Таємничий Ліс

Глава 1

Присячується тому хто вірив в мене незважаючи ні на що — моєму Татові.

Також, хочу подякувати тій хто мене надихнув та змотивував на цю книгу — Світлані.

Таємничий ліс

Розділ 1

Глава 1

Мія прокинулася. В неї сьогодні був важливий день. Вона до цього довго йшла. Довгі місяці виснажливих тренувань, і все це, задля цього дня. Почулися неспішні шаркаючі кроки, нeпевно зайшов батько. До кімнати зайшов підтянутий чоловік з ледь замітною сивиною на обличчі.

— Пора доню. Сказав він рівним голосом. — Старійшина вже чекає.

— Так, йдемо.

— Ще не пізно відмовитися, доню.

— Я знаю тату, але я вже все вирішила.

­— Тоді йдемо. Сказав зітхнувши тато. Ми вийшли з хижі. Був морозний ранній вересневий ранок, іней висипав на все ще зелену траву, чоботи наші хвацько скрипіли по траві. Відстань до центру посели була невелика, але зараз вона мені казалася вічністю. Біля центрального монументу стояв Старійшина, а біля нього півкільцем стояли жителі та впів голоса гомоніли. Він був сивочолий зо два ментри худий та в білій рясі з червоною обережною вишивкою на рукавах. Він статно підняв свій посох і гомін миттю вщух.

— Вітаю вас всіх на щорічному випробовуванні Воїна. Прошу зробити крок вперед тих хто хоче проходити іспит.

Я, та ще з пятнадцятеро хлопчаків 15-17 років вийшли до шамана. Шаман осуджуюче на мене поглянув.

— Я маю дозвіл від Голови.

Вскинувши голову догори сказала я виклично впявшись поглядом в шамана.

Шаман перевів погляд на мого батька, який в свою чергу скупо кивнув.

— Добре. Сказав Старійшина, дивлячись на мене з малоприхованою неприязню.

— Це випробування буде тяжке та довге і не всі з нього повернуться живі. Зараз у вас ще є остання можливість відмовитися від нього, не бійтеся вас ніхто не засудить за це. Він виклично на мене поглянув. Ніхто з нас не поворохнувся.

— Добре.

Промовив Старійшина дивлячись на мене спопеляючим поглядом. — Випробування заключається в тому щоб зайти в Ліс і пробути там три дні. Знімаються всі обмеження крім вбивства один одного. Ви вийдете звідси дітьми а прийдете сюди Воїнами Духу. І да хай супроводжують вас велика Наві та всемогутній Ра на вашому шляху. Підійдіть сюди діти мої, ви отримаєте медальйони участників.

Ми вистроїлися в чергу, всі нервово, постійно запинаючись підходили, дякували за медальйон та відходили осторонь. Я спокійно почекала всіх і підійшла до Старійшини й статним та повним поважності голосом промовила:

— Дякую вам, о Той Хто Говорить і Бачить за надану честь і да хай довгими будуть ваші дні о Той Хто Говорить і Бачить.

Встала на одне коліно і протянула руки я.

Старійшина подивившись на мене палахкотіючими очами повними гніву, узяв себе в руки протягнув амулет і вже спокійно сказав:

— Встань, дитя моє, та неси честь і доблесть нашого народу, нехай охороняють тебе праотці весь твій шлях.

Я відійшла до всіх зустрівши повні неприязні та зневаги погляди. Гордо вскинувши голову не зважаючи на ті погляди стала серед них. Той Хто Говорить і Бачить провівши мене поглядом, почекавши доки стану, промовив:

— По давній традиції, перед початком подорожі, ви маєте одну піалу для того щоб попрощатися з рідними. Час пішов.

Скашавши це він перевернув піщаний годинник. Підлітки миттю пішли до своїх рідних. Я в мовчанні підійшла до батька. Вже минули часи сварок, образ та покараннь. Ми стояли мовчки один біля одного, тато не витримав перший — міцно мене обійнявши. Нахлинули спогади... Так само він мене обіймав коли ми ховали маму. Я притулилася до нього ще сильніше. Він заговорив надтріснутим голосом.

— Обіцяй що повернешся. Пообіцяй мені це.

Він гладив та ще дужче обіймав мене.

— Обіцяю тату.

Прошепотіла, кутаючись ще сильніше у його обійми.

— У лісі довіряй тільки тому, що каже твоє серце і нікому більше. Не розлучайся зі своєю зброєю,обмундированням та припасами і на секунду. Не втрачай пильність ні на мить. Будь чесна сама з собою та в своїх діях та вчинках. Ліс прийме це до уваги, повір мені. Щоб там не трапилося, памятай, я тебе з нетерпінням чекаю. Повертайся живою, сонечко. прошепотів він останні слова хрипло.

— Обіцяю тату. Прошепотіла я тремтячим голосом.

— Іди, на тебе вже чекають. Сказав батько слідкуючи як пісок невідворотно добігає кінця в годиннику.

Я повернула голову до Старійшини який вже закликав нас:

— Учасники, прошу, йдіть за мною.

Сказавши це повільно та вже до бридкого пафосно, пішов до кінця посели. Ми та наші родичі пішли за ним. Дійшовши до західних воріт та ставши він мовчки проводжав нас поглядом допоки ми не вийшли за ворота. Наша рідня завмерла за три метри від шамана.

Той Хто Говорить і Бачить зично до нас промовив:

— Пройдіть цей іспит з гідністю діти мої та нехай з вами будуть Боги.

Він вскинув посох. Ми синхронно вскинули догори наші праві кулаки.