Сталкер Київського метро
Розділ 1 Таємниця Ордену Творців
Сон усе ніяк не наближався, щось наполегливо не пускало мене у примарний світ нічних ілюзій. Втомлено перерахувавши всі слоників, я почав перераховувати верблюдів та бегемотів. За мить, наче чорний провал...
Прокинувся я від задоволеного бурчання біля вуха та акупунктурою болю кігтів на грудях. Виконавши традиційну процедуру мого пробудження, кіт Тимофій ліниво позіхнув, стрибнув на підлогу і велично пішов на кухню. Пам'ятаю, що мені всю ніч снилася якась нісенітниця. А ось що саме? Взагалі не пам'ятаю...
- Тимоха! Руда ти бестія! Доведеш мене до гріха, відправлю тебе бомжувати на вулицю, - бурчав я невдоволено, збираючись на роботу в звичайнісінький офіс, за спеціальністю найпростішого малооплачуваного менеджера.
- Такий сон не дав доглянути, зараза! – журився я голосно, та приймаючи контрастний душ, а з кухні вже став долинати ароматний запах свіжо-меленої кави, це прокинулася дружина – моя прекрасна Олена, а на столі стояли прекрасні троянди…
Паралельна реальність…
- Орс! Ти впевнений, що цей чоловік не бовдур, а виконає місію і не самозруйнується в перший же день?
- Дакр, ми не можемо бути ні в чому впевнені після того, як нас зрадили Ящери і розпочали свою власну карколомну гру.
- Найсвітліші, я пропоную зміцнити нашого випадкового посланця новими якостями, тим самим надавши нижньому світові більшої рівноваги стабільності.
- Добре Хрое, недаремно ти обраний секретарем нашого Ордену Творців - нагороди цю людину своїм даром переміщення у граней нестабільного простору.
-Я ж передам посланцю вміння самовідродження, а ти Орс, яким зі своїх чисельних якостей забезпечиш силу обраного?
- Після того, як мерзенні Ящіри підло спровокували землян на винищувальну атомну війну й намагалися вкрасти наш основний стратегічний запас золота? Навіть наразі не знаю. Люди-раби служили нам чесно, видобували цей метал протягом століть, для посилення захисного шару нашої матері-планети. Чи не поверне він ці вміння проти нас? Добре панове ризикнемо, а я нагороджу його відразу двома дарами: - не сприйняттям до радіації в будь-якому небезпечному середовищі, та вмінням викидати від себе згустки вогненної плазми.
-Та брат мій це щедро, тільки останній навик закодуй тільки в гранях переміщення, а то боюсь дров наламає, це ж люди…
- Дакр, це справді божественний подарунок, але чи впорається цей «гомо сапієнс»? Чи не помилилися ми у цьому нелегкому виборі?
-Хрое, мені неважлива тілесна сутність цього землянина, а важливий його зміст-душа.
І не забувайте шановні, Ящери не такі прості, як здаються на перший погляд. Чи пам'ятаєте? Ці нелюди першими надіслали нам свої звинувачення у винищенні четвертого за рахунком виду людства!
-У священній книзі Міжгалактичних Суддів завжди одна дорога для кожного, але різні шляхи до кінцевої мети!
- Секретар Хрое, будь-ласка нагадайте Ордену Творців, чим закінчився унікальний експеримент про впровадження нашої ДНК у земні тварини особини. Здається, Орс був головним ініціатором ідеї – клонування на наш бездоганний образ подобу і звичайно ж, безпрецедентний, революційний поділ людей на чоловічу та жіночу сутність?
-О Найсвітліші! Ніхто з наших Оракулів досі не може прорахувати ці дивовижні наслідки. Щоразу ми стикаємося з парадоксами людських стосунків. Більш того, наші земні спостерігачі самі неодноразово давали прохання на розділ своєї божественної сутності на дві людино-половини, щоб відчути повною мірою саму суть тяжіння різних статей в єдине ціле.
- Тепер це вже неактуально, чи не так месир Орс? Побайдикували й досить!
- Як же так, що ваші досвідчені спостерігачі не припинили ворожі дії Ящерів і допустили згубний апокаліпсис людського співіснування?
-О Найсвітліші! Це не їхня вина! За нашими усними домовленостями, ми безпосередньо
не втручалися у земне життя, лише давали поради земним Дивлячим скрізь час, а ті повинні були сумлінно керували державними утвореннями на цій планеті. На жаль через перенаселення людства, на Землі виникли труднощі у якості сприйняття долі цих істот, а також погіршилась якість води та їжі. Ці заможні телепні так само активно використовували і безглуздо впроваджували відсталу технологію з видобутку паливних ресурсів, від чого сильно і безповоротно постраждала вся екосистема земної кори.
- Чому ж ви не передали їм досконалі технології у використанні енергії Води, Вітру та Сонця? Що, не припали до вподоби?
- Та тому, що на всіх земних стадіях розвитку нам заважали ці невгамовні ящірки! Для їх матки-корабля, цього штучного мега-місяця, вкрай необхідні земні ресурси, що безперешкодно добуваються зх глубин і найголовне - безкоштовна робоча сила.
- Крім того, ці хвостаті пройдисвіти користуються тим, що їх станційна сфера-супутник нормалізує нестійке становище більшості планет у сонячній системі Чумацького шляху і також сприятливо діє на саму Землю.
- Як вони тоді допустили загибель цілої планети, що давали необхідні ресурси всій расі Ящерів?
– На жаль не вони, не ми до кінця так і не змогли в цьому розібратися остаточно. Спочатку чисельність населення регулювалася штучними та природними хворобами, а у найбільш родючі демографічні роки провокувалися війни чи земні катаклізми.
-Для більш гуманного винищення людей, впроваджувалися генетично модифіковані харчові продукти, що призводять до безпліддя через кілька поколінь. Погіршення загального інтелектуального способу людського життя так само плідно знижувало їхню чисельність. Але Ящери бездумно захопилися експериментами і до кінця не вивчивши людську натуру - почали зіштовхувати лобами, правителей та часових ієрархів.
- Як завжди у когось не витримали нерви і він вирішив долю всього людства простим натисканням однієї кнопки, повторивши долю нещасної Атлантиди. Бовдури та нездари!
- Але ж частина атлантів уціліла, побудувавши на дні океанів цілі міста та гектари плантацій рослинної та рибної живності о Найсвітліші!
- Так, шановні члени ради це так, а їхні нерозумні спадкоємці навіть цього не змогли зробити, тому в уцілілих землян одна доля - жити як черв'яки під землею в зруйнованих тунелях МЕТРО. Копати і рити на всі боки світу, наче земні кроти без будь-якої надії на своє майбутнє!
Величезні за розмірами прозорі кулі у яких миготіли близкавки, на мить висвітлили гіганські внеземні істоти, чимось схожі на людський мозок, що міняв як розмір так і колір, він неначе дихав, а потів все зникло…
Розділ 2 Переміщення по неволі
Все тіло майже вивертало навиворіт, здавалося що м'язи прокручували через сюрреалістичну м'ясорубку в обидва боки та багато разів поспіль. Міріади зірок, спалахували в моєму мозку і вибухали розсипом дорогоцінних крапель. Шкіра то горіла вогнем, то вкривалася морозом. Після чергової яскравої хворобливої спалаху моя свідомість поринула в імлу.
Звук води що капав у кутку зводив з розуму, тіло безвольною лялькою лежало на холодній бетоній підлозі в непроглядній темряві. А може я повністю осліп? Напруживши свої очні яблука я спробував побачити хоч щось, ні...дзуськи, лише темінь і порожнеча навколо. Невдовзі почали проглядатися контури великого бетонного приміщення. Наче в інфрачервоному зображенні мені нарешті відкрилися стіни складу, заваленого всяким мотлохом… від гнутих відер до рваних армійських бушлатів.
Напівнепритомне тіло повільно зігрівалося, незважаючи на те що з одягу на мені був лише дивовижний малюнок, що яскраво світився. Що саме було надряпано, на моєму тілі я так і не розібрав, бо химерні візерунки мерехтливими лініями тяглися від пальців ніг аж до самої голови. На руках ці дивовижні червоно-сині ліани зачаровували своєю неземною неправдоподібністю.
Якщо це сон, то дуже реалістичний, я сильно ущипнувши себе за ліву сідницю. Не відчувши ніякої реакції, подумав: – «Трясця твоїй матері… (трясця - це лихоманка, хворобливий стан, коли людину періодично кидає то в жар, то в холод), ну все це глюки!». Хоча наркотиками ніколи не захоплювався, та й спиртне вживав помірно на великі свята, але наразі голова розколювалася немов від похмільного болю, казна що, організм був абсолютно тверезий.
Здавалося ще нещодавно жив у Києві, ходив із задоволенням міськими вуличками, до цього відслужив в армії десантником, отримав бойову підготовку з рукопашного бою та головне – вміння виживати будь-яких умовах. Несподівано згадалися слова нашого армійського замполіта, який казав: - «Коли потрапили у халепу матюкайтесь, бо лайлива лексика завжди була інструментом психологічної розрядки. Не допомагає тоді згадайте який – небудь армійський анекдот. Ці байки висміюють складності призову, недоліки в організації служби та головних героїв - рядових, прапорщиків, офіцерів. Смішні історії про солдатські будні нагадають вам про службу, коли було не до сміху. Але все минає, а позитивні емоції залишаються».
Точнісінько… відразу згадалося – «Косив від армії Ілля Муромець на печі 30 років і 3 роки, поки не прийшов якийсь мужик, визнав його придатним до військової служби і відправив бити нечисть. Так на Русі з'явилися перші військкоми». Щось не дуже смішно.
Зараз мені трохи більше 30, я простий погано малооплачуваний менеджер як кажуть-офісний планктон, одружений з прекрасною жінкою Оленою, від якої маю двох тямущих різновікових спадкоємців чоловічої статі. У земному світі як завжди трапилась загальна криза, політичний хаос та економічна нестабільність, тому мені доводилося додатково підробляти інструктором з кулачного бою та боїв без правил.
Ще недавно мене турбувало лише головне слов'янське питання – хто винен і що робити?
І дійшовши закономірного висновку, що винні у світі багатії-олігархи, незалежно від кольору прапора, заспокоївся. А що робити нам простим смертним? Залишається тільки виживати та допомагати вижити іншим як кажуть - бути одним задом на сімох базарах (про того, хто намагається всюди встигнути).
Накинувши на себе перший-ліпший бушлат, що підвернувся, я пішов вздовж дерев'яних. стелажів, завалених різного виду консерваціями. Змучений вибробуванями переміщення у просторі організм невчасно нагадав про потребу – поїсти. Жадібно взяв першу-ліпшу банку. Здуття на поверхні на щастя не було, але стандартного кільця для відкриття я не знайшов. Застосував старий армійський прийом - скористатися тим, що під рукою і почав дірявити бляшанку виступаючим металевим цвяхом у полиці. Із третьої спроби вдалося розкрити банку і до крові пораниться. Болю знову практично не було і на мій подив рана затяглася прямо на моїх очах. Швидка регенерація та нічне бачення. Очманіти – не встати, ким же я став, а головне для чого? Прийшла на думку дурепкувата армійська байка: - «Діду, а ти на війні руку втратив? — Так, коли у військкомат тягли».
Усередині бляшанки виявилася цілком їстівна яволочина-тушонка. Ну що ж, смак і почуття голоду мені знайоме, значить я ще людина. При подальших пошуках, на численних стелажах та у дерев'яних ящиках я побачив усіляку амуніцію: протигази, камуфляжна форма, білизна, шкарпетки та черевики, бронежилети, зелені армійські каски і таке інше. Підібравши потрібні собі розміри плямистої захисної форми, я повністю екіпірувався. Тепер найголовне знайти вихід і нарешті розібратися як я потрапив у цей склад забутих речей?Куди ж мене чорти понесли? (вживається, як хтось кудись пішов, або десь забарився)
Двері на волю до свободи опинилися в самому кінці складу і на глибокий жаль, щільно закриті. Так-так, вибити таку броньовану перешкоду плечем буде неможливо, а на добровільне відкриття через відсутність будь-яких виступів вона явно не розрахована. Використовуючи той же перевірений армійський метод, я підібрав старий важкий вогнегасник і вдарив їм по дверях. Гуркіт від удару заклав барабанні перетинки, але на двері це не справило жодного належного враження.
- Підлого стерва робота! А щоб тебе Морана побила! – закричав я, та знову вдарив.
