Хтось сказав МЯУ? кн.1
Красивим може бути кожен
Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ і не може ніким використовуватись для продажу.
©Усі права належать Ганні Рось.
Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.
У електронних книжкових магазинах можна зустріти платну версію 2021 року випуску з обкладинкою від Видавництва Андронум.
Красивим може бути кожен
Навесні наша кішка кудись пропала. Маленька Тетянка всюди шукала свою улюблену кішку, в будинку, під сходами, за сараєм, за дровами, але ніде не могла знайти свою улюбленицю..
- Не горюй, - сказала бабуся, - скоро кішка сама тебе знайде.
- А коли це «скоро»? - запитала Тетянка.
- Ось тільки тато твій приїде до нас в гості та на риболовлю сходить, рибки наловить, тут наша Шуня знайдеться відразу. Іди поки, насип курочкам зерна, - сказала бабуся.
*
Папа не приїжджав два тижні. Шуні теж не було видно. Правда, молоко з тарілочки регулярно хтось випивав, а ось кашка вівсяна часто залишалася незайманою.
Нарешті, в чергову суботу приїхав тато. Він відразу помітив відсутність Шуні.
- Тато, а ти привіз мені велосипед? - насамперед запитала Тетянка.
- Доню, на велосипеді кататимешся в місті, а у бабусі катайся на ослику, йому ж обов'язково потрібні навантаження. А де наша Шуня, чому вона мене не зустрічає? - запитав тато.
- Тату, тату, ми тебе так чекали! Іди, лови рибку! - попросила дочка.
- Навіщо тобі рибка? - здивувався тато.
- Тату, ти рибки наловиш, тут і Шуня знайдеться. Ми її вже два тижні не бачили, - поскаржилася дівчинка.
Тут бабуся покликала їх:
- Тетянко, бери тата, швидше за йдіть сюди, наша Шуня знайшлася!
Папа і Таня поспішили в літню альтанку, де бабуся сушила сушку з упалих яблук. У кутку альтанки на дерев'яній підлозі стояла наша Шуня, тримаючи зубами маленький пухнастий клубочок, а поруч з Шунею лежав ще один пухнастий біло-рижий клубочок.
Тетянка спочатку навіть не зрозуміла, що тримає кішка. Папа сказав:
- Так, наша Шуня кошенят привела!
- Тату, тату, а звідки вона їх привела? - здивувалася дочка.
- Народила кошенят і ховала їх два тижні, не показувала, а зараз вони зміцніли, вона нам принесла подаруночок! - пояснила бабуся.
Тетянка була несказанно рада новим кошенятам. Маленькі кошенята намагалися сховатися на животику у кішки, тикали свої мордочки в м'яку шерсть матері.
Шуня наша була триколірною кішкою з білою грудкою і красивими чорними і рудими розливами по спинці, лапкам і хвостику. А кошенята її були різними. Одна кішечка була пухнастою, біло-рудою красунею. А маленьке кошеня був шоколадно-чорних тонів, з чорною цяткою на носі.
- Яка красива кішечка! - захоплювалася Тетянка. - Яка маленька, яка пухнаста! Я назву її Красунка.
- А котика? - запитав тато.
- Котика не знаю, якийсь він страшненький.
- Нічого, - сказала бабуся, - виросте - буде красень, ось побачиш.
Бабуся принесла коробку з-під взуття, поклала туди м'яку ганчірку і переклала в коробку кошенят. Шуня теж вляглася поруч з кошенятами.
- Відпочивай, Шуню, - сказала бабуся, - піду, зварю тобі каші. А вам пирогів напечу, ось тільки тісто поставлю.
- Ура, ура, - зрадів тато, - скучив я за твоїми пирогами!
*
Шуню з кошенятами залишили в спокої. Тетянка дуже скучила за татом і не відходила від нього. Вона подавала татові цвяхи, коли він ремонтував паркан, потім вони разом збирали полуницю на грядці, а ввечері Тетянка зголосилася піти з татом на рибалку.
У тата було кілька днів відпустки, тому він не поїхав, як зазвичай, у неділю, а затримався погостювати на тиждень та заодно допомогти бабусі по господарству.
Дні йшли один за другим. Кошенята підростали кожного дня. Тетянка їх постійно провідувала. Але бабуся сказала їх не носити по двору, а тільки спостерігати. Ох, як їй хотілося обійняти ці два пухнастих клубочка.
- Бабусю, ну можна їх хоч погладити? - просила онучка.
- Добре, погладь, - дозволяла бабуся.
- Бабусю, давай я наллю Шуні молока, - знову просила Тетянка.
- Налий, люба, тільки трохи.
*
Хоча Тетянка також любила маленького кошеня, але йому здавалося, що Красунку дівчинка любить більше. І до того ж імені у нього до цих пір не було.
- Чому я «страшненький»? - думав кошеня. - Чи не назве ж вона мене таким ім'ям. А бабуся обіцяла, що я буду гарний. Але коли? - сумував він.
Маленький кошеня вирішив пройтися по двору, щоб запитати у кого-небудь, чи можна стати красивим?
Кошеня побачив за парканом, як Тетянка каталася на маленькому ослику і весело сміялася.
- Тетянко, йди, будемо Маню доїти! - покликала бабуся.
Дівчинка злізла з ослика, погладила його, сказала:
- Осю (так звали ослика), погуляй поки, я піду вчитися доїти нашу козу Маню. Я ще прийду, красивий мій!
- Іа-іа, - ослик помахав головою.
Коли Тетянка пішла, маленький кошеня наблизився до ослика і запитав:
- А можна вас спитати?
- Іа-іа, - ослик знов помахав головою.
- А ви красивий?
- Тетянка каже, що красивий, - гордо відповів ослик.
- А як стати красивим? - запитав кошеня.
- Красивим треба не ставати, їм треба бути, - сказав ослик.
- А як їм бути?
- Красивим може бути кожен, - додав ослик.
- Навіть страшненький? - здивувався кошеня.
- Навіть страшненький! – підсумував ослик.
Кошеня кліпав віями, нічого не розуміючи. Ослик збагнув, що він переборщив, що маленькому кошеняті треба все детальніше пояснити.
- Красивим треба бути не зовні, а в душі, - почав пояснювати Ося, - треба робити хороші справи, робити вчинки, робити добро.
- Які добрі справи може робити маленьке кошеня? - перейнявся кошеня.
- Підемо, покажу, - запропонував ослик.
Ося і кошеня пішли до сараю, де Тетянка доїла козу Маню.
- Дивись, коза красива? - запитав ослик.
Кошеня подивився на козу, здивувався, що ж в ній красивого. Ось мама-кішка красива, м'яка, пухнаста, добра.
- Слідкуй, - сказав Ося і вони завмерли в траві.
Подоївши козу, Тетянка віддала бабусі бідончик з молоком, а сама почала розчісувати Маню.
- Моя красуня, - примовляла дівчинка, - зараз я тобі заплету косичку. Моя розумниця, Маняша-красуня.
- Зрозумів? - запитав ослик.
- Ні, - сказав кошеня і знизав плечима.
- Ну, Маня - красуня, тому що дає всім смачне молоко, - роз'яснив ослик, - зрозумів?
- Зрозумів, - задумливо сказав кошеня.
- Підемо сюди, - покликав ослик і вони пішли ближче до сараю.
Бабуся зібрала яйця, які знесла строката курочка.
- Розумниця моя, красуня моя, - хвалила бабуся.
- Зрозумів? - запитав ослик у кошеняти.
- Зрозумів, - відповів кошеня, - я піду.
Кошеня пішов в альтанку, де стояла їхня коробка. «Де я візьму молоко? Де я візьму яєчко? - думав кошеня. - У мене ж нічого немає».
Підійшовши до альтанки, кошеня побачив, що його сестричка Красунка забилася в куток, а до неї наближається величезна страшна ворона.
- Ш-ш-ш, - зашипів кошеня і кинувся на ворону.
Ворона відступила, але хотіла клюнути кошеня.
- Ш-ш-ш, - зашипів кошеня і кинувся до Красунки, щоб закрити її своїм маленьким тілом.
- Киш! - підійшов тато та настрахав ворону.
Бабуся спостерігала всю картину і весело сміялася. Тетянка почула шум і теж прибігла. Вона побачила, як маленьке кошеня прикриває собою Красунку.
- Ось спритний який, - хвалила бабуся, - ворону відігнав від Красунки.
- Бабусю, я назву його Шустрик! - придумала Тетянка.
Вона взяла кошеня, посадила на долоньку, носиком торкнулася чорної плямочки на носі кошеня.
- Шустрику, красавчику, герой наш! - хвалила дівчинка.
Щастю кошеняти не було меж. «Вона сказала красавчик! Я красунчик!" - радів кошеня.
Коли Тетянка опустила кошеня на підлогу альтанки, Шустрик побіг до кішечки-сестрички.
- Ти не сильно злякалася? - турбувався малий. - Тебе не образила ворона?
Красунка ще не відійшла від страху. Вона посміхнулася і сказала:
- Дякую, Шустрику! Ти навіть красивіше за мене!
Шустрик був гордий і задоволений.
- Нехай тільки прийде сюди ця ворона, - пригрозив він, - я її я-а-к вижену!
Ослик Ося теж прийшов на шум. Він побачив, як всі хвалять маленького безстрашного кошеня.
- Я ж тобі казав, що красивим може бути кожен, - посміхнувся Ося.
*
Минув рік. Шустрик перетворився на великого дорослого кота. Він часто ходив до сараю, де вони з козою Манею і осликом Осею розмовляли на різні теми, а часом безтурботно бігали в траві.
А Осю, Маню, Красунку і Тетянку ніхто не ображав. Навіть сусідський пес побоювався приходити до них у двір, бо Шустрик був кращим, відважним захисником друзів. Він часто сидів на дереві і оглядав околиці. А люди, що проходили повз, говорили: «Дивись, який гарний кіт! Це Шустрик».
Всі в селі знали Шустрика і його забавну історію.
Де гуляла Нічка
Ти не знаєш, хто така Нічка? Нічка - це наша кішка, вона чорна-пречорна, тільки попереду на шийці у неї біла плямочка схожа на місяць.
