В обіймах неба

Глава 1

« В обіймах неба »

Вознюк Марія

Від автора

«У книзі розповідається про теплу історію двох закоханих, що переплетуть свої долі та поринуть у єдиний політ в небо. А воно відкриє їм свої горизонти та сховає їх у свої тендітні обійми вражаючи неповторними пейзажами та небосхилами…»

Автор книги - Вознюк Марія

ЗМІСТ

1. «Дитинство»………………………………….…...4

2. «Літні прогулянки»……… ……..……………...8

3. «Коледж»…………………………………..….….14

4. «Літня зустріч»…………………………….....…46

5. «Переїзд у Сан - Моріс»…………...……….....60

6. «В Один Прекрасний Вечір»………………..70

7. «Подарунок з небес»………………………….83

Як все починалось…

У маленькому приморському містечку під назвою Леванта жила-була одна звичайна дівчинка років шести, яка ніколи не здогадувалась про те, що її чекає в майбутньому.

Леванта – місто морських пейзажів, там де живе музика дітлахів, що бігають босоніж по морській гальці і кидають камінці вздовж хвиль біля берегу. Вони надіються побачити там надзвичайні нотки веселої гри, яка потім вкладає в їх душу любов до рідного морського узбережжя та навіки поселяється в їхньому серці. Можливо, на перший погляд здається, що містечко невеличке, та проте воно насичене різними моментами подій , що складають його довговічну історію.

Дівчинку звали Калерія. Вона була дуже гарної вроди та надзвичайно добра. Дуже любила своїх домашніх улюбленців – кота Бублика та собачку – Верону. Тому завжди старалась доглядати за ними, щоб ті почували себе щасливими.

Ще з ранніх літ, батьки Калерії замітили в неї творчі задатки. Вона любила вийти в сад, який був біля їхнього дому та дивлячись у небо вигадувати різні історії про те, як у небі літають білі пухнасті овечки та всілякі їхні друзі(зайчата, ведмежата, колобки, лебеді та жирафи). Бувало, сидить біля яблуні та й заводить: «Зайчику, ти так далеко! Спускайся вниз, до мене, я вже тебе так давно чекаю, а ти мені замість себе посилаєш своїх друзів. Так не годиться! А ну мерщій злазь з свого пухнастого поля!». Могла говорити з ними, складати про них вірші, а потім сидячи біля свого дитячого іграшкового ксилофону – підбирати для них свої маленькі дитячі мелодії.

Дитинство Калерії було зв’язано з іграми у дружньому колі з однолітками та рідними вдома. Тато частенько брав її з собою на рибалку, а мама навчала дівчинку всіх мистецтв, якими вона володіла. Зазвичай, вони разом готували вечерю для сімейного відпочинку біля вогнища, а інколи сідали ввечері біля каміну і розповідали одне одному як у кого пройшов день, і що цікавого було у ньому. Нехай це було пару хвилин, але в такі вечори, Калерія почувала себе надзвичайно радісною та щасливою.

І ось одного літнього вечора, коли всі рідні зібрались за одним столом щоб відсвяткувати день народження тата( Олександра), у саду почувся крик: «Допомо-жііть! допомо-жіть!ногааа!». Всі збіглися на допомогу і побачили маленького хлопчика. Він поранив собі ногу, коли перелазив через паркан, щоб дістати свій м’яч із їхнього саду, куди той закотився.

Тато обережно дістав з його ноги віття, якими прибило тому ноги і на руках заніс хлопчика до будинку. Розпитуючи, як звуть малого, він обробив тому рану. Хлопець розповів, що його звати Максим і він разом із батьками приїхав на літо до бабусі і дідуся, щоб трішки відпочити і провести час біля моря. Мама підшила малому Максиму сорочку, яка була трохи порвата і відпустила його додому. Калерія ж попросила батьків дозволу допомогти Максимові дійти до будинку та пообіцяла, що миттю вернеться.

Тітка Соня підняла келих вина та побажала імениннику великої радості в цей день, передаючи естафету кожному, хто сидів за столом.

Тим часом, маленька Калерія допомагала Максиму, що ледве шкутильгав і старався не показувати, як йому болить нога. Діти познайомились і відразу здружились. Тож з наступного дня на морському узбережжі дівчинку чекав тепер її новий друг Максим.

літні прогулянки…

Йшли роки, діти дорослішали та все ж лишалися вірними друзями, які час від часу бачились на рідному морському узбережжі Леванти. Часто граючись білим камінням, бризки води попадали в їх обличчя, від чого вони радісно сміялися, а їх очі випромінювали щастя. Такі моменти назавжди закарбувались у них в пам’яті.

Одного разу, коли Калерія ще спала, Максим вирішив зробити сюрприз своїй подружці. Напередодні, коли його тато повернувся з рибалки, з напрочуд багатим уловом, хлопчик замітив там маленьку рибку з зеленкуватим хвостиком та фіолетово-сріблястою лускою. Відразу сяйнула думка про те, як би цю незвичайну рибину показати Калерії. Та так, щоб та здивувалася і водночас зраділа. Тож, недовго думаючи, Максим знайшов в себе в кімнаті невеличку склянку, налив у неї води та «поселив» туди свою красуню-рибку.

А на ранок, коли тільки сонце встало, хлопчик підійшов до будинку Калі та обережними кроками дійшов до її вікна. Ще тільки світало , тож він точно знав, що вона оцінить з вікна його сюрприз. Тихо поставив склянку на підвіконня та попрямував до себе в будинок. Там уже на нього зачекались батьки, а особливо дідусь Олег з бабусею Тамарою.

Максим поснідав та почав перебирати свої полички у кімнаті. Батьки поїхали у місто та залишили його допомагати дідусеві, який лагодив дах у старому домі-сарайчику, де зберігались всі його робочі інструменти. Колись, в свій час, дідусь був найкращим рибаком у всій Леванті. Отож, недовго наводячи порядок на книжкових полицях, Максим вийшов на вулицю до дідуся Олега на поміч.

Тим часом, у Калерії в будинку вся сім’я зібралась за ранковим сніданком. Мама приготувала улюблені млинці з сиром і зеленню та заварила всім духмяного чаю з квіток барбарису. Час від часу лунали компліменти на зразок: «ой, як смачно!», «Валюша, я знав що ти чудово готуєш, ну щоб настільки!», «дякую, мам!це були мої найкращі млинці!!!». А, отже, добре поснідавши, батьки Калі вирушили в портовий магазинчик на покупки, а їй наказали бути вдома до їхнього приїзду. Дівчинка прийнялась прибирати тарілки з-за стола, аж почула, як десь в небі гуде вертоліт і їй різко захотілось його побачити. Вона вибігла з кухні в спальню, але не побачивши його у вікні, побігла в свою кімнату. Прийнявши штори, виглянула в небо і дуже зраділа, бо якраз в цей момент він пролітав над їхнім садом, який виднівся з її вікна. Та й не змогла вона також не замітити невеличку склянку на підвіконні з зовнішньої сторони вікна. Відчинивши вікно повністю, забрала склянку всередину кімнати та побачила, що там плаває незвичайна рибка. Калерія й гадки не мала, звідки вона там взялась. Розгледівши в ній зеленкуватий хвостик та фіолетово-сріблясту луску, вона нагадала їй акваріумних рибок, адже зазвичай тільки вони мають незвичне забарвлення. Каля вирішила показати її Максимові, коли приїдуть батьки і вона зможе піти на прогулянку. А поки їх нема – дати цій «морській красуні» назву. Недовго думаючи, дівчина вирішила, що найкраще ім’я для рибки з зеленим хвостиком – Зеленавка.

Пройшло трохи часу і мама з татом повернулись додому. Каля відразу попросилась у них погуляти з Максимом, якщо їм не знадобиться її допомога. Батьки переглянулись і тато люблячими очима дав зрозуміти Калерії, що вони дозволяють. Дівчинка дуже зраділа і вирішила відразу показати свою «знахідку» на вікні. Тато сказав, що це мабуть сюрприз від її друга Максима, хоча це ще треба було б перевірити.

Калерія взяла склянку і поспівуючи, в радісному настрої вибігла з дому, направляючись до будинку Максима. Вже біля воріт, вона помітила, як він допомагає діду Олегу. Привітавшись, вона зайшла у двір і чемно присіла на новій дерев’яній лавці, що стояла біля паркану. «Максим, я зачекаю тебе тут!» - вигукнула Каля і стала роздивлятись рибку у склянці. Максим кивнув головою і закінчивши справу, весело підбіг до подружки. «Привіт, Калерія! Дуже радий тебе бачити! А що це у тебе в руках?» - запитав хлопець, зробивши вигляд, ніби він здивувався. Вона ж почала розповідати, що зранку знайшла у себе на підвіконні отаку незвичайну рибку і тепер не знає, хто б це міг бути. Максим побачив на її обличчі усмішку, і відразу вирішив їй сказати правду, що це від нього сюрприз. Дівчинка захоплююче слухала історію про те, як її друг знайшов цю рибину напередодні, коли тато повернувся після вдалого улову. Тож йому відразу спала думка про те, щоб зробити приємний сюрприз для своєї подружки.

Уважно вислухавши хлопця, вона запитала його, чи він уже зовсім звільнився від справ. Максим підійшов до дідуся Олега і перепитав, чи тому уже не потрібна його допомога. Дідусь сказав, що ні, адже він уже закінчує. Тоді Максим передав йому, що йде прогулятись до морського узбережжя з Калерією, а тому, якщо батьки приїдуть, нехай шукають його там. Дід усміхнувся, і сказав, що обов’язково передасть його слова батькам.

Отож, діти попрощались з дідусем Олегом та попрямували до моря. В небі яскраво світило сонце, майже не видно було хмар, а тому день обіцяв бути сонячним. Прогулюючись по піщаному узбережжі, Максим розповідав Калі всілякі шкільні історії з рідного міста Сан-Моріс та веселі моменти з сім’єю тут, у Леванті. Як він частенько їздив з татом на рибалку, а потім допомагав мамі чистити і готувати рибу для майбутніх рибних пирогів, що пекла його бабуся. Калі дуже подобались такі розповіді, а особливо те, як Максим дивився в небо, коли там пролітали чайки. Він ніби затамовував подих і роздивлявся їхні «малюнки», які ті «малювали» літаючи над морем. Калерія ділилася з ним і своїми історіями, які трапились з нею у Леванті, поки Максим був у Сан-Морісі. А також розповідала йому як завжди з нетерпінням чекає його поки він приїде сюди на канікули.