Вона не поворухнулася. Знову згадалося: - «Тяжко у навчанні? Легко у бою!» - привітав військком відрахованих за неуспішність студентів».
Довелося шукати інший вагомий аргумент у вигляді важкого арматурного прута. Ну, без лома немає прийому, якщо немає іншого лому. Двері зі скрипом і обуренням, але все-таки піддалися.
Тьмяне мерехкотіння аварійного освітлення відкрило вигляд явно занедбаної кімнати з купою моніторів, металевих шаф і миготливими як новорічна ялинка різнокольоровими лампочками. Дивний вигляд приміщення та жахливий напис на настінному, запиленому моніторі: «УВАГА! ВИ ПІДВЕРГЛИСЯ АТОМНІЙ АТАЦІ!!! ВКЛЮЧЕНІ ВСІ ЗАХИСНІ ЗАСОБИ!!! Мене неначе пронизало гострими голками все тіло, а мозок ніби обдало гарячим окропом.
-Хай вам грець! Я у захисному бункері, а нагорі атомна зима, - булькотів я в порожнечу і вона відгукнулася протяжною луною ...
Розділ 3 Змінена реальність
Здавалося що час зупинився, лише уривки пройденого середньостатистичного життя чорно-білими кадрами пронизували мій мозок: ось шкільні роки, перше дитяче кохання
до юної актриси Аліси Селезньової із фільму «Гостья з майбутнього». Навчання в училищі на таку екзотичну зараз спеціальність - слюсар механозбірних робіт. Армійські будні - навчання у Тамбові, де взимку мінус сорок градусів і вовк тобі найкращий товариш. Потім служба в тоді ще Східній Німеччині, у колишній школі Абвера для справжніх німецьких диверсантів. За часів СРСР тут вже навчали інших воїнів. Вчили добре – тільки перемагати! А якщо треба, то й гідно померти за свою Батьківщину! На превеликий жаль часто бувало, що через дурість чи самодурство тиранів гинули і за чужу…
Хоча є й інші веселі варіанти: – «Військком призовнику: — Те, що у вас вроджена плоскостопість, мене не переконало. Дехто, щоб не служити в армії, взагалі спеціально народжуються дівчатками!».
Подальша служба у органах внутрішніх справ, була школою життя й виживання, особливо у період розвалу епохи недорозвиненого комунізму. Справжнє доросла любов і як наслідок двоє прекрасних дітлахів для продовження свого роду. Робота у престижному офісі на престижній роботі. Що ще потрібне для щастя? І ось світ звалився одночас у прірву! Де моя сім'я, де решта людей? Чи хтось уцілів ще? Чому саме я вцілів у цій апокаліптичної катавасії? Адже тільки вчора я ще спав у своїй м'якій постільці, з думками про відпочинок на морі…
Паралельна реальність…
- О, Найсвітліший Орс, як ви й рекомендували, наші оракули телепортували людського обранця з іншої реальності методом тридитаруніуму циклічності та максимально близько до точки переходу.
- Секретаре Хрое, ви впевнені що Ящери не заблокували перехід у штаті Колорадо, як це було нещодавно в Неваді?
- Впевнений Найсвітліший Орс, радник Дакр особисто закріпив за переходом найкращого свого спостерігача Х'же, до речі... єдиного, хто вижив у тому земному апокаліпсисі.
- Чи не той це малий, який завадив Ящерам провести повномасштабну диверсію на Чорнобильській АЕС та особисто брав участь у ліквідації її наслідків?
- О, Найсвітліший Дакр! Ви як завжди маєте рацію, без його участі масштаби катастрофи
були б жахливі – згубні!
- І що він захотів, за успішно проведену операцію з переправлення золотого запасу «форт Нокса» у наші таємні засіки?
- Те саме, що й минулого разу великий Орс, - поділ своєї сутності на чоловічу і жіночу - за земною подобою.
- Дивний вибір! Дивні земні люди! Ми розділили їх фізично, лише щоб вони не досягли нашого рівня розвитку і видобували нам корисні копалини. Глави клану Ящерів лише тоді погодилися стабілізувати сонячну планетарну систему - за невичерпні земні ресурси і недолугих рабів.
Але щоразу земляни мене дивують своїми діями, а саме:
- їх постійний пошук своїх половин із незрозумілою самопожертвою;
- безмежна любов до дітей, якими б вони не були;
- умінням віршовано чи мальовничо зобразити навколишній світ чи той, що прихований у гранях інших реальностей;
- До речі шановні, деякі земні особини мають екстрасенсорні здібності нижчих лордів просвітлення, що наводить на погані підозри у заборонених статевих зв'язках останніх.
- Дакр, Ти пам'ятаєш, чим закінчився союз Велетнів і Низькорослих в період Палеоліту насправді?
- Так Орс, пам'ятаю! Вони уявили себе богами і на превеликий мій жаль їх довелося винищити разом із динозаврами.
- Була надія, що нинішні прямоходячі виправдають своє призначення, але вони переплюнули своїх попередників, піддалися провокаціям Ящерів і винищили один одного в цьому проміжку часу.
-О Найсвітліші! Наші оракули переконані, що ця змінена реальність може негативно вплинути на всі інші межі простору, майбутні реалії затемнені та непередбачувані!
- Секретар Хрое, збирайте Раду, потрібно терміново приймати рішення щодо клану Ящерів! Рівновагу підло порушено, мир на межі зникнення! Треба терміново щось зробити поки що не пізно!
Локація станції метро «ДОРОГОЖИЧІ».
Розвідник Х'же, повністю екіпірований в одяг простого сталкера, стояв на вершині, заржавілої і наполовину зламаної телевізійної вежі, біля метро «Дорогожичі» і з сумом дивився вниз. Він був народжений архіваріусом тимчасових потоків, та встиг побувати в багатьох світах і безчесть якихось паралельних реальностях. І тільки тут на землі по-справжньому відчув, що не вдавалося багатьом мандрівникам у часі – феномен невідворотності. Парадокс у всьому світогляді – у людських відносинах, а головне у своєму ставленні до людей. Він був двостатевий полубог-полулюдина, бо справжні боги - Найсвітліші, з'єднували у собі обидва статеві початки, інших банально зневажали.
Воїн же захоплювався землянами, навіть ту їх дитячу безпосередність, з якою люди закохуються один в одного. Цінував особин, які творять рукотворні чудеса, починаючи
з будівництва примітивних будівель примітивним обладнанням і закінчуючи справжніми шедеврами у вигляді скульптур, живопису та віршування доступним лише нижчим лордам просвітлення Ради. А те, на які ці прямоходячі йдуть жертви, заради один одного, часом ігноруючи закладений інстинкт самозбереження, просто не піддавався його логіці.
Неодноразово Х'же спостерігав ще до апокаліпсису, як матері ціною власного життя рятували своїх дітей, як чоловіки не замислюючись, жертвували собою, рятуючи зовсім чужих людей у вогненних смерчах радіаційного пекла на Землі.
Були звичайно примітиви-примати, які все буття жили за чужий рахунок і плодили лише собі подібних. Іронія долі – ядерні смертоносні гриби та радіація врівноважили і тих, і інших.
Зараз за його легендою, спостерігач лише вільний сталкер на прізвисько Звір. Цю кличку йому дали місцеві що вижили, чи то за мовчазний похмурий характер самітника, чи через його неймовірну силу. У пориві гніву, коли на станцію «Либідська» прорвалися Шестипалі - помісь собаки та мавпи, він розірвав кілька особин просто голими руками, геть-чисто забувши про автомат. Воїн якраз знаходився найближче до людських ясел, де у великому наметі виростали та виховувалися, ті нечисленні дітки що зуміли з'явиться в цьому божевільному світі мук та страждань. Кілька малюків на жаль, не пережили цієї ночі, кількох потягли у свої нори ці ненажерливі хижаки.
Шестипалі мали за парною кількістю відростків і на кожному було шість пазурів. Мутанти однаково швидко бігали пересіченою місцевістю і вміло лазили перекриттями метро. Повна в два ряди кривих іклів смердюча паща доповнювала портрет цього «милого» звірятка. Невідомо як радіація зуміла породити подібне поголів'я, але розвіднику Х'же стало достеменно відомо, де знаходиться їхнє найчисельніше лігво.
Хтось із мешканців метро благанно попросив його спробувати врятувати когось із викрадених малюків. Спостерігач тоді не знімав прогумований костюм хімзахисту і протигаз не через необхідність - його тіло не боялося радіації і легко відновлювалося практично при будь-якому пошкодженні. Просто його головне завдання було не виділятися серед людей і бути історичним фіксатором всього, що він бачить та чує. Але проживши близько 70 земних років і побачивши як розквіт, так і захід розвитку людства Х'же зрозумів, що не втручатися в події, що відбуваються, він вже не може.
Обидві половини його свідомості кричали - допоможи людям, які вижили! Допоможи беззахисним дітям! Напівбог ризикнув вийти на це нещадне полювання. Прицілившись із снайперського карабіна в середину старого військового цвинтаря, спостерігач побачив, як із численних темних нір, періодично вискакували невеликі зграйки шестипалих мутантів, які потім організовано розбредалися у пошуках їжі. Так-так, тут ні рушниця, ні автомат не допоможуть. Навіть гранати не дадуть належного ефекту щодо їх цілкового викорінення. Адже вони розмножуються немов кролики, а їх напади стали практично щоденними і часто супроводжуються людськими жертвами. Ще раз оглянувши околиці, і не побачивши нічого окрім почорнілих руїн, житлових та адміністративних будівель неземний воїн вирішив застосувати магічну силу «вогненного бою».
Підійшовши впритул до найбільшої нори, він почув численні жалібні завивання голодного потомства. Сконцентрувавшись подумки у центрі сонячного сплетення, Х'же просканував порожнини під землею – живих особин нажаль не виявлено. Різко з видихом він ляснув у долоні і з них пішла вогненно-червона хвиля енергетичної концентрації, знищуючи все живе під землею на багато миль навкруги.
Розділ 4 Стрибок у часі
А може, не все так погано? Можливо, я просто сплю - подорожую у своїх сновидіннях, адже людський мозок також мало вивчений, як і глибини світових океанів! Я підійшов до величезної на всю стіну карти - це була схема метрополітену Київ-2033. Стало легко і важко одночасно, адже я заснув учора 2012 року, до надуманого кінця світу, календар індіанців Мая помилявся на 21 рік. Так без паніки! Дурний тебе піп хрестив (про нерозумну людину), краще згадаю щось смішне: - «Ідуть заняття з орієнтування в лісі. Старшина розповідає роті правила цієї складної справи: — Отож, товариші солдати, щоб знайти в лісі південь, треба підійти до дерева і подивитися на нього. Якщо дерево – пальма, то південь уже тут.» Гигигигигигиигг! Хахахахахаах!
Карта метрополітену сильно відрізнялася від тих звичних, що висіли у кожному вагоні метро та на кожній станції. Принаймні кількість тунелів була вдвічі більшою, так само, як і невідомих мені до сьогодні станцій. Невже людство завжди так серйозно готувалося до війни. Чого ж ми не врахували тоді, усі згубні наслідки цього ядерного Армагеддону?
Яскраво-червоним кольором виділялися кілька станцій серед них «АРСЕНАЛЬНА» потім «ТЕАТРАЛЬНА» та «УНІВЕРСИТЕТ». Цікаво, а де ж я, на якій зупинці у численних тунелів метро? Порившись на столі, біля розтрощеного монітора, знайшов запліснявілий журнал чергового оператора станції «ТЕАТРАЛЬНА».
На останній сторінці нерозбірливим почерком було написано: - «Я, старший черговий Гаврилюк Г. Н. 10.12.33 о 3.15 отримав звуковий та світовий сигнал на великий екран, про початок запуску бойових ракет. Біжу рятувати сім'ю, вибачте, у мене ще є час щоб все зміни…
… всі електронні ключі допусків до дверей змінюю свідомо… чергову зміну закрив спеціально, щоби не завадили. Пробачте я… Повернуся, відкрию! Не встигну… горіти вам усім ЩУРИ в пеклі!...
І нижче зовсім нерозбірливо – «аварійний вхід залишив без електронного допуску Вихід через головну оранжерейну теплицю...»