Як тільки маленька кішечка з'явилася в нашому домі, ми відразу назвали її Нічкою. Малятком вона обстежила наш будинок, то під диван залізе, то в платтяній шафі сховається, то м'ячиком грає, під стіл закотить. А найбільше вона любила спати в м'якому кріслі, згорнувшись клубочком.
*
Коли Нічка підросла, то навчилася заплигувати на письмовий стіл, зі столу на тумбу, потім на телевізор, а звідти на книжкову шафу, першу у вишуканій меблі, що складалася з чотирьох шаф. Нічка прямувала з шафи на шафу, вибираючи затишне містечко під стелею. Часто вона вибирала місце навпроти дверей, щоб спостерігати, що робиться в коридорі, куди ходять її господарі і щоб швидко зістрибнути з меблів, як тільки Вірочка, її маленька господиня, піде на кухню і зашарудить упаковкою від улюблених ласощів Нічки - солодкого хрусткого печива. Така вона ласунка.
Увечері Вірочка, вдосталь награвшись з Нічкою, йшла митися, чистити зуби, а потім укладалася в м'яке ліжечко для сну. Нічка зазвичай теж стрибала в крісло, згорталася клубком і солодко засинала.
*
Але одного разу, коли Вірочка заснула, Нічка зістрибнула з крісла і пішла бродити по дому. Вона заглянула в спальню батьків Вірочки, ті вже спали. Тут Нічка побачила відкриту кватирку, стрибнула на неї.
- Що це за світлий шар? - подумала Нічка, побачивши місяць на небі.
Вона захотіла розглянути круглий шар ближче і спритно стрибнула на гілку абрикоси, яка росла прямо під вікном.
- Як красиво! - Нічка милувалася місяцем, вдихаючи запахи ночі.
Вони були якісь нові, незнайомі, ароматні. Цікавість опанувала кішкою і вона почала повільно-повільно, чіпляючись кігтиками, спускатися по дереву. Поруч був паркан і вона стрибнула на перекладину і пішла вздовж паркану. Чи не пройшла Нічка і двох метрів, як над головою її щось промайнуло. Це кажан пролетів зовсім поруч. Від несподіванки Нічка звалилася з паркану, але як всі кішки, вона відмінно приземлилася на чотири лапи.
- Ой! - вона швидко відвела праву передню лапку, наколовшись на щось колюче.
- Обережніше! Приземляються тут всякі коти, - невдоволено буркнув їжак.
- Вибачте, я ненавмисно, - хотіла вибачитися Нічка, але їжак уже зник в темряві.
- Що це таке? Як пахне! - захоплювалася Нічка, розглядаючи велику квітку ліліі.- А це як пахне! Фр-Фр!
Нічка принюхувалася до куща м'яти, запах їй здавався солодким і незвичайним. Вона облизала листочок, потерлася головою, повторюючи: «Фр-фр».
- Пі-пі, - почула Нічка.
Вона миттєво повернула голову і побачила мишеня. Він був точнісінько, як той, яким з нею грала Вірочка. Тільки цей був спритний. Він миттєво кинувся тікати від кішки.
- Стривай, стривай, - покликала Нічка, - давай пограємо!
Мишеня швидко-швидко перебирав маленькими ніжками, тікаючи від кішки. Нарешті, він побачив щілину в паркані і прошмигнув у неї. Нічка просунула лапку в вузьку щілину, але мишеня був уже далеко.
- Ось який поганий, не хоче грати, - образилася Нічка.
Вона потягнула лапку назад і виявила, що дошка забору легко повертається, оскільки висить на одному цвяху. Нічка відвела дошку вліво і зайшла в сусідній двір.
- Який знайомий запах, - подумала Нічка, - це молоко! Я зголодніла, хочу їсти.
Вона пішла на запах, і він привів її до блюдечку зі свіжим, солодким молоком. Нічка нахилилася до тарілки і стала сьорбати улюблене молочко.
- Мур-р! Що за новини! Не смій пити моє молоко! - Нічка почула загрозливий голос.
Вона підняла очі і побачила великого пухнастого кота, який грізно на неї дивився.
- Я тільки ..., - виправдовувалася вона, відступаючи від тарілки.
- Мур-р! Моє молоко! - кричав кіт.
*
Нічка вирішила швидко забиратися по-доброму. Добре, що вона була чорна, тому швидко зникла в тіні кущів. Тільки вона перевела дух, як почула:
- Що, і тебе прогнав Барсик? Так, він у нас скнара!
На Нічку дивився молодий кудлатий песик.
- А він і тебе прогнав? - запитала вона.
- Так, тільки я молоко не дуже, я більше люблю, коли бабуся Оля пригощає його курячими шкурочками, - мрійливо відповів песик, - а як тебе звати? - запитав він.
- Нічка, - відповіла кішечка, - а тебе?
- Я - Річі, - представився песик, - а хочеш, я тебе з Кольком познайомлю? - запитав він.
- Колько, це хто? - поцікавилася Нічка.
- Наш їжачок, з колючими голочками, Колько, - відповів песик.
- По-моєму, він вже не захотів зі мною знайомитися, я на нього трошки наступила, - пояснила Нічка, потираючи лапку.
- Так, - задумався песик, - тоді давай я покажу тобі, хто живе під сходами, підемо, - покликав Річі.
Нічка слухняно пішла за песиком. Він привів її до старих дерев'яних сходів, що вели на горище.
- Тс, тихо, - шепнув песик - не злякайте його.
Нічка і Річі разом заглянули під сходи. Там, згорнувшись клубочком, спав маленький вужик.
- Тс, тс, - повторив песик.
В цей час вужик відкрив очі і побачив перед собою якесь двоголове чудовисько. Вужик широко відкрив очі, не розуміючи, хто перед ним. Нічка і песик теж витріщили від страху очі, дивлячись на вужика. Тут з гуркотом упала дошка, за яку трималася Нічка і всі, Нічка, песик і вужик кинулися в різні боки.
*
Коли Нічка віддихалась, вона знову почула знайомий голос:
- Ну що, бачила його?
- Кого? - запитала Нічка.
- Вужика, - сказав песик, - правда, страшний?
- Ага, - відповіла Нічка.
На вулиці починало сіріти. Нічка побачила, що у Річі м'яка кремова шерстка, довгі хвилясті вушка і очі гірчичного кольору.
- А знаєш що, Нічко, - сказав песик, - хочеш, я навчу тебе купатися в ранковій росі?
- А я ж не люблю купатися, бути мокрою, - відповіла кішка.
- Та що ти, це так здорово! Як можна не любити купатися в росі! Підемо, тобі сподобається, - песик тягнув її за собою на луг.
Нічка побігла за ним. «Яка краса, як пахне!» - думала вона, розглядаючи на бігу лугові квіти і трави.
- Дивись! - крикнув песик і покотився боком по зеленій траві, вкритій крапельками ранкової роси.
Потім він підскочив і знову перекинувся в траву.
- Давай, перекидатися, - кликав Річі.
Нічка спочатку не наважувалася, але песик так весело стрибав, перехилявся з боку на бік і перекидався, що вона теж зважилася спробувати.
Разом вони ще довго стрибали і веселилися, поки тепле сонечко не стало пригрівати, і трава не стала підсихати.
*
Маленька Вірочка, прокинувшись, як завжди, покликала свою улюблену кішку, але та не прийшла.
Вірочка встала з ліжечка і пішла до мами:
- Мамо, а де Нічка? - запитала дочка.
- А хіба вона не в тебе в кімнаті? - здивувалася мама.
Папа, сидячи за кухонним столом, здивовано підняв окуляри.
Всією сім'єю вони кинулися шукати Нічку, кликати її, але її ніде не було.
- Дива, - тато спантеличено потер лоб, - куди ж вона могла подітися?
Вірочка готова була розплакатися, як раптом пролунав дзвінок у вхідні двері. Вся сім'я бігом кинулася до дверей, наче Нічка сама могла подзвонити в дзвінок.
Папа відкрив двері. На порозі стояла сусідка тітка Гала, а за нею сиділа мокра, замурзана кішка.
- Це не ваша кішка? - запитала тітка Гала.
- Нічка! - кинулася до неї Вірочка. - Де ти була? Як ти опинилася на вулиці? Чому ти така мокра? - Вірочка була щаслива, що її кішка знайшлася.
- Швидко у ванну її, - скомандувала мама, - спасибі, Гало, - подякувала вона і закрила двері.
*
Чиста і нагодована Нічка спала в кріслі, згорнувшись клубком. Вірочка вже скучила.
- Нічко, прокидайся, давай пограємо, - кликала Вірочка, але кішка спала, як убита.
Підійшов тато, помацав її за ніс, за лапки, але, здавалося, нічого не могло розбудити кішку. Прийшла мама:
- Я знаю, як розбудити цю соню, - і мама зашаруділа упаковкою від улюбленого печива кішки.
А Нічка навіть вухом не повела.
- Нехай спить, - сказав тато, - нагулялась за ніч, піду ставити сітку на кватирку.
- А де ж гуляла Нічка? - запитала Вірочка.
- Не знаю, - сказала мама, - добре, що додому прийшла.
Вірочка сіла поруч на крісло і гладила свою улюбленицю, а кішка забавно сопла і бачила сни про свою нічну подорож.
Герой дня
Вдосталь виспавшись в своєму кріслі, Нічка прокинулася і потягнула передні лапки, витягуючи спину.
- Підемо, я тебе погодую, нарешті, прокинулася! - зраділа Вірочка.
Кішка побігла за Вірочка в кухню.
- Почекай, Вірочко, з печивом, давай я дам їй спочатку кашки, - сказала мама і полізла в холодильник за вівсяною кашею з бичками.
Мама поклала на тарілку десертну ложку каші. кішка понюхала кашу, з'їла половину і підійшла до Вірочки, щоб потертися о неї своєю м'якою шерсткою.
- Що, давати їй печиво? - запитала Вірочка у мами.
- Дай трохи, - дозволила мама.
Дівчинка поклала два маленьких печива на табуретку. Нічка встрибнула і з'їла ласощі.
- Ще дати? - запитала Вірочка. - Не хочеш? Куди ти пішла?
Кішка пішла в кімнату батьків, стрибнула на вікно і побачила, що на кватирку натягнута сітка.
- Чи не вийде у тебе втекти в кватирку, - засміявся тато, - бач, запам'ятала вона, пустунка.
