Пес Барбос кн.7 Велика мандрівка, або Канікули почалися

Анотація

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2020 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Автор висловлює щиру подяку розробникам ШI вiд ChatGPT4. Авторськi малюнки набули нової привабливостi саме завдяки ШI вiд ChatGPT4 i тепер малюки можуть насолоджуватися пригодами героїв книги та розглядати iлюстрацiї.

Перед вами сьома і остання книга з серії «Пес Барбос йде по сліду».

Літні канікули - чудовий час для екскурсій і подорожей. Наші маленькі лісові друзі теж цікаво проводять час. Хочете дізнатися, які п'ять пригод нарахувала Совуша, чому падають зірки, у кого з'явилося ім'я, хто перший зауважує, коли клює риба, чи буває смішна рибалка, хто керував прогулянковим катером? Тоді відкриваємо книгу, читаємо і розглядаємо яскраві ілюстрації. Герої казок чекають зустрічі зі своїми читачами.

Зірочка

Вечоріло. Свіжий вітерець колихав блакитні дзвіночки і сині волошки. У траві співали цвіркуни – цр-цр, цр-цр. На небі загорялись перші зірки.

Малюки сиділи на галявині і слухали розповіді Мишка про те, як йому приснилося, що він був повітряним акробатом, як його запросив в гості сам Дід Мороз і як Мишко на оленячій упряжці подорожував по зоряному небу до Великої Ведмедиці.

Малюки слухали розповідь Мишка, затамувавши подих.

- А ведмедиця схожа на твою маму? - запитав єнотик.

- Ні, вона біла, як сніг, - відповів Мишко. - А ще на ній сяють сім яскравих зірок!

- Сім!? - здивувався їжачок.

- Тобі сам Дід Мороз дав оленів для поїздки? - поцікавився Зая.

- Ні, він їм доручив відвезти мене до Великої Ведмедиці, бо він дуже добрий, - посміхнувся Мишко.

- А чому ведмедиця не взяла у тебе частування для мами? - пропищав мишеня, який гостював у єнотика.

- Тому що мамам потрібні не подарунки, а наша любов, - задумливо відповів Мишко.

Всі одразу згадали своїх мам: зайчата - маму-зайчиху, їжачки - свою маму їжачиху, Совуша згадала свою дорогу маму, єнотик - свою, мишеня - мишку-маму, а Мишко - маму-ведмедицю, зірку цирку, неповторну Зізі. Тільки Умка нікого не згадав. У нього не було мами, він загубився зовсім маленьким. Проте зараз Умка був щасливий, у нього з'явилося стільки друзів! А Мишка він взагалі любив і навіть Мишкову маму він став вважати своєю.

- Ой, зірочка полетіла! - крикнула Йоїчка.

Всі підняли очі до неба.

- І я побачив! - скрикнув Зая.

- А чому зірки падають? - запитав мишеня.

- Зірки падають, щоб ми загадували бажання, - відповів єнотик. - Я загадав поплавати в морі!

- А я не встиг загадати, - засмутився мишеня. - Значить, у мене не буде ніякого бажання?

- Це не зірка впала, це метеорит, - сказала розумна Совуша. - Вони весь час падають. Загадуй, скільки хочеш бажань.

Малюки стали спостерігати за зірками.

- Ой, ще одна зірочка! - сказав їжачок. - Я теж загадав бажання.

- І я загадав! - запищав мишеня.

- Яке? - запитав єнотик.

- Я загадав погостювати у тебе довше, - посміхнувся мишеня.

- Гостюй скільки хочеш, - запевнив його єнотик, - хоч все літо!

- Все літо!? - зрадів мишеня. - Дякую, Єношо!

- А он Велика Ведмедиця, - сказав Мишко, дивлячись в небо.

- Де? Де? - сполошилися малюки, очікуючи побачити велику білу ведмедицю.

- Он вона, раз, два, три, чотири, п'ять, шість, сім. Сім зірочок. Це Велика Ведмедиця. Вона далеко. Звідси лише зірки видно, - сказав Мишко.

- А вона нас бачить? - запитав Зая.

- Звичайно, бачить, - запевнив Мишко, - їй зверху все видно. Через неї можна передавати всім привіти.

- А давайте передамо привіт Лло, він, напевно, нудьгує без нас, - припустив Йойо.

- Він обіцяв прийти в гості влітку, - сказала Йоїчка. - Ведмедице! Нехай Лло приходить!

- Ведмедиця! - кричали діти.

- Тяв-тяв! - підтримав їх Умка.

- Скоро буде найкоротша ніч і найдовший день, - сказала Совуша.

- Ура! - зрадів зайченя. - Це означає, що ми будемо довго-довго грати, до самої ночі?

- Цікаво, а ми встигнемо виспатися, якщо ніч буде коротка? - задумався Мишко.

- Я люблю довгі дні, - сказав Йойо, - можна весь вечір сидіти на галявині і все ще світло.

- Але все одно вночі треба відпочивати, - позіхнув Мишко.

- По-моєму хтось захотів спати, - сказала Совуша.

- Зая! Єношо! Йоїчка! Йойо! - почули малюки.

- Нас мами звуть, - сказала Йоїчка. - Пора розходитися.

- Завтра побачимось знову! - сказав Йойо. - Солодких снів, Мишко. Може тобі ще щось цікаве присниться і ти нам розкажеш.

- На добраніч, - позіхнув Мишко і вони з Умкою пішли додому.

Зустріч у лісі

Вранці мама-лось і лосеня щипали траву біля школи. Хоч настали канікули, але за шкільним парком все одно треба було доглядати. Пройшли травневі дощі і трава потягнулася вгору. Роботи в парку було багато.

- Щось ти зажурився, Лло, - сказала мама-лось.

- Шкода, дітлахи не приїжджають, без них нудно, - зітхнув малий. - Вони мене запрошували на лісову галявину.