Якого біса? Ось нарешті і розгадка місця знаходження. Отже я перебуваю в головному евакуаційному бункері для дуже заможних слуг народу – депутатів усіх політичних конфесій, ще й під малим Ботанічним садом ім. Фоміна, що розташований біля метро «УНІВЕРСИТЕТ». Напевно, бідний черговий оператор просто не встиг врятувати сім'ю і себе заразом. Гаспид! (те саме, що чорт, диявол, дідько, біс; іще - змій, плазун), сам загинув безглуздо не врятувавши родину і інших колег позбавив такої можливості. Де ж знаходилася чергова зміна? При обшуку приміщень відповідь знайшлася швидко – закриті броньовані двері живцем поховали зітлілу карту Київського метро і муміфікували тих, хто намагався вибратися з невеликої кімнатки для відпочинку, чоловіків і жінок.
- "На гаспида та василіска наступатимеш, і потопчеш лева та змія",- прошепотів я з переляку псалом, спогладаючи цей жах, та відкривши з середини цю залізну перепону…
Паралельна реальність.
- О наймудріша рада Ларів, засновників граней реальності! Основа з основ буття! Я, головний секретар Хрое, обраний зовнішнім конклавом оракулів, віддаю свою сутність книзі вселенських доль і закликаю до Вас! Клан Ящерів порушив всі наші домовленості щодо кармічної реальності планети Земля, спровокувавши через своїх спостерігачів ядерний апокаліпсис. Більша частина людського матеріалу зникла у вогненному пеклі, а жалюгідна частина вцілілих ховається в бетонних норах метро та бункерах, намагаючись вижити серед хвороб та мутантів, що розплодилися. Більш того їх непродумана зарозумілість призвела до миттєвої тілесної загибелі практично всіх спостерігачів як своїх, і наших. Стала практично неможливою телепортація останньої партії золотих злитків, на яку наші оракули покладали великі надії. Грані реальностей безповоротно затемнені, цей казус Белі негайно спричинить зміну життєвих циклів багатьох зовнішніх світів.
- Найсвітліший Дакр, ми на боці рівноваги, а що самі Ящери говорять на своє виправдання? Адже Земля у цій реальності під вашим кураторством знаходиться!
- Наймудріші Творці Основ! Найяскравіший Орс особисто спілкувався з найстарішими клану Ящерів, але вони відкинули всі наші звинувачення. Більше того - у всіх земних катастрофах та війнах, ці холоднокровні бестії, звинуватили наших власних спостерігачів, які нібито через земних дивлячих самі спровокували ядерні атаки один на одного!
- А де ж сам Найсвітліший третій реальності?
- У нього на Місяці виникли невиразні підозри про присутність темної сили Дітей Хаосу і безстрашний Орс вирішив особисто перевірити ще раз це внутрішне почуття!
- Діти Хаосу? - Ми не чули про цих виродків нижніх світів більше трильйона земних років! Їм знову захотілося повторення біблійних казок про війну темних світлих ангелів?
- Секретар Хрое, ви отримуєте повний доступ до святая святих – скарбниці таемних знань! Перевірте Кармічну грань наслідків, якщо участь Дітей Хаосу цього разу підтвердиться – всіх Ящерів негайно замінити біомеханічними формами – Назавжди!!! Вам все зрозуміло? Виконуйте, хай допоможе вам наша Сила…
Локація станції метро «ДОРОГОЖИЧІ».
Як завжди, після використання своєї бойової могутності Х'же відчув спустошеність і фізичне безсилля. Здавалося сама його сутність виплескувалась разом із нищівною енергетичною субстанцією, розтікаючись численними відгалуженнями підземних ходів. Залишилося лише зачекати на вихід уцілілих мутантів і закінчити розпочате. Людям на цій станції метро, знову з'явится ще один примарний шанс вижити. Чи надовго?
У цей же час уцілілі орди монстрів стікалися хижими струмками, до своїх глибоких схронів, утворюючи навколо розвідника зубасте ненаситне кільце ненависті та злісті. Деякі великі особини несли в гострих іклах залишки кривавого місива цілком можливо, як і людського. Х'же знову сконцентрувався, від куприка до верхівки голови швидко пробігла обпікаюче - холодна хвиля внутрішньої сили - дару богів.
-Дивно, як змогли з'єднатися ці два зовсім різні види собак і мавп, - голосно мовив мандрівник у часі за призвиськом Звір і знову різко ляснув у долоні ...
Через деякий час погляд сталкера стомлено пройшовся по окрузі. Немов у театрі скульптур навкруги завмерли обмерзлі фігури мутантів і біла кристальна кірка на поверхні, більш ніж на 50 метрів намертво скувала все навколо. Нечисленні мутанти, що залишилися живими, зі скигленням розбігалися по руїнах зруйнованих будівель, чудово розуміючи - територія станції «Дорогожичі» залишається поки за людьми...
Локація станції метро "УНІВЕРСИТЕТ".
Наглухо закривши виявлений склеп з муміфікованими покійниками, я став уважніше оглядати всі приміщення. Більшість із них були забиті всілякою консервацією, як у скляних банках так і в бляшаних металевих. Побачивши абрикосове варення, не втримався і з'їв майже все залпом – мої улюблені ласощі ще з дитинства!
Наступним приємним подарунком долі був винний льох. Так - так, нашим чиновникам та буквоїдам Закону не відмовиш у вишуканому смака. У нахилених дубових стелажах стояла ціла армія всіляких міцних напоїв від справжнього американського Рома до кактусово-мексиканської Текілли. Вибравши своє улюблене грузинське вино, я згадав покійних військових, а заразом і все загибле людство загалом. Захотілось аж до хрускоту кісток вдолонях когось віддухопелити, відлупцювати (сильно побити).
- На якого дідька? Навіщо? Для чого це все мені? – ковтаючи чудовий напій прямо с пляшки, бурмотів я, а по щокам побігли сльози роспачу.
Згадавши ще раз усіх померлих, у тому числі й надію розібратися у всьому, я все ж таки продовжив пошуки. Деякі підземні двері не відчинялися, вимагаючи електронний допуск на вхід. Але на щастя безперешкодно відкрилася збройова кімната, де на мій подив з'явився цілий бойовий арсенал - від автоматів «Калашнікова» та «Форт» до ручних гранатометів класу «Муха» та «Джавелін». Навіщо був потрібний цей склад, можна було лише здогадуватись.
З явним задоволенням перебираючи ці небеспечні іграшки, адже недаремно деякі жінки кажуть, що чоловіки – це дорослі діти! Я залишив собі 20-ти зарядний пістолет «Грязнова» з трьома запасними обоймами, короткоствольний автомат «Абакан» і матово-чорний десантний ніж із лезом, що його вистрілює. Для подвоєної бойової могутності, насилу розпихав по численних кишенях гранати, як наступальної, так і оборонної дії. Ну що? Десант готовий до викиду. Головне не заблукати, та знайти досвідченого поводиря, тільки щоб не як в анекдоті: «Прийшли німці до села. Нікого немає. Дивляться, старий сидить на лавці.
- Здорово, дід.
- Здорово.
— Як тебе, діду, звуть?
- Іван.
— На, Іване, пряник. Покажеш, де партизани ховаються?
— Я покажу, чого не показати.
— А як у тебе, Іване, прізвище?
- Сусанін.
- Віддай пряник. Самі знайдемо.»…
Розділ 5 Небачені тварюки
Паралельна реальність.
- О, Володарю Хаоса! Ми зробили все, як ви потребували. Видобуток золота на Землі вже не можливий, а без останньої партії золота захисний шар штучної планети Лорів не витримає Вашої імпульсної атаки. Їхні божественні сутності розлетяться на трильйони атомів по всьому космосу! І ми нарешті станемо правити всіма світами, що навколо нас! Прийміть нашу безмежну відданість і притягніть особисту сутність у нижні світи. На честь цієї події мільйон викрадених людей - рабів буде трансплазмовано з особливою жорстокістю! Їхній страх і біль зможе вдосталь поповнити вашу силу.
- Так ось які ви Ящіри за своєю суттю? Зрада спочатку закладено у вашому, огидному ДНК. Порушивши всі наші домовленості, Ви піддали мир у руйнівний ХАОС!
- Найсвітліший Орс, це Ви? Ну як ви змогли обдурити наших старійшин кланів всевидників і розчинитися в їх реальності непоміченим? Це не вдавалося нікому і ніколи з касти Найсвітліших!
- Тепер це вже неважливо підлі зрадники! Ви так і не зрозуміли, що все у цьому світі взаємопов'язане – день-ніч, плюс-мінус, чоловік-жінка, Місяць-Земля, Нижній світ – і Верхній світ! Ви ніколи не отримаєте владу у своїх світах, бо це порушить космічну рівновагу та відродить ХАОС! За вчинене зло всі Ящіри будуть повністю винищені. Вас усіх замінять біомеханічними копіями! Хай перебуває з нами сила Світла і допоможе Зберігальниця справедливості та правосуддя у своєму вироку…
Локація станції метро "УНІВЕРСИТЕТ".
Підібравши собі за розміром гумовий захисний костюм, протигаз я став методом «тику» шукати вихід на поверхню землі. Незабаром мої зусилля були винагороджені - у найдальшому тупиковому відгалуженні випадково виявилися важкі броньовані двері. Як не дивно, механізм замку піддався одразу. Відкривши скрипучий іржавий заслін, я потрапив, судячи з напису на стіні в шлюзовий бокс. Розсунувши ще одні антиядерні гермодвері, побачив широкі бетонні сходи, що йдуть на поверхню. Що там нагорі? Чи є сенс підніматися або залишитися доживати тут останні свії години. Як жити далі?
- А щоби пуп той вилисів , як від маку ступа, та твоя срака по шву розійшлася!- матюкнувся я у простір, не звертаючись ні до кого особисто.
Пройшовши майже з кілометр, я натрапив на розірвані і дивовижно вигнуті ґрати виходу. Попереду яскраво світило величне сонце. Те, що я побачив на поверхні, міг зобразити лише геніально-маніакальний художник Сальвадор Далі - більшість будівель була повністю зруйнована, дивом вцілілі розплавлені руїни вдалині лякали своїми провалами віконних прорізів, що повністью вигоріли.
Я знаходився десь між станціями метро «ВОКЗАЛЬНА» та «УНІВЕРСИТЕТ», величезні воронки, що ще димілися попереду нагадували гірські гейзери. З численних тріщин у залишках попелясто-сірого асфальту проростала дивовижна трава, що нагадувала скоріш річковий очерет, лише сріблястого кольору. Звірятко схоже на кнура, що пробігло повз, явно полювало на товстого волохатого тушканчика тільки з іклами. Ось воно випадково зачепила гострий лист рослини і відразу впала замертво. Миттєво відкрилася товста свічка на верху цієї незвичайної рослини і звірятко-кнур повністю зникло в його порожнині, нервово сіпаючись лапками.
Гарний початок дня, нічого не скажеш. А де ж обіцяна ядерна зима, тонни снігу та айсбергів, чи ще все попереду? Невже всі мутовані створення тутешньої флори та фауни повністю винищили те небагате людство, що вціліло після бомбардувань та їх наслідків? Для безпеки я пересмикнув затвор автомата і обережніше став пересуватися вперед, косячись на всі боки. Мені дуще хотілося ближче підійти до центра ботанічному саду, під яким був мій бункер і сама станція метро. Можливо хтось із людей уцілів і їм знадобиться моя допомога!?
Дендропарк, що був колись зеленою перлиною в самому центрі столиці України - Києва, зараз виглядав наочною ілюстрацією картини Данте - пекло. Лише збочена фантазія справжнього божевільного скульптора змогла зобразити побачене - величезні вигнуті чорно-бурі дерева і рослини були суцільно посипані колючими відростками. На деяких рослинних шипах виступала огидна пахуча рідина, чи то кров або отрута, яскраво червоного кольору. Пройти прямо, не пошкодивши захисний костюм, про цей біологічний дріт було майже неможливо. Щоб ти зчорнів як свята земля!
Вчасно згадавши, старий дитячий фільм, де справжні герої завжди йдуть в обхід, я став буквально гусінью переповзати бетонну перешкоду. Як виявилося, невдовзі дуже вчасно. З глибини парку долинув пронизливий гортанний рев, якогось небаченого чудовиська. Ламаючи товсті гілки наче сірники, назустріч мені вискочив волохатий носоріг, як мені здалося спочатку. Запітнілі скельця протигазу давали мені спотворену картинку. Монстр був розміром зі слона, та весь утиканий кістяними наростами, масивна голова мала аж три пари очей та близько десятка рогів. Такий вийшов собі екзотичний дикобраз на морді. Те, що я вважав за вовну, поблизу виявилося волохатими рослинами, які наче п'явки намертво вчепилися в бідну тварину, намагаючись своїми колючками пробити його грубу шкіру.
