Пес Барбос кн.2 Вірний друг, або Пес Барбос поспішає на допомогу

Анотація

Звірята-першокласники, з якими ви познайомилися в першій книзі під назвою «Сміливий їжачок, або Дуже дороге слово " ні "», продовжують вчитися в лісовій школі.

Прочитавши другу книгу під назвою «Вірний друг, або Пес Барбос поспішає на допомогу», ви дізнаєтеся, хто взявся за розум, чому зайчисько пішов зі шкільного двору і що з ним сталося, як загубився єнотик і хто його врятував. Ще ви познайомитеся з новими героями, а хороші вони чи погані - судіть самі. Давайте почитаємо і подивимося яскраві ілюстрації.

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2019 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Погоня

Пес Барбос сидів на березі моря і дивився, як рибалка ловить рибу вудкою.

- Клює! Клює! Гав-гав! Тягни! - підказав пес невдасі-рибалці.

Рибак схаменувся і потягнув вудку. На гачку бовтався великий бичок. Рибак зняв улов і поклав у відро. Одягнувши на гачок черв'ячка, він знову закинув вудку в море.

«Добре як, - думав Барбос, прикривши очі. - День сьогодні теплий задався. Ех, шкода літо швидко пролетіло! Може скупатися? - він помацав лапою воду. - Ні, не хочеться, вже прохолодна вода, жовтень на носі. А там і зима», - Барбос зіщулився, уявивши холодний вітер і мокрий сніг.

Він відкрив очі. «Сонечко пригріває, треба грітися поки тепло і сухо, - він вдихнув на повні груди морське повітря. - Морем пахне, а море сьогодні спокійне, ласкаве».

Роздуми Барбоса перервав крик кота Матроса:

- Барбос! Чого боки відлежуєш? Поїхали кататися!

Пес побачив на новенькому надувному моторному човні кота.

- Твій човен? - здивувався Барбос.

- Ну, а чий же іще? Звичайно, мій, - гордо сказав кіт. - Новенький, з поліпшеним мореплавством, між іншим, не боїться очерету і солоної води.

- Ну, раз запрошуєш, - сказав Барбос і стрибнув на палубу.

- Ох, і покатаю! - кіт Матрос завів мотор, і човен рвонув з місця. - Тримайся!

Човен м'яко поплив по хвилях.

- Класно! - закричав Барбос, перекрикуючи шум мотора.

Було й справді здорово. Вітерець розвивав неслухняну хвилясту шерсть Барбоса. «Щасливчик кіт Матрос, - подумав пес, - везе ж деяким».

Не встиг пес Барбос насолодитися морською прогулянкою, як почув звук гучномовця:

- Надувний моторний човен, наказую - зупиніться! Надувний моторний човен, наказую - зупиніться!

Пес повернув голову і побачив, що їх переслідує патрульний катер.

Коту довелося заглушити мотор.

- Наказую - лапи за голову, - сказав пес патрульної служби на ім’я Дозор. - Переходьте на патрульний катер.

- В чому справа, начальнику? - запитав кіт.

- А в тому річ, що човен цей числиться в угоні, - відповів суворо Дозор.

- У викраденні? - здивувався пес Барбос. - Ти ж казав - твій, - дорікнув він коту.

Кіт знизав плечима:

- Ну, подумаєш, взяв покататися на годинку, - поворушив він вусами. - А хіба не здорово було!?

- Ех ти, а я повірив, - засмутився пес, - покаталися, - зітхнув він.

Нова служба

Барбос сидів в кабінеті начальника районної поліції.

- Докотився! - сказав старий поліцейський пес Полкан. - Твій портрет висить поруч з морськими піратами і лісовими розбійниками! Їх розшукує поліція!

Барбос опустив очі і шмигнув носом.

- А, між іншим, я знав і діда твого, і батька. З дідом твоїм ми навіть товаришували! Він в молодості працював на пошті, головним охоронним псом. Знаєш, яка це відповідальна робота? - примружив око пес. - Пошта, телефон і телеграф - найважливіші об'єкти країни.

Барбос з цікавістю глянув на бувалого пса, знайомого з його дідом.

- І батька твого я знаю. Він склади охороняє. У минулому році медаль отримав за хоробрість. Один проти трьох злодіїв бився, не побоявся. А ти що? То хуліганив, то в бійку вв'язався.

Барбос опустив очі:

- Так я ж за праве діло, я ж це, я бабусю захищав, у неї з сумки сосиски хотіли поцупити, - виправдовувався він.

- А хто розлив банку сметани у молочника? - згадав поліцейський пес.

- Так він її на дорогу поставив, а я на самокаті якраз їхав, за травою не бачив я банки цієї.

- На все ти знаходиш виправдання. А тепер ось з котом Матросом зв'язався. Човен викрали.

- Як викрали? Матрос сказав, що то його човен. Ми ж тільки покататися хотіли, - знітився Барбос.

