Анна Рось

Хтось сказав МЯУ? кн.2

Новий друг

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.

©Усі права належать Ганні Рось.

Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.

У електронних книжкових магазинах можна зустріти платну версію 2021 року випуску з обкладинкою від Видавництва Андронум.

Новий друг

У вересні Вірочка пішла в школу. Річі сидів удома і нудьгував, виглядаючи у вікно. Потім Вірочка приходила зі школи, обідала, і вони разом йшли гуляти у двір.

- Привіт, Барсику, тяв-тяв! - зрадів Річі, побачивши Барсика біля під'їзду.

- А де Нічка? - відразу запитав кіт Барсик. - Чого її не видно?

- Вона залишилася в селі, - відповів песик.

- В селі? - з-під ганку виповз Колько. - А чого?

- Там роботи багато, - Річі почухав потилицю. - Мишей сила-силенна, - перебільшив він.

- Мишей? - підповз вужик. - Вони такі смачні, - облизався він.

- А далеко село? - по-діловому запитав їжачок.

- Ногами не дійти, на машині треба.

- Шкода, - сказав вужик, - хто мене візьме в машину?

- Чому, наш тато може, - розхрабрився Річі. - Місця всім вистачить.

- Усім? - з надією подивився Колько.

- Всім! - впевнено відповів песик. - Тільки треба Вірочку попросити, а вона татка умовить. А ми скоро поїдемо картоплю копати, ось вас і відвеземо, - запевнив песик. - А ти, Барсику, не хочеш в село? - запитав він.

- У мене і тут молоко не переводиться, - облизався Барсик. - А що ж Нічка там робить? Все мишей їсть? - запитав він.

- Ні, вона там головний щуролов на селі, - впевнено відповів щеня.

- Щуролов? - здивувалися відразу всі троє друзів.

- Так, вона придушила о-о-ось такого щура, - Річі розсунув лапи, показуючи, який величезний був щур.

- Ось це так! - прицмокнув Барсик. - Ай да Нічка. А з вигляду не скажеш, така тендітна, добра. Або ти жартуєш над нами? – примружив він око.

- Чиста правда! - образився Річі. - Запитайте у Вірочки, якщо мені не вірите.

- Так, життя в селі! - із захопленням сказав їжачок. - Тут тобі - миші, тут тобі - коники, тут тобі ..., - він задумався.

- Гусениці, - підказав вужик.

- Суцільний обід! - потер лапки їжачок.

- Так і розтовстіти можна, - хихикнув Барсик.

Всі подивилися на Барсика.

- Деякі і тут не голодують, - ввічливо зауважив Колько.

- А у Нічки там є друзі? - поцікавився кіт. - Або вона весь час на чергуванні?

- Там друзі ослик, кіт Шустрик, його мама Шуня! - радісно згадував Річі.

- Ослик? В селі? - здивувався Барсик. - Я ослика тільки в цирку бачив. Так це цирковий ослик?

- Ні, він молодий. Він сільський. Але такий розумний і вихований! - песик повертів хвостом. - А ще він сміливий! Одного разу на нас напала ціла зграя гусей, - згадав Річі. - Ослик я-ак побіжить! Всіх гусей розігнав.

- А ти що? - запитав Колько.

Всі подивилися на Річі. Пес не розгубився:

- Я я-ак загавкав. Га-ав, га-ав!

- Так ми тобі й повірили, - посміхнувся кіт. - Ти тільки мяу-мяу, ой перепрошую, - вибачився він, - ти тільки тяв-тяв.

- А хто на Барбоса нападав? - заступився за нього вужик.

- А я не сперечаюся, Річі сміливий, - поправився кіт.

- Ви тоді удвох я-ак дали Барбосу! А Колько його я-ак поколов голками! - розійшовся вужик.

Всі подивилися на вужика. Він завжди такий спокійний і мовчазний раптом розговорився.

- Вужику, пригощайся молоком, - згадав Барсик про блюдечко молока.

- Дякую, - сказав вужик. - У мене в горлі пересохло.

- Колько, пригощайся, - запросив кіт.

- Дякую, - відповів їжачок.

У вихідні тато, як і обіцяв, зібрався їхати до бабусі Марусі копати картоплю.

- Тату, візьми мене, - попросила Вірочка. - І Річі!

- У мене велике прання, я не поїду, - сказала мама. - Треба, поки сонечко білизну висушити, а то задощить - де її сушити.

- Мамо, ми самі впораємося, я буду татові допомагати, - пообіцяла Вірочка.

- Стрибайте в машину, - скомандував тато.

Вірочка біля під'їзду побачила Колька і вужика.

- Тато, давай їх візьмемо в село, ну давай, - просила дочка.

- Тільки в багажник, - погодився тато.

- Залазьте в багажник, - шепнув Річі друзям, підставляючи ящик.

- Поїхали! - сказав тато, зачинивши багажник і двері.

Так їжачок і вужик опинилися в селі.

- Ой, у нас їжачок завівся, - зраділа бабуся Маруся. - Тепер на городі порядок буде. Їжачки і слимаків їдять, і комах, і гусениць.

- Бабусю, це ми привезли їжачка з міста, - сказала Вірочка.

- От і добре! Тут йому роздолля буде, не те, що в місті! І мені веселіше.

А вужик вирішив бабусі не потрапляти на очі. Він знав, що багато людей недолюблюють плазунів. Тому він відразу в траву, до струмочка і до річки, в очерети. А там їжі! І жаби, і рибкою можна поласувати.

Почувши, що у сусідів з'явився їжачок, ослик прийшов до них подивитися на нового мешканця, а заодно і познайомитися.

- Привіт, я Ося! - сказав він.

- А я Колько, - відповів їжачок. - Мене так всі звуть. А я тебе знаю, нам Річі розповідав, який ти сміливий.

- Я? - здивувався ослик.

- Ага, - кивнув їжачок.

Ослик підняв догори брови. «Коли це я був сміливий? Якось і не помітив», - подумав він.

- Здрастуй, ослику! - прибіг Річі. - Тяв-тяв!

- Ти надовго? - запитав Ося.

- На вихідні, - відповів Річі. - Картоплю копати. Ви вже познайомилися? - запитав він у Колька.

- Уже, - він розвів лапками.

- Ти приходь до нас у двір, ми сусіди, - запросив ослик. - У нас навіть хвіртка не закривається, тому що ми дружимо.

- Можна, - сказав їжачок. - Тільки я ввечері. Зараз треба обстежити город бабусі Марусі, чи немає там шкідників.

- Увечері ще краще, - погодився ослик. - Я теж хочу допомогти картоплю возити.

«Він і справді розумний і добрий, - подумав їжачок. - Ось, допомогти прийшов. Працьовитий. Ех, добре в селі!» - їжачок потягнувся і пішов в город.

- Я готовий копати картоплю, - сказав тато, переодягнувшись і взявши лопату.

- А я допомагати! - зголосилася Вірочка.

- На тобі, внучко, сумки, збирай картоплю, та в кошик носи. А ослик картоплю перевезе.

- Іа-іа! - закивав ослик. Він дуже любив попрацювати в дружній компанії.

Шустрик сидів на груші і бачив усіх. «Їжачок, - подумав він. - У Осі новий друг. Але це і добре. Ослик не буде нудьгувати, коли ми з Нічкою сидимо на дереві. А день сьогодні хороший! Може і мені допомогти їм картоплю збирати? Але їх так багато. Гаразд, подрімаю і піду», - вирішив він і примружив очі. Шустрик сам не помітив, як солодко заснув на сонечку.

Увечері їжачок пішов в гості до ослика.

- Ось тут у сараї ми і живемо. Ще Маня, коза бабусі Гані. Тут місця багато. Ти як захочеш, приходь погрітися або просто так, поговорити.

- Дякую, - сказав їжачок. - Добре тут у вас, затишно. А де коза?

- Її бабуся Ганя доїти пішла.

- Втомився? - поцікавився їжачок.

- Анітрохи! Ще завтра піду допомагати возити картоплю.

- А у бабусі Марусі багато яблук, я їх так люблю. Я і тобі приніс, ось пригощайся, - запропонував Колько.

- У нас теж багато яблук, до самої зими в саду валяються, приходь, збирай, - запросив ослик. - Я тебе теж зараз пригощу чимось смачненьким. Дід Семен пригостив кукурудзою, бабуся Ганя зварила, бери качан, - подав Ося.

- Дякую, - сказав їжачок і відкусив зернятка. - Солодка!

- Я ж казав! Ти, напевно, в місті ніколи не їв такого, - припустив ослик.

- У місті кукурудза не росте. Яблуні бувають. Але таких соковитих і смачних, як тут, яблук немає, - закивав їжачок. - А у вас теж повні кошики картоплі?

- Так, вчора тато Тетянки копав. Я йому допомагав, - з гордістю сказав ослик.

- Ти молодець, - похвалив його Колько. - Чи не сидиш без діла.

- А ти молоко любиш? - раптом запитав Ося.

- Дуже! - відверто відповів їжачок.

- Бабуся тебе пригостить, - пообіцяв ослик. - Козячим, Маняшиним.

- Ех, добре! - їжачок оперся на сіно. - Як я раніше без села жив! Я тільки зараз жити починаю.