Нічка сіла на підвіконня і стала пильно дивитися у вікно.
- Що вона там розглядає? - запитав тато.
Вірочка підійшла до вікна і побачила під вікном кремового песика з великими хвилястими вухами. Він дивився на вікно, на Нічку, на Вірочку і говорив:
- Тяв-тяв.
Звичайно, це був Річі. Він запрошував Нічку погуляти на вулиці.
- Тато, там таке гарне цуценя! Може, ми його візьмемо собі? - запитала Вірочка.
- Як це «собі»? У нас же Нічка. І що скажуть господарі цуценяти? Іди краще пограй з Нічкою, - запропонував тато.
- Нічко, підемо, - Вірочка покликала кішку, але та навіть вухом не повела.
Папа підійшов до вікна, подивився на Річі, взяв кішку і поніс її до вітальні. Опустивши кішку на підлогу, тато дав їй маленьку кульку, яку Нічка любила катати по кімнатах. На подив тата кішка не стала грати кулькою, а пішла знову в спальню і стрибнула на підвіконня.
- Тяв-тяв, - зрадів Річі, знову побачивши подругу.
- Мамо, йди, подивися, Нічка не хоче йти з підвіконня, - покликала Вірочка.
Мама прийшла в спальню, підійшла до вікна і побачила Річі.
- Так ось чого вона не йде, - сказала мама, - дружка знайшла. Ото ж бо я дивлюся, що вона погано поїла. Йдіть, мийте руки, і ми снідати будемо, - запросила мама.
Всі залишили Нічку в спокої, і пішли мити руки. Після сніданку ми побачили, що кішка сидить на колишньому місці.
- Що ж, поведи її на вулицю, тільки стеж, щоб вона не загубилася, - сказав тато.
- Ура! - зраділа Вірочка. - Нічко, підемо гуляти. Тато, подай мені її.
Вірочка взула сандалі і взяла у тата з рук кішку. Кішка зовсім не пручалася. Вірочка пішла в під'їзд.
*
Вийшовши на вулицю, Вірочка опустила кішку на асфальт. Річі відразу підбіг до Нічки і завиляв хвостом.
- Річі, ти на мене сердишся, що я довго не виходила? - запитала Нічка.
- Ні, я дуже радий тебе бачити, давай грати, - відповів песик.
- А чому ти махаєш хвостом? Адже, коли кішки сердяться, то вони махають хвостом, - поцікавилася кішка.
- У песиків все навпаки, ми, коли дуже раді, то виляємо хвостом. Побігли! - крикнув Річі і вони зірвалися з місця.
Вірочка спостерігала, як весело грають Річі і Нічка, як Нічка часом залазила на дерево, а Річі стрибав внизу, кажучи:
- Тяв-тяв!
*
Пухнастий кіт Барсик лежав біля сусіднього під'їзду і теж спостерігав, як грають Річі і Нічка. «Молодь, - думав Барсик, - ні, щоб поважно, шляхетно пройтися, вони носяться».
Насправді Барсик і сам був не проти побігати, пограти в «латки», але що скажуть сусіди? «І взагалі, я повинен молоко бабусі Олі пити», - подумав кіт і подивився на повне блюдце молока.
Їжачок Колько теж поглядав з-під ганку на граючих Нічку і Річі. «Їм краще під ноги не потрапляти, розтопчуть, - думав Колько, - потім і голок не дорахуєшся».
*
Вірочка біля під'їзду розмовляла з подружкою Оленкою, яка вийшла покататися на роликових ковзанах.
- Тобі теж купили роликові ковзани? - запитала Вірочка.
- Так, - відповіла Оленка, - це подарунок на день народження.
- А ти влітку народилася?
- Так, влітку.
- А я взимку. Мені завжди дарують зимові подарунки: ковзани, лижі.
Тишу у дворі порушив величезний пес.
- Ой, Барбос прийшов! Ховаємося в під'їзд! - запропонувала Оленка, відкриваючи двері під'їзду.
- Нічко, Нічко, біжи сюди! - покликала Вірочка свою кішку.
- Гав-гав! - голосно загавкав Барбос і кинувся до маленької кішки.
Нічка злякалася і хотіла підбігти до своєї господині, але пес величезними стрибками мчав за нею. Нічка прошмигнула під ганок, де сидів їжак Колько. Барбос підбіг до ганку і хотів лапою дістати кішку. Колько виставив голки, і Барбос сильно вколовся.
- Г-гав - г-гав! - ще сердитіше загавкав пес.
Річі побачив, що його друзям загрожує небезпека і мужньо кинувся на Барбоса.
- Тяв-гав! Тяв-гав! - гавкав Річі, намагаючись відвернути на себе увагу величезного пса.
А Барбосу набридло щеня і він великою лапою відкинув Річі в сторону. Щеня вдарився, потер бік, але він і не думав здаватися.
Настала черга пухнастого Барсика. Бачачи, як цей нахабний Барбос ображає жителів двору, Барсик в кілька стрибків опинився біля Річі. Він зайняв бойову стійку і кілька разів правою лапою боксував Барбоса. Пес ще більше розізлився і вишкірив зуби. Тоді Барсик випустив свої міцні кігті і кинувся на Барбоса.
- У-у, - заскиглив пес, підібгав свій хвіст і поквапився забратися з двору.
В цю хвилину з під'їзду вибігав тато з якоюсь палицею в руці.
- Тато, Барбоса прогнав Барсик! - раділа Вірочка. - Він такий молодець, такий сміливий кіт! - захоплювалася вона.
- А де ж наша Нічка? - запитав тато.
Тут з-під ганку вилізли Нічка і їжак Колько. До Нічки підбіг Річі.
- Ти не злякалася? - хвилювався він.
- Трохи. Річі, ти такий сміливий! Такий сміливий! - захоплювалася Нічка.
- Тату, тату, а ти бачив, як Річі кинувся на Барбоса? - із захватом питала Вірочка. - Оленко, а ти не знаєш, чий це песик?
- Він нічий, - відповіла Оленка.
- Тато, давай, його візьмемо, - Вірочка благально подивилася на тата.
Папа подивився на Річі, який випрямив спинку, розправив вушка з хвилястою шерстю, витягнув шию, ніби говорив: «Подивіться, який я відважний, який гарний».
- Добре, - сказав тато, - якщо мама дозволить.
- Ура! Ура! Дозволить! - раділа Вірочка.
- Тяв-тяв! - виляв хвостиком Річі.
- Тато, ми з Нічкою та Річі ще трошки погуляємо, - попросила дочка.
- Гуляйте, - дозволив тато.
*
Всі були так захоплені, що здавалося, ніби вони забули про героя дня пухнастого Барсика. Він повернувся і неквапливо пішов до свого блюдця з молоком.
Через хвилинку до нього прибігла Нічка.
- Дозвольте вам подякувати! Ви герой! Ви такий сміливий! - захоплювалася кішка.
- Та чого вже там, - скромно сказав Барсик, опустивши очі, - а пригощайтеся молоком.
- Дякую, я так злякалася і тепер дуже хочу пити, - Нічка підійшла до блюдця і язиком почала пити молоко.
Підбіг і Річі.
- Без вас я не прогнав би Барбоса, ви молодець, - хвалив він Барсика.
- Пригощайтеся молоком, - запропонував Барсик.
- Та, я молоко не дуже, я більше люблю курячі шкурочки, - мрійливо відповів песик, - а ви молоком Колька почастуєте, їжачки люблять молоко.
Барсик повернувся і побачив неподалік їжачка і вужика.
- Пригощайтеся всі! - дозволив Барсик. - Чого це я сьогодні такий добрий?
- Тому що ви - герой дня! - похвалила Нічка, витираючи лапкою рот від молока.
- А приходьте ще завтра, мені бабуся Оля і завтра молока наллє, - запрошував Барсик, - буду кожен день герой дня. Це так приємно!
*
- Вірочко! Заходьте додому! - покликала мама у вікно.
- Йдемо, мамо, а Річі можна взяти? - запитала дочка.
- Можна, можна, - відповіла мама.
- Нічко, Річі, додому, - покликала Вірочка.
- Щасливий ти, - сказав Барсик Річі, - тепер у тебе є дім.
- Так, щасливий. Коли що, я вам винесу курячих шкурочок, - пообіцяв песик.
- Не забудь, - відповів кіт.
*
Нічка і Річі весело помчали додому.
- Відразу у ванну купатися! - наказала мама.
- Обожнюю купатися, Тяв-тяв, - радів Річі, встрибуючи у ванну.
- Фр-фр! - скривилася Нічка, опускаючи лапку у таз з водою і відсмикуючи її.
- Як любите на вулиці гуляти, любіть і купатися, - сміялась Вірочка.
*
А скільки героїв нарахували ви, малюки?
Дзвіночок на паличці
У бабусі Марусі коза Міла народила маленьку козу. Козочка була гарненька, шерстка шовковиста, носик рожевий. Бабуся Маруся дала маленькій кізочці ім'я Леля.
Коли Леля трошки підросла, вирішила бабуся Маруся зводити Мілу і Лелю в гай, свіжої трави пощипати. Взяла бабуся собі шезлонг, крісло таке легке, прив'язала Лелі на шийку дзвіночок, як у Міли, тільки маленький, і повела своїх кізок.
Поставила бабуся крісельце своє у тінь, кілочок дерев'яний забила в землю, кізок прив'язала. Пасуться кози, траву щипають, а дзвіночки дзень-дзень, дзень-дзілінь.
А бабуся Маруся в кріслі сидить, вітерець віє, берізки листочками шарудять. «Дзень-дзень, дзень-дзілінь», - дзвенять дзвіночки. І заколисали бабусю. Задрімала вона в затінку.
А кізоньки травичку їли-їли. «Дзень-дзень, дзень-дзень, - дзвенить дзвіночок, - дзень-дзень».
А де дзень-дзілінь? Ой, загубився дзвіночок!
- Шукай, Леле, дзвіночок, - каже мама-коза, - а то бабуся засварить.
А кізонька у сльози. Де ж вона дзвіночок знайде?
*
Йшов повз їжачок:
- Кізонько, чого засмутилася? - питає.
- Я дзвіночок втратила, - відповідає Леля.
