з побоюванням Лло.

- Вовк, - мама повела плечима, - але якийсь неправильний вовк.

- А чому неправильний? - здивувався лосеня.

- Всі вовки малюків ловлять, а цей на тракториста вивчився, - відповіла мама-лось.

- Може, це якраз правильний вовк, - вирішив лосеня. - Я коли виросту, теж буду приносити користь. Я буду розчищати ліс від хмизу, щоб він не заважав бродити і не засмічував ліс.

- Ти у мене молодець, малюк. Це дуже хороша мрія, - посміхнулася мама. - Тільки підрости спочатку.

Лло знову заспівав улюблену пісеньку:

Як добре йти із мамою до друзів,

Ми будемо купатися і грати!

Ще бігати, стрибати і співати!

І різні книжки будемо читати!

План

Малюки-першокласники сиділи в тіні під великою сосною і розмовляли. Вірніше, вони були вже не першокласники, вони перейшли до другого класу!

- Спочатку ми підемо на пасіку до Михайла Потаповича. Ви ж ніколи не бачили вулики, - сказав ведмедик.

- Які вулики? - запитав Зая.

- Це будиночки, де живуть бджоли, - пояснила Совуша.

- Я думав, що вони живуть на деревах, - дивувався зайченя.

- На деревах живуть дикі бджоли, а це домашні. Для них будує вулики господар, а бджоли знаходять цей будиночок і прилітають в ньому жити, - пояснила Совуша.

- А звідти ми підемо до річки. Так хочеться скупатися, - мрійливо прикрив очі єнотик.

- А по річці, мені говорив тато, можна доплисти до моря! - згадав їжачок.

- Треба скласти план, - сказала Совуша і стала записувати на папері. - Один - пасіка, два - річка і Оленячий острів, три - море. А хто нас буде супроводжувати? Адже діти не повинні подорожувати самі, без дорослих, - зауважила розумна сова.

Малюки задумалися.

- Нас буде супроводжувати сторожовий пес Умка, - скрикнув Зая.

- Тяв-тяв, - зрадів Умка.

- Він ще маленький, - відповів Йойо. - Його самого ще треба супроводжувати.

- Та-а-ак, - протяжно сказав єнотик, спритно барабанячи новими барабанними паличками.

- Давайте запросимо Дуная з нами, - запропонував Мишко, - він в поліції служить, стажистом у шукача Барбоса.

- Це можна, - підтримала Совуша. - Дунай сам скоро шукачем стане. До того ж він такий веселий!

- З Дунаєм здорово! - крикнув єнотик.

*

- Малюки! - раптово почули дітлахи.

- Лло! - зраділи друзі. - Лло прийшов!

До них підійшли лосеня і його мама.

- Здрастуйте, тітко-лось, - малюки привітали лосицю.

- Добрий день, - відповіла мама-лось. - Хто нам дасть попити води? - запитала вона.

- Я найсильніший, я принесу, - відгукнувся Мишко і пішов, Умка помчав за ним.

- Що це у вас, непорядок, суха гілка сосни може впасти прямо на вас, - сказала лосиця, відламуючи гілку, яка росла дуже високо.

Малюки з цікавістю спостерігали, як вона сильними зубами взяла гілку, і та хруснула. Потім лосиця віднесла гілку подалі.

- Можна нарубати дров, - сказала мама-лось. - У лісі треба використовувати все, тоді буде чистота.

- Татко Мишка завжди рубає дрова і нам дає, - сказав Зая.

- Він усім дрова роздає, - підтвердив єнотик.

*

Мишко вже поспішав з повним відром води, за ним квапився Умка.

- Пийте - запропонував Мишко, і лосеня жадібно припав до води.

- Дякую, - сказав він, напившись.

- Тітко-лось, а можна лосеня погостює у нас трошки? - запитав єнотик. - Він може у мене пожити.

- Ваш будиночок малий для лосеня, - сказала Совуша.

- Можна у нас, - зрадів Мишко, - у нас великий будиночок.

- Але у тебе вже живе Умка, - заперечила Йоїчка. - Нехай Умка йде до нас, а Лло до тебе.

- Умка не предмет, щоб його передавати, - заперечила Совуша. - Він уже живе у Мишка, а Лло всього лише погостює.

- Добре, - відповіла лосиця, - тільки ви подбайте про лосеня, йому ваш ліс незнайомий, треба, щоб він не заблукав.

- А Умка буде його вартувати, - сказав Зая. - Так, Умко?

- Тяв-тяв, - зрадів Умка, нарешті йому дали доручення - охороняти Лло.

- Добре, - погодилася мама-лось. - Нехай погостює. Лло, від друзів - ні на крок. А я поки подивлюся, які тут гілки у вас треба прибрати на лісовій галявині.

- Дякуємо вам, тітонько-лось, - подякували малюки.

*

- План подорожі готовий, - сказала Совуша. - Ви повинні запитати дозволу у батьків піти в подорож, а ще треба передати Дунаю наше прохання.

