Пес Барбос кн. 6 Перший улов, або Кіт Матрос йде на справу

Анотація

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2020 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Перед вами шоста книга з серії «Пес Барбос йде по сліду». Прочитавши її, ви дізнаєтеся, чи здійснилася мрія кота Матроса, також ви дізнаєтеся, хто врятував кабанчика, ким став Дзига, хто боїться лікувати зуби і багато іншого. А ще ви познайомитеся з двома новими чудовими героями. Вам цікаво хто вони? Тоді перегортаємо сторінку і починаємо читати казку з яскравими ілюстраціями.

Новий першокласник

Після новорічних канікул діти знову зібралися в школі. Першокласники звично сиділи за своїми партами, тільки парта Мишка була порожня. Совуша дуже сумувала без свого друга. Хоча вона знала, що ведмеді прокидаються ближче до весни, але їй так хотілося, щоб одного разу двері класу відчинилися і на порозі з'явився Мишко. Совуша тихесенько зітхнула.

Продзвенів дзвінок на урок, двері до класу відчинилися, увійшов Їжак Їжакович, а за ним молоденький лосеня.

- Здрастуйте, діти, - привітався учитель.

- Здрастуйте, Їжак Їжаковичу, - хором відповіли діти, встаючи.

- Сідайте, - дозволив учитель. - Знайомтеся, це ваш новий однокласник лосеня. Вони з мамою прийшли до нас, рятуючись від мисливців. Тепер його мама працює шкільним садівником. Проходь, лосеня, займи вільну парту.

Лосеня мовчазно пройшов на задню парту. Єнотик повернувся до нього і прошепотів:

- Це парта Мишка, він зараз спить вдома, але коли він прийде, то буде радий новому другові. Мишко добрий.

Лосеня посміхнувся у відповідь.

- Увага, діти, - сказав Їжак Їжакович і кашлянув, - кха-кха. Сьогодні ми вчимо букву «С». Ви знаєте слова з буквою «С»? - запитав учитель.

- Сищик, - відразу вигукнув Йойо.

- Собака, - згадав зайченя.

- Сир, - посміхнувся мишеня.

- Лисиця, - крикнув Єнотик і всі засміялися.

- Правильно, - посміхнувся Їжак Їжакович, - в слові «лисиця» є буква «С». А що скаже Совуша?

- Сніг, сонце, сова, - відповіла Совуша.

- Молодець, - похвалив Їжак Їжакович, кашляючи, - кха-кха.

- Їжак Їжакович захворів, - прошепотіла братові Йоїчка. - Треба принести йому малинового варення.

- І меду, - відповів пошепки Йойо, - після школи підемо до татка ведмедика.

До їжачків повернувся Зая, який чув розмову друзів, і сказав:

- Йому потрібен теплий шарф.

- Запишіть в зошити букву «С», - сказав учитель, поправляючи окуляри. - А тепер до дошки піде Єнотік і напише слово «лис».

Ось так зустріч

- Ой, кого я бачу, посунься, - сказав Сірий, зустрівши в тюремній камері Дзигу.

Дзига швидко відсів на ліжку, щоб Сірий вовк не сів прямо на нього.

- Ну що, друже, як ся маєш на загальному харчі? Що ти тут запас в тумбочці?

Сірий безцеремонно відкрив тумбочку Дзиги і став ритися в його речах. Розкидавши все по підлозі, він сказав:

- Не густо. Погано ти готувався до зустрічі товариша, хоч би цигарку запас.

- Ми тут не куримо, - відповів Дзига. - Дітям і дорослим палити шкідливо.

- Ну, ти даєш, шкідливо! Іди, відбери для мене цигарки у того старого, - вовк показав лапою на сивого худого барана, який сидів неподалік.

- Слабких ображати не можна, - несміливо відповів Дзига.

- Ось тобі й маєш! - здивувався вовк. - Ти що, перевиховався? - вовк стиснув п'ятірню і випустив два пальця з пазурами. - Ось я тобі зараз, - заворушив він кігтями.

Дзига встав з ліжка і насторожено дивився на Сірого.

- Йди на сусіднє ліжко, тут я тепер спати буду, - зі злістю буркнув вовк.

Дзига мовчки зібрав свої речі.

- Ти ось що, Сірий, ти мною не командуй, я нове життя почати хочу, я трактористом стати хочу, щоб користь приносити.

- Ха-ха-ха, - голосно засміявся вовк, - трактористом! Та який ти тракторист! Ха-ха!

- Я так вирішив, - твердо сказав Дзига. - Я вже навчився управляти трактором.

- Молодець, - зметикував Сірий, - ти трактором колючий дріт на паркані зіпсуєш, і ми втечемо звідси удвох.

- Ні, нікуди я не побіжу. Мені нову роботу в лісництві обіцяли.

- Дивись, дивись, не пошкодувати б, - пригрозив вовк колишньому другові.

Дзига зі своїми речами відійшов від Сірого і присів на вільне ліжко поруч зі старим бараном.

- Треба ж, - здивувався Сірий, - що в'язниця зі звірами робить. Був звір - немає звіра, - почухав він потилицю.

Мишко прокинувся

Пригріло сонечко і розтопило сніг. Природа раділа несподіваній відлизі, молоді ялинки розправили голки, а берізки від подихів вітру ворушили тонкими гілками. Відразу в лісі защебетали птахи, радіючи сонцю і теплу.

*

Рано вранці малюки в бадьорому настрої чекали шкільний автобус. Яке ж було їх здивування, коли вони побачили, як поспішає Мишко.

- Він прокинувся! Ура! Мишко! Друг! - кричали радісно малюки.

- Привіт, малюки! - ведмедику було дуже приємно від такої зустрічі.