- А я знаю, де є дзвіночок на паличці, - говорить їжачок, - підемо, покажу.
Пішли кізоньки за їжачком, а він їх на галявину привів. А там дзвіночки ростуть. Зірвав їжачок одну квіточку, вставив кізоньці за вушко.
Леля ще красивішою стала. Покрутила вона головою, а дзвіночок тихенько: «Дін-дон, дін-дон».
- Мій не так дзвенів, - плаче Леля, - мій дзень-дзілінь.
Перейнявся їжачок, почухав лоб.
- Не плач, - каже, - зараз щось придумаємо!
- Е-ей, - кричить їжачок, - білочко, зайчику, мишеня, приходьте всі сюди дзвіночок кізоньки пошукати.
Прибігли звірята і давай в траві дзвіночок шукати, а його, як на зло, ніде немає.
Коли дивиться їжачок - мурашка повзе, щось на спині несе.
- Стій, Мурашику, - кричить їжачок, - що несеш?
Зупинився мураха.
- Я знайшов чийсь будиночок, - відповідає.
Прийшли кізоньки.
- А це не твій будиночок, ой, тобто, не твій дзвіночок? - запитує їжачок Лелю.
- Мій, - говорить Леля.
- Так це ваш дзвіночок! - зрадів мураха. - Дозвольте вам його подарувати.
Їжачок допоміг мурасі надіти дзвіночок Лелі.
- Дзень-дзілінь, - задзвенів дзвоник.
Рада Леля, сміється.
- Дзень-дзень! - сміється коза Міла з дзвіночком.
- Дзень-дзілінь, - радіє Леля, - спасибі, їжачок, спасибі, мурашка, спасибі, друзі.
*
Тут і бабуся Маруся прокинулася. А звірята врозтіч, ховатися.
- Міло, Леле, - кличе бабуся, - ану йдіть сюди.
Підійшли кізоньки, у Лелі на голові квіточка - блакитний дзвіночок.
- Це мені? - каже бабуся. - От спасибі, ось розумниця моя.
Погладила бабуся козу по голівці і каже:
- Тільки ти, Леле, сама носи квітку, дуже тобі красиво з нею!
Сіла бабуся Маруся знову на крісельце, дрімає на вітерці. А кізоньки пасуться. І дзвіночки дзень-дзень, дзень-дзілінь! Дін-дон, дін-дон.
Дзень-дзень, дзень-дзілінь! Дін-дон, дін-дон. Добре!
Оголошення
У липні Тетянка їздила з батьками на море. Приїхала засмагла, відпочила.
- Тетянко, збирайся! - сказала якось мама. - Серпень проведеш у бабусі Гані.
- У бабусі Гані? - перепитала Тетянка від несподіванки. - Красунко, ми їдемо до бабусі Гані!
- Мяу, - відреагувала кішка Красунка.
- Ні, Тетянко, Красунка не поїде, - сказала мама.
- Чому? - здивувалася дочка.
- По-перше, без тебе і без кішки я буду сильно нудьгувати, хтось же повинен залишитися зі мною, по-друге, - рахувала мама, - Красунка вже звикла до свого лотка і не треба їй переучуватися, а то ми її не зможемо знову взяти в квартиру.
- Ну, якщо ти будеш нудьгувати, - піджала губи дочка.
- У тебе там буде Шуня, Ося, Маняша, не переймайся, - заспокоював тато.
- Я побігла збирати речі, - розвеселилася дівчика. - Красунко, чекай мене вдома і слухайся маму.
- Мяу, - відповіла кішка.
Кішка народилося минулого літа, якраз, коли Тетянка відпочивала у бабусі Гані. За рік Красунка виросла і стала прекрасною молодою кішкою. Вона вже не була схожа на те пухнасте маля. Вона виросла і, здавалося, стала ще красивіше. Всі, як і раніше, називали її Красункою і, схоже, що їй подобалося її ім'я.
*
- Тетянка приїхала! - зраділа бабуся, побачивши, як з машини, що під'їхала, виходить внучка.
- Бабусю! - Тетянка обняла бабусю Ганю.
- А я мов відчувала, тісто замісила зранку, зараз будемо пироги пекти, - заметушилася бабуся.
- Що тобі допомогти? - запитав тато.
- Відпочивай, Тьомо, за тиждень напрацювався, хоч у мене відпочинеш, синку.
У дворі з’явилася кішка.
- Шуня! - зраділа Тетянка. - Нікого не народила?
- В цьому році нікого, - відповіла бабуся. - Жениха її відвезли в місто. А на інших вона не дивиться, - засміялася вона. - Ой, у нас тут сюрприз. Ходімо, я вам покажу.
Гості пішли за бабусею до сараю. Їх уже зустрічав ослик.
- Ося! - Тетянка кинулася до ослика. - Ти підріс!
- Іа-іа, - ослик мотав головою слідом за рухами руки Тетянки , ніби допомагав себе гладити.
- Будеш тепер кататися, - сказав татко.
- Ось він, сюрприз, - бабуся показала на Чубарочку, навколо якої юрмилися молоді курчата.
- Бабусю! Які гарненькі! - із захопленням дивилася Тетянка. - Які крихітні!
- Це вони вже підросли, - відповіла бабуся, - були зовсім жовті кульки.
- Ти і півника купила? - запитав тато, помітивши біля паркану півника і нових курочок.
- Так, і курочок прикупила. Несуться. І вам в місто яєць дам. Домашнє яйце не те, що магазинне, - примовляла бабуся.
- Бабусю, можна я їх погодую? - запитала онучка.
- Звичайно можна. Он, пшоно в мисці.
Тетянка набрала цілу жменю зерен і кинула курчатам. Вони юрбою кинулися шукати їх.
- Потім нарвеш їм травички зеленої, - сказала бабуся, - вони дуже кульбабки люблять.
- Ко-ко-ко-ко, куд-куди, - закудкудакав одна з курок.
- Яйце знесла, Тетянко, піди, пошукай в кладці.
Тетянка повернулася, тримаючи в руках два яйця.
- Бабусю, глянь, які, - показала вона.
- На вечерю яєчню будеш, а зараз борщ зварю, годувати вас буду.
*
Провідавши Маняшу, яка щипала травичку біля паркану, Тетянка підійшла до бабусі:
- А де ж Шустрик? - запитала вона. - Я його ніде не зустрічала.
- Напевно, на великій груші сидить. Він там облюбував містечко. Там йому і вулиця, і сусідський двір, і наш, як на долоні. Мабуть, бачив, що ви приїхали, скоро прийде привітатися, тільки зголодніє, - посміхнулася бабуся.
- Піду на ослику покатаюся, - сказала онучка і пішла.
*
- Осю, як же довго я тебе не бачила, - Тетянка погладила густу гриву ослика. - Зараз постелю попону і повезеш мене по саду.
Ося стояв смирно, поки Тетянка пристібала попону. Сівши на ослика, вона торкнулася босими ногами боків віслючка і він пішов.
- Молодець! Ні, направо, стій, не туди, - сміялась Тетянка, намагаючись направити ослика в потрібну сторону.
Але Ося наполегливо йшов туди, куди хотів. Підійшовши до яблуні, він зупинився.
- Ой, яблуко, спасибі, Осю. Ти мене хотів пригостити? Тоді одне яблуко тобі, одне мені, - вона простягнула ослику яблуко, і він з апетитом став його жувати. - Ой, нам ще треба трави нарвати курчатам! - згадала Тетянка. - Я знаю, де хороша соковита травичка. Підемо до струмочка.
Струмочок протікав в кінці городу бабусі Гані. Там росла зелена, соковита трава-мурава навіть у другій половині літа. Поки Тетянка рвала траву для курчат, Ося теж пощипав травички.
- Поїв? Поїхали! - скомандувала дівчинка, сівши на ослика.
*
- Бабусю, я курчат погодувала травою! - повідомила дівчинка.
- Добре! Мийте з татом руки, стіл накритий, годувати вас буду, - покликала бабуся.
Поки всі обідали, від сараю почулося:
- Ко-ко-ко-ко, куд-куди.
- Знову знесла! - зауважила Тетянка.
- Доїси, потім збереш, - зупинила її бабуся. - Молочка налити до пирогів? - запитала вона.
- Мені обов'язково, - тато подав свою кружку.
- І мені, - потягнулася за ним Тетянка.
Пообідавши, вона поспішила перевірити яйця.
- Бабусю! - покликала вона засмученим голосом. - Хтось з'їв яєчко, - прийшла Тетянка і показала порожню шкаралупу.
- Невже, кури склювали? - здивувалася бабуся. - І вчора було два розбитих. Або хто завівся? Не дай Бог, курчат передавить.
- Бабусю, а хто завівся? - здивувалася онучка.
- Та може щур, - припустила бабуся.
- Так що ж твої коти не ловлять? - здивувався тато.
- На щура не всякий кіт піде. Шуня у нас кішка інтелігентна, а Шустрик швидше на собаку кинеться, ніж на щура.
- Бабусю, а пацюк в будинок не прийде? Я боюсь.
- У будинок побоїться, котів відчує, а ось в сарай може участити. А тут ще й курчата молоді зовсім. От біда. Потрібно кішку шукати, щуролова.
*
Папа ввечері поїхав, а Тетянка сіла писати оголошення: «ПОТРІБНА КІШКА ЩУРОЛОВ. Запитувати Тетянку».
Написавши штук п'ять оголошень, вона лягла у ліжко.
«Завтра розклею», - позіхнула вона і солодко заснула.
Хто народився без вусів
Недільного ранку в домі у Вірочки був переполох. Нічка втратила свій улюблений м'ячик і тепер шукала його по всій квартирі. Річі їй допомагав.
- Шм-шм, - принюхувався він носом, водячи його, то вправо, то вліво.
- Треба речі на місце класти, не будете шукати, - вчила Вірочка.
Нічка і Річі бігали з кімнати в кімнату, відштовхуючи один одного і змагаючись, хто раніше знайде м'ячик. А зелено-синій м'ячик розміром в яблуко, як на зло, не знаходивсь. Зрештою, Нічка і Річі взагалі забули, що вони шукають м'ячик і стали носитися по квартирі, обганяючи один одного.
- Що за шум? - запитала мама, виходячи з кухні. - Ідіть, погодую вас.
