Пес Барбос кн.1 Смiливий їжачок, або Дуже дороге слово "нi"

Анотація

На жаль, наші діточки дуже довірливі. А може це ми, дорослі, не навчили малюків не розмовляти з чужими, не вірити їм, голосно кричати, коли тебе кудись ведуть, кликати на допомогу.

А ось маленькі герої цієї історії вчаться на своїх помилках. Звірята-першокласники йдуть в лісову школу. За малюками полює компанія сірого вовка. Сміливий їжачок приходить на допомогу своїм друзям. А хто ще виявився маленьким, але дуже мудрим? Читайте корисні історії.

Чому дітям треба обов'язково почитати цю книжку? По-перше, треба навчитися захищати себе, по-друге, в книжці багато барвистих ілюстрацій від автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4 , по-третє, в книзі є корисні пісні, які допоможуть малятам запам'ятати, коли треба говорити дуже дороге слово «ні».

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в співробітництві з ШІ від ChatGPT4.

В електронних книгарнях можна зустріти платну версію 2019 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Ранок їжачка

Маленький їжачок вертівся всю ніч. Він підбивав подушку, поправляв ковдру, і тільки під ранок, нарешті, заснув.

- Йойо, милий, пора прокидатися, - почув він крізь сон.

Їжачок розплющив очі. Сонечко заглядало у віконце, на столі вже стояла кружка чаю, над якою піднімався парок. Поруч примостилася повна тарілка оладок, це мама насмажила спеціально для нього.

- Вставай, сонько, - сказала мама, - умивайся, снідай, і в школу.

«Сьогодні перше вересня!» - згадав Йойо.

Він швидко схопився з ліжка і побіг умиватися, шарудячи маленькими ніжками по паркету.

Після водних процедур їжачок сів за стіл і з апетитом з'їв одну оладку і випив кілька ковточків ароматного м'ятного чаю.

- Все, я готовий, спасибі, мамо, - сказав він.

- Ти хоч трохи розчеши колючки, чудо моє, - засміялася мама.

Їжачок швидкими рухами поправив лапками неслухняні колючки.

- А Йоїчка точно сьогодні приїде? - запитав він у мами і подивився на фотографію, де вони з Йоїчкою грають м'ячем.

- Папа вже поїхав за нею. Після обіду привезе її.

- Я так скучив за Йоїчкою. А вона одужала?

- Одужала, одужала, - засміялася мама. - Завтра разом в школу підете.

- Ура! - зрадів Йойо.

Йоїчка - це його сестра-близнючка. Вона захворіла в гостях у бабусі і тому вчасно не повернулася додому.

- Все, я пішов! - сказав Йойо, надівши маленький рюкзачок.

- Йойо, ти пам'ятаєш? Після школи одразу додому, нікуди не відволікайся!

- Пам'ятаю, пам'ятаю, матусю, - запевнив Йойо і побіг на зупинку шкільного автобуса.

Треба зауважити, що всіх малюків до школи возив спеціальний шкільний автобус. Їжачок і раніше бачив, як малюки їздили в школу на автобусі і по-доброму їм заздрив. А тепер він теж буде їздити на ньому, адже він першокласник!

Заяча сім'я

У сімейці зайців вранці був переполох, бо у мами-зайчихи і тата-зайця було цілих троє школярів-зайчаток. Малюки бігали, метушилися, застеляли ліжка, юрмилися біля умивальника.

Мама-зайчиха вранці вже приготувала тарілку чищеної морквини.

- Малюки, їсти! - покликала зайчиха.

Весела компанія вмостилася за столом і стала гризти моркву.

- А можна я одну морквину візьму в школу? - запитав малюк-першокласник.

Старші брати засміялися.

- Ти знаєш, зайченя, що на уроках не можна їсти моркву, - сказав один з братів.

- А коли можна? - розгубився зайчисько.

- Тільки на перервах.

- На яких перервах? - здивувався малюк.

- Це відпочинок між уроками. Можна поїсти, побігати, пострибати, - пояснив старший брат.

- Пострибати? - зрадів зайченя.

- Пострибати, але не балуватися, - суворо сказала мама. - Діти, після школи відразу додому. Я вам цілу гору морквини приготую. Дивіться, не балуйтеся в школі, слухайтеся вчителя.

- Добре, - сказали зайчатка, надягаючи рюкзачки.

Зайченя дуже хвилювався. Адже він йшов у школу в перший клас, а брати йшли вже до другого класу. Зайченятко поспішав і намагався не відставати від своїх старших братів.

Ведмедиків мед

Ведмедика в школу збирав тато-ведмідь. Вони сиділи вдвох за столом і пили з блюдечка малиновий чай. Поруч на тарілці лежали булочки, намазані солодким ароматним медом.

- Ти, Мишко, слухай вчителів, - повчав тато.

- Добре, тату, - відповів Мишко.

- Не дивися у вікна на уроках.

- Добре, тато, - малюк відкусив шматочок смачної булочки.

- Піднімай руку, якщо захочеш щось сказати вчителеві.

- До-о-обре, - пробурчав Мишко з набитим ротом.

Ведмедик допив чай. Булочки закінчилися.

- А мед іще є? - спитав Мишко, почухавши потилицю.

- Мед після школи, - відповів спокійно тато і витер синові рота. - Як закінчаться уроки - прямо додому і більш нікуди, а то вкрадуть мого дорогого Мишка. Після уроків підемо в гості до Михайла Потаповича за медом. Купимо цілий бочонок. Одягай рюкзачок, - тато допоміг надіти незграбному малюкові рюкзак на плечі.

Мишко вийшов на ганок, подивився на небо, чи не буде дощу, і відправився на зупинку шкільного автобуса.