- Ми тебе дуже чекали, - посміхнулася своєму другові Совуша.

- У тебе не заболіли боки? - запитав Єнотик.

- Як можна так довго спати? - дивувалися зайчата. - Тобі не набридло валятися? А що тобі снилося?

Мишко не відповідав на питання, а тільки широко усміхався. Потім, коли всі питання закінчилися, він відповів:

- Спати мені зовсім не набридло. Якщо б ви знали, де я подорожував! - Мишко з захопленням подивився на небо.

- Подорожував? - здивувалися друзі. - Але ти ж спав в ліжку!

- Я зустрічався з Великою Ведмедицею, - відповів Мишко.

- Розкажи, розкажи, - просили навперебій малюки.

- Це дуже довга історія, - сказав Мишко, але як-небудь я вам її обов'язково розповім, - пообіцяв він.

- Ой, а за твоєю партою сидить лосеня! - згадав єнотик.

- Лосеня? - здивувався Мишко.

- Так, лосеня, за ним з мамою гналися браконьєри! - сказав Зая. - Він такий сміливий!

- Він мамі допомагає доглядати за шкільним парком, - додав Йойо.

- Вони прибирають сухі гілки і траву, - зауважила Йоїчка.

- Автобус! Автобус! - закричали зайчата.

Шкільний автобус зупинився прямо біля Мишка, але він не став лізти перший, а пропустив вперед всіх друзів, а потім увійшов сам.

- Доброго ранку, Мишко, - привітав його водій-бобер.

- Здрастуйте, Бобер Бобровичу! - відповів ведмедик.

- Вперед, за знаннями! - скомандував бобер і автобус рушив з місця.

Нова вчителька

Лосеня вже був в класі, коли малюки увійшли дружною юрбою.

- Привіт, я Мишко, - представився ведмедик новому однокласникові.

- Привіт, а я Лло, - відповів з посмішкою лосеня.

- Яке цікаве ім'я, - Мишко підняв брови від здивування.

- Ти хотів сказати - дивне, - зауважив лосеня. - Мене так мама назвала.

- Я радий, що у мене з'явився сусід по парті, - сказав Мишко. - Можеш питати у мене незнайомі букви, я вже всі знаю.

- Але ти ж спав, звідки ти знаєш букви? - здивувався лосеня.

- А я мамі пишу листи, коли вона їде на гастролі, тому я вивчив всі букви, - гордо відповів ведмедик.

- І я зможу писати мамі листи? - задумався лосеня. - Хоча навіщо їй писати листи, мама ж завжди поруч.

- Але ти зможеш підписати її портрет або написати поздоровлення до дня народження, їй буде приємно.

- Сам зможу? Спасибі тобі, Мишко, я їй обов'язково напишу привітання, як тільки вивчу літери.

Продзвенів дзвоник. Двері в клас відчинились, і увійшов директор школи, а за ним мама Совуші. Маленька Совуша дуже здивувалася, побачивши маму.

- Здрастуйте, діти, - сказав Олень Оленевич. - Наш Їжак Їжакович захворів. Уроки вам сьогодні проведе Сова Совін’ївна. Слухайтеся її.

- Здрастуйте, малюки, - сова відразу приступила до справи. - Відкривайте ваші зошити і беріть олівці. Сьогодні ми вивчаємо букву «Т». Всім знайоме слово ТАТО. Давайте напишемо. Ви запам'ятали, як пишеться ця буква? А які ви знаєте слова на «Т»?

- Травка! Тополя! Тигр! Трактор! - перераховували малюки.

- Молодці! А ще тушканчик, - посміхнулася Сова Совін’ївна. - А ви знаєте, що тушканчик великий занесений до Червоної книги?

Малюки примовкли.

- Ви не знаєте, що таке Червона книга?

Першокласники знизували плечима.

- Малюки, це книга, куди вчені вносять зникаючі види рослин і тварин, - пояснила вчителька. - Ці види рослин і тварин знаходяться під охороною держави і ви, малята, теж повинні берегти їх.

- А ми ніколи не рвемо проліски, - сказала Йоїчка.

- Правильно, молодець. Проліски теж занесені до Червоної книги. А ще туди внесені зубр, рись, їжак вухатий.

Малюки засміялися.

- А ще в Червоній книзі горностай, ящірка зелена, кіт лісовий, - перераховувала сова.

- Ой! - скрикнув мишеня. - Кіт? Їх треба берегти? - здивувався він.

Малюки весело розсміялися. Продзвенів дзвоник.

Совуша була горда, що її мама так добре провела урок і всім було дуже цікаво. Звичайно, Совуша від цього зовсім не зазналася, адже вона була дуже вихованою совою.

В гості до вчителя

Коли уроки закінчилися, малюки не поспішали додому. Вони попросили водія відвезти їх в лісову амбулаторію, де лікувався Їжак Їжакович.

- Малюки, в лікарню вам не можна, - зустріла їх добра санітарка. - Давайте, я все передам вашому вчителеві. Ох, які ви молодці. А морквину йому зараз не можна, бо не вгризе, у нього болить горло.

- Папа передав Їжак Їжаковичу мед, - Мишко дістав банку меду.

- Мед можна, він лікувальний, - дозволила санітарка.

- Ми принесли йому малинового варення, - Йойо і Йоїчка теж виставили банку.

- А я приніс яблуко, - повідомив єнотик.

- А ми з мамою назбирали ялинові бруньки, вони корисні з чаєм, - скромно сказав лосеня.

- Лло, який ти молодець! - похвалила Совуша, дістаючи з портфеля теплий жовтий шарф. - Мама передала, - гордо сказала вона.

- Ой, як добре, - пропищав мишеня. - Якщо у Їжак Їжаковича болить горло, то йому дуже потрібен цей шарфик.