Подальша поведінка розгніваного мутанта довела його до сказу, бо він трощив все що бачив але потім вгамувався та проявив природну кмітливість. Перестрибнувши всі цегляні завали, монстр з головою пірнув у найближчу димну вирву. Не знаю, від чого здох рослинний паразит, чи від отруйної води чи то від отруйного газу. Але коли мутований велетень вибрався з ями, обпалені кислотою рослини, гидким слизом сповзли буквально грудками на землю. Судячи зі спокійної ходи, сам мутант не постраждав, а коли він ще почав жадібно поїдати сріблясту живу папороть, що ріс по окрузі я однозначно зрозумів, що ще багато чому буду дивуватись в цій дивовижній природі. Несподівано згадалося смішне: - «У військовому містечку жінка повідомляє сусідці: - Учора мені хтось весь город витоптав! — Може це прапорщики? — Та ну, які прапорщики, сліди ж бо людські!»…
Локація станції метро "Дорогожичі".
- Ну що Звір, як там шестипалі загарбники, може нам уже час перебиратися на іншу станцію? Щодня новий підкоп та новий напад. Патронів уже не них не вистачає. Комендант «ЛУК'ЯНІВСЬКОЇ» давно пропонував нам об'єднатися, їхні розвідники нещодавно знайшли на території заводу «МАЯК» занедбане бомбосховище і навіть кажуть склад незіпсованих консервів десь має бути, – лунали голоси схвильованих мешканців станції з усіх боків.
- Хай вам грець! Там теж не цукор, друзі мої! Повірте, на слово – з боку Львівської площі у них відбуваються постійні нальоти Горгулій, сам бачив, – відповів він стомлено.
- У них там ціле гніздо в колишньому торговому центрі розташоване, я там, у юності обручку дружині купував, - пробурмотів літній зброяр Демчуков, а його очі підозріло заблищали.
- Так шановні, зараз там ще є летючі миші ростом із собаку. Ось буквально нещодавно підгледів, як вони полювали на зграю тушканів. Найближчим часом шестипалі собаки про нас забудуть. Але за інших мутантів я не відповідаю, природа порожнечі не любить навіть така екзотична як у нас зараз!Та мені по цимбалах! Вирішуйте самі! - грубо перервав усіх сталкер і пішов геть.
Народ ще трішки погомонів потім затих і безмовно розійшовся по станції, кожному було чим зайнятися. Хтось вирощував земляні гриби та їстівний мох, хтось дивився за фермою з щурами-хом'яками. Деякі зміцнювали стіни від підкопів хижаків, а найбільш витривалі несли постійне бойове чергування на всіх нечисленних виходах з метро. Як виявилося, робилося це не дарма, тому що періодично на їх плантації чинили нашестя ненажерливі гусениці-стояки. Їх так прозвали за високопідняте ненаситне черевце. На щастя для мешканців підземної общини, м'ясну їжу вони не вживали в жодному вигляді, зате рослинну їли до повного винищення. Не без зусиль фермери винищували цих мутантів підручними засобами – звичайним садовим інструментом або просто забивали на смерть ціпками.
Х'же вже давно б покинув цю станцію напризволяще і почав займатися пошуками посланця, але він був єдиним бійцем-сталкером, що вижив після невдалого походу на станцію «СИРЕЦЬ». Без його захисту ці нещасні люди приречені на болісну смерть. Тяжкі спогади прийшли в його голову - з місяць тому він у складі групи розвідників супроводжував торговців м'яса. І здавалося нічого не віщувало біди. Вже на підході до платформи, де ще недавно вони безтурботно обмінювалися із сусідами товарами та продуктами, чергові по станції виявили якесь копошення. При слабкому освітленні здавалося стіни, підлога і стеля зажили своїм життям. Сотні півметрових сороконіжок-мутантів рухалися на них, у химерному танці смерті. Залишки людських тіл і рваний закривавлений одяг красномовно вказували - вони потрапили на бенкет САТАНИ.
Хтось із бійців не витримав і почав поливати автоматними чергами навколишній простір. Страшний гуркіт закладав вуха, а коли незабаром закінчилися патрони та гранати, у хід пішли бойові ножі. Сили були явно нерівні, спостерігач у запалі бою навіть не помітив, як лишився сам. Все його тіло було поранено смертельними укусами, захисна регенерація насилу справлялася з отрутою підземних комах. І Х'же змушений був застосувати найпотужніше бойове вміння свого дару – коктейль холоду та жару. З його палаючих долоню одночасно вирвалися жовтий, що спіпеляв, і заморожуючий яскраво-білий протуберанці енергетичної сили. Після того як вселенський спостерігач Звір вичистив станцію від м'ясоїдних комах розвіднику довелося підірвати весь тунель, знайденою відразу вибухівкою, чудово розуміючи, що це лише відстрочить час нового нападу…
Розділ 6 Виживання продовжується
Блукаючи по завалених камінням та сміттям вуличках, я нарешті побачив знайомий силует того, що залишилося від готелю «Експрес». Над його її тріснувшим металево-бетонним каркасом кружляли незрозумілі істоти зовні схожі на величезних кажанів. Судячи з того, як їхні кола наді мною плавно звужувалися, небачені тварюки в мені побачили чергову жертву для розваги або довгоочікуваний обід.
Три короткі черги автомата, практично не цілячись і я відразу ж позбавив хижаків цих примарних апетитних ілюзій. Талант не проп'єш! - говорив мій армійський інструктор зі стрільби. Двоє з літунів цього земної пекла, глухо чмякнулися неподалік. Бажання подивитися на дивовижних звірят пересилили мій інстинкт самозбереження. Одне з них невдало напоролася на металевий штир розбитого балкона і сильно сіпаючись зависло вниз головою. Інша особина жалібно скигнула, згорнувшись калачем. Сірі шкіряні крила, гострі пазурі на кінцівках і витягнута морда нагадувала потворних горгулій, яких часто зображували в американських фільмах жахів. Зважаючи на все, мабудь у тутешньої флори і фауни були свої власні сценарії розвитку цивилізації.
Раптом тіло вмираючого мутанта різко вигнулося, і до моїх ніг вислизнув кокон, що ворушився, як виявилося, то була вагітна самка і вона перед смертю народила собі подібного монстра. Не знаю, що мене зупинило не розтоптати цей плід кохання хижих мутантів, мовчки поклав його в порожню сумку з-під протигазу. Згодом «горгулелюбство» зіграло зі мною злий жарт, бо на пронизливий писк цього голодного знайди стали злітатися його найближчі родичі. На щастя, вхід у метро «УНІВЕРСИТЕТ» був зовсім поруч.
Пробігши галопом через зруйноване фойє, я став обережно спускатися по заваленому сміттям ескалатору. У самому низу на мене «гостинно» чекали наглухо закриті шлюзові броне-двері, а отже треба шукати обхідні шляхи. Як там замполіт в армії казав: - «Ось до цієї позначки поповзете зигзюгом. — Не зигзюгом, а зигзагом, товаришу прапорщик. — Як скажу, так і поповзете! Так отож бо…
Локація станції метро "УНІВЕРСИТЕТ".
Стоячи на вахті сталкер Термінатор почув рівномірний стукіт у шлюзовій камері - знову якась дрань ломилася в захисні товсті ворота. Після недавнього нападу земляних черв'яків від їхньої станції залишилося трохи менше половини населення. Це були переважно жінки, старі дідугани та діти. Усього не більше сотні людей, а ще рік тому їх було близько семисот безгрішних душ.
За останні безрадісні роки проведені під землею, змінилося ціле покоління. Багато хто швидко загинув від холоду, голоду та хвороб, поки не навчився по-справжньому виживати. Пристосувалися харчуватися смаженими щурами та грибами, обмінюватися найнеобхіднішим з іншими станціями, робити вилазки на поверхню у пошуках зброї та продуктів харчування. Періодичні нападки мутованого звіра теж вносили свій кривавий внесок у демографію підземних людей. Ось і в нього колишнього полісмена, залишилася на руках осиротіла п'ятирічна онучка.
Величезні мутовані земляні черв'яки, чимось схожі на гусениць, з колючими наростами по всьому тілу та з шістьма лапами, раптово напали на їхню станцію через вузькі тріщини стін у ближніх тунелях. Заштукатурити їх усіх битим склом та цементом, не доходили руки і ось за розгильдяйство – кривава розплата. Раптова нічна атака привела в паніку всіх, включаючи дозорців, які не чекали нападу глибоко в тилу. Безладна стрілянина і нелюдські крики привели мешканців підземелля у дикий жах. Триметрові мутанти як земні удави заковтували чергову жертву і стрімко тікали для безпечного перетравлення їжі у свої нори. Тільки коли чоловік застосував, особисто зібраний багатоцільовий вогнемет і став безжально випалювати диких монстрів, їх нападки різко припинилися.
З того часу він і став Термінатором, а раніше він був просто рудим Германом. Здавалося, ще недавно життя було сповнене райдужних фарб - сім'я, друзі, походи на шашлики, маленькі амурні витівки і ось одразу світ змінився. По чийомусь ганебному недомислу - райдужний рай перетворився на безбарвне пекло, фарби світу стали тільки попелясто-сірі. Де кожне мутоване звірятко бачило в тобі шашлик, сосиску в тісті або хачапурі з м'ясом.
Усього на станції мешкало тридцять чоловіків - від дев'яти до сімдесяти п'яти років і лише сім досвідчених бійців-сталкерів. Сьогодні була його черга чергувати в дозорі, у напарника підібрався бородатий мужик Пашка, з рідкісним даром знайти що завгодно де завгодно і коли завгодно. Нещодавно тільки з його розгорнутою внутрішньою інтуїцією вдалося в руїнах колишнього вендиспансеру знайти дивом уцілілі медикаменти. Деяка частина звичайно була прострочена та зіпсована, але якщо немає гербового паперу – тоді пишемо на простому.
- Германе друже, ось смішне згадав: - «Приходить до мудреця чоловік і каже:
– Чому всі хочуть одружитись на незайманій дівчині?
Мудрець протягує йому дві цукерки: одна у фантику інша розгорнута і пропонує вибрати.
Чоловік вибирає розгорноту!
Мудрець в шоці! .. -Чому?
– А хто його знає що під тим фантиком. Може какашка якась?
І сказав йому мудрець: “Йди до біса звідси, таку притчу спортив”. Хахахахахахахах! Гигигиигг! А щоб тебе підняло і гéпнуло! Брате, по-моєму стукають по залізу морзянкою! Чуєш велетню, зному гуркіт? - пошепки сказав цей блазень, міцніше взявшись за обріз рушниці.
-Та ні, хто ж пропреться на ніч дивлячись, тільки самогубці чи мутанти-перевертні! Тобі мабуть, здалося пришелéпкуватий!
- Ти сам послухай, один довгий удар, три короткі - це сигнал sos! - не вгавав друг.
- А щоб тобі курка на ногу наступила! Давай чорт бородатий, підіймай мужиків, подивимося, що це за непрохані гості завітали…
Я вже зневірився стукати у ворота і з тривогою дивився на обрій – сонце невблаганно швидко опускалося вниз, дорога назад судячи з зловісних чавкаючих звуках нагорі обіцяла бути дуже проблематичною. Гермодвері зненацька з надривним скрипом відчинилися і у вузьку темну щілину висунулося з десяток воронених стволів.
- Тиць, моя радість! (Тиць-Приїхали!) Хто ти божа людина, чи примара комунізму? – голосно запитав рудоволосий чоловік, любовно погладжуючи саморобну базуку, судячи з помаранчевого ранця на спині та краників, вона явно плюється вогнем.
- Щодо божественного не знаю, але точно не комуніст, - відповів я швидко знімаючи протигаз і про всяк випадок піднімаючи руки вгору. Душа тріумфувала, я не один на цьому Богом забутому клаптику зараженої землі.
- Тю (тьху) на тебе! Проходь чоловіче, руки можеш опустити! Гостем будеш, чим багаті тому й раді, - прогугнявив бородатий мужик з дробовиком і ретельно просканував мене лічильником Гейгера. Всередині усі приміщення станції тьмяно освітлювалося лише відблисками багать, а почорнілі мармурові бюсти великих мислителів, розміщені по периметру, похмуро і здавалося з докором дивилися зі своїх ніш.