- Так тут же працювати треба, - зауважив ослик.

- Мені робота не в тягар, а в радість. Завтра ваш город перевірю, чи немає слимаків.

- Спасибі тобі, друже, - подякував Ося.

«Друг, він назвав мене другом, - в душі зрадів їжачок. - Який я щасливий! І живу в селі і новий друг у мене! - їжачок відкусив кілька зерняток кукурудзи. - Добре!" - подумав він.

В парку

Якось у тата трапився вихідний серед тижня.

- Вірочко, бери Річі, підемо в парк, - повідомив тато.

- Ура! В парк! - зраділа дочка.

- Тяв-тяв! - Річі завиляв хвостом.

У Вірочки похід в парк завжди асоціювався із солодкою ватою та морозивом. Звичайно, морозиво тато навряд чи купить, осінь адже, а ось солодку вату не відмовиться!

- Ми готові! - сказала Вірочка, надягаючи беретик.

У парку було добре. Під ногами шаруділо жовте листя клена, липи і зелене листя тополі. Вірочка облизувала солодку вату, а Річі рвався з повідця побігати по доріжках.

- Почекай, - стримував його тато. - Ось Вірочка з'їсть свою вату, тоді і побігаєте разом.

Вірочка присіла на лавку. Річі сидів поруч.

- Кар-кар, - кричало гайвороння з дерев.

У парку з господарем гуляв молодий коричневий пес мисливської породи. Він був не на повідку і носився, шарудячи листям. Раптом одна ворона пролетіла низько-низько над псом. Він з гавканням помчав за нею.

Коли здавалося, що пес ось-ось наздожене ворону, яка летіла низько над землею, в гру підключалася друга ворона, яка знову пролітала низько-низько над псом, торкаючись крилом його спини, а перша ворона летіла на гілку відпочити. Часом ворони зривали жолуді з дуба і кидали їх прямо на пса. Він носився за воронами без перепочинку. Ворони, що сиділи на деревах в парку, спостерігали за псом і захоплено каркали.

Навіть коли пес хотів відпочити і перевести дух, ворони не давали йому. Тільки він присяде, як якась ворона вже летить і торкається крилом пса. Набігавшись, він явно втомився, тому що ця гра тривала дуже довго.

Річі уважно стежив за грою ворон і махав хвостом, готуючись зірватися з повідка і побігти ловити ґав. Вірочка теж спостерігала за грою ворон.

- Папа, вони його не заклюють? - хвилювалася вона.

- Ні, вони грають, - відповів тато, сміючись. - Швидше за все, вони вже давно знайомі з псом і не перший раз його ганяють.

- А чого його господар не покличе? - запитала донька.

- Це пес мисливський, йому треба тренуватися. Він його так тренує.

- А Річі наш не мисливський? - поцікавилася дівчинка, доїдаючи солодку вату.

- Наш Річі теж мисливський, тільки я на полювання не ходжу, хіба що в магазин за сосисками - засміявся тато, відпускаючи песика.

Річі помчав на допомогу псу, який вже достатньо втомився.

- Тяв-тяв! - гавкав він на ворон.

Одна ворона полетіла прямо на Річі і торкнулася його вуха. Песик миттєво повернувся і помчав за нею.

- Спасибі, друже, - крикнув мисливський пес. - Я заходжу ззаду! Гав-гав! - біг він.

Річі захопила гра, він носився по всьому парку, то тікаючи, то наздоганяючи ворон. Вірочка сміялася, коли жолудь потрапляв йому на спину. Він відразу гавкав і шукав очима ворону, яка скинула на нього жолудь. Удвох з новим другом їм було легше атакувати ворон.

Нарешті, втомилися самі ворони. Вони злетіли на гілки високих дерев і весело каркали:

- Отримали вони у нас сьогодні. Кар-кар-кар!

- Це наш парк! Нехай тільки прийдуть, отримають жолудем! Кар-кар!

- А цей малюк чого в бійку вплутався? Кар-кар!

- Це наш парк! Наш парк! Кар-кар-кар!

- Гей, Діку, куди пішов? Ти вже йдеш? Кар-кар!

- Г-г-гав! - спеціально голосно гавкнув мисливський пес.

- Приходь завтра! Ми тебе ще поганяємо!

- Гаразд, - відповів пес. - До завтра.

- Це наш парк! Наш парк! - знову кричало гайвороння.

Річі підбіг до господарів.

- Ну що, познайомився? - запитала Вірочка.

- Це Дік, тяв-тяв! - відповів розпалений песик. - Він живе поруч і приходить в парк щодня. Тяв-тяв, - гавкнув він на ворон.

- Що що! - каркнула ворона. - Цей малюк гавкає на нас! Це наш парк! Ми тут господарі!

- Відпочинь, Річі, - сказав тато.

- Тато, може їм треба наступного разу принести хліба, щоб вони не каркали на Річі? - запитала Вірочка.

- Взимку можна. А восени у них їжі вистачає, то хтось пиріжок упустить, то насіння, то жолуді, - відповів тато.

- То горішки, - додала Вірочка.

- У парку горіхи великі ростуть. Бачила, як ворони зривають горішки і кидають на асфальт, щоб розбити?

- Бачила.

- Ворони дуже розумні птахи, - сказав тато.

- А вони ягоди їдять?

- Восени і горобину клюють, і шипшину. Вона, як підмерзне, м'яка стає - птахам частування.

- А правда, якщо горобини багато на дереві, то рік морозний буде? - запитала донька.

- Правда. Це прикмета народна. А якщо захід червоний, то буде вітер.

- А сьогодні не червоний, завтра буде хороша погода. А підемо ще в парк?

- Завтра мені на роботу, але в парк підемо в який-небудь вихідний, поки погода хороша.

- Тяв-тяв! - завиляв хвостом песик.

- Теж в парк хоче, - посміхнулася Вірочка.

- Поруч! - скомандував тато і Річі слухняно пішов з господарями.

- Кар-кар! - почули вони слідом і розсміялися.

- Наступного разу візьмемо маму з собою, - пообіцяв тато.

- А попкорн купиш? А вату?

- Куплю, - посміхнувся тато. - Ласунка!

- Ну, дуже вона чудова! Цукром пахне, вихідними, - засміялася донька.

«Зголоднів я, - думав в цей час Річі. - От би кісточку! Набігався, спати сьогодні буду, як убитий».

Лист

На вулиці бризкав дрібний осінній дощ. Вірочка дивилася у вікно. «Як там моя Нічка? - подумала вона. - Зараз би пограли з нею. Напевно, сидить на печі у бабусі Марусі, гріється».

Під козирком від дощу ховався Барсик.

- Мамо, а де курячі шкурочки? - запитала Вірочка. - Треба Барсикові винести.

- Візьми в холодильнику, - відповіла мама, читаючи книгу.

- Тяв-тяв! Давай я віднесу шкурочки, - зголосився Річі.

- О, Річі вийшов, - зрадів Барсик. - На вулиці нікого, крім мене. Всі дощу злякалися.

- А я тобі шкурочки виніс, - Річі поклав на блюдце частування.

Барсик відразу з'їв пару штук.

- Спасибі! Смачно! - сказав він. - А я зголоднів. Холодно і голодно. Шкурочки в самий раз. Їж зі мною.

- Я не голодний, - відмовився песик. - наїдайся, це тобі.

Барсик з'їв все з тарілки.

- Наївся! І, - гикнув він. - Спасибі! Як там, в селі зараз Колько і вужик поживають? - запитав кіт.

- Думаю, добре, - відповів Річі. - Кольку там сподобалося. Він із осликом подружився. А вужик біля річки живе. Привілля!

- Я хочу Кольку і вужику лист передати, - сказав Барсик.

- А ти писати вмієш? - здивувався песик.

- Ні, словами хочу передати, язиком, - уточнив кіт.

- Ну, пиши, - знизав плечима Річі.

- Запам'ятовуй. Привіт, друже Колько і вужик. Ось жили ви поруч, і я не знав, що є у мене друзі. А поїхали - часто вас згадую. І шкода, що був жадібним раніше. Але добре, що ми все-таки подружилися. Ось згадую вас і шлю великий привіт. Нехай вам буде добре. А мене Річі пригостив курячими шкурочками. Сьогодні я не голодний. Один друг і залишився. Нехай вам буде добре. Ваш друг Барсик.

- Ваш друг Барсик, - повторив за ним Річі. - Гаразд, передам.

- Не забудь сказати - часто вас згадую.

- Не забуду, - відповів песик. - Гаразд, не сумуй. Піду я, Вірочка мене зачекалася.

- Бувай. Привіт Вірочці, - знову гикнув Барсик.

- Угу, передам, - сказав Річі і побіг до під'їзду.

Мама Іра затіяла вдома пиріжки з сиром. «З сиром - це добре, - подумав Річі. - Треба Барсику винести один пиріжок ввечері».

Вірочка допомагала мамі місити тісто, а потім накладала сир із сирим яйцем і цукром. Пиріжки вийшли рум'яні. Папа схвалив, з'їв кілька штук і, нарешті, зупинився.

- Об'ївся, - сказав тато. - Дуже вони у вас чудові.