- Покататися! А господар вже заяву в поліцію написав.

Пес Барбос притих.

- Ти ось що, Барбос, ти або за розум берись або відправимо тебе в'язницю вартувати.

- Не треба в тюрму, там же на ланцюзі сидіти, - невдаха-пес почухав потилицю.

- Значить у тебе один вихід - взятися за розум.

- Як же за нього взятися, за розум? Ось якщо б мені поліцейським псом стати! Гончаком! - сказав Барбос мрійливо.

- Скажеш теж - поліцейським псом. Ти спочатку попрацюй, повчися, - пес Полкан задумався. - У мене для тебе робітка є. Погодишся?

- Яка робітка? - пожвавився Барбос.

- У лісову школу охоронець потрібен.

- Охоронець? Малечу охороняти? - розчаровано запитав пес.

- Між іншим, важлива робота. Там в лісі погана компанія завелася, і Сірий вовк по лісі бродить. Ось недавно хотіли малюків вкрасти.

- Важлива робота? - задумався Барбос. - Гаразд, я згоден. У мене з Сірим вовком свої рахунки.

- Які у тебе з ним рахунки?

- Він мене хотів вкрасти в дитинстві і продати.

- Так що? Згоден? По руках?

- По лапах, - посміхнувся Барбос.

Охоронець

- Здрастуйте, здрастуйте, - сказав старий директор-олень Барбосу.

- Дуже раді. Нам конче потрібен хороший охоронець. Самі розумієте, школа наша лісова, звірі різні ходять. Зараз ми підемо по класах, я вас представлю дітям. Як вас величають?

- Можна просто - пес Барбос, - відповів пес, поправляючи поліцейський значок, який йому вручив поліцейський пес Полкан.

- Ваша справа, - продовжував директор-олень, - охороняти територію школи під час занять, стежити, щоб до школи не наближалися підозрілі особи, а ще треба супроводжувати автобус з першокласниками, коли вони їдуть в школу і зі школи. Забезпечувати охорону малюків. Зрозуміло?

- Зрозуміло, - відповів Барбос. - Все просто.

- Ну, не кажіть. У нас першого вересня банда Сірого вовка хотіла викрасти малюків. Зараз я вам його фотографію покажу, вовка ще не зловили.

- Я його фотографію бачив уже, я його навіть бачив на власні очі.

- Тоді ходімо в класи, я вас сам особисто представлю, щоб малюки знали, що ви наш новий охоронець.

Пес Барбос попрямував слідом за директором.

Урок

Їжак Їжакович писав на дошці нову букву.

- Діти, хто знає цю букву? - запитав учитель малюків.

Йоїчка підняла лапку.

- Говори, Йоїчка, - сказав Їжак Їжакович.

Малятко сказала:

- Це буква моєї бабусі.

- Молодець, - похвалив учитель. - Це буква Б. Запам'ятали. Давайте повторимо.

- Б, - сказали діти.

- А що буде, якщо ми після букви Б напишемо А.

- БА, - хором відповіли діти.

- Розумні дітки, - похвалив учитель.

В цей час двері в клас відкрилися. Увійшов директор і з ним пес.

- Здрастуйте, діти, - сказав директор.

- Здрастуйте, - відповіли діти.

Йойо і Йоїчка переглянулися між собою. Вони одразу впізнали хулігана Барбоса.

- Діти, я познайомлю вас з нашим новим охоронцем, - сказав директор. - Це пес Барбос. Б - якраз буква Барбоса.

Малюки засміялися.

- Пес Барбос охоронятиме школу, - продовжував директор, - а вас, малюків, буде ще супроводжувати в автобусі по дорозі в школу і додому.

- Охоронець? - прошепотів Йойо сестрі. - Він же хуліган.

- Сама не зрозумію, - тихо сказала Йоїчка.

- Треба розібратися, - сказав спантеличений їжачок.

*

Директор і Барбос пішли. Їжак Їжакович продовжив урок:

- Ми вивчили склад БА. Тепер напишемо БА-БА. Що вийшло?

- Баба, - відповіли діти.

- На наступному уроці намалюємо бабусю і підпишемо її портрет, - сказав учитель.

Продзвенів дзвоник.

Після уроку Йойо з сестрою підійшли до вчителя. Йойо запитав:

- Їжак Їжакович, а може хуліган стати охоронцем?

Учитель посміхнувся:

- Якщо хуліган усвідомив свою поведінку, перестав хуліганити і взявся за розум, то він може стати ким завгодно, навіть директором школи.

- Навіть директором? - здивувалася Йоїчка.

- Дякую, - сказав Йойо і вони з сестрою вирушили в шкільний двір.

- Барбос усвідомив? Ну, це ми ще подивимося, - сказав їжачок.

- Невже Олень Оленевич теж був колись хуліганом? - задумалася Йоїчка.