Совина сімейка

- У всіх діти, як діти, а ти у мене забувайко, - бурчала мама-сова. - Ось куди ти вчора бант поклала?

- Я не забувайко, я все пам'ятаю, - образилася маленька Совуша.

- Вчиш тебе, вчиш, а ти все ніяк не кладеш речі на місце.

- Я поклала на місце, тільки було темно. Може він впав, - маленька сова заглядала під ліжко.

- Так ось же він, - зраділа мама, подивившись в дзеркало. - Згадала, я його вчора випрала і одягла посушити на голову.

Сова одягнула доньці ошатний рожевий бант.

- Пам'ятаєш, чого я тебе вчила? - запитала сова. - Значить так. Перше - не засни на уроці. Друге - не літай на перерві, ходи спокійно. Третє - запам'ятовуй літери. Четверте, а втім, на перший раз досить. Додому тільки на автобусі. Зрозуміла?

- Зрозуміла, - відповіла Совуша.

- Бант не загуби, - сова поцілувала першокласницю-дочку. - Будь слухняною дівчинкою.

- Буду, - відповіла маленька сова.

Совуша була дуже слухняною совою, мабуть, слухнянішої за неї не було у всьому лісі.

- Стій, стій! - покликала мама-сова. - Портфель забула! Ну, зовсім забувайко.

Маленький барабанщик

У Єнотика сьогодні було подвійне свято. По-перше, у нього саме першого вересня був день народження, а по-друге, саме сьогодні він йде в перший раз в перший клас. Єнотик прокинувся дуже рано. Розплющивши очі, він побачив свою мрію - справжній барабан.

- Ура! Ура! - закричав єнотик.

- Тс-с, - попередив тато, - вранці барабанити не можна, весь ліс розбудиш.

- Я тихенько, - прошепотів Єноша, - я тільки крапельку.

Маленькими лапками він ледве-ледве постукав по барабану: бам-бам, бам-бара-бам.

Єнотик зойкнув від задоволення.

- Спасибі, мама, тато! Збулася моя мрія!

- Єноша, будеш грати вдень, а зараз пора збиратися в школу. Скоро автобус.

Єнотик заквапився, щоб не запізнитися на нього, адже автобус довго чекати не буде.

Малюк носився по кімнаті, збираючись до школи. Він умився, розчесав шерстку на щоках і свій смугастий хвостик. При цьому Єноша невпинно співав:

Сьогодні такий ранок чудовий,

Тепер першокласник!

Іду я до школи!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Сьогодні краще ніж завжди!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Тепер барабан

У мене є новий!

Сьогодні такий ранок чудовий,

Сьогодні краще ніж завжди!

Єнотика просто переповнювали емоції. Вранці йому батьки подарували не просто іграшку, а що ні на є справжнісінький барабан. Він так давно мріяв про нього. І ось, нарешті, мрія збулася!

Поснідавши, Єнотик сказав:

- Я готовий.

- Пам'ятай, після школи додому, більше нікуди не ходи, - наказав тато.

- Добре! - крикнув Єнотик, надягаючи рюкзачок і прикриваючи двері.

- Першокласник, - розплакалася мама.

- Учень, - гордо сказав тато. - По-моєму, подарунок йому сподобався, як вважаєш? - запитав він маму.

- Звичайно, сподобався. Головне, щоб за уроки не забував, - відповіла вона, промокаючи очі.

Зустріч учнів

Малюки зібралися на зупинці, яка була якраз близько лісового магазинчика. Всі раділи, вітали один одного, показували свої новенькі рюкзачки і портфелі.

Їжачок Йойо запитав зайчика:

- У тебе з рюкзачка морквина стирчить? Навіщо вона тобі?

- Я її буду їсти на перерві. Це відпочинок такий між уроками, - показав зайчисько свою обізнаність.

- А мені подарували барабан! У мене день народження! – єнотика переповнювали емоції, хоча зазвичай хвалитися він не любив.

- Вітаємо! Вітаємо! - кричали звірята. - З днем народження!

- Совуша, у тебе дуже красивий бант, - сказав ведмедик маленькій сові.

- Мама купила, - гордо відповіла сова. - Я дуже люблю рожевий колір.

- У тебе і портфель рожевий, - зауважив Мишко. - А хочеш, будемо в школі сидіти за однією партою?

- Я рада з тобою сидіти, але з останньої парти я нічого не побачу. Мама сказала мені сідати на першу парту.

- Так, мені на першу не можна, я ж великий, - погодився ведмедик.

- А давай разом сидіти в автобусі, - придумала сова.

- Давай! - зрадів Мишко.

Погана компанія

Поки малюки безтурботно чекали автобус, неподалік в старій альтанці сиділа нехороша компанія. Два вовки і лисиця з ними. Вони не вчилися в школі. Розбійничали по лісах, брали, що погано лежало, а іноді і ловили маленьких звірят.

- Ех, нудно, - позіхнула лисиця.

- Отакої! В цій консервній банці нічого немає, так і з голоду помреш, - сказав вовк з ім'ям Дзига, вилизуючи знайдену банку з-під рибної консерви.

- Дивіться туди, - показав на першокласників найстарший в їх компанії вовк на ім'я Сірий.

Лисунка і Дзига подивилися в бік, де стояли малюки.

- Солоденький, - облизнулася лисиця, поглядаючи на зайчиська.

- А я б з'їв ведмедика, він такий товстенький, м'яса багато, - очі вовка злобно блиснули.

- Еге ж, - підтакнув Дзига. - А заячу шкурку можна продати на шапку.

- А з пір'я сови мені зробити капелюшок, - засміялася лисиця.

- Ось що, слухайте мій план, - сказав вовк Сірий. - Піймаємо їх після школи. Зайця і ведмедя з'їмо, а єнотика продамо в зоопарк, будуть його там в клітці показувати.