Мамі і Вірочці було приємно і пиріжків зовсім не шкода. А що - вони ще спечуть. «А я думав, що Барсикові пиріжків вже не дістанеться», - подумав пес.

Увечері Вірочка вивела Річі прогулятися перед сном. Він тихенько взяв з собою шматочок пиріжка, який не доїв.

На вулиці Вірочка, добра дівчинка, поклала коту куряче крильце. А Річі віддав свою половинку пиріжка.

- Сьогодні я пирую, - сказав Барсик. - Спасибі добрим сусідам.

Увечері Річі довго крутився і не міг заснути. Тут він згадав, що на носі зима, а значить, скоро Новий рік. Вірочка обіцяла, що на Новий рік вони всі разом поїдуть до бабусі Марусі. «Тоді і передам лист Кольку», - вирішив песик. Він став згадувати лист.

«Здрастуйте, дорогі мої друзі! Пише вам Барсик. Мій друг Річі виніс мені шкурочки і я пирую. Пригостив би вас, та ви далеко. Друзів в місті, крім Річі не залишилося. Навіть Нічка поїхала в село. Напевно вам всім добре. Сподіваюся до вас приїхати наступного літа. Ваш друг Барсик».

Подумки повторивши лист, Річі відразу заснув.

Вранці Вірочка виглянула у вікно. Все було білим-біло.

- Перший сніг! - зраділа вона.

Річі чомусь відразу згадав про Барсика. Звичайно, бабуся Оля пустила його додому погрітися. Вона добра. Річі виглянув у вікно, Барсика не було. «Точно, у бабусі Олі», - подумав він.

- Річі, після сніданку підемо кататися на санках! - сказала Вірочка.

А що, можна і на санках. Це так весело! Зима, сніг, Новий рік!

- Тяв-тяв! - відгукнувся песик, виляючи хвостом.

- Вірочко, не забудь винести птахам скоринки хліба, - нагадала мама. - Їм зараз голодно.

- Винесу мамо! Вони мене вже знають - відразу летять до мене, і горобці, і голуби, - раділа Вірочка.

«А я винесу пиріжок Барсику, - подумав Річі. - Він поснідає, а потім ми з ним будемо ходити по заметах і чистити шуби. Може, ще й на санках покатаємося. Добре, коли дружно!»

- Тяв-тяв!

Що дісталося воронятку

- Річі, вартуй санки, - наказала Вірочка, - я птахів нагодую.

Песик залишився біля під'їзду. До нього підійшов Барсик. Річі зрадів:

- Здрастуй, Барсику! Куди ти подівся, щось тебе не видно.

- Мене бабуся Оля пустила, живи, каже, а то замерзнеш взимку, кого я буду молочком пригощати.

- Добре! Тепер у тебе є дім, - зрадів Річі.

- Це зимова квартира, - посміхнувся Барсик. - Влітку я люблю на вулиці жити, все цвіте, пахне, а місяць який!

- Сьогодні будемо на санках кататися, давай з нами, - покликав песик.

- Ні, я додому, бабуся Оля чекає, вона ковбасу смажить. Хочеш, підемо в гості.

- Ні, ми гуляти, я повинен Вірочку стерегти, - сказав Річі.

- Гуляй, а я піду, буду лист писати, - покульгав Барсик.

- Кому? - запитав здивований Річі.

- Діду Морозу! - хитро посміхнувся кіт. - Він всі бажання виконує.

- Пиши, пиши, я передам! - крикнув услід песик.

«Твоє бажання виконає мама Іра, вона вже і ніжок курячих на холодець купила», - подумав Річі.

Вірочка винесла пакет зі скоринками хліба і висипала його під дерево, де зазвичай їли птахи. Горобці тут же налетіли на дрібні крихти, радісно цвірінькаючи. Слідом прилетіли голуби:

- Гу-гу, скільки апетитних крихт! - воркували вони. - Гу-гу, наб`ємо повні зоби.

Через пару хвилин ідилія була порушена. Ворони дізналися, що Вірочка винесла хліб, і відразу полетіли до дерева. Дрібні птахи негайно майнули на молодий в'яз в надії, що скоро ворони відлетять і можна буде продовжити трапезу.

Ворони вибирали найбільші шматки хліба, хапали їх своїми дзьобами, летіли на великі акації, там притискали шматок до дерева лапою і клювали частування.

Коли всі великі шматки хліба були розібрані, і кожна ворона отримала по шматку, голуби і горобці повернулися під дерево і продовжили трапезу. Вони ніколи не сварилися. Не дивлячись на те, що горобці були маленькі, вони швидко пробиралися між голубів і отримували ласий шматочок.

Якось раз ворони розібрали хліб, розлетілися по гілках, їдять. А зовсім молоденький вороненя забарився, ходить під деревом, крихти клює. Тут до нього голубка підлетіла.

- Карл! - сказав воронятко, мовляв, бери крихти, угощайся. А «Карл» він сказав, тому що молодий був, букву «р» вимовляв ще погано.

Зраділа голубка, що воронятко не жадібний, що пригощає її. Ходить вона, маленькі крихти клює, а великі йому залишає.

- Карл! - сказав воронятко, - як тебе звати?

- Я Гу-гуля, - відповіла голубка.

- Карл! - сказав воронятко. - Яке кр-ласиве ім'я! Ти така кр-ласива! - він захоплено дивився на Гулю.

- А ти гу-гу ворон? - поцікавилася Гуля.

- Карл, я - вороненя, - відповів добрий воронятко.

- А можна, я буду тебе звати Карл? - запитала Гуля.

- Карл - глава нашої зграї, - відповів він. - Не може бути в зграї два Карла. Карл-карл.

- А тоді я тебе буду кликати гу-гу Гурон! Можна? - придумала Гуля.

- Карл, яке гарне ім'я Гурон! - захоплювався воронятко. - Карл, я Гурон!

Дорослі ворони вже з'їли свій хліб і з дерев спостерігали за розмовою голубки і воронятка.

- Карр-Карр! Це ж треба! - обурилася стара ворона. - Не встиг оперитися, вже ім'я йому подавай!

- Гурон! Та таке ім'я карр-карр ще заслужити треба! - втрутилася друга ворона.

- Карр-Карр! - кивала їм в знак згоди сусідка.

- Карр, що ви напали на бідну дитину! - заступилася мати воронятка.

- Карр-Карр! Це неправильне виховання! - обурилася стара ворона.

- Карр-Карр! - кивала їй в згоду друга.

- Карр! Що за шум? - втрутився ватажок воронячою зграї.

- Карр-Карр! Вороненя нашу їжу розбазарює, - обурилася ворона.

- Карр-Карр! Такий молодий, а вже - Гурон! Карр, який він Гурон? - каркала інша.

- Карр! Тихо! - наказав глава зграї.

Він подивився вниз, під дерево, де Гурон подавав Гулі нові крихти, а потім вони сміялися, коли Гуля роняла крихту. Карл сам згадав, як був молодим воронятком, як в холодну зиму всі птахи на одному козирку над ґанком мирилися і ділилися хлібом.

- Карр! - задумливо сказав красень Карл. - Не ім'я йому дісталося за доброту.

- А що, карр-карр? - здивувалися сусідки-ворони.

- Любов, - відповів Карл і перелетів на інше дерево, вважаючи суперечку закінченою.

Заперечувати голові зграї ніхто не посмів.

- Любов, карр-карр, любов дісталася воронятку, - тихо передавали ворони один одному.

А вороненя Гурон і голубка Гуля нічого не чули, вони були просто ситі і щасливі.

День Святого Миколая

Є в грудні один чудовий день. Чим він чудовий? Це свято Святого Миколая. Увечері, коли малюки лягають спати перед цим святом, вони поруч з ліжечком вішають шкарпетку або панчоху, або мішечок. Святий Миколай провідує малюків і в шкарпетках залишає подаруночки, але тільки слухняним діткам, хто слухався батьків, допомагав бабусям, дідусям, добре вчився, робив добрі справи. Хороших звірят і домашніх тварин теж не забуває добрий дідусь і всім залишає своє частування.

Ось і в цю ніч Святий Миколай йшов по землі зі своїм мішком з подарунками і тихенько наспівував свою улюблену пісеньку:

Друзів всіх я обійду,

Нікого не пропущу,

Хто добро не забував,

Марно хто не пустував,

Той отримає від мене

Частування величенне,

І цукерки, і пиріг,

Добру книжку на нічліг,

Яблуко і апельсин,

А можливо мандарин.

Може ще смачну петрушку,

Рибки дам на добру юшку.

Дам морквинку я кролям,

І горішків білкам дам.

Пташкам дам зерна досхочу,

А вівса конячка хоче.

Будьте трішечки добріші -

Буде свято щасливіше.

Як тільки лісові звірята зустрічали Святого Миколая, то дуже раділи, бігли за ним, супроводжуючи його, тільки недалеко, щоб мама не шукала. А дідусь Микола всіх пригощав на своєму шляху, дав морквину зайчику, горішок білочці, зерняток мишеняті, жолуді дав сойці. А два голуба далеко-далеко супроводжували Святого. Дідусь Микола, коли бачив сплячих звірят, то залишав їм подаруночки прямо біля норки, або барлогу, або гнізда.

