Пес Барбос кн.3 Веселий цирк, або Ближній бій

Анотація

Перед вами третя книга з серії «Пес Барбос йде по сліду». Прочитавши книгу, ви дізнаєтеся, чому Барбос перестав переслідувати вовка, і познайомитеся з бабусею Розі. Ви дізнаєтеся, що сталося під час циркової вистави і хто переодягнувся клоуном. Також ви дізнаєтеся, як малюки провели свої канікули, з ким вони познайомилися, які добрі справи вони робили і що сталося на збиранні врожаю. А ще ви дізнаєтеся, чому навчився Мишко на канікулах і що він привіз в подарунок для Совуші.

Якщо вам сподобається ця книга, то шукайте наступну.

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2019 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Знахідка

Сірий вовк стояв під вікном лісової школи. «У-у-у!» - затягнув він, коли в актовому залі заспівали: «Як добре, що у світі друзі є». «Ех, добре звучить, мені б на сцену, ось я б заспівав!» - подумав вовк.

Раптово двері школи відчинилися і звідти з гавкотом вискочив пес Барбос. «Овва! Таку пісню зіпсував», - встиг подумати вовк і кинувся навтьоки.

Він вибіг зі шкільного двору і помчав через ліс до річки. «Ось переслідує собачий пес, бач, як швидко бігає, - думав вовк набігу, - треба тікати! Ех, яка ганьба, гроза лісу, від собаки тікаю, як останній боягуз. Але нічого, віділлються тобі, Барбос, вовчі сльози».

Сірий галопом наближався до берега річки. Він хотів заплутати свої сліди на воді, щоб Барбос не зміг переслідувати його по нюху, але Барбос не відставав, біг по п'ятах.

Недалеко був брід, вовк кинувся до нього, щоб перебратися на інший берег річки. Барбос хотів його переслідувати, поки не зловить, але раптово він почув на березі: «Бе-бе! Спасі-і-іть! Бе-бе!». Барбос зупинився і подивився, хто кличе на допомогу. На березі стояло прив'язане до кілочка маленьке ягня.

- Бе-бе! - знову закричав малюк.

- Гав! Чого кричиш? - запитав Барбос.

- Мене вовк вкрав, я хочу додому до бабусі, бе-бе, - хникав ягня.

Барбос озирнувся по сторонах. Сірий вовк уже був далеко. «Переслідувати вовка і кинути ягнятко? - подумав пес. - Ні, малюка в біді кинути не можу. Я тебе все одно зловлю, Сірий. Нікуди від мене не дінешся».

- Гаразд, підемо до твоєї бабусі.

- Спа-а-асибі, - промекав ягня.

Барбос вийняв кілочок з річкового піску і повів малюка в село.

*

- Ось тобі й маєш, знайшовся! А бабуся твоя поїхала. Такі справи, - сказав дідусь-сусід. - Подумала, що тебе вовк з'їв і поїхала від розладу нервів.

- Бе-бе! - заплакав малюк. - Куди ж мені діва-а-атися? Бе-бе.

- Я б узяв тебе до себе, але у мене ж козел мій Боня в хліві, чи не уживеться він з тобою, - почухав лоба дідусь.

- Бе-бе! - бекав ягня.

- Ти це, ти не плач, - сказав Барбос, - я тебе до своєї бабусі Розі відвезу. Вона маленьких любить. Може, не вижене.

- Чи не вижене? - запитав з надією малюк. - Я буду їй всі бур'яни на городі вискубувати, буду допомагати, - пообіцяв він.

- Ну, раз будеш допомагати, то точно не вижене, - посміхнувся пес.

Новий охоронець

Шкільний концерт закінчився.

- А тепер кілька оголошень, - сказав директор-олень. - Діти, завтра починаються шкільні канікули. Я сподіваюся, що на канікулах ви не будете пустувати, не будете самі бродити по лісі. Завтра вранці я вас чекаю в школі.

- Як! Завтра ж канікули! Завтра в школу не йти! - дивувалися школярі.

- Діти, завтра в школі буде циркова вистава. Циркові артисти перед гастролями погодилися приїхати до нас і виступити, - сказав Олень Оленевич.

- Ура! Здорово! Цирк! - кричали радісні діти.

- Тихо, тихо, - посміхався директор. - Я знаю, що вам не терпиться побачити виставу, але почекаємо до завтра. Ще одне оголошення. У нас новий охоронець. Його звуть Рекс. Прошу на сцену.

Рекс піднявся на сцену і став поруч з Оленем Оленевичем.

- Діточки, - продовжував директор, - прошу слухатися Рекса і виконувати його вказівки.

- А де Барбос? - крикнув хтось із залу.

- Пес Барбос на важливому завданні, - відповів директор. - Зустрінемося завтра. Зараз всі по домівках.

*

За першокласниками приїхав автобус. Малюки були приголомшені новиною про зміну охоронця. Вони так полюбили Барбоса!

Рекс увійшов в автобус і сів на сидіння.

- А скажіть, будь ласка, де ваш значок? - запитав єнотик у охоронця.

- Я його заховав, щоб ніхто сторонній не знав, що я охоронець, - відповів Рекс. - Буду працювати під прикриттям.

