Пес Барбос кн.4 Засідка, або Невгамовна бабуся Розі

Анотація

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2020 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Перед вами четверта книга із серії «Пес Барбос йде по сліду». Ви пам’ятаєте, що бабуся пса Барбоса прихистила у себе ягня Персика? Хто захоче вкрасти ягня і як поведе себе бабуся Розі? Що вона задумає і від кого отримає похвалу? Прочитавши книгу, ви дізнаєтеся, хто ще оселиться в домі доброї бабусі і який ще герой серії піде служити в поліцію. Читайте і про все дізнаєтеся. Приємного читання.

Заплутати сліди

Лисиця, перехитривши охоронця з поліцейської дільниці, утекла і поспішила до лісу. «Де б сховатися? - думала вона, петляючи навколо дерев і сосен та плутаючи сліди. - Додому мені не можна йти, там мене будуть шукати. Треба розшукати Сірого вовка, він щось придумає, - вирішила лисиця. - Так, але де ж знайти Сірого? І поїсти б чогось, зранку ані крапельки в роті».

Так лисиця добрела до старого, високого дуба. «О, кабанчик тут», - зраділа лисиця.

- Кабанчику! - покликала вона.

Кабан підняв голову, озирнувся навколо і підійшов до лисиці:

- Чого кричиш на весь ліс, ворон лякаєш?

- Що робиш? Що ти там шукав?

- Жолуді я збирав на обід. Саме час жолуді збирати. Вони такі смачні, - прицмокнув кабан.

- Справді? - недовірливо сказала лисиця, піднімаючи жолудь і розкушуючи його. - Фу, яка гидота, - плюнула вона. - Може, пригостиш чимось смачнішим? Я така голодна!

- Тихо, тихо ти, не здіймай галас, - зупинив її кабан.

- Чого це ти такий полохливий став? - здивувалася лисиця.

- Тут за кожною ялинкою засідка, - тихо сказав кабан. - І в будинок тебе запросити не можу. У мене там теж засідка.

- Ти тут, а засідка там? А кого вони шукають? - насторожено запитала лисиця.

- Отож Сірого вони шукають. Через першокласників, яких ви хотіли викрасти.

- Так, шкода, що їжачок і бобер все зіпсували, а то б каталися ми зараз, як сир у маслі, - мрійливо зітхнула лисиця.

- А тепер ви, як сир на сковорідці, вас всюди розшукує поліція. Шукачі так і шастають. Туди-сюди, туди-сюди. Я ледве за жолудями прошмигнув. Скоро самому доведеться голодному сидіти, - поскаржився кабан.

- А де Сірий, не знаєш? - запитала лисиця.

- Сказав, зачаїться у моря, ніби морський вовк. Трохи порибалить, повітрям подихає.

- Романтика! - сказала лисиця. - Біля моря, кажеш, шукати його? Гаразд, спасибі, кабанчику. Удачі тобі!

- І тобі не хворіти, - відповів кабан, продовжуючи збирати жолуді під дубом.

Який молодець

Ягня підметав опале листя у дворі бабусі Розі. У жовтні листя на деревах пожовтіло, а як тільки на початку листопада почалися перші заморозки, листя почало падати на землю. Воно шаруділо, ніби краплі дощу. Кап-кап, шур-шур. Іноді листок падав прямо на голову ягняти. Персик струшував його на доріжку і весело сміявся. Настрій у нього був відмінний, до того ж крізь хмари просвічувало ласкаве листопадове сонечко. В руках у ягняти була невелика мітла і він спритно з нею управлявся, підспівуючи забавну пісню:

Буде чисто у дворі,

Я все листя підмету,

А як завтра піде сніг -

І його я приберу.

Я бабусі допоміг,

А іще зібрав дровець,

І мене похвалять всі:

- Ах, який ти молодець!

На ганок вийшла бабуся Розі, щоб потрусити половик. Вона побачила порядок у дворі, рівно насипані купки листя і сказала:

- Ах, який ти молодець! Яка чистота! Жодного листочка! Жодної бур'янинки! Ой, почекай, а що ти будеш їсти взимку, якщо немає жодної травинки, жодної бур'янинки. Вирішено, я дзвоню подрузі Найді, вона охороняє ферму і, напевно, знає, чим харчуються маленькі ягнята взимку.

А лисиця в цей час проходила повз паркана, за яким співав такий м'який, такий пухнастий і солоденький ягнятко. Лисиця навіть закрила очі і облизнулася, але побачивши на ганку бабусю Розі, вона пішла собі далі.

Добра подруга

Бабуся Розі увійшла в будинок, зручніше всілася на дивані і взяла домашній телефон. Вона набрала цифри на круглому циферблаті і незабаром почула:

- Алло!

- Найдо, здрастуй, дорога!

- Розі, ти? Як я рада тебе чути!

- Як ся маєш? Все пасеш свою отару? - запитала Розі у подруги.

- Пасу, на життя не скаржуся, - засміялася Найда в телефонну трубку. - Робота на свіжому повітрі, знову ж таки, сир, молоко. А ягнятка - вони такі милі.

- А чим вони взимку харчуються? - поцікавилася Розі.

- Сіном, зерном, кукурудзою, морквою, - перерахувала Найда.

- Де б мені сіна купити? - задумалася Розі.

- А тобі навіщо?

- Тут у мене онук з'явився, Персиком звуть.

- Ягня? - здивувалася Найда.

- Так, - засміялася Розі.

- А де ж твій малюк Барбос?

- О, він уже виріс, в поліції працює, поліцейським псом, - гордо сказала Розі.

- Треба ж! Як час летить. Так тобі сіна треба?

- Так.

- Так я тобі зараз пришлю Озю.

- Озю? - здивувалася Розі.

- Це козел наш, допомагає пасти овець. Він ватажок отари.

- А хіба не баран ватажок отари?

- Ні, куди йому, баран дорогу не запам'ятовує, тому отару очолює козел або коза.

- У вас своя наука, - Розі здивовано підняла брови.

- Зараз познайомишся з Озею, поки отара в загоні.