- А як же ми його передамо? - здивувався Зая.

- Дуже просто - лісовою поштою, - засміялася Совуша.

- Як це? - здивувалися малюки.

- А так - мама-лось передасть Оленю Оленевичу, він передасть Рексу, Рекс передасть Барбосу, а Барбос - Дунаю.

- Ура! Ура, - зрадів мишеня і повторив, - а Барбос - Дунаю.

- А на пасіку нас може мій тато зводити, я його попрошу, - сказав Мишко.

- Здорово! - вигукнув Йойо. - Перший похід - на пасіку!

*

- Гілки я перевірила, прибрала сухі, тепер безпечно, - прощалася лосиця.

- Тітонько-лось, передайте, будь ласка, директору школи, а він Рексу, що ми чекаємо Дуная, - попросила Йоїчка.

- Лісова пошта? - посміхнулася лосиця. - Передам обов'язково. Будь розумним, Лло. Я до вас ще навідаюсь.

- Я буду уважним, мамо, - пообіцяв лосеня.

Засідка

- Ох, кабанчик, друг називається. Відмовився йти зі мною на рибалку, - голосив тхір, стоячи на березі річки. - Тепер самому треба рибку ловити. А раптом знову цей кіт Матрос нагряне на своєму патрульному катері. Ох, ох, ох. Зовсім лютує кіт Матрос, нікому від нього життя на річці не стало, всіх браконьєрів розполохав, - міркував тхір, закидаючи нову сітку в річку.

Кіт Матрос причаївся в засідці, як його вчив дідусь Барбоса. Там, де річка робила поворот, він заглуши мотор, підплив, і тихенько через очерет спостерігав за тим, як тхір закидає сітку.

Раптово кіт Матрос включив мотор і через п'ять секунд він був уже коло тхора.

- Знову рибу сіткою ловиш? - запитав кіт Матрос, дістаючи сітку з води.

- Так нерест же закінчився, начальнику, - сказав тхір. - Начебто рибу можна ловити.

- Ловити можна, але вудкою, - строго сказав кіт Матрос. - А сітку я конфіскую.

- Не треба, начальнику, - попросив тхір, - сітку залиш.

- Не можу, - відповів кіт, - знову станеш рибу ловити, а сіткою не можна. На перший раз тобі попередження, а ще раз зловлю з сіткою - штраф буде, - попередив Матрос і поплив.

- Штраф, штраф, - бурчав тхір. - Зовсім кіт озвірів. Чи багато вудкою наловиш !? Ех-ех, доведеться у Кабанчика вудку просити.

*

- Тут-тук, - постукав тхір в хвіртку до кабана.

- Хто там? Йду, йду, не стукай, - відгукнувся кабан. - Тхір!? Чого прийшов?

- Позич вудку, Кабанчику, - сказав тхір, входячи у двір. - Знову Матрос сітку конфіскував.

- А я говорив тобі - не лови сіткою, не положено.

Тхір винувато опустив голову:

- Так даси вудку?

- Дам, їх у мене дві. А хочеш, разом на рибалку підемо? - запитав кабан.

- Разом? Хочу! - зрадів тхір. - Разом веселіше. Разом можна і з вудкою постояти.

- Зараз, - сказав кабан, беручи вудки. - Ось тільки двері міцніше замкну і підемо.

На морі

- Погодка сьогодні чудова, - сказала бабуся Розі. - Чи не піти нам, друзі, на море поплавати? - звернулася вона до ягняти і кошеняти.

- Поплавати? - зіщулився кіт, тому що, як відомо, серед котів мало любителів купатися.

Ягня нічого не сказав, за бабусею Розі він готовий був іти, хоч на край світу.

- Збираємося, малюки, і підемо.

*

На пляжі було небагатолюдно.

- Це море? - малюки здивувалися, побачивши перший раз величезне, на весь горизонт, море.

- Ой, скільки піску! - зрадів кошеня і зробив сальто.

Ягня засміявся.

- Він такий м'який, - сказав кошеня, - він такий теплий! Сідай, Персику, - покликав він.

- Ви, малята, посидьте, я піду, занурюся, - сказала бабуся Розі.

- Добре, бабусю, - відповів ягня, сідаючи на пісок.

Розі розігналася і з розгону увійшла у воду. Коли вона трохи відплила від берега, малюки підхопилися і захвилювалися:

- Бабусю! Пливи назад! Бабусю! - звали вони.

Розі погребла до берега і, ступивши ногою на пісок, обтрусила шерсть. Тисячі дрібних бризок полетіли з її шерсті на малюків.

- Ой! Ой! - кричали діти і стрибали з ноги на ногу, весело сміючись.

- Бабусю, це душ? - запитав Персик.

Бабуся Розі посміхнулася:

- Підіть, хоч ноги помочіть в морській воді.

Малюки осміліли і підійшли ближче до берега. Раптово накотилася хвиля і облила малюків.

- Ой! Ой! - закричали вони.