Йоїчка запитала у Йойо:

- Ми будемо його прикривати?

- Швидше він нас буде прикривати, - примружив око Йойо. - А там подивимося, який він охоронець.

- Ми будемо і за ним шпигувати? - прошепотіла Йоїчка.

- Тільки трошки, - Йойо склав два пальці, ніби він показує маленького-маленького їжачка.

- Ура! Люблю шпигувати, - сказала Йоїчка.

- Тс-с, - Йойо приклав палець до губ.

Малюки ще не доїхали до зупинки мишеняти, який жив ближче всіх до школи, як автобус раптово зупинився.

- Дорогу перегороджено! - сказав водій-бобер.

- Усім залишатися на місцях! - дав команду Рекс. - Бобер Бобрович, закрийте двері, коли я вийду.

- Добре, - відповів водій.

Рекс виглянув з автобуса і повів носом, нюхаючи повітря. Потім він вийшов з автобуса, підняв велику гілку, що перегородила шлях, і відкинув її геть.

- Сильний, майже, як мій тато, - зауважив Мишко, який спостерігав у вікно.

- Мій тато теж сильний, - сказав єнотик.

- Ні, такого сильного, як ведмідь, не знайти, так мама каже, - наполягав на своєму Мишко.

Рекс озирнувся навколо і підійшов до автобуса. Бобер відкрив двері, пес увійшов:

- Напевно, висохла гілка і впала, - зауважив Рекс, - поїхали!

На зупинці мишеняти Рекс знову вийшов і вирішив проводити мишеня до самого дому.

- Я швидко, почекайте трохи, - сказав він і пішов.

- І Барбос мишеня проводжав, - сказала Совуша.

- А ми забули, що завтра цирк приїжджає! - згадав Зая.

- Ми ж не запитали, які будуть артисти! - кричав єнотик.

- Ведмеді на велосипедах точно будуть, - сказав Мишко.

Всі притихли.

- І твоя мама буде виступати? - запитала Совуша.

- Буде, - посміхнувся Мишко.

- А що твоя мама теж їде на гастролі? - запитала Йоїчка.

- Так, і я їду з нею на час канікул, - відповів ведмедик.

- Щасливий! - сказав зайченя.

- Ти будеш подорожувати з цирком!? - захоплено запитав єнотик.

Мишко згідно кивнув.

- Ось мені б поїхати з цирком, - мрійливо сказав Зая.

- Тобі в цирк не можна, - зауважив їжачок, - ти ж левів боїшся.

- А там є леви? - здивувався Зая.

- Ні, - відповів ведмедик, - у них верблюденя, жираф і слоненя.

- Ніколи не бачила жирафа! От би побачити! - сказала Йоїчка.

Повернувся Рекс:

- Поїхали! - скомандував він.

Нова бабуся

Барбос привіз ягня в приморське поселення, де жили його бабуся і дідусь. Дідуся, правда, не було вдома, він проводив весь час на службі.

- Ой, до мене гості, - зраділа бабуся. - Дай хоч подивлюся на тебе. Красень! Дочекалася бабуся. Поліцейський пес! Дай я тебе поцілую, - вона обійняла свого улюбленого онука.

Бабуся Розі дуже пишалася своїм онуком. Особливо, коли він отримав нову роботу і поліцейський значок.

- А це хто з тобою такий гарний? - запитала бабуся.

- Це ягня, йому ніде жити, - сказав Барбос.

- Як ніде! - вигукнула бабуся. - Глянь, скільки у мене місця!

- Ви дозволяєте!? - з надією запитав малий. - Я вмію двір мести, вмію траву на газоні щипати, вмію паркан фарбувати.

- Чесно кажучи, ці бур'яни мене вже замучили. У мене від них алергія, - чхнула бабуся. - Якщо хтось буде стежити за моїми газонами, я буду рада. Як звуть тебе, малюк?

- Я сам не знаю, - зітхнув ягня.

- Тебе звуть Персик - вирішено, зараз я буду вас годувати, - сказала бабуся.

- Мені треба бігти на службу, бувай, бабусенька, - пес поцілував бабусю в щоку.

- Ну, зовсім, як його дід, - захоплено дивилася бабуся вслід онукові.

Ягня зірвав бур'ян і жував його.

- Що ж, раз Барбос втік, будеш моїм онуком, - сказала господиня дому.

- Добре, бабуся Розі, - ягня дожовував бур'ян.

Нова робота

Барбос сидів в кабінеті начальника районної поліції. Він доповідав, що перестав переслідувати вовка через маленького ягня.

- З сьогоднішнього дня ти займаєшся пошуками Сірого. Призначаю тебе поліцейським шукачем, - сказав Полкан.

Барбос посміхнувся.

- А як же першокласники? - запитав він.

- У школі буде працювати Рекс, він досвідчений охоронець. І першокласників він буде охороняти, - відповів Полкан.

- Рекс охороняв нашу морську школу, коли я там вчився, - сказав Барбос. - А можна попрощатися з малюками? - запитав він.

- Чого тобі з ними прощатися, ще побачиш не раз. Але якщо хочеш, зайди, звичайно, в школу. Але зараз почалися канікули. Як би Сірий вовк не скористався неорганізованим відпочинком дітей. Треба землю рити, а вовка знайти.