- Добре буду чекати. Дякую подруго.

- Дзвони, якщо треба, або приїжджай в гості, - запросила Найда.

- Їздити нема коли, а дзвонити обіцяю, - посміхнулася Розі.

Зустріч друзів

Лисиця в приморському селищі пройшла ще повз кількох будинків і селище закінчилося. Далі були зарості очерету в низині, а слідом починалося узбережжя. Кругом ані душі. Лисиця ще здалеку помітила за перевернутим човном самотню фігуру вовка, який закинув снасті в море.

Лисиця наблизилася. Вовк відчув гостя і сказав, не повертаючи голову:

- Хто там? Сідай, гостем будеш.

- Здоров був, Сірий. З уловом тебе, - сказала лисиця, глянувши на двох рибок на дні відра. - Як ся маєш?

- А, це ти, Лисунко! - зрадів вовк. - Яким вітром тебе занесло? Тебе ж начебто шукачі спіймали.

- Попутним вітром, - відповіла лисиця. - Піймали, а я охоронця обдурила і втекла. Дурний, повірив, що мене вдома лисенята чекають. Чи не знає, що не можна довіряти лисячим сльозам, - засміялася вона.

- Авжеж, ти шахрайка ще та, кхе-кхе, - посміхнувся вовк. - Вже я-то знаю!

- А ти тут як влаштувався? - запитала лисиця.

- Та як. Ось під човном ховаюся, живу, як собака. Хоч вовком вий. Холодно і голодно. Не те, що в лісі в своєму лігві.

- Звісно, там ліс годує. А тут що! Рибу не доженеш, упливе і поминай, як звали. Ой, дивися, клює, клює.

Вовк спритно підсік головастого бичка, зняв з гачка і кинув у відро.

- Дивишся, так і на юшку натаскаю, - сказав вовк, насаджуючи черв'ячка на гачок і закидаючи вудку в море.

- Коли м'яса немає, то і юшка - їжа, - підмітила лисиця.

- У листопаді туго доводиться, - шмигнув носом Сірий. - Відпочиваючі роз'їхалися, так вони хоч, то пиріжок не доїдять, то банку консерви викинуть, то напій який. А зараз на пляжі порожньо. Ловлю в морі потихеньку. Улов маленький, риба на дні ховається від заморозків. А після обіду підпливає, щоб поїсти. От, хитра, черв'ячка відкусила, - сказав вовк, нанизуючи іншого черв'яка.

- Так, не густо. У лісі їжі більше, - зітхнула лисиця. - А я тут ягнятка бачила у дворі в селищі.

- А-ах, - зітхнув вовк. - ягнятина це добре, тільки мені в селище не можна, там мої портрети кругом розвішені, упізнати можуть.

- Гаразд, я сама. Чекай нас тут, - сказала лисиця.

- Обережніше, Лисунко! - попередив її вовк. - Ти там хитрішою будь, прояви кмітливість.

- Не вчи лисицю ягнят красти, - засміялася лисиця і попрямувала в бік селища.

Сіно

Минуло півгодини, бабуся Розі і Персик почули гучний сигнал клаксона:

- Пі-пі!

З кабіни виглянув козел і крикнув:

- Сіно замовляли?

Бабуся Розі і Персик перестали складати листя в мішок і попрямували до вантажівки.

- Замовляли, замовляли, ось спасибі вам, - зраділа бабуся Розі.

Озя підняв кузов і висипав біля воріт кілька тюків ароматного сіна. Потім він дістав з багажника два відра зерна.

- Це вам Найда передала, - сказав Озя, струшуючи сіно з бороди.

- От спасибі, може, молочка вип'єте? - запропонувала бабуся.

- Від молочка я не відмовлюся, - посміхнувся Озя.

- Це вам, - бабуся простягнула йому качан капусти, коли Озя випив молоко. - А це передайте Найді.

У прозорому мішечку лежав гребінець.

- Сподіваюся, у неї така ж густа і красива шерсть.

- Так, дякую. Найда зрадіє, - подякував козел.

- І вам спасибі, - посміхнулася бабуся.

- Якщо ще сіно знадобиться - телефонуйте Найді, бувайте здорові, - попрощався Озя і поїхав.

*

- Куди ж ховати все це добро? - задумалася бабуся Розі, дивлячись на тюки сіна. - Доведеться в коморі якось в два ряди розмістити.

Вона взяла тюк і понесла в комору. Персик теж схопив один пакунок.

«Як пахне! - подумав він. - Яке ароматне. Напевно, смачне, хрустке!»

Бабуся Розі побачила, як в двері комори пролазить тюк сіна. Самого Персика за сіном видно не було. Бабуся розсміялася:

- Давай, мій помічник.

Вона взяла пакунок і стала його пристроювати в другому ряду. Персик побіг за наступним тюком.

Помічниця

Лисиця побачила маленького ягня у дворі серед тюків сіна. Вона озирнулася навкруги. Дорослих поруч не було.

- Яке ароматне сіно! - похвалила лисиця. - А ми сіно не готуємо на зиму. Ми вирощуємо зелень всю зиму, - сказала вона.

- Всю зиму? - здивувався Персик. - Взимку ж холодно. Взимку трава не росте.

- А ми вирощуємо в теплиці. Це такий будинок скляний зі скляним дахом. А трава там смачна, соковита! - облизнулася лисиця. - Хочеш, пригощу?

- Ні, - сказав Персик. - Нам цього сіна з бабусею на всю зиму вистачить. Воно таке солодке, смачне. Хочете спробувати? - Персик взяв пучок сіна і простягнув лисиці.

- Дякую, я тільки пообідала, - відмовилася лисиця. - А давай я тобі допоможу перенести сіно. Ти в комору носиш?

- Так, - відповів Персик, піднімаючи тюк сіна і несучи його перед собою.

Лисиця теж взяла тюк сіна і понесла до комори.

Бабуся Розі в цей час склала тюки і хотіла йти з комори, як раптом вона побачила лисицю біля свого улюбленого Персика.