- А їжачка? - запитав Дзига.

- А їжачка просто схопимо, і будемо вимагати викуп, - посміявся Сірий. - Ходімо готуватися до викрадення першокласників. Ха-ха-ха!

В цей час до зупинки під'їхав шкільний автобус і забрав малюків.

В автобусі

Малюки сіли на вільні сидіння. Сова присіла поруч з Мишком, три брати зайчики сіли разом, а їжачок сів поряд з єнотиком. Був чудовий сонячний ранок. Водій автобуса, старий бобер сказав:

- Пісню заспі-вуй!

Малюки дружньо затягли пісню:

Нам у школі весело навчатись,

Ми йдемо отримати знання,

Щоб читати треба добре знати

Літери усі від А до Я.

Літери усі від А до Я.

Навчимося добре рахувати,

Два плюс три - то буде цілих п’ять.

Ще у школі можна малювати

І навчатись новому щодня.

І навчатись новому щодня.

Ми йдемо навчатись добрим справам

І оцінки гарні приносити в дім,

Будемо читати, вільно рахувати

І співати дружньо всі пісні.

І співати дружньо всі пісні.

Маленькій сові так сподобалася пісня, що коли всі малюки вже замовкли, сова продовжувала:

- Будемо читати, вільно рахувати і співати дружньо всі пісні!

Друзі заплескали сові. Вона засоромилась.

- Ти добре співаєш, - сказав ведмедик. - Мені дуже сподобалося.

- Просто пісня гарна, - сказала сова і посміхнулася.

Уроки

В перший день у малюків-першокласників було всього два уроки. На першому уроці вони познайомилися з учителем Їжак Їжаковичем і вивчили дві літери - М і А. Їжак Їжакович пояснив, що таке склади і як вони виходять з букв. Вони навіть склали свій перший склад - МА. А з двох складів - слово МА-МА.

Малюкам дуже сподобалося складати склади, з них вийшло таке рідне для кожного малюка слово - мама.

- А тепер вам завдання - намалюйте маму і напишіть слово МАМА. Після школи подаруєте ці малюнки своїм мамам.

- Моя мама поїхала з цирком і приїде тільки через тиждень, - зітхнув ведмежатко. - Але їй буде дуже приємно отримати такий подарунок зі словом МАМА.

Мишко дістав кольорові олівці і почав малювати. Він так захопився малюванням, що здригнувся від несподіванки, коли раптом хтось сказав йому на вухо:

- Можна у тебе попросити жовтий олівець?

Це була Совуша.

- Здається, я його забула. Мама каже, що я забувайко. Ось, так і є, - засмутилася сова.

- Звичайно, бери будь-які олівці, - запропонував Мишко. Хоча він був один у батьків, але ніколи не був жаднюгою.

- Дякую, - подякувала сова, взяла олівець і почала малювати очі мами.

*

Їжачок теж малював маму. Він закінчив малювати колючки і став старанно виводити: МА-МА.

Зайчисько ретельно зафарбовував рожевим олівцем вушка намальованої мами. Єнотик прикрашав хвіст мами на своєму малюнку.

Продзвенів дзвоник.

- Всі намалювали? - запитав Їжак Їжакович.

- Так! - хором відповіли діти.

- Покладіть ваші малюнки в портфелі і рюкзачки, вдома подаруйте мамам подарунок. Завтра ми з вами вивчимо нові літери і будемо складати нові слова, - пообіцяв Їжак Їжакович. - Тепер перерва. Відпочиньте трохи і почнемо другий урок.

На перерві в клас прибігли старші брати зайчика.

- Сподобалося вчитися, першокласники? - запитали вони.

- Ми вміємо писати слово МАМА, - захоплено відповів їжачок.

- А ми малювали маму, - сказав ведмедик.

- І навіть писали букви! - радів Єнотик.

А маленький зайчисько нічого не сказав. Він не міг, його рот був зайнятий - він жував морквину.

*

Продзвенів дзвоник. Розпочався другий урок.

- А тепер на другому уроці я вам розповім правила безпеки в лісі, - сказав Їжак Їжакович. - Перше правило - не говоріть з чужими. Друге - не ходіть з чужими, третє - не бродить по лісі без дорослих. Четверте - не ходіть вночі.

Сова підняла крило.

- Що ти хотіла, Совуша? - запитав учитель.

- А ми з мамою літаємо вночі, - сказала маленька сова.

- Совам можна, - відповів Їжак Їжакович і продовжив. - П'яте - не ходіть самі на річку, озеро, ви можете потонути.

Єнотик підняв вгору лапку.

- Що, Єнотик?

- А можна грати на березі, якщо не плавати? - запитав він.

- Без дорослих не можна. Взагалі не можна бродити без дорослих.

Тут підняв лапку їжачок.

- Говори, Йойо, - запропонував учитель.

- А якщо малюк вміє плавати йому теж не можна? - запитав їжачок.

- Навіть, якщо ви вмієте плавати, то все одно без дорослих не можна, - відповів Їжак Їжакович.

Тут пролунав дзвінок.

- Продовжимо завтра, - пообіцяв учитель. - Зараз за вами приїде шкільний автобус і відвезе додому. Зачекайте його. Чекаю вас усіх завтра. До побачення! - попрощався Їжак Їжакович.

Після уроків

Малюки грали у дворі, а шкільного автобуса все не було. «У мене ж вдома новий барабан! - згадав єнотик. - Тут йти зовсім близько».

- Мабуть, я піду пішки, - сказав єнотик друзям. - Зустрінемося завтра.

- А автобус! - захвилювалася сова. - Треба чекати, - попередила вона.

- Мені близько, - відповів самовпевнений єнотик. - Бувайте! - попрощався він.