Ягня замочив ноги по самий живіт, а кошеня був весь мокрий.

Так само, як і бабуся Розі, кошеня потрусив шерсть, розбризкуючи дрібні бризки навколо.

- Ой, що це? - малюки побачили на березі велику прозору медузу.

Кошеня помацав її лапою, медуза не поворухнулася.

- Вона жива? - запитав Персик.

- Вона м'яка, - відповів Зефір.

- Це медуза, її викинуло на берег, а в морі краще їх не чіпати, їх щупальця можуть обпалити, - пояснила бабуся.

- Ні, ні, я плавати не буду, там медузи плавають, - почухав потилицю кошеня.

- Що ти, малюк, у воді так здорово! Так приємно плавати і пірнати! - сказала бабуся Розі.

- Ось іще, буду я пірнати, а раптом в ніс вода потрапить? - запитав Зефір.

- У воді дихати не можна, треба затамувати подих і гребти лапами, - навчала бабуся Розі. - А потім виринути і схопити повітря ротом.

- Схопити повітря? Ротом? - здивувалися малюки, а бабуся Розі весело засміялася, дивлячись на своїх нетям.

Пасіка

В один з червневих днів тато Мишка повів друзів його сина на пасіку до Михайла Потаповича.

Михайло Потапович жив сам у лісі, там у нього був будинок і п'ять вуликів, де жили бджолині сім'ї. Ведмідь збирав мед з вуликів і продавав його сусідам з найближчих сіл, але частіше за все він просто пригощав друзів.

- О, скільки до мене гостей завітало, - зрадів ведмідь. - Здрастуйте, малюки!

- Здрастуйте, Михайло Потаповичу, - хором сказали малюки.

- Це і є бджолині будиночки? - запитав Йойо, помітивши вулики.

- Вони і є, - махнув головою ведмідь.

- А де бджоли в лісі збирають мед? - запитала Йоїчка.

- Тут неподалік поляна з конюшини, квітки такої, з неї дуже смачний мед, - роз'яснив Михайло Потапович, - ще ростуть акації, липи. З них мед ароматний і солодкий.

- А бджоли весь свій мед віддають? - запитав Зая.

- Ні, зайченя, - відповів ведмідь, - бджілкам треба залишати мед на зиму, щоб вони годувалися їм. Якщо меду їм не залишити, загинуть вони.

- А бджоли кусаються? - з побоюванням запитав мишеня, побачивши бджолу.

- Головне - не махати лапами і не нападати на них, - сказав Михайло Потапович.

- А вас вони ніколи не кусають? - запитала Совуша.

- Чому ж, кусають, тільки рідко, - посміхнувся ведмідь.

- А на деревах живуть дикі бджоли? - запитав лосеня. - Ми з мамою їх бачили.

- Так, це дикі бджоли, - махнув головою ведмідь. - Дикі бджоли більші за розміром.

- А вони не б'ються з вашими бджолами? - поцікавився єнотик.

- Ні, вони збирають мед з різних квітів. Маленькі бджілки помістяться в дзвіночок, а великі - ні. Зате у великих бджіл довгий хоботок. Там, де маленькі бджоли не дістануть, великі нектар зберуть, - роз'яснив Михайло Потапович. - Зачекайте, я вас медовими стільниками пригощу. Знаю, Мишко їх дуже любить. Ось і ви спробуйте.

Михайло Потапович роздав малюкам ласощі.

- Спасибі, - подякували вони.

- Приходьте ще, коли мед буду збирати, в кінці літа, - запрошував ведмідь.

*

По дорозі додому малюки ласували солодкими стільниками.

- Мишко, це такі солодкі стільники ти хотів передати мамі через Велику Ведмедицю? - запитав єнотик.

- Так, - посміхнувся ведмедик і облизав стільники.

- І правда, смачні, - єнотик теж облизав стільники.

- Совуша, а ти чого не куштуєш? - запитав Мишко.

- А я мамі віднесу спробувати, а ввечері ми з нею будемо пити м'ятний чай з медом, - відповіла вона.

- Мишко, візьми мої стільники, - Умка простягнув Мишкові ласощі.

- Дякую, - посміхнувся Мишко. - А ти хіба не любиш стільники? - запитав він.

- Я більше кісточки люблю, - зізнався щеня. - Вони такі апетитні!

- Ой, - спіткнулася Йоїчка і впала.

Вона встала, обтрусилася і трошки зашкутильгала.

- Сідай мені на спину, - присів лосеня, - я тебе відвезу додому.

Йоїчка забралася на спину лосеняті, він підвівся.

- Сідай і ти, - запропонував він Совуші, яка спостерігала за друзями з гілки дерева.

- Дякую, - посміхнулася Совуша і сіла поруч з Йоїчкою.

- Тепер в наступну подорож підемо, коли заживе нога Йоїчки, - сказав єнотик і заспівав свою нову пісеньку:

Ми любимо, коли приходить літо,

Мандруємо, коли тепло прийде.