Умовляти Річі і Нічку не треба було. Вони бігом помчали в кухню. Раптово поруч зі своїми тарілками вони побачили той самий синьо-зелений м'ячик. Тільки на нього був трохи натягнутий, як шапка, помаранчевий носок Вірочки. Річі потягнувся за носком, а Нічка схопила м'ячик.
Пес побіг віднести носок Вірочці. Папа побачив носок в зубах пса.
- Сама вчила речі на місце класти, а Річі твій носок знайшов, - сказав він доньці.
Вірочка взяла носок у Річі.
- Тато, я вчора два носка вішала ось сюди, на стілець, правда, - стверджувала вона.
- Значить, це витівки наших малюків, - посміхнувся тато. - Щось ти бліда, Вірочко. Уже серпень, а у тебе і рум'янцю немає. Вирішено. Мамо! Веземо Вірочку до бабусі Марусі. Там свіже повітря, парне молочко, щоки швидко порожевіють.
- Вмивайтеся, йдіть їсти! - покликала мама. - поснідаємо і поїдемо.
- Ура! Ура! До бабусі Марусі! - зраділа Вірочка і побігла вмиватися.
*
У селі було добре. Сидячи за великим столом в садку, Вірочка і її батьки пригощалися смачним козячим сиром.
- Леля вже підросла, травичку сама щипає, так що молока вистачає і на кашу, і на сир.
- Дуже смачний, - хвалив тато, запиваючи сир чаєм.
- Оладки беріть, - пригощала бабуся.
- Оладки ми ще встигнемо, - сміялася мама, - а по сиру твоєму ми скучили і по тобі, мамо, звичайно.
Поруч зі столом крутилися Річі і Нічка, які теж приїхали на машині в село. Папа раз у раз кидав їм маленькі шматочки сиру або оладок, а вони миттєво на них накидалися.
- У мене в холодильнику два кружка сиру припасено, з собою візьмете, - сказала бабуся Маруся.
- Одного вистачить. Ви краще сиром Вірочку годуйте, а то бліда зовсім, - попросив тато.
- Та тут на молоці і сирі вмить щоки порожевіють. Ось ще сходжу до сусідки Гані, яєць попрошу. У неї кури свої яйця несуть. Жовток прямо помаранчевий. У місті таких яєць немає.
- А чому ні, бабусю? - поцікавилася онучка.
- У селі кури на волі бігають, там травички щипнула, там черв'ячка, там зернятко клюнула. Ось і виходить таке яєчко смачне, корисне.
- Мамо, а звірів наших можна тобі залишити? - запитала мама Іра, показуючи на Нічку і Річі.
- Чого ж не можна, - погодилася бабуся, - нехай залишаються і Вірочці веселіше буде.
- Бабусю, а можна на кізок подивитися? - запитала онучка.
- Чому не можна. Біля паркану пасуться, лободу щипають. Підемо, подивимося.
- Дякую за частування, - першим подякував тато.
- Спасибі! Спасибі! Смачно! - підтримали його Вірочка і матуся.
- На здоров'я! Частіше б приїжджали, - відповіла бабуся.
- Картоплю вам копати приїдемо, - пообіцяв тато.
- Ти, Колю, приїжджай, як яблука достигнуть. Високо висять, мені не дістати самої. І собі наберете. У місті немає таких, невже.
- На базарі є, - відповів тато.
- Навіщо на базарі, коли тут таке добро зростає.
- Приїду обов'язково, і яблука знімемо, і груші, і город скопаємо, - пообіцяв тато.
- Ось вони, мої красуні, - бабуся показала в бік паркану, де мирно паслися кози. - Я і тебе, Вірочко, навчу козу доїти.
- Ні, - засміялася внучка. - Я не вмію!
- Не вмієш - навчишся, - відповіла бабуся.
- Можна я їх погладжу? - запитала дівчинка.
- Можна, Міла смирна, не буцається.
Вірочка наблизилася до кіз і погладила Лелю по шерстці.
- М'яка! - сказала вона.
Коза Міла похитала головою.
- Ой, буцається! - крикнула онучка.
- І її погладь, - засміялася бабуся. - Це вона мух відганяє, не бійся.
Вірочка обережно погладила маму-козу.
- Пухнаста! - похвалила вона, вириваючи поруч кущик конюшини. - На, їж, він смачний. Бабуся говорила, він корисний.
Кози із задоволенням прийняли частування від дівчинки.
- Ме-е-е, - замекала Леля.
- Вона мені сказала спасибі! - крикнула Вірочка.
- Тільки акуратно, донечко, - відповіла мама. - Ми з татом поїхали. Через тиждень заїдемо!
- Добре! Мені треба кіз годувати, - відповіла захоплена Вірочка.
*
Річі і Нічка були неподалік. Вони спостерігали, як їх господиня Вірочка гладить якихось небачених тварин. У місті вони таких не бачили.
- Вони сказали, що це кози, - сказав Річі.
- А чому друга коза без ріжків? - запитала Нічка.
- Напевно, вона ще дитина, - відповів песик. - Ось у тебе були вуса, коли ти народилася?
- У мене? - задумалася Нічка. - Не знаю. Напевно, були.
- А ось і ні, - відповів Річі. - У тебе навіть не було такої гладкої блискучої шерстки.
- А у тебе? - Нічка примружила одне око.
- І у мене не було.
- У тебе були великі лисі вуха? - здивувалася Нічка і засміялася.
- І лисий хвіст! - підтримав її Річі.
Від сміху вони впали на траву і притримували животики. Вдосталь насміявшись, вони піднялися.
- У тебе гарна шерстка, - похвалила Нічка. - І чудові великі вуха. Напевно, ти добре чуєш?
- Добре. Ану, скажи що-небудь пошепки.
- Трава, - шепнула Нічка.
- Дрова, - сказав Річі.
Нічка залилася сміхом.
- На дворі трава, на траві дрова, - сказав скоромовку Річі.
- Так ти все чув? - здивувалася Нічка. - Ти мене розіграв? - посміхнулася вона.
- Давай ще раз. Говори, - серйозно сказав песик.
- Вуха, - тихенько сказала Нічка.
- Груша, - відповів пес.
- Не сміши! Ти спеціально! Ти все чуєш! - надула губи кішка.
- Висить груша, не можна з'їсти, - сказав Річі і вони обидва подивилися на високу грушу.
Тільки тепер вони помітили, що за ними весь цей час спостерігав кіт.
- Мяу, - сказала Нічка.
- Ви хто? - запитав з дерева Шустрик.
- Ми приїхали в гості до бабусі Марусі, - відповіла кішка. - Я Нічка.
- Я Річі, тяв! - сказав песик.
- А я Шустрик, - представився кіт з дерева.
- Злазь, давай пограємо! - покликав Річі.
- Не можу. Я спостерігаю, - відгукнувся кіт.
- За ким? - здивувалася Нічка.
- Тс, - сказав Шустрик і уважно кудись подивився.
- Він за кимось стежить, - сказала пошепки кішка.
- Чудний якийсь, - Річі почухав вухо.
- Здається, бабуся Маруся молока налила, побігли! - покликала Нічка.
- Побігли! - Річі кинувся за нею.
Рідкісний домашній звір
Бабуся Ганя, побачивши у дворі сусідку, підійшла до паркану.
- Здрастуй, Марусю. До тебе гості приїхали?
- Здрастуй, Ганю. Іра і Коля Вірочку привезли. Поїхали вже. Та ще кішку і цуценя залишили, щоб внучка не нудьгувала.
- У мене якраз Тетянка гостює, я скажу, що Вірочка приїхала. Ось їм і буде розвага.
- Скажи, скажи, нехай приходить до нас. А я хотіла купити яєць у тебе для Вірочки.
- Дам тобі яєць. Тільки от біда, хтось завівся у нас, яйця їсть. Тільки шкаралупу залишає. Не знаю, що й робити.
- Це погано, - співчувала сусідка Маруся. - Я теж хочу курей розвести, але якщо щури або куниці занадилися, то біда.
- А у мене у Чубарочки якраз молоді курчата. Не знаю, як їх уберегти.
- Кішку б. Таку, що щурів тисне, - задумалась бабуся Маруся.
- Та де ж її знайти? Моя-то Шуня щурів не тисне. З мишами грає, як з іграшкою. А отруту сипати в курнику я боюся, щоб кури не подзьобали. Гаразд, піду, у мене там картопля, піди, зварилася. А ти заходь за яйцями або Вірочку прийшли.
- Добре, зайду, сусідко.
*
Річі і Нічка веселилися у дворі. Двір у бабусі Марусі великий, місця вдосталь і позасмагати на сонечку, і побігати, і в хованки пограти.
- Я щось побачив, - сказав Річі. - Підемо.
Вони з Нічкою підійшли до паркану і побачили білий папір. На ньому було щось написано.
- Це оголошення. Я в місті бачив такі, люди на стовпи і на паркани клеять, - Річі понюхав папір.
- Пахне? - запитала Нічка.
- Дивно. Пахне пиріжками з капустою.
Кішка теж понюхала лист.
- А мені здається - пиріжками з картоплею, - сказала вона. - А навіщо люди клеять ці оголошення?
- Пишуть - пропав щеня, ніс чорний, на спині білі цятки. Хто знайде - нагорода, - роз'яснював Річі.
- Знайшли?
- Кого?
- Цуценя?
- Не знаю. Ще писали - шукаю дім і господарів. Умови - харчування триразове, окреме крісло, без інших тварин, Полкан.
- Триразове? - задумалася Нічка. - Напевно, породистий.
- Хто?
- Полкан.
- А нещодавно писали - віддам чотирьох кошенят в хороші руки.
- Відразу четверо? А візьмуть?
- Може, візьмуть, хоча б по одному кошеняті. Добрих людей багато, - задумався Річі.
- Але що ж тут написано? - запитала кішка.
- Тут написано - потрібна кішка щуролов. Запитувати Тетянку, - сказав Шустрик, який звідкись взявся.
- Щуролов? - здивувалися Річі і Нічка.
- Але де його взяти? - запитала Нічка. - Ти не щуролов, Шустрику?
- З щурами я не боровся, вони від мене бігають. Я з сусідським Шариком бився, з хуліганами Ваською і Рижиком, вони Красунку кривдили. А з щурами - ніколи. Я б'юся з важкоатлетами.