Мишко теж згадав, що вони ж з татом повинні йти за медом до Михайла Потаповича. А раптом тато піде без нього! Мишко не на жарт розхвилювався.

- Мабуть, я теж піду пішки, - сказав він друзям.

- Загубишся! Не ходи! - кричала сова.

- Я ліс знаю, ми з татом кругом ходили, - відповів малюк. - До завтра.

- Який жах! Ось дурні! - хвилювалася сова.

Зайчатко стрибав по сходах і думав: «Єнотик пішов, Мишко пішов, але мене теж вдома чекає гора морквини!»

- Мабуть, і я піду, - сказав він друзям, - у мене термінові справи.

Не встигла Совуша обуритися, як зайчик поскакав. Сова закашлялась.

Їжачок сів на траву.

- Термінові справи у зайця, - сказав він. - Ось сиджу я тут, а у мене ж сьогодні теж термінова справа. До мене Йоїчка приїжджає! А раптом вона сама піде в ліс або на озеро. Адже вона зовсім не вміє плавати! Мені треба терміново бігти!

- Стій! Стій! - кликала сова, але її вже ніхто не чув.

«Всі розбіглися! Що ж з ними буде! - хвилювалася Совуша. – Ох, ох, ох".

Сама маленька Совуша не збиралася йти, не дочекавшись автобуса, адже вона була дуже слухняною дівчинкою.

- Ой, який чудовий бантик! - до Совуші підійшла доросла лисиця. - Ти знаєш, що це мій бантик? Навіщо ви у мене його забрали?

Маленька сова вперто мовчала, бо вона пам'ятала, що з чужими не можна розмовляти.

Лисиця схопила бантик з голови Совуші.

- Мені ніколи зараз, ну постривай, розберемося і з тобою, - сказала лисиця і втекла.

Коли автобус під'їхав до школи, там стояла одна Совуша. На її голові стирчав маленький хвостик, в бантика не було.

- Ось тобі й маєш, а де малюки? - запитав водій-бобер.

- Пішли, - відповіла засмучена Совуша.

- Заходь, поїхали їх шукати, - сказав водій і завів автобус.

Лисиця і їжачок

- Який чудовий малюк, - сказала лисиця, наздогнавши їжачка.

Йойо зупинився.

- Ну що ж ти пішов? Ось права була твоя матуся, знала вона, що ти сам підеш до лісу. Тому вона і попросила мене зустріти тебе після школи.

- Мама попросила? - здивувався їжачок.

Він зовсім забув, що не можна розмовляти з незнайомими.

- Звичайно, мама-їжачиха, хто ж ще? Давай лапу, ходімо зі мною.

Йойо вже було збирався протягнути лапку, як раптом запитав:

- А вона приїхала?

- Приїхала, приїхала, мама давно приїхала. Тільки в поїздці підвернула лапу, - збрехала лисиця.

- А ось і неправда, тітко! Мама нікуди не виїжджала, це Йоїчка приїхала. А ви, тітко, шахрайка!

Лисиця схопила їжачка за лапку і стала тягнути в ліс.

- Ти чужа! Не піду! Допоможіть! - підняв крик їжачок.

Лиса галасу злякалася, адже їх могли почути і прибігти на допомогу.

На щастя показався шкільний автобус. Лисиці і сліду вже не було.

- Сідай, їжачок! - запросив водій.

- Їжачок знайшовся! - зраділа сова.

Йойо заліз в автобус і сказав:

- У лісі бродять погані звірі, треба терміново шукати малюків.

- Поїхали! - бобер завів мотор.

Зайчисько і вовк

Зайчик стрибав по лісовій дорозі. Він зовсім не втомився. «Зараз подарую мамі малюнок і буду їсти соковиту, солодку морквину», - він від передчуття смачного обіду заплющив очі.

- Який смачний обід, - сказав незнайомий голос.

Зайчисько відкрив очі і побачив дорослого вовка перед собою.

- Смачний обід? - заїкаючись запитав зайчик. - А звідки ви знаєте про смачний обід? - зблід він.

- Як мені не знати, коли я цих обідів стільки переїв!

- А ви що, теж любите морквину? - не своїм голосом запитав зайченя.

- Моркву! Ха-ха-ха! Я люблю свіжу зайчатину!

Вовк став насуватися на тремтячого зайчика.

- Он вони! Гальмуйте, дядько бобер! - закричав їжачок.

Автобус зупинився. Йойо вискочив і побіг з кулаками на вовка.

- Чи не чіпай його! - грізно крикнув їжачок.

- А що я, я нічого, - відступив Дзига. - Я ж пожартував. По-шут-ку-вав.

Вовк бачив, що недалеко стоїть автобус, а в ньому дорослий водій. Звичайно, він не посмів ображати малюків при свідках.

- Підемо, зайчисько, - сказав їжачок і повів зайчика в автобус.

Сірий вовк і ведмежа

- Нічого ви не вмієте! З малечею впоратися не можете! - лаявся досвідчений вовк на своїх невдачливих друзів. - Всьому вас треба вчити. Так через вас і без обіду залишимося.

- Сірий, ми старалися! - виправдовувався Дзига.

- Чесне слово, - сказала лисиця.

- Знаю я, Лисунка, твоє лисяче чесне слово, - махнув лапою злий вовк.

- Це все противний маленький їжачок, - сказав Дзига.

- Так, він якийсь неправильний їжачок. «Допоможіть!» - кричав, такий шум підняв, що довелося тікати, - поскаржилася лисиця.

- Дивіться і вчіться! Піду сам ведмедика ловити, він там, на пеньку відпочиває.

Вовк перев'язав ногу, сів на мотоцикл і під'їхав до ведмежати, який відпочивав на пеньку.