А раптом з друзів хтось поранить ногу,

Підставить друг завжди своє плече.

Як добре коли друг надійний поруч,

Коли всі разом ми міцна сім'я,

За кожного ми стоїмо горою -

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

- І він, і ти, і я! І він, і ти, і я! - підхопили діти.

Риболовля

Кіт Матрос плив на патрульному катері по річці.

- Здрастуйте, дядечку Матросе! - кричали йому оленята з Оленячого острова і радісно кивали головами.

- Доброго дня! - посміхнувся він у відповідь. - Підростають? - крикнув він дорослим оленям, що паслися поруч.

- Підростають, восени в перший клас! - відгукнулася слідом мама-олень.

*

Кіт плив на катері далі. На березі Кабанчик і тхір ловили рибу вудками.

- Як улов? - призупинився кіт.

- Пливи, а то всю рибу сполохаєш, - крикнув йому тхір.

- Ось чого ти такий? - запитав тхора кабан.

- Який?

- А такий - грубий. Бачиш, кіт до тебе по-доброму, і ти шанобливо відповідай, а ти - рибу сполохаєш, - зітхнув Кабанчик.

- А чого він сітки мої забрав?

- Але у нього ж служба така, - встав на захист кабан.

- Служба, служба, - бубонів тхір.

- Ось я знаю, чого ти такий, - сказав Кабанчик.

- Чого? - здивувався тхір.

- Ім’я у тебе немає хорошого - тхір та тхір. Треба тобі ім'я звучне придумати, добре, може, подобрішаєш. Наприклад, Тхоря, або Хорюня, або Хорюша.

- Мені Тхоря більше подобається.

- Добре, Тхоря. Підсікай, Тхоря! Риба, Тхоря! - кричав кабан, показуючи на поплавок, що сіпався.

Тхір весело сміявся, витягуючи рибку і ловлячи її сачком.

- Ого, яка! - зрадів він.

- Бачиш, ім'я у тебе є, ти тепер зовсім інший звір.

«Може, і правда, - подумав тхір. - Може, пора мінятися, раз я Тхоря. Ім'я якесь благородне, соромно тепер не відповідати йому. Треба нове життя починати».

- Кабанчику, Кабанчику! У тебе клює!

- Підсікай, Тхоря! - кабан витягнув з води рибу і тхір зловив її сачком.

Бантик

Кіт Матрос плив на патрульному катері далі по річці. Раптово він побачив галасливу компанію. Навколо пса Дуная крутилися малюки. Всі вони дивилися на єнотика, який увійшов в воду і ходив уздовж берега і щось видивлявся у воді.

- Єношо, що ти там шукаєш? - запитала Йоїчка.

- Я шукаю раків, тут повинні водитися раки, - єнотик дивився у воду.

Подув легкий вітерець.

- Ой, бантик, - закричала Совуша.

Всі побачили, що бантик Совуші вже пливе по річці. Єнотик побіг за бантиком, але той поплив далі.

- Мама буде лаяти, - сумно сказала Совуша.

- Тяв-тяв! - гавкнув щеня і відважно кинувся за бантиком.

Він відчайдушно гріб лапками, намагаючись наздогнати бант. Всі малюки притихли і спостерігали, що буде далі. А Умка доплив до бантика, схопив його зубами і поплив назад до берега.

- Ура! - крикнув єнотик.

Нарешті Умка вийшов на берег і підніс бантик Совуші.

- Дякую, - зраділа мала, надягаючи мокрий бант на голову.

- Молодець, відважний пес, - похвалив Умку Дунай.

Умка потрусив воду з шерсті та гавкнув:

- Тяв-тяв!

Мишеня обійняв Умку:

- Я так за тебе злякався, ти такий герой!

- Це не так, ніякий я не герой, - посміхнувся щеня.

*

Кіт Матрос скерував катер до берега.

- Здрастуй, Дунає, це твої підопічні? - крикнув кіт, вистрибуючи з катера.

- Здрастуй, Матросе, - відповів Дунай. - Це мої друзі з лісової галявини.

- Ух ти, який патрульний катер! - малюки оточили катер і захоплювалися ним.

- Я ніколи не бачив такого! - очі мишеняти блищали.

- Він з мотором? - розглядав катер Мишко.

- Звичайно, - сказала Совуша, - інакше як він наздожене браконьєрів.

- А ви багато браконьєрів зловили? - запитав мишеня.

- Поки тільки сітки, - засміявся кіт.

- Кажуть, що ти гроза браконьєрів, що вони тебе бояться, - сказав Дунай.

Кіт Матрос засміявся:

- Скажеш теж - гроза. А ви куди зібралися?

- Подорожуємо до моря, - відповів Дунай.

- Можу підвести вас на патрульному катері, - сказав кіт.

- Ура! Ура! На катері! - зраділи діти.

- Це добре, - сказав Дунай. - Малюкам розвага.