- Якщо ти хочеш погостювати у друзів, то я можу тебе відвести до них, - пообіцяла мама.

- Правда! - зрадів лосеня і підстрибнув. - Тоді підемо зараз, - попросив він.

- Добре, - сказала мама, - траву я завтра встигну пощипати, підемо.

Лло задоволений пішов за мамою. Йому було так радісно, що він навіть придумав маленьку пісеньку і весь час її наспівував:

Як добре йти із мамою до друзів,

Ми будемо купатися і грати!

Ще бігати, стрибати і співати!

І різні книжки будемо читати!

У лісі лосеня почув гул трактора.

- А що він робить? - запитав лосенятко.

- Оре розділові смуги, щоб вогонь в разі пожежі не перекинувся на інші кущі та дерева, - відповіла мама.

- А це корисна справа? - запитав лосеня.

- Дуже корисна, - відповіла мама.

Коли трактор наблизився до них, то мама-лось і лосеня дуже здивувалися, побачивши, як з вікна висовується вовк. Лосиця ніколи не бачила вовка-тракториста.

- Обережно! - крикнув Дзига.

- Скажіть, а до лісової галявини ще далеко? - запитала лосиця.

- Ідіть прямо по дорозі, вона приведе вас прямісінько на лісову галявину, - відповів Дзига і поїхав далі.

- Мама, це вовк? - запитав з побоюванням Лло.

- Вовк, - мама повела плечима, - але якийсь неправильний вовк.

- А чому неправильний? - здивувався лосеня.

- Всі вовки малюків ловлять, а цей на тракториста вивчився, - відповіла мама-лось.

- Може, це якраз правильний вовк, - вирішив лосеня. - Я коли виросту, теж буду приносити користь. Я буду розчищати ліс від хмизу, щоб він не заважав бродити і не засмічував ліс.

- Ти у мене молодець, малюк. Це дуже хороша мрія, - посміхнулася мама. - Тільки підрости спочатку.

Лло знову заспівав улюблену пісню:

Як добре йти із мамою до друзів,

Ми будемо купатися і грати!

Ще бігати, стрибати і співати!

І різні книжки будемо читати!

План

Малюки-першокласники сиділи в тіні під великою сосною і розмовляли. Вірніше, вони були вже не першокласники, вони перейшли до другого класу!

- Спочатку ми підемо на пасіку до Михайла Потаповича. Ви ж ніколи не бачили вулики, - сказав ведмедик.

- Які вулики? - запитав Зая.

- Це будиночки, де живуть бджоли, - пояснила Совуша.

- Я думав, що вони живуть на деревах, - дивувався зайченя.

- На деревах живуть дикі бджоли, а це домашні. Для них будує вулики господар, а бджоли знаходять цей будиночок і прилітають в ньому жити, - пояснила Совуша.

- А звідти ми підемо до річки. Так хочеться скупатися, - мрійливо прикрив очі єнотик.

- А по річці, мені говорив тато, можна доплисти до моря! - згадав їжачок.

- Треба скласти план, - сказала Совуша і стала записувати на папері. - Один - пасіка, два - річка і Оленячий острів, три - море. А хто нас буде супроводжувати? Адже діти не повинні подорожувати самі, без дорослих, - зауважила розумна сова.

Малюки задумалися.

- Нас буде супроводжувати сторожовий пес Умка, - скрикнув Зая.

- Тяв-тяв, - зрадів Умка.

- Він ще маленький, - відповів Йойо. - Його самого ще треба супроводжувати.

- Та-а-ак, - протяжно сказав єнотик, спритно барабанячи новими барабанними паличками.

- Давайте запросимо Дуная з нами, - запропонував Мишко, - він в поліції служить, стажистом у шукача Барбоса.

- Це можна, - підтримала Совуша. - Дунай сам скоро шукачем стане. До того ж він такий веселий!

- З Дунаєм здорово! - крикнув єнотик.

*

- Малюки! - раптово почули дітлахи.

- Лло! - зраділи друзі. - Лло прийшов!

До них підійшли лосеня і його мама.

- Здрастуйте, тітко-лось, - малюки привітали лосицю.

- Добрий день, - відповіла мама-лось. - Хто нам дасть попити води? - запитала вона.

- Я найсильніший, я принесу, - відгукнувся Мишко і пішов, Умка помчав за ним.

- Що це у вас, непорядок, суха гілка сосни може впасти прямо на вас, - сказала лосиця, відламуючи гілку, яка росла дуже високо.

Малюки з цікавістю спостерігали, як вона сильними зубами взяла гілку, і та хруснула. Потім лосиця віднесла гілку подалі.

- Можна нарубати дров, - сказала мама-лось. - У лісі треба використовувати все, тоді буде чистота.

- Татко Мишка завжди рубає дрова і нам дає, - сказав Зая.

- Він усім дрова роздає, - підтвердив єнотик.

*

Мишко вже поспішав з повним відром води, за ним квапився Умка.

- Пийте - запропонував Мишко, і лосеня жадібно припав до води.

- Дякую, - сказав він, напившись.

- Тітко-лось, а можна лосеня погостює у нас трошки? - запитав єнотик. - Він може у мене пожити.

- Ваш будиночок малий для лосеня, - сказала Совуша.

- Можна у нас, - зрадів Мишко, - у нас великий будиночок.

- Але у тебе вже живе Умка, - заперечила Йоїчка. - Нехай Умка йде до нас, а Лло до тебе.

- Умка не предмет, щоб його передавати, - заперечила Совуша. - Він уже живе у Мишка, а Лло всього лише погостює.

- Добре, - відповіла лосиця, - тільки ви подбайте про лосеня, йому ваш ліс незнайомий, треба, щоб він не заблукав.

- А Умка буде його вартувати, - сказав Зая. - Так, Умко?

- Тяв-тяв, - зрадів Умка, нарешті йому дали доручення - охороняти Лло.