- Синку, дай дідусеві посидіти на пеньку, ой, у дідуся лапка болить! – сказав вовк.

Мишко відразу поступився місцем дідусеві. Він його навіть не злякався.

- Ви поранили лапу? - запитав ведмедик.

- Ой, до лікарні не доїду, - стогнав вовк. - Що ж робити дідусеві? Хто ж йому допоможе?

Мишко подивився на всі боки. Ніде нікого не було.

- Не знаю, - сказав він. - Я не лікар.

- Синку, може, ти повезеш мене на мотоциклі?

- Я це, я не вмію на мотоциклі. Я тільки на триколісному велосипеді, - зітхнув Мишко.

- Так на мотоциклі просто! Ти тільки кермо тримати допоможи. Удвох доберемося, - сказав вовк.

- Ну, я не знаю, - знизав плечима малюк.

- Не бійся! На мотоциклі так здорово!

В цей час їжачок і водій-бобер уважно оглядали дорогу в надії побачити ведмедика або єнотика.

- Он Мишко! А з ним вовк! - закричав їжачок.

Водій зупинив автобус. Йойо вискочив і побіг до пенька. Зайчисько залишився в автобусі, від страху він не міг поворухнутися. Сова полетіла слідом за їжачком.

- Мишко, не сідай на мотоцикл, це брехун! - щосили крикнула сова.

А їжачок, наблизившись, кинувся під ноги вовку.

Вовк спіткнувся і впав.

- Ах ти, маленький негідний їжачок, - розлютився вовк. - Я зараз тебе яа-а-ак схоплю, яа-а-ак розірву на дрібні голочки!

Вовк розмахнувся і хотів футбольнути їжачка, як м’яч, але кмітливий їжачок згорнувся клубком і вовк наколов лапу гострими колючками.

- Ой! - заскиглив Сірий крізь зуби.

В цей час водій автобуса голосно посигналив.

- Ну, постривай, маленький негідник, ми ще зустрінемося, - вовк сів на мотоцикл і поїхав.

Мишко здивувався. Він не зрозумів, що сталося, як це раптом хворий добрий дідусь перетворився на злого здоровенного вовка.

- Підемо, Мишко. Ти повірив, що він хворий? Ти забув, що дорослому допоможе тільки дорослий? Він же тебе обманював.

- Йойо, спасибі тобі, ти такий сміливий, - Мишку було соромно, що він забув усі правила, що з чужими не можна розмовляти, що чужим не можна вірити та не можна з ними нікуди ходити і їздити. І взагалі Їжак Їжакович навчав не ходити без дорослих до лісу.

Коли вони сіли в автобус, Совуша сказала:

- Мишко, я так за тебе злякалася.

- Дякую, тобі, Совуша. Це ж ти мені кричала: «Не сідай, це брехун!»

Зайчисько перестав трястися від страху.

- А де ж єнотик? - запитав він.

- Вперед, шукати нашого друга єнотика, - сказав їжачок, і вони поїхали далі по лісовій дорозі.

Єнотик і м'яч

А єнотик йшов уздовж ріки. «Чому не можна ходити на річку? - дивувався єнотик. - Адже я ж не лізу у воду, не збираюся плавати. Я тільки сполосну лапки в прохолодній, свіжій водиці».

Він зняв рюкзачок, поставив його на березі і занурив у воду свої долоньки.

- Зовсім не холодна, - засміявся єнотик.

Він набрав в долоньки води і підкинув її вгору. Дрібні бризки води розлетілися на всі боки. Вони іскрилися на сонечку, навіть потрапили на його пухнасті щічки. Єнотик весело сміявся. Він навіть хотів заспівати пісеньку «Сьогодні такий ранок чудовий», як раптом до нього прикотився м'яч.

- М'ячик! - зрадів єнотик.

- Пограємо? - запитала лисиця.

Єнотику дуже хотілося пограти м'ячем, але грати з незнайомою лисицею - це ж не за правилами.

- Цур, і я буду грати, - сказав вовк, який взявся невідомо звідки.

Лисиця нахилилася і взяла м'ячик. І тут єнотик звернув увагу на бант лисиці.

- Скажіть, а де ви взяли такий бантик? - з настороженістю запитав єнотик.

- Мені його подарувала одна знайома сова, - відповіла лисиця.

- Сова? - здивувався Єнотик.

- Ну що, ти будеш грати м'ячем? - вже не так доброзичливо запитав Дзига.

Єнотик зрозумів, що даремно він пішов в ліс один і марно пішов до річки. Все-таки правила не можна порушувати. А він порушив. Тепер він в пастці.

- Допоможіть! - щосили став кричати єнотик. - Допоможіть!

- Тут нікого немає, тебе ніхто не почує, - сміялася лисиця.

- Нумо підемо в клітку, - погнався за єнотиком вовк.

- Ось його рюкзачок! - закричав їжачок, побачивши на березі річки синій рюкзачок єнотика.

Коли автобус зупинився, їжачок, Мишко, сова і навіть боягузливий зайчисько вискочили з автобуса. Неподалік вони побачили, як маленького єнотика тягнуть за передні і задні лапки вовк та лисиця, а неподалік поруч з мотоциклом стоїть великий вовк і тримає відкриту клітку.

Їжачок першим наздогнав вовка і вчепився йому в ногу:

- Відпусти єнотика! - кричав він.

Совуша підлетіла до лисиці і схопила свій бант. Підоспілі Мишко і зайчисько схопили єнотика і стали виривати його у лиходіїв. А неподалік уже біг старий бобер з рушницею.

- Полундра! - свиснув сірий вовк.

Його подільники кинули єнотика і побігли до мотоциклу. Водій-бобер для переконливості вистрілив з рушниці вгору.