Перерва

У шкільному дворі було шумно. Хтось із малюків ганявся один за одним, хтось підтягувався на турніку, хтось стрибав по намальованих класах, а хтось малював крейдою на асфальті.

Брати-зайчики пригощали молодшого зайченя морквиною. Єнотик тарабанив на барабані, тому що він його ще не відвіз додому після концерту. Йойо з Йоїчкою тихенько обговорювали нову роботу Барбоса.

- Треба його вивести на чисту воду, - сказав Йойо.

- Ми його поведемо до річки? - запитала Йоїчка.

- Та ні! Це вислів такий. Вивести на чисту воду - це означає розкрити плани Барбоса. Ми будемо стежити за його поведінкою.

- Ми будемо шпигувати? - пошепки запитала сестричка.

- Трошки, зовсім небагато, - відповів їжачок.

- Ура! - зраділа Йоїчка. - Ми шпигуни.

- Тс-с-с, підемо, - покликав Йойо.

*

Мишко на перерві розмовляв з Совушею.

- Совуша, а чого сови не сплять ночами?

- Ми ночами полюємо, бо добре бачимо вночі. Це через наші великі очі.

- А я люблю вночі спати, - сказав Мишко. - А коли мені не спиться, я дивлюся на небо. Кажуть, по ньому ходить Велика ведмедиця. Я завжди через цю ведмедицю передаю привіт мамі, коли вона на гастролях з цирком.

- І що мама отримує привіти? - сова примружила око.

- Мама каже, що отримує. Ведмедиця завжди їй приносить від мене привіти, - посміхнувся Мишко.

Совуша здивувалася. Вона знала, що ведмеді по небу не ходять, що Велика ведмедиця - це сузір'я на небі, до якого входить сім зірок. Але Совуша промовчала і нічого не сказала Мишку, адже малюк вірив, що так він передає привіти мамі. А Совуша була розумною дівчинкою і до того ж дуже вихованою.

*

- Йоїчка! Дивись, ось вони.

Йойо показував на директора і Барбоса, які стояли біля паркану.

- Дивіться, Олень Оленевич, таких дірок в огорожі не повинно бути, гав, - сказав пес.

- Ох, що ж робити? - засмутився директор.

- Дуже просто, - сказав Барбос. - Беремо лопату і закидаємо землю, раз, два, раз, два.

- Спритно у нього виходить, - сказав Йойо.

- Може він і справді за розум взявся, - засумнівалася Йоїчка.

- Не квапся з висновками, ми ще подивимося, - відповів їжачок.

- Ти хотів сказати будемо шпигувати? - захихикала Йоїчка.

- І шпигувати теж, - додав Йойо.

*

Зайченя вже згриз пів моркви і раптом побачив мишеня, який дивився на нього і посміхався.

- Хочеш морквини? - спросив зайчик і простягнув свою морквину.

- Ні, - пропищав мишеня. - Хочеш кукурудзи?

- Кукурудзи? - очі зайчика заблищали.

Він так любив кукурудзу!

- Можна, - відповів зайчатко.

- Пішли зі мною! Тут недалеко, - покликав мишеня.

Зая, Зая, він зовсім забув, що навіть з маленькими мишенятами нікуди не можна йти зі шкільного двору.

- Давай, хто швидше, - сказав мишеня.

Він прошмигнув попереду і сховався за берізку.

- Мишеня, ти де? - покликав зайчатко.

Мишеня вийшов з-за дерева і весело засміявся:

- Пі-пі-пі, наздоганяй!

Сірий

Кабан приймав у себе важливого гостя.

- Проходь, Сірий, сідай. Яка біда тебе занесла до мене?

Вовк розвалився на дивані.

- Обложили мене, кабанчик. Кругом оточили. Хотіли ми з напарниками моїми першокласників в школі переловити, кого з'їсти, кого продати.

- І що?

- І що, знайшовся там такий вискочка їжачок, всі плани поламав. Ще цей, водій шкільного автобуса, бобер з рушницею.

- З рушницею? Та що ти кажеш? Ох, непросто стало в лісі жити, - зітхнув кабан.

- Дружків моїх зловили, а тепер мене Полкан обклав кругом. Ти ж знаєш його хватку.

- О, так, Полкан - ще той лягавий, - зауважив кабан.

- Пожувати б чогось, три дні нічого не їв, - вовк почухав черево. - Живіт підвело.

- Може, тобі жолудів накопати? Смачні! - облизнувся кабан.

- Ти що, кабанчик. Які жолуді! Мені б м'яса.

- Так що? Жабу чи мишу зловити?

- Ти хочеш вовку жабу запропонувати? Я що, француз? Ти мені косулю знайди або зайця на худий кінець.

- Куди мені, Сірий, чи не вженуся я за ними. Вже не ті роки.

- Так, доведеться напевно мені самому на полювання піти.

- Піди, Сірий, піди, а я поки чайку зігрію, я тут гілочок лісової малини наламав, м'ята є.