Дійшов дідусь і до сараю, де мирно спали ослик, коза і їжачок.

- Ослику і козі - петрушки, а їжакові - яблучко. Це хороші і дружні малюки, подарунки заслужили. Ой, як солодко сплять. Нехай їм сняться гарні сни.

Поклав він в сіно свої подарунки і далі пішов, адже багато ще дворів і будинків треба було обійти.

- Тут у дворі багато добрих тварин, і кізоньки, і курочки, і кішки, і кіт. Всім від мене будуть подарунки, я не забуду нікого, - розмірковував дідусь Микола і заспівав свої улюблені куплети.

Нікого не розбуджу,

Їм сметанки покладу,

А ще дам смачну сосиску,

І капусту, і редиску,

Дам пшона я для курей,

А собаці дам костей.

Бджілці меду дам у вулень -

Зиму хай перезимує.

Свинці є буряк столовий

І солома для корови,

Молоко корисно пити,

І собі на радість жити.

Будьте, діточки, здорові,

Через рік прийду я знову.

Коли будете слухняні –

Дам дари передріздвяні.

Будьте трішечки добріші -

Буде свято щасливіше.

Вранці Тетянка, прокинувшись, відразу глянула на шкарпетку, яка висіла біля ліжка. Вона була наповнена по самі вінця. «Що ж там таке?» - подумала Тетянка і стала виймати все зі шкарпетки. А там були цукерки, а ще - чудові сині пухнасті рукавички.

- Мамо, мамо! - закричала Тетянка і побігла до мами. - Подивися! У мене теплі рукавички! Мені Святий Миколай подарував!

Мама Ніна засміялася.

- А ще він тобі книжку залишив, дивись, - сказала вона.

- Книжку?! Ой, як я люблю книжки! - зраділа дочка. - Як багато подарунків! Яка я щаслива!

- Це тому, що ти добре вчилася, допомагала і слухалася, - сказала мама.

Тетянка світилася від щастя, обіймаючи книжку. Поруч крутилася кішка Красунка. Вона з цікавістю розглядала подарунки.

- Ти залишилася без подарунка? - з жалем запитала Тетянка.

- Мяу! - кішка потерлася об ноги господині.

- Підемо, - сказала мама. - Вона свій подарунок з ранку доїдає.

- А що? - поцікавилася дівчинка.

- Кільку в томаті.

- Мяу! Мяу! - закричала Красунка і кинулася на кухню.

- Вставай, маленька соню, - сказала мама Вірочці. - Там повно подарунків від Святого Миколая, я ти все спиш, - сміялася вона.

- Подарунків? - здивувалася Вірочка, прокидаючись. - Я зовсім забула. Ой, яка чудова книжка! Тепер я покажу її Тетянці! Ми знову будемо разом читати біля річки, - зраділа вона.

- Будете, будете, - посміхнулася мама.

- А що це? Мамо, шапочка! Яка красива! Тепер я буду одягати її в парк!

- Тяв! Тяв! - відгукнувся Річі.

- Мамо, а Річі подарунка не дісталося? - запитала Вірочка.

- Річі свій подарунок вже з ранку з'їв, - засміялася мама.

- Тяв! Тяв! - підтвердив Річі. - Котлетка з печінки, смачна, - облизався він.

Вірочка присіла на диван прямо в шапці і стала розглядати картинки в новій книжці.

- Мамо, а почитаємо книжку? - запитала вона.

- Обов'язково. Тільки давай спочатку вмиємося, поїмо, виведемо Річі погуляти, а потім і почитаємо.

- Тяв! Тяв! - Річі завиляв хвостом, адже йому вже давно хотілося погуляти у дворі по сніжку.

Йому хотілося побачити Барсика і запитати, чи приходив до нього Святий Миколай, адже Барсик виправився, став добрим, усіх пригощав молоком, прогнав злого Барбоса. «На всякий випадок, - подумав Річі, - винесу йому пів котлети, нехай порадіє». І песик радісний побіг на кухню, перевірити, нікуди чи не поділася половинка котлети, яку він приберіг.

Прокинувшись вранці ослик, Маня і їжачок виявили подарунки.

- Від кого це? - застрибав ослик, жуючи свіжу петрушку. - Смачна! Як тільки з грядки.

Маня теж спробувала свою петрушку.

- Хрумка, - похвалила вона.

- А у мене яблуко! - зрадів їжачок і відкусив трохи. - Соковите! - похвалив він.

Тут на порозі з'явився Шустрик.

- Отримали? - відразу запитав він.

- Що? - здивувалися всі.

- Подарунки від Святого Миколая! Він вночі розносив подарунки.

- Так це від Святого! - зрадів ослик. - А тобі він теж приніс подарунок? - запитав він у кота.

- Так, - облизався Шустрик. - Сметанку. Тільки ми з мамою її вже з'їли.

- А я віднесу петрушку Мілі та Лелі, - сказала коза і всі подивилися на неї.

- Візьми і мою, - запропонував ослик, - почастуєш їх.

- Ой, а я вже відкусив яблуко. Треба було когось пригостити, - задумався їжачок.

- Пригостити? - запитав Шустрик.

Йому стало нестерпно соромно. Адже у нього навіть не було думки, щоб пригостити Нічку. А раптом вона залишилася без подарунка?

- Гаразд, я піду, - захвилювався Шустрик і вибіг з сараю.

Нічку він зустрів близько улюбленої груші.

- Що це у тебе? - запитав Шустрик, побачивши щось у неї в роті.

- Частування для тебе, - крізь зуби пробубоніла Нічка. - Сосиски, - додала вона.

- Для мене? - почервонів Шустрик. - А я з'їв все частування. Тепер мені соромно.

Нічка поклала сосиски на сніг, щоб було зручніше розмовляти.

- Сметану я їла вчора, не переживай, - сказала вона. - Це вам з мамою Шунею.

- Дякую, - сказав Шустрик. - А звідки ти знаєш, що нам сметану приносив дідусь Миколай? - здивувався він.

Нічка засміялася і відповіла:

- А у тебе сметана ще на вусах.

Шустрик злизав язиком сметану з вусів.

- А куди Маняша пішла? - запитала кішка, побачивши за парканом козу.

- До Міли та Лелі. Пішла пригощати їх петрушкою.

- Гаразд, і ви пригощайтеся, а мені ніколи.

- А куди ти? - запитав Шустрик.

- Треба перевірити курник, - крикнула Нічка, тікаючи, щоб не бентежити Шустрика.

А кіт взяв сосиски, що так смачно пахли, і поніс до мами Шуні. Ось так день! У всіх подарунки! Всі один одного пригощають!

- Добридень! - привіталася Нічка в курнику. - Як справи? Щури не приходять?

- Ні, ко-ко-ко, спасибі тобі, Нічко, - відповів півник. - Холодно, кури не несуться, яєць немає. Миші, правда, за зерном навідуються.

- Мишей я миттю переловлю. Сьогодні прийду вночі вартувати.

- Приходь, ми тобі завжди раді, - запрошував півник.

Нічка подивилася на сідало. Там сиділи курчата, що помітно підросли. Вірніше, це були вже не курчата, а молоді курочки. Деякі сиділи, притиснувшись щільно одна до одної і так зігрівалися.

- Почастували б тебе пшоном, та ти його не будеш їсти, - сказала Чубарочка. - А у нас його - он скільки, дідусь Миколай приніс. Точно миші нагрянуть.

- З Нічкою не побешкетуєш! - засміявся півник.

- Ко-ко-ко, ко-ко-ко, - підхопили курочки.

- Вітаю, мої любі! - Маняша відкрила сарай, де жили Міла і Леля.

- Маню! - зраділи кози.

- А я вам частування принесла! Петрушки.

- А у нас теж петрушка, - сміється Міла, - йди, ми тебе пригощати будемо.

Глянула Маняша, а у них на снопу сіна теж лежить петрушка, цілий пучок.

- А Леля підросла, - радіє Маня.

- Наша Леля красуня буде, - з гордістю сказала Міла. - А як ти поживаєш?

- Мені весело! - відповіла Маняша. - Ослик і їжачок мене все смішать, вони такі кумедні.

- А їжачок нас теж провідує, каже, щоб мишей не було. І Нічка теж, - посміхалася Міла.

- Ме, ме, - промекала Леля, - мамо, а заспівай пісеньку про Миколая.

- Заспіваємо, мене мама Маняша навчила, а я тебе навчу, - пообіцяла Міла і вони заспівали.

Добрий Микола приходить у гості,

Відразу у домі тепло,

Ми обіцяємо добрими бути, навколо творити добро.

Добрий Микола несе подарунок

Тим, хто робить добро,

Ми обіцяємо кращими бути, навколо творити добро.

Добрий Микола нас не забув -

Відразу на серці тепло,

Ми обіцяємо щедрими бути, навколо творити добро.

Дуже скоро Новий рік

На вулиці йшов сніжок.

- Куди ти, Колько, запитала бабуся Маруся. Там сніг, холодно, а ти все гуляти.

Але їжачок не відходив від двері.

- Іди вже, - погодилася бабуся. - Знову, мабуть, до свого друга ослика підеш? - вона відкрила двері.