*

Санітарка віднесла гостинці вчителю.

- Ось учні ваші передали, - сказала вона, виставляючи банки на підвіконня.

Їжак Їжакович підвівся з ліжка, надів на шию шарф і підійшов до вікна.

- Їжак Їжаковичу, одужуйте! - кричали першокласники. - Ми вас чекаємо!

- Спасибі малюки! - посміхався учитель. - Обов'язково повернуся до вас в школу!

*

В автобусі малюки обговорювали, що вони сьогодні дізналися нового в школі. Найбільше їх вразила Червона книга.

- Йойо, а ти вухатий? Дай я перевірю, - сказав Зая, беручи їжачка за вухо.

- Я не вухатий, я звичайний їжак, - Йойо ухилявся від зайчиська, не даючи чіпати свої вуха.

- Бачиш, наші вушка не закривають очі, - Йоїчка нахилила своє маленьке вушко.

- Так, звичайні вуха, - стурбовано сказав зайченя.

- А у вухатого їжачка вуха закривають очі, якщо їх нахилити, - втрутилася Совуша.

- А чого зникають вухаті їжаки, може їх всі смикали за вуха? - задумався єнотик.

- Мама мені розповідала, що на них полюють лисиці і дикі собаки, - відповіла Совуша.

- Твоя мама така розумна, - сказав Мишко.

- А твоя мама завтра до нас прийде на уроки? - запитав єнотик.

- Нехай Сова Совін’ївна приходить завтра до нас, - просили малюки.

- Я попрошу її, - пообіцяла Совуша.

Вона була дуже горда за маму, за свою улюблену маму.

Переполох

Рано вранці в коморі бабусі Розі був переполох. Кіт Матрос в перший раз йшов на нову роботу. Вірніше, це була не робота, а служба. Як і обіцяв, пес Полкан призначив його працювати рибним інспектором. Лід на річці розтанув, новенький патрульний катер стояв напоготові і чекав свого господаря.

Кіт Матрос спав погано, всю ніч він перевертався з боку на бік. І не тільки він один. Кіт Зефір теж переживав за свого старшого товариша. Найбільше Зефір боявся, що Матрос проспить на службу, тому він раз у раз прокидався і дивився в маленьке віконце в коморі. Навіть миші сьогодні нікому не докучали, вони теж розуміли, що нова служба - справа відповідальна.

Бабуся Розі зранку приготувала сніданок коту Матросу - величезну кружку парного молока і свіжу булку.

- Спасибі, бабусю Розі, - подякував Матрос.

- Щасти тобі, синку, - напучував його дідусь. - Гарного тобі улову, - посміхнувся дід у вуса.

- Спасибі, дідусю, - відповів кіт Матрос, прямуючи в комору.

У дворі вже стояли кошеня Зефір і ягня Персик.

- Якого улову? - запитав Персик у кошеняти.

Зефір знизав плечима і сказав:

- Може він буде рибу ловити.

Бабуся Розі, почувши розмову малюків, розсміялася:

- Яку рибу? Це він браконьєрів на річці буде ловити, щоб рибу під час нересту не ловили.

- А що таке нерест? - поцікавився кошеня.

- Це коли риба ікру метає, а потім з кожної ікринки рибка виростає, - втрутився в розмову дідусь. - Якщо рибу переловити до того, як вона ікру в річку випустить, то не буде мальків на майбутній рік.

- І я залишуся без рибки? - засмутився Зефір.

- Буде тобі рибка, - погладила його бабуся Розі. - Всіх браконьєрів розполохає на річці кіт Матрос.

- Ну, я готовий, - з комори вийшов кіт Матрос, поправляючи новенький кашкет рибного інспектора.

- Удачі, - побажав йому дідусь.

- Служу вітчизні, - по-бойовому відповів кіт Матрос і пішов.

Полундра

Тхір і кабан наближалися до берега річки.

- Кажу тобі, не хочу я рибу ловити, я і жолудями обходжуся. А скоро ягоди достигнуть в лісі, а там і горіхи, - сердився кабан.

- Ну, кабанчику, ну підемо, підстрахуєш мене, по сторонам будеш дивитися, щоб рибний інспектор не з'явився. Я тебе за це рибкою пригощу, - умовляв його тхір.

- Вічно ти зі своїми ідеями, - не погоджувався кабан, - а якщо зловлять? Що тоді? А у мене будинок кам'яний, паркан, господарство. Це ти нічого не побудував, все займаєшся браконьєрством.

- Тс, - сказав на березі тхір, розкидаючи сітку. - Всю рибу сполохаєш.

Кабан примовк, озираючись з побоюванням по сторонам. Тхір витягнув сітку на берег і висипав перший улов, примовляючи:

- Ловись рибка велика, ловись рибка маленька.

Висипавши рибу, тхір знову закинув сіті в річку.

- Та годі тобі, не будь жадібним, - сказав кабан, - пора тікати.

- Ще трохи, Кабанчику, - тхір захопився ловом.

Раптом з-за повороту ріки з'явився човен інспектора.

- Полундра! - закричав кабан і пустився навтьоки.

Тхір кинувся за ним.

*

На берег вийшов кіт Матрос.

- Браконьєри втекли. Деяка рибка ще дихає, - сказав він.

На траві борсалася риба, жадібно ковтаючи повітря. Кіт зібрав живу рибу і пустив її в річку. Риба миттю прошмигнула, радіючи волі.

- Пливи, рибка, живи і дбай про рибок, - побажав кіт.

Матрос дістав браконьєрську сітку з річки, зібрав в неї залишки риби і, поклавши її в човен, поплив на патрульному катері.

*

Увечері кіт Матрос був у відділенні поліції.