- Добре, - погодилася мама-лось. - Нехай погостює. Лло, від друзів - ні на крок. А я поки подивлюся, які тут гілки у вас треба прибрати на лісовій галявині.

- Дякуємо вам, тітонько-лось, - подякували малюки.

*

- План подорожі готовий, - сказала Совуша. - Ви повинні запитати дозволу у батьків піти в подорож, а ще треба передати Дунаю наше прохання.

- А як же ми його передамо? - здивувався Зая.

- Дуже просто - лісовою поштою, - засміялася Совуша.

- Як це? - здивувалися малюки.

- А так - мама-лось передасть Оленю Оленевичу, він передасть Рексу, Рекс передасть Барбосу, а Барбос - Дунаю.

- Ура! Ура, - зрадів мишеня і повторив, - а Барбос - Дунаю.

- А на пасіку нас може мій тато зводити, я його попрошу, - сказав Мишко.

- Здорово! - вигукнув Йойо. - Перший похід - на пасіку!

*

- Гілки я перевірила, прибрала сухі, тепер безпечно, - прощалася лосиця.

- Тітонько-лось, передайте, будь ласка, директору школи, а він Рексу, що ми чекаємо Дуная, - попросила Йоїчка.

- Лісова пошта? - посміхнулася лосиця. - Передам обов'язково. Будь розумним, Лло. Я до вас ще навідаюсь.

- Я буду уважним, мамо, - пообіцяв лосеня.

Засідка

- Ох, кабанчик, друг називається. Відмовився йти зі мною на рибалку, - голосив тхір, стоячи на березі річки. - Тепер самому треба рибку ловити. А раптом знову цей кіт Матрос нагряне на своєму патрульному катері. Ох, ох, ох. Зовсім лютує кіт Матрос, нікому від нього життя на річці не стало, всіх браконьєрів розполохав, - міркував тхір, закидаючи нову сітку в річку.

Кіт Матрос причаївся в засідці, як його вчив дідусь Барбоса. Там, де річка робила поворот, він заглуши мотор, підплив, і тихенько через очерет спостерігав за тим, як тхір закидає сітку.

Раптово кіт Матрос включив мотор і через п'ять секунд він був уже коло тхора.

- Знову рибу сіткою ловиш? - запитав кіт Матрос, дістаючи сітку з води.

- Так нерест же закінчився, начальнику, - сказав тхір. - Начебто рибу можна ловити.

- Ловити можна, але вудкою, - строго сказав кіт Матрос. - А сітку я конфіскую.

- Не треба, начальнику, - попросив тхір, - сітку залиш.

- Не можу, - відповів кіт, - знову станеш рибу ловити, а сіткою не можна. На перший раз тобі попередження, а ще раз зловлю з сіткою - штраф буде, - попередив Матрос і поплив.

- Штраф, штраф, - бурчав тхір. - Зовсім кіт озвірів. Чи багато вудкою наловиш !? Ех-ех, доведеться у Кабанчика вудку просити.

*

- Тут-тук, - постукав тхір в хвіртку до кабана.

- Хто там? Йду, йду, не стукай, - відгукнувся кабан. - Тхір!? Чого прийшов?

- Позич вудку, Кабанчику, - сказав тхір, входячи у двір. - Знову Матрос сітку конфіскував.

- А я говорив тобі - не лови сіткою, не положено.

Тхір винувато опустив голову:

- Так даси вудку?

- Дам, їх у мене дві. А хочеш, разом на рибалку підемо? - запитав кабан.

- Разом? Хочу! - зрадів тхір. - Разом веселіше. Разом можна і з вудкою постояти.

- Зараз, - сказав кабан, беручи вудки. - Ось тільки двері міцніше замкну і підемо.

На морі

- Погодка сьогодні чудова, - сказала бабуся Розі. - Чи не піти нам, друзі, на море поплавати? - звернулася вона до ягняти і кошеняти.

- Поплавати? - зіщулився кіт, тому що, як відомо, серед котів мало любителів купатися.

Ягня нічого не сказав, за бабусею Розі він готовий був іти, хоч на край світу.

- Збираємося, малюки, і підемо.

*

На пляжі було небагатолюдно.

- Це море? - малюки здивувалися, побачивши перший раз величезне, на весь горизонт, море.

- Ой, скільки піску! - зрадів кошеня і зробив сальто.

Ягня засміявся.

- Він такий м'який, - сказав кошеня, - він такий теплий! Сідай, Персику, - покликав він.

- Ви, малята, посидьте, я піду, занурюся, - сказала бабуся Розі.

- Добре, бабусю, - відповів ягня, сідаючи на пісок.

Розі розігналася і з розгону увійшла у воду. Коли вона трохи відплила від берега, малюки підхопилися і захвилювалися:

- Бабусю! Пливи назад! Бабусю! - звали вони.

Розі погребла до берега і, ступивши ногою на пісок, обтрусила шерсть. Тисячі дрібних бризок полетіли з її шерсті на малюків.

- Ой! Ой! - кричали діти і стрибали з ноги на ногу, весело сміючись.

- Бабусю, це душ? - запитав Персик.

Бабуся Розі посміхнулася:

- Підіть, хоч ноги помочіть в морській воді.

Малюки осміліли і підійшли ближче до берега. Раптово накотилася хвиля і облила малюків.

- Ой! Ой! - закричали вони.

Ягня замочив ноги по самий живіт, а кошеня був весь мокрий.

Так само, як і бабуся Розі, кошеня потрусив шерсть, розбризкуючи дрібні бризки навколо.

- Ой, що це? - малюки побачили на березі велику прозору медузу.

Кошеня помацав її лапою, медуза не поворухнулася.

- Вона жива? - запитав Персик.

- Вона м'яка, - відповів Зефір.

- Це медуза, її викинуло на берег, а в морі краще їх не чіпати, їх щупальця можуть обпалити, - пояснила бабуся.