- Буду старатися, - сказав Барбос.

- Ось що, Барбос. У мене до тебе особисте прохання. Візьми під своє керівництво мого телепня. Синок мій, каже, хочу бути поліцейським псом. Але ти сам молодий, може, ви з ним швидше знайдете спільну мову.

- Якщо ви мені довіряєте, то можна спробувати, - сказав Барбос.

Полкан натиснув на сигнальну кнопку і до нього в кабінет пропустили його сина.

- Знайомтеся. Це наш шукач пес Барбос, а це мій лобуряка - пес Дунай.

- Гав-гав, - привітався Дунай.

- Спрацюємося, - сказав Барбос, поглядаючи на довгоногого нескладного молодого пса.

Третій помічник

Вовк сидів у кабана в домі.

- Ех, кабанчик, такий обід зірвався, - сказав вовк. - Я ж ягня вів, він пасся за селом, ось я його і стягнув. Уже до річки дійшли. Дай, думаю, подивлюся, що там, в школі відбувається.

- А що там? - поцікавився кабан.

- Там концерт. Залишив я біля річки ягня і пішов до школи. А вони співають всі. Я теж заспівав. Так цей Барбос як вискочив зі школи та яа-а-ак погнався за мною. Довелося ноги забирати. А обід наш Барбосу дістався. Цікаво, він ягнятину любить?

- Напевно пошкодує, до дідуся відведе, - припустив кабан.

- До бабусі, - поправив його вовк. - Це бабуся прив'язала його попастися там.

Кабан розпалював вогнище.

- Слухай, кабанчику, нам потрібен третій помічник, щоб переловити усіх малюків. У тебе нікого немає на прикметі? - запитав вовк.

- У мене тут сусід є, тхір, ще той хижак. Думаю, він тобі знадобиться.

- Не мені, а нам, - сказав вовк. - Клич його.

Кабан пішов за тхором, бурмочучи під ніс: «Не нам, а вам. Я і жолуді їсти можу».

Через десять хвилин кабан повернувся з тхором.

- Здоровенькі були, - привітав тхір вовка. - Це вам до обіду, - він поставив відро яєць. - На фермі розжився.

- Я яєчню посмажу, дуже до речі, - зрадів кабан.

Вовк, кабан і тхір обідали за столом та обговорювали плани.

- Я ось, що думаю, - сказав вовк, відправляючи в рот яйце. - Щоб переловити малюків треба знешкодити цього Барбоса. Схопимо малюка і заманимо Барбоса в пастку. А далі ми господарі лісу.

- У них завтра цирк в школі буде, - повідомив тхір.

- Цирк говориш? - вовк задумався. - Тоді плани змінюються. Ти, тхір, підв'яжешся клоуном і підеш до школи.

- Я? Клоуном? - здивувався тхір.

- Ну не я ж, - відповів вовк. - Мене в школі всі знають, кожна мама розповідає дитині на ніч казку про Сірого вовка.

Циркова вистава

Вранці в школі було шумно. Школярі хвилювалися в очікуванні циркової вистави, вони шуміли, обговорювали, чи будуть виступати клоуни, і весело сміялися.

Нарешті завіса відкрилася і на сцені з'явився клоун з величезним надувним м'ячем.

- Вистава починається! - сказав він, сідаючи на м'яч.

М'яч покотився назад, клоун виявився на підлозі. Діти сміялися. Далі було дуже весело. Клоун виховував м'яч, щоб він слухався, але м'яч весь час котився в різні боки і клоун неодмінно падав, показуючи смішні трюки. Клоун кожного разу наполегливо вставав, намагаючись то лежати на м'ячі, то плисти на ньому, то стояти, то сидіти. Малюки сміялися і плескали.

Першокласники теж були в захваті від виступу. Близько зайчатка було вільне місце. До нього несподівано підсів інший клоун. Зайченя був дуже радий. Він то дивився на сцену, де виступав клоун, то на клоуна, що сидів поруч.

- А тепер на сцені чудова Зізі на велосипеді! - оголосив клоун.

На сцені з'явилася мама Мишка. Він посміхнувся і заплескав разом з іншими дітьми.

Ведмедиця спритно управлялася з велосипедом. Вона крутила педалі і тримала рівновагу, катаючись по сцені. Клоун подав Зізі червоні м'ячики і вона стала ними жонглювати, утримуючи рівновагу на велосипеді. Зал аплодував.

Потім Зізі з'їхала зі сцени і зробила складний трюк - тримаючись за велосипед, вона стала в стійку, піднявши лапи-ноги вгору. Зал вибухнув від оплесків. Мишко в перший раз бачив виступ мами. Він плескав щосили.

- Здорово! - сказав йому їжачок. - Твоя мама молодець!

- Браво! - закричав єнотик.

Мишко сидів, як іменинник, він був просто гордий і щасливий, що у нього така чудова мама.

Зайченя теж плескав, і клоун, який сидів поруч, теж.

- Верблюденя і мавпа Лулу! - оголосив клоун.

До зали, де сиділи школярі, вискочив верблюденя. На його спині мавпа трималася однією лапою, піднявши тіло вгору. Потім мавпа стала робити неймовірні циркові номери. Вона стрибала на підлогу, а потім вистрибувала, як вершник, на верблюденя, потім підстрибувала вгору трохи вперед і приземлялася на верблюденя, коли той рухався вперед. Мавпа їздила задом наперед, пролазила під животом верблюденя. Потім верблюденя встав на диби і пішов на двох ногах, мавпа при цьому стояла на спині.

- Браво! - кричали школярі, плескаючи в долоні.

У цьому шумі клоун, який сидів біля зайчика закрив йому рота і поволік до виходу. Зайчисько махав лапами навсібіч, але покликати на допомогу він не міг - рот був закритий.

Ніхто не помітив, що Заю викрадають, крім одного пильного спостерігача. Рекс побачив, що лиходій під маскою клоуна намагається вкрасти зайчика. Ні секунди не роздумуючи, Рекс з гарчанням кинувся в погоню. Тхір, переодягнений в клоуна, відпустив зайченя і вони з Рексом стрімголов покотилися по підлозі.

- Ах! - зал притих, спостерігаючи за сутичкою двох суперників.

Рекс намагався схопити за шию тхора, але тхір був дуже верткий і спритно ухилявся від зубів пса. Так кілька хвилин вони каталися стрімголов по підлозі. Нарешті, тхір ухилився і шмигнув за двері. Рекс голосно гавкнув, але переслідувати тхора не став, в школі міг залишатися його спільник.

Школярі стали плескати Рексу за відмінний поєдинок.

На сцену піднявся Олень Оленевіч.

- Чудовий ближній бій, - похвалив він Рекса. - Ви хоробрий пес.

Малюки заплескали. Рекс стояв біля дверей і скромно опустив голову.

- Він не задавака, - шепнула Йоїчка братові.

- Класний борець, - відповів їжачок.

- Малюки, давайте подякуємо артистам цирку за чудове дійство, - сказав директор школи.

Школярі зааплодували. Артисти цирку вийшли на сцену і вклонилися.

- Приїздіть до нас ще! Дякуємо! - кричали діти.

- Твоя мама - суперзірка, - сказала Мишку Совуша.

Малюк був у нестямі від радості.

- Мишко, йди сюди! - крикнула ведмедиця.

- Бувай, Мишко, будемо тебе чекати, - сказала Совуша, адже її друг їхав з цирком.

Ведмедик вийшов на сцену і став коло мами. Школа аплодувала.

Циркові артисти попрощалися і поїхали.

Карта

Барбос сидів в кабінеті для слідчих районної поліції. Він розгорнув на підлозі карту району і став її розглядати. «Де може ховатися Сірий?» - думав Барбос. Він зазначив червоними кружечками місця появи Сірого вовка з подільниками.

Відчинилися двері і до кабінету увійшов довгов'язий пес Дунай.

- Вранці в школі була така пригода! - із захопленням сказав він. - У школі тхір в костюмі клоуна хотів викрасти зайченя. А Рекс кинувся на нього, але тхір ухилився і втік.

- Явно дружок Сірого, якщо прямо в школу поліз при скупченні народу, - відповів Барбос. - Це стиль Сірого, навряд чи тхір сам до такого додумався б.

- А що це за карта? - запитав Дунай.

- Наш район. Ось наша лісова школа, а тут морська, - пояснив Барбос, показуючи на карті позначення шкіл. - Бачиш червоний хрест? Це лікарня. Поруч наша районна поліція.

- А це що між рікою?

- Це Оленячий острів, а поруч Лісова поляна, де живуть наші першокласники.

- А ялинка - це ялиновий ліс? - запитав Дунай.

- Це хвойний ліс, сосни, ялини ростуть. А це дерево - листяний, - пояснив Барбос. - Знаєш, тут цікава деталь - якщо провести лінію від місця, де було викрадено ягня, до того місця, де я його знайшов на березі річки, і якщо продовжити лінію далі, то ми виходимо на будинок кабана. Чи не там пересиджує вовк? Це треба перевірити.

Дунай уважно слухав старшого товариша.

- У мене для тебе доручення, - продовжував Барбос.

- Яке? - витягнув шию стажист.

- Малюки на канікулах і треба забезпечити їх охорону. Прикинься дурним малюком. Хоча, чого тобі прикидатися, ти теж малий ще.

- Ніякий я не малий, - образився пес.

- Запам'ятай, ти дуже дурний, всі в це повинні повірити. Там буде працювати Рекс, але, схоже, що один з банди його бачив. Тому ти повинен прикидатися дурним, безглуздим, але в разі небезпеки ти повинен подати сигнал Рексу. І без образ. Це робота. Якщо треба прикинутися рибою, будеш прикидатися рибою. Зрозумів?

- Я що, я нічого. Дурний, так дурний, це неважко - ля-ля-ля, гав-гав-гав, - застрибав пес Дунай.

- Молодець! Все зрозумів, - засміявся Барбос. - А я поки навідаюсь в одне місце.

Канікули

Подивившись виставу, малюки приїхали в своє поселення. Вони розбрелися по домівках обідати, але через півгодини всі вже зібралися на галявині.

- Мишко, напевно, вже далеко, - сказала Совуша.

- Мені б з цирком поїхати! - захоплено вигукнув єнотик. - Везе Мишкові!

- Він це заслужив, - зауважив Зая. - Чим будемо займатися?

- Давайте грати в хованки! - запропонував єнотик.

- В хованки не можна, сховаєшся, а тебе цап-царап, і забрали, - зауважила Совуша.

Тут друзі помітили високого молодого пса з великою надувною кулею.

- Ти хто? - запитав Йойо.

- Я - Дунай, - замахав хвостом пес. - Чи будете грати кулею? Вона трохи літає.

- Якщо вона полетить, я можу дістати з дерева, - зауважила Совуша.

- Лови! - крикнув Дунай, і вся компанія весело помчала за кулею.

Малюки, торкнувшись кулі, відбивали її, куля летіла в протилежну сторону і усі мчали, намагаючись дістати легку кулю. Гра раптово закінчилася - куля луснула, доторкнувшись до голок Йойо.

- І що далі? - запитав єнотик.

- Придумала, - зазначила Йоїчка. - Давайте з кульки зробимо басейн!

- І хто буде в ньому купатися? Холодно ж, - зауважив Зая.

- Ой, сусіди дорогі, виручайте! – тато зайчиська тягнув повний кошик овочів. - Наберіть гостинців додому і скажіть батькам, що я завтра вас запрошую на наш город набрати собі капусти, картоплі, моркви, цибулі на зиму. Урожай такий вродив, що мені ніяк не впоратися, навіть з синами.

- Ура! Завтра на город! - раділи малюки.

- А картоплю будемо пекти на багатті? - запитав їжачок.

- Звичайно, будемо, який збір врожаю без печеної картоплі!? - відповів тато-заєць.

- А можна мені прийти? - запитав Дунай.

- Запрошуються всі! - сказав тато-заєць.

«На збір врожаю? Ага», - подумав тхір, адже він ховався в кущах і все чув.

Новий план

Погана компанія знову зібралася у кабана.

- Вони завтра будуть на городі, - доповів тхір, - дурники йдуть на збір врожаю.

- У поселенні вони без охорони. А на городі тим більше, - сказав Сірий.

- Ось там ми їх, - тхір стиснув кулак.

- Куди ви їх приведете, коли зловите? - запитав кабан. - До мене не можна, мій будинок всі лягаві знають. Там біля болота покинута хатинка лісника, краще туди.

- Завтра підемо на справу, а там розберемося, - сказав вовк.

- Ні, Сірий, я не піду. Я з господарського забезпечення, а полювати - я вже старий, - відмовився кабан, подаючи макарони на стіл.

- Макарони? - здивувався вовк. - А чи немає якогось соління до макаронів?

- Піду, гляну, - кабан відправився в комору, бурмочучи під ніс, - чого доброго за викрадення малюків ще десять років в'язниці дадуть. Нема дурнів, нехай сам Сірий відповідає за свою витівку. Я ось жолудів насмажу і ситий. Смачно і корисно. А першокласників викрадати я не погоджувався.

Він взяв банку огірків в комірчині і поніс до хати.

- Пригощайтеся, - сказав він, поставивши огірки на стіл, - солоненькі.

Пригода на зборі врожаю

Наступного дня малюки озброїлися лопатами, кошиками, візком і вирушили на збір врожаю. Крім тата-зайця з малюками ніхто з дорослих піти не міг. Тато ведмедика порався з вуликами, мама-зайчиха займалася соліннями, сім'я Енотики збирала яблука в саду, а у мами Совуші просто боліла голова.

На городі тата-зайця був достаток.

Урожай виріс на славу. Тут красувалися великі помаранчеві гарбузи, головки капусти, морквина і навіть парочка смугастих кавунів.

- Насамперед треба викопати картоплю, поки дощу немає, - сказав тато-заєць.

Робота закипіла. Малюки дружно взялися збирати урожай. Йойо, пес Дунай і єнотик копали бульби картоплі, Йоїчка відривала картоплю від стебла, а брати-зайчата збирали її у відра і носили у великі кошики. Совуша сиділа на кошику і рахувала відра. Якщо якась картопля падала повз кошика, Совуша відразу збирала її і клала в кошик. А тато-заєць носив кошики і вантажив на візок.

- Ось так команда! Ось так помічники, - радів тато-заєць. - Я за вами не встигаю!

Енотик заспівав і малюки підхопили пісню:

Коли всі разом ми - сім'я єдина,

То добре вийде справа будь-яка.

Працюємо ми злагоджено, вміло,

І він, і ти, і я! І він, і ти, і я!

Ми трішки попрацюємо сьогодні

І зберемо відмінний урожай,

Копаємо, збираємо картоплю,

Ти кошики скоріше підставляй!

Через годину вся картопля була зібрана.

- Зробимо відпочинок! - оголосив папа-заєць. - Будемо пекти картоплю.

- Ура! Ура! - кричали діти.

Поки тато-заєць розпалював вогнище, малюки почали зривати капусту. Прибирання капусти перетворилося в гру.

- Лови! - кричав єнотик.