- Перший улов? - засміявся Полкан, - Ну, молодець, молодець. Тепер браконьєрам без сітки важко буде, нову сітку треба плести.

- А що з рибою робити? - запитав кіт.

- З рибою? Віддай єнотам і сові на лісовій галявині, та своєму кошеняті візьми, що у Розі живе.

- Буде зроблено, - зрадів кіт.

- Хороший з нього інспектор вийде, - тихо сказав Полкан Барбосу. - Ти молодець, що привів до нас такого друга. Зовсім іншим котом став, не впізнати.

- Так, кіт Матрос любить свою справу, - посміхнувся Барбос.

- Ти ось що, Барбосе, слухай. Ми Дзигу збираємося випустити. Перевиховався хлопець. Він трактористом хоче стати, ліс від пожеж берегти. А що, хай працює. Робочі лапи нам потрібні. У цьому році треба в лісі захисні протипожежні смуги пропахати, нехай оре, головне, щоб до старого не повернувся і з Сірим вовком не зв'язався. А ти за ним прослідкуй.

- Прийнято простежити, - відрапортував Барбос.

- Треба до кабанчика навідатися, чи не він рибу ловив у річці, - сказав Полкан.

- Завтра відвідаю зрання, - пообіцяв Барбос.

- Навідайся, навідайся. Як там пес Дунай? Допомагає?

- Звичайно, він мій перший помічник, - пес Барбос розплився в усмішці.

- Гаразд, не перехвали. Тут в лісову школу лосі прийшли, браконьєри на них полювали. Треба простежити, щоб ці браконьєри тут не з'явилися. Займіться з Дунаєм цією справою.

- Слухаю, товаришу полковнику, - відчеканив Барбос.

Радість Зефіра

Увечері всі чекали кота Матроса зі служби. Бабуся Розі спекла пиріг з такої нагоди. Ягня дуже пишався, адже він допомагав бабусі місити тісто, а кіт Зефір збив білок з цукром, щоб прикрасити пиріг. Навіть дідусь був удома, він прийшов з роботи трохи раніше, щоб привітати кота, друга свого онука Барбоса.

Нарешті біля хвіртки з'явився кіт Матрос. Він був трохи втомлений, але дуже задоволений. В лапі у нього на мотузці висів карасик.

- Матрос! Матрос прийшов! - радісно закричали ягня і кошеня.

- Та ти й справді з уловом, - посміхнувся дід.

- Це частування вам і Зефіру, - сором'язливо сказав кіт. - А браконьєрів я поки не спіймав.

- Подумаєш, не спіймав. Ти думав це раз-два і готово. Ні, браконьєр, він хитрий, він ховається, він таємно робить свою справу, - вчив дідусь. - А ти будь хитріше.

- Хитріше? Скажеш теж, дідусю. Наш Матрос такий простодушний. Він же нехитрий, - сказала бабуся Розі. - Давай, я рибку Зефіру підсмажу, нехай поласує.

Зефір дивився на рибку і вже уявляв, як бабуся принесе йому на тарілочці карасика із засмаженою скоринкою. Смачно! Він облизався.

- Нехитрий, але спритний, сміливий, - продовжував дідусь. - Ти головне там, де річка робить поворот, пригальмуй, заглуши мотор, підпливи тихенько з-за рогу, подивись. Якщо нікого немає, включай мотор і пливи далі, а якщо браконьєри рибу ловлять, то ...

- Вмикай мотор і за ними в погоню! - продовжила бабуся Розі. - Тарань їх човен!

- Ну, ти бабусю, розійшлася. Згадала, як ти в прикордонних військах служила? - посміхнувся дідусь.

- Ха-ха-ха, згадала, - розсміялася бабуся. - Ходімо, буду вас пирогом з чаєм пригощати.

Карасик смажився на сковорідці і по дому розносився приємний аромат. Кошеня проковтнув слину в передчутті частування.

- Сідайте, сідайте, - запрошувала бабуся. - Зефіре, тобі рибка, - вона поставила тарілку з карасиком перед кошеням.

- Пригощайтеся всі, - запросив Зефір.

- Ні, ні, я не буду рибку, - помахав головою Персик і злизав пишний білок зі шматочка пирога.

- Не соромся, налягай, - засміявся дідусь. - Ну, Матросе, розповідай, як ти рибку зловив сьогодні.

Кіт Матрос присів за стіл і відкусив шматочок бабусиного пирога.

- Смачно! - сказав він. - Спасибі, що ви таке свято влаштували, - подякував кіт.

- Як же, перший робочий день на службі! - гордо сказав дід. - Молодець! Вибився в люди!

- Не в люди, а в коти, - поправила бабуся, і дідусь посміхнувся у вуса.

Бабуся підняла кухоль м'ятного чаю:

- За рибного інспектора! За грозу приморського краю, нехай бояться тебе браконьєри! - завершила вона промову.

- Скажете теж - грозу, - засоромився кіт Матрос.

- Я коли виросту, теж рибним інспектором стану, - пробуркотів Зефір з набитим ротом.

Всі подивилися на кошеня. На тарілочці лежав скелет від рибки, поруч сидів Зефір з набитими щоками. Навпроти нього сидів Персик. Ніс, щоки і борода його були в солодких збитих білках. Всі весело засміялися.

Дім кабанчика

Рано вранці пес Барбос і Дунай були біля домівки кабана. Барбос здалеку розглядав будинок і двір.

- Тут якісь сліди, - понюхав Дунай, - людські!

Барбос глянув на сліди.

- Їх, імовірно, двоє, - тихо сказав він. - Треба перелізти через паркан і подивитися, що там всередині.

- Почекай, підемо за мною, я бачив дірку в паркані, через неї і пройдемо, - покликав Дунай.