Пройшли роки, діти ще більш подорослішали і наступив час, коли вони обоє закінчували школу. На них чекав їх довгоочікуваний випускний вечір та звичайно найбільш жадана зустріч одне з одним. Калерія знала, що Максим точно приїде в Леванту перед вступними іспитами в коледж. Вони про це домовились ще попереднього року. А, отже, домовленість він не міг порушити нізащо.

Коледж …

Це було останнє літо перед коледжем. Калерія та Максим закінчили школу та досягли повноліття. На них чекав випускний та велика підготовка до вступних іспитів у коледж.

Калерія ще змалку знала те, що як виросте – обов’язково поєднає своє життя з мистецтвом. Їй подобалось брати участь у шкільних театральних виставах, співати, писати вірші. Часто гуляючи у саду, вона наспівувала якісь знайомі мелодії і вдивляючись у небо та мріяла стати справжньою співачкою.

Тоді як Максим полюбляв багато часу проводити на природі та вивчати все ніби «під мікроскопом». Вечорами частенько задумувався, чому небо голубе, а коли сходить сонце – рожеве, або ж фіолетово – золотаве, а інколи зовсім синє, чому у одного яблука шкірка аж виблискує на сонці, а іншого – зовсім шершава. Та ще багато різних питань, на які йому завжди кортіло дізнатись відповіді. Одного разу дід Олег його запитав: - Максиме, а ти знаєш, що означають кільця на деревині в поперечному зрізі?Як думаєш?- усміхнено дивився дід на внука, що здивовано дивився на нього. – Ні! Навіть й гадки не маю!- вигукнув Максим. – Ну тоді слухай. Насправді, скільки таких кілець поперек стовбура, стільки років деревцю. Чим більше – тим старіше воно, зрозумів? – Так! – радісно кивнув головою внук. Тепер він цього ніколи не забуде, адже саме такі дрібниці йому були надзвичайно цікаві.

Максим часто дізнавався від дідуся різних цікавих історій. В них розкривалась справжня народна мудрість, що віками передавалась з покоління в покоління.

Пролетів час, випускники відсвяткували свій випускний, отримали атестат та настав час трішки відпочити і готуватись до вступу у коледж.

На вулиці світило як ніколи палюче сонце. Максим з мамою зібрали речі в чемодан, тато Максима привіз з ремонту «новеньку» машину та загрузив речі в багажник. І коли все було спаковано, сім’я вирушила в Леванту, яка аж манила своїм морським повітрям в таке спекотне літо.

Батьки знали, що можливо ця відпустка виявиться як ніколи швидкою, адже попереду були іспити їхнього сина у найкращий коледж рідного міста Сан-Моріс. І хоча вступна кампанія розпочиналась аж на початку серпня, хлопцю довелось взяти з собою всі підручники до іспитів.

Поки сім’я направлялась в Леванту, Максима не покидала думка про те, що насправді відчуває його найкраща подружка Калерія. Йому було цікаво чи переживає вона. І взагалі, так як у Леванті немає ні коледжів, ні університетів - їй доведеться поступати або у Сан–Моріс, або ж далеко за тисячу миль від її улюбленого портового містечка, в великий шумний мегаполіс під назвою Ліметто. Ліметто – місто великих ідей та можливостей, що просто так не відпускає ні одного спеціаліста чи майстра своєї справи. Місто, яке поглинає в собі різнобіч всіх професій та не залишає байдужим серця людей, що родом з найближчих портових містечок, очі яких сяють при самому найменшому ковтку Ліметтівського повітря з частинками аромату ванілі, кориці та шоколаду.

Поки думки Максима та Калерії сплітались в один клубок заплутаних переживань, машина під’їхала до Леванти і завернула на знайому вулицю портового узбіччя. Через дві хвилинки Максим уже чимдуж вибіг в подвір’я, поки тато заїжджав в гараж. Допоміг мамі занести речі в дім, привітався з бабусею Тамарою. Ось і дід Олег обняв свого внука. Всі сіли за стіл пити чай з лимоном та розповідати свої буденні історії в Сан-Морісі та Леванті.

Тим часом, двоє рідних душ чекали зустрічі, адже у кожного з них назбиралось чимало питань один до одного. І після духмяного солодкого чаю з пиріжками, Максим вибіг на вулицю і попрямував до Калі, яка уже зачекалась його вдома.

Зайшовши у двір, Максим побачив у саду Калерію, що стояла біля черешні та зривала ягоди в кошик. Максим тихими кроками підійшов до неї, та затулив руками їй очі, міцно стиснувши пальці. Каля усміхнено промовляла всілякі варіанти, хто б це міг бути з її тутешніх друзів, думаючи, що це її «Левантовські» однокласники. А потім, радісно вигукнула : «Максим??»- стараючись забрати його долоні і побачити справді її вірного друга. Максим полегшено зітхнув, забрав долоні з очей Калі та побачивши її радісний погляд, привітався та міцно обняв подругу свого дитинства. Калерія не могла відвести очей від його обличчя. Воно просто світилось від щастя, а особливо від того, наскільки довгожданою була ця зустріч. Максим запропонував Калі піти прогулятись до морського узбережжя та поговорити про те, як змінилось їхнє життя за цей рік. Вона попросила зачекати хвилинку, побігла в дім, розповіла мамі, що приїхав їх сусід і її друг Максим на канікули в Леванту, та пообіцяла позбирати черешні пізніше, адже їй дуже кортіло з ним поговорити та провести час. Мама все зрозуміла з півслова, побачивши Калерію в такому щасливому настрої та сказала, що сама все доробить. Дівчина вибігла з дому та направляючись до Максима, сказала, що вони можуть в цю ж хвилинку прогулятись до піщаного узбережжя по «їхньому» маршруту, яким гуляли кожного літа. Отже, друзі направились до центральної алеї та повернули ліворуч до берегової лінії. Сонце виблискувало на морських хвилях своїми променями та зігрівало узбережжя.

- Як же тут добре, мені так не вистачало цього морського теплого повітря та аромату портових кав’ярень!

- Я повністю згідна!Тут особливе повітря, Макс!

- Так! Як твій випускний пройшов? Певно всі заздрили твоїй зачісці та новому вбранні?

- Ти знаєш, я думаю, цей вечір мені запам’ятається назавжди. Якось зайдеш до мене у гості та я тобі покажу фотографії та відео з випускного. Хоча я уже навіть трохи рада, що закінчила школу і тепер з полегшенням можна обрати омріяну професію і вивчати тільки те, що до душі.

- Обов’язково зайду! Мені аж кортить побачити тебе на Урочистій (так він називав першу частину випускного, де вручають атестат про закінчення повної середньої освіти) і не тільки. Каль, а знаєш, я теж дуже радий, що школа позаду і можна спокійно обирати шлях на життєвому перехресті. Хоча, насправді, я дуже переживаю за те, куди нас «відправить» життя.

- Максим! Ти знаєш, а я також за це думаю постійно. Від цих переживань якось неспокійно на серці. Та я собі кожного разу обіцяю, що куди б ми не поступили, обов’язково маємо знайти час, щоб приїхати сюди в Леванту на відпочинок.

- Це так мило!- сказав Максим та замріяно посміхнувся, уважно вдивляючись у вічі Калерії.

- Пообіцяй мені!

- Обіцяю Калерія. Урочисто обіцяю тобі, що не пройде і року, як ти мене побачиш у «нас» в Леванті! Тільки ти мені також пообіцяй, що зробиш все можливе, щоб поступити в Сан – Моріс.

- Ну я дуже постараюсь!Не все ж від мене залежить! – сміючись, відповіла йому дівчина, побачивши, що він дійсно переживає за те, куди поступить Калерія.

- Ні! Калерія, я серйозно!

- Так і я серйозно. Ти просто довірся життєвим «не випадковостям». Я можу лише обіцяти, що кожного літа буду приїжджати сюди в рідне містечко. Тоді це буде справедливо…

- Так, певно ти права. Не все від нас залежить, та уяви як було б прекрасно, якби ти поступила саме в коледж у Сан – Моріс. Тоді б ми бачились частіше. Подумай над цим…коли будеш мати вільний час вдома. Добре?

- Звичайно, Максиме! Я обов’язково продумаю цей варіант та обговорю з батьками. – Калерія радісно глянула на Максима і перевела погляд на небо, яке в цей час було настільки красивим, що аж не відвести очей!

Друзі розповідали про те, як пролетів цей рік, про свої невдачі та успіхи, вдивляючись в рожево-лілове небо, яке відображало красу заходу сонця. Часто сміючись, Каля помічала в його погляді якусь таку невимовну радість, що вони, нарешті, зустрілися. Це відчуття заспокоювало її переживання та створювало нову історію Калерії та Максима. Адже скільки ще всього їм ще треба розповісти одне одному…

Наступного дня, Каля встала раніше ніж завжди, на вулиці яскраво світило сонце і пробуджувало всю природу. Поснідавши бананово-полуничними круасанами, які нещодавно спекла мама, дівчина пішла поливати півонії в кінці саду. Погода віщувала теплий сонячний день, та звідки не візьмись налетів сильний вітер та дощ. Калерія мерщій побігла в будинок та зрозуміла, що цей дощ надовго. А отже, в голову їй прийшла думка про те, щоб запросити Максима в гості на чай та заодно показати йому свої фотографії з випускного. Набрала його номер у телефоні та стала чекати на відповідь:

- Привіт, Максиме! Як ти?

- Привіт, Калерія!!! Я дуже добре. От тільки поснідав рибною запіканкою та сиджу, п’ю теплий чай. Дивлюсь у вікно – а там такий дощ…думаю нам не вдасться провести час за прогулянкою сьогодні! – сумно відповів Максим.

- А знаєш, я дещо придумала для тебе. Приходь до мене в гості, як звільнишся. Я тобі обіцяла показати свої фотографії, тож можна було б сьогодні ввімкнути камеру та разом подивитись. Як ти на це дивишся?

- Прекрасно!!!Давай десь після години третьої я зайду до тебе, добре?

- О, ну все, тоді домовились!

- Давай!До скорої зустрічі! - в радісному настрої закінчив розмову Максим та пішов у свою кімнату перебирати підручники для підготовки в коледж.

Батьки піднялись на горище, щоб навести там порядок. А бабуся та дідусь порались в теплиці.

Пройшов час та наступила третя година. Родина пообідала і Макс пішов відпочити у двір. На той час вже закінчився дощ, і повітря було настільки свіжим і чистим, як буває після грози. Виглянуло сонце із-за хмари, вітер вщух та земля під ногами стала знову теплою.