- Ні, ні, я плавати не буду, там медузи плавають, - почухав потилицю кошеня.

- Що ти, малюк, у воді так здорово! Так приємно плавати і пірнати! - сказала бабуся Розі.

- Ось іще, буду я пірнати, а раптом в ніс вода потрапить? - запитав Зефір.

- У воді дихати не можна, треба затамувати подих і гребти лапами, - навчала бабуся Розі. - А потім виринути і схопити повітря ротом.

- Схопити повітря? Ротом? - здивувалися малюки, а бабуся Розі весело засміялася, дивлячись на своїх нетям.

Пасіка

В один з червневих днів тато Мишка повів друзів його сина на пасіку до Михайла Потаповича.

Михайло Потапович жив сам у лісі, там у нього був будинок і п'ять вуликів, де жили бджолині сім'ї. Ведмідь збирав мед з вуликів і продавав його сусідам з найближчих сіл, але частіше за все він просто пригощав друзів.

- О, скільки до мене гостей завітало, - зрадів ведмідь. - Здрастуйте, малюки!

- Здрастуйте, Михайло Потаповичу, - хором сказали малюки.

- Це і є бджолині будиночки? - запитав Йойо, помітивши вулики.

- Вони і є, - махнув головою ведмідь.

- А де бджоли в лісі збирають мед? - запитала Йоїчка.

- Тут неподалік поляна з конюшини, квітки такої, з неї дуже смачний мед, - роз'яснив Михайло Потапович, - ще ростуть акації, липи. З них мед ароматний і солодкий.

- А бджоли весь свій мед віддають? - запитав Зая.

- Ні, зайченя, - відповів ведмідь, - бджілкам треба залишати мед на зиму, щоб вони годувалися їм. Якщо меду їм не залишити, загинуть вони.

- А бджоли кусаються? - з побоюванням запитав мишеня, побачивши бджолу.

- Головне - не махати лапами і не нападати на них, - сказав Михайло Потапович.

- А вас вони ніколи не кусають? - запитала Совуша.

- Чому ж, кусають, тільки рідко, - посміхнувся ведмідь.

- А на деревах живуть дикі бджоли? - запитав лосеня. - Ми з мамою їх бачили.

- Так, це дикі бджоли, - махнув головою ведмідь. - Дикі бджоли більші за розміром.

- А вони не б'ються з вашими бджолами? - поцікавився єнотик.

- Ні, вони збирають мед з різних квітів. Маленькі бджілки помістяться в дзвіночок, а великі - ні. Зате у великих бджіл довгий хоботок. Там, де маленькі бджоли не дістануть, великі нектар зберуть, - роз'яснив Михайло Потапович. - Зачекайте, я вас медовими стільниками пригощу. Знаю, Мишко їх дуже любить. Ось і ви спробуйте.

Михайло Потапович роздав малюкам ласощі.

- Спасибі, - подякували вони.

- Приходьте ще, коли мед буду збирати, в кінці літа, - запрошував ведмідь.

*

По дорозі додому малюки ласували солодкими стільниками.

- Мишко, це такі солодкі стільники ти хотів передати мамі через Велику Ведмедицю? - запитав єнотик.

- Так, - посміхнувся ведмедик і облизав стільники.

- І правда, смачні, - єнотик теж облизав стільники.

- Совуша, а ти чого не куштуєш? - запитав Мишко.

- А я мамі віднесу спробувати, а ввечері ми з нею будемо пити м'ятний чай з медом, - відповіла вона.

- Мишко, візьми мої стільники, - Умка простягнув Мишкові ласощі.

- Дякую, - посміхнувся Мишко. - А ти хіба не любиш стільники? - запитав він.

- Я більше кісточки люблю, - зізнався щеня. - Вони такі апетитні!

- Ой, - спіткнулася Йоїчка і впала.

Вона встала, обтрусилася і трошки зашкутильгала.

- Сідай мені на спину, - присів лосеня, - я тебе відвезу додому.

Йоїчка забралася на спину лосеняті, він підвівся.

- Сідай і ти, - запропонував він Совуші, яка спостерігала за друзями з гілки дерева.

- Дякую, - посміхнулася Совуша і сіла поруч з Йоїчкою.

- Тепер в наступну подорож підемо, коли заживе нога Йоїчки, - сказав єнотик і заспівав свою нову пісеньку:

Ми любимо, коли приходить літо,

Мандруємо, коли тепло прийде.

А раптом з друзів хтось поранить ногу,

Підставить друг завжди своє плече.

Як добре коли друг надійний поруч,

Коли всі разом ми міцна сім'я,

За кожного ми стоїмо горою -

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

- І він, і ти, і я! І він, і ти, і я! - підхопили діти.

Риболовля

Кіт Матрос плив на патрульному катері по річці.

- Здрастуйте, дядечку Матросе! - кричали йому оленята з Оленячого острова і радісно кивали головами.

- Доброго дня! - посміхнувся він у відповідь. - Підростають? - крикнув він дорослим оленям, що паслися поруч.

- Підростають, восени в перший клас! - відгукнулася слідом мама-олень.

*

Кіт плив на катері далі. На березі Кабанчик і тхір ловили рибу вудками.

- Як улов? - призупинився кіт.

- Пливи, а то всю рибу сполохаєш, - крикнув йому тхір.

- Ось чого ти такий? - запитав тхора кабан.

- Який?

- А такий - грубий. Бачиш, кіт до тебе по-доброму, і ти шанобливо відповідай, а ти - рибу сполохаєш, - зітхнув Кабанчик.

- А чого він сітки мої забрав?

- Але у нього ж служба така, - встав на захист кабан.

- Служба, служба, - бубонів тхір.

- Ось я знаю, чого ти такий, - сказав Кабанчик.

- Чого? - здивувався тхір.

- Ім’я у тебе немає хорошого - тхір та тхір. Треба тобі ім'я звучне придумати, добре, може, подобрішаєш. Наприклад, Тхоря, або Хорюня, або Хорюша.

- Мені Тхоря більше подобається.

- Добре, Тхоря. Підсікай, Тхоря! Риба, Тхоря! - кричав кабан, показуючи на поплавок, що сіпався.

Тхір весело сміявся, витягуючи рибку і ловлячи її сачком.

- Ого, яка! - зрадів він.

- Бачиш, ім'я у тебе є, ти тепер зовсім інший звір.

«Може, і правда, - подумав тхір. - Може, пора мінятися, раз я Тхоря. Ім'я якесь благородне, соромно тепер не відповідати йому. Треба нове життя починати».

- Кабанчику, Кабанчику! У тебе клює!

- Підсікай, Тхоря! - кабан витягнув з води рибу і тхір зловив її сачком.

Бантик

Кіт Матрос плив на патрульному катері далі по річці. Раптово він побачив галасливу компанію. Навколо пса Дуная крутилися малюки. Всі вони дивилися на єнотика, який увійшов в воду і ходив уздовж берега і щось видивлявся у воді.

- Єношо, що ти там шукаєш? - запитала Йоїчка.

- Я шукаю раків, тут повинні водитися раки, - єнотик дивився у воду.

Подув легкий вітерець.

- Ой, бантик, - закричала Совуша.

Всі побачили, що бантик Совуші вже пливе по річці. Єнотик побіг за бантиком, але той поплив далі.

- Мама буде лаяти, - сумно сказала Совуша.

- Тяв-тяв! - гавкнув щеня і відважно кинувся за бантиком.

Він відчайдушно гріб лапками, намагаючись наздогнати бант. Всі малюки притихли і спостерігали, що буде далі. А Умка доплив до бантика, схопив його зубами і поплив назад до берега.

- Ура! - крикнув єнотик.

Нарешті Умка вийшов на берег і підніс бантик Совуші.

- Дякую, - зраділа мала, надягаючи мокрий бант на голову.

- Молодець, відважний пес, - похвалив Умку Дунай.

Умка потрусив воду з шерсті та гавкнув:

- Тяв-тяв!

Мишеня обійняв Умку:

- Я так за тебе злякався, ти такий герой!

- Це не так, ніякий я не герой, - посміхнувся щеня.

*

Кіт Матрос скерував катер до берега.

- Здрастуй, Дунає, це твої підопічні? - крикнув кіт, вистрибуючи з катера.

- Здрастуй, Матросе, - відповів Дунай. - Це мої друзі з лісової галявини.

- Ух ти, який патрульний катер! - малюки оточили катер і захоплювалися ним.

- Я ніколи не бачив такого! - очі мишеняти блищали.

- Він з мотором? - розглядав катер Мишко.

- Звичайно, - сказала Совуша, - інакше як він наздожене браконьєрів.

- А ви багато браконьєрів зловили? - запитав мишеня.

- Поки тільки сітки, - засміявся кіт.

- Кажуть, що ти гроза браконьєрів, що вони тебе бояться, - сказав Дунай.

Кіт Матрос засміявся:

- Скажеш теж - гроза. А ви куди зібралися?

- Подорожуємо до моря, - відповів Дунай.

- Можу підвести вас на патрульному катері, - сказав кіт.

- Ура! Ура! На катері! - зраділи діти.

- Це добре, - сказав Дунай. - Малюкам розвага.

- Дітлахи, залазьте в катер, - скомандував Матрос.

Єнотик спритно стрибнув у катер і став допомагати іншим малюкам залазити в катер.

- Лосеня, залазь, не бійся, - кликав Мишко, який уже сидів у катері разом з Умкою.

Лосеня акуратно ступив на катер, переставив ногу, а потім приліг прямо на днище катера.

Кіт Матрос сів за кермо, а Дунай відштовхнув катер від берега і стрибнув на корму.

Кіт Матрос завів мотор, і катер помчав вперед.

Малюки притихли і з захопленням дивилися по сторонам. Вони пливли повз Оленячого острова, а з протилежного боку за деревами була їх рідна лісова галявина. Нарешті вони підпливли до місця, де два рукави річки, що огинали Оленячий острів, зливалися в один потік. Річка тут була широка. Ліс закінчувався, починався степ, а незабаром вдалечині виднілося морське узбережжя. Насправді шлях був неблизький, але на катері, з вітерцем, їм дорога видалася зовсім недовгою.

Кіт зупинив катер:

- Все, далі я плисти не можу, - сказав він.

- Дякую, Матросе, - подякував Дунай. - Малюки, сподобалося вам? - запитав він.

- Так! - хором відповіли діти. - Спасибі!

Дітлахи виходили з катера, ступаючи на мокрий пісок і ділячись своїми враженнями від поїздки на катері.

- Гарної вам подорожі! - побажав їм кіт Матрос і завів мотор.

Зустріч на морі

Бабуся Розі з ягням і кошеням знову були на пляжі. Малюки вже не боялися моря і, хоча купатися вони не хотіли, але в піску грали із задоволенням.

- Придумав, - сказав кошеня. - Давай я ляжу, а ти мої лапи засиплеш піском. Буде такий пісочний кіт.

- Давай! - зрадів ягня. - Лягай.

Кошеня ліг на живіт і розставив лапи в різні боки. Персик став нагортати пісок на кота. Через кілька хвилин залишилася видна тільки голова кошеняти, а все інше тіло було вкрите піском.

- Бабусю, подивися на кошеня, - покликав Персик бабусю Розі, яка засмагала неподалік.

Бабуся побачила Зефіра і розсміялася.

*

Малюки з лісової галявини йшли уздовж берега в супроводі пса Дуная.

- Наша бабуся живе в морському селищі, - сказала Йоїчка.

- І бабуся Барбоса теж, - підтримав її Йойо.

- А кіт Матрос теж живе у бабусі Розі, - сказав мишеня, - в коморі.

- А ти звідки знаєш? - запитала Совуша.

Мишеня трохи розгубився:

- Нам миші сказали, вони теж живуть в коморі.

Малюки розсміялися.

- Мишача пошта? - запитав єнотик.

- Так, - разом з усіма засміявся мишеня.

- Нехай вони нашого кота Матроса не ображають, - сказав Йойо, - у нього роботи он скільки багато - браконьєрів ловити, щоб в нашій річці багато риби водилося.

- А вони його не чіпають, вони тільки у ягняти зернятка беруть, - розкрив секрет мишеня.

- Ну, ти й бовтун, мишеня, - посміхнувся єнотик.

- Хто зі мною купатися? - запитав Дунай. - Дуже жарко.

- Тяв-тяв, - сказав Умка. - Я.

- А я по берегу буду бігати, - сказав єнотик.

- Ми теж, - сказали їжачки.

- Лло, пішли купатися, ти ж вмієш плавати? - запитав Дунай.

- Вмію, - відповів лосеня, - але я мамі обіцяв не запливати далеко.

- Якщо обіцяв, - сказав Дунай, - то треба тримати слово. Гаразд, дітлахи, не пустуйте і не губіться, а ми купатися з Умкою.

- Тяв-тяв, - гавкав Умка на морську хвилю.

*

Коли Дунай і Умка вийшли з моря, то вони потрусили воду з шерсті, і вся компанія вирушила далі вздовж берега.

- Морозиво, солодке морозиво, - почули малюки.

Вони повернули голови і побачили в блакитному чепчику лисицю з коробкою морозива.

- А!? - відкрили рот від подиву Совуша, єнотик, ведмежа і їжачок.

- Лисиця на волі? - запитала у Дуная Йоїчка.

- Вона пообіцяла виправитися, - сказав пес. - Адже у кожного повинен бути шанс на виправлення, правда?

- Дзига виправився, він нам город зорав, - сказав Зая.

- А виправиться чи лисиця, або вона, як завжди, всіх перехитрила, - висловила свою думку Совуша.

- Друзі, хто хоче покататися на лосеняті, сідайте, - присів лосеня.

Єнотик, мишеня, Йоїчка, Совуша і Зая сіли на спину лосеняти і він повіз їх вздовж берега. Решта малюків йшли пішки.

Мишко загрібав пісок лапами, радів приємним відчуттям, коли під лапою опинявся теплий, сипучий пісок. Після всіх на піску залишалися сліди. А Мишкові сліди були якісь клишоногі, так сказав Йойо, а він йому вірив.

Раптово Мишко перед собою на піску побачив морду кошеняти, якого він колись хотів зняти з сосни. Мордочка кошеня була видна, а самого кошеня не було видно. Кошеня теж упізнав Мишка і його друзів. Тут усі звернули увагу на кошеня і з подивом на нього дивилися.

- Вітаю! - сказав кошеня, заворушився, і весь пісок з нього осипався.

- Кошеня! Як ти виріс! - сказав Мишко. - Де живеш?

- Я живу у бабусі Розі, - відповів кошеня, - а це мій друг Персик.

- З-здрастуйте, - сказав Персик. - Це все твої друзі? - запитав він у Зефіра.

- Так, - махнув головою кошеня.

- Здрастуйте, бабуся Розі, - привітався Дунай, побачивши неподалік бабусю.

- Здрастуй, Дунає. Ти не один?

- Я з великою компанією, ми подорожуємо, - відповів він.

- Пропоную покататися на прогулянковому катері по морю, - сказала бабуся Розі.

- На катері? - здивувався ягня. - Я ніколи не катався на катері.

- І я теж, - сказав кошеня. - А це не страшно?

- Це захоплююче, - посміхнувся мишеня. - Так це ти друг кота Матроса?

- Так, Матрос наш найкращий друг, мій і Персика, - гордо відповів кошеня.

- Так це тебе звуть Зефір? - запитав мишеня.

- Так, мене, - підтвердив кошеня.

- А ти дуже симпатичний, - сказав мишеня і підморгнув йому правим оком.

Кошеня здивувався і вони з Персиком переглянулися між собою. Персик повів плечима. Вони дивувалися, звідки цей незнайомий мишеня все знає.

Морська прогулянка

- Хто замовляв прогулянковий катер? - запитав Барбос, підпливаючи до берега.

Вся компанія подивилася на великий катер і побачила Барбоса за кермом.

- Барбос! Барбос! - закричали діти. - Рекс! - здивувалися вони, побачивши поруч з ним Рекса.

- А ми хотіли покататися, - сказала бабуся Розі онукові.

- Ми тільки що конфіскували катер у лісових розбійників, які переслідували лосів, а потім напали на кабанця.

- І де ж ці розбійники? - запитала бабуся.

- А он, пливуть до берега, - посміхнувся Барбос. - Пливіть, пливіть, - махнув він їм, зараз ми вас голубчиків доставимо в поліцейську дільницю.

Лосеня одразу впізнав розбійників, які переслідували їх з мамою в лісі. Ось лиходії і попалися. Тепер вони з мамою можуть жити спокійно, розбійники надовго сядуть до в'язниці.

- Сідайте на катер. Персику, Зефіре, сідайте теж, - скомандувала бабуся Розі.

Малюки весело поспішили на катер.

- Впораєтеся без мене? - запитав Барбоса Дунай. - Я доглядаю за малюками.

- Упораємося, - відповів Рекс, - не переживай.

- Ех, згадати молодість, - сказала бабуся Розі і сіла за кермо прогулянкового катера.

Дунай стрибнув на катер і бабуся завела мотор.

*

- Пам'ятаєш, Барбос кликав мене покататися на катері? - запитала Йоїчка брата.

- Пам'ятаю, - сказав Йойо. - Тільки тепер нас катає його бабуся. Вона така відважна!

- Барбос, напевно, в неї пішов, чув, вони в Рексом удвох відібрали катер у розбійників, - із захопленням сказала Йоїчка.

- Звичайно, у них зуби он які міцні! - відповів їжачок.

Совуша чула розмову їжачків.

- Напевно, їм за це знову медаль дадуть, - сказала вона, поправляючи бант. - Вони заслужили, вони сміливі.

*

- Не боїшся, Персику? - запитав кошеня.

- Ні, - невпевнено відповів ягня. - А ти?

- Я теж ні, - сказав Зефір. - Мені соромно боятися, адже тут цей мишеня, ще буде сміятися наді мною, що він не боїться, а я боюся плавати по морю.

- Тримайся за мене, ніби я один боюся, - сказав Персик, присуваючись до кошеняти.

- Добре, - шепнув кошеня.

Щеня Умка стояв біля Заї. Як справжній сторожовий пес Умка зрозумів, що зайченя боїться, а тому вирішив бути поруч з ним і з мишеням.

А лосеня з Мишком зовсім не боялися пливти на прогулянковому катері. Вони удвох стояли коло бабусі Розі, яка управляла кермом.

Лосеня раптово згадав про маму. «Вона зараз в школі, одна, - засумував він, - в подорожі добре, але я вже хочу швидше побачити маму».

Мишко був готовий плисти далі, туди, за горизонт, де море зливається з небом і де сонце купається в морській воді, залишаючи на поверхні моря блискучий променистий сонячний шлях. «Десь далеко моя мама, - згадав Мишко. - Це від неї у мене любов до подорожей і мандрівок. Коли мама повернеться додому, я обов'язково розповім їй про наші пригоди».

Раптом малюки почули пісеньку єнота:

Ми любимо, коли приходить літо,

Мандруємо, бо нам цікаво все,

Коли о борт спокійно б'ються хвилі,

Коли по хвилях катер нас несе!

Як добре коли друг надійний поруч,

Коли всі разом ми міцна сім'я,

І ми співаємо про сонце, вітер, море,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

- І він, і ти, і я! І він, і ти, і я! - співали всі разом.

- І він, і ти, і я! - підспівували ягня, кошеня і зайченя зовсім забувши про страх.

Лісова малина

Відпочивши після далекої подорожі на море, малюки знову зібралися під сосною. За лосеням прийшла мама:

- Підемо, Лло, загостювався ти вже в гостях, - сказала вона.

- Тітонько-лось, нам так не хочеться, щоб лосеня йшов, - сказав єнотик, - а ви залишайтеся жити на лісовій галявині, - придумав Єноша.

- Залишайтеся! Залишайтеся! - закричали діти.

- Мамо, давай жити на лісовій галявині, а в школу ходитимемо на роботу, - попросив Лло.

Повз проходив тато-ведмідь.

- І правда, - сказав він лосям, - живіть на лісовій галявині. Місця всім вистачить. І спасибі вам, що розчистили нашу поляну від хмизу, - посміхнувся він. - Он, скільки я дров на зиму запас.

- Мамо, мамо, - просив Лло.

- Ну, добре, - погодилася мама-лось. - Дякую за запрошення. У вас тут дійсно добре і річка поруч. Будемо жити тут.

- Ура! Ура! - раділи малюки і лосеня.

- Ходімо, я покажу вам, де влаштувати житло, - покликав ведмідь лосицю. - Там олені жили, але потім вони перебралися на оленячий острів.

- Дякую вам, - подякувала лосиця.

*

- Згадав! Ходімо, я вам покажу малинову галявину. Малина якраз дозріла вона така смачна! - Мишко облизався.

- Ходімо! - закричали малюки.

- Зачекайте, зачекайте! - сказала Совуша. - Я запишу. Чотири - подорож на малинову галявину. А хто нас буде супроводжувати? Дунай пішов. З ким ми підемо?

- Це недалеко, туди можна без дорослих. Крім того, у нас є лосеня і у нас є Умка.

- Тяв-тяв, - з готовністю відгукнувся Умка.

- Добре. Тільки, якщо недалеко, - погодилася Совуша. - Далеко я не піду, я мамі обіцяла, - сказала вона.

- Совуша завжди слухає маму, - шепнула Йоїчка братові.

- Тому що розумна, - відповів Йойо.

*

На лісовій малиновій галявинці дійсно дозріла малина.

- Ой, скільки ягід! - зраділи діти.

- Вона така солодка, - Зая спробував стиглу ягоду.

- І лікувальна, - сказала Йоїчка. - Наша мама завжди варить малинове варення на зиму.

- Пригощайтеся, друзі, - запросив Мишко.

- Совуша, ти чого так мало їси? - запитав мишеня, ковтаючи жменю ягід.

- Я мамі збираю, - відповіла сова.

- Їж, їж, - сказав Мишко, - а мамі твоїй ми зберемо цілий кошик, - пообіцяв він.

Тут всі подивилися на Заю. Весь рот, ніс і шерстка навколо були малинового кольору. Всі весело засміялися.

- Малиновий зайченя, - пропищав мишеня.

- Ти теж малиновий! - сказав Зая. - І Єноша малиновий!

На лісовій галявині розносився дзвінкий сміх.

Смішна рибалка

Вечоріло. Малюки з Дунаєм сиділи на березі річки.

- Увечері найкраще клювання, - сказав Дунай. - Ми завжди ввечері з татом на рибалку ходили.

- А твій тато начальник поліції? - запитав мишеня.

- Знову мишача пошта? - запитав єнотик.

Малюки розсміялися.

- Тихо, тихо, - сказав Дунай, - на рибалці не можна шуміти, а то рибу розполохаєте.

- Це вудки твого тата? - запитав Мишко.

- Так, тільки татові ніколи ходити на риболовлю. Він мені дозволив їх взяти.