- Давай, я попереду, ти за мною, - прошепотів Барбос.

Вони пробралися у двір. Яке ж було їх здивування, коли у дворі вони побачили кабана, що висів зі зв'язаними ногами головою донизу.

Кабанчик сіпнувся, з тугою і надією подивився він на псів.

- Тс! - сказав Барбос. - Де вони?

Кабан махнув, вказуючи на дім.

- Я в будинок, а ти виглядай їх біля вікон, - Барбос кинувся до ганку.

У відповідь Дунай мовчки кивнув головою, підбігаючи до відчиненого вікна.

*

- Добре живе цей кабанчик, - сказав один розбійник, сідаючи на диван і поклавши рушницю поруч. - Давай заберемо у нього будинок, зробимо тут мисливський барліг.

- У кого віднімати, ми з'їмо кабана, і віднімати буде ні в кого, будинок буде наш, - засміявся другий розбійник. - Де ж у нього сірники? Треба багаття розпалити.

- Славна буде смажена кабанятина, - облизав губи перший розбійник.

Зрозумівши наміри розбійників, Барбос вбіг в будинок і з гавкотом кинувся на бандитів. Побачивши грізний оскал пса, розбійники кинулися до вікна.

- Р-р, - басом загарчав на них Дунай, він бачив, як батько нападає на ворогів, і діяв так само.

Барбос схопив за черевик стрибаючого з вікна ворога.

- Гав, гав! - гавкав він слідом втікаючим через паркан розбійникам.

- У погоню? - запитав з готовністю Дунай.

- Помчали, налякаємо, - Барбос рвонувся вперед.

*

Довго розбійники бігли лісом. Знесилившись, вони впали під сосною.

- Чи не пси, звірі якісь, - скаржився один. - Він мені руку прокусив.

- А мені п'яту мало не відкусив, бачиш, я без черевика залишився, всю ногу через купини поколов, - відповідав другий.

- А моя рушниця в будинку залишилося, - сказав перший розбійник. - Підемо назад?

- Що ти, загризуть. Ну її, твою рушницю.

- Сам не хочу повертатися.

- До того ж треба тепер в лікарню робити тобі уколи від сказу.

- Навіщо?

- Раптом ці пси скажені, бачив, які злі.

- Ох-ох-ох, - заохкав розбійник, адже більше всього на світі він боявся уколів.

*

- Треба було гнатися за ними по лісі, - сказав Дунай, розпалений від захоплюючої погоні.

- Не можна, - відповів Барбос, - треба кабана рятувати, довго він не висітиме так.

Барбос взяв великий кухонний ніж зі столу і вони попрямували до кабана.

- Тільки не ріжте мене! - затремтів від страху кабан.

- Що ти, що ти, ніхто тебе не скривдить, - запевнив Барбос, знімаючи з Дунаєм кабана з палиці.

На землі Барбос розрізав мотузки і кабан встав на ноги.

- Ноги не тримають, - поскаржився кабан, - спасибі вам, хлопці, якби не ви, з'їли б мене ці розбійники, - розчулився кабан.

- Гаразд тобі, Кабанчику. Бачиш, як погано, коли тебе самого ображають, - сказав Дунай.

- Так, я нікого в житті не ображу, обіцяю, - клявся кабан. - Ходімо до хати, я вас чаєм пригощу, гриби сушені є у мене, зараз підсмажу.

- Ні, Кабанчику, спасибі. Ось рушницю мисливську заберемо і по сліду розбійників підемо, - сказав Барбос.

- Я думаю, вони до річки попрямують, щоб по воді піти, - зауважив Дунай.

- Ви вже їх спіймайте, а то життя немає від розбійників, - просив кабан.

- Не переживай, ми свою справу знаємо, - запевнив його Дунай.

- У погоню! - покликав Барбос і пси зірвалися з місця.

- Ледве живий залишився, - потер лоб кабан. - Треба будинок охороняти, більше ніякого браконьєрства.

*

- Кабанчику! Кабанчику! - почув кабан, відпочиваючи на дивані.

Він висунувся у вікно. Там стояв тхір.

- Чув? - запитав тхір.

- Що?

- У нас новий рибний інспектор. Це він нас вчора мало не зловив. Кажуть, грізний такий, спритний. А кігті у нього - во! - тхір показав однією лапою довгі кігті. - Гострі! Вчепиться, не відпустить!

- Я ж казав тобі, що не треба під час нересту рибу ловити, а ти - підемо Кабанчику, підемо Кабанчику.

- Кабанчику, ну підемо, послідкуєш, щоб інспектор не з'явився, - умовляв знову тхір.

- Нікуди я не піду, сам сьогодні ледве живий залишився, - відмовив йому кабан.

- Ледве живий? - здивувався тхір. - А хто тебе?

- Хто, хто, мисливці! Мало не засмажили, спасибі собаки шукачі прийшли, врятували.

- Шукачі в лісі? - позадкував тхір. - Я, мабуть, додому піду, треба паркан поправити.

- Іди, іди, - сказав кабан. - Подумай, як далі жити.

- Авжеж, - задумався тхір. - Обложили ліс і річку, життя немає. То розбійники, то шукачі. Чого доброго, хутро зашкодять. Треба в норі пересидіти. Либонь щось придумаю.

Тхір швидко махнув хвостом, тільки його й бачили.

Пора саджати город

- Здрастуйте, дядечку заєць! - привіталися малюки на лісовій галявині з татком зайченят.

- Куди ви йдете? - запитав єнотик зайця.

- Квітень прийшов, пора город саджати, - відповів тато, - ось, треба землю скопати, зернятка посіяти. Саме час.

- А можна ми вам допоможемо? - запитав Мишко. - Сьогодні вихідний, нам в школу не йти.