Хлопець зайшов назад в будинок та взяв одну мандаринку для Калі в подарунок та пішов до неї у гості. Одна думка крутилась у нього в голові ще зі вчорашнього вечора: запитати у подруги, куди вона вирішила поступати, і він вирішив при нагоді обов’язково запитати її про це сьогодні. Адже йому не хотілось чекати закінчення тижня, кожен день здавався безкінечно довгим.

Зайшовши на ганок, він постукав у двері та гукнув Калерію. Майже відразу йому відчинили батьки Калерії та запросили в дім. На кухні стояла Каля та запарювала духмяно-барбарисовий чай, пахощі якого було чутно ще з порога.

Друзі привітались, Максим подарував їй мандаринку, а Калерія люб’язно подякувала та запропонувала Максиму взяти корзинку з цукерками та чай та разом піти в її кімнату. Там, сівши за стіл, дівчина відкрила шухлядку і дістала звідти камеру, яку їй колись подарував її хрещений. Ввімкнула її та дала в руки Максиму: - Гортай! Там весь мій випускний!Там і фото і відео…

Максим та Калерія продивились майже все, що там збереглось. Максим в піднесеному настрої додав :

- Красива така повсюди! Шик і блиск! Не знав, що ти так гарно танцюєш вальс та співаєш!!!

Калерія подякувала йому за всі компліменти та замітила як він уважно дивився на відео з її піснею на Урочистій. Це було так захоплююче, що її одразу настигли спогади та нахлинула навіть якась ностальгія за тим вечором.

Максим все ж продовжував думати про те, що їх чекають прийдешні іспити в коледж та підняв одразу цю тему, щоб обсудити з Калею всі можливі варіанти розгортання сценаріїв.

- Калю, скажи, тільки от чесно!

- Так, Максим, що?

- Ти уже задумувалась над вступними іспитами?

- Так! Звичайно…просто знаєш, насправді все складніше ніж я думала. Батьки хочуть, щоб я вибір зробила сама, хоча мені трохи складно одній. Я хотіла б кудись поближче до Леванти, наприклад навіть у Сан- Моріс, але кажуть у вас в місті тільки один коледж з мистецьким нахилом, і тому звичайно мала вірогідність того, що я попаду на бюджет. Хотілося б…

- Калерія! Ти знаєш, у нас хоч місто невелике в порівнянні з Ліметто, проте дуже привітне і щире до абітурієнтів. Ніхто не буде зважати на «своїх», якщо почує твій чарівний голос!!!

- Макс, ти серйозно? У вас конкуренція просто неймовірна, адже це єдиний заклад! І взагалі на… - дівчина не встигла ще довести свої аргументи, як відчула себе в обіймах Максима, що так щиро хотів заспокоїти свою найкращу подружку і вирішив не чекати на всі її безглузді сумніви.

- Каль, я в тебе вірю! Не здавайся на пів шляху і ти обов’язково поступиш! Тому давай домовимось, що тільки разом будемо дивитись долі у вічі і старатись знаходити шлях у майбутнє!

Дівчина кивнула у відповідь і більше не сумнівалась ні хвилини, що вона зможе, адже відразу відчула, що усі її болючі моменти відійшли на другий план.

- Макс! А куди ти подаєш документи? – спитала Каля, згадавши, що ні разу не поцікавилась у нього про його плани.

- Ти знаєш, у Сан – Моріс! – жартуючи, відповів Максим.

- Та ти що… серйозно? А я думала в Леванту! – сміючись, радісно вигукнула Каля.

- Ну взагалі – то, так як мене завжди цікавила хімія і біологія, то буду пробувати у наш медичний коледж «Мед-Моріс», а там як вийде, як доля розпорядиться.

- Ну ти дійсно зможеш!!! Я теж в тебе вірю!- весело сказала Калерія та мрійливо задумалась, дивлячись у вічі Максиму.

Друзі ще довго згадували різні життєві моменти, потім Каля запросила Максима на кухню та вгостила його смачним яблучно-апельсиновим штруделем. Коли у вікні з’явилась перша вечірня зоря, вони вийшли у сад, та попід парканом дійшли до дому Максима, прогулюючись біля рожевих кущів півоній.

Минали дні, діти готувались до своїй іспитів. Максим повторював матеріал по хімії, біології, анатомії та інших предметах, що стануть у пригоді на шляху до коледжу.

Калерія ж постійно займалась співом, гуманітарними предметами та вивчала літературу до іспитів на вокальний факультет педагогічного коледжу у Сан –Морісі.

До вступної кампанії залишався всього день! Батьки Максима зібрали речі, переговорили зі своїми сусідами (батьками Калерії) та з самою дівчинкою та вирішили взяти її з собою на час екзаменів та приютити у себе вдома, у Сан-Морісі.

Тато Максима під’їхав до будинку Калі та допоміг їй з речами. Дівчина попрощалась з батьками та сіла у машину. Коли всі були у зборі – вирушили до затишного міста Сан-Моріс, що знаходився за сімдесят кілометрів від Леванти.

Погода стояла спекотна, як і у той день, коли Максим від’їжджав з сім’єю до моря. За вікном машини виднілись поля, час від часу «пробігали» хвойні ліси, та десь в далині виднілись гори. І от після п’ятдесяти хвилин такої дороги, стало виднітись чудове місто з величавими багатоповерхівками білого кольору. З правого боку з’явились бігборди, і ось навіть сама назва міста «САН-МОРІС», Калерія затамувала подих в очікуванні чогось нового та незабутнього. А Максиму було цікаво слідкувати за виразами обличчя своєї подружки що так нетерпляче вдивлялась в споруди міста, які траплялись на їхньому шляху.

Сім’я під’їхала до будинку Максима. Це була п’ятиповерхівка з гарними чистими під’здами та квітковими клумбами поруч із входом в дім. Позаду будинку виднілось озеро та невеличкий сквер з ліхтарями вздовж доріжок.

Зайшовши в дім, тато Максима приготував кімнату для Калерії, де раніше жила його старша сестра Емілія, поки не вийшла заміж та не виїхала у Ліметто. Дівчина люб’язно подякувала його батькам та розпакувала речі. Пізніше всі повечеряли, а «юні абітурієнти» востаннє перед іспитами стали перечитувати свої конспекти та літературні джерела до вступного екзамену.

Настав ранок, мама Максима приготувала сніданок, всі сіли за стіл, батьки побажали дітям удачі при іспитах, і також сказали найголовніші слова у їхньому житті : «Максим та Калерія, головне- нічого не бійтесь, все робіть впевнено та пам’ятайте, що у вас є ми, і ми у вас віримо!!!Ви зможете!!!»

Після таких приємних слів підтримки, тато Максима підвіз абітурієнтів до коледжів, які розташовувались майже зовсім поряд, вздовж вулиці Ліметтівська. Тільки медичний коледж на початку вулиці, а коледж культури і мистецтв – в кінці вулиці.

Місяць тому діти подали документи, тому тепер на них чекали тільки два іспити. Один загальний та один профільний. В випадку Калерії – один загальний та один творчий.

Діти познайомились зі своїми «суперниками» та активно повторювали саму головну інформацію, маючи десять хвилин перед екзаменами. Спливла година, друга, третя. Потік студентів був великий, а тому прийшлось нелегко. Випробування на терпіння, витримку і віру у краще.

Максим добре знав відповіді на усі запитання, які трапились йому у білеті, а тому переживання якось минули само собою. А Калерії було в цьому сенсі трошки важче, адже у неї останнім був творчий іспит, після якого зазвичай називали список студентів, яких педагоги бажають бачити у числі студентів. Спочатку вони називали тих, хто уже проходить на бюджет, а потім тих, хто під лінією – тих кого вони можуть взяти на контракт.

А тому переживань було багато. Особливо перед першою частиною творчого конкурсу – виступом на сцені з піснею класичного жанру. Душа Калерії ніби «вистрибувала» з середини, а ритм серця вистукував самбу. Хотілось провалитись крізь землю, коли погляди складу комісії зупинились на її анкеті. Ледь стримавши страх, Каля на мить заплющила очі та згадавши слова мами Максима про те, що вони вірять у неї, та й взагалі-то це завжди їй повторювали її батьки, почала вдихати по-новому ковток повітря, та спокійно почала представляти свій виступ:

- «Доброго дня! Мене звати Малиновська Калерія, 18 років. Дозвольте представити вашій увазі неаполітанську народну пісню «Santa Lucia»..»

- Доброго дня! Так, розпочинайте.

І тут із-за сцени полилась музика, Калерії вже не було страшно. Вона уявляла себе в саду, де часто співала пісні та з заплющеними очима підспівувала звукам морських хвиль. І нехай на трішки, вона все-таки дозволила собі розслабитись на сцені та відчути себе справжньою співачкою. Пісня закінчилась, комісія аплодувала Калерії та попросила іще один твір іншого стильового жанру. Це була відома пісня французької співачки Лари Фабіан – Adagio.

Через дві години завершились творчі випробування в Калерії, та настало обговорення, після якого комісія мала вивісити головний список на дошку біля аудиторії, у якій проходив іспит.

Тут у дівчини задзвенів телефон, вона взяла трубку та почула радісний голос Максима. Хлопець розповів, що екзамени у нього закінчились, тож залишається чекати на пару днів до оголошення результатів в електронній системі «Конкурс». Тоді Калерія попросила його підійти до коледжу культури і мистецтв, де вона була та дочекатись разом уже її результатів творчого іспиту. Так і вирішили. Тож через пару хвилин, Максим підійшов до коледжу, там його уже зустріла Каля та завела всередину до своєї аудиторії, де перечікували її одногрупники.

Час біжить швидко, а тому поряд з Максимом – іще швидше пролетів. І ось настав довгоочікуваний момент вивішення списку. Із аудиторії вийшов секретар комісії та повернувшись до абітурієнтів лицем, проголосив : «Шановні абітурієнти спеціалізації «Музичне мистецтво»! Дякую усім присутнім за ваші старання! Ми послухали усіх, а тепер прошу зробити повну тишу і вислухати список, що стосується результатів ваших випробувань. Отже…». І почав перечисляти усіх за різними відділами спеціалізації. І тут черга дійшла до вокального відділу. Полинули перші прізвища рекомендованих до зарахування. Калерія міцно стиснула руки в кулак, щоб переосилити страх.

- Азовська, Барвінський, Вакаренко, Галевич, Даровська, Калинова, Манчера, Серпалюк, Малиновська !!! – Калерія полегшено видихнула, сльоза радості стекла по її обличчі, яке уже просто сяяло.