- А чого у вас три вудки? - прошепотіла Йоїчка.

- Одна - мені, друга - татові, а третя - бабусі Розі. Вона завзятий рибалка. Папа її завжди на риболовлю запрошує, - пояснив Дунай.

- Бабуся Барбоса відважна, - зауважив Мишко.

- І спритна, - зазначив Йойо.

*

- А чому ввечері треба ловити рибу? - запитав мишеня.

- Тому що вдень риба бачить рибалок і не стане клювати, - сказав єнотик. - Вона не дурна.

Всі знову розсміялися.

- Можна вранці ловити, тоді риба голодна після ночі і клює, - відповів Дунай. - А ввечері вона хоче підгодуватися на ніч.

- Щоб добре спати, - додав Мишко і всі знову тихенько засміялися.

- Цвіркуни стрекочуть, - прислухався Зая. - А вони риб не розполохають?

- Ні, - посміхнувся Дунай.

- А що це на воді? Місячна доріжка? - запитав мишеня.

- Так, - відповів йому єнотик.

- А по ній можна ходити? - не вгамовувався мишеня.

- Це всього лише вода, на якій відображається місячне світло, - роз'яснила Совуша. - Як же по ній ходити? Потонеш.

- А лосеня може пройти, - сказав мишеня. - Я бачив, як лосі ходили по місячній доріжці.

- Напевно це був брід, мілководдя, - пояснив лосеня. - Хоч у нас довгі ноги, але мама мені ніколи не дозволяє йти, де глибоко.

*

Умка вже підріс. Літо закінчувалося. За три місяці він змужнів і став проявляти сторожовий характер.

Ось зараз малюки базікали, а Умка стежив за поплавками. Раптово один поплавок застрибав по воді.

- Тяв-тяв, - нашорошив вуха Умка.

Дунай спритно витягнув рибку.

- Ух ти! Рибка! - зраділи діти.

- Це перша Совуші, сови люблять рибу, - сказав Мишко.

- Я мамі віднесу, спасибі, друзі, - подякувала сова.

- Ти вже летиш? - запитав Зая.

- Так, треба мамі допомогти, а ще треба записати на листку, поки видно: п'ять - рибалка.

- До побачення, Совушо, - попрощалися малюки і сова полетіла додому, тримаючи рибу в дзьобі.

*

- Шкода, Совуша полетіла. Вона все знає, - сказав Зая. - Цікаво, а чому риба мокра?

- Це і я знаю, - відповів єнотик. - Тому що вона плаває у воді. Зайди і ти в воду, і ти будеш мокрий.

Малюки тихенько засміялися.

- Уявляєте, ловимо ми рибу, а тут кіт Матрос із засідки, - сказав Йойо.

- Лапи вгору! - додала Йоїчка.

Всі знову засміялися.

- Весело з вами, дітлахи, - зауважив Дунай. - Оце риба десь сидить в засідці і ваші жарти слухає.

- А у риби є вуха? - запитав Зая.

- А їй вода у вуха не потрапляє? - додав мишеня.

Всі ледве стримували сміх.

- Тяв-тяв, - знову загавкав Умка і Дунай спритно витягнув рибку.

- Це єнотику, - сказав Мишко, - він теж рибку любить.

- Спасибі! Моя рибка, - зрадів єнотик.

- А давайте ще дві рибки зловимо, - запропонував лосеня.

- Для кого? - запитала Йоїчка.

- Для кошеня бабусі Розі і для кота Матроса, - сказав лосеня.

- Для них треба! - пропищав мишеня. - Але хто передасть їм рибку?

- Мишачою поштою рибку не передаси, - засміявся їжачок.

- Завтра кіт Матрос забере мене на катері, ось я і передам їм рибку, - пообіцяв Дунай, закидаючи вудку в річку.

- Тс! - сказав Мишко. - А то рибу розполохаєте.

Всі притихли.

- Цікаво, чи помітить хтось раніше Умки, як смикається поплавок? - запитав єнотик.

- Умка помітить перший, - впевнено сказав Мишко. - У нього нюх.

Всі знову засміялися.

Три роки потому

Лисиця і Сірий вовк сиділи на березі моря на все тому ж старому перевернутому човні. Був кінець літа, відпочиваючих на морі не було. Накрапував дощик.

- Перекусити б, - зіщулився вовк. - Їсти хочеться.

- Тут в селищі жив ягнятко, - згадала лисиця.

- Від ягнятинки я б не відмовився, - облизався вовк. - Тільки не приведи на хвості шукачів, як минулого разу, - грізно сказав він.

- Чи не приведу, не приведу, Сірий, - пообіцяла лисиця. - Чекай мене тут.

*

Лисиця знайшла знайомий двір в селищі. Вона заглянула через паркан і побачила відчинені двері комори. «Він, напевно, в коморі», - подумала вона і відкрила хвіртку.

Раптово перед нею з'явився міцний баранчик з мітлою.

- Вам кого, тітко, - звернувся він басом.

- Скажіть, тут жив ягня, - від несподіванки запитала лисиця.

- Ну, я за нього, - сказав, наступаючи, Персик.

Лисиці було і невтямки, що перед нею стояв той самий ягня, тільки тепер він виріс і міг сам за себе постояти.

- Хто там, Персику? - запитав Барбос, виходячи з дому бабусі Розі. - А, стара знайома Лисунка. Значить, і Сірий неподалік. Дунай! У погоню! - скомандував він.

Лиса тільки заблищала п'ятами.

Малюкам на замітку

Слово автора

Який малюк не мріє про літні канікули! Ось і наші малюки мріють про екскурсії і подорожі. Увечері вони збираються на галявині, будують плани, а потім сміливо їх втілюють в життя.

Адже якщо сильно захотіти чогось, то воно обов'язково збудеться.

Нехай всі ваші мрії, малюки, збуваються!