Нарешті всі друзі були в безпеці. Вони сиділи в автобусі і важко дихали.

- Дякую вам, дядько бобер, - подякував їжачок.

- Ех ви, першокашки, - посміхнувся бобер. - Молодо-зелено. Вчіться на своїх помилках.

- Я тепер завжди буду чекати автобус, - сказав єнотик. - Спасибі, що ви мене врятували.

Але це не тільки ж єнотик не дочекався шкільного автобуса. Адже всі малюки, крім розумної сови пішли до лісу.

Сова наділа свій бант, щоб мама не сварила, що вона його загубила.

- Мотайте на вуса, - сказала Совуша.

Мишко помацав шерсть над губами і сказав:

- А у мене ще вуса не виросли.

Всі звірята щасливо засміялися.

Усі дома

Нарешті малюки дісталися на свою лісову галявину і розійшлися по домівках. Вдома було тепло і затишно.

Зайчисько після школи приліг на диван, щоб трохи відпочити. Дуже багато вражень і переживань було в цей день.

- Зая, глянь, скільки я начистила вам морквини, чом ти нічого не їв? - запитала мама. - Скоро братці повернуться зі школи. Чого ти зажурився? Втомився?

- Мама, у мене для тебе подарунок, - згадав зайченя і дістав з рюкзачка малюнок мами, на якому було написано дуже дороге слово МАМА.

- Спасибі, синку, - зраділа мама-зайчиха. - Першокласник мій! - похвалила вона і поцілувала синочка в пухнасту щічку.

Зайчисько знову приліг на диван.

- Якийсь ти не такий, - зауважила мама. - Ти часом не захворів?

- Мама, мене сьогодні хотів вкрасти вовк, - зізнався зайчисько.

- Вовк? - злякалася мама.

Зайченя присів:

- Я так після школи мріяв про морквини, що не став чекати шкільний автобус.

- І ти сам пішов через ліс? - жахнулася мама. - Розповідай, як все було.

Зайчисько чесно зізнався в усьому.

- Я більше не буду, - хникав малюк.

- Хто ж тебе врятував? - хвилювалася мама.

- Їжачок мені прийшов на допомогу, - відповів зайчисько.

- Дурний мій, Зая. Більше ніколи, ніколи не ходи сам в ліс, ти ж маленький, тебе будь-хто може образити.

- Ніколи-ніколи, - запевнив маленький зайченя, обіймаючи маму.

Мишко і портрет

Мишко прийшов додому. На порозі вже чекав тато:

- Першокласник повернувся. Сподобалося в школі? Давай, скуштуй малинки і підемо за медом. Я поки складу дрова.

Мишко увійшов в дім. На столі стояла тарілка з ароматною малиною. Мишко взяв одну ягідку і поклав до рота.

Він згадав про портрет мами. Мишко дістав його з рюкзачка і повісив на стінку біля свого ліжка.

- Мама, повертайся скоріше, - зітхнув Мишко. - Без тебе дуже погано. Ось мене сьогодні вовк хотів вкрасти. Я такий дурний, повірив йому, що у нього лапа болить. А він мене ледве не відвіз. Я б ніколи не побачив тебе, мою улюблену матусю!

Папа під вікном все чув, що сталося з його дорогим Мишком.

- Підемо за медом? - запитав тато, увійшовши в дім.

- Тату, мені не можна меду, я завинив, - сказав малюк.

- Ні, синку, пішли до Михайла Потаповича, а по дорозі ти мені все розкажеш, в чому ти завинив. А портрет мами у тебе вийшов дуже добре. Молодець. Мамі сподобається.

Кошик яблук

Єнотик після школи теж подарував портрет мамі. Їй портрет дуже сподобався.

- Спасибі, синку, - зраділа мама.

- І букви сам писав? - запитав тато. - Ось так молодець!

- А чого ти, Єноша, не граєш на барабані? - поцікавилася мама.

- Ніякий я не молодець, - зітхнув Єнотик. - Мене сьогодні ледь не вкрали.

- Як?! - з жахом присіла на стілець мама.

- Хто? Де? - сполошився тато.

- У лісі, - опустив очі Єноша.

Єнотик, як і інші малюки розповів батькам, як на нього напали лисиця і вовк, як вони його хотіли посадити в клітку. Мама плакала:

- Як же ми б жили без тебе, Єноша?

- Їжачок ваш справжній герой, треба його батькам подякувати, - сказав тато. - Збирайтеся, підемо до їжаків, візьмемо їм кошик яблук.

Сімейство єнотів вийшло на вулицю.

- Куди зібралися з гостинцями? - запитала сусідка сова, виглядаючи у вікно.

- До їжачків підемо. Їх Йойо сьогодні врятував наших малюків, - сказала мама-єнотиха.

- Справжній герой! - підтвердив тато-єнот.

- А яблука кому? - запитала сова.

- Частування їжачкам, - відповів сусід.

Сова закрила вікно.

- Яких малюків? Совуша! - покликала сова маленьку дочку. - Що там у вас в школі було сьогодні? Ти така забудькувата, забула мені розповісти.

- Я не забула, - відповіла Совуша. - Просто сьогодні малюки загубилися в лісі, а потім усі знайшлися.

- І ти загубилася? - суворо запитала сова.

- Я не загубилася, я втратила бант, а потім знайшла.

- Так, давай розповідай все по порядку. І про бант не забудь. Так бантів не настачишся, якщо кожного дня втрачати.

Справжній герой

Маленький їжачок, повернувшись додому, відкрив двері і побачив тата з Йоїчкою.

- Приїхали! Йоїчка! - зрадів їжачок і обійняв сестру. - Видужала?

- Так, - відповіла Йоїчка. - Завтра в школу разом підемо.