- А ти вмієш читати? - запитала кішка. - Звідки ти знаєш, що написано в оголошенні?
- Його Тетянка писала. Я чув, як вона читала, - запросто відповів кіт.
- Що ж робити з цим оголошенням? Ми ж його вже прочитали, - задумався Річі. - Нам воно не потрібне.
- Треба далі поклеїти, може, знайдеться такий фахівець, - порадив Шустрик. - Я знаю, треба поклеїти біля магазину. Там всі клеять оголошення.
- А де ми візьмемо клей? - запитала Нічка.
- Ми без клею повісимо - на цвях. У нас в місті так роблять. Побігли! - сказав песик.
- Побігли! Магазин недалеко! - покликав кіт і друзі кинулися за ним.
*
Тетянка прийшла в гості до Вірочки і віддала десяток яєць бабусі Марусі.
- От спасибі тобі, Тетянко, - зраділа бабуся. - Вірочко! - покликала вона. - Тетянка прийшла! Піди, Тетянко, до кіз, Вірочка з ними.
Подружки зраділи, зустрівшись в селі.
- Ти козу доїла? - запитала Тетянка.
- Ні, я не вмію, - засміялася Вірочка.
- А я доїла Маняшу сама, я вмію, - похвалилася Тетянка. - А яка гарна у вас коза!
- Її Лелею звуть, - посміхнулася Вірочка. - У неї така м'яка шерстка, спробуй!
Тетянка погладила Лелю:
- І, правда, м'яка. Леля - дочка Міли? А ти знаєш, що Міла - дочка Маняші, моєї кози, - запитала Тетянка.
- Маняші? - здивовано перепитала Вірочка.
- Це означає, що Маняша - бабуся Лелі, - уточнила Тетянка.
- Бабуся? - обидві дівчинки розсміялися.
- А хочеш покататися на ослику? - запропонувала Тетянка.
- Хочу, - несміливо сказала Вірочка. - У тебе є ослик? Іграшковий?
- Справжнісінький! Підемо, - позвала її подружка.
- Бабусю, ми до Тетянки! - попередила Вірочка.
- Добре, онучко! - відповіла бабуся, вправляючись на кухні.
*
Коли Вірочка побачила ослика, вона була в захваті:
- Ой, який хороший, який гарний, - нахвалював вона, гладячи ослика. - А як його звати?
- Його звуть Ося, - посміхнулася Тетянка. - Залазь, він тебе покатає.
- Ося, Ося, - гладила його Вірочка.
Потім вона сіла на спину ослику і Тетянка повела ослика по двору.
- Я їду! - раділа дівчинка. - Який забавний ослик!
- Мені його тато подарував, - гордо сказала Тетянка. - Але він весь рік живе у бабусі Гані, у нас же квартира, там ослику тісно. Йому потрібна воля, травичка, друзі.
- А хто його друзі? Тут є інші ослики? - запитала Вірочка.
- Ні, його друзі - коза, коти, Чубарочка.
- А де він живе взимку?
- Він живе в сараї. Папа купує багато сіна. Ослику там тепло і їжа є.
- Щаслива ти, Тетянко, - посміхнулася Вірочка.
- А ти завжди провідуй мого ослика, навіть якщо я не приїду до бабусі. Він буде радий, - запропонувала Тетянка.
- Можна, справді? - здивувалася подружка. - Звичайно, я завжди буду приходити до такого доброго ослика! - раділа вона.
«Хороший - раз, гарний - два, забавний - три, добрий - чотири, - рахував ослик. - Яка чудова дівчинка», - думав він.
*
Річі, Нічка і Шустрик знайшли цвях в паркані біля магазину, прикріпити на нього оголошення і попрямували додому.
- А ходімо до мене в гості, - запросив Шустрик. - Я вам покажу когось незвичайного.
- Незвичайного? - здивувалася Нічка.
- Підемо! - зрадів Річі. - Люблю все незвичайне!
Коли друзі увійшли на подвір'я до бабусі Гані, Шустрик сказав:
- Тс-с. Ідіть за мною до сараю.
Річі і Нічка кралися за ним. Виглянувши з-за рогу, вони з подивом побачили дівчаток Тетянку і Вірочку з осликом.
- Ух ти! Який смішний звір! - захоплено сказав песик.
- А це домашній звір? - запитала кішка.
- Це ослик. Він домашній, живе у Тетянки два роки.
- Ніколи не бачили такого звіра! - захоплювалися Нічка і Річі.
- Він так смішно говорить ІА, - посміхнулася Нічка.
- У нього смішний хвіст і смішні вуха, - зауважив Річі.
- У тебе теж вуха смішні, - захихотіла кішка.
Шустрик стримано посміхнувся, глянувши на вуха Річі.
- Це не звір, - сказав він. - Ослик такий добрий! Я вас з ним познайомлю.
В цей час Тетянка і Вірочка залишили ослика і пішли пограти іграшками.
*
- Знайомтеся, це Ося, - представив Шустрик ослика. - А це мої нові друзі - Річі і Нічка.
- Тяв-тяв! - привітався песик.
Ослик глянув на вуха Річі. Вони йому здалися забавними, але ослик і не думав сміятися. Він знав, що сміятися над кимось не можна.
- Ви теж гостюєте у бабусі Марусі? - запитав з ввічливості ослик.
- Ми приїхали з Вірочкою - відповів песик. - Добре тут у вас!
- Добре у вас! - повторила за ним Нічка. - А чий це будинок?
- Це сарай, але для мене це дім. Там і Маня, коза наша, живе. А збоку у нас курник. У Чубарочки маленькі курчата.
- Ви їх купили? - запитала Нічка.
- Вони вивелися тут, з яєць, - відповів Ося.
- Прямо з яєць? - здивувалася кішка. - Але як вони туди потрапили?
- Вони там були, - роз'яснив ослик. - курка їх гріла, гріла, ось вони і вилупилися.
Нічка ніяк не могла зрозуміти, як це з жовтка і білка може з'явитися курча.
Річі мовчав. Йому чомусь стало дуже соромно. Адже він так любив курячі шкурочки. А в селі кури - друзі. І Чубарочка, і її курчата.
- Ме-ме, - сказала коза, яка побачила ослика і гостей.
- Це Маняша, наша коза. Вона дає багато молока, бабуся Ганя з нього робить смачні сирники.
- Чуєте, як пахне на кухні, - облизався Шустрик. - Ходімо я вас познайомлю зі своєю мамою Шунею. Вона у мене дуже гарна. Напевно вона крутиться на кухні у бабусі.
- А бабуся нас не сваритиме? - про всяк випадок перепитав Річі.
- Бабуся дуже добра, - відповів Шустрик. - Зараз молоком пригостить.
- Ви йдіть, - сказав Ося. - Я поки травички пощипаю у струмочка. А захочете – приходьте.
- Обов'язково прийдемо, - пообіцяв Річі.
- Ося і правду дуже хороший, - сказала Шустрикові Нічка. - Він дуже рідкісний!
- І незвичайний! - додав песик і вони весело побігли на кухню.
Вдвох веселіше
Наступного дня Тетянка і Вірочка відпросилися у бабусь сходити на річку. Вірочка взяла рогожку, щоб постелити на березі і засмагати.
- Ось кошик пиріжків, візьмете, на березі знаєте, який апетит приходить! - говорила бабуся Ганя, складаючи в кошик пиріжки. - Візьміть Осю з собою, він і рогожку вам допоможе відвезти.
- Ми візьмемо ще Річі, - сказала Вірочка. - Нічка кудись поділася. Може з Шустриком гуляє.
- Ні, Шустрик сидить на груші, - сказала бабуся Ганя. - У нього там спостережний пункт. Він напевно знає, куди пішла Нічка.
- Ми готові, - сказала Тетянка.
- Тяв-тяв! - відгукнувся Річі.
- Тільки панамки надягайте на голови, - нагадала бабуся. - Сонце пече.
- Гаразд, бабусю, не сумуй, - сказала онучка.
- У воду самі не ходите купатися! - наказала бабуся.
- Ми тільки на бережку, - пообіцяла Вірочка, поклавши ослику на спину рогожку.
*
Ослик чинно йшов поруч з дівчатками. Він відчував, що він у відповіді за двох маленьких дівчаток. «Вони такі нетямущі, - думав ослик, - а я такий розсудливий. Буду стежити, щоб вони до води не підходили».
- Тяв-тяв! - радів Річі, то тікаючи трохи вперед, то повертаючись до дівчаток.
Вірочка і Тетянка весело розмовляли, розповідаючи одна одній, які вони прочитали книжки. Вірочка взяла з собою книжку про пригоди маленького жирафеня, щоб розглядати з подружкою картинки на березі річки. Тетянка несла кошик з бабусиними пиріжками.
Дівчата так захопились розмовою, що не помітили біля річки зграйку гусей. Коли вони підійшли до річки, гуси були вже недалеко і уважно спостерігали за дівчатками. Подружки зупинилися, не знаючи чи йти далі, чи повертатися.
Один гусак, по ймовірності ватажок, рішуче попрямував в сторону дівчаток. Річі зрозумів небезпеку і, вибігши вперед, відважно гавкав на гусей.
Але сили були не рівні. Дві беззахисні дівчинки, відважний песик і з десяток великих гусей.
Як по команді, всі гуси раптово побігли на дівчаток і злетіли над самими головами. Дівчата присіли від несподіванки, а Тетянка прикрила їх голови кошиком з пиріжками. Від помаху крила пара пиріжків впала на землю.
Гуси, зробивши коло, повернулися до річки на своє колишнє місце.
- Вони нас не пустять, - засмутилася Вірочка.
- І пиріжки на землю впали, - зітхнула Тетянка.
- Тяв-тяв! - Річі гавкав на гусей.
Незворушний ослик раптом розсердився і почав наступати на гусей з гучним криком ІА. Він побіг прямо на зграю. Гуси, звичайно, не очікували такого повороту справ. Вони відступили прямо до води і стояли там, поглядаючи на дівчаток.
Ослик повернувся до друзів.
- Дякуємо, Осю, - подякувала Вірочка.
- Хоробрий ослик, - похвалила Тетянка. - Ні, ці гуси не дадуть нам відпочити.