- Гаразд, піду я. Зараз когось зловлю, обідати будемо.

Урок

Продзвенів дзвінок на урок. Звірята побігли в свої класи. Шкільний двір спорожнів.

Їжак Їжакович зайшов до класу.

- А де зайчик? - здивувався вчитель.

Зайчиська в класі не було.

- Можна я запитаю у братів зайчика? - запропонував їжачок.

- Давай, їжачок. А всі решта беруть олівці і малюють свою бабусю.

В клас прибіг Йойо з двома зайчиками.

- Заї ніде немає, - сказав схвильований брат Заї.

- Півморквини валялося на подвір'ї, - сказав другий брат, показуючи недоїдену морквинку.

- Їжачок, клич скоріше директора і нового охоронця, - наказав учитель.

- Я миттю! - сказав їжачок і помчав шукати директора.

Через дві хвилини в клас увійшли Олень Оленевич і пес Барбос.

- Хто бачив зайчика останнім? - одразу запитав директор.

- Ми йому дали морквину, - відповіли брати-зайчата.

- Де портфель Заї? - запитав Барбос.

- Ось він, - Йоїчка показала на світло-синій рюкзачок зайчика.

Пес Барбос взяв рюкзачок, понюхав його, покрутив носом.

- Усім залишатися на місці, - сказав пес. - Я пішов по сліду.

- А він бачить його сліди? - запитала Йоїчка у брата.

- Він чує запах. У собак сильно розвинений нюх, - відповів Йойо. - Ех, мені б з ним!

Йоїчка понюхала повітря:

- Я нічого не чую, крім свіжого лісового повітря.

- Діти, малюйте бабусю, не відволікайтеся. Потім підпишете малюнок, - сказав Їжак Їжакович, раз у раз поглядаючи у вікно в надії побачити зайченя.

На пошуки

Пес Барбос йшов по сліду. Сліди вели до шкільного паркану. «Ось вона, друга діра в заборі, треба терміново закрити», - подумав пес.

Далі сліди вели у ліс. Барбос ворушив носом і принюхувався до кожного куща, до кожної травички. Він впевнено просувався вперед.

«Іду, немов гончий, - подумав пес. - Прав був поліцейський пес Полкан, коли говорив, що треба спочатку попрацювати, повчитися. Мені б зараз знайти живим і неушкодженим маленького зайченя. А слави мені не треба. Так, робота охоронцем дійсно відповідальна, он скільки малюків під моєю охороною».

Барбос зупинився, принюхався і швидко кинувся вперед.

*

А зайчисько з мишеням в цей час просувалися далі в ліс. Мишеня раз у раз ховався за деревами і кричав:

- Зайчик, шукай, я тут.

Зайчисько зупинявся, розгублено дивився на всі боки. Мишеня виходив з-за укриття і весело пищав.

Дурний зайченя зовсім забув про уроки, про свій новенький рюкзачок, про букву Б і про те, що він повинен був малювати портрет своєї бабусі.

Нарешті, мишеня і зайчисько дісталися до пня.

- Зараз, чекай мене, - сказав мишеня і прошмигнув під пень.

Зайченя стояв посеред лісу. Мишеняти не було. Зая озирнувся навколо. Все було незнайомим.

- Мишеня! - покликав зайчик.

Він заліз на пень і дивився по сторонах.

- Ось кукурудза, - з-під кори пня виліз мишеня, тримаючи в лапці качан кукурудзи.

- Кукурудзочка! - зрадів зайчисько.

- Бери, пригощайся, - посміхався мишеня. - У мене ще є. У мене тут такі запаси! Татко постарався, - гордо сказав мишеня.

- А де твій тато?

- Він на зборі врожаю. На зиму треба зробити запаси.

- Ви вирощували урожай? - здивувався зайчик, пережовуючи кукурудзу.

- Навіщо його вирощувати? Він сам виростає, - відповів мишеня, - ось тато його і збирає. А мама пішла на полювання.

- Миші ходять на полювання?

- Звичайно, мама полює в коморі. Якщо раптом там залишать масло або сметану, то вона принесе чогось смачненького.

Зайчисько відкрив рота від здивування.

- А ви ж масло або сметану не вирощували. Хіба можна брати? - запитав він.

- Так у корови цього масла і сметани повно, вона його теж не вирощувала. Воно саме з молока зробилося.

- Саме-саме? - здивувався зайчик.

- Ну, сонечко допомогло, - махнув лапкою мишеня

Ось так зустріч

Кукурудза була така смачна, що зайчисько не помітив, як з'їв весь качан.

- Ще дістати? У нас багато, - запропонував гостинний мишеня.

- Мабуть, вистачить. Може бути іншим разом, - сказав зайченя і раптово згадав про уроки. - Ой, урок, напевно, вже почався, - захвилювався він. - Покажи мені дорогу до школи.

- Зараз, - пообіцяв мишеня, - тільки нірку замаскую.

- Хм, - раптово почули звірята, - які гарненькі дітки! Солоденькі мої!

Малюки підняли очі і побачили перед собою величезного сірого вовка.

- Ой! - заверещав мишеня і прошмигнув у свою нірку.

Зайчик остовпів від страху. Він так боявся великих страшних вовків!

- Ось і пообідаємо, - сказав вовк і облизався. - Ходімо зі мною.

- Ай! - крикнув зайчисько, побачивши величезну лапу, яка тягнулася, щоб схопити його.

Пес Барбос в цей час якраз побачив пень, на котрому тремтів зайченя, і сірого розбійника.

- Стій! Гав-гав! - крикнув Барбос.

Вовк повернув голову, щоб подивитися, хто це кричав. Зайченя в цей час зістрибнув з пня і хотів тікати, але вовк перегородив лапою йому дорогу.

Пес Барбос вже був поруч. Він насупив брови і грізно дивився на вовка.

- Ти, бачу, виріс, - сказав вовк. - Даремно я тебе не з'їв тоді, коли ти був малюком. Гаразд, віддай мені зайця і йди по-доброму.

Барбос нічого не відповів, тільки ощирився і загарчав. Вовк побачив міцні зуби молодого пса. І раптово він побачив поліцейський значок.

- Ну-ну, ну-ну, в поліцейські, значить, записався, - сказав вовк, задкуючи. - Гаразд, ще поквитаємось, ще перетнуться наші доріжки.

Вовк пішов. Зайчик перестав тремтіти.

- Ти такий сміливий, Барбос, - сказав він.

- Підемо, Зая, додому, а по дорозі ти мені розкажеш, як ти опинився в лісі.

Барбос і зайчик пішли. Мишеня виліз з пня і подивився їм услід.

- Приходь в гості! - крикнув мишеня, але зайчисько його вже не почув, вони пішли далеко.

Барбос вів Заю на лісову галявину, де було їхнє поселення.

- Підвів ти свою маму, - сказав Барбос. - Мама на тебе сподівалася, думала, що ти будеш виконувати її накази.

- Я сам не знаю, як так вийшло, - шмигнув носом малий. - Мені так соромно.

- Доведеться тобі пояснюватися з мамою, - зауважив пес.

- Не знаю, як, - зітхнув Зая. - Мишеня мене покликав.

- Мишеня покликав, а винен ти. У тебе ж своя голова на плечах.

- Мишеня не винен, він від щирого серця. Це я винен, ох-ох-ох, - жалкував зайчик.

- А мишеня не ходить в школу?

- Напевно, ні, - відповів зайчисько.

- Треба з цим розібратися, - повів носом Барбос. - Кожна дитина має ходити до школи.

Команда порятунку

Першокласники приїхали на автобусі на галявину, але ніхто не розходився по домівках. Підійшли батьки і дізналися, що зайчисько загубився. У мами зайчика потекли сльози.

- Чекай, не впадай у відчай, сусідка, - сказав тато-ведмідь. - Ходімо всією юрбою шукати зайчика.

- Правильно! - підтримав тато-єнот.

- Ура! Я теж буду шукати зайчика, - надихнувся єнотик. - Я візьму свій маленький барабан і буду барабанити. Зайчик почує барабан і знайдеться.

- Діти, залишайте вдома рюкзачки і ходімо, - сказала мама-їжачиха.

Через десять хвилин команда порятунку була вже в лісі.

- Зайчик! Зайчик! Агов! - лунало то тут, то там.

- Синку! Агов! - кричала мама-зайчиха.

Совуша і мама-сова літали з дерева на дерево і дивилися, чи немає де зайчика. Єнотик тарабанив на барабані. «Бам-бам-барабам! - вистукував він. - Бам-бам, бам-барам!»

Спочатку всі звірі чули гучний бій барабана, але потім звук став все тихіше й тихіше. Папа-єнот покликав:

- Єноша!

Ніхто не відгукнувся. Папа захвилювався.

- Ой, другого втратили, - засмутилася мама-їжачиха.

- Я піду його шукати! - сказав сміливий Йойо.

- Стоп! - сказав ведмідь. - Ніхто нікого не шукає. Так ми вас всіх загубимо. Треба викликати підмогу.

Хитрий план

Після капітуляції сірий вовк попрямував до річки. Він був дуже злий на Барбоса. «Як він невчасно з'явився, - гнівався вовк. - Який був би смачний обід з зайчатини». Вовк побачив близько берізок гриби лисички. «Доведеться гриби смажити, не вмирати ж з голоду», - подумав він, зриваючи гриби.

Несподівано вовк побачив біля річки на траві кинуту рибу.

- Ой, пощастило, ось тобі і улов, - він зібрав рибу і попрямував до кабана.

*

Кабан вже заварив лісову малину з м'ятою і поставив кип'ятити новий чайник.

- Приймай улов, кабанчик, - сказав вовк, переступаючи поріг.

- Ги! - зрадів кабан.

- Знайшов рибу на березі - рибалки кинули, - сказав вовк.

- Скоріше не рибалки, а браконьєри. Напевно, побачили рибного інспектора і тікати.

- Ну і добре, хоч якась користь від цих інспекторів.

Кабан підсмажив на сковороді рибу і гриби. Друзі присунули стіл ближче до вогнища і почали трапезу.

- Так, смачна рибка, - похвалив кабан.

- Непогана, - гикнув вовк. – А от діло було на Каспії. Пам'ятаю, після шторму, як викине море на берег туші тюленів, м'яса - їж не хочу. Ось пирування було! Але на безриб'ї і рак - риба.

- Давно я рибку не їв, спасибі тобі, друже, - подякував кабан.

- А могли зайчатиною поживитися, якщо б не з'явився цей пес Барбос. Я кажу йому - віддай мені зайця і йди по-доброму, а він як ощирився. Думав, що кинеться і розірве мене.

- Тебе? - здивувався кабан. - Невже такий сильний?

- Не знаю, чи сильний, але відважний - це точно. Нічого, я його хитрістю візьму. Слухай мій план помсти.

- Зараз, чайку наллю, і розкажеш, - кабан пішов за чайником, що закипів.

Загубився

Барбос привів зайчика на лісову галявину. Всі жителі галявини стояли біля будинку зайчат.

- Приймайте пропажу, - сказав пес Барбос.

- Зая знайшовся! - зраділи звірята.

- Мама! - зайчисько кинувся до мами і братів.

- Зайченя, дорогий, але де ж ти був, - розплакалася мама, обіймаючи синочка. - Ми так хвилювалися.

- Єноша загубився, - сказав тато-єнот Барбосу. - Ми шукали зайчика, Єноша тарабанив, ми його чули, а потім звук став тихіше й тихіше. Він десь в лісі.

- Ось рюкзачок Єноші, - сказала заплакана мама єнотика.

- Не плачте, - сказав Барбос нюхаючи траву, де стояв рюкзачок єнотика. Я йду по сліду, всім залишатися на місцях, нікого більше не шукати, нікому не губитися.

- А візьми мене з собою, Барбос, - попросив Йойо.

- Я помчу дуже швидко. Треба поспішати, єнотику загрожує небезпека. Тобі їжачок, відповідальне доручення. Ти простеж, щоб ніхто не ходив до лісу, а то ми до ранку будемо шукати горе-рятувальників.

- Добре, Барбос, - пообіцяв їжачок.

- Всі по домівках! - скомандував пес. - Єнотика я приведу прямо додому.

*

Єнотик загубився і стояв на березі річки. Перед ним був вузький міст через річку. Єнотик задумався. Йти чи не йти. «Треба шукати Заю», - подумав єнотик. Він ступив на вузьку дощечку однією лапою, потім іншою лапою. Дощечка під ним захиталася. Єнотик спробував утримати рівновагу. Міст почав розгойдуватися з боку в бік і, здавалося, що єнотик зараз впаде разом з барабаном. Барабанні палички полетіли вниз, і попливли по річці.

- Ой, ой, рятуйте! - закричав єнотик.

Раптово він перестав гойдатися на мосту і повис над річкою. Це пес Барбос тримав єнотика за ремінь барабана.

Пес поставив єнотика на берег.

- Дякую, Барбос. Ти мене врятував. А то я поплив би слідом за барабанними паличками, - опустив очі єнотик.

- Так, - підтвердив пес. - Хіба можна ступати на ненадійний міст, який ти побачив в перший раз! Гав! Дуже необачно.

- Я зрозумів, - відповів єнотик.

- А ще - дітям не можна самим вирушати на пошуки тих, хто загубився, - продовжував пес. - Ти вчинив необачно двічі!

- Я так хотів знайти Заю!

- Зая вже вдома.

- Ура! Ура! - зрадів єнотик.

- Ходімо додому, горе-слідопит.

Дружба

Йойо і Йоїчка сиділи біля будинку на лавочці.

- Бачиш, Барбос Заю знайшов, - сказала Йоїчка. - Значить, він хороший.

- Так, напевно він і справді взявся за розум. Причому вовка не побоявся. Він сміливий. Зая говорив, що йому було дуже страшно, він ледве дихав, так злякався вовка. А Барбос яа-а-ак заричить на вовка!

- Вовк злякався? - запитала Йоїчка.

- Напевно не злякався, але не став зв'язуватися з сильним суперником, - розсудив їжачок.

- Скоріше б знайшовся єнотик! - зітхнула Йоїчка.

- Глянь! Барбос з єнотиком! - побачив їжачок.

Йойо і Йоїчка кинулися назустріч Барбосу і єнотику.