- Дітлахи, залазьте в катер, - скомандував Матрос.

Єнотик спритно стрибнув у катер і став допомагати іншим малюкам залазити в катер.

- Лосеня, залазь, не бійся, - кликав Мишко, який уже сидів у катері разом з Умкою.

Лосеня акуратно ступив на катер, переставив ногу, а потім приліг прямо на днище катера.

Кіт Матрос сів за кермо, а Дунай відштовхнув катер від берега і стрибнув на корму.

Кіт Матрос завів мотор, і катер помчав вперед.

Малюки притихли і з захопленням дивилися по сторонам. Вони пливли повз Оленячого острова, а з протилежного боку за деревами була їх рідна лісова галявина. Нарешті вони підпливли до місця, де два рукави річки, що огинали Оленячий острів, зливалися в один потік. Річка тут була широка. Ліс закінчувався, починався степ, а незабаром вдалечині виднілося морське узбережжя. Насправді шлях був неблизький, але на катері, з вітерцем, їм дорога видалася зовсім недовгою.

Кіт зупинив катер:

- Все, далі я плисти не можу, - сказав він.

- Дякую, Матросе, - подякував Дунай. - Малюки, сподобалося вам? - запитав він.

- Так! - хором відповіли діти. - Спасибі!

Дітлахи виходили з катера, ступаючи на мокрий пісок і ділячись своїми враженнями від поїздки на катері.

- Гарної вам подорожі! - побажав їм кіт Матрос і завів мотор.

Зустріч на морі

Бабуся Розі з ягням і кошеням знову були на пляжі. Малюки вже не боялися моря і, хоча купатися вони не хотіли, але в піску грали із задоволенням.

- Придумав, - сказав кошеня. - Давай я ляжу, а ти мої лапи засиплеш піском. Буде такий пісочний кіт.

- Давай! - зрадів ягня. - Лягай.

Кошеня ліг на живіт і розставив лапи в різні боки. Персик став нагортати пісок на кота. Через кілька хвилин залишилася видна тільки голова кошеняти, а все інше тіло було вкрите піском.

- Бабусю, подивися на кошеня, - покликав Персик бабусю Розі, яка засмагала неподалік.

Бабуся побачила Зефіра і розсміялася.

*

Малюки з лісової галявини йшли уздовж берега в супроводі пса Дуная.

- Наша бабуся живе в морському селищі, - сказала Йоїчка.

- І бабуся Барбоса теж, - підтримав її Йойо.

- А кіт Матрос теж живе у бабусі Розі, - сказав мишеня, - в коморі.

- А ти звідки знаєш? - запитала Совуша.

Мишеня трохи розгубився:

- Нам миші сказали, вони теж живуть в коморі.

Малюки розсміялися.

- Мишача пошта? - запитав єнотик.

- Так, - разом з усіма засміявся мишеня.

- Нехай вони нашого кота Матроса не ображають, - сказав Йойо, - у нього роботи он скільки багато - браконьєрів ловити, щоб в нашій річці багато риби водилося.

- А вони його не чіпають, вони тільки у ягняти зернятка беруть, - розкрив секрет мишеня.

- Ну, ти й бовтун, мишеня, - посміхнувся єнотик.

- Хто зі мною купатися? - запитав Дунай. - Дуже жарко.

- Тяв-тяв, - сказав Умка. - Я.

- А я по берегу буду бігати, - сказав єнотик.

- Ми теж, - сказали їжачки.

- Лло, пішли купатися, ти ж вмієш плавати? - запитав Дунай.

- Вмію, - відповів лосеня, - але я мамі обіцяв не запливати далеко.

- Якщо обіцяв, - сказав Дунай, - то треба тримати слово. Гаразд, дітлахи, не пустуйте і не губіться, а ми купатися з Умкою.

- Тяв-тяв, - гавкав Умка на морську хвилю.

*

Коли Дунай і Умка вийшли з моря, то вони потрусили воду з шерсті, і вся компанія вирушила далі вздовж берега.

- Морозиво, солодке морозиво, - почули малюки.

Вони повернули голови і побачили в блакитному чепчику лисицю з коробкою морозива.

- А!? - відкрили рот від подиву Совуша, єнотик, ведмежа і їжачок.

- Лисиця на волі? - запитала у Дуная Йоїчка.

- Вона пообіцяла виправитися, - сказав пес. - Адже у кожного повинен бути шанс на виправлення, правда?

- Дзига виправився, він нам город зорав, - сказав Зая.

- А виправиться чи лисиця, або вона, як завжди, всіх перехитрила, - висловила свою думку Совуша.

- Друзі, хто хоче покататися на лосеняті, сідайте, - присів лосеня.

Єнотик, мишеня, Йоїчка, Совуша і Зая сіли на спину лосеняти і він повіз їх вздовж берега. Решта малюків йшли пішки.

Мишко загрібав пісок лапами, радів приємним відчуттям, коли під лапою опинявся теплий, сипучий пісок. Після всіх на піску залишалися сліди. А Мишкові сліди були якісь клишоногі, так сказав Йойо, а він йому вірив.