- Далі очерети, там не вийде засмагати, - сказала Вірочка.
- У нас у дворі струмочок тече, підемо туди, - запросила Тетянка. - Постелимо там рогожку під вишнею.
- Підемо, - погодилася дівчинка.
*
- Ось тобі й маєш! - здивувалася бабуся Ганя, побачивши дівчаток. – Забули щось?
- Ні, бабусю, нас гуси прогнали, не пускають до річки, - поскаржилася Тетянка. - Ще два пиріжка скинули з кошика.
- Ось розбійники! - пригрозила бабуся. - Знову Семен гусей випустив на річку. Ну, нічого, тато приїде, з ним підете засмагати. Вже він візьме прут та пожене їх до самого будинку.
- Бабусю Ганю, а чого вони? - запитала несміливо Вірочка.
- О, гуси кращі вартові, слух у них краще, ніж у собаки. Вони зграєю вартують свою територію.
- Бабусю, а чого вони річку привласнили, вона ж загальна, - обурилася внучка.
- Це все Семен. Моя, каже, річка і все тут.
- Це тому, що його ніхто не любить. Ось він і злий, - задумливо сказала Вірочка. - Треба було йому пиріжків віднести, він би подобрішав. Тих, кого люблять, вони завжди добрі.
- А може ти і права, Вірочко, - погодилася бабуся. - Один він живе, ось і сердиться. Треба йому пиріжків напекти і віднести, може, подобрішає.
- Бабусю, а давай ми йому ці пиріжки віддамо, ми не голодні, - запропонувала Тетянка.
- Ось я ще молочка наллю йому, віднесіть. Його будинок перший у річки.
Дівчата взяли молоко і пішли назад до річки знову з осликом та Річі.
*
Дід Семен самотньо сидів біля річки на пеньку.
- А-ну, не чіпайте, пригрозив він лозою гусям. Іть, розійшлися.
- Дідусю, це вам молоко і пиріжки, - дівчинки подали частування.
- Це хто у нас такий добрий? Ви чиї будете?
- Бабусі Гані і Марусі, - відповідали дівчинки.
- Знаю, знаю таких, - посміхнувся дід. - А як вас величають?
- Я Таня.
- Я Віра.
- А з чим пиріжки? - запитав дід.
- З картоплею, - відповіла Тетянка. - Їжте.
Дід Семен відкрив банку молока і відпив два ковтки:
- Козине, - сказав він. - Давно я козячого молочка не пив. Була у мене коза, та давно. Ось тепер гусей пасу. А це ваші пиріжки на дорозі валялися?
- Наші.
- А я думаю, чиї пиріжки мої гуси їдять. Напевно, засмагати хочете?
- Так, - відповіли дівчатка.
- Стеліть вашу рогожку, не чіпатимуть вас гуси. Не сміти, - дід пригрозив гусям.
Вони невдоволено загоготали і, зайшовши у воду, попливли за течією.
*
Дід Семен неспішно їв пиріжки, запиваючи молоком. Потім він ще довго сидів на березі, милуючись хвилями, що набігали на берег, осотом, якийрозгойдував вітерець, вербами, що схилили гілки до води.
- Ну що, засмагали? - запитав дід Семен, коли дівчатка стали збирати рогожку і книжку.
- Засмагали.
- А я на тиждень наївся. От спасибі, пригостили ви мене, красуні. Ходімо і я вас пригощу.
Компанія попрямувала повз будинок діда Семена.
- Чекайте тут, - наказав дід, а сам пішов у двір.
Через кілька хвилин він вийшов, несучи повний кошик стиглих слив.
- Ось пригощайтесь, - він простягнув кошик своєю натрудженою рукою.
- Дякуємо, - подякували дівчинки. - А ви тут живете?
- Живу, один, як сич, навіть кота у мене немає, - зітхнув дід. - Передавайте привіт Гані і Марусі від Семена, - посміхнувся він.
- Передамо, - пообіцяли дівчинки. - І кота ми вам знайдемо.
- Це інша справа, а як засмагати захочете, так кричить мені, я гусей зажену.
- Ми не хочемо вас турбувати, - сказала Вірочка.
- Та яке ж це занепокоєння. Я радий, коли якась добра людина забреде.
- Спасибі, дідусю, - ще раз подякували дівчинки і всією компанією попрямували додому.
Річі на діда Семена не гавкав. Навіть він розумів, як буває самотньо, коли ти один. А тепер він щасливий. Його взяла Вірочка, у нього сім'я. «От би діда Семена хтось взяв до себе, - думав Річі. - Нічого, але кота йому треба знайти. Шкода, Барсик далеко, а то б жив у діда Семена. Удвох веселіше».
- Мяу, - раптово почули друзі.
- Тихо! - сказала Тетянка. - По-моєму хтось сказав МЯУ?
- Кошеня! Руденький! - зраділа Вірочка, беручи малюка на руки. - Ти чий?
- Він нічий, - сказав Ося Річі. - Він був прибігав до нас у двір.
- Так це ж кошеня для діда Семена, - зрозуміла Тетянка. - Вірочко, тримай кошик, я віднесу кошеня новому господареві.
*
Дід Семен знову самотньо сидів біля річки.
- Ось вам кошеня, - Тетянка простягнула йому малого.
- От спасибі, - зрадів дід Семен. - Будеш Абрикосом, а то одні Рудики кругом. Підемо, Абрикосе, молока тобі наллю, у мене ще залишилося.
- Ми вам ще молока принесемо, - пообіцяла Тетянка.
- От спасибі тобі, онучко. Біжи, твої друзі зачекалися тебе.
- До побачення, - попрощалася дівчинка і попрямувала до своєї компанії.
«Ось і дід Семен не один. Ех, Барсик, не встиг ти», - думав щеня.
- Він його Абрикосом назвав, - відразу повідомила Тетянка.
- Абрикосом? - здивувалася Вірочка. - Яке гарне ім'я.
- Головне - дід Семен тепер не один, - зауважила Тетянка.
- І Абрикос тепер не один, - засміялася у відповідь подружка.
Поєдинок
- Ко-ко-ко, куд-куди, - закудкудакала одна з курок, закликаючи господиню забрати яєчко.
- Стривай, зараз прийду, - відгукнулася бабуся Ганя. - Тільки білизну розвішу.
В цей час злодюжка непомітно пробралася у двір і підійшла до курника.
- Свіже яйце, - облизнувся щур і взяв в кладці яйце.
Вдаривши краєчок об камінь, він випив весь вміст і кинув шкаралупу на землю. Шкарлупки розкололися.
- Ля-ля-ля, ля-ля, як добре! Як тут солодко пригощають. А бабуся Ганя мені не страшна, ля-ля-ля, - співав щур. - І, - раптом гикнув він. - Ой, здається, об'ївся, треба полежати.
Щур не знав, що дехто дуже пильно стежив, як той сховався в сараї.
*
- Знову яйце розбите, - дивувалася бабуся Ганя. - Так що ж робити? Анумо, курочки, давайте, заходьте в сарай. Замкну вас, безпечніше буде. Давай, Чубарочко, зови курчат своїх. Давайте, давайте, не хочуть вони. Сонце скоро сідати буде. Посидьте тут. А я козу доїти.
Бабуся замкнула двері курника та мимохідь закрила двері в сарай.
*
У сараї смеркло. Світло проникало тільки в маленьке віконце.
Щур тільки хотів задрімати, як відчув щось недобре. Хтось ще був в сараї. Щур настовбурчився і став крутити головою, шукаючи незваного гостя.
Раптом він побачив неподалік два зелених ока.
- Мяу! - сказала Нічка і кинулася на щура.
- Полундра! Наших б'ють, - заверещав щур в надії, що кішка злякається, подумавши, що зараз прибіжать інші щури.
Але Нічка була не з лякливих. Вона вчепилася в шию щурові, і вони стрімголов покотилися по підлозі. Пацюк був дуже верткий. Своїм худим тілом він звивався, як змія, в надії вирватися з міцної пащі. Але не тут-то було. Нічка вчепилася намертво. Міцними кігтями вона встромилася в тіло щура.
- Здаюся, здаюся, - прохрипів щур, але Нічку не обдуриш, знає вона виверти щурів.
Нічка ще сильніше вчепилася в горло щура. Так вони гойдалися по підлозі, поки щур не затих. Нічка придушила його. Переконавшись, що ворог переможений, Нічка вирішила відпочити, адже вона не спала дві доби, вистежуючи щура.
Кішка відповзла від пацюка і впала без сил.
*
В цей час Вірочка і Річі шукали Нічку.
- Вона дві ночі не ночувала вдома, - у дівчинки наверталися сльози. - Піду до Тетянки, пошукаємо у них в будинку і у дворі.
- Іди, мила, іди, - погодилася бабуся Маруся. - Не переживай, знайдеться обов'язково твоя Нічка. Нікуди вона не дінеться, - запевнила вона.
У Тетянки Нічки теж не було.
- Вірочко, йди, спи, як тільки ми зустрінемо Нічку, обов'язково тебе покличемо, - пообіцяла бабуся Ганя.
- Ме-ме, - покликала коза.
- А чого Маняша в сарай не входить? - запитала бабуся, прямуючи до сараю.
Тетянка, Вірочка і Річі пішли за нею.
- Ой, стара стала, - заголосила бабуся. - Треба ж - двері в сарай закрила. Зараз відкрию, підете спати, мої милі.
Вона відкрила двері, але коза в сарай не пішла. Вперлася і ніяк не хотіла входити, тільки мекала.
- Та що таке? - здивувалася бабуся.
Першим сплячу Нічку побачив Річі. Він кинувся до бабусі, мовляв, подивися, бабусю. Коли вона сама заглянула в сарай, то побачила що лежать щур і Нічка.
- Нічка знайшлася, - розгублено сказала бабуся Ганя. - Чи жива? - захвилювалася вона.
Вірочка зайшла в сарай і взяла кішку на руки.
- Мяу, - сказала та слабким голосом.
- Жива! - зраділа Тетянка.
- Ось розумниця моя! - похвалила бабуся. - Ось моя дорога! Це ж треба! Нічка щура задушила!
- Мяу, - знову сказала Нічка, ніби підтверджуючи слова бабусі.