«Ага! Помічниця об'явилася, - подумала бабуся Розі, спостерігаючи за лисицею у віконце. - Хочеш привести малюка в комору? Іди, іди, голубонько, я влаштую тобі теплу зустріч! Обіцяю!» - і бабуся сховалася за дверима комори.

Лисиця перша увійшла в комору з пакунком сіна. За нею йшов Персик. Але він не встиг увійти в комору, як двері перед ним зачинилися.

- В гості завітала? - запитала бабуся Розі у лисиці.

Лисиця розгубилася від несподіванки.

- Я повз проходила, хотіла малюкові допомогти, - почала виправдовуватися лисиця.

- Малюкові допомогти? - наступала на неї господиня будинку. - Ягнят любиш?

Несподівано Персик почув за дверима якийсь шум. До нього долинув звук падаючого корита, металевих відер, ще чогось дерев'яного. Персик поклав пакунок сіна і прочинив двері комори. Він побачив, що по коморі кружляють стрімголов дві фігури.

- Ба-бу-сю! - покликав малюк, коли шум затих.

- Дай бабусі мотузку, дорогий мій, - попросила бабуся Розі.

Лисиця лежала на підлозі комори, а Розі тримала її передні лапи.

Персик потягнувся за мотузкою, яка висіла на цвяху, але не побачив під ногами відро, спіткнувся об нього, впав, крикнувши:

- Ой!

- Що, мій любий! - Розі кинулася до нього. - Забився, маленький?

Лисиця тим часом схаменулася і давай тікати з комори і з двору.

- Ні, не забився, бабусю, - відповів Персик, потираючи коліно. - А де лисиця?

- Втекла, лиходійка. Ой, довірливий ти у мене, малюк, - обняла ягнятко бабуся Розі. - Зовсім нетямущий.

- А що, вона погана? - здивувався малюк.

- Хитра вона, шахрайка, - сказала бабуся. - Давай сіно занесемо і хвіртку закриємо міцніше.

На березі моря

Лисиця помчала до вовка на берег моря.

- І де ж ягня? - насамперед запитав вовк, побачивши подругу.

- Не захотів зі мною йти, хотіла його привести прямо до тебе на обід.

- Гарна думка була. Але що ж ти не змогла впоратися з маленьким ягням?

- Так я б впоралася, я вже повела його в комору, думала, скручу його, на плечі і до тебе.

- І що? - запитав вовк, закусивши губу.

- Що, що, бабуся його мені влаштувала засідку в коморі.

- Бабуся-вівця? І ти не могла впоратися з вівцею? Ось обід був би!

- Якщо б з вівцею. У нього бабуся собака! Учула мене, сховалася і як накинеться. Я ледве ноги забрала по-доброму.

- Так, часи настали, - задумався вовк. - Бабусі на звірів накидаються.

- Трохи шубку мені не порвала. Думала - все, не вирвуся, - сказала лисиця, обтрушуючи шубку. - А вона якась шалена, гарчить, вчепилася в мене і по коморі тягає. Я прикинулася, ніби втомилася. Так вона мене ще й пов'язати хотіла, добре, що вона забарилася, і я помчала до тебе.

- Морока мені від тебе, Лисунко. Ти ж до мене на хвіст шукача привела.

- Сірий, я петляла, плутала сліди, - виправдовувалася лисиця.

- Так, нагодувала ягнятиною! - з докором сказав вовк. - Тепер з насидженого місця зриватися треба. Ти постережи тут, а я моторний човен пошукаю. Морем треба йти. Дивись, весь улов не з'їси, а то знаю я тебе.

- Що ти, Сірий, нізащо! - пообіцяла лисиця.

Смачні зернятка

Бабуся з Персиком перенесли всі тюки сіна в комору. Бабуся Розі насипала в невелику тарілку зерна:

- На, спробуй, чи сподобається тобі таке частування від Найди, - сказала вона.

- Дуже смачно, - похвалив ягня, пережовуючи зерно. - Ура, тут ще зернятка кукурудзи трапляються! - зрадів він.

- Ось і їж, я відра теж в сарай занесу, там зерно краще зберігатися буде.

Бабуся Розі перенесла відра і закрила комору на ключ.

- А його миші не з'їдять? - запитав малюк.

- Я його в мішок пересипала, так їм складніше до нього дістатися.

- А сіно вони не з'їдять?

- Сіно вони не люблять, їм зерно подавай. Ех, шкода, у нас кішки немає, вона б зерно вартувала.

- Кішка? - здивувався Персик. - А кішки зерно не люблять?

- Кішки зерно не люблять. Їм молочка подавай.

- А де ж ми візьмемо молока.

- Його в нашому супермаркеті повно. Прямо з ферми привозять. Підемо в будинок, Персику, - покликала бабуся, - заносячи тарілку з недоїденим зерном в будинок і ставлячи її на стіл.

Ягня сів на табурет.

- Ти ось що, Персику, ти посидь сам вдома. А я простежу, куди лисиця подалася. Треба її відвадити, щоб забула дорогу до нашого дому.

- Посиджу, - зітхнув Персик. - А ти скоро повернешся?

- Не знаю. Ось тобі олівці, папір. Малюй.

- А що малювати?

- Малюй сонце, травичку, паркан, горобину.

- Травку я люблю. А листя можна малювати?

- Все, що хочеш, тільки з дому нікуди!

- Добре, бабусю Розі, - відповів Персик і лизнув з тарілки смачні зернятка.

План бабусі Розі

Розі понюхала траву на подвір'ї і взяла слід лисиці. Сліди вивели її з селища і йшли до заростей очерету. «Невже в очереті ховається? - подумала вона. - Ні, сліди плутала. Мене не проведеш».

Нарешті, Розі пронюхали слід, який вів у бік моря. Вона обережно підбиралася до берега. Помітивши лисицю, Розі зачаїлася в піску, порослому невеликою травою, і стала спостерігати.