Увійшла мама:

- Діти, мийте лапки, будемо їсти. Обід уже готовий.

Їжачок і маленька Йоїчка попрямували у ванну.

- У мене теж рюкзачок є, тільки у мене бузковий, - сказала сестра. - А що ви сьогодні вчили в школі? - запитала вона.

- Вчили дві букви.

Тут Йойо згадав про портрет мами. Він побіг до кімнати, дістав портрет з рюкзачка і подав мамі:

- Мама, у мене для тебе подарунок.

Мама подивилася на свій портрет і посміхнулася.

- Схожа, - зауважив папа. - А букви хто писав?

- Це я, - відповів їжачок. - Дивись, Йоїчка, це А, це М, а разом МА. МА-МА, - прочитав Йойо.

- От спасибі, синок, - поцілувала його мама.

Тут у двері постукали. Папа-їжак пішов відкривати двері. На порозі стояла ціла купа гостей. Їжак здивовано підняв брови.

- Здрастуй, сусід, - сказав ведмідь. - Де наш герой?

- Герой? - перепитав тато.

- Звичайно, герой, - сказала сова. - Герой - це той, хто сміливий і відважний, захищає слабких і не боїться йти назустріч небезпеці.

Папа їжак перейнявся:

- А ви впевнені, що цей герой живе саме в нашому домі?

- А де ж йому жити? Чи не вигнали ж ви Йойо, - сказала зайчиха.

- Йойо? Так це Йойо герой? - здивувався тато.

- Звичайно, Йойо, хто ж ще, він врятував наших малюків, - сказав татко-єнот.

Їжачиха з дітьми Йойо і Йоїчкою були вже на порозі.

- Так ось же він - наш герой! - сказав ведмідь.

Йойо стало соромно.

- Якщо чесно, то я ніякий не герой, - тихо сказав Йойо. - Я теж не дочекався шкільного автобуса і пішов до лісу, - зізнався він.

- Ой! - скрикнула мама-їжачиха.

- Що було, то бур'яном поросло, - сказав єнот. - Спасибі, що не побоявся вовка та лисицю і захищав нашого єнотика. Це вам яблучка з власного саду.

- А ось вам медок. Спасибі, що Мишка захистив від досвідченого вовка, молодець! - сказав ведмідь.

- Зачекайте, зачекайте, - зупинив їх Йойо. - Це зовсім не я молодець. Це Совуша молодець. Адже це тільки вона пам'ятала, що не можна розмовляти з чужими, не можна ходити до лісу, не можна вірити чужим. А ще Совуша сміливо накинулася на лисицю, захищаючи єнотика.

- Совуша, ти у мене така молодець? Ти все пам'ятала, чому я тебе вчила? Ти накинулася на лисицю?! - сову переповнювала радість.

- І забрала у неї свій бантик, - сказала Совуша.

Мама-сова була у нестямі від гордості за маленьку сову:

- Прости мене, Совуша, що я називала тебе забувайком. Я більше не буду. Ти така молодець!

- А це буде подаруночок для Совуші, - сказав тато-заєць і дав сові качан капусти.

- Дякую, стане в нагоді, - сказала сова, - на зиму заквасимо. Сюди б яблучко, було б дуже смачно.

Їжак узяв три яблука з кошика і простягнув сові.

- Два вистачить, - сказала сова, - в самий раз.

- Діти, ви тепер знаєте, як себе треба вести? - запитав у малюків тато-ведмідь.

- Знаємо, - хором відповіли діти.

- Тепер-то ви, напевно, все запам'ятали, - сказав тато-заєць. - Отримали урок на все життя!

- Дякуємо за подарунки, сусіди дорогі, - сказала їжачиха. - Заходьте до нас на обід, - запросила вона.

- Спасибі, сусідка, роботи багато в городі і в саду, - подякували батьки першокласників і розійшлися по домівках.

- А мені ще капусту заквасити, - сказала сова. - Роботи по вуха, бувайте здорові. Совуша, полетіли, неси яблуко.

Урок для Йоїчки

Коли гості розійшлися, Йоїчка похвалила брата:

- Йойо, ти такий молодець! Я тобою пишаюся, головне, що ти про Совушу розповів.

- Йоїчка, після обіду будеш вчити правила безпеки. Тобі ще стільки треба дізнатися! - серйозно сказав Йойо.

- Так я все знаю, - знизала плечима Йоїчка.

- Ні, ні, треба обов'язково тобі розповісти, чому нас вчили.

Після обіду Йойо і Йоїчка сіли за стіл і Йойо став розповідати:

- Запам'ятай, Йоїчка, перше правило - не говори з чужими. Друге - не ходи з чужими.

- А я і не ходила з чужими. Я коли була у бабусі, то мене пес Барбос покликав на море на човні покататися.

- І що? Ти пішла? - насторожився Йойо.

- Хотіла піти. Адже пес Барбос не чужий, я ж його знаю, - відповіла Йоїчка.

- Як не чужий! - обурився Йойо. - Адже він перший хуліган у селі. Ну і що, що він знайомий. І з незнайомими і зі знайомими ходити НЕ МОЖНА! Тим більше, на море дітям не можна ходити без дорослих. Як же ти уникла неприємностей?

- Прийшов дядько Полкан і Барбос швидко втік.

- Йоїчка, яка ти ще дурна! Адже Барбос міг тебе відвести в ліс!

- Ой! - злякалася Йоїчка.

- Або втопити в морі!

- Ой, ой-йой-йой! - зжалася від страху сестричка. - Виходить і зі знайомими нікуди не можна ходити?

- Звичайно, не можна. Ось якщо б ти запитала. Наприклад, бабусю, або маму, або тата, можна мені піти з Мишком на гойдалки? І якби бабуся сказала: «Можна», то тоді можна йти. А якщо ти не запитала у рідних і вони не знають, з ким ти пішла - це погано.