- Вірочко, неси її, я зараз їй наллю молочка. Знесилилась вона зовсім, голодна, напевно.
Нічка підійшла до миски та понюхала молоко. Поласувавши трохи молока, вона стрибнула до Вірочки на руки, мовляв, неси мене додому спати.
*
Вірочка щаслива повернулася додому. Річі теж був дуже задоволений, що кішка знайшлася.
- Бабусю, вона знайшлася! - з порога заявила Вірочка. - Вона задушила щура в сараї у Тетянки. Наша кішка герой!
- Ой, молодець! - зраділа бабуся. - Значить, це щур яйця їв. Ай да розумниця.
Нічка вже не слухала похвалу, вона згорнулася клубком і спала «без задніх ніг» на дивані.
«Ми шукали кішку-щуролова, а цим щуроловом виявилася Нічка, - задумався Річі. - Але чого вона відразу не зізналася? Навіщо ми оголошення вішали біля магазину? - песик повів плечима. - Яка вона відважна! Чи не побоялася величезного щура! А на вигляд Нічка невелика. Але яке у неї сміливе серце!» - думав він.
*
Вранці на порозі з'явилася бабуся Ганя.
- Що ти, сусідко, так рано встала? - здивувалася бабуся Маруся. - Чи не сталося чого?
- Це тобі, сусідко, для почину, - бабуся Ганя простягнула кошик, в якому сиділо троє молодих курчат і одна курка.
- Це нам? Курчатка! - зраділа Вірочка.
- Ой, спасибі тобі, сусідко, - дякувала бабуся Маруся.
- Це вам спасибі і Нічці вашій. Тепер щурів у дворі не буде, всі яйця будуть цілі, - раділа бабуся Ганя.
- Тепер треба курям загін робити, - заклопоталася бабуся Маруся.
- Це приємні клопоти, - посміхнулася сусідка.
- Спасибі тобі, Ганю!
- Бувайте здорові! Нехай Нічка в гості приходить, - засміялася бабуся Ганя.
Хто кого боїться
Серпень пролетів дуже швидко. У загоні у бабусі Марусі бігали підрослі курчата. Бабуся сказала, що навесні вони перетворяться у великих курей і самі стануть нести яйця. От цікаво! Вірочка сама, як і Тетянка, буде ходити і збирати яйця в кладці, а потім бабуся буде робити смачний омлет.
Нічка рідко ночувала вдома. Вона бродила по двору, когось заклопотано виглядала, а під ранок у порога лежала придушена миша. Це Нічка так відпрацьовувала молочко, яким її пригощали і бабуся Маруся, і бабуся Ганя. Щури оббігали наш і сусідський курник десятою дорогою. Видно, серед них швидко поширилася чутка про безстрашну Нічку.
Шустрик, як і раніше, часто сидів на груші, спостерігаючи, що роблять його друзі і чи не прийшли чужі. Він завжди був готовий кинутися на захист своїх близьких. А близькими він тепер вважав не тільки Тетянку, бабусю Ганю, Осю, Маняшу, маму-Шуню, але і Вірочку, її бабусю Марусю, Річі, а особливо Нічку.
Нічка часто залазила до нього на грушу і вони подовгу сиділи вдвох і спостерігали, що відбувається у дворі.
- Ти така відважна, Нічко, - якось зізнався Шустрик. - Після моєї мами Шуні ти найкраща для мене.
Нічка посміхнулася йому у відповідь.
- Твоя мама чудова, - сказала вона. - Вона красива, не те, що я.
- Що ти, - запевняв її Шустрик. - У тебе така прекрасна шубка, м'яка і шовковиста. А особливо у тебе гарні очі, як дві зелені виноградинки!
- Ха-ха, - засміялася Нічка, - так мені ще ніхто не говорив, - зніяковіла вона.
- Нічко, залишайся назавжди в селі, - просив Шустрик. - Не їдь до міста!
- Не турбуйся, Шустрику. Мені буде важко розлучитися з Вірочкою і Річі, але я зрозуміла, що мій дім тут - на волі. Я залишуся.
Шустрик був щасливий: «Нічка обіцяла залишитися!»
- Мяу! - радісно скрикнув Шустрик і мало не впав з гілки.
Нічка засміялася:
- Ти такий кумедний!
*
В кінці літа приїхали батьки за Вірочкою. Їй йти в перший клас, як і Тетянці.
Папа завів машину.
- Де ж Нічка? - запитав він.
- Тато, Нічку залишимо бабусі Марусі. Хто ж буде охороняти від щурів курочок? - запитала Вірочка.
- Розумна дівчинка, - сказав тато. - Річі, заплигуй, поїхали.
- Тяв-тяв, - Річі помахав Шустрикові і Нічці, які, як завжди, сиділи на груші.
- Матусю, не сумуй, через тиждень приїдемо копати картоплю, - обіцяла мама Іра бабусі.
- Приїжджайте, буду чекати. Бережіть Вірочку, - бабуся помахала рукою.
*
Тетянка теж поїхала в цей же день, попрощавшись з друзями і бабусею.
Ослик засумував:
- Поїхала наша Тетянка. Нема кого мені тепер катати.
- Це не назавжди, - зауважив Шустрик. - Хочеш, покатай мене.
- Тебе нецікаво, - сказав ослик. - Чим же зайнятися? - задумався він.
- Давай грати в хованки, - запропонував Шустрик.
- Ага, а ти будеш ховатися на груші, - подивився на нього Ося.
Шустрик засміявся.
- Треба зробити щось корисне, тоді час пройде непомітно, - сказав вголос Ося свої думки.
- Тоді давай Маню подоїмо, - запропонував кіт.
- Нізащо! - відмовилася Маняша, яка чула їхню розмову.
- Здається, я придумав, - розмірковував ослик.
- Що?
- Треба провідати діда Семена. Може, йому потрібна допомога в господарстві. Підеш зі мною? З Абрикосом познайомишся.
- Підемо, - погодився Шустрик.
*
- Здрастуйте, - ослик і Шустрик обережно увійшли на чуже подвір'я.
- Абрикосе, у нас гості, - крикнув дід Семен. - Проходьте, гості дорогі. З чим завітали? Ослика я знаю, а це хто?
- Це мій друг Шустрик, - відповів Ося. - Ми допомогти прийшли. Вам допомога потрібна?
Дід Семен почухав потилицю. Кіт Абрикос теж.
- Від допомоги ми не відмовимося, - сказав дід. - Я картоплі на городі накопав, треба у двір привезти та в комору скласти.
- Це ми можемо! - зрадів ослик.
- Тоді пішли на город. Я буду вантажити, а ти возити. А кіт хай в комору складає, в Абрикос буде мишей в коморі ганяти.
- А він уміє? - запитав ослик.
- Чи навчиться! У мене не забавишся, - підморгнув дід.
*
Коли вся картопля була перевезена і складена в комірчині, втомлені друзі сіли на лавку відпочити.
- Зараз яєчню змайструємо з гусячих яєць, нагодую вас, - пообіцяв дід Семен.
- А що, гуси теж яйця несуть? - здивувався ослик.
Шустрик знизав плечима.
- А що, у дідуся гуси є? - пошепки запитав він.
- Є, - махнув головою Ося.
- А де вони?
- На річці, напевно.
- Нам пора, - почав збиратися Шустрик.
- А як же яєчня? - засмутився дід.
- Спасибі, іншим разом, - подякували друзі.
- Це вам спасибі, помічники мої. Без вас я б тиждень картоплю носив. Чи не хочете яєчню - ось візьміть з собою п'ять яєць та сітку кукурудзи.
- Спасибі, дідусю, я страх, як люблю кукурудзу! - зрадів ослик.
- Ого, які великі гусячі яйця, - здивувався Шустрик.
- Тому й гуси великі, - підморгнув дід.
*
Ослик і Шустрик пішли додому.
- Чого ти додому поспішав? - здивувався ослик.
- А раптом гуси додому повернуться, - сказав кіт.
- Ну і що?
- Защипають!
- Ти ж нікого не боїшся, - усміхнувся Ося. - Вони ж Абрикоса не защипали.
- Він же свій, - відповів Шустрик.
- Ти ж колись проти ворони пішов, захищаючи Красунку, - згадав ослик.
- Ворона була одна, а гусей зграя, - заперечив йому Шустрик. - Ти тільки, Осю, знаєш що, ти нікому не кажи, що я гусей боюся.
- Нікому, - пообіцяв ослик. - Я ось теж великих собак боюся, - розговорився він.
- Я їм я-ак дам! - Шустрик показав кулак і обидва друзі весело розсміялися.
- Ну що, ти як і раніше сумуєш за Тетянкою, Вірочкою, за Річі? - запитав, нарешті, ослик.
- Трохи попустило, - зізнався Шустрик.
- Я говорив - праця лікує. Сьогодні буду спати, як убитий, - зізнався Ося.
- Як убитий ослик? - перепитав кіт і вони обидва знову розсміялися.
*
Увечері Нічка не прийшла ночувати в дім. «Наша трудівниця все полює, - подумала бабуся Маруся, закриваючи на ніч двері. - Добре, що кішку залишили, нам без неї ніяк не обійтися. Тепер я за курчат спокійна».
А Нічка не пішла на полювання. Вони з Шустриком сиділи на груші.
- Який великий місяць, - сказав Шустрик.
- Такий же був місяць, коли я вилізла в кватирку. У той день ми познайомилися з Річі, Кольком, вужиком. Це мої друзі.
- Бачу, ти завжди була непосидою, - посміхнувся Шустрик.
- Шкода, Річі не залишився. Але йому ніяк не можна без Вірочки. Він її друг.
- А ти? - запитав кіт.
- У мене робота, - зітхнула Нічка. - Я ж щуроловом виявилася.
- А ти що, не знала раніше?
- Не знала.
- Ти відважна, - позіхнув Шустрик.
- Спати хочеш? А де ти сьогодні вдень був? - запитала Нічка.
- Ми картоплю з Осею вантажили, - знову позіхнув кіт.
- Гаразд, ти поспи, а я піду, перевірю курники, чи тихо. Щось неспокійно мені.
- Ага, - потягнувся Шустрик, - повертайся потім.
- Спи, спи, - сказала Нічка. - Солодких снів.
ДАЛІ БУДЕ
Спасибо за чтение
Вернуться к книге