- Допомогти хочете? - відповів заєць. - Це можна. Ось тільки ви батьків попередьте і підемо.

*

Через п'ять хвилин всі малюки були в зборі.

- Ну, ходімо, помічники, - зрадів тато.

Єнотик заспівав і малюки підхопили його пісню:

Коли всі разом ми - сім'я єдина,

То добре вийде справа будь-яка.

Ми навесні посіємо насіння,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

Як прийде друг допомогти сьогодні -

Бери лопату та город копай!

Горох посіємо, і моркву, і цибулю,

І будемо чекати урожай.

Коли малюки прийшли на город зайця, то Мишко взяв лопату:

- Я буду копати, а Совуша буде кидати зернятка гороху в землю.

- А я буду сіяти моркву, - закричав Зая, - я дуже люблю її, в ній багато вітамінів!

- А я хочу теж копати, - перекрикував усіх єнотик.

- Я буду сіяти цибулю, - сказала Йоїчка.

- Тихо, тихо, малюки, роботи вистачить усім, - сміявся тато-заєць.

Раптово шум і гам малюків перебив гучний рев трактора.

- Тр-тр-тр, тр-тр-тр, - гримів трактор.

Всі повернулись і побачили, як з вікна трактора висовується голова Дзиги.

- Вовк!? - обімлів Зая від несподіванки.

Всі малюки завмерли.

- Кому город зорати? - крикнув Дзига. - Допомога потрібна? - запитав він.

- Допомога нам завжди потрібна, - тато-заєць почухав потилицю.

Трактор знову заревів, Дзига опустив плуг і почав орати город.

- Ось так вовк, ніколи не бачив, щоб вовки город орали, - сказав здивований тато.

*

Через двадцять хвилин город був зораний.

- Спасибі тобі, друже, - сказав тато-заєць.

- Кличте, якщо потрібна буде допомога, - відповів Дзига і поїхав на тракторі.

- Давайте сіяти насіння, все вже зорано, - розвів лапи тато. - Совуші і Мишкові - горох, їжачкам - цибулю, зайченяті - морквину, а єнотикові - петрушку. Саджайте рівними грядками, не поспішайте.

*

Малюки посіяли насіння і дружно зібралися додому, на лісову галявину.

- Придумав, придумав, - закричав несподівано єнотик і заспівав.

Сьогодні сталося у нашім лісі диво -

Вовк допоміг город зорати нам,

Не знали ми, що так в житті буває -

Вовк може стати трактористом сам!

Як хочеш стати гарним та корисним -

Для себе руки працю віднайдуть!

Коли бажання є, запал, завзяття,

Всіх виправляє благородний труд!

*

Увечері тато-заєць розповів зайчисі, як йому допомогли малюки і як вовк зорав поле.

- Так, чудеса, - сказала зайчиха, - може цей вовк і справді став на шлях виправлення.

- Ох-ох-ох, - зітхнув заєць. - Треба нам свого пса в поселенні заводити, щоб малюків від вовків, від ворогів оберігав. Не всі ж вовки виправилися, є і погані звірі.

- Так, ти маєш рацію. Треба, обов'язково треба. Можна було б щеня до нас в родину взяти, він би зайчат оберігав.

- Треба попросити Барбоса або Дуная підшукати нам цуценя.

- Попроси, може десь є щеня бездомний, а ми б його любили, годували.

- Добра ти у мене, зайчихо. Своїх малюків повно, а ти ще й цуценя хочеш в дім.

- У тісноті, та не в образі, - відповіла зайчиха. - Тільки ти поки малюкам не говори - сюрприз буде.

Зубний лікар

Їжак Їжакович вже видужав і вів уроки у першокласників. Одного разу під час уроку двері відчинилися і до класу увійшов директор-олень.

- Малюки, сьогодні в школу приїхав зубний лікар. Зараз він перевірить ваші зуби, ходімо за мною.

Малюки вишикувалися і пішли до кабінету, де приймав зубний лікар.

- Хто перший? Хто сміливий? - запитав журавель-лікар, виглянувши з-за дверей.

- Можна я? - вигукнув Зая.

- А ти не боїшся? - запитала його Совуша.

- Ні, мама каже, що у мене міцні зуби, я ж їм моркву!- засміявся Зая і увійшов до кабінету.

Через хвилинку веселий зайчик вискочив назад і сказав:

- Раз - і все.

- Раз - і все? - здивувався Мишко, пересідаючи в кінець черги.

Адже Мишко дуже боявся зубних лікарів, тому що він їв багато солодкого. Ось тільки вчора він смакував малинове варення і одна кістка застрягла у нього між зубів.

- Я пішла, - сказала Совуша і відкрила двері кабінету.

- Щаслива сова, - сказав Йойо, - у неї немає зубів, у неї дзьоб.

Через хвилину вийшла Совуша:

- Раз - і все.

- Їжачок, заходь, - покликав лікар-журавель.

- Раз - і все, - сміявся їжачок через дві хвилини.

Тут до кабінету два охоронці привели, кого б ви думали? Самого Сірого вовка. У нього опухла щока була перев'язана хусткою.

- У-у-у, - часом завивав вовк.

- Раз, два - і все, - через кілька хвилин з кабінету вибігла радісна Йоїчка.

Мишко і єнотик зітхнули. До кабінету йти не хотілося, але і сидіти поряд з Сірим розбійником теж не хотілося.

- Йди, Мишко, - поступився єнотик і сів на лавку.

Лавка під ним і під лосеням затремтіла. Єнотик і лосеня подивилися на вовка. Сірий не міг утримати дрож в колінах.

- Я постою, - сказав лосеня.

- І я постою, - єнотик зліз з лавки. - Лло, ти йди наступний.