Раптово Мишко перед собою на піску побачив морду кошеняти, якого він колись хотів зняти з сосни. Мордочка кошеня була видна, а самого кошеня не було видно. Кошеня теж упізнав Мишка і його друзів. Тут усі звернули увагу на кошеня і з подивом на нього дивилися.

- Вітаю! - сказав кошеня, заворушився, і весь пісок з нього осипався.

- Кошеня! Як ти виріс! - сказав Мишко. - Де живеш?

- Я живу у бабусі Розі, - відповів кошеня, - а це мій друг Персик.

- З-здрастуйте, - сказав Персик. - Це все твої друзі? - запитав він у Зефіра.

- Так, - махнув головою кошеня.

- Здрастуйте, бабуся Розі, - привітався Дунай, побачивши неподалік бабусю.

- Здрастуй, Дунає. Ти не один?

- Я з великою компанією, ми подорожуємо, - відповів він.

- Пропоную покататися на прогулянковому катері по морю, - сказала бабуся Розі.

- На катері? - здивувався ягня. - Я ніколи не катався на катері.

- І я теж, - сказав кошеня. - А це не страшно?

- Це захоплююче, - посміхнувся мишеня. - Так це ти друг кота Матроса?

- Так, Матрос наш найкращий друг, мій і Персика, - гордо відповів кошеня.

- Так це тебе звуть Зефір? - запитав мишеня.

- Так, мене, - підтвердив кошеня.

- А ти дуже симпатичний, - сказав мишеня і підморгнув йому правим оком.

Кошеня здивувався і вони з Персиком переглянулися між собою. Персик повів плечима. Вони дивувалися, звідки цей незнайомий мишеня все знає.

Морська прогулянка

- Хто замовляв прогулянковий катер? - запитав Барбос, підпливаючи до берега.

Вся компанія подивилася на великий катер і побачила Барбоса за кермом.

- Барбос! Барбос! - закричали діти. - Рекс! - здивувалися вони, побачивши поруч з ним Рекса.

- А ми хотіли покататися, - сказала бабуся Розі онукові.

- Ми тільки що конфіскували катер у лісових розбійників, які переслідували лосів, а потім напали на кабанця.

- І де ж ці розбійники? - запитала бабуся.

- А он, пливуть до берега, - посміхнувся Барбос. - Пливіть, пливіть, - махнув він їм, зараз ми вас голубчиків доставимо в поліцейську дільницю.

Лосеня одразу впізнав розбійників, які переслідували їх з мамою в лісі. Ось лиходії і попалися. Тепер вони з мамою можуть жити спокійно, розбійники надовго сядуть до в'язниці.

- Сідайте на катер. Персику, Зефіре, сідайте теж, - скомандувала бабуся Розі.

Малюки весело поспішили на катер.

- Впораєтеся без мене? - запитав Барбоса Дунай. - Я доглядаю за малюками.

- Упораємося, - відповів Рекс, - не переживай.

- Ех, згадати молодість, - сказала бабуся Розі і сіла за кермо прогулянкового катера.

Дунай стрибнув на катер і бабуся завела мотор.

*

- Пам'ятаєш, Барбос кликав мене покататися на катері? - запитала Йоїчка брата.

- Пам'ятаю, - сказав Йойо. - Тільки тепер нас катає його бабуся. Вона така відважна!

- Барбос, напевно, в неї пішов, чув, вони в Рексом удвох відібрали катер у розбійників, - із захопленням сказала Йоїчка.

- Звичайно, у них зуби он які міцні! - відповів їжачок.

Совуша чула розмову їжачків.

- Напевно, їм за це знову медаль дадуть, - сказала вона, поправляючи бант. - Вони заслужили, вони сміливі.

*

- Не боїшся, Персику? - запитав кошеня.

- Ні, - невпевнено відповів ягня. - А ти?

- Я теж ні, - сказав Зефір. - Мені соромно боятися, адже тут цей мишеня, ще буде сміятися наді мною, що він не боїться, а я боюся плавати по морю.

- Тримайся за мене, ніби я один боюся, - сказав Персик, присуваючись до кошеняти.

- Добре, - шепнув кошеня.

Щеня Умка стояв біля Заї. Як справжній сторожовий пес Умка зрозумів, що зайченя боїться, а тому вирішив бути поруч з ним і з мишеням.

А лосеня з Мишком зовсім не боялися пливти на прогулянковому катері. Вони удвох стояли коло бабусі Розі, яка управляла кермом.

Лосеня раптово згадав про маму. «Вона зараз в школі, одна, - засумував він, - в подорожі добре, але я вже хочу швидше побачити маму».

Мишко був готовий плисти далі, туди, за горизонт, де море зливається з небом і де сонце купається в морській воді, залишаючи на поверхні моря блискучий променистий сонячний шлях. «Десь далеко моя мама, - згадав Мишко. - Це від неї у мене любов до подорожей і мандрівок. Коли мама повернеться додому, я обов'язково розповім їй про наші пригоди».