Потім стали зачитувати рекомандованих на контракт, після чого вивісили список на дошку оголошень музичного відділу та привітали усіх з успішним складанням іспитів. А тим хто не зміг пройти іспит, побажали віри у себе та скорого побачення у наступному році.

Всі розійшлись, хто куди. Калерія спустилась в холл, де на неї чекав її кращий друг. І підійшовши ближче, усміхнулась Максиму, та ледь вимовила: «посс-ступила! Максим!!!Я поступила!!!». Очі знову засяяли світлом радості, якій не було меж. Макс міцно обняв подружку та привітав її з успішним іспитом.

Друзі спистились по сходах і попрямували по вулиці «Ліметтівська», прогулюючись та розповідаючи один одному пережиті емоції за весь день.

Наступного ранку, Максим та Калерія проснулись раніше ніж зазвичай та побачили, що на кухні уже куховарить мама Максима.

- Доброго ранку, Маргарита Петрівна!- радісно привіталась Калерія і вийшла на балкон подихати свіжим повітрям.

- Доброго ранку, Каль.

Маа-аакс!! Ти де там ходиш?- покликала мама .

- Та тут я, мам! Що?

- Максим, біжи, будь-ласка, в магазин і купи лимонів до чаю!Тільки швиденько, а то сніданок уже готовий.

- Хвилинку, зараз збігаю, тільки переодягнуся!- вигукнув Максим та пішов у свою кімнату.

Тато Максима поїхав по справах, отож снідати вони сьогодні будуть втрьох. Максим спустився вниз по сходах, по дорозі привітався з своїм сусідом, дідом Стефаном, що жив навпроти них та швиденько «побіг» в найближчий продуктовий магазин за ароматними лимонами.

Коли всі сіли за стіл, мама побажала всім віри у себе та витримки і додала: «Не варто переживати за те, що не можна змінити!Тому давайте будемо сподіватись, що все буде добре!» І це були теплі слова, після яких хотілось відкласти внутрішнє напруження і просто заспокоїтись. «Юні абітурієнти» перепровірили свої рейтинги в електронній системі «Конкурс» та вийшли на вулицю погуляти біля озера, що за їх будинком.

Пройшов день, всі повечеряли та стали готуватись до сну. Приїхав тато Максима, батьки ще довго сиділи на кухні та про щось розмовляли, а десь за вікном повіював вітер і було відчутно як змінювалась погода. Небо заповнила суцільна темно-синя хмара, із-за якої, час від часу виринав молодий місяць.

Наступного дня, Максима розбудив будильник, який він ненароком поставив на сьому ранку. Хлопець виглянув в вікно, а там, на диво не було ні хмаринки, таке чисте голубе небо, як ніколи. Вночі була сильна злива, проте в цю хвилину від неї не залишилось ані сліду. Максим відкрив вікно на провітрювання, а сам зібрався та вийшов на ранкову зарядку та біг.

З правої сторони від будинку розміщався дитячий майданчик з турніками, а за ними далі до озера було невеличке футбольне поле та велодоріжки. Так, недовго думаючи, Макс вирішив пробігти хоча б три кола по цим велодоріжкам та підтянутись на турніку.

За годину, уже прокинулись батьки. Мама поїхала на ринок. А тато, дочекавшись сина з ранкової зарядки, приготував усім какао та поїхав на роботу.

Калерія та Максим сіли пити напій та вирішили сьогодні провести день, якомога спокійніше. Адже, саме сьогодні, після обіду повинна була оновитись сторінка результатів вступних випробувань усіх коледжів міста. А тому, важливо було зберігати внутрішній спокій та не створювати лишніх суперечок між рідними та найближчими для них людьми.

Максим попросив Калю сходити з ним на почту за передачею від бабусі та дідуся з Леванти. Дівчина погодилась і переодягнувшись, вони вийшли з будинку та пішли у напрямку до почтового відділення №3, що знаходилось в кінці вулиці «Бережанська», що біля озера.

Друзі швидко забрали передачу і поки йшли назад, побачили по дорозі маленьку дерев’яну капличку на честь святого Миколая. Туди часто заходили батьки, коли гуляли по скверу з маленьким Максимом і знайомили його з навколишнім світом. Максиму тоді було всього чотири, та у його пам’яті навіки закарбувались спогади про таке світле місце, де його батьки завжди ставали добрішими. Недовго думаючи, Макс запропонував Калерії зайти в капличку. Дівчина погодилась і вони вирішили поставити свічі за їхні вступні іспити. Після того ще довго у їхньому серці панував душевний спокій та хороший настрійна весь день.

Друзі направились додому і по дорозі зустріли маму Максима.

Всі зайшли в квартиру, Маргарита Петрівна з Калерією приготували обід, заварили чаю та разом з Максимом сіли за стіл. Сонце світило так яскраво, що своїми променями «залило» всю кухню. Пообідавши, Калерія відкрила сайт системи «Конкурс» та побачила повідомлення для гостів сайту:

«Дорогі гості сайту електронної системи «Конкурс»! На даний час база даних результатів оновлюється! До повного завершення зачекайте п’ятдесят секунд, 49 ,48, 47…»

І пішов відлік на секунди. Калерія та Максим подивились один на одного та стали очікувати на довгождані результати вступних випробувань. Мама взяла в руки телефон та стала набирати татові Максима, щоб він теж був на зв’язку в такий важливий момент. Але він не взяв трубки і вона вирішила зателефонувати пізніше.

Ось пройшли і останні секунди і на екрані з’явилось інформаційне вікно, в якому було написано, що результати вступної кампанії будуть виділені трьома кольорами. Зеленим кольором – прізвища студентів, зарахованих на бюджет, синім – рекомендованих на контракт, а червоним – ті, хто не склав іспити на прохідний бал, на яких чекатимуть наступного року.

Спочатку відкрили результати коледжу культури і мистецтв, у який поступала Калерія. Вірогідність того, що вона поступить була більше ніж 50 відсотків. Але, всеодно, дівчина переживала до останнього.

- А от і «Малиновська»! – вигукнула Маргарита Петрівна та привітала дівчину з зарахуванням до коледжу !!!

Прізвище було під номером вісім, та зафарбоване в зелений колір. Калерія просто світилась від щастя та спочатку треба було відкрити результати екзаменів Максима. Тому, зжавши руки в кулак, як тоді після творчого іспиту, Каля чекала на результати Максима.

- Так! Всі шукаємо прізвище « Каштанюк»! – сказав Максим, та з великою цікавістю і терпеливістю став перечитувати з Калерією прізвища усіх, хто був у списку рекомендованих до зарахування у мед коледж.

Абітурієнтів туди було більше ніж у коледж культури і мистецтв, потік складав майже сотню вступників, але ж всі знали, що здавали іспити на право бути кращим у двадцятці рекомендованих.

Максим перечитав весь список, та йому здалося, що там його нема…

Калерія ж наполягала на тому, щоб перечитати ще раз. Всі довго вдивлялись у список і не могли зрозуміти. Його прізвища не виднілось навіть у абітурієнтів за лінією рекомендованих. «Що ж таке?»- подумав Макс. Йому здавалось, що мабуть його забули написати, і хотів уже шукати номер телефону приймальної комісії та нарешті за другим переглядом, Калерія побачила цікаве позначення біля останнього прізвища у списку, де було написано : «продовження на наступній сторінці».

«Макс, дивись!!!» - Калерія швиденько нажала клавішу «вперед» - і тоді, нарешті, вони побачили наступну групу зарахованих, серед яких чітко виднілося його « КАШТАНЮК» і полегшено видихнувши, всі з радістю викрикнули Максимові його довгождане : «Вітаємо!!!» і весело почали аплодувати йому!!!

Мама дістала з серванта пляшку шампанського та бокали та попросила Максима налити всім, а сама набрала до чоловіка та почувши його на зв’язку, поділилась з ним радістю за їхнього сина. Тато був приємно вражений! Спочатку він також привітав і свою люблячу дружину Маргариту, а потім попросив ввімкнути гучномовець і з превеликою радістю побажав своєму сину успіхів та всього найкращого у студентському житті :

- Макс! Ти уже студент!

- Так!!!

- З чим я тебе і вітаю! Знаєш, я завжди вірив, що мій син поступить з легкістю на бюджет!

- Дякую тату! І я вірив до кінця!

- Я пишаюся тобою, син!!! До скорої зустрічі вдома.

- Дякую! Чекаю на тебе. Папа!

- Папа!

Обличчя Максима просто сіяло від щастя. Він завжди хотів почути від тата такі теплі слова. Тепер Максим їх довго не забуде і буде старатись почути їх ще і ще…

В квартирі стало затишно від яскравих усмішок кожного, хто в ній находився. Калерія час від часу дивилась десь далеко в у височінь та посміхалась променям сонця, що так відблискували у вікно. Мама Максима читала якусь книжку та інколи, дивлячись на свого сина, який проходив повз, «випромінювала світло» на обличчі , а сам Максим – він був щасливий, що у нього в житті все склалось саме так. Він завжди знав, що поруч люди, які його завжди підтримають та будуть йти пліч-о-пліч все далі і далі. Ні на секунду не сумніваючись, Макс запропонував відсвяткувати таку подію і до татового приходу приготувати щось смачне!

- Максиме! Я вмію готувати вершковий бісквітний торт з частинками апельсинової цедри! Тож давай зробимо самі свято для твоїх батьків?

- Ну… я думаю це чудова ідея, Калерія!

- Прекрасно! Тоді треба зайти в магазин за необхідними інгредієнтами, ти ж не проти?

- Звичайно, пішли!!!

Тепер уже, як справжні студенти, друзі вийшли з будинку, та не поспішаючи, рушили в супермаркет за апельсинами і всім тим, що буде потрібним в приготуванні торта.

Весело наспівуючи якусь знайому мелодію, друзі повернулись з магазину та стали готувати …

Маргарита Петрівна, посміхаючись, весело поглядала на кухню та Калерію з Максимом.

Діти таки приготували гарний та смачний бісквіт, прикрашений вершковим кремом з цедрою апельсина, та тертим шоколадом зверху. Це був витвір мистецтва. Або навіть їхній перший шедевр!

Ввечері приїхав тато Максима, та ще раз привітав усіх зі святом для цілої родини!!! Він пообіцяв, що завтра зранку, усі відправляються в Леванту та ще тиждень зможуть насолодитись морем та поспілкуватись зі своїми рідними. Адже скоро наступить новий навчальний рік!