- А чому ти не заходиш, єнотику? - запитав лосеня.

- Я кусав горіхи і зламав зуб. Мені дуже не хочеться його лікувати, - тихо відповів єнотик.

*

- З-здрастуйте, - привітався Мишко тремтячим голосом, входячи в кабінет.

- Здрастуй, малюк, сідай і нічого не бійся, - доброзичливо сказав журавель пацієнту. - Що тут у нас? Ой, потрібна маленька-маленька пломба в зуб. Але це зовсім не боляче. Відкрий рота ширше. Зараз буде дзижчати бджілка. Ж-ж-ж, ж-ж-ж. Ти бачив бджіл? - запитав лікар.

- Так, у Михайла Потаповича є вулики, там живуть бджоли, - відповів Мишко.

- Відкрий рот, так, так, ось і все.

- Усе? - здивувався Мишко.

- Все, пломба готова. Нехай заходить єнотик, - сказав журавель.

- Раз, і пломба готова! - закричав Мишко, вибігаючи з кабінету.

- Вже готова? - здивувався єнотик.

- Ось, - Мишко показав зуб. - Тепер, як новий!

Єнотик і лосеня заглянули в рот ведмедику, щоб побачити пломбу.

- А де вовк? - закричав охоронець.

- Вовк утік! Він боїться лікувати зуби! - кричав другий охоронець.

- У погоню! Втік небезпечний звір. Оголошено план «Перехоплення», - зреагував Рекс та вже передавав новину по рації.

*

Пес Барбос і Дунай вже поспішали до школи.

- Втече? - запитав Дунай.

- Піймаємо! - запевнив його Барбос. - Обов'язково зловимо.

Щеня

Барбос і Дунай обстежили околиці школи. Не виявивши вовка в школі, вони прочісували селище.

- Тяв-тяв, - раптом почули вони.

Дунай повернув голову і побачив маленького цуценя, але на шиї у нього був такий важкий ланцюг, що щеня ледь підіймав голову. Пес кинувся до нього, щоб звільнити малого від такої ноші.

- Який же негідник начепив на тебе такого ланцюга? - допомагав Дунаю Барбос.

Нарешті щеня був вільний. Він завиляв хвостом.

- Ти вовка не бачив? - запитав Дунай.

- Ри-ри, - невміло загарчав щеня і покосився на сарай.

- Виходь, Сірий! - крикнув Барбос. - Лапи вгору!

З сараю вийшов вовк, піднявши лапи.

- У-у-у, - знову завив вовк, хапаючись за щоку.

- Пішли зуб лікувати, - Барбос строго покликав вовка. - Зубного лікаря він злякався!

Вовкові нічого не залишалося робити, як скоритися, адже його щока сильно опухла і потрібна була негайна допомога доктора.

- Ти, Дунає, залишайся з цуценям і розберися, хто посадив на ланцюг малого і приведи порушників до поліцейської дільниці, - розпорядився Барбос. - А потім відведеш цуценя на лісову галявину, там першокласники, може він з ними подружиться.

- Буде виконано, - з готовністю відгукнувся Дунай. - Розповідай, друже, хто тебе сюди посадив? - запитав пес цуценя.

- Тут мисливці будинок знімали, це вони мене зловили, обіцяли годувати, - зітхнув малюк. - А самі пішли і кинули мене.

- Чи не ті це розбійники, що були в будинку кабана? - задумався Дунай. - Гаразд, пішли, малий. Треба тебе нагодувати.

- Треба, - зітхнув щеня.

Як його звати?

Вечоріло. Малюки сиділи на лавочці і невимушено розмовляли.

- Скоро літо, - мрійливо сказав Мишко. - Малина достигне.

- Скоро канікули! - крикнув їжачок.

- Люблю літо! - пропищав мишеня. - Влітку стільки їжі, стільки смачних зерняток!

- Влітку поспіють горіхи і я знову зламаю зуб, - зітхнув єнотик.

- А ти не їж горіхи, а жуй моркву, - порадив Зая.

- Як їх можна не їсти, адже вони такі смачні, - сказав єнотик і малюки засміялися.

- Давайте влітку запросимо лосеня в гості на лісову галявину! - придумав мишеня. - Запросимо лосеня і мене, - уточнив мишеня і знову всі розсміялися.

- Обов'язково запросимо Лло, - вирішила Йоїчка. - Нехай приходить з мамою.

- А моя мама знову поїде на гастролі, - зітхнув Мишко. - Їх цирк поїде до моря.

- А ти вмієш плавати? - запитав Йойо.

- Не знаю, я ніколи не пробував, - знизав плечима Мишко.

- На канікулах підемо на річку вчитися плавати, - вирішив єнотик.

- А хто ж нас навчить плавати? - запитала Йоїчка.

- Собаки вміють плавати по-собачому, - сказав Йойо. - Може Барбос нас навчить плавати?

- Ні, у Барбоса нема часу, він ловить вовка, - зауважив єнотик.

- Мишко, а ти пам'ятаєш, як знімав з сосни кошеня? - пригадав зайченя. - Де ж цей кошеня живе?

- Його теж треба на канікулах запросити в гості, - запропонувала Совуша. - Тільки його треба знайти.

- Тяв-тяв, - раптово почули малюки.

Вони повернули голови і побачили маленького нетямущого щеня поруч з Дунаєм.

- Дунай! - зраділи малюки.

- Ой, який гарненький, - сказав Зая, гладячи цуценя.

- А чий він? - запитав Мишко.

- Поки нічий, - відповів Дунай. - Хочете, буде ваш, буде вас охороняти.

- Хочемо! Хочемо! - закричали діти.

- Тільки у кого він буде жити? - запитала Совуша. - Хочеш жити у нас?