Лисиця сиділа біля перевернутого човна, раз у раз поглядаючи на відро з рибою. Їй дуже хотілося їсти. «Візьму одного бичка, вовк і не помітить, - подумала вона. - Не рахував же він кожну рибку. Він, напевно, і рахувати не вміє, школу прогулював». Лисиця вибрала найбільшого бичка і відправила собі до рота. «Смачно!» - облизнулася вона з насолодою. Даремно думала хитрунка, що одна з'їдена рибка задовольнить її апетит. Від такого смачного товстенького бичка апетит лисиці тільки виріс. Вона зовсім не помічала, що за нею стежать пильні очі бабусі Розі.

Лисиця зітхала, крутилася біля відра, раз у раз, тягаючи з нього головастих бичків і відправляючи собі до рота.

«Лисиця зайнята обідом, - усміхнулася бабуся Розі. - Це добре, нехай їсть, а я пошукаю рибальську сітку. Попадеш в неї, голубонько».

Розі попрямувала вздовж берега шукати старі діряві рибальські сітки, кинуті моряками або винесені морськими хвилями на берег.

Кошеня на сосні

Пес Барбос зі своїм помічником Дунаєм заглянули на лісову галявину, де жили першокласники. Шкільний автобус вже привіз малюків в поселення, але вони ніяк не розходилися додому.

- Що трапилося? - запитав Барбос у першокласників.

- Мяу! Мяу! - почулося з високої сосни.

- Мишко на сосні! - сказав їжачок Йойо.

- По-твоєму це Мишко нявкає? - засміявся Барбос.

Малі гомоніли, розповідаючи навперебій, що трапилося.

Розумна Совуша сіла на гілку і розповіла поліцейським псам:

- Кошеня заліз на сосну і не може злізти, бо боїться. Мишко поліз його рятувати, але тепер сам не може злізти.

- Ось тепер все зрозуміло, - відповів Барбос.

- Тут потрібна допомога дорослих. Хто у вас в поселенні найбільшого зросту? - запитав пес Дунай.

- Татко Мишка! - закричали хором малюки.

- Єнотику, клич дядька Михайла, - сказав Барбос.

Єнотик побіг до будиночка, де жили ведмеді.

- Там ваш Мишко! Там ваш Мишко! - кричав, задихаючись, єнотик.

- Що з ним? - захвилювався ведмідь. - Веди мене до нього!

Через пару хвилин на галявині з'явилися єнотик і ведмідь. Побачивши Мишка на сосні, татко зітхнув з полегшенням.

- Ой, налякав, - сказав він, - я думав, що щось трапилося.

Ведмідь підійшов до сосни, підняв лапи вгору і зняв Мишка. Малюк винувато опустив очі.

- Нічого, нічого, ти ще маленький, - підбадьорив його тато. - Ось виростеш такий, як я, тоді вже буде соромно, якщо не зможеш злізти з сосни. А чого ти туди поліз? - запитав тато.

- Кошеня врятувати. Він теж не може злізти.

Ведмідь подивився вгору і побачив кошеня. Він хотів дістати його лапою, але кошеня з переляку поліз ще вище.

- Мяу! Мяу! - кричав переляканий малюк.

- Такі справи, - сказав ведмідь. - Отак він на саму верхівку залізе. Що ж робити?

Всі стояли, не знаючи, що робити.

- Мяу! Мяу! - наполегливо нявкав кошенятко.

- Я знаю, хто йому допоможе, - сказала Совуша і полетіла.

Через кілька хвилин прилетіла мама-сова. Вона підлетіла до сосни і відразу спустилася на землю. Раптово першокласники побачили на галявині кошеня.

- Ура! Ура! - зраділи діти. - Кошенятко врятований! Спасибі, тітонька-сова!

Совуша теж підлетіла на галявину. Її мама врятувала нетямущого кошеня! Тепер вже сама Совуша пишалася своєю мамою, як раніше мама пишалася нею.

А маленький кошенятко злякався безлічі радісних і шумливих дітей. Він сховався за лапу Барбоса і ні за що не хотів виходити.

- Що з тобою робити? Мені ж в приморське поселення треба. Ну, гаразд, іди сюди, - Барбос взяв кошеня.

Малюк міцно вхопився за собачу шерсть, підібрався до шиї і сильно вчепився лапками.

- Залишайся з нами, кошеня! - кричали першокласники, але малюк ховався в хвилястій шерсті пса.

Гість, який любить молоко

Ягня був удома сам. Він полив бабусині квіти, доїв усі смачні зернятка і сів малювати. «Чому олівець не малює?» - здивувався ягня. Він перевернув його іншим кінцем. «Ось як правильно, - зрадів малюк. - Намалюю травичку, вона така соковита і смачна. Вона зелена, така, як цей олівець. А сонечко жовте», - міркував Персик вголос, щоб якось себе розвеселити, адже одному в хаті було дуже нудно, а ослухатися бабусю Розі він не смів.

Раптом ягня почув, як відчинилися вхідні двері.

- Бабуся! - зрадів ягня і побіг в передпокій.

На порозі стояли Барбос і з ним ще один пес.

- Барбос! - зрадів Персик. - Ура!

- А де бабуся Розі? - запитав Барбос.

- Вона лисицю шукає, щоб вона забула дорогу до нашого дому, - невимушено відповів Персик.

- А до вас приходила лисиця? - насторожився пес.

- Так, приходила, бабуся її мотузкою зв'язати хотіла. Вони в коморі билися.

- Билися!? - Барбос підняв брови від здивування.

Персик глянув на брови Барбоса і тільки тепер помітив кошеня, який пригрівся на шиї пса.

- Ой! Кошеня! - зрадів Персик. - А звідки ти дізнався, що нам потрібен кошеня? - запитав малюк.

- Вам потрібен кошеня? - знову здивувався Барбос. - Навіщо?

- Зерно вартувати. Ой, який гарненький, - похвалив його ягня.

Барбос, звичайно, не зрозумів, яке зерно повинен вартувати кошеня. Він зняв кошеня зі своєї шиї і поставив його на підлогу.

- Ти, Персику, доглянь за кошеням, а ми підемо бабусю шукати, - стурбовано сказав пес. - Іди за мною, Дунає, - покликав він.