М'ясний запах від вареної юшки, приємно залоскотав ніс, мені чомусь одразу ж захотілося спитати. Добродії, а що в них у цих казанках варитися? Іноді все ж корисно бити внезнанні - можливо там свіже випотрошені криси, чи змії.
- Сідай біля нас красень, - запросила мене жестом пишногруда жінка у військовому комбінезоні. Судячи з фігури, в молодості за нею бігало не один десяток чоловіків.
- Мене звуть Олена Ковтун! Я комендант цієї станції, нещодавно наші мисливці підстрелили з десяток диких тушканів, пригощайтеся, повірте вони практично не вбирають радіацію і дуже поживні!
Мене щось боляче вкололо в серце, а де ж зараз моя сім'я – дружина, діти?
- Дякую за гостинність господарі, я теж не з порожніми руками прибув, - мовив я сухо і знявши важкий рюкзак з-за плечей, та почав витрушувати на підлогу безліч всіляких консервів, брикети хлібних галет і навіть цукерки.
Здивований вигук всього підземного населення прошелестів над головами і до нашого товариства приєдналися всі, хто був у цей час на станції. З найближчих картонних будинків вискочили худі бліді діти, два хлопчики та три дівчинки, через мить поживні хлібці з хрускотом та солодощі стали поїдатися цими за мизганими задоволеними мордочками.
- Звідки ця розкіш незнайомець? І як тебе звуть? – здивовано грюкнувши в долоні, спитала комендантка і кокетливо повела стегнами.
- Це довга історія я і сам до кінця не розібрався що за що! Скажу лише одне, у мене часткова втрата пам'яті – амнезія, пам'ятаю лише що мене звуть Андрієм, корінний киянин, жив із сім'єю на Борщагівці, що неподалік метро «Святошин» ...
-Цікаво-цікаво а далі? А щоб вас лиха біда стороною обходила…
-Отямився сьогодні вранці у глибокому протирадіаційному бункері, розташованому під ботанічним садом ім. Фоміна. Він добре захищений від ядерної атаки і набитий усякою всячиною від різної консервації до великокаліберної стрілецької зброї! Як там опинився непам'ятаю, що із сім'єю не знаю... якось так.
- Аж надто це схоже на кіно: - «Тут пам'ятаю, тут не пам'ятаю». Чи не засланий це
козачок зі станції «ЛУК'ЯНІВСЬКА», там була колись елітна в'язниця для обраних, навіть міністри з прем'єрами сиділи. Після катастрофи з уцілілих зеків створювалися цілі банди мародерів, і головна хаза їх була прямо на станції. Ці вилупки нічого не вирощували і не висаджували, тільки грабували та вбивали, ватажком цих відморозків була жінка на прізвисько Коса, чи через зачіску на голові, чи то через криваву стежку вбитих душ. Колись до війни, ця безвідмовна повія була підстилкою в одного багатія-олігарха.
- Досить балаболити, Пашка! Хоч ти мені і рідний чоловік, а трісну в лоба зараз, за балаканину - мало не здасться, - зі сміхом, припинила розповідь командирка, додавши:
- Бандитів - беззаконників цих, вибили зі станції назавжди об'єднаними збройними силами коаліції «ПЛОЩІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ» ще в позаминулого року. Вціліла лише жалюгідна жменька виродків, які досі ховаються по важкодоступних схованках і харчуються трупами з підземних цвинтарів.
- Та яка різниця, чим ми ризикуємо, ні сьогодні – завтра земні черв'яки чи інша гидота доконають нас усіх! Їжі мало, набої закінчуються, медикаментів вже немає! На «ВОКЗАЛЬНІЙ» торгаші ціни підняли майже втричі! На «ТЕАТРАЛЬНІЙ» ми не були вже цілий місяць, хоча запрошення на нові спектаклі давно отримали, - долинало з усіх боків невдоволені голоси мешканців підземелля.
- У вас що і театр є? - Здивовано запитав я із задоволенням поїдаючи смачний суп і потім весело додав:
- Саме зараз смішне згадав - «Заходить генерал перевірити, як справи в роті, а там якраз обід, та всі сидять сумні. Вирішив він підбадьорити солдатів: — Ну що, орли, добре годують? Мовчання. - Невже погано? Мовчання. — Виходить, гаразд? — Виходить добре. Входить погано». Не подумайте, це я не про вашу їжу…
- Ххахахаахха! Молодець смішно! Щодо театру, звісно, є! Під час атомної атаки, частина артистів із театру драми та комедії ім. Лесі Українки встигли спуститися в метро, потім до них приєдналися актори театру ім. Івана Франка та оперного ім. Тарас Шевченко. Дуже класні спектаклі показують, доводять часом до сліз, та й вхід прийнятний, лише 5 набоїв з носа. Тільки зараз і це для нас розкіш, - вимовив рудий здоровань про щось задумавшись, та потім прошепотів:
-Друже, ще щось смішне розкажи, бо ми тут у великій скруті та постійній печалі!
- Нема питать, цього добра в мене досталь, слухайте : - «Чому вас навчають в армії? — Картоплю чистити, сніг розгрібати. Загалом, якщо ворог нападе, ми зможемо і дорогу розчистити, і пожерти дати». Чого не смієтеся? Чи краще цей прикол: - «Чоловік на роботі, дружина вдома. Вирішила вона влаштувати чоловікові сюрприз — купила через інтернет шафу, вирішила сама її зібрати. Зібрала, все за інструкцією, все, де треба, пригвинтила-прикрутила, милується своєю роботою. Тут за вікном прогримів трамвай — шафа склалася як картковий будиночок. Дружина знову зібрала за інструкцією, знову трамвай — шафа склалася. Вирішила сусіда попросити допомогти. Сусід як був у сімейних трусах, так і пішов. Загалом, зібрали вони вже разом шафу, за інструкцією, як треба, знову трамвай, шафа склалася, сусід каже:
– Давай знову зберемо, я залізу всередину, подивлюся, що там не так…
Зібрали, сусід заліз у шафу, а тут повернувся чоловік. Дружина йому:
– А в мене тобі сюрприз! Він у кімнаті! Чоловік іде до кімнати, бачить — нову шафу, відчиняє — а там сусід! Чоловік, офігів, питає:
– Петро?! А ти чого тут робиш?
– Юро! Не повіриш! трамвая чекаю!»
-Хахахахахаахах! Гигигигигиигигиг! Хихиихихихихихихих! Це умора! Молодець! Давно так не сміявся,- долинанало з різних сторін.
Після цілком їстівної вечері з місцевих хвостатих мешканців, мої скромні подарунки були одноголосно розділені між членами громади. Потім ми випили запашний чай із їстівної плісняви. Хоч на перший раз було гидко на смак, зате бадьоро і місцеві кажуть, що дуже корисно. Потім усі жителі провели своєрідні збори.
-Хто за переселення людей нашої станції у бункер незнайомця? - прогримів у старий скрипучий мегафон голос комендантки. Більшість брудних, натруджених рук піднялося над головами, були там і маленькі дитячі рученята.
- Але тільки після ретельної розвідки наших сталкерів! - прогнусував дуже недовірливо бородатий Пашка.
- Так, точно я візьму з собою трьох бійців і рано-вранці разом з нашим гостем підемо на розвідку. Думаю, що до обіду маємо повернутися, - запропонував діловито Герман і подивився на командирку.
- Вирішено одностайно громадяни, всім окрім чергових варти спати, завтра буде важкий день, - голосно наказала жінка і штовхнула в бік чоловіка.
- А коли він був у нас легеньким? - зашепотів невдоволено Пашка, та покірно пошвендяв за дружиною.
Мені виділили картонно – дерев'яний будиночок. Спати треба було разом із Германом, можливо, мені ще не зовсім довіряли. Вже роздягнувшись, я почув тонкий писк. Як же я забув про дитинча горгульї? З протигазної сумки виглядала цілком невинна мордочка чудернацького примата.
- Маленькі вони всі симпатичні, - зло зашепотів рудий сталкер, - тільки ти дарма його не вбив одразу!
-На чоловіче, убий якщо не шкода, - я швидко підсунув йому сумку майже під ніс.
- Ні, не можу зараз, у мене в самого онука, єдина з рідні хто вижила після нападу мутантів. Ось підросте звірятко, тоді запросто, а зараз гріх не візьму. Краще дай йому сушеного м'яса і прибери з очей геть. Жертиме значить виживе, а ні отже доля у нього така – коротенька.
Інстинкт виживання був у звірятка на місці, з'ївши кілька шматків м'яса, горгуленя блаженно забурчавши, а потім одразу заснуло. А ось назву-но, його Гошей, подумав, я, провалюючись у примарний сон...
Розділ 7 Нові випробування
Паралельна реальність…
Ти бевзь! Низький потік плазми! Ти ніщо і звати тебе ніяк! Як смієш йолоп змінити наші плани щодо відродження ХАОСА, бо ми його діти та володарювання його – наше головне завдання! Ви загралися у своїх світах та реальностях! Ваші дивовижні експерименти над людьми зайве тому підтвердження! Спочатку ви бавилися з Атлантами і вони згинули в безоднях земних океанів разом з усіма своїми дивовижними технологіями! Потім заграли з індіанцями Мая і ті розчинилися у гранях реальності назавжди. Зараз ці жалюгідні чоловічки доживають останні години у підземних норах після свого ж самознищення! Що далі? Тільки ХАОС! І ось ми тут і зараз наш час! Нехай закінчиться те, з чого все починалося…
Локація коаліції всіх станцій.
Пересадочні вузли станцій «ХРЕЩАТИК», «ПАЛАЦ СПОРТУ» та «ЗОЛОТІ ВОРОТА» об'єдналися для взаємної допомоги та загального виживання. Десь знайшлися майстерні, десь склади зі зброєю чи продовольством, а на в найглибшій у станції «АРСЕНАЛЬНА» навіть законсервоване бомбосховище відкрили із усім необхідним обладнанням та спорядженням.
Як це було і до початку війни, коаліцію очолили бридкі чиновники що вижили, заздалегідь скориставшись точками запасного відходу. Безпеку організовували колишні генерали та полковники різних спецслужб і часто між ними як завжди, виникали непотрібні конфлікти, часом через дрібниці – просто показати у кого яйця крутіші чи пісуни довші.
Рада підземних комендантів знаходилась глибоко під площею Незалежності - звідси і назва всієї коаліції. Щомісяця відповідальні особи більшості станцій збиралися на раду для обміну новин, визначення ціни на паливо для генераторів, складання списків провіанту та зброї необхідної для життя під землею. Кожна станція мала певну функцію. Десь вирощували гриби, а десь свиней та щурів-хом'яків. Хтось ремонтував обладнання та зброю. А на станції «ШУЛЯВСЬКА» наприклад, взагалі виготовляли легкі дрезини та встановлювали нові рейки. На старому довоєнному устаткуванні заводу «БІЛЬШОВИК», який тимчасово спочив у епоху недорозвиненого капіталізму виробляли різноманітні ліхтарі та акумуляторні батареї. Заводу вже давно немає, а верстати працювали й досі і майже без несправності - вміли раніше будувати по совісті та розуму тупі буржуїни.
На станціях «ТАРАСА ШЕВЧЕНКА» та «ЖИТОМИРСЬКА» колись поряд знаходилися величезні склади харчових продуктів і після спеціальної санітарної обробки готову їжу можна було вживати майже без особливої шкоди. Хоча те, що люди їли до катастрофи з незмінним ГМО, було набагато шкідливіше для будь-якого організму. Кінцеві станції метрополітену такі як «АКАДЕММІСТЕЧКО», «ТЕРЕМКИ», «ДРУЖБИ НАРОДІВ» та «ГЕРОЇВ ДНІПРА» були бойовими форпостами з захисту від набігів мутантів. Чомусь саме на кінцевих станціях метро напади всілякої звірини були особливо жорстокими та частими, тому захисники отримували все необхідне зі значними знижками та в повному обсязі.
Була і своя підземна гордість – інтелектуальна станція «ТЕАТРАЛЬНА», де щотижня у вихідні проходили справжні спектаклі для дорослих та дітей. Станція «ВОКЗАЛЬНА», де всі місцеві та не місцеві бариги постійно влаштовували ярмарки, була загальноторговельною. Звичайно ж був і свій «зубний біль» - це станції, що виходять поблизу річки Дніпро, які постійно зазнавали руйнувань водними тварюками і щоразу якимись новими видами.