- Цуценята не живуть на деревах! - крикнув єнотик. - Я можу взяти його до себе.

- До тебе не можна, - сказала Йоїчка. - Ти б’єш по своєму барабані і у тебе вже гостює мишеня! Ми його візьмемо до себе!

- Але ви можете випадково вколоти його голками, - сказала Совуша.

- Ні, ми його візьмемо до себе, ми такі м'які! - скрикнув Зая. - Нам дуже стане в нагоді щеня.

- Ні, вас тепер троє братів, куди вам ще цуценя, - заперечив єнотик.

Щеня дивився на малюків, які сперечалися, і крутив головою.

- Взяти його може тільки Мишко, - сказала Совуша. - По-перше, він не живе на дереві, по-друге, він не колючий, він один у батьків і часто нудьгує за мамою, а з цуценям він не буде так нудьгувати.

Всі подивилися на Мишка.

- Ти згоден? - пропищав мишеня.

- Згоден, - посміхнувся Мишко. - Я завжди мріяв про друга.

- Ой, щеня, напевно, голодний, - вирішила Йоїчка.

- У мене є омлет, я його зараз нагодую, - сказав Мишко.

- Тяв-тяв, - відгукнувся щеня.

- Підемо, я тебе познайомлю з татом, - запросив Мишко цуценя і малюк радісно завиляв хвостом.

- А як його звати? - запитав у пса Дуная єнотик.

- Як назвете, так і буде, - відповів пес.

- Я його поки погодую, а ви придумайте йому ім'я, - сказав Мишко.

*

Щеня і Мишко пішли.

- Так, задача, - задумалась сова.

- Давайте назвемо його Малюком, - пропищав мишеня.

- А раптом він виросте великий, як Дунай, а ми - Малюк, Малюк. Ні, не годиться, - сказала Совуша.

- А давайте назвемо його Барбос, - запропонував Йойо, - як нашого Барбоса.

- А потім ми будемо кликати Барбос, Барбос, а вони не зрозуміють, кого звуть, - розсудила Совуша. - Ні, теж не годиться.

- Придумав! - крикнув єнотик. - Давайте назвемо його Барабан!

Всі малюки засміялися.

- Чи вистачить нам твого барабана, - сказала Йоїчка. - Може, назвемо його Дружок?

- Це несолідно, раптом він породистий, - задумався Дунай. - Так, не така це проста справа - вибрати ім'я цуценяті.

*

Повернулися Мишко з цуценям.

- Придумали? - запитав Мишко.

- Ні, - сумно відповіла Совуша. - Потрібна допомога мами. Вона обов'язково що-небудь придумає.

- Папа сказав, що це дуже розумний цуценя, - сказав Мишко. - Він відразу знайшов окуляри тата на стільці і мій олівець під столом, - із захопленням розповідав ведмедик.

- Ми назвемо його Умкою! - вирішив Дунай.

- Умка! Умка! - закричали діти.

- Тяв-тяв! - відгукнувся щеня.

- Йому подобається! - сказав єнотик.

- Його зватимуть, як білого ведмежатка! - зрадів Мишко.

- А якщо він виросте великим міцним псом це ім'я йому підійде? - запитав їжачок.

- Тоді ми його будемо кликати Розумний, - підказала Совуша.

- Хоч він буде жити у Мишка, але це наш спільний пес, - сказав єнотик.

- Звичайно, спільний, - підтвердив Дунай. - Це ваш пес-охоронець. Він завжди буде з вами.

- І в школу ходитиме з нами? - засміялися малюки.

- Попереду - літні канікули, Умка підросте, а потім до другого класу з вами піде, - посміхнувся Дунай.

- Тяв-тяв, - гавкнув Умка.

- Він згоден, - сказав Мишко і всі малюки розсміялися.

- Зачекайте, зачекайте, - закричав Зая. - А плавати він вміє?

- Тяв-тяв, - знову гавкнув Умка.

- Наш друг вміє плавати! - зраділи діти. - Умка! Умка! Молодець.

Умка сидів серед малюків, спостерігаючи за ними, які вони дружні, які добрі та кумедні. Він був щасливим. Невже його муки скінчилися? Невже він житиме на волі серед цих чудових друзів? І Мишко йому сподобався і його тато, такий добрий і сильний.

Умка заплющив очі. «Може мені сниться сон? – подумав він. – Прокинусь і опинюся на ланцюгу біля будки», - злякався малюк. Він з побоюванням розплющив очі і подивився. На нього дивилися вісім пар добрих очей. Цуценя з полегшенням зітхнув. До нього підійшов Зая і обійняв його.

- Приходь до нас у гості, батьки і брати будуть раді, - сказав зайченя.

- Ми обов'язково прийдемо, - пообіцяв Мишко, - адже Умці треба з усіма познайомитися.

А Умка мовчав. Він лише посміхався своїм новим друзям.

Малюкам на замітку

Слово автора

Багато подій відбулося в цій книзі. По-перше, у лісових звірят з'явився новий однокласник - лосеня. По-друге, малюки дізналися, що таке Червона книга і розповіла їм про це мама Совуші.

По-третє, збулася мрія кота Матроса - він став справжнім рибним інспектором і на моторному човні ганяється за браконьєрами. А кабанчик мало не став жертвою двох лісових розбійників. А хто його врятував? Правильно, пес Барбос і його друг Дунай.

Виявляється, вовк боїться лікувати зуби. Я думаю, ви, малюки, також відважно відвідуєте зубного лікаря, як і маленькі звірята-першокласники?

А новий герой щеня Умка стане кращим другом нашим малюкам. Як ви думаєте, яким виросте Умка? Вам цікаво? Мені теж, адже попереду ще одна книга!

ДАЛІ БУДЕ

НА ПОЧАТОК