Пес Дунай ловив головки капусти при цьому так смішно стрибаючи і пустуючи, що викликав сміх малюків. Одну капустинку Дунай не спіймав, і вона потрапила йому по голові. Пес навсправжки впав. Всі охнули, а він тут же схопився і почав крутити головою по колу, ніби вона у нього на пружині.

- Ось бовдур, - тихо сказав тхір, спостерігаючи за малюками з-за кущів.

- Звідки серед них взявся пес? - запитав вовк, який стояв поруч з тхором.

- Капустою у волейбол грає. Він дурненький, - прошепотів тхір.

- Ти мотузку взяв? - запитав вовк.

- Взяв.

*

Поки малюки збирали урожай, Рекс сидів в стогу і нудьгував. Він не розумів, чому Полкан попросив не виявляти себе. Сидіти було холодно, хоча погода була хороша і пригрівало сонечко. Прибігла Йоїчка і принесла термос з чаєм.

- Дякую, - сказав Рекс, наливаючи чай.

Він би теж зараз розім'явся, збираючи морквину або кукурудзу, але не можна - наказ. А Рекс накази не порушував.

Розвідка

Барбос в цей час провідав лігво вовка. Як він і очікував, вовка там не було. З усього було видно, що він там давно не з'являвся, ймовірно, боявся засідки.

Потім Барбос провідав хатинку лисиці. Вона теж була необжита. Лисиця сиділа в камері поліцейської дільниці. Вовк в хатинці лисиці теж не з'являвся.

Барбос попрямував до будинку кабана. Кабан жив по багатому, кам'яний паркан оточував територію. За парканом виднівся високий дах. У дворі росли молоді дуби. Напевно, кабан вирощував їх через жолуді. На вулиці за парканом стояв сміттєвий бак. Барбос підійшов і заглянув в нього. У ньому лежала гора яєчної шкаралупи.

- Овва! - присвиснув пес. - Невже кабан з'їв за день стільки яєць? А, може, у нього гості були? - припустив він. - Дуже схоже. Треба встановити стеження.

Напад

Малюки вже копали морквину, а зайченя зголосився збирати кукурудзу.

- Кукурузка, улюблена моя, - сказав Зая, складаючи качани в кошик.

Раптово на нього полетіла мотузка, лапки його виявилися пов'язаними.

- Ай! - закричав зайчисько.

- Гав-гав, - грізно гавкнув пес Дунай.

Рекс кинув чай і вийшов зі своєї схованки. Удвох з Дунаєм вони кинулися на ворога. Дунай хотів було кинутися на вовка, але Рекс крикнув:

- Твій тхір.

Тхір кинув мотузку і хотів стрибнути на спину молодому собаці, вважаючи його дурним. Але не тут-то було!

Дунай перекинув противника і намагався утримувати його лапою. Верткий тхір вивернувся і кинувся навтьоки. Їжачок вже поспішав розв'язувати Заю.

Коли тхір втік, Дунай вирішив піти на вовка, щоб допомогти Рексу.

Він згадав, як батько Полкан вчив його гарчати. Дунай ощирився, з рота виходив глухий рик. Сірий вовк побачив двох злих псів, готових кинутися на нього, і відступив.

- Ура! Ура! - кричали діти. - Вовк злякався! Молодці!

- А ми думали, що ти дурний, - сказала Йоїчка Дунаю, - а ти - герой.

- Ти перебільшуєш, - відповів Дунай. - Ніякий я не герой. Без Рекса я б не наважився піти проти вовка.

- Все одно ти молодець, - сказала Совуша, - я навіть злякалася, коли ти загарчав.

- Ходімо їсти картоплю, вже спеклась, - запросив тато-заєць.

- Я із задоволенням, засидівся я в засідці, - подякував Рекс. - Прав був Полкан, що сказав мені сховатися і чекати непрошених гостей.

- Думаю, вони не повернуться. Сильно ви їх налякали. Пригощайтеся, - тато-заєць роздавав усім теплу картоплю. - А після печеної картоплі наріжемо кавуна.

- Обожнюю кавуни! - зрадів Дунай і застрибав, як дурник.

- Дунай, маскарад закінчено, - засміявся Рекс. - Можеш не скакати.

- Я так звик до ролі, - сказав Дунай. - Мені навіть сподобалося!

Малюки засміялися.

*

Після їжі звірята зібрали увесь урожай, завантажили його на візки і попрямували додому. Прибіг тато-ведмідь і допоміг везти навантажені візки додому.

Дунай став на час тягловим псом - його запрягли. Але йому було зовсім не важко. «Невже я такий сильний? - не повірив Дунай. - Може, я дорослішаю?»

Енотик затягнув пісню і малюки підтримали його:

У зайця на городі все дозріло,

Є на візку морквина та гарбуз.

Бо працювали старанно та вміло

Всі десять пар, що працю люблять, рук.

Ще на візку картопля та капуста -

Небачений вродився урожай,

Якщо ми з урожаєм доберемось,

Сусідів добрих, тато, пригощай!

У поселенні тато-заєць поділив багатий урожай між усіма сусідами. Тепер у всіх були припаси на зиму.

Мама-сова дуже дякувала зайцю:

- Дякую, сусід. Гарбуз ми з Совушею дуже любимо, кашу будемо варити. І картопелька стане в нагоді. Зима попереду.