Колько почимчикував по скрипучому сніжку. «Тук-тук», - постукав він в сарай. Двері відкрилися.

- Колько! - зрадів ослик. - А я тебе зачекався.

- Бабуся Маруся молоком пригощала, - сказав їжачок.

- Я знаю, ти його любиш, - зауважив ослик. - А сидів довго чого?

- Відразу ж не йдуть, - відповів Колько. - Я ще будинок перевірив, чи немає мишей. Потім прийшла Нічка. Ми з нею поговорили. Каже, курники перевірила. Жодного щура! Миші зустрічаються, але від нашої Нічки не втечеш, - засміявся їжачок.

- А ми тут з Маняшею сумуємо, - зітхнув ослик.

- Ме-е! - відгукнулася Маня із затишного куточка сараю, жуючи сіно.

- А чого сумуєте?

- Скоро Новий рік, а у нас нічого до свята, крім сіна. Навіть тебе на Новий рік пригостити нічим. Мочені яблука любиш?

- Люблю, - впевнено сказав їжачок, хоча він ніколи в житті не куштував мочених яблук.

- Значить, будеш яблука їсти на Новий рік. У бабусі Гані цілий глиняний горщик яблук. Візьмеш одне, бабуся не образиться, - знову зітхнув Ося.

Несподівано двері в сарай відкрилися. Прийшла бабуся Ганя.

- Ось вам до свята капустки, морквини, бурячка. Ось мисочка зерна. І їжачок тут? - побачила бабуся їжачка. - Йому - сметанки, - поставила вона блюдечко, де була ціла ложка сметани. - Ви тут пригощайтесь, а я в місто, до Тенянки в гості. Будемо разом Новий рік зустрічати. Чи не бешкетуйте, мої дорогі. Поїхала я.

Бабуся прикрила двері і пішла.

- Ось і частування! - зрадів їжачок.

- Можна справжній Новий рік відзначити! - повеселішав ослик.

Тут пролунав стук «тук-тук» і хтось відчинив двері. На порозі стояли Вірочка і Річі.

- Річі! Вірочка! Ура! - зраділи друзі.

- Любі мої! - сказала Вірочка. - А ми до бабусі Марусі на Новий рік приїхали. А я вам гостинці привезла, - вона простягнула вузлик запашних пиріжків.

- Спасибі! - підстрибнув ослик. – Іа-іа.

Їжачок його підтримав. Навіть Маня промекала:

- Ме-е-е!

- Гаразд, ви угощайтесь, я до бабусі Марусі, - сказала Вірочка і пішла по сніжку.

- Тяв-тяв, - радів Річі зустрічі. - Як ся маєте, друзі?

- Добре, - відповів їжачок. - Ось, Новий рік збираємося відзначати. Залишайся з нами.

- Ні я не можу. Мене Вірочка чекає, Нічка, бабуся Маруся, - зажурився песик. - А я тобі, Колько, лист від Барсика привіз.

- Лист?! - зрадів їжачок. - Мені ніхто ніколи листів не писав!

- Щасливий, - сказав Ося. - Отримав листа.

- Давай лист, - їжачок простягнув лапу. - Тільки хто його прочитає? Я ж не вмію читати. Ти вмієш? - запитав він у ослика.

- Ні, - розгубився ослик.

- Його не треба читати, - сказав Річі. - воно на язику.

- Язику? - разом здивувалися Ося, Колько і навіть Маняша.

- Ага, - посміхнувся Річі.

- Покажи язик, - сказав Ося.

- Ні! Тяв-тяв! - розсміявся Річі. - Його кажуть язиком, а слухається вухами!

- Вухами? - ослик повернув вуха до песика.

- Слухайте, - приготувався Річі і став згадувати лист.

- Здрастуйте, Колько, вужик і ваші друзі! - почав песик.

- І друзі! - зрадів ослик. - Це і нам лист!

- Ме-е-е! - Маня махнула головою.

- Я дуже сумую за вами. Тільки зараз зрозумів, що таке справжня дружба, - продовжував Річі. - Ех, махнути б і мені в село! Та тільки як залишити бабусю Олю, Вірочку і Річі. А Річі мені теж друг, то шкурочками пригостить, то пиріжком. Вітаю вас з наступаючим Новим роком! Нехай у вас буде гарне свято, а я тут, з бабусею Олею телевізор буду дивитися. До побачення, ваш друг Барсик.

- Ваш друг Барсик, - повторив із захопленням їжачок.

- У мене новий друг, - сказав задумливо Ося. - Може, йому передати пиріжок? - він глянув на пиріжки Вірочки.

- Ні, я вже його пригостив, - відповів Річі. - Гаразд, піду я. Нічка чекає. З Новим роком! Тяв-тяв!

- Приходь ще! Будемо раді! - відповіли друзі.

Тільки втік Річі, як на порозі з'явився Шустрик.

- Привіт, друзі! З наступаючим Новим роком! - привітався він.

- Шустрику! Приходь до нас зустрічати Новий рік! - запросив ослик.

- Глянь, скільки частувань! - підтримав їжачок.

- Не можу, я на хвилинку зайшов. Ми з мамою Шунею будинок вартуємо, бабуся Ганя поїхала в місто. Ми на чергуванні, - зізнався Шустрик.

- Шкода, - почухав лоб їжачок, - а то б ...

- Як же ми без тебе? - засмутився ослик.

- Нічого, не сумуйте, вас о-ось скільки багато! І скільки їжі! - засміявся Шустрик. - Гаразд, я побіг.

- З Новим роком! - крикнули слідом друзі.

- Гора частувань! - задумався їжачок. - За одну ніч не з'їсти!

- Тепер можна і Новий рік зустрічати, з кошика стіл зробимо, - заметушився ослик. - Ех, шкода, ялинки немає! А який Новий рік без ялинки?

Всі подивилися на Осю.

- Без ялинки? - повторив їжачок.

Ослик нічого не сказав, тільки махнув головою і зітхнув.

- Тук-тук, - почули вони боязкий стукіт.

- Хто там? Заходьте, - запросив ослик.

На порозі з'явився кошеня Абрикос.

- Щось трапилося? - чомусь запитав Ося.

- Новий рік, - відповів кошеня. - Дідусь Семен запрошує вас на Новий рік! Ми вже і ялинку поставили.

- Ялинку? - здивувалися їжачок і ослик.

- Справжній Новий рік з ялинкою! - зрадів ослик. - Ми йдемо в гості! Їжачку, збирай частування! - командував ослик. - Маняшо, збирайся.

- Ні-і, - сказала коза, - я піду до Міли і Лелі, віднесу їм свіжої капустки і бурячка.

- Тоді ми вдвох, - сказав ослик, зануривши на спину вузлик з пиріжками, попередньо відклавши три пиріжка Мані. - Маняшо, двері прикрий, як підеш.

- Ме-е, - відповіла коза.

Вечоріло. Ослик, їжачок і кошеня Абрикос бігли до діда Семена по пухнастому снігу. В небі висів зростаючий місяць і висвітлював стежку. У будинках горіли вогні, а десь і ялинкові гірлянди. Сьогодні сім'ї збиралися разом, щоб зустріти свято і побажати один одному щастя.

На порозі їх вже чекав дід Семен.

- Замерзли, мабуть? - запитав він. - Давайте в хату грітися!

- З Новим роком! - привіталися гості, входячи в будинок.

В кімнаті стояла зелена ялинка, прикрашена вогниками і кольоровим серпантином. Пахло хвоєю, свіжим хлібом, картоплею, огірками і святом. На столі стояла ваза зі свіжими яблуками.

- Знайомтеся, - сказав дід Семен. - Це Пончик.

До гостей підійшов маленький ягня і тихо сказав:

- З-здрастуйте!

- Я - Ося, я - Колько, - представилися гості.

- Проходьте, гості дорогі, пригощайтеся, - запрошував дід Семен. - Яке у мене чудове свято! - радів він.

У печі потріскували дрова. Малюки танцювали біля ялинки. Дід Семен пригощав усіх зимовими яблуками.

«Справжній Новий рік, - думав ослик, - з ялинкою і хороводом».

Їжачок чомусь згадав Барсика. «Напевно, телевізор дивиться з бабусею Олею, - подумав він. - Треба йому теж лист написати і передати Річі». Їжачку хотілося думати, що у його друга все добре. «Вужик! - раптово згадав їжачок. - Він, напевно, спить десь в нірці. Адже вужі впадають в сплячку взимку, щоб пережити морози. Нехай солодко спить, а лист від Барсика я йому навесні передам».

Абрикос і Пончик веселилися біля ялинки, як і належить малюкам. Головне - поруч був улюблений дідусь і хороші друзі.

Стрілки годинника показали дванадцять.

- Ку-ку, - прокувала зозуля в старовинному годиннику.

- З Новим роком! - радісно сказав ослик.

«Казкова ніч. Добре!», - подумав їжачок і позіхнув. Він глянув на кошеня, який згорнувся клубочком на комоді і заснув.

- Тс-с, - сказав їжачок, - Абрикос заснув.

Ягня теж позіхнув, адже він був зовсім маленький.

- Пора спати, - сказав їжачок, - солодких снів!