- А якщо йти з зайчиком, теж треба питати? Я ж його знаю, нашого Заю, він хороший.

- Треба ЗАВЖДИ питати, навіть якщо хороший! А тим більше, якщо ти збиралася йти з хуліганом Барбосом, - твердо відповів Йойо.

Йоїчка шмигнула носом:

- А що мені треба було йому відповісти?

- Треба було сказати дуже дороге слово: НІ.

- А чого воно дороге?

- Тому що воно рятує життя дорогих дітей.

- А ми дуже дорогі? – запитала Йоїчка.

- Дорожче не буває, - посміхнувся Йойо.

Ведмедик їх намалював

Ось і пройшов місяць, як малюки вчилися в лісовій школі. За цей час вони вивчили багато букв і навіть читали по складах перші слова: МА-МА, ПА-ПА, Ма-ма ми-ла ра-му. Ще вони навчилися рахувати до п'яти і з задоволенням рахували один одного. Йойо - раз, Зая - два, Мишко - три, Совуша - чотири, Єноша - п'ять. А Йоїчка? А цифру Йоїчки ще будемо вчити.

А ще малюкам дуже подобалися уроки малювання. Вони малювали один одного, сонце, дерева, квіти, шкільний автобус і дядька бобра. А Мишко якось намалював навіть лисицю і вовків, тому що їх розшукувала лісова поліція. Малюнки були дуже хороші, у Мишка явно був талант.

Завдяки малюнкам Мишка двох злодіїв все-таки зловили. Тільки вовк на ім’я Сірий втік. Але малюки вірили, що його обов'язково знайдуть.

Крім читання, арифметики, малювання першокласники дуже любили уроки співу. Вони розучували пісню для концерту. Але це був їх секрет. Тс-с-с!

Шкільний концерт

Нарешті настав цей день. На концерт зібралося багато народу. Зал був заповнений не тільки учнями лісової школи, але і їх батьками.

- Дорогі гості, - говорив старий директор-олень. - Спочатку ми вручимо медаль за відвагу нашому незмінному водієві шкільного автобуса. За мужність і героїзм, проявлені у захисті наших першокласників, нагороджується Бобер Бобрович. Поплескаємо!

Водієві було дуже приємно, що медаль він отримував під шум оплесків.

- Грамотою за сміливість нагороджуються також Йойо і Совуша.

Першокласники плескали голосніше за всіх. Адже це були їхні друзі, сусіди по парті.

Мама-сова стояла серед батьків і витирала сльози, що навернулися на очі. Це її донечка Совуша отримала грамоту, її відважна дівчинка. Батьки, які стояли поруч, вітали сову. А тато-заєць подарував сові букет з морквин.

- Дякую, - сказала сова, чмихаючи носом. - Треба на зиму заховати, стане в нагоді.

- А тепер концерт, - оголосив директор. - Перед вами виступає Єноша. Соло на барабані.

Всі заплескали. Єнотик маленькими лапками вистукував різні ритми. Це було дуже незвично і здорово. Єнотику голосно аплодували.

- Браво! - кричав тато-єнот.

Єноші було приємно. Він кланявся і посміхався.

- Прем'єра пісні! – нарешті оголосив директор. - Виконують першокласники.

Відкрилася завіса. На сцені стояли їжачок, ведмедик, зайчик, Єнотик, Совуша і Йоїчка. Вони заспівали:

Вдома нас навчають тато з мамою,

В школі нам дають поради вчителі,

Стрінеш незнайомого - з ним НЕ РОЗМОВЛЯЙ ти,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Якщо буде хтось чужий куди-небудь звати,

З незнайомим нікуди НЕ ХОДИ,

А потягне - не соромся голосно КРИЧАТИ:

«Не піду!», «Ти чужий!», «Поможіть!».

«Не піду!», «Ти чужий!», «Поможіть!».

Може буде хтось дорослий дещо обіцяти –

Чи цукерки, чи собаку, книжку, м’ячик, вертоліт,

Ти не вір, НЕ ХОДИ, йди до мами й тата,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Вся школа підспівувала разом з першокласниками:

- Пам’ятай дороге слово «НІ».

Малюки продовжували:

І не можна на машині, на чужій кататись,

Мандрувати без батьків СТЕРЕЖИСЬ,

Злодій може дещо інше обіцяти -

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Ти не будь довірливим, дітям треба знати,

Як дорослий скаже, що він захворів,

Ти дорослих позови його рятувати,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Друзі як тебе позвуть в ліс, на озеро, кудись,

Пригадай – без батьків НЕ ХОДИ,

Не прийшлося щоб тебе уночі шукати -

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Пам’ятай дороге слово «НІ».

Нам оцю науку треба пам'ятати,

Бо вона в пригоді стане у житті,

Твердо і сміливо злодію сказати

Дуже, дуже дороге слово «НІ».

Дуже, дуже дороге слово «НІ».

Зал вибухнув від оплесків.

- Мо-лод-ці! - кричали в залі.

Пісня так всім сподобалася, що малюкам довелося заспівати її ще раз.

Голосніше за всіх плескали батьки першокласників.

- Бра-во! - кричали батьки Мишка.

Малюк зі сцени дивився на маму і посміхався: «Як добре, що мама приїхала!»

Дуже дороге слово

Слово автора

Так завершилася ця чудова історія про першокласників лісової школи. А ви, малюки, не забувайте цю корисну пісеньку. Адже сірого вовка поки не спіймали. Він може обдурити інших діточок. Будьте пильні!

Ти не вір, НЕ ХОДИ, йди до мами й тата,

Пам’ятай дороге слово «НІ».

ДАЛІ БУДЕ