- Їжте на здоров'я! - радів заєць.

- Попрацював ти на славу, - сказав ведмідь. - Все поселення забезпечив запасами. Ось тобі медок, сусід.

- Дякую, - посміхався заєць. - А цей кавун нашому охоронцю Рексу. Спасибі, що охороняєш наших малюків.

- Дякую, - відповів Рекс. - Дуже у вас чудові кавуни.

- Дунає, і ти без подарунка не залишишся. Ось ця диня тобі. Дуже добре ти копав картоплю з малюками. І відважно захищав їх.

- Радий старатися, спасибі, - сказав Дунай і підстрибнув.

Малюки весело засміялись.

Дині Дунай ніколи не пробував, але дорогий був не подарунок, а дорога увага. Дуже молодому стажерові була приємна похвала.

Нарада

У кабінеті начальника районної поліції зібралися Барбос, Рекс і Дунай.

Рекс розповів, що було на зборі врожаю.

- Молодці, ворог відступив. Але треба проявляти пильність. Адже невдале полювання тільки розлютило злодіїв. Вони будуть ще хитріші, - зауважив Полкан.

- І зліші, - додав Рекс.

- Дунай, продовжуй чергувати на лісовій галявині, стеж за малюками, - доручив Полкан. - Залишайтеся на території поселення, нікуди не ходіть.

- Добре, - з готовністю відповів пес.

- Молодець Дунай, він відмінно впорався зі своєю роллю безтурботного пса, - сказав Рекс.

- Це було зовсім нескладно, - посміхнувся Дунай.

- Малюки його полюбили, - зауважив Рекс.

- Є припущення, що вовк з дружком ховаються у кабана, - сказав Барбос.

- Простежте за будинком, але самі не робіть нічого. Якщо вовк там, то туди треба висилати групу захвату, - наказав начальник.

Дунай пожвавився:

- Групу захоплення!? А можна мені взяти участь в захопленні?

- У тебе своє доручення - охороняти малюків, - строго сказав Полкан. - Послужи трохи, а то відразу - група захоплення.

Дунай зітхнув.

- Сірий вовк - звір бувалий, - продовжував Полкан. - Тут обережність потрібна. Доповідайте мені постійно, як справи.

- Слухаємося, - в один голос сказали Барбос, Рекс і Дунай.

- А як же диня і кавун? - нагадав Дунай.

- Ходімо на травичку, тільки швиденько, - дозволив Полкан.

Вони вийшли в палісадник і розрізали диню і кавун.

- Дякувати зайцю, постарався, який урожай виростив, - сказав Рекс.

- Смачно, спасибі йому, - підтримав Полкан.

- Угу, угу, - махнули головами Барбос і Дунай, бо роти у них були зайняті - вони з апетитом поглинали кавун.

Нас перехитрили

Сірий повернувся до кабана.

- Їсти будеш? - запитав кабан гостя.

- Ні, я йду. Не вдалося переловити першокласників. Там засідка була - нас перехитрили. Якийсь рудий пес і молодий довгоногий салага, але прудкий. Удвох на мене хотіли накинутися.

- Куди ти йдеш?

- Піду, затаюся у моря, ніби я морський вовк. Рибки половлю, повітрям подихаю.

- Заходь, коли що, - запрошував кабан.

- Добре, побачимося ще, - пообіцяв вовк.

*

Всю ніч Барбос і Рекс просиділи в кущах біля будинку кабана. Все було тихо. Нікого не було.

- Підемо відсипатися, - сказав вранці Барбос Рексу. - А потім треба доповісти начальнику.

*

Після обіду вони доповіли Полкану, що Сірого не було.

- Він тепер зачаїться. Треба подумати, де він може відсиджуватися, - сказав Полкан.

- А якщо кабана схопити і допитати, - запропонував Рекс.

- Так він тобі й розповів. У нас немає доказів, - заперечив начальник.

- А обшук провести? - запитав Барбос.

- Напевно кабан замів сліди, - відповів Полкан.

- Що ж робити? - задумався Рекс.

- Лисицю треба шукати - вона перехитрила охоронця і втекла. Знайдемо її, може і вовк знайдеться. Ось тобі нове завдання, Барбос. І треба розібратися, що це за тхір допомагає Сірому.

- А мені яке завдання? - запитав Рекс.

- А тобі - продовжувати забезпечувати охорону школи, - відповів Полкан. - Канікули закінчуються. Лисиця може з'явитися біля школи.

- Завдання зрозумів, - чітко і коротко відповів Рекс.

- Дунай, як і раніше, стажується у Барбоса після завершення канікул, - нагадав Полкан. - Фотографії Сірого розвісили по всьому району. Сподіваюся, він себе виявить. До речі, лисиця може з'явитися біля будинку кабана. Ви простежте за будинком.

- Є простежити, - з готовністю відповів Барбос.

Мишко повернувся

Канікули дійшли до кінця. Всі малюки чекали на повернення Мишка.

Нарешті по обіді ведмедик прибув додому.

- Ура! Мишко приїхав! - раділи малюки.

- Друзі! - обіймав всіх ведмедик. - Я так скучив за вами!