Всі були просто над приємно вражені та після невеликого святкування з тортиком, пішли збирати свої речі на завтрашній ранок. Тато наготував машину і зібрав свій чемодан.

А зранку, поснідавши, з новими силами та у хорошому настрої, усі відправились у затишну Леванту, що чарує своїми пейзажами моря. В, здається, невеличке на перший погляд портове містечко та проте з добрими душею людьми, які так і манять до себе кожного літа.

Літня зустріч …

Останнє літо перед коледжем промайнуло дуже швидко. З перших занять, Калерія та Максим старались взяти від навчання максимум знань та заробити свій авторитет серед одногрупників, адже потім авторитет уже працюватиме на них. З перших днів вони поринули з головою у навчальний процес та знайомство з групою. З’явились перші самостійні завдання, заліки, екзамени, перша сесія. Скільки було нових вражень та зустрічей з однокурсниками та просто новими друзями. Спливали роки, перший курс, другий, третій, от уже і четвертий підходив до кінця.

Протягом чотирьох років, старі добрі друзі частенько спілкувались по телефону та в соціальних мережах, але ж як не вистачало живого спілкування, його було катастрофічно мало. У кожного своє життя наповнювалось новими «картинками» та так минали дні за днем. Каля та Максим завжди старались підтримувати одне одного та інколи на літніх канікулах, знаходили час, приїздили у Леванту подихати свіжим морським узбережжям та поспілкуватись у дружньому сімейному колі уже настільки дружніх сусідських посиденьок. Здається, зовсім недавно, вони зустрічали свій випускний в школах, а вже «на носі» випуск у коледжі.

Одного літнього дня, студенти старанно готувались до державних іспитів, кожен переживав найбільше за всі роки. Завдань для підготовки було більше ніж вдосталь. Калерія сиділа у кімнаті та повторювала матеріал з історії виконавського мистецтва, аж раптом задзвонив телефон:

- Алло!

- Алло! Привіт, Калеріє!

- Ооо! Максим привіт! Ти як? Бо я тут «вмираю» від того, наскільки багато інформації в моїй голові!- сміючись , відповіла Каля.

- Ой, як я тебе розумію! Сам тут сиджу уже третю годину за конспектами, ніяк не можу зібрати свої думки в один напрямок. І це так втомлює, що у мене аж нерви здають!!!

- Таакк! Те ж саме і у мене!- вигукнула дівчина.

- Слухай!

- Що??? – здивовано перебила Калерія.

- А у мене є чудова пропозиція, від якої я маю надію, ти не відмовишся! А пішли, прогуляємось «нашою алеєю» до моря? – сміливо запропонував Макс.

- Хм… а давай! Максим, це чудова ідея! На вулиці якраз така прекрасна погода! Зайдеш? Чекатиму.

- Добре! Чекай, скоро буду! – рішуче кинув слухавку Максим та вибіг на подвір’я.

Погода була дуже паркою та спекотною. А отже, велика вірогідність того, що саме сьогодні можна було чекати на сильну бурю або грозу. Та все ж не гаючи ні хвилини, Максим зайшов у свою кімнату, прибрав речі зі столу та переодягнувшись, направився до будинку своєї сусідки-подружки.

Тим часом, Калерія закінчила читати свої папери по вокалу і закинувши подалі головну книгу, пішла на кухню та заварила духмяний чай з мелісою, щоб заспокоїти свої нерви. Поставивши чашку холонути на підвіконня, пішла у свою кімнату, знайшла у шафі своє улюблене біле легеньке плаття та швидко одягнула його на прогулянку.

Тут постукав Максим, дівчина впустила його додому та запропонувала чаю з печивом. А хто ж відмовляється від такої привабливої пропозиції!? Друзі сіли за стіл, попили духмяного чаю з мелісою та вийшли прогулятись їхньою знайомою дорогою у дитинстві, що вела до центральної алеї та звертала ліворуч до берегової лінії.

- Як же на вулиці парко! – сказав Максим.

- Так! Ти знаєш, море аж манить « в свої обійми»!

- Це точно. І я навіть не сумніваюсь, що на узбережжі немає вільного місця. А знаєш, сьогодні можна трішки змінити «наш» маршрут!

- Ххх, як?

- А давай звернемо праворуч біля « Тарантелли»?(так називалась піцерія, що розташовувалась в кінці центральної алеї) Там є затишне місце, куди часто ми ходили з моїми батьками в дитинстві!

- Я не проти!

- Прекрасно! Тоді… По – бігли! Давай!!!- і Макс пришвидшив темп, весь час озираючись на обличчя Калі, на якому було легке здивовання та усмішка.

- Максим, ти що?? Я …ах ти ж!!- і Калерія не встигши договорити останнє слово, почала його доганяти , а Максим все швидше і швидше…

І друзі побігли наввипередки, весело сміючись та розчиняючись в обіймах неба! Там були всі емоції, які за стільки днів, а то й може років, накопичились у їхніх душах. Давно вони так не раділи зустрічі одне з одним. Через пару хвилин, вони зупинились біля великого мосту, що вів до кінцевої вулиці Леванти.

- Все! Прибігли…- видихнувши, мовив Макс.

- Серйозно??- здивовано кивнула Каля. - Щось я не бачу тут твого затишного місця?...

- Одну хвилину! Не так швидко, міс Малиновська!

- Оуу! Містер Максіміліано!Слухаюсь і підкоряюся!Ххх…- засміялася Калерія…

- Заплющіть очі! І я заведу «вас» туди, де відпочиває моя душа у Леванті…-і Максим подав руку Калерії.

- Цікаво!…- дівчина заплющила очі та з нетерпінням уявляла куди приведе її Максим.

І Макс взяв Калерію за руку та повів її до мосту. Коли вони його пройшли, за ним виднілась стежка до величезної галявини, яку часто навідували малий Максим з батьками в дитинстві. Повітря віяло свіжістю, адже поряд виднівся ліс, а перед ним невеличкий виноградний сад. Грона винограду спускались донизу та були уже яскраво-фіолетового кольору. Кущів було так багато, що у них можна було сховатись.

- Ну все!Калерія, відкривай очі!

- Ух ти!!! …Максим, як же гарно!- дівчина там ніколи не була, та й не очікувала, що за Левантою настільки близько розташувався такий чарівний сад. – Це так захоплююче, що просто не передати словами!!!- очі світились від побаченого.

- Ти рада?

- Дуже!!!

- Тоді пішли прогуляємось садом!?

- Я за!!

- Чудово!

І пішли вони навпростець до головної доріжки між кущами винограду. Часто, в коледжі Калерія згадувала їхні прогулянки, яких там їй не вистачало, адже студенти поринули у свій світ нових вражень та емоцій. Це було зовсім інше життя та й інше місто. Шум машин на вулицях та безкінечні багатоповерхівки, що закінчувались десь наприкінці міста.

- Знаєш, Каль, мені інколи так не вистачало «наших» з тобою прогулянок!- мовив Максим.

- Це точно! А знаєш, я тільки те ж саме подумала! Як було весело і ми з тобою ще з дитинства завжди найкраще розуміли один одного!

- Так, так! Це правда! І завжди було про що поговорити, а інколи навіть просто помовчати, правда?...-Максим зупинився, подивився Калерії у вічі, які світились від радості та захоплення і зрозумів, що це «та сама», яку він завжди шукав.

Дівчина завжди підтримувала його, з нею було так легко, що в спілкуванні він отримував справжню енергію і тільки позитив.

- А скажи Каль, в тебе стільки енергії! Де ти її черпаєш?

- Ой, Макс! Я і сама не знаю! Просто поряд з тобою вона сама береться звідкіль. – дівчина поглянула на Максима та відвела погляд у небо…- Дивись, Макс!В небі такі пурпурні хмари!!Просто неймовірно!

Хлопець поглянув у далечінь неба, в якому дійсно виднілись пурпурно-фіолетові хмари, із-за яких виглядало золотаве сонце та спускало на землю свої теплі промені. Та не самі хмари його здивували , а те, як різко Каля перевела тему. І тому, саме в цю мить, він вирішив продовжити розмову:

- Каль! Подивись на мене, будь-ласка!

- Що? – дівчина усміхаючись глянула на нього, і відчувала, що їхня дружба давно уже переросла в щось більше…

- Я давно хотів тобі сказати!

- Так!

- Хоча це не так просто як здається,- Максим дивився то на Калерію то у небо, і ніяк не міг наважитись сказати найважливіші слова у його житті.

- Макс, щоб там не було, я тебе зрозумію!- дівчина уважно подивилась в обличчя Максима, та в його погляді зрозуміла, що зараз «той самий» момент, коли Максим зізнається їй в своїх почуттях… її серце вистукувало самбу, проте вона терпляче чекала.

- Ти тільки мене не перебивай, добре?- Максим страшно хвилювався, наче на іспиті. Хоча це і був життєвий іспит для нього.

- Обіцяю, Макс!

- Пройшло стільки років, але мене уже давно не покидає думка, що кращої людини у своєму житті я не зустрічав! І спочатку мені здавалось, що ми з тобою просто друзі, та чим далі ми з тобою більше спілкуємось, я розумію, що ти найкраще мене розумієш, просто з пів слова і я бачу що це взаємно! І тому, …міс Калерія, …я мушу признатись, ти мені настільки подобаєшся, що я і не уявляю далі життя без тебе!!!

Максим став навколішки та дістав із-за спини букет ромашок:

- Калерія! Будь моєю дівчиною!!!

Дівчина усміхнено подивилась на Максима, і ледь чутно промовила:

- Буду, Максим!!! Ти також мені дуже подобаєшся!!!- і з полегшенням міцно обняла свого найкращого друга.

Закохані стояли обнявшись, ніби час зупинив свій відлік. А потім, подивившись у вічі Калерії, Максим ніжно поцілував її в губи та ще раз міцно обняв свою другу половинку.

- І нехай весь світ зачекає!!!- вигукнула в небо Калерія та просто сіяла від щастя!

- Таакк!!! І всі ці іспити таакож!!!- сміючись вигукнув Максим та взявшись за руки, пара продовжила свою прогулянку в напрямку до галявини, повертаючись у Леванту. І так було тихо та спокійно, здавалось що весь світ затамував подих.

Аж тут раптом звідки не візьмись, зірвався сильний вітер та з неба почувся тихий грім. Недовго думаючи, Максим з Калерією пришвидшили темп та стали скорочувати дорогу додому. Звернули на головну вулицю та чимдуж побігли уже під першим літнім дощем, весело сміючись від щастя та емоцій, що наповнювали серце кожного з них. Цей день назавжди запам’ятається їм обом.