Раптом малюки почули пісеньку єнота:

Ми любимо, коли приходить літо,

Мандруємо, бо нам цікаво все,

Коли о борт спокійно б'ються хвилі,

Коли по хвилях катер нас несе!

Як добре коли друг надійний поруч,

Коли всі разом ми міцна сім'я,

І ми співаємо про сонце, вітер, море,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

- І він, і ти, і я! І він, і ти, і я! - співали всі разом.

- І він, і ти, і я! - підспівували ягня, кошеня і зайченя зовсім забувши про страх.

Лісова малина

Відпочивши після далекої подорожі на море, малюки знову зібралися під сосною. За лосеням прийшла мама:

- Підемо, Лло, загостювався ти вже в гостях, - сказала вона.

- Тітонько-лось, нам так не хочеться, щоб лосеня йшов, - сказав єнотик, - а ви залишайтеся жити на лісовій галявині, - придумав Єноша.

- Залишайтеся! Залишайтеся! - закричали діти.

- Мамо, давай жити на лісовій галявині, а в школу ходитимемо на роботу, - попросив Лло.

Повз проходив тато-ведмідь.

- І правда, - сказав він лосям, - живіть на лісовій галявині. Місця всім вистачить. І спасибі вам, що розчистили нашу поляну від хмизу, - посміхнувся він. - Он, скільки я дров на зиму запас.

- Мамо, мамо, - просив Лло.

- Ну, добре, - погодилася мама-лось. - Дякую за запрошення. У вас тут дійсно добре і річка поруч. Будемо жити тут.

- Ура! Ура! - раділи малюки і лосеня.

- Ходімо, я покажу вам, де влаштувати житло, - покликав ведмідь лосицю. - Там олені жили, але потім вони перебралися на оленячий острів.

- Дякую вам, - подякувала лосиця.

*

- Згадав! Ходімо, я вам покажу малинову галявину. Малина якраз дозріла вона така смачна! - Мишко облизався.

- Ходімо! - закричали малюки.

- Зачекайте, зачекайте! - сказала Совуша. - Я запишу. Чотири - подорож на малинову галявину. А хто нас буде супроводжувати? Дунай пішов. З ким ми підемо?

- Це недалеко, туди можна без дорослих. Крім того, у нас є лосеня і у нас є Умка.

- Тяв-тяв, - з готовністю відгукнувся Умка.

- Добре. Тільки, якщо недалеко, - погодилася Совуша. - Далеко я не піду, я мамі обіцяла, - сказала вона.

- Совуша завжди слухає маму, - шепнула Йоїчка братові.

- Тому що розумна, - відповів Йойо.

*

На лісовій малиновій галявинці дійсно дозріла малина.

- Ой, скільки ягід! - зраділи діти.

- Вона така солодка, - Зая спробував стиглу ягоду.

- І лікувальна, - сказала Йоїчка. - Наша мама завжди варить малинове варення на зиму.

- Пригощайтеся, друзі, - запросив Мишко.

- Совуша, ти чого так мало їси? - запитав мишеня, ковтаючи жменю ягід.

- Я мамі збираю, - відповіла сова.

- Їж, їж, - сказав Мишко, - а мамі твоїй ми зберемо цілий кошик, - пообіцяв він.

Тут всі подивилися на Заю. Весь рот, ніс і шерстка навколо були малинового кольору. Всі весело засміялися.

- Малиновий зайченя, - пропищав мишеня.

- Ти теж малиновий! - сказав Зая. - І Єноша малиновий!

На лісовій галявині розносився дзвінкий сміх.

Смішна рибалка

Вечоріло. Малюки з Дунаєм сиділи на березі річки.

- Увечері найкраще клювання, - сказав Дунай. - Ми завжди ввечері з татом на рибалку ходили.

- А твій тато начальник поліції? - запитав мишеня.

- Знову мишача пошта? - запитав єнотик.

Малюки розсміялися.

- Тихо, тихо, - сказав Дунай, - на рибалці не можна шуміти, а то рибу розполохаєте.

- Це вудки твого тата? - запитав Мишко.

- Так, тільки татові ніколи ходити на риболовлю. Він мені дозволив їх взяти.

- А чого у вас три вудки? - прошепотіла Йоїчка.

- Одна - мені, друга - татові, а третя - бабусі Розі. Вона завзятий рибалка. Папа її завжди на риболовлю запрошує, - пояснив Дунай.

- Бабуся Барбоса відважна, - зауважив Мишко.

- І спритна, - зазначив Йойо.

*

- А чому ввечері треба ловити рибу? - запитав мишеня.

- Тому що вдень риба бачить рибалок і не стане клювати, - сказав єнотик. - Вона не дурна.

Всі знову розсміялися.

- Можна вранці ловити, тоді риба голодна після ночі і клює, - відповів Дунай. - А ввечері вона хоче підгодуватися на ніч.