- Залишайтеся до ранку, - запропонував дідусь, - місця всім вистачить. А вранці будемо пити чай з м'ятою.

- Нас Маня, напевно, чекає, - сказав Ослик. - Дякуємо за свято, ми підемо.

- Не забувайте, приходьте в гості, - сказав на прощання дід Семен.

- Прийдемо, обов'язково! - пообіцяв їжачок.

Вночі було морозно. Місяць освітлював доріжку.

- Це мій найкращий Новий рік! - зізнався Ося.

- І мій, - посміхнувся Колько. - Добре разом!

- Добре! - підтвердив ослик, і вони побігли по скрипучому снігу.

Подарунок на Різдво

Колько вирішив провідати бабусю Марусю. Вірочка, її батьки і Річі приїжджали на Новий рік, але батьки вже поїхали, бо їм на роботу, а Вірочка залишилася на новорічні канікули з Річі у бабусі.

Їжачок думав: «Сьогодні вечір перед Різдвом, а у мене немає подарунка для мого друга ослика. Як шкода! Мені так хотілося порадувати ослика, адже він такий хороший друг!» Раптом їжачок побачив біля паркану щось блискуче, червоно-золотистого кольору. «Це зірка впала з неба! - подумав їжачок. - Ось так подарунок! Ось буде радий ослик!» - радів він. Їжачок підняв подарунок для друга і пішов з ним до бабусі.

Двері відчинила Вірочка.

- Бабусю! Їжачок знайшов ялинкову прикрасу, яку я загубила! - зраділа вона. - Заходь, їжачку!

- Здрастуйте, - привітався їжачок. - Вибачте, я не знав, що це ваше, - їжакові стало соромно. - Я знайшов в снігу біля паркану, - сказав він. - Я думав, що це подарунок для ослика, - зізнався їжачок.

Вірочка відразу зрозуміла, що їжачок хотів це подарувати другові. Вона сказала:

- Мені вже не треба, адже ялинка вже прикрашена. А ось тобі знадобиться. Раз ти знайшов - зірка твоя.

- Правда? - зрадів їжачок.

- Звичайно, - сказала Вірочка. - Ось, пригощайся печивом, ми з бабусею пекли.

Тільки тепер їжачок помітив, що в будинку пахне смачним різдвяним печивом, а на столі стоїть багата кутя та узвар.

- Дякую, - сказав він. - Я візьму з собою, я вже йду. Зі Святвечором вас!

- Приходь, їжачку, - запросила бабуся, але він вже втік.

Нічка і Річі тільки розвели лапами. Чого він так швидко пішов?

А їжачок дуже поспішав. Він хотів скоріше привітати ослика, який сумував в сараї, дивлячись у віконце на темне небо.

«Завтра Різдво, - думав ослик. - Напевно, бабуся Ганя в гості до сусідки бабусі Марусі піде святкувати. Там Вірочка, Річі, Нічка. Їм весело. А ми тут з козою Манею на пару, ще й Колько кудись запропастився».

Раптом двері сараю розчинилися і на порозі з'явився їжачок. В лапі він тримав червоно-золотисту блискучу зірочку.

- Це тобі! - з порога сказав Колько. - Подарунок на Різдво!

- Мені? - здивувався Ося. - На Різдво?!

Ослик застрибав від радості: «Іа-іа! Зірка на РіздвоІа-іа! Зірка на Різдво!» Їжачок радів за ослика. Хоч комусь пощастило. Він стояв і посміхався.

- Закрий двері, будь ласка, - попросила Маня, - а то я зараз замерзну.

Їжачок закрив двері. Він згадав про печиво, яким його пригостила Вірочка.

- Це тобі, Маняшо, - їжачок простягнув два печива козі.

«Ме-ме! І солодке печиво! Ме-ме! І солодке печиво!» - скопіювала Маняша ослика, підстрибуючи, як він.

Всі дружно розсміялися. Вони не помітили, як на порозі з'явився Шустрик.

- Що за веселощі? - запитав він.

- Зірка! - Ося показав подарунок.

- Печиво, - відповіла Маня, дожовуючи свій подарунок.

- А на сусідній вулиці козу водять, - так, як би між іншим, сказав Шустрик.

- Куди водять? - запитала Маня.

- По селу. Зірку носять, пісні співають. Їм господарі подарунки дарують, - відповів Шустрик.

- Коза у нас теж є, - зауважив їжачок, а Маня на нього подивилася з подивом.

- Зірка у нас теж є, - Ося подивився на свій подарунок.

Тут в сарай забіг Річі:

- Люди з козою ходять! Тяв-тяв! Повели козу до діда Семена! - сказав він.

- А що це у тебе? - запитав віслючок.

- Це дзвіночки Міли і Лелі, я у них попросив.

- У мене є свій дзвіночок, - сказала Маняша.- Навіщо мені їх дзвіночки?

- Зараз дізнаєшся, - сказав Шустрик і пов’язав Маняші дві стрічки на ріг.

- Красуня! - похвалив їжачок.

- Дзвіночки на палицю, - сказав Річі. - Є палиця?

- Є, - сказав ослик і зняв зі стіни дві палки, - вибирай!

- Дві знадобляться, - сказав Шустрик. - Одна для дзвіночків, друга для зірки.

- А де зірку взяти? Тяв-тяв, - запитав Річі.

- Ось вона! - Ося показав свій подарунок. - Бачив?

Річі онімів від подиву: «Так ось чому їжакові потрібна була зірка!»

Шустрик тим часом прив'язав дзвіночки до палиці.

- Для зірки потрібна довша жердина, - сказав Ося і зняв довгу палицю з колом на одному кінці.

- Краса! - сказав їжачок, коли Шустрик прив'язав зірку.

- Краса! - повторив за ним Річі.

- Готово! - посміхався Шустрик. - Можна йти.

Ослик зняв з цвяха старий невеликий бубон з дзвониками, здув з нього пил.

- Це тобі, Річі, - сказав він.

- А я не вмію, - розгубився пес.

- Тут вміти не треба, тут треба в ритм бити, - зауважив кіт. - Навчишся.

- Зачекайте, а пісні? - раптом згадав їжачок.

- Пісні придумаються, - відповів Шустрик. - Пішли!

Маня нічого не розуміла, куди її ведуть і навіщо. Але сказали ж - козу водити. Вона слухняно пішла за компанією.

На вулиці можна було зустріти дивну компанію - козу, ослика, кота, пса і їжачка. Вони весело дзвеніли дзвіночками і виспівували пісні:

Коляда йде по хатах, йде по селах, по містах,

Ми святкуємо сьогодні день народження Христа,

Ми святкуємо сьогодні день народження Христа.

Коляд-коляд-коляда, зірка з неба спогляда,

Буде щастя в вашій хаті, як приходить коляда!

Слова придумував Шустрик, а потім всі підхоплювали останній рядок. Виходило весело і дружно.

- Дивіться, Різдвяна зірка на небі запалилася! - раптом помітив їжачок.

Всі подивилися на небо. Там яскравіше інших сяяла одна зірочка.

- Іісусик народився! - сказав Річі. - Так бабуся Маруся говорила. Іісусик народився - ангели заспівали.

Всі затихли, прислухаючись, ніби і справді хотіли почути пісню янголів.

Тут Шустрик затягнув новий куплет:

Зірка засвітилась - звісточки лунають,

Іісус народився, ангели співають!

Ангели співають, що прийшов Спаситель,

Іісус народився, радість в цілім світі!

Компанія наблизилася з дому діда Семена. У нього горів вогник у вікні.

Друзі заспівали:

Вийди, вийди, господарю, коляда у двір прийшла,

Заспіваємо колядки, ти нас краще пригощай!

Береже твій дім Спаситель, де ви живете гуртом,

Нехай гуси підростають, і ягняточко з котом!

На порозі з'явився дід Семен. Він посміхався у вуса.

- Заходьте до хати, гості дорогі! - запросив він.

- Спасибі, дідусю, ми по селу ходимо.

- Тоді прийміть частування. Ось вам мармелад.

- Дякуємо, дідусю, - відповіли гості і заспівали:

Дім хай буде - повна чаша, буде радість цілий рік!

Дасть вам Бог міцне здоров'я , і іще - щасливий вік!

Маленькі ягня і кошеня Абрикос стояли біля діда Семена і весело сміялися. Дуже їм подобалися ряджені, особливо, коли пес бив в бубон.

Привітавши діда Семена, компанія попрямувала до будинку бабусі Марусі.

«Ви виходьте, господарі, коляда у двір прийшла. Заспіваємо колядки, виходіть до нас сюда!», - почула Вірочка за вікном.

- Бабусю! Там хтось співає, - сказала вона.

Бабуся відкрила двері і впустила в сіни гостей. Бабуся Ганя теж вийшла подивитися, хто ж це колядує. Яке ж було її здивування, коли вона побачила свою красуню-Маню, ослика, Шустрика. А Вірочка була в захваті, особливо, коли Шустрик заспівав, а всі підтягнули за ним колядку:

Береже ваш дім Спаситель, де ви живете гуртом,

Нехай курочки несуться, також дружать пес з котом.