Грім ставав дедалі гучнішим, блискало на всю Леванту, закохані швиденько забігли до Калерії в дім, мокрі як хлющ та безмежно щасливі. Очі виблискували від радості та випромінювали тільки світло.

- Каль, може чайку? Треба зігрітись!!!

- Так!Обов’язково!!! І чай і до чайку!- сміялась Калерія.

Батьки займались своїми справами. Каля приготувала своєму коханому какао з вершками та поставила на стіл корзинку з круасанами.

Невдовзі дощ і вітер вщух, небо розвиднілося та тільки останні краплі спадали з дерев на мокрий асфальт.

- Ну що ж, мені пора йти!Та й переодягнутись потрібно, а то ми з тобою добряче намокли! – мовив Максим, хоча йому зовсім не хотілось прощатись…

- Так! Хоча мені зовсім не хочеться тебе відпускати…- відповіла Каля та вийшла провести його.

- Нічого!!! Ми з тобою обов’язково скоро зустрінемось!!!

- Ну що ж…Макс! Я в тебе вірю! В тебе все вийде і ти все вивчиш!

- Дякую тобі, моя Калеріє! В тебе також все буде добре! Головне триматися разом і підтримувати одне одного!!! Щасливий, що знаю тебе!

- Взаємно, Максиме!!!

Максим поцілував Калерію на прощання, та весь час озирався вслід поки вони не розійшлись по своїх домівках.

Минали дні, пара спілкувалась по телефону, адже часу було обмаль, через два дні вони мали поїхати в Сан-Моріс на останні іспити у коледжі, які ще називають « Гос-екзаменами». Тож рівно через два дні, машина тата Максима під’їхала до будинку Калерії, де уже чекала сама дівчина. Батьки Калі побажали їй віри у себе та сказали, що чекатимуть її з нетерпінням у Леванті.

Переїзд у Сан - МОРІС…

От і здали державні іспити випускники та з хорошими емоціями приїхали назад у Леванту. Там на них чекали їхні рідні, що вирішили відсвяткувати цю подію по-сусідські разом. Всі зібрались біля вогнища: бабуся Тамара та дідусь Олег, Маргарита Петрівна та Юрій Олегович(мама і тато Макса), Максим, Калерія та її батьки( Олександр Артемович та Валентина Олексіївна). Бабуся Максима приготувала свою фірмову рибну запіканку з лососем та сиром, а дідусь Олег разом з своїм сином Юрієм та татом Калерії Олександром – посмажили овочі гриль та курячі ніжки в соєвому соусі. Всі підняли келихи з вином та привітали Калерію та Максима з чудовим закінченням коледжу. Тато Максима побажав їм наснаги і віри у те, чим вони займаються по житті, а також нагадав про те, щоб діти ніколи не забували про своїх рідних, адже сім’я та родина-це святе:

- Знаєте, я бажаю вам, щоб ви закарбували цю фразу в собі назавжди! Адже, ви знаєте, що ці люди готові на все заради вас. Вони безцінні. І люблять вас дуже-дуже сильно уже протягом всіх ваших років.!!!Ура! Так вип’ємо цей келих за сім’ю!

- Ура!- вигукнули всі навколо та підтримали Юрія Олеговича в такому хорошому побажанні. І тут він продовжив:

- А ще,… я думаю вам пора задуматись не тільки над вибором професії, але й над вибором своєї другої половинки!!!

І знаєте, можливо уже хтось здогадується як і я, тому…другий келих урочисто піднімаю за двох люблячих серед нас сердець-за Лерочку та Максима. Адже я давно замітив, як вони дивляться один на одного. Впевнений, що доля звела їх ще у дитинстві, коли малий Макс невдало перелазив через паркан та познайомився з такою чудовою сусідкою! …та звичайно за її батьків! Ура!!!

- Нічого собі!!! Вітаємо вас!!!- вигукнули дідусь та бабуся Максима.

- Ми здогадувались, що ви уже знаєте!- сказав Максим, - Так! Ми з Калерією зустрічаємось з недавніх пір і я маю надію, що все складеться добре!!! За тебе Калерія!- вигукнув хлопець та усміхнено подивився дівчині в очі.

- За нас, Максиме!!- з щасливими очима додала Калерія.

Всі тільки радісно вигукували : «Вітаємо! Ура!»…і все в такому роді.

Мама Калі про щось перешіптувались з татом та з любов’ю та усмішкою дивились на свою дочку та Максима. Дівчина здогадувалась, що це їм уже кортить обсудити таку сімейну подію.

Потім пролунав третій тост, четвертий. Усі родичі тільки те і говорили, що тепер їм потрібно вирішити для себе, куди далі поведе дорога. Чи далі в університет, у науку і навчання чи навпаки – на роботу у Сан-Моріс. Це було надважливим рішенням для юних випускників. Проте, прийняти його потрібно було не зволікаючи, щоб встигнути все влаштувати.

Насправді, серце підказувало, що потрібно вирушати у Сан-Моріс. Але, батьки добре наголосили, щоб ті подумали як слід і зважали на те, що назад дороги не буде.

Але так як Калерія все життя мріяла бути співачкою або ж вчителем співу, то перше, що їй прийшло в голову – це спробувати влаштуватися в музичну школу співу «Dolce», що була такою популярною в Сан-Морісі.

Максим теж хотів уже швидше влаштуватись в медичний центр, куди йому пропонували його знайомі лікарі, що вели у нього практику в коледжі.

Пройшов тиждень, і після довгих безсонних ночей, які просто злились в один безкінечний день, Калерія вирішила прийняти рішення та переїхати в Сан-Моріс назавжди. Батьки підтримували цю ідею. Калерії завжди була ближчою педагогічна або ж виконавська діяльність. Та вчитись далі вона уже не хотіла.

Максим же вирішив для себе, що буде пробувати влаштуватись в лікувальний центр «Сан-Медікал», в відділ реабілітації. Адже завжди любив допомагати людям проходити шлях «від операції – до повернення в звичайний здоровий режим». У цьому центрі лікували спортсменів та людей, що перенесли операцію і не можуть самостійно почати рухатись.

Часто туди відправляли студентів мед коледжу на практику, як вийшло і з Максимом. Самим активним та здібним пропонували залишитись для проходження додаткових курсів. І якщо вони подобались своєю успішністю на курсах, тоді деяким з них було запропоновано роботу у відділенні надання комплексної реабілітації при порушеннях рухової активності.

Звісно, не завжди хтось вирішував зупинитись в цьому центрі, адже комусь хотілось бути справжнім лікарем, а для цього потрібно було поступати в університет.

Але недовго думаючи, Макс розповів батькам, що завжди мріяв всіх «ставити на ноги» і допомагати людям, що проходять лікування в реабілітації. І тому, він планує їхати в Сан-Моріс.

Тато з мамою підтримали цю ідею, хоча їм здавалось, що син мріяв бути лікарем-хірургом, адже колись він розповідав, як його захоплює хірургія. Маргарита Петрівна, впевнила чоловіка, що реабілітація тісно пов’язано з хірургією, і якщо син так хоче – то повинен сміливо рухатись до своєї цілі, і їхати влаштовуватись в «Сан-Медікал».

Пройшло ще два дні, Калерія сиділа на кухні, та допомагала мамі в приготуванні та закриванні малинового варення, як тут у двері постукали. Валентина Іванівна відчинила, на порозі стояв Юрій Олегович, тато Максима:

- Доброго дня! Можна до вас?

- Звичайно! Проходьте, будь-ласка!!!Сідайте тут, біля нас.

- Дякую! Вирішив зайти до вас з таким питанням. Що там, уже вирішила Калерія, куди далі веде її доля?

- Та так! Вирішили їхати в Сан-Моріс! Калеріє кажи, чого мовчиш?

- Так! Дядя Юра, хочу поїхати. Та знаєте, я дуже переживаю, чи правильно вирішила. Серце мені підказує, що мушу попробувати влаштуватись в школу співу «Dolce». Колись, два роки тому, мені пропонували роботу там. Та я не могла одночасно поєднувати навчання та щільний графік педагога вокалу на ставку.

- Ага, ну я зрозумів! Калерія, ти молодець, що хочеш спробувати. Головне рухайся в напрямку серця і своїх мрій.

- Дякую, Юрій Олегович! Я надіюсь, так і буде.

- Звичайно буде, не сумнівайся! Я в тебе вірю!- усміхнено поглянув на Калю та її маму, та майже пошепки додав на вухо дівчині : - «а ще я вірю в вас з Максимом! Адже випадковості не випадкові!» - дівчина у відповідь просто посміхнулась та кивнула головою, що згодна з ним.

Мама запропонувала любимому сусіду чаю з малиною та попросила Калерію набрати води у чайник. Каля з легкістю набрала води, поставила чайник та вийняла з печі ще теплі круасани з шоколадом. Всі попили чайку з малиною та хрумкими круасанами та розбіглись по своїх справах. А дядя Юра пообіцяв завезти Калерію в Сан-Моріс, коли та надумає.

Валентина Іванівна та Каля щиро подякували йому за те, що він їм допомагає у всьому, а мама додала, що завжди буде рада прийти на поміч.

Дядя Юра пішов, і Каля взяла телефон та набрала Максиму:

- Алло!

- Алло!Привіт Макс! Як ти?

- Та в принципі добре! Ти краще скажи, ти як?

- Та я оце тільки з твоїм татом говорила. Він до нас заходив пару хвилин назад, але я так і не зрозуміла, що ти вирішив?

- Каль, а давай зустрінемось, обсудимо все у мене?

- Ну давай!

- Все! Тоді чекатиму! До скорої зустрічі! Цілую!

- Біжу, Макс. Чекай!

І дівчина вилетіла з дому і направилась до дому Максима.

На подвір’ї побачила діда Олега, що ремонтував велосипед бабусі Тамари.

- Доброго дня!

- Ой, Лерочко, заходь! Ти до нас у гості?

- Так! Діду Олег, а покличте будь-ласка Максима!!!

- Зараз, Калеріє, одну хвилинку!

- Добре! Я зачекаю на вулиці.

- Ти що? Проходь в дім. Не переживай я зараз покличу онука.

- Та ні. Дякую! Я тільки на хвилинку.