- Щоб добре спати, - додав Мишко і всі знову тихенько засміялися.

- Цвіркуни стрекочуть, - прислухався Зая. - А вони риб не розполохають?

- Ні, - посміхнувся Дунай.

- А що це на воді? Місячна доріжка? - запитав мишеня.

- Так, - відповів йому єнотик.

- А по ній можна ходити? - не вгамовувався мишеня.

- Це всього лише вода, на якій відображається місячне світло, - роз'яснила Совуша. - Як же по ній ходити? Потонеш.

- А лосеня може пройти, - сказав мишеня. - Я бачив, як лосі ходили по місячній доріжці.

- Напевно це був брід, мілководдя, - пояснив лосеня. - Хоч у нас довгі ноги, але мама мені ніколи не дозволяє йти, де глибоко.

*

Умка вже підріс. Літо закінчувалося. За три місяці він змужнів і став проявляти сторожовий характер.

Ось зараз малюки базікали, а Умка стежив за поплавками. Раптово один поплавок застрибав по воді.

- Тяв-тяв, - нашорошив вуха Умка.

Дунай спритно витягнув рибку.

- Ух ти! Рибка! - зраділи діти.

- Це перша Совуші, сови люблять рибу, - сказав Мишко.

- Я мамі віднесу, спасибі, друзі, - подякувала сова.

- Ти вже летиш? - запитав Зая.

- Так, треба мамі допомогти, а ще треба записати на листку, поки видно: п'ять - рибалка.

- До побачення, Совушо, - попрощалися малюки і сова полетіла додому, тримаючи рибу в дзьобі.

*

- Шкода, Совуша полетіла. Вона все знає, - сказав Зая. - Цікаво, а чому риба мокра?

- Це і я знаю, - відповів єнотик. - Тому що вона плаває у воді. Зайди і ти в воду, і ти будеш мокрий.

Малюки тихенько засміялися.

- Уявляєте, ловимо ми рибу, а тут кіт Матрос із засідки, - сказав Йойо.

- Лапи вгору! - додала Йоїчка.

Всі знову засміялися.

- Весело з вами, дітлахи, - зауважив Дунай. - Оце риба десь сидить в засідці і ваші жарти слухає.

- А у риби є вуха? - запитав Зая.

- А їй вода у вуха не потрапляє? - додав мишеня.

Всі ледве стримували сміх.

- Тяв-тяв, - знову загавкав Умка і Дунай спритно витягнув рибку.

- Це єнотику, - сказав Мишко, - він теж рибку любить.

- Спасибі! Моя рибка, - зрадів єнотик.

- А давайте ще дві рибки зловимо, - запропонував лосеня.

- Для кого? - запитала Йоїчка.

- Для кошеня бабусі Розі і для кота Матроса, - сказав лосеня.

- Для них треба! - пропищав мишеня. - Але хто передасть їм рибку?

- Мишачою поштою рибку не передаси, - засміявся їжачок.

- Завтра кіт Матрос забере мене на катері, ось я і передам їм рибку, - пообіцяв Дунай, закидаючи вудку в річку.

- Тс! - сказав Мишко. - А то рибу розполохаєте.

Всі притихли.

- Цікаво, чи помітить хтось раніше Умки, як смикається поплавок? - запитав єнотик.

- Умка помітить перший, - впевнено сказав Мишко. - У нього нюх.

Всі знову засміялися.

Три роки потому

Лисиця і Сірий вовк сиділи на березі моря на все тому ж старому перевернутому човні. Був кінець літа, відпочиваючих на морі не було. Накрапував дощик.

- Перекусити б, - зіщулився вовк. - Їсти хочеться.

- Тут в селищі жив ягнятко, - згадала лисиця.

- Від ягнятинки я б не відмовився, - облизався вовк. - Тільки не приведи на хвості шукачів, як минулого разу, - грізно сказав він.

- Чи не приведу, не приведу, Сірий, - пообіцяла лисиця. - Чекай мене тут.

*

Лисиця знайшла знайомий двір в селищі. Вона заглянула через паркан і побачила відчинені двері комори. «Він, напевно, в коморі», - подумала вона і відкрила хвіртку.

Раптово перед нею з'явився міцний баранчик з мітлою.

- Вам кого, тітко, - звернувся він басом.

- Скажіть, тут жив ягня, - від несподіванки запитала лисиця.

- Ну, я за нього, - сказав, наступаючи, Персик.

Лисиці було і невтямки, що перед нею стояв той самий ягня, тільки тепер він виріс і міг сам за себе постояти.

- Хто там, Персику? - запитав Барбос, виходячи з дому бабусі Розі. - А, стара знайома Лисунка. Значить, і Сірий неподалік. Дунай! У погоню! - скомандував він.

Лиса тільки заблищала п'ятами.

Для тих, хто любить казки з ілюстраціями, пропоную читати кожну книгу окремо.

Щасливих канікул!