Дружать хай їжак та ослик, молоко коза дає,

Мир і спокій в вашій хаті цілий рік нехай живе!

Вірочка заплескала в долоні.

- Пригощайтеся, гості дорогі, - бабуся Маруся простягнула їм розписне печиво з пряникового тіста.

- Спасибі, - подякували гості і заспівали:

Дім хай буде - повна чаша, буде радість цілий рік!

Дасть вам Бог міцне здоров'я , і іще - щасливий вік!

- А мені сподобалося, - сказала Маня, входячи в сарай.

- Тобі дуже красиво зі стрічками, - похвалив їжачок.

- Справжнє Різдво! - радів ослик. - Треба накрити стіл і поставити частування.

Ослик взяв кошик і перевернув його до верху дном. Вийшов стіл.

- Як ти добре складаєш пісні, Шустрику! - похвалив їжачок. - У тебе талант.

- Це саме так вийшло, - засоромився Шустрик. - А як Річі в бубон бив! Як справжній артист.

- Тяв-тяв! - розвеселився Річі. - Добре, коли всі разом! А як їжачок дзвіночками дзвонив! - похвалив пес.

- Я твій подарунок, їжачку, на стіну повішу, - сказав Ося. - Ця зірка буде нам нагадувати про Різдво.

- А підемо мене водити наступного року? - запитала Маня.

Друзі розсміялися.

- Обов'язково підемо!

- Мяу! - раптом почули вони.

- Хтось сказав МЯУ? - запитав ослик. - Або мені почулося?

З сіна вилізла сонна кішка Шуня.

- Мама? - здивувався Шустрик.

- Так можна і Різдво проспати, - зауважив їжачок.

- Прошу до столу, - запросив ослик. - У нас мармелад і розписне печиво.

- Я так добре виспалася, - сказала Шуня. - А ви де були?

- Ми мене водили, - відповіла Маняша.

- Куди? - здивувалася Шуня.

- Ми зірку носили і козу водили, - пояснив Шустрик.

- А заспівай ще колядку, - попросив ослик. - Ну, для мами, - додав він.

Шустрик задумався, а потім затягнув:

Де козу водили, там посіяли добро,

Де козу водили, в хаті тихо і тепло,

Де коза ходить, там пшеничка родить.

Річі взяв бубон. Всі підспівували Шустрику:

- Де коза ходить, там пшеничка родить.

А Шустрик продовжував:

Ми усіх вітали і добра бажали,

Ми пісні співали, а нас - пригощали.

Де коза ходить, там пшеничка родить.

Де козу водили, будуть всі здорові,

Де козу водили – живуть у любові.

Де коза ходить, там пшеничка родить.

- Молодець! - похвалив Ося.

Йому так сподобалася ця пісенька!

- Де коза ходить, там пшеничка родить, - заспівав ослик.

- Це про мене? - посміхнулася Маня.

- Ну, якщо коза тут ти, то про тебе, - підтвердив Річі.

- Дякую, мені ніхто не дарував пісень, - зізналася Маняша. - Сьогодні справжнє свято!

- Ти такий молодець, - розчулилася мама кішка своїм сином.

- Йому можна на сцену виступати, - сказав їжачок. - То бувають дресировані коти, а це буде співаючий кіт!

- Мені і тут непогано живеться, - засміявся Шустрик.

- Добре сидимо, - сказав ослик. - Беріть частування, - нагадав він.

- Сидимо тут, в сараї, а так затишно, по-домашньому, - посміхнувся їжачок.

- А ви знаєте, що Іісус теж в хліві народився, - сказав Річі. - Мені Вірочка читала.

Усі притихли.

- А розкажи, - попросив їжачок. - Ой, зірочка до нас у вікно дивиться.

Всі подивилися на вікно. Поруч з місяцем була видна яскрава зірочка.

- Це нагадування про народження Іісуса, - прошепотів їжачок.

- Він коли народився, - сказав тихо Річі, - то місця в готелі не було. Тому він народився серед тварин. Там були віл, осел, овечки. І всі вклонилися Іісусу.

- Віслюк?! - з гордістю і подивом вигукнув ослик.

- А кози там були? - запитала Маняша. - Не дарма ж про мене пісню написали - де коза ходить, там пшеничка родить.

Всі знову заспівали:

Де козу водили, будуть всі здорові,

Де козу водили – живуть у любові.

Де коза ходить, там пшеничка родить.

Довго ще сиділи друзі за своїм святковим столом. Їм було добре разом. А Різдвяна зірка полетіла далі над селом, за річку, за ліс, над полем, над містом. Вона висвітлювала дорогу подорожнім, щоб вони не збилися зі шляху, світила у віконця, щоб і люди, і тварини не забували, що це за день, щоб були добрі один до одного і дарували любов.

Подивися обов'язково на Різдво у віконце, і ти побачиш Різдвяну зірочку. Навіть, якщо все небо буде затягнуте хмарами, знай - Іісус піклується і пам'ятає про тебе.

Подарунок з дзвіночком

Закінчилися зимові канікули. Вірочка поїхала з батьками, їй треба було йти в школу. Річі звичайно ж поїхав з Вірочкою, попрощавшись зі своїми друзями.

Додому песик їхав в піднесеному настрої. Він віз лист для Барсика від їжачка. Він його повторював кілька разів, щоб не забути по дорозі в місто.

Як тільки вони з Вірочкою вийшли покататися на санчатах, Річі покликав кота:

- Барсику! Йди сюди! У мене для тебе привіт!

Барсик відразу підійшов і здивувався:

- Який?

- Привіт від Колька. Тяв-тяв.

Кіт відразу посміхнувся:

- Як він там поживає? - поцікавився Барсик.

- Добре в селі! Їжачок, як сир у маслі. Ось слухай, - почав Річі. - Здраствуй, друже Барсику. Живу я добре, навіть дуже. Хоча мене бабуся і пускає в хату, але мені більше подобається в сараї у мого друга ослика і Мані.

- А Маня це хто? - здивувався Барсик.

- Це коза. У сараї живе, - уточнив пес. - Слухай. Ми живемо дружно. Новий рік відзначали у дідуся Семена. У нього була ялинка. А на Різдво водили козу.

- Куди? - з подивом запитав кіт.

- Водили до діда Семена і бабусі Марусі, - уточнив песик. - Було дуже весело. Ми співали колядки. А Річі бив в бубон, це про мене, - посміхнувся пес. - А я, Колько, носив дзвіночки і так дзвенів, так дзвенів ними! Мені тут дуже подобається. От би ти, Барсику, приїхав сюди! Я б тебе познайомив з моїми друзями. Ти там не скучай. Пиши. Твій друг Колько.

- І все? - запитав Барсик.

- Все, - знизав плечима щеня.

- А вужик?

- А вужик спить. Їжачок твій лист навесні передасть, коли вужик прокинеться.

- А прочитай ще раз, - попросив Барсик. - Дуже лист хороший.

Річі ще раз переказав лист.

- А ялинка велика була у діда Семена? - поцікавився кіт.

- До стелі, - не замислюючись відповів Річі, хоча він сам ялинку не бачив, у бабусі Марусі ялинка теж була, але невелика і вони з Вірочкою самі прикрашали її.

- А у діда Семена є кіт? - запитав Барсик.

- Є, Абрикосом звуть, ми його недавно подарували йому.

- Шкода. От би мені знайти будинок, де потрібен кіт, - мрійливо сказав Барсик. - Набридло мені тут, біля під'їзду, - зізнався він.

- А ти вір, - сказав Річі. - Ось мене Вірочка взяла і тебе хтось обов'язково візьме. А як же бабуся Оля? - згадав він.

- Вона теж в селі збирається жити. Мене взяти обіцяла, але це ж далеко від Колька, від Нічки.

- Так ... - задумався Річі. - Далеко не хотілося б. Але ти не сумуй. Ми щось придумаємо.

Через місяць Річі знову зустрів Барсика.

- Барсику, щось тебе давно не було видно, - сказав песик.

- Я тепер у родині живу, мене Оленка до себе взяла, - відповів задоволений кіт.

- Ото ж бо я дивлюся - шерстка у тебе зачесана, блищить на сонці.

- Це такий спеціальний шампунь для котів, - посміхнувся Барсик. - Доводиться робити вигляд, що я люблю купатися. Я ж тепер домашній. Це я так вийшов, подихати, поки Оленка гуляє.

- От бачиш! Я ж казав, що і тебе візьмуть в дім, - зрадів Річі.

- Гаразд, піду я, - заквапився кіт, - мені ще бабусю Олю провідати. Переїжджає вона завтра. А Кольку так і передай - Барсик в сім'ї. Годують добре, не ображають, доглядає за Оленкою, грає з нею, допомагає робити уроки.

- Добре передам. Бабусі Олі привіт!

Зима пішла з хуртовинами, зі снігом, з вітром. Шуміла вона і не хотіла віддавати свої права весні. Але весна все одно перемогла, тому що час настав. Сонечко зігрівало землю, дні стали довшими, сніжок поступово танув, а молода зелена травичка пробивалася наверх.

«Мяу! Мяу!» - почув якось ослик. Він вийшов з сараю. Їжачок ще дрімав, і Маня теж.