- Такі хороші люди на хвилинку не приходять!- засміявся дід Олег та пішов кликати Максима. Та поки він йшов, хлопець почув розмову діда з Калерією, та вискочив на вулицю:

- Привіт Калеріє!!! Заходь!!! Чого не заходиш?- Максим швидко підбіг до дівчини, привітався та поцілував свою кохану.

- Привіт, Максиме! Та мені незручно заходити якось!?

- Та чого незручно? Давай швиденько заходь, я тебе вгощу бабусиними пиріжками з сиром. Подав руку Калі та повів її в дім.

В прихожій сиділа Маргарита Петрівна і щось вирішувала по телефону. Калерія привіталась та пішла за Максимом в кімнату, де лежали деякі його речі, спаковані в дорожню сумку, а на столі ще досі лежали розкидані конспекти.

- Ти, Калеріє, не звертай уваги на весь цей безлад, я просто збираю речі та на днях повинен виїжджати у Сан-Моріс.

- Макс, я якраз хотіла поговорити з тобою з цього приводу.

- Так, я тебе уважно слухаю. Тільки давай тоді перемістимось на секунду в кухню, я вгощу тебе сирною ватрушкою, і вернемось сюди , розкажеш усе.?

- Ну добре!Давай!

- Супер! Тоді йдемо прямо по курсу-сміючись, Максим повів Калю на кухню та пригостив бабусиними пиріжками.

Дівчина подякувала, поцілувала Максима в щічку та тихо промовила: -«з тобою Макс, всі проблеми відходять на інший план. Як добре, що ти є!»

Пара повернулась до Максима у кімнату та продовжила спілкуватись про те, що їх турбувало на даний момент обох. А, тобто, саме про переїзд до Сан-Моріса і все, що з цим зв’язано:

- Максим!!!

- Що, кохана?

- А ти знаєш, мені прийдеться ще знайти житло. І я не знаю, коли мені краще їхати. Все так змішалось в голові. Треба все встигнути…і ніколи не думала, що це буде так важко переживати і приймати настільки важливе рішення про переїзд. В дитинстві всім своїм однокласникам розповідала захоплюючі ідеї про те, як я залишусь в Леванті.

- Знаю, Калю! Це надважливе рішення. Але це тільки перше надважливе рішення. В житті ще багато чого треба пережити. І якщо ми разом подолаємо свої страхи, адже я теж переживаю не менше тебе,-я з гордістю зможу сказати на весь світ, що не я такий розумний, а моя друга половинка підтримала мене у всіх моїх рішеннях, які стали для мене легшими пір’їнки!!!

- Але…

- Калерія!!!Будь-ласка! Прошу тебе! Думаєш я не переживаю? Та ще більше тебе!Просто я не можу це показувати назовні, коли ти поряд, адже одного разу я собі пообіцяв, що якщо ти будеш моєю дівчиною, то я стану самим сміливим для тебе!

- Макс! – дівчина взяла хлопця за руку, і міцно стиснувши її в кулак, пошепки пообіцяла, що більше не боятиметься, і готова пройти життєвий шлях, якщо Максим її не покине. Максим подивився глибоко в очі Калерії, усміхнувся та пообіцяв, що все буде добре, якщо вона довіриться йому. Потім ніжно торкнувся її обличчя, провів по голові рукою та обнявши, міцно прижав до себе.

- Максим! З тобою я нічого уже не боюсь! Ти колись питав, звідки я черпаю енергію? Так ось, я тобі відповім. Коли я з тобою, вона ніби переливається від тебе до мене!!!І мені відразу легко і радісно на серці!

- Моя хороша!!! І в мене так само!!! Давай не будемо порушувати цього балансу і підтримувати один одного, щоб не сталось!Добре? Головне всі рішення приймати разом!

- Добре! Я згідна! Тільки разом! Це буде нашим кредо…

- Так!

Дівчина заспокоїлась, і уже не хвилюючись, домовилась з Максимом, що вона збере свої речі та саме необхідне в дорогу та буде готова виїжджати, коли його батьки відвозитимуть. Хлопець провів дівчину до її дому, нагадав їй ще раз їхню фразу, яка стане ще не раз в пригоді їм обом: «Всі рішення приймати разом» та повернувся спаковуватись на завтра у Сан-Моріс.

в ОДИН ПРЕКРАСНИЙ ВЕЧІР…

От і переїхали Максим та Калерія у Сан-Моріс. Час спливав швидко. Макс влаштувався на роботу у «Сан - Медікал» реабілітологом. А Калерія все-ж-таки зняла квартиру і стала спочатку репетитором з вокалу, а трохи згодом, через місяць її взяли на роботу у вокальну школу «Dolce», куди вона й хотіла.

Два люблячих серця працювали над тим, щоб їхні почуття не згаснули та як тільки з’являвся вихідний, вони старались провести його по-максимуму разом. Часто, на вихідних, Калерія та Максим відпочивали біля озера, що за будинком Максима та гуляли сквером, як і колись перед іспитами в коледж. І так минав рік. Юні спеціалісти здобували свій авторитет серед колег та старались як тільки могли. Спочатку було важко звикнути до нового режиму та графіку. Але потім, з досвідом прийшло розуміння того, що все хороше дається з плідною працею. Як тільки комусь ставало дуже важко на душі, пара старалась зробити все, щоб підтримати один одного та йти далі вперед.

Нарешті, залишилось три дні до відпустки. Максим вже давно задумувався над тим, щоб зробити пропозицію Калерії та попросити її руки перед батьками. Спеціально весь рік намагався зробити все, щоб вона була щасливішою. І останнього робочого вечора, повертаючись з роботи, Макс зайшов до ювелірного магазину та купив саму гарну обручку. Прийшовши додому, хлопець почав придумати план на завтра, як запросити Калерію на особливе побачення.

Він знав, що завтра у неї останній робочий день у школі і тому, після її роботи, на неї чекав сюрприз. Все добре обдумавши, Максим ліг спати, побажав Калі добрих снів та додав:

- Калерія! Я завтра тебе зустріну після твоїх занять, одягни, будь-ласка, свою найкращу сукню. Завтра важливий для нас вечір!

- Добре, Максим! Ми кудись йдемо, в ресторан?

- Все побачиш! Доброї ночі!!

- Доброї ночі, милий! До завтра!

- Так, до завтра! Цілую та міцно обіймаю!

- І я тебе! Солодких снів!

- Солодких снів, Калеріє!

Зранку, з новими силами та бойовим настроєм, хлопець почав готуватись до найголовнішого побачення в своєму житті. Випивши ароматної кави, одягнув нову білу сорочку та пішов у перукарню.

- Доброго дня! Прошу, підстрижіть мене будь-ласка, у мене сьогодні надважливий день!- попросив Максим перукаря.

- Буде зроблено! Не переживайте, ви попали до рук професіонала!

- Дякую!

І з новою стрижкою та усмішкою на обличчі, Максим вийшов із перукарні «Стиль» та направився додому, весь час роздивляючись себе у всі дзеркала, які йому зустрічались по дорозі. Після того набрав своєму кращому другу Денису іще з часів коледжу та попросив його зустрітись сьогодні.

Максим познайомився з ним на практиці у реабілітаційному центрі, де й дотепер працював у одному відділенні. Їх багато чого зв’язувало, та найголовніше, це те, що попри всі негаразди, які траплялись на шляху, Денис завжди його підтримував, а Макс знав, що на нього завжди можна покластися.

- Алло! Денис, Привіт!

- Так, Макс! Привіт! Як ти там? Чув у тебе з сьогоднішнього дня уже відпустка?

- Ой, так! Нарешті! Хотілось уже відпочити…Слухай, Ден! Що ти робиш сьогодні ввечері?

- Та нічого особливого, на роботі, а потім вільний. А що?

- Та я просто вирішив нарешті зробити пропозицію своїй дівчині!!! І…знаєш…

- Ого, Макс!!! Вітаю!!!

- Дякую!!! Ден, та я тебе прошу, дуже потрібна твоя допомога!

- Моя???

- Так! Розумієш, я пам’ятаю ти колись грав на гітарі?

- Ой це було так давно!

- У мене тут купа ідей, і одна з них – я хочу, щоб ти зіграв, коли я буду робити Калі пропозицію!?Зможеш?

- Та я не грав ще з часів коледжу!Можу спробувати.

- Нічого! Ти ж п’ять років відходив в студію! Будь-ласка!!! Я знаю, що ти мене виручиш!

- Ну, насправді Макс, мені за честь бути присутнім в такий особливий для тебе момент! Давай розповідай, що ти там собі надумав, щоб я був в курсі…

- Ну добре, слухай. Спочатку я заведу її в наш славнозвісний парк «Сан-Моріно»…

- Аа, в той, де кожного вечора вмикають вуличні гірлянди та світлодіодні стрічки у алеях?

- Саме так! Ми будемо прогулюватись алеями, і коли звернемо на останню алею з фонтанами, я почну розмову, що вона мені дуже подобається і все в такому роді, а ти будеш сидіти на сходах біля статуї Амура і по моєму сигналу-почнеш грати щось дуже ліричне, можливо пісню «Moon river», ти ж її колись уже грав в коледжі. І тут я стану на коліно і зроблю їй пропозицію! Ну як тобі?

- Ой, Максим! Я впевнений вона згодиться! Ну ти і романтик!

- О, ще й який! Ну то що, Ден? Мені потрібно всього десять хвилин твого дорогоцінного часу.

- Макс! Не переймайся, все буде. Тільки треба якось одягнутись по солідніше певно…

- Ну так, одягни свій костюм з випускного!

- Макс, я щось придумаю!

- Дякую тобі, мій найкращий друже!

- Та поки нема за що! Давай, Макс, до зустрічі! Ти головне веди себе впевнено!Я в тебе вірю!

- Дякую, Денис! Ну тоді давай!

- Давай, Макс!

Друзі домовились і тут, раніше ніж завжди, з роботи повернулась Маргарита Петрівна. Вона відразу замітила, як син по-особливому виглядає сьогодні.

- Привіт, син! Я бачу, відпустка йде тобі на користь!Стрижка тобі личить!

- Дякую, мам. Так! Вирішив підготуватись до літа, а то надворі так спекотно!

- Це правда! Та бачу, ти якось нервуєш трохи. Максим, в тебе все добре?

- Так, мамо! Все прекрасно!- швидко відповів Максим та таємниче усміхнувся.

- Маакс!?

- Так! Що?

- Бажаю тобі впевненості! Вона тобі сьогодні пригодиться!- усміхнено дивилась мама в очі Максиму…

- Мам?- здивовано поглянув Максим і посміхався від несподіванки…

- Вона буде щаслива! Пам’ятай про це, коли будеш говорити найважливіші слова в своєму житті!