Йоїчка обняла єнотика:

- Я так рада, що ти знайшовся, Єноша!

- Це не я знайшовся, це Барбос мене знайшов, - засоромився єнотик.

- Спасибі, Барбос, - подякував їжачок. - Як добре, що в нашу школу призначили такого сміливого і надійного охоронця.

Пес Барбос посміхнувся. Йому було приємно. «А що, нормальна робота - бути охоронцем, - подумав він, - тут і шукачем треба бути, і борцем, і плавцем. Ні, плавати поки не довелося. Але ловити на льоту єнотиків довелося. Точно. Це спорт на швидкість реакції, як у воротаря на футболі».

Поки Барбос міркував, Йоїчка нарвала букет квітів на клумбі.

- Це тобі, Барбос. Шкода, що ми тоді човном не покаталися на морі, - сказала вона.

- А ми ще покатаємося, влітку, коли канікули будуть, - пообіцяв Барбос. - Ну, все, малюки, по домівках. Пора спати.

- До завтра, пес Барбос, - сказав Йойо. - А, може, у нас переночуєш? Батьки будуть раді.

- Дякую, у мене ще вдома справи. На добраніч, - попрощався пес.

- На добраніч, - сказали діти і вирушили додому.

«Я ще і бігун», - подумав Барбос, набираючи швидкість.

Зайченя

Зайчик вдома повечеряв разом з братами.

- Навіщо ж ти, Зая, пішов за мишеням? - запитала мама.

- У мишеняти в нірці була кукурудза, а я її так люблю! - зізнався зайчисько.

- Скоро тато приїде з городу, привезе нам і капусти, і кукурудзи, і морквини, і петрушки, - сказала мама.

- А він це все сам виростив? - запитав Зая.

- Звичайно сам, вас у нас троє, щоб прогодувати сім'ю тато працює на грядках, копає, поливає, сапає. Ти, малюк, сьогодні вже втомився, йди умивайся, чисть зубки і лягай спати.

Коли зайчик ліг в ліжко, мама присіла біля ліжка.

- Мама, а, правда, що масло і сметана робляться самі? - запитав Зая.

- Само нічого не робиться, синку, - сказала мама, - треба докласти багато зусиль, щоб отримати масло і сметану.

- А яких зусиль? - запитав зайчик.

- Спочатку корівка пасеться на лузі, їсть травичку, щоб у неї прибуло молочко. Потім корівку доять, щоб забрати молочко. Потім його довго збивають, щоб отримати масло. А щоб отримати сметанку, з молока знімають вершки і кислять.

- І сонечко допомагає?

- І навіть сонечко працює, - відповіла мама. - У все треба працю вкласти.

- Мама, мені так соромно, що я загубився, - зізнався зайчисько.

- Пообіцяй мені, малюк, що ти більше ніколи не втечеш сам зі шкільного двору, - попросила мама.

- Ніколи-ніколи не піду, - пообіцяв Зая. - Мені ще бабусю малювати, - сказав він позіхаючи.

- Завтра намалюєш, - сказала мама, але зайчисько вже не чув, він солодко спав у своєму ліжечку.

Новий першокласник

Наступного ранку вся компанія стояла на зупинці і чекала автобус. Коли автобус приїхав, пес Барбос був уже всередині автобуса.

Малюки розсілися по місцях і заспівали:

Нам у школі весело навчатись,

Ми йдемо отримати знання,

Щоб читати треба добре знати

Літери усі від А до Я.

Літери усі від А до Я.

Бобру дуже подобалася ця пісенька. Він крутив кермо і весело підспівував: «Будемо читати, вільно рахувати і співати дружньо всі пісні! І співати дружньо всі пісні».

До школи було вже недалеко, коли раптово Барбос попросив водія зупинитися. Пес вийшов і побіг до лісу. Звірята перезирнулися. Через кілька хвилин Барбос повернувся, ведучи за собою маленького мишеня.

- Мишеня! - здивувався зайчисько.

Мишеня стрибнув в автобус, і той рушив з місця.

*

Пес Барбос привів мишеня в перший клас.

- Сідай з зайчиком, - сказав єнотик, - у нього вільне місце.

Мишеня сів з зайченятком.

- Добрий день, - привітався учитель, увійшовши в клас. - У нас новий учень. Почнемо урок. Повторюємо букву М. Чия це буква?

- Мамина! - дружно відповіли діти.

- А ще це буква мишеняти, - сказав Їжак Їжакович.

Мишеня від здивування надув щоки, і малюки розсміялися.

- Я не знав, що у мене є своя буква, - шепнув мишеня зайчику. - А Барбос обіцяв мені теж подарувати рюкзачок. Червоний.

- Тс-с-с, слухай урок, - сказав Зая.

Новий концерт

- Дорогі учні і наші гості, - говорив старий директор-олень, - зараз слово надається начальнику поліції Перед самими осінніми канікулами малюки знову давали концерт для батьків, вчителів і школярів. Зал, як завжди, був сповнений глядачів.

нашого краю Полкану Полканичу. Привітаємо його.

Пролунали оплески.

- Мені дуже приємно бути сьогодні серед вас, - почав виступ пес.

Зал знову заплескав.

- У мене сьогодні приємна місія - я повинен вручити значок вашому охоронцеві, відважному псу Барбосу. За мужність у захисті зайченяти, за порятунок єнотика пес Барбос нагороджується знаком «За відзнаку в службі».

Барбос піднявся на сцену, Полкан надів йому значок. Пес Барбос стояв, як іменинник. Він посміхався, всі йому плескали, а першокласники кричали: «Вітаємо!» На сцену піднялася Йоїчка, несучи букет квітів.

- Дякую, Йоїчка, спасибі, друзі, - сказав Барбос. - Мені дуже приємно, але, право, я цього не заслужив. Це просто моя робота.

- Заслужив, заслужив, - поплескав його по плечу Полкан.

- А тепер, пісня першокласників, - оголосив Олень Оленевич.

Малюки піднялися на сцену.

- Хвилиночку уваги! - сказав Барбос. - Я хочу вручити цей чудовий червоний рюкзачок нашому новому першокласнику мишеняті.

- Пі-пі, - заверещав радісний мишеня. - Дякую! Я тепер справжній першокласник!

Всі засміялися і підтримали мишенятко оплесками.

Коли оплески стихли, Совуша оголосила:

- Пісня присвячується нашому вірному другові Барбосу. Слова першокласників, музика єнотика.

Всі заплескали.

Першокласники заспівали:

Щасливий, у кого надійний друг,

Бо раптом зачаїться ворог лютий,

На допомогу прийде першим друг,

Коли біда – вагатися не буде.

Коли у тебе є надійний друг,

Він вступить в бій нерівний за тебе,

Протягне завжди пару сильних рук,

Як добре, що у світі друзі є.

Барбос розплився в усмішці. Пісень йому ще ніхто не посвячував.

А малюки почали співати приспів:

Як добре мати вірного друга -

З бідою не залишишся один.

Як добре мати вірного друга -

На допомогу прийде він.

Увесь зал підхопив пісню: «Як добре мати вірного друга - з бідою не залишишся один. Як добре мати вірного друга – на допомогу прийде він».

Погоня-2

Сірий вовк слухав концерт під школою. З відкритого вікна лунала пісня. «У-у-у!» - став підспівувати вовк.

В актовому залі всі завмерли.

- Я знаю це виття. Вперед, Барбос! - сказав Полкан.

Пес Барбос кинувся по сліду.

- От добрий з нього буде пес-шукач. У нього нюх на вовків, - похвалив Полкан Барбоса.

- Ні, ні, ми його не відпустимо. Нам потрібен такий охоронець для першокласників, - сказав директор школи.

- Ми вам підшукаємо нового охоронця, - запевнив поліцейський пес.

- Такого вже не знайдете, - зітхнув Олень Оленевич, - адже Барбос не тільки охоронець, він і вихователь, і завгосп, він улюбленець усіх дітей.

- Зараз я вас познайомлю з одним нашим працівником, між іншим, має досвід з охорони школи. Рекс, піди сюди, - покликав Полкан.

Невисокий рудий пес підійшов і уважно глянув на директора школи.

- Гав! Добридень! - сказав Рекс.

- Ви працювали з дітьми? - запитав Олень Оленевич.

- Три роки, - відповів рудий пес. - Охороняв школу на морському узбережжі.

- Ви не дивіться, що він невисокий, - сказав Полкан. - Рекс у нас майстер ближнього бою. Він виправдовує своє ім'я. У нього блискавична реакція.

- Дозвольте брати участь у погоні, - сказав Рекс.

- Барбос впорається сам, призначаю тебе охоронцем лісової школи, приступай до роботи, - сказав Полкан.

- Радий служити. Гав! - відповів пес.

- А як же Барбос? - запитав Олень Оленевич, коли Рекс побіг.

- Пес Барбос йде по сліду, - відповів Полкан, - його краще не відволікати.

- Ось так, - зітхнув директор школи і пішов оголошувати наступний номер концерту.

Треба пам'ятати всім дітям

Слово автора

Ця історія дійшла до кінця. Я сподіваюся, що всі малюки теж намалювали портрет бабусі і підписали його.

Малюки, ви пам'ятаєте, що не можна нікуди йти з території школи або дитячого садка? Не можна дітям самим шукати інших дітей, треба обов'язково звертатися до дорослих, яких ви добре знаєте. Нехай у кожного з вас буде вірний друг.

Ви пам'ятаєте, що сірий вовк задумує проти Барбоса хитрий план? Але це вже сюжет для нової історії. Герої казок чекають своїх читачів.

ДАЛІ БУДЕ

НА ПОЧАТОК