Ослик підійшов до груші, де на гілляці сидів сам Шустрик.

- Чого ти шум підняв? - запитав ослик. - Щось трапилося?

- Весна, - потягнувся кіт. - Співати хочеться.

- Ти всіх побудиш, - зауважив ослик. - Мяу та мяу.

- Прости, це я так, замріявся, - простодушно відповів кіт.

- А хочеш послухати, як лід на річці тріщить? - запитав ослик. - Ми з їжачком збиралися.

- Можна, - відповів Шустрик.

- Їжачок прокинеться і підемо, може і Маню візьмемо.

- Гаразд, я тут, на дереві. Кличте. Мяу, - неголосно нявкнув Шустрик.

Маня йти на річку не захотіла. Вона лягла на сіно в своєму куточку і тихенько спала.

Ослик, їжачок і кіт Шустрик вирушили на річку.

- Весною пахне, - сказав їжачок.

- Скоро дерева зацвітуть, - зауважив Шустрик. - Бруньки вже набухають.

- Ой, дивіться, як крижина на річці поламалася! - із захопленням вигукнув ослик.

Всі подивилися на річку. Шматки крижин пливли за течією. Вони натрапляли на ще не розколотий лід, і той з тріском ламався і відпливав.

- Сила! - сказав Ослик і підстрибнув на пагорбі. - Якщо затор утвориться у вузькому місці, то річка з берегів може вийти.

- Чи не вийде, - впевнено сказав Шустрик. - Дід Семен її довгою палицею розчищає. Я бачив в минулому році.

- Як цікаво! - вигукнув їжачок. - По льоду ходити не можна - може понести на крижині, - зауважив він.

- Ще й у воду перевернути, - підтримав його ослик.

- Вибачте, ви не могли б не стрибати тут і не шуміти, - почули друзі.

Вони обернулися. Маленький вужик мружився на сонці.

- Ви перервали мій сон, - сказав він.

- Вибачте, ми не знали, що тут ваш будинок, - перепросив ослик.

- Вужик? Ти тут живеш? - здивувався їжачок.

- Колько? - також здивувався вужик. - Я ще не прокинувся, - позіхнув він. - Приходьте, як потеплішає.

- Спіть, на здоров'я, ми йдемо, - сказав Шустрик і друзі попрямували додому.

Їжачок був радий, що зустрів друга. Тепер він знає, де живе вужик.

Ослик, їжачок і кіт Шустрик стояли під грушею.

- Що будемо робити? - запитав Колько.

- Можна засмагати, погрітися, - запропонував кіт.

- Треба зробити щось корисне, - заперечив Ося. - Треба листя згребти, щоб травичка швидше пробивалася. Піду в сарай за граблями, - сказав він і пішов.

Через дві хвилини ослик вискочив з сараю, кричачи:

- Іа! Іа! Іа!

- Що трапилося? - злякалися друзі.

- Щури? - запитав їжачок.

- Два козеня! У Мані два козеняти народилися.

Друзі поспішили в сарай. Задоволена Маня лежала на сіні, а біля неї стояли два маленьких новонароджених козеня.

- Ме, ме, - мекали вони і шукали молоко матері.

- Так, справи, - почухав вухо Шустрик. - Відразу два!

На крики ослика прибігла бабуся Ганя.

- Маняшо! Розумниця моя! - раділа вона. - Відразу двох народила! Козлик і коза. Любі мої, - метушилася вона.

Козеня був темнішим, а коза з біло-сірою пухнастою шерсткою. Вони були такі маленькі, такі милі. Їжачок запитав у ослика:

- А можна їх помацати?

- Підростуть, тоді і помацаєш, - замість ослика відповів Шустрик.

- Вітаємо, Маню, - сказав ослик.

- Дякую, - посміхнулася Маняша.

Йшов час, козенята підростали. Ослик і їжачок взяли над ними шефство. Вони весь час ходили за молодою зеленою травою для козенят і Мані.

В саду було дуже красиво, цвіли фруктові дерева і носилися бджоли, запилюючи квітки.

Шустрик і Нічка сиділи на груші.

- Де твої друзі? - запитала Нічка.

- Вони знову за травою пішли, малюки - справа клопітка, - відповів Шустрик. - І на річку ні з ким сходити, і до діда Семена, - зітхнув кіт.

- До дідуся Семена, що біля річки живе? - запитала Нічка.

- Так, а що, ти його знаєш?

- Відвідувала їх загін з гусьми, - посміхнулася Нічка.

Шустрик на неї підозріло подивився.

- І що? Чи не защипали? - запитав він.

- Звичайно, ні. Вони мої друзі.

- А що ти там шукала?

- Чи немає щурів перевіряла.

- Знайшла? - Шустрик насторожився.

- Двох, більше не було, - відповіла кішка.

- Ти всюди встигаєш, - зауважив Шустрик.

- Робота у мене така, - посміхнулася Нічка. - А Абрикос вже підріс. Скоро сам буде мишей ловити.

- А Пончика бачила? - запитав кіт.

- Бачила, - засміялася Нічка. - Він теж підріс, справжній пончик.

- Треба провідати їх, - зітхнув Шустрик.

Нічка лизнула свою шерсть.

- Миєшся? - зауважив Шустрик. - У тебе шубка без того вся блищить. Ти яка гарна!

- Як твоя мати? - засміялася кішка.

- Навіть красивіше, - засоромився Шустрик. - У тебе очі, як зелений луг.

Нічці було дуже приємно. Вона посміхнулася і сказала МЯУ.

Тетянка приїхала до бабусі Гані на весняні канікули. Вона була в захваті від народжених козенят і не відходила від них. То з соски погодує, то травички дасть, то водички.

- Бабусю, а як ми їх назвемо? - поцікавилася вона.

- Козлика назвемо Ріжок, а козу нехай сам дід Семен називає.

- А що, козу віддамо дідові Семену? - запитала Тетянка.

- Треба, щоб і у нього коза була, щоб молоко давала, - відповіла бабуся Ганя.

- А можна я сама відведу козу дідусеві? - дівчинка погладила козенят.

- Ось трохи підросте, і відведеш.

На початку літа козу повели до діда Семена всією юрбою - з Осею, Шустриком і їжачком. А для краси Тетянка наділу кізоньці стрічку. А бабуся Ганя дзвіночок пов'язала. «Дзинь-лінь, дзинь-лінь», - дзвенить дзвіночок.

Дід Семен дзвіночок здалеку почув.

- До мене гості? - зрадів він, коли до його двору підійшла весела компанія.

- Це вам подарунок, дідусю, - сказала Тетянка.

- Коза?! Ось так догодили! - заметушився дід Семен.

Прийшли кіт Абрикос і ягня. Вони і справді підросли. Малюки дивилися на нового члена сім'ї - маленьку козу.

- Дідусю, а як ви козу назвете? - запитала Тетянка.

- А маму її як звуть?

- Маняша.

- Значить буде Няша.

- Няша?! - зраділа дівчинка. - Яке чудове ім'я - Няша, - вона погладила козу.

- Спасибі, вам гості дорогі, за подарунок. Який я багатий! І кіт у мене, і баранчик, і коза, і гуси! Дасть Бог, молочко Няши пити будемо.

Всі раділи за діда Семена. І чого говорили, що він злий і непривітний? Він геть, добрий який і господар хороший.

- Передай, Тетянко, бабусі Гані велике спасибі. Дай Бог вам всім здоров'я. Скажи бабусі, нехай кіз на випас приводить.

- Передам. І Маняшу, і Мілу, і Лелю, і Ріжка? - запитала Тетянка.

- Всіх приводіть. Пасти їх буду. Тут, біля річки трава соковита, молоко смачне буде.

Тепер у ослика Осі, їжачка Колька і кота Шустрика теж була робота. Кожного дня вранці вони відводили до річки Маняшу і Ріжка, Мілу і Лелю. Вони паслися разом з Няшею, тому кізочка не нудьгувала за мамою.

Їжачок, користуючись нагодою, часто заходив до друга вужика, приносив йому частування, то салат принесе, то вишню, то яблуко.

А ввечері троє друзів знову йшли за козами, щоб привести їх додому. Іноді їм допомагав Річі, коли Вірочка приїжджала до бабусі Марусі.

А кіт Шустрик склав нові куплети. Часто над річкою, над лугом і селом лунало:

Тільки сонце сходить, і я встану рано,

Поведу козу я в лугові мурави,

Де коза ходить, там пшеничка родить.

Як смачну водичку з річки випивала,

І траву жувала - молоко давала.

Де коза ходить, там пшеничка родить.

Молоко парне вам - щедро пригощає,

Людям на здоров’я – щиро всіх вітає.

Де коза ходить, там пшеничка родить.

А потім над річкою лунало: «Дзень-дзень, дзень-дзілінь, дзинь-лінь, дзинь-дзинь, дзінлінь, дзінлінь, дзінлінь».

Здогадалися? Це Ріжок бігав по лузі і його дзвіночок дзвенів: «Дзінлінь, дзінлінь, дзінлінь». А лугові дзвіночки відповідали: «Дін-дон, дін-дон, дін-дон».

Ех, добре!

НА ПОЧАТОК

Спасибо за чтение

Вернуться к книге