- Так!Дякую!…а як дізналася?

- Ой, Макс!Я ще вчора замітила твою шкатулку з обручкою! Тому давай, тільки вперед!!!- мама підійшла і міцно обняла сина!

Через пару годин, настав вечір. Максим одягнув білосніжну сорочку та костюм, бризнув на себе французький парфум та сховавши в піджак каблучку вийшов з дому та направився на вулицю Левантівську, в кінці якої знаходилась вокальна школа «Dolce». На годиннику стрілка показувала шосту годину, а отже заняття уже закінчувались і Калерія ось-ось повинна була вийти з роботи.

Максим виглядав так солідно і впевнено як ніколи. Переживав звісно, та ці переживання відійшли на другий план, коли він побачив ніжну Калерію в перламутровій сукні, що спускалась сходами йому назустріч:

- Ти просто неймовірна красуня!!!- Максим поцілував свою кохану та подав руку.-Прошу, пішли прогуляємось?

- Дякую!!! Так, Максим, пішли!- Калерія подала йому свою тендітну руку та пара направилась до парку, де на них уже чекав Денис з сюрпризом .

- Як думаєш, куди ми йдемо?- обережно запитав Максим.

- Навіть й гадки не маю!- весело вигукнула Калерія.

Дівчина обожнювала сюрпризи та не хотіла забігати вперед своїми здогадками.

- Тоді через хвилинку побачиш! Як твої учні сьогодні?

- Та, насправді, по різному. Але знаєш, я думаю в останній день весни нікому з них не хотілось сильно займатись на уроках. Їм уже хочеться відпочити на канікулах. Тому, це яскраво відчувалось сьогодні! Ти як? Бачу, ти сьогодні теж настроєний відсвяткувати свій перший ден відпустки. Ти диви!Навіть сходив в перукарню!

- Та таке…насправді є серйозніший привід ніж святкування відпустки! Але дякую, що замітила, Калерія.

- Та таке важко не помітити! Ти сьогодні справжній красень!Світишся всю дорогу, на весь Сан-Моріс!!!

І от вони підійшли до входу в парк «Сан-Моріно» та продовжили свою прогулянку алеями з різнокольоровими ліхтариками.

- Як же тут гарно, Максиме! Ми тут колись гуляли з моїми подружками по коледжу, та тоді ще не було всіх цих вуличних гірлянд!

- Так! Їх, доречі, тільки цього року повісили на період від Пасхи до Дня міста(що випадає на останній день літа).

- Нічого собі! Як же багато їх тут! Просто неймовірно…

- Калеріє, я думаю, ти здогадуєшся, що я не просто так запросив тебе сьогодні на побачення…

- Так!Мені вже дуже цікаво, Макс!!!

- Давай звернемо сюди!- кивнув їй хлопець.

Закохані повернули праворуч, на останню алею фонтанів. Сама атмосфера віяла теплом та справжньою романтикою, ліхтарі підсвічували дно фонтанів різними кольорами. Зверху алеї була підвішена сітка з срібними гірляндами в формі зірок.

І Максим подав знак своєму другу, який сидів неподалік і усміхнено почав розмову:

- Калерія! Ти знаєш, давай зупинимось. Хочу тобі дещо сказати!- попросив Максим.

- Так!!! Давай - уже трохи хвилюючись, промовила Каля. Дівчина переживала не менше самого Максима.

І тут із-за статуї Амура, що біля останнього фонтану, почулась музика, яка їм двом колись дуже подобалась. Це була пісня «Moon river», як і замовив Максим. І хлопець продовжив:

- Моя люба Калеріє, стільки часу уже пройшло, і я не можу вже далі тягнути і мушу тобі сказати найважливіші для мене слова у житті!!! - Максим встав на ліве коліно, та уже трохи впевненіше додав:

- Міс, Калерія Малиновська! Я люблю тебе більше всього на світі!!! Твої очі завжди надихають мене на щось світле як і ти сама! Залишайся такою назавжди, якою я тебе знаю:милою, веселою, терплячою та радісною!!!і урочисто…від усього серця прошу твоєї руки, …та …моя дорога Калеріє, ти вийдеш за мене??!- і Максим дістав шкатулку з каблучкою та відкрив її перед своєю коханою... Калерія не вірила своїм очам. Її емоціям не було меж!!! Вона закрила обличчя долонями, а потім підійшовши ближче, дивлячись на щиру посмішку Максима і його прекрасні очі, які випромінювали тільки доброту, промовила:

- Макс!!! Я теж люблю тебе більше всіх на світі і не уявляю життя без тебе!!! І звичайно я вийду за тебе!!!

Максим був щасливий! Надівши перстень на праву руку своєї тепер уже нареченої Калерії, хлопець міцно обняв свою другу половинку та поцілував!!! Очі світились невимовною радістю!

Всі, хто знаходився поруч аплодували їм бурхливими оваціями! А потім, закінчивши грати, Денис теж підійшов до свого найкращого друга та також привітав пару з майбутніми заручинами, побажавши їм безмежної любові!!!

Калерія знала Дениса ще з часів коледжу, одного разу Максим уже їх знайомив на своєму дні народженні, три роки назад. І тому, всі троє друзів, відправились в ресторан, щоб відсвяткувати таку подію і випити по бокалу шампанського!

Пізніше, Максим провів дівчину додому, і сам повернувся в будинок. На кухні сиділи батьки, що повернулись з роботи та вечеряли смачними пирогами з сиром та зеленню. Макс зайшов на кухню, сів поряд з ними та урочисто заявив:

- Дорогі мої, Юрій Олегович та Маргарита Петрівна! Ваш син сьогодні зробив пропозицію Калерії Малиновській, з чим я вас і вітаю!!!

- Макс!!! Ну нарешті!!! Якби ти знав, як ми цього уже чекали!- сказав тато та похлопав Максиму по плечу.

- Так!!! Молодець, син!!! Ти знаєш, ми з татом про це вже давно здогадувались, та не знали коли саме ти зважишся! Вітаємо!!!- та поцілувала Максима в щічку.

Юрій Олегович запропонував всім поїхати у Леванту, і там разом з усіма відмітити цю прекрасну подію. Мама та Макс явно підтримали цю ідею. І з самого ранку, всі відправились на Леванту.

Через три дні, тато Максима організував заручини в сімейному колі з родичами Калерії. А на наступний день, Максим та Калерія, добре все обдумавши та проговоривши з батьками, всіх запросили на весілля, яке вирішили відсвяткувати у місті Сан-Моріс в затишному ресторані «Феєрія», що знаходився на березі річки Моріс.

Подарунок з небес…

Час спливав швидко. Літо закінчилось і наступила осінь… Щасливі Калерія та Максим одружилися. Того дня народилась нова сім’я Каштанюк. Тепер прізвище Малиновська буде звучати тільки в звуках далеких колишній історій Леванти.

Максим як зазвичай ходив на роботу в реабілітаційний центр та допомагав людям, а Калерія Каштанюк навчала дітей у школі співу, виховуючи у них віру в себе та віру в те, чим вони займаються. Інколи, вечорами, сім’я сиділи за чашкою барбарисового чаю з хрумкими круасанами та розповідала один одному історії, які трапились за весь день.

Пройшов вересень, жовтень і наступив листопад. Перші дні місяця віщували ранню зиму. Адже повітря вже не було таким теплим, частенько надворі падав дощ та останні дерева скидали з себе пожовкло-багряне листя. Вітер віяв свіжістю, а у небі час від часу пролітали клином журавлі, що готувались відлетіти в теплі краї та востаннє кружляли над містом.

І от одного такого холодного вечора, Максим повернувся з роботи, та став сідати за стіл, де уже чекала смачна вечеря.

- Привіт, моя мила!

- Привіт, Макс!Як твій день пройшов?

- Ти знаєш, досить добре! Ми з колегою допомагали одному спортсмену ставати на ноги. І ти уявляєш, сьогодні він зробив перші кроки та навчився проходити їх без милиць!

- О, так це прекрасна новина!

- Так! А у моєї дружини як пройшли заняття?

- А у твоєї дружини пройшли прекрасні заняття. Діти готуються на обласний конкурс по вокалу. Їх обрали найкращими серед всіх вокалістів нашої школи! І я просто пишаюсь їхньою працею!

- Так! Вони молодці! А ще …велика молодець-їхня вчителька Калерія Олександрівна!

- Та я що? Це наша робота разом! Ми добре співпрацювали з ними…я тільки підтримувала їх та допомагала направляти правильно звук!

- Ну тоді усі молодці!

- Так! А знаєш…в мене для тебе є іще одна новина!

- Ану розказуй, мені вже дуже цікаво!!!

- Ну тоді, заплющіть очі Максим Юрійович!

- Добре!-і Макс заплющив очі руками, підглядаючи через просвіти між пальцями.

- Егей! Так не чесно!

- Ну добре, добре! Все, я чесно заплющив.

- Дивись мені!

- Ой…ну інтрига просто наростає…

- Так, Максимчику! Зачекай ще одну хвилинку, а тепер…а тепер…відкривай очі!!!

Макс відкрив очі, та побачив в руці у Калерії маленького іграшкового ведмедика.

- Калю, ти що вирішила подарувати мені іграшку?- трохи здивовано запитав Максим.

- А ти ввімкни свою логіку і подумай! Невже це всі варіанти для тебе?

- Калю…а ну підійди-но ближче…

- Так!

- Підійди ще ближче!...-терпеливо кивнув Максим та обійняв свою дружину! – подивись мені у вічі Калеріє!

Каля усміхаючись, дивилась у вічі своєму чоловікові та весь час відводила погляд у зоряне небо, що виднілося з вікна. А Максим міцно тримав свою кохану в обіймах та не відпускав. Потім взяв на руки Калерію та покружляв з нею по кімнаті, вигукуючи, що його жінка найкраща!!! Після того, погладив її по животі, та додав:

- Який термін?

- Один місяць!- тихо відповіла Калерія

- Тоді чекаємо у липні?- з щасливими очима перепитав коханий.

- Так! Орієнтовно на початку липня, милий!

Максим ніжно поцілував дружину та сказав:

- Ну що ж сюрприз вдався!

І нехай весь світ зачекає, бо ми… в обіймах неба!!!

І через дев’ять місяців у Калерії та Максима народилась донечка, яку назвали Вірою, в честь віри, яка поєднала їхні серця та наповнила безмежною любов’ю.

Вознюк Марія, 2020рік