- Пригощайтеся, - сказав єнотик, - тато передав кошик яблук, щоб ми їли.

- Спасибі твоєму татові, - подякували малюки.

- Дивіться! - сказав Мишко.

Він взяв три яблука і став жонглювати ними.

- Ух, ти! - захопився єнотик. - Ти як справжній циркач! Дай я!

У єнотика ніяк не виходило, яблука падали на траву.

- Вчитися треба на двох яблуках, - сказав Мишко, - ось так.

Він спритно жонглював двома яблуками. Всі звірята стали тренуватися, крім Совуші.

- Совуша, чого ти не спробуєш? - запитав Зая.

- Яблуками треба не жонглювати, їх треба їсти, - сказала мудра сова і відкусила шматочок яблука.

- Здрастуйте, - сказав Дунай, який завершив обхід території і підійшов до малюків.

- Здрастуйте, - відповів Мишко.

- Це наш друг Дунай, - сказав Йойо. - Він дуже хоробрий.

Дунай посміхнувся.

- Ой, ти ж не знаєш, що тут було, - сказав єнотик Мишку.

- Тут таке було! - сказала Йоїчка.

Друзі стали навперебій розповідати, як вони були на городі, як на Заю напав тхір, як від Рекса і Дуная втік вовк, як всі разом пекли картоплю і їли кавун на збиранні врожаю.

- Весело тут у вас було, ви не нудьгували, - посміхався ведмедик. - Ой, забув, - він розкрив кульок, - це вам частування.

- А що це? - запитала Совуша.

- Це мармелад, - відповів Мишко. - Його можна тримати на носі, - ведмедик поклав мармелад на ніс.

- Ми теж так робили в школі, клали солодощі на ніс, потім підкидали і з'їдали, - сказав Дунай і продемонстрував, як солодкий мармелад злітає вгору і потім потрапляє прямо в рот.

Єнотик захоплено дивився на спритного пса:

- Ні, я так не зумію, - сказав він.

- Так ви весь мармелад в траві виваляєте, - сказала розумна Совуша. - Навіщо його класти на ніс, якщо його можна просто з'їсти.

Вона взяла шматочок і відкусила.

- Смачний, - похвалила вона.

- Через ніс смачніше, - сказав Йойо і поклав мармелад на ніс.

Він мало не упустив солодкі ласощі на траву.

- Совуша права, - сказала Йоїчка. - Нехай Дунай підкидає мармелад вгору і їсть, а ми будемо просто їсти.

- Ап, - Дунай знову з'їв шматочок. - Ап, - з'їв він інший.

Зайченя набив рот мармеладом, щоки його роздулися. Всі дивилися на Заю і сміялися.

- Дякую за мармелад, - сказала Совуша своєму другові Мишку. - Можна я один шматочок віднесу своїй мамі? Вона ніколи в житті не пробувала мармелад.

- А це твоїй мамі, - Мишко простягнув пакетик мармеладу.

- Дякую, - засоромилась сова. - Ти згадав в подорожі про мою маму? - запитала вона.

- І про тебе теж, - посміхнувся Мишко.

Щаслива Совуша притискала пакетик солодкого мармеладу для мами.

Несподівано на галявині з'явився мишеня.

Малюки зраділи:

- Мишеня! Ти прийшов у гості! Ура!

- Ми з татом тут проходили повз, - відповів він. - А що це? - він скоса глянув на мармелад.

- Пригощайся, мишеня, - запропонував Мишко. - Це мармелад.

- Дякую, смачно! - сказав він, пережовуючи солодкий ароматний шматочок. - Як добре, що ми з татом опинилися на вашій галявині.

- А ви збирали урожай? - запитав Зая.

- Нас запросив заєць взяти гарбуз. Ось ми за ним і прийшли, - відповів мишеня.

- Це мій тато гарбузи роздає. У нас їх стільки багато, що самим не з'їсти, - сказав Зая.

- А можна ще один шматочок? Дуже смачний цей мармелад, - сказав мишеня. - А чого в тебе, їжачок, цукор на носі? - запитав він.

- А ми мармелад на ніс клали, - відповів їжачок.

- А навіщо? - здивувався мишеня. - Так смачніше?

- Ні, так цікавіше, зараз тобі Дунай покаже.

- Ап, ап, - Дунай підкинув мармелад і з'їв.

- Ап, - мишеня поклав шматочок відразу в рот. - Ап, - він поклав другий.

Щоки мишеняти роздулися, як у зайчика, коли він набив повний рот мармеладу. Малюки засміялися. Мишеня жував мармелад і теж сміявся.

Малюкам на замітку

Слово автора

Погана компанія не припиняє спроби вкрасти малюків. Завдяки роботі поліцейських псів, які охороняють першокласників, всі малюки живі і здорові. Вам сподобався новий герой - пес Дунай?

А ви помітили, які дружні звірята, як вони приходять на допомогу один одному? І як вони здорово працюють разом, які вони хороші помічники.

І ви будьте такими дружними і добродушними. Допомагайте батькам, бабусям і дідусям. Домовилися?

Зустрінемося на сторінках нових книг.

ДАЛІ БУДЕ

НА ПОЧАТОК