Величезні п'ятиметрові річкові в'юни, та ще більші соми з товстою пластинчастою шкірою, практично вижрали усіх жителів станцій «ВИДУБИЧІ» і «ПОШТОВА ПЛОЩА». Врятувалися лише ті, хто в паніці втік. Проходи у тунелях на виходах метро довелося підірвати динамітом. На «КОНТРАКТОВІЙ ПЛОЩІ» одного разу вночі, крізь зруйновану стіну втиснулися величезні, розміром із бульдозер мутовані черепахи та розірвали на частини, майже третину населення станції.
Тільки великокаліберний кулемет і ручні гранатомети назавжди заспокоїли цих майже нешкідливих плазунів. Двоє з монстрів виявилися черевистими самками і залишилися живими під обломками станції, мабудь досі там харчуються власними висококалорійними яйцями. Не давали нудьгувати мародери, шахраї та цигани, а як же без них. Дивовижна нація бродяг - ніколи ніде не працююча, і яка живе за рахунок ворожінь, азартних ігор та крадіжок у будь-який час та будь-де. Бродяча орда пістрявою сараною пересувалася від станції до станції з усім своїм барахлом і дітлахами, а головне ніколи надовго не затримувалася і ніколи не сумувала.
- Шановні коменданти Ради! Я як голова коаліції трьох пересадочних станцій хочу розпочати чергове засідання. Прошу вшанувати усіх загиблих за цей місяць мешканців метро встанням! Секретарю, зачитайте протокол засідання!
– Було заявлено 15 важливих проблем від 19 станцій. Шестеро представників Підземки у призначений час не з'явилися, зв'язку з ними поки що немає. Першим прошу заслухати коменданта станції «ДНІПРО» Ільницького, кажи Валентине!
- Колеги, шановне панство, друзі! Ви добре знаєте, скільки нами було зроблено спроб перебратися на лівий берег для розвідки і всі вони закінчувалися плачевно. Мости над нашим Дніпром усі безповоротно зруйновані, радіоактивна вода піднялася понад п'ять метрів. Природа ніби розлютилася, народжуючи все нових хижих мутантів. Щойно відбилися від горгулій, так напали в'юно - соми, впоралися з ними, зіткнулися з рослинами, що повзають… ненаситними п'явками, гігантськими черепахами і навіть псевдокарасями, що зрідка виходять на землю. Загалом не дають нам ці тварюки розслабитися ні на хвилину.На сраній козі хрін під'їдеш! Але ось нарешті наші звукові та світлові сигнали почули вцілілі люди, по той бік річки. Наші невтомні спостерігачі нарешті побачили геометрично правильно розташовані димні багаття. А мій товариш-розвідник зі станції «ДРУЖБИ НАРОДІВ» Щур Вадим, теж їх бачив тільки з іншого берега. На жаль, його немає серед нас зараз - він готує бойовий заслін проти чергових збожеволілих монстрів, навіть тунелі на «ВИДУБИЧАХ» довелося спішно підірвати. А щоб їх Морана побила!
- Що ви конкретно пропонуєте, коллега? Адже всю останню групу наших розвідників- знищили річкові водорості, що плюються кислотою. На жаль, того разу їм не допомогли ні пожежні костюми, ні плавальні засоби. Органічна хижа суміш цієї фауни, пропалила весь наш посилений захист геть-чисто!
-Я пропоную нам інший варіант - переправитися повітрям!
-Але як? Адже у нас немає потрібних фахівців, та й сировини теж! Що ви собі нафантазували?
-Ха-ха, панове! Вже є, знайшовся унікальний фахівець на станції «ДОРОГОЖИЧІ», правда він самоучка, але дуже талановитий. Він там вважається зброярем, прізвище - Демчуков, запросто може з підручних засобів зібрати будь-що, та з чого завгодно.
-Добре приймається, виділимо все необхідне, що там далі за протоколом, секретар?
- За нашими даними, нажаль останнього коменданта цієї станції Ротова Юрія з'їли гігантські сороконіжки.
-Так шановна порада, я як начальник безпеки коаліції наводжу довідку - минулого року їхні розвідники на чолі з комендантом ходили на обмін і зазнали нападу підземних мутантів. Станція підірвана, вцілів лише їхній легендарний сталкер Звір, вони й досі виживають досі за рахунок його вилазок та вмілого захисту охорони.
Там в живих залишилися в основному люди похилого віку, жінки і діти всього не більше сотні людей, на даний час станція «ЛУК'ЯНІВСЬКА» для них намертво заблокована. Ні, не мутантами, все заміновано цими зайдами - мародерами.Сто чортів їм в печінку! Вражі діти!
-Я як голова Ради - Соломенко Ігор, пропоную направити наших найкращих бійців і вивести всіх, хто вижив із цієї станції. Сотні людей ми якось прогодуємо! Заперечень нема? Переходимо до наступного питання…
Локація станції метро "Університет".
Гучні крики і безладна стрілянина підкинуло моє тіло пружиною. Вискочивши на платформу станції, я побачив у світлі вогнищ, фігурки бігаючих людей і величезні слюняві тіла земляних черв'яків. У їхніх ненаситних черевах періодично зникали захисники станції з передсмертними вигуками та прокльонами.
-Най би їх пранці з’їли! (пранці - сифіліс) Усім на поверхню! Ми тварюк не втримаємо! - заволав не своїм голосом велетень Термінатор, люто поливаючи монстрів із самопального вогнемету.
– А шоб тобі булька з носа вискочила! Там же радіація! Захисних костюмів на всіх не вистачить! - закричала істерично у відповідь коменданша.
- Чорт із ними, з костюмами, від радіації нескоро здохнеш, а від мутантів прямо зараз можна, - відстрілюючись від чергового повзучого гада з двоствольного обрізу, промовив бородатий чоловік, кинувши у загарбників гранату. Пролунав вибух, що позакладав вуха.
Приєднавшись до захисників, які щільно стояли стіною, я став короткими чергами нашпигувати живих товстих «сосисок» кулями. Великі мутовані туші не поспішали вмирати. Навіть перебиті навпіл половинки тварин розповзалися в різні сторони, намагаючись ухопити чергову жертву. Лише шквальна вогненна стіна сталкерської зброї тимчасово захищала нас від смерті, але і її запас витончився. Повільно задкуючи назад, ми всі відступали до виходу. Я встиг зібрати всі свої гранати у зв'язку і вже приготувався підірвати вихід до ескалаторів. Уцілілі університетівці, зі своїм нехитрим скарбом і з дітьми на руках були вже нагорі.
- A, cобача кров, підривай! Внизу живих людей точно немає! - викрикнув чоловік комендантши, що виходив останнім.
Все його тіло було вкритесмердючим слизом та кровью, ніби його не переваривши повністю, виплюнули до дола. Вже перед самим кидком вибухівки, я відчув як щось ударило мене в спину - це дитинча горгульї прямо з сумки вчепилося в мене, своїми слабкими лапками просячи захисту. Довелося запхати його за пазуху, від гріха подалі...
Локація метро станції «ДОРОГОЖИЧІ».
Х'же вдалося нарешті переконати більшість підземних жителів все-таки переїхати з обжитих місць в союз підземної коаліції. Головним завданням було пройти поверхнею з найменшими втратами. По самих тунелях метро прогулятися легко, точно не вийде, сусідня станція «ЛЬВІВСЬКА ВОРОТА» будувалася однією з останніх, з порушенням усіх технологій та неприхованого злодійства. Нагорі станції розташовувався ще до війни, нікому не потрібний торговий центр "ЦЕЗАР", ще й з декоративним басейном.
Під час ядерного удару більшість станцій, що були ближче до епіцентру вибуху вціліли, а ось ця, що стояла на більшій відстані, завалилася відразу. На найближчій до неї «ЛУК'ЯНІВСЬКОЇ», ще недавно мешкали мародери, але після нещодавньої спецоперації коаліції, де доклав руку і наш спостерігач, кількість моральних виродків, поживитись за чужий рахунок на 99% скоротилося. Тільки ж підлі бандити, що залишилися живими, перестрахувалися і понатикали всюди всілякі вибухонебезпечні штуки. До речі залишки цих покидьків й надалі зрідка влаштовувати засідки неподалік…
Глава 8 Евакуація підземних жителів
Спостерігач Х'же вів свою численну групу дуже обережно. Діти хникали, не звикнувши до яскравого сонячного світла, жінки тихо голосили. Через протигаз було пристойно порушено кругозір місцевості, і його довелося зняти. Радіації він не боявся, та й фон був цілком помірним. Найстрашнішим виявилася радіоактивна флора та фауна. Зброяр, що брів у тилу групи, подав знак небезпеки. Розвідник завів мандрівників у наполовину зруйнований будинок із проржавілою вивіскою «СІЛЬПО» і призначивши дозорців, вискочив із укриття. Як виявилося дуже вчасно, довкола чоловіка химерними зигзагами закружляли панцирні кабани.
Невідомо яким чином, але радіація повністю змінила їхню жорстку щетину на майже броньовані пластини, а кількість кликів збільшила в десяток разів - така собі акула на коротких ніжках. Вбити їх було дуже складно, монстри всеїдно поглинали і отруйний плющ, і собі подібних мутантів. А одного разу сталкер побачив, як дорослий самець панцирника, захищаючи потомство, роздер з десяток горгулій, що намагалися поласувати їхніми дитинчатами - молодою кабанятинкою. До речі м'ясо панцирних кабанів і щур - хом'яків з незрозумілих причин не вбирало радіацію і було цілком їстівним.
-Ну що старий, повоюємо? - вигукнув зло Звір і ретельно прицілився у ватажка зграї.
- Від старого чую! - відповів спокійно зброяр і кинув у гущавину шаленою зграї, саморобну шумову гранату. Не чутний для людського вуха низькочастотний вибух розкидав мутантів, наче зграйку полохливих риб. Жалобно хрюкаючи, ці сухопутні піранії розчинилися серед почорнілих руїн на певний час.
- Чого балухи вилупив? Та є ще порох у порохівницях, - майже весело промовив Демчуков і подивився в далечінь.
Йти далі через величезне дерево-п'явка, що розрослося неподалік, і укол шипів яких миттєво приводив до паралічу м'язів і болісної смерті, небеспечно. На жаль прямий шлях до станцій коаліції був геть-чисто закритий. Залишалося йти в обхід до метро «УНІВЕРСИТЕТ». Нічна прохолода київських зруйнованих вулиць була сповнена всіляких неприємних звуків. В основной вони були гастрономічні - або ревіння хижака або хрип жертви. Досі ніхто з підземних жителів не наважувався прогулюватися під місячним світлом, але повертатися на зруйновану станцію особливого бажання ні в кого теж не було.
Збившись у купку, півсотня різношерсто одягнених і озброєних людей дивилися на мене з надією. Не у всіх були костюми та протигази, кожен ніс у руках те, що встиг у паніці схопити. Рахунок їх життя на небезпечній поверхні йшов уже на секунди.
Ось така вона фортуна або мінливості долі, ще вчора мені було нудно працювати в офісі і ламати очі комп'ютерними відблисками монітора, а сьогодні я вже став справжнім сталкером Київського метро.
- Германе! Пашка! Ви зі мною в дозор, решта чоловіків зі зброєю замикає тил, дітей і жінок по центру і дивитися всім навкруги уважно! - скомандував я, почуваючи себе справжнім полководцем. Висвітлюючи тьмяним ліхтариком дорогу, впевнено пішов у бік свого, а тепер уже спільного бункера. Для підняття настрою розповів актуальнийдо цього переходу анекдот: - « Два естонці стоять біля дороги, що спускалась з пагорба. Повз проноситься велосипедист без голови.
Ейно: О-о!
Яак: Та-а!!
Повз проїжджає другий велосипедист без голови.
Ейно: Що це?
Яак: Феллосиппедист пез головви
Повз проїжджає третій, четвертий, п'ятий велосипедисти. І всі без голови
Ейно: Очевидно, поспішають, втрачають голову.
Яак: Я думаю, що це фелогонкка. Але чому вони всі без голлів?
Ейно: Я так думаю, може ти перекладеш свою косу на прафе плече»…
Локація коаліції всіх станцій.
- Комендант станції «ГОЛОСІЇВСЬКА» що ви там говорили про ходячі карасі?
-Куц Володимире шановний, повторюю ще раз, це принципово - не карасях а коропах, що виповзають на землю. Ми вже давно навчилися їх виманювати з Голосіївських озер, причому на живу приманку, а потім після гарпування та копчення вони цілком придатні в їжу, лише голову з отруйними шипами треба викидати. Якщо нам усім постаратися, то зможемо постачати всі лінії метро додатковим рибним продуктом, причому не менше 100 кг щотижня.