Пси вийшли з будинку, понюхали сліди на ганку, потім біля комори і у дворі. Взявши слід, вони кудись помчали.

*

- Ти такий маленький, - сказав Персик кошеняті. - Молока налити? Його у нас в супермаркеті повно. Прямо з ферми привозять.

- Налити, - тихо відповів кошеня.

Персик взяв тарілку зі столу і наповнив її молоком. Кошеня сказав: «Мяу», і почав хлебтати молоко.

- А ти випадково зерно не любиш? - про всяк випадок перепитав ягня.

- Я молоко люблю і рибку, - відповів кошеня, облизуючи молоко з вусів.

- Тоді добре, - заспокоївся Персик.

Коли кошеня допив молоко, ягня сказав:

- Рибки немає. Бабуся не купила. Ми не знали, що ти прийдеш. А ти вмієш вартувати зерно? - знову поцікавився ягня.

- Не знаю, - знизав плечима кошеня. - А від кого охороняти?

- Від мишей, - відповів Персик.

- Я ще ніколи в житті не вартував від мишей, - невпевнено сказав кошеня.

- Навчишся. Всі чогось вчаться. Я ось двір мести навчився мітлою.

- Мітлою? - здивувався кошеня. - А ти її не боїшся?

- Чого її боятися? - запитав ягня.

- Вона ж б'ється, - пошепки відповів кошеня.

- Наша ні за що не б'ється. У нас всі добрі.

- Добрі? І молоко дають? - з надією запитав малюк.

- Тобі - молоко, мені - сіно і зерно. Тільки його вартувати треба.

- Гаразд, буду вчитися вартувати, - погодився кошеня. - А бабуся погодиться мене залишити?

- Вона хотіла, - впевнено сказав Персик.

- Хотіла? - зрадів кошеня. - Мене залишити хотіла? - перепитав він.

- Ну, якщо ти любиш молоко і любиш вартувати, то тебе, - відповів ягня. - А як тебе звати?

- Не знаю, - знизав плечима кошеня.

- Не переживай, бабуся щось придумає, - пообіцяв ягня. - Мене вона Персиком назвала. Я їй скажу назвати тебе Зефіром. Хочеш? Персик з Зефіром не переплутати.

- Можна, - посміхнувся кошеня, - тільки треба у бабусі запитати. А як її звати?

- Її звуть бабуся Розі. Це найчудовіша бабуся у світі, - посміхнувся ягня.

- Сама чудова? - кошеня мрійливо подивився на тарілочку з-під молока.

Бабуся в засідці

Барбос здалеку побачив бабусю. Біля берега він зауважив лисицю, яка прилягла відпочити на човні.

- Тс! - показав Барбос псу Дунаю. - Залишайся тут, у очереті. Прикриєш тили.

Барбос тихо підійшов до бабусі.

- Сідай поруч, - сказала бабуся без зайвих слів.

- Що ти задумала? - так само без зайвих вітань запитав пошепки Барбос.

- Зараз сітку на лисицю накинемо і в поліцейський відділок.

- А ти вовка не бачила з лисицею?

- Вовка не було. Вона одна. Наїлася риби, відпочиває.

- Де ж вона рибу взяла? Невже сама наловила?

- Якщо б вона ловила рибу, то не ходила б по дворах. Може, рибу десь украла?

- А може подільник наловив, - припустив Барбос і задумався. - Ти, бабусю, йди додому, ми тут з Дунаєм впораємося, з напарником моїм.

- А де він? - запитала бабуся.

- У очереті, - відповів онук.

- Ні, Барбосе, поки ми лисицю не схопимо, я не піду. Вона до нас у двір повадилася. На Персика полює. Я повинна її обов'язково схопити, - твердо сказала бабуся.

- Тоді давай подивимося, може напарник з'явиться, - запропонував Барбос. - Раптом тут Сірий ховається. Дуже треба його спіймати, адже він полює на малюків і тримає в страху всю школу.

- Давай стежити, - погодилася бабуся. - Раптом велику рибу зловимо, - тихо засміялася вона.

Моторний човен

Вовк біг підтюпцем уздовж моря. Гострим поглядом він оглядав дикий берег. «Недалеко пляж і човнова станція. Може там пощастить когось побачити», - думав вовк.

Дійсно, на пляжі сидів, опершись на надувний човен з мотором, кіт Матрос. Кота майже всі знали на узбережжі, тому що у нього була смугаста спинка, ніби тільняшка одягнена, а по-друге, всі знали, що він мріяв стати морським котом, мріяв про далекі подорожі в далекі країни, про боротьбу зі штормами, про порятунок команди моряків. Але це були тільки мрії. Насправді він не був ніяким матросом, а тільки котом-мрійником. Нещодавно з ним, правда, трапилася приємна історія. Господар човна, який він взяв покататися без дозволу, пошкодував кота і навіть дозволив доглядати за човном на пляжі, мити і сушити його після морських прогулянок, а ще й стерегти його в гаражі, куди човен ховали на ніч або в холодну пору року.

- Матросе! Привіт! - крикнув Сірий здалеку. - Як життя?

- Холоднішає, - відповів невпопад кіт.

- Чого не катаєшся? - запитав вовк, підійшовши ближче.

- Весла сушу, - сказав кіт вовку.

- Робота є, - шмигнув носом Сірий.

- Якщо ти щодо човна, то це не мій, - попередив кіт.

- Та ладно, Матросе, скажеш теж - не твій. Перевези мене у затоку. А там розрахуємося.

- Не можу, - відповів кіт. - З господарем домовляйся.

- А це бачив? - вовк випустив довгі кігті на міцній лапі. - Зараз від твого човна нічого не залишиться, а господареві скажу, що це ти човен подер.

- Гаразд, - неохоче погодився кіт. - Сідай.

Як тільки човен відплив від берега, вовк штовхнув кота Матроса в холодну воду, а сам натиснув на швидкість та поплив в море.

Добре, що Матрос вмів плавати. Він поплив до берега. Судома мало не звела йому лапу, але йому пощастило, що він уже намацав дно. Вийшовши на берег, він обтрусився. З шерсті в різні боки полетіли дрібні бризки. Кіт не знав, куди йому бігти в першу чергу: чи то господаря шукати, чи то човен переслідувати. «Хазяїна шукати - час втрачати, - вирішив кіт, - треба бігти вздовж берега, раптом побачу, куди поплив Сірий».

Було холодно, але кіт Матрос цього не помічав. Він поспішав. Він повинен знайти човен і повернути його господареві. «Обіцяю, - подумав кіт. - Слово Матроса».

Морська операція

Барбос і бабуся Розі сиділа в засідці, Дунай сторожив в очеретах. Раптом на морі пролунав гул мотора. Лисиця схопилася, зраділа і помахала хвостом. Вовк заглушив мотор.

Сірий з човна розглядав берег гострим поглядом. Начебто все було тихо, але досвідчений вовк за звичкою не став довіряти тиші.

- Пливи сюди, Лисунко, якщо хочеш зі мною, - покликав він.

- Як це пливи? - оторопіла лисиця. - Вода ж крижана, - вона доторкнулася лапою до води. - Я ж не риба, підгреби ближче, - сказала вона.

- Пливи, я сказав, - злобно наказав вовк, - інакше поминай, як звали.

Лисиця бігала вздовж берега, не наважуючись зайти у воду.

*

- Втечуть, - шепнула бабуся Розі із засідки.

- Так, моторний човен не наздогнати, - сказав Барбос. - Ех, якщо б катер патрульний викликати, та рації немає.

- Давай, хоч лисицю зловимо, - запропонувала бабуся.

- Вперед! - скомандував Барбос.

Прихопивши сітку, вони вдвох ринулися до лисиці. Пес Дунай теж кинувся за ними.

Лисиця не встигла отямитися, як опинилася заплутаною в старій сітці.

- Нічого собі! - сторопів вовк, заводячи мотор. - Тримайся, лисице! Не згадуй лихом! - крикнув він. - Сподіваюся, хоч морських бичків ти наїлася!

- Вовк, вовк! Не кидай! Куди ти!? - кричала в розпачі лисиця.

Дунай угледів кота, що біг уздовж берега і побіг до нього.

- Мені до Барбоса! - сказав кіт, не зупиняючись.

- Матрос? - здивувався Барбос, коли кіт і пес Дунай підбігли.

- Він поплив в затоку! - повідомив захеканий кіт. - Терміново в погоню!

- Почекай, віддихайся! Зараз лисицю відведемо до поліцейської дільниці. Там викличемо морський патруль, - сказав Барбос.

- Треба повернути човен господареві, - тяжко дихав втомлений кіт. - Вовк його у мене на човновій станції вкрав.

- Не переживай, Матросе, зараз розберемося, підемо. Вставай, лисице, пішли, - скомандував пес Барбос.

- Будеш знати, як по чужих коморах бігати, - пригрозила бабуся лисиці.

Подяка бабусі

У районний поліцейський відділок прибуло п'ятеро візитерів. Коту відразу дали ковдру зігрітися і налили гарячого чаю з лимоном. Лисицю відправили в камеру. До Барбоса і Дуная вийшов пес Полкан:

- Молодці, хлопці! Оперативно ви лисицю впіймали, - похвалив він. - Розі! Здрастуй дорога! - помітив він бабусю Розі.

- Це не ми молодці, це бабуся молодець! - сказав Барбос. - Операція із захоплення лисиці пройшла під керівництвом бабусі Розі.

- Розі, - засміявся пес Полкан. - Ти така ж невгамовна? Чи не забувається бойове минуле? Молодець, молодець. По-перше, що лисицю зловила молодець і, по-друге, що виростила такого хлопця, - Полкан поплескав по плечу Барбоса.

- Дякую, Полкане, - посміхнулася Розі. - За Барбоса мені приємно! Я, мабуть, піду, а то у мене Персик сам вдома.

- Дякую за службу, - попрощався Полкан.

- Служу вітчизні, - відповіла по-бойовому Розі і пішла.

*

- Дозвольте доповісти? - запитав Барбос.

- Доповідай, підемо в кабінет, - покликав Полкан.

- Вовк Сірий пішов на моторному човні, який він захопив на човнової станції.

- Це він Матроса викупав в морі? - запитав Полкан.

- Так точно. Матрос переслідував його по берегу, - продовжував Барбос. - Імовірно вовк хотів потрапити у затоку. Але можливо він плутав сліди.

- Зрозуміло, - сказав Полкан, - зараз оголосимо операцію «Перехват», повідомимо морську патрульну службу. Нехай Матрос не переживає, знайдемо ми його човен, нікуди він не дінеться. Ідіть, відпочиньте трохи з Дунаєм. Я вас викликаю, як тільки знайдеться човен.

- Господар може подумати, що це Матрос човен забрав, переживає кіт, - зауважив Дунай.

- З господарем ми розберемося, - запевнив Полкан. - Головне зараз - човен знайти.

Бабуся вдома

Розі повернулася додому. За вікном вже вечоріло.

- Я вдома, - крикнула вона з передпокою. - У нас гості?

- Бабусю, а звідки ти знаєш, що у нас гості, - запитав Персик. - Тобі Барбос сказав?

- Ні, Барбос нічого не говорив. У мене ж нюх, як у собаки, - засміялася бабуся. - І хто тут у нас в гостях? - запитала вона.

- Це Зефір. Ти не заперечуєш, якщо ми його так назвемо? - запитав Персик.

- Якщо когось звуть Зефіром, то називати його Бубликом вже пізно, - засміялася бабуся. - Ну, йди сюди, Зефіре, - покликала вона кошеня.

Він вийшов з-за ніжки столу.

- Здрастуйте, - посміхнувся кошеня. - Я хочу вчитися вартувати зерно.

- От молодець, - сказала бабуся, - нам якраз потрібен нічний сторож в комору.

- Правда? - з надією подивився Зефір.

- Давайте їсти і спати. Зефіру молочка, Персику сіна, - бабуся пішла на кухню.

*

- Бабусю, а можна я сьогодні із Зефіром в коморі переночую? - запитав ягня, дожовуючи сіно. - Йому буде самому дуже самотньо там.

- Можна, - позіхнула бабуся. - Лисицю зловили, вона не прийде. Спи спокійно. На сіні так приємно і тепло спати. Романтика!

- Романтика! - сказали ягня і кошеня, ідучи до комори.

Нарада

А в кабінеті начальника районної поліції допізна горіло світло. Барбос сидів за столом, а стажисту псу Дунаю не сиділося на місці. Він був під враженням від проведеної операції з затримання лисиці і йому не терпілося кинутися в погоню за Сірим вовком.

У свій кабінет увійшов пес Полкан, ведучи за собою кота Матроса.

- Відбій, хлопці, - сказав начальник поліції. - Патрульний катер знайшов човен твого господаря, Матросе. Так що ти не переживай. Вони доставили човен на човнову станцію, а господареві сказали, що Сірий сам заволодів моторним човном. До тебе претензій немає. Бувай здоровий.

- А Сірого поруч не було? – запитав нетерплячий пес Дунай.

- Він ймовірно, вже затаївся десь, - відповів Полкан.

Кіт Матрос не йшов, він переминався з ноги на ногу.

- Ти щось хотів, Матросе? - запитав Полкан.

- Я хотів запитати, чи не потрібні вам поліцейські коти? - несміливо сказав кіт.

- В поліцейські коти хочеш? Гарна справа. Є у мене для тебе робота, Матросе.

- Справді!? - зрадів кіт.

- Навесні, як лід зійде, візьмемо тебе рибним інспектором браконьєрів на річці ловити.

- Інспектором? - не повірив своїм вухам кіт. - А на зиму роботи немає?

- Якщо в засідці хочеш посидіти, будь ласка, - посміхнувся Полкан.

- Ура! Я готовий! Прямо зараз!

Поліцейські пси засміялися.

- І поліцейський значок у мене буде? - з надією запитав кіт.

- Станеш рибним інспектором, буде у тебе значок, а поки будеш стажистом, як Дунай. Поступаєш у розпорядження Барбоса.

- Слухаю! - вигнув груди кіт Матрос.

- Ти тільки в засідку не ходи в червоному шарфі, а то помітним будеш, - приховуючи усмішку, сказав пес Полкан.

- Ні, ні, - запевнив кіт, - на завдання я замаскуюся.

- Замаскуєшся? Як? - посміхнувся пес Барбос.

- Перше - це чорні окуляри, - відповів кіт. - Друге - парасолька.

- А окуляри навіщо? - запитав молодий Дунай.

- Щоб не упізнали, - відповів кіт.

- А парасольку навіщо? - широко посміхнувся Барбос.

- Парасолька - раптом дощ, - серйозно відповів кіт.

- Ну, жартівник, з тобою не засумуєш, Матросе. Гаразд, Барбосе, проведеш йому інструктаж. Перейдемо до справи, - вже серйозно відповів Полкан. - Барбосе, де думаєш шукати Сірого?

Барбос підійшов до карти, що висіла на протилежній стіні.

- Якщо він не пішов з нашого району, то може зайти на Оленячий острів або на пасіку до Михайла Потаповича. Додому вовк не піде, до кабана теж.

- Правильно міркуєш, - похвалив Полкан. – Напевно, він захоче в лісі перечекати зиму.

- А можна я перевірю на Оленячому острові? - запитав кіт Матрос, підійшовши до карти. - Він оточений річкою, а річка - це моя територія.

- Добре, перевір, - погодився Полкан. - Тільки без маскування, - посміхнувся він.

- Я як краще хотів, - Матрос почухав потилицю.

- І нікому поки не говори, що працюєш в поліції. Щоб вовк не дізнався.

- Є нікому не говорити! - відчеканив кіт.

У коморі

У коморі було вже темно, але у невелике віконце світив місяць і висвітлював сіно.

- Залазь сюди, - сказав кошеня, встрибнувши на тюк сіна, - тут так м'яко! А мені подобається в коморі.

- Нахили один тюк, а то я не залізу, - попросив ягня.

- Зараз, - кошеня відштовхнув тюк і він впав на бік.

- Ура! Справжнє ліжко, - зрадів Персик, залазячи на тюк сіна. - Пахне! Відразу згадується літо, сонечко, квіти, - позіхнув він.

Кошеня ліг поруч.

- Удвох тепло, ти такий м'який і теплий, - сказав кошеня, - як ковдра.

- Замерзнеш - грійся, - сказав ягня. - Я ніколи не мерзну.

- А ти коли-небудь бачив мишей? - запитав кошеня.

- Бачив, вони такі сірі і спритні. Почекай, Зефіре, давай покладемо поруч мішок, а то раптом миші прийдуть.

Персик зістрибнув на підлогу, але підняти мішок він не зміг.

- Важкий, - сказав ягня. - Зерна на всю зиму. Давай краще присунь до мішка наше ліжко.

- Давай, - кошеня зістрибнув з тюка і допоміг ягняті.

- Все, можна лягати, - сказав ягня, знову піднімаючись на тюк.

- Поруч з тобою і поруч з мішком, - примостився кошеня.

- Грійся біля мене, - запропонував Персик. - До ранку може похолодати. До ранку завжди холоднішає.

- А чому до ранку холоднішає? - запитав кошеня.

- Тому що земля остигає за ніч, - відповів ягня.

- І комора остигає? - запитав, позіхаючи, кошеня.

- Все, все.

- А вдень не остигає? - знову запитав кошеня.

- Днем сонце зігріває, - відповів ягня.

- А якщо немає сонця?

- Тоді тепле повітря зігріває.

- А звідки воно береться?

- Воно прилітає, щоб зігріти землю.

- А місяць вночі не зігріває?

- Місяць тільки світить, але не зігріває, - позіхнув знову ягня.

- А що таке місячна доріжка? - запитав кошеня.

Персик не відповів, бо він солодко спав.

- Місячна доріжка - світло для котів, - відповів собі кошеня, - щоб мишей бачити вночі.

Кошеня згорнувся клубочком і солодко заснув.

- Тс! - сказала мишка своїй подружці. - Нехай спить. Він ще такий маленький!

- Пі-пі! - засміялася подружка. - Зефір. Хи-хи! Ти коли-небудь чула про кота-Зефіра?

- Ні, хи-хи! Тс!

З добрим ранком

Вранці бабуся Розі відкрила комору. На сіні вона побачила сплячих поруч малюків.

- Бабуся! - відкрив очі Персик і посміхнувся.

- Підемо, дам тобі морквину, - покликала вона ягня. - Не буди Зефіра, нехай спить, - сказала бабуся. - Напевно всю ніч не спав, мішок сторожив від мишей. От молодець!

Ягня тихенько встав і вийшов з комори.

- Дідусю, ти на роботу? - запитав він у дідуся, який розчісував свої вуса. - Ти не вихідний?

- У охоронців немає вихідних, - відповів дід. - А ти охороняй бабусю, - посміхнувся він у вуса.

- Є, охороняти бабусю, - відповів Персик по-військовому, як дід.

- Молодець! - дідусь закрив за собою хвіртку.

*

- Зефір охороняє мішок, а я буду охороняти бабусю і комору, - придумав ягня.

- Персику! - покликала бабуся. - Поїж сіна, я в супермаркет за молоком. А ти будинок охороняй, зачинися там, нікому не відкривай.

- А хто буде охороняти кошеня в коморі? Можна я буду у дворі? - запитав Персик.

- Добре, але з двору нікуди! Я скоро.

- Добре, бабусю! - пообіцяв ягня.

Через кілька хвилин з комори вийшов кошеня і потягнувся.

- Доброго ранку, Зефіре! - посміхнувся ягня.

- Доброго ранку!

- Ти чого прокинувся?

- Без тебе холодно спати, - відповів кошеня.

- Нічого, зараз сонечко пригріє, тепло стане.

- А що ти робиш? - запитав кошеня.

- Я дім охороняю, комору, тебе, - гордо відповів Персик.

- Давай разом охороняти дім, комору і тебе, - запропонував Зефір.

- Ура! Придумав! - закричав ягня. - Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене!

- Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене? - перепитав кошеня. - Давай!

Подув легкий вітерець. З дерева зірвалося кілька листочків.

- Шур-шур, чуєш, як падає листя? - запитав ягня.

- Чую. Може, залізти на дерево і потрусити їх? - запропонував кошеня.

- Ні, малюкам не можна лазити на дерева, - сказав розумний Персик. - І якщо ти потрусиш все листя, то ми не помітимо, яка чудова і красива осінь, не почуємо, як шарудять листя: «Шур-шур».

- Не помітимо? - здивувався кошеня.

- Ні, - похитав головою Персик.

Знову подув вітерець. Один листочок впав прямо на кошеня.

- Ой, - сказав Зефір, - він мене накрив.

- Значить, тебе треба підмітати, - вирішив Персик.

- Я не люблю, коли мене підмітають, - кошеня виліз з-під листка.

- Тоді давай просто слухати, як падає листя, - запропонував ягня. - А то вони всі впадуть, а ми вже не почуємо, як падають сніжинки. Вони дуже тихо падають.

- Сніжинки? А які вони? - запитав кошеня.

- Ти ніколи не бачив сніжинок? - здивувався ягня.

- Ніколи, - запевнив кошеня.

- Сніжинки такі білі, пухнасті, м'які, - згадував ягня, - ще вони холодні.

- І на мене може впасти сніжинка, як листочок? - запитав кошеня.

- Може, - посміхнувся Персик.

- І я замерзну?

- Ні, не замерзнеш! З ними весело!

- Весело? - недовірливо подивився кошеня.

- Дуже! - став кружляти ягня, ніби на нього падає сніг. - Все кругом білим-біло!

- Все кругом білим-біло! - сміявся і кружляв кошеня. - Ой! Мені щось впало на ніс, - сказав він.

- Це перша сніжинка! - зрадів Персик.

- Це сніжинка? - здивувався кошеня. - Але вона розтанула.

- Це твій ніс її зігрів, і вона розтанула, - засміявся Персик.

- Так що, я стану весь мокрий? - розгублено запитав кошеня. - Вони всі розтануть?

- Ні, це тільки перші сніжинки тануть.

- Ой, ще одна сніжинка на лапці! - зрадів кошеня.

- І у мене на шерсті! - сміявся ягня.

- А чому вони не шарудять?

- Тому що вони легкі і тихі. Взимку вони будуть скрипіти під ногами, - згадав Персик.

- Сніжинки можуть скрипіти? - здивувався кошеня.

- Так, на морозі, - відповів Персик.

«Який дивний світ», - подумав кошеня.

З дерева знову впало листя. Цього разу воно потрапило на ягня.

- Стій, я тебе потрушу! - закричав кошеня.

Друзі сміялися, їм було дуже весело.

Малюкам на замітку

Слово автора

Друзі, ви всі, напевно, знаєте, що не можна лазити на високі дерева. І маленьке кошеня, і ведмедик не могли самі злізти з сосни, їм знадобилася допомога дорослих. А ось розумний ягнятко Персик не пустив на дерево кошеня.

Я сподіваюся, що казка про відважну бабусю Розі вам сподобалася. Ви спостерігали, як хоробро вона захищала ягня і свій дім від хитрої і підступної лисиці? На щастя, лисицю впіймали. Але небезпечний вовк на прізвисько Сірий все ще на волі. А ось кіт Матрос, мені здається, буде виправлятися, бо його ж чекає нова цікава робота. Може, збудеться його мрія? Як ви думаєте?

Новий герой маленьке кошеня Зефір знайшов новий дім. Думаю, миші доставлять йому ще чимало клопоту. Цікаво, чи вбереже кошеня мішок з зерном для ягняти?

Зустрінемося на сторінках нових книг.

ДАЛІ БУДЕ

НА ПОЧАТОК