- Та це чудово! Молодець файний рибалка! А що у нас із проектом з «ВИСТАВНОГО ЦЕНТРУ» комендант Барахович Олександр, не втрапили в халепу, доповісте зараз?
- Все в повному порядку, голова Ради! Територія виставки дивним чином виявилася майже не забруднена радіацією і ми все що змогли засіяли картоплею.
Є правда певні труднощі щодо добовоїохороні, щодня нам доводиться відстрілювати всяку травоїдну живність. Нещодавно наші розвідники побачили тварюку дуже схожу на гігантську «медоїдку». До речі якщо тільки не брешуть, то розміром вона була з дикого кабана. Але дуже сподіваюся ми все ж таки запустимо ультразвуковий прилад відлякування, зроблений зброярем Демчуковим і стане легше.
- Так вже втішили, а щоби пуп той вилисів у монстра, як від маку ступацього, тільки нам цього не вистачало для повного щастя. Відчуваю всіма фібрами душі, що давно артилерію треба відновлювати, яку наші пошукові команди на колишніх військових складах відкопали, парочка гармат нам би точно не завадили згідно нинішнім реаліям.
-Ігоре Анатолійовичу, не переживайте так, ми не підведемо! На будь-який болт шайбу накрутимо і потвору здолаємо.
- Так – так вірю, командир загону розвідників, Галака Владиславе, через скільки ваша бойова група зможе вийти для евакуації людей зі станції «ДРОГОБИЧІ»?
-Через годину ми будемо на поверхні! Не підкачаємо вас голова Ради. Доставимо всіх у найкращому вигляді!
- Дозволяю вам взяти все, що вважаєте за необхідне! Головний комендант – видайте спорядження з наших резервів. Матері твоїй ковінька...
Група втікачів повільно продиралася, крізь стіни, що завалилися та глибокі розломи в асфальті. Двічі їм довелося відбиватися від зголоднілих горгулій і один раз від зграї шестипалих собак, вже наближалася ніч, а за нею нові кошмари.
- Слухай Звіре, а як тебе звати насправді? - спитав зброяр, майже любовно погладжуючи саморобну базуку. Ця багатоствольна ручна гаубиця була гордістю майстри. Зблизька вона напевно могла розірвати псевдоносорога навпіл, що якось і продемонстрував Демчуков наочним прикладом, вбивши цью тварюку, що ломилася під їхні шлюзові двері.
- А тобі не байдуже! - відповів через деякий час спостерігач, уважно оглядаючись на всі боки.
- В принципі мені все одно, тоді краще скажи, як думаєш, чи є БОГ на небі і якщо є, то чому йому на нас чхати, рабів божих? Знову мовчиш? Ну слухай анекдот, може він тебе розшевелить:
« Збори рабовласників у Стародавньому Римі
Виступає найстаріший і найдосвідченіший рабовласник:
— Колеги, всі ми знаємо, що праця рабів є малоефективною. Нам потрібні реформи!
Молодий та прогресивний рабовласник:
— Пропоную платити їм зарплатню, але перестати годувати та одягати.
Збори:
- Хороша пропозиція!
Молодий рабовласник:
- Пообіцяти відпустку.
Старий:
— Краще взимку. Потрібно встановити графік.
Збори:
- Хороша пропозиція.
Молодий:
— Вигадав. Ще потрібна іпотека, споживчі кредити та страхування.
Старий:
— Але ж виходить те ж рабство!
Молодий:
— Зате гарно запаковано.
Збори: Прийнято одноголосно!»…
Паралельна реальність.
Яскраво-жовті блискавки змішувалися з різнокольоровими вогняними кулями, утворюючи махрові калейдаскопічні протуберанці. Гострий давно забутий біль розривав на частини протоплазмове примарне тіло Найсвітлішого. Діти Хаосу застосували свою найдавнішу зброю відплати, просякнуту ненавистю, злістю та самою сутністю смерті. До цього часу безсмертний Орс болісно розпадався, перетворюючись на дрібні частинки космічного пилу. Але його зникнення було не марним - воно відгукнулася судорожним нервовим болем по всьому неосяжному тілу міжгалактичного простору. Ланцюгова реакція граней реальності стала розростатися на всі сторони, немов хвилі від кинутого у воду каменя. Тепер неперевершеному Творцю треба було знову воскреснути у новому для нього призначенні.
Розділ 9 На шляху до спасіння
Я обережно продирався крізь зруйновані стіни, а ззаду в протигази глухо сопіли решта. Вночі і за слабкого місячного освітлення досить важко було орієнтуватися. Несподівано наші допотопні ліхтарі позначили в тьмяній темряві незрозумілий рух. Мій уже старий знайомий - псевдоносоріг захоплено запліднював собі подібну самку. Те, що це був саме він, чітко вказували шрами, що світилися по всьому тілу і зламаний роговий відросток біля верхньої пари очей. Як виявилося незабаром, мутант міг бачити в темряві лише нижньою, третьою парою очей, середня ж уловлювала лише тепло живого харчового ланцюжка - своєї теплокровної жертви.
Судячи зі злого голодного гарчання, люди до неї теж входили досить гармонійно. Не знаю, чи зумів би я проміняти ситну вечерю на звичайний секс, але схоже цей мутант був більше гурманом. Скинувшись із самки, монстр розлюченно кинувся в наш бік, а його явно незадоволена подруга слідом за ним. Це жах! Ніщо не могло б зупинити цей швидкий поїзд. Ми майже всі просто впали у м'язовий ступор. Те що сталося потім, ще довго снилося мені ночами моторошним кошмаром.
Зі страшним тріском провалився занедбаний асфальт. За метр від нас утворилася десятиметрова вирва, з якої вилетіли хащі якихось відростків, що світились наче гирлянди на різдвяній ялинці. Довгі волохаті щупальця чи то павука, чи кальмара охопили одночасно двох мутантів і почали затягувати їх до себе в саму середину. Потужні круглі липучки намертво в'їлися в товстий панцир жертви, який і кулі автомата не брали, потім підтягли цей видобуток до величезної смердючої пащі. Що дивно, щелеп с іклами у ній не спостерігалося, зате там знаходилася бурхлива органічна кислота, яка живцем перетравлювала бідних звіряток. Морда - що й возом не об’їдеш! Навіть не уявляю, яких розмірів було підземне чудовисько, що зуміло вільно перетравити двох дорослих мутованих носорогів…
Локація метро станції «ДОРОГОЖИЧІ».
Х'же раптово відчув мерехтливу ауру обранця і те, що йому загрожувала смертельна небезпека. Адже за завданням найсвітліших тільки він міг активувати бойовий арсенал цього чоловіка. При переміщеннях у гранях реальності, лише посланці мали унікальні методи захисту. Тепер же напівбогу треба було не тільки врятувати сталкера, але й вчасно направити його до своєї кінцевої мети - виявлення таемне переправлення золота через портал у світ Лорів - його світ.
Настала глибока ніч, їхній значно поріділий загін втратив ще трьох мандрівників, які ненароком оступилися в яр із кислотою. Базука зброяра гучно перетворила на м'ясний фарш чергового невідомого монстра, мій автомат в котрий раз позбивав на льоту, щось гидке та крикливе, а йти ще залишалося чимало. Попереду знову чулося ревіння мутованих тварин. Такої запеклої сутички спостерігач не бачив уже давно. Орда горгулій стала масовано пікірувати у бік університетських будівель у відповідь лунали постріли з автоматичної зброї. Там були люди, швидше за все військові та їм явно потрібна допомога!
- Зброяр Володимире! Ти за старшого! Потрібно негайно допомогти цим людям!
- А щоб тебе негри покусали! Добро Звір роби як знаешь, я тут сам упораюсь,- відповів невдоволенно чоловік, поповнюючи боєзапас. Та на жаль, сталкер трохи запізнився, група військовослужбовців була повністю знищена, ніч - пора мутантів, а не людей. Поруч хтось застогнав. Жилистий, високий воїн перев'язував своє здерте плече і грубо лаявся:
- A, cобача кров! Кров би тебе нагла заллєла сучий ти сину, та щоб тебе муха вбрикнула!
- Хто ти друже? Я зараз бачу на плечі емблему служби безпеки Коаліції! Ти один с них?
- Так сталкер, я командир групи розвідників Владислав Галака. Нам треба терміново евакуювати людей із метро «ДОРОГОЖИЧІВ», а головне вивести майстра-зброяра Демчукова, знаєш такого?!
- Володю-шульгу? Тебі пощастило служивий, нікого вже рятувати не треба, він за кілька метрів звідси. Та й людей зі станції я вже почав виводити! Там нещодавно таке почалося, що словами не описати...
- А щоб ти сказився! Так ти і є легендарний Звір, що розриває мутантів голими руками?
- Ну, це звичайно явні перебільшення! Поголос! Хоча мене насправді так кличе тутешній народ. А зараз обіпрись на мене і пішли до решти мешканців метро…
Локація коаліції всіх станцій.
- Увага! Секретарю Андрію, підбивай останні підсумки і закінчуй ці збори, ніч вже на дворі! Мозки геть не працюють, - втомлено промовив Соломенко Ігор, випиваючи, напевно, десяту чашку розчинної кави за цей день.
- Добре, я закінчую зібрання! На сьогоднішній день, найкраще забезпечена Куренівсько-Червоноармійська лінія метро – виключаючи станції «ПОШТОВА ТА КОНТРАКТОВА ПЛОЩІ» де, як ви знаєте, був жахливий прорив в'юно – сомів. Шановні побратими, всі інші майданчики забезпечені необхідним майном практично на вісімдесят відсотків. Хочеться відзначити, крім усього іншого, наших передовиків виробництва – Голеню Олександра Євгеновича та Мішнева Володимира Семеновича, а також найстарішого, коменданта станції «ОБОЛОНЬ» Щукіна Олега Борисовича, який збільшив виробництво однойменного пива на п'ятдесят відсотків і це на практично «убитому» обладнанні колишнього заводу.
Молодець комендант станції «ОЛІМПІЙСЬКА» Громико Володимир Степанович, який зумів зібрати колишніх спортсменів майже із усіх станцій метро та провести першу підземну Олімпіаду на спеціально підготовлених площах. Щоправда, обійшлося це задоволення нашому сумісному бюджету недешево.
- Головне ми зацікавили нашу молодь спортом та стимулюємо загальний здоровий спосіб життя! Продовжуйте секретар Гусак!
– На жаль, Святошинсько – Броварська лінія до самої станції «ДНІПРО» забезпечена на шістдесят відсотків усім необхідним. До речі, скурботно повідомляю - немає вже більше доби новин зі станції «УНІВЕРСИТЕТ» наші розвідники ще не повернулися! Нас це дуже турбує!
Але є і добрі новини! Отримано нарешті дві нові дрезини зі станції «ШУЛЯВСЬКОЇ» та налагоджено ремонт дизельних генераторів на «БЕРЕСТЕЙСЬКІЙ». Ще розвідники-пошуковики знайшли розбиті верстати з авто-ремонтного заводу, дещо на щастя вдалося відновити. На станції «ВОКЗАЛЬНИЙ» проведено черговий речовий ярмарок і ми нарешті засобами коаліції придбали газоперетворювальне обладнання зі старого заводу «ЛЕНІНСЬКА КУЗНЯ». Дуже сподіваюся, що зможемо успішно побудувати і потім згодом наповнити газом наш перший літальний апарат.
- Так досить… остогидло нам сидіти крітами під землею, настав час уже з висоти оглянути околиці. Наші фахівці переконані, що напевно ще можуть бути місця без плям радіації і навіть люди, які вижили. Продовжуйте секретар сібрання!
– Найбільше нас турбує Сирецько – Печерська лінія. Вона найкоротша і проблематична. Після повного знищення крайніх станцій «СИРЕЦЬ» та «ВИДУБИЧІ» через прориви мутантів, на станції «КЛОВСЬКІЙ» невідомий вірус вклав у ліжка майже половину мешканців і тепер на цій гілці оголошено медичний карантин. На метро «ПЕЧЕРСЬКА» часто помічаються масові галюцинації та випадки несанкціанованого виходу на поверхню, без захисних костюмів.
- Що скаже начальник внутрішньої безпеки Петренко? Говори Анатолію Прокоповичу!
- Шановні колеги та друзі Наші оперативники переконані, що це найімовірніше випадково запрацювала підвальна апаратура у колишньому виборчому центрі столиці. Ще до війни тут використовувалася подібна імпульсна техніка для психологічної обробки людських мас. Вірус також не виключаємо - міг залегко вирватися з яких небудь фармацевтичних лабораторій. Адже не секрет – імпортні фармацевти щороку штампували нові бацилі, разом із новими ліками. Шукаємо посилено протиотруту! Наші лабораторні ескулапи ночі не сплять…
- Добре панове - енд товариші! Закінчуемо зібрання до початку наступного місяця. Abyssus abyssum invocat — Безодня волає до прірви! Всім спокійної ночі. Вранці сподіваюся що будуть новини зі станції «ДОРОГОЖИЧІ».
Локація метро станції «ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ».
Група під керівництвом спостерігача Х'же теж втратила чимало життів. Загинув командир розвідників, було серйозно поранено зброяра, пошкоджене тіло небесного посланця теж потребувало самовідновлення. Постійні нападки нічних хижаків змусили змінити весь маршрут і діставатися станції «ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ». Вже на підході до метро, на них вкотре напали монстри кішки-летяги.
Почало світати, неподалік чулися безладні автоматні постріли, але повернутися назад, ні сил, ні бажання та й патронів, ні в кого вже не було. На останньому подиху група мешканців підземелля нарешті дісталася входу бункера. Попереду чекала їжа, вода та захист, а позаду – похмурий ХАОС та смерть.
Мій летючий талісман Гоша пронизливо запищавши, попросився погуляти на волю. Нічні хижаки кішки-летяги облюбували територію місцевого Зоопарку і намертво застовпили всі підходи, що його оточували. Вони беззвучно планували з неба і плювалися отруйною кислотою і як тільки людина скидала одяг, підло жалили хвостом у незахищене місце. Укус був паралізуючим або смертельним, залежно від кількості прийнятої отрути. Потрапити кулями в цих спритних бестій було вкрай складно. Черговий фортель мінливої удачі змінив маленький голодний горгуленя Гошка. Він пронизливо запищавши, люто кинувся добувати собі їжу. Чи то його пронизливий писк був небезпечним попередженням, чи він сам по собі таїв загрозу, але летяги, як горобці, кинулися в розсипну. Інстинкт кровної ворожнечі цих різних видів допоміг уціліти й нам і як виявилося іншій групі підземних жителів під керівництвом легендарного сталкера Звіра. Чомусь на думку прийшла армійська байка: - «Солдати діляться на дві категорії: одні кидаються в рукопашну, інші — врозтіч». Та зовсім недолугий але актуальний анекдот : - «Був сьогодні на прийомі у психолога. Докладно розповів йому про своє життя. Плакала... ледве заспокоїв.»
Застосувати свою приховану магію на очах всіх, спостерігач Х'же він же Звір на жаль не мав жодного права. Витративши весь свій боєзапас «дорогожці» нарешті дісталися кінцевої мети - нової станції метро. В останній момент атакуючі нічні хижаки чогось злякалися та убралися додому. Спустившись з уцілілими мандрівниками по іржавому ескалатору, та з пораненим зброярем на руках, Х'же побачив, що їм біжать назустріч озброєні дозорці. Спостерігач зупинився та замріявся про божественний залишок свого плазмового життя в цій людській подобі. Останнім часом він дуже хотів повністю відчути незрозуміле почуття земної любові. Іноді напівбог відчував себе розділеним на два початки - половинки, що шукають один одного і з'єднуються воєдино. Він не розумів, що відчуває окремо жіноче тіло і як без нього живе чоловіче, адже Х'же складався з обох...
Розділ 10 Мутанти атакують
Паралельна реальність…
- О Найсвітліші Лори! Величезне горе спіткало наш світі та всі наші реальності Жахлива непоправна втрата одного з нас – найстаршого Орса, внесла катастрофічні наслідки у кармічному ланцюзі буття. Підла підступність вищих адептів Дітей Хаосу завдала непоправної шкоди нашій світобудові. Ми всі близькі до початку кінця – первинному ХАОСУ…
Локація метро станції "УНІВЕРСИТЕТ".
Радісні вигуки і щасливі сльози на щоках людей приємно гріли моє серце. Від побачених, та давно забутих на смак харчів у багатьох жінок траплялися невеличкі істерики.
- Так - так, Андрюха! Ти прямо шейх якийсь із заморської казки, - захоплюючи бурмотів рудий сталкер, тримаючи в руках абсолютно новий, у мастилі, кулемет.
-Скоріше Алі-Баба і сорок розбійників чи може Джин, - сміючись сказав бородатий, продовживши, - ось нас якраз приблизно стільки і залишилося живими. До речі анекдот згадав: - «Знайшов чоловік чарівну лампу, потер її.
Вискакує Джин і каже:
- Виконаю будь-які 3 бажання.
— Ну, давай по чарці вип'ємо. Посиділи, випили, через годину мужик знову тре лампу, замовляє по чарці. Посиділи, випили.
За годину знову тре лампу. Джин:
- У тебе залишилося останнє бажання.
- Давай ще по чарці
— Це ж останнє бажання! Загадай щось краще! Наприклад, світ у всьому світі.
— Неї, давай по чарці
Посиділи, випили. За годину Джин вилазить з лампи і каже:
- Гаразд, загадуй четверте…» Гигигигигиигг! Хахахахахахахахх! Гигигигигиигг!
- Досить гиглити, не на часі! Наразі нас всього нас сімдесят вісім і третина з них може вже тримати зброю, – підвела сумний підсумок комендантша Олена і стурбовано додала:
- Андрію, якщо ви не проти, то я зі своїм чоловіком проведу повну інвентаризацію всього майна, щоб знати надалі до чого нам усім бути готовими.
- Так звичайно! Розпоряджайтеся на здоров'я! Будьте і тут головним воєначальником.
Ви ж краще за мене знаєте, як тут виживати, - промовив я, побачивши, як жінка зі своїм бородатим чоловіком попрямували в далекі тунелі сховища.
Як же моя ненаглядна дружина? Чи побачимось ми знову? Чи діждуться мене діти та невгамовний рудий кіт Тимофій?
Локація метро станції «ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ».
Спостерігача Х'же що спливав кров'ю передали місцевим знахарям. На щастя на цій станції були справжні цілителі-лікарі, які дивом вціліли в будинках медуніверситету ім. Богомольця. Тіло сталкера безперервно свербіло, майже миттєво зцілюючись від отруйних уколів летючих мутантів. У неземного розвідника тіло було лише прикриттям-одягом, але він наскільки звикся до нього, що готовий був прожити в ньому залишок свого людського житя.
Локація коаліції всіх станцій.
- Секретар ради коаліції Гусак Андрій, прошу доповісти протокол сьогоднішнього
позачергового засідання! – голосно розпорядився голова ради і підняв руку для заспокую всіх інших членів сібрання.
- Добре, шановні добродії! Доповідаю! На порядку денному ми маємо лише два питання:
1. Наші основні дії щодо групи уцілілих мародерів, які здійснюють постійні диверсії в тунелях метро, що приводить до значних руйнувань, а інколи і загибелі наших співгромадян.
2. Час відправлення нашого експериментального дирижабля через річку Дніпро, до лівобережних станцій «ДАРНИЦЯ» та «ОСОКОРКИ», де наші розвідники виявили димові сигнали від уцілівших людей.
- Я, як начальник служби внутрішньої безпеки, пропоную випалити це «осине гніздо» мародерів бензином, а бабу їхню, цю прошмандовку, прилюдно посадити на кіл! Дістала вже всіх хвойда, ця літня хльорка-революціонерка Коса!
- Прокоповичу, будь-ласка будьте стриманішим! Ви спочатку спіймайте цих «невловимих месників»! Її озвіріла банда дуже добре знає системи всіх комунікацій та вентиляційні шахти і тому ці шибеники (той, хто заслуговує шибениці), завжди прослизають крізь наші пальці. Цей невловимий «Махно» у спідниці хоче якщо не безмежну владу, то загальну анархію на всі лінії метро. А кіл у дупі, лише принесе їй задоволення, за нашими даними вона єдина жінка в банді, - додав начальник зовнішньої безпеки Мельник, розкурюючи козацьку люльку.
- До речі, мої бійці нещодавно взяли її заступника. Цей тюхтій Чухонець, відразу ж обісрався від шумових гранат, а потім багато чого цікавого виклав про їхнє вільне життя. Загалом там Содом та Гоморра у букеті з Калігулою буде. Вони всі ховаються там в покинутих ще сталінських штольнях, біля самого Дніпра. Отож мені дивно, що водні монстри майже їх не чіпають, чи приймаючи за своїх одноплемінників, чи через напхані повсюди протипіхотні міни.
- Так, колеги, за нашими даними у покидьків є дуже тямущий мінер Вітька – Воша. Загалом до війни цей мерзотник тримав нічний клуб і одночасно приторговував наркотою для спритних бандюків. Почнемо до них ломитися без підготовки втратимо наших бійців! Найкращий вихід із ситуації – це грамотні засідки по всій лінії метро.
- А щоби нижче пояса зціпило його за пупа, де зараз перебувати цей Чухонець? Може обміняємо його, на щось корисне для нас? - не вийде? Чому?
- Та пристрелили його мої воїни, аж надто багато нашого люду через цю підлоту загинуло!
- Що ж, «баба з воза – кобилі легше»! Значить обмежимося поки що засідками. Перейдемо тоді до другого питання! Зброяр, доповісти готовність повітряного корабля!
- Ну, шо тута-тама доповідати? Летіть він зможе, запевняю. Мотори на ходу, газ цілком навіть підходящий. Оболонка що доставлена зі станції «НИВКИ» просто диво, зробили умільці на совість. Пробний підйом та спуск відпрацьований на відмінно, екіпаж екіпірований майже повністю. Потрібно буде - сам стану за штурвалом!
- Кого призначимо старшим по польотах, колеги? Мішнєв Володимире, що скажете?
- Як головний аналітик спільноти, пропоную кандидатуру сталкера Звіра! Він нещодавно прибув, але вже відпочив і оговтався від численних ран.
- Голосуємо! Прийнято одноголосно! Пробний політ призначимо на завтра о 6.00 тільки коли буде попутний вітер! Допоможи нам Боже!
- Так, ще одне! Секретар обов'язково додайте до списку необхідного монтажу - великокаліберні кулемети. Наші постачальники с тиждень тому, зуміли нарешті витягнути їх із залишків бойових гелікоптерів на території заводу ім. Антонова, але дуже шкода, що цього разу не обійшлося без людських жертв. Мутантів там до біса…
Локація станції метро «Університет».
Сон був настільки реалістичним, що я прокинувся у холодному поті. Ми з дружиною тоді відпочивали в Криму. Найкрасивіший краєвид навколишніх гір, вкритих пахучими сортами кипарису та ялиці, викликав дике захоплення та літній настрій. До засмаглих ніг прекрасної оголеної німфи підкочувалися пінисті хвилі і знову тікали назад. Дикий пляж біля підніжжя гори Сокіл і був майже порожній. Лише одна оголена молода парочка, абсолютно не звертаючи ні на кого уваги, вдавалася до любовних втіх.
- Явно у них «медовий місяць», - прошепотіла моя прекрасна русалка і призивно, немов кішка витягла спинку.
- А чим ми гірші? - засміявся я і прошепотів на вухо, - давай теж роздягнемося і зіграємо в гру «дикун і амазонка».
Поцілувавши подругу в губи, я став стягувати її купальник і ніжно погладжувати довгі розкішні ноги.
Моя мила дівчинка стягнула мої плавки, уткнулася головою в пах, поки ще невміло пестячи чоловіче достоїнство, а потім відкинулася на спину, широко розсунувши стегна, через що невеликі але пружні груди позначилися високо збудженими сосками. Коротко стрижена рожева «мушля», принадно розкрила свої стулки, запрошуючи увійти у свої солодкі слизькі, та одночас солодкі глибини.
Наші тіла злилися воєдино, переплітаючись химерним танцем кохання та похоті. Змінюючи пози, пестячи язиком і руками все до чого могли дістатись, ми практично одночасно довели один одного до феєричного задоволення. Насичуючи улюблену дружину життєдайною рідиною, я буквально відчував, як вона пішла у пошуках зачаття нового життя, породжуючи в союзі чоловіка та жінки основу світобудови - малюка. Як казали давні: - Agere sequitur esse - дія випливає з буття.
Ми лежали на великому валуні у формі черепахи посеред синього моря і згадували разом прожиті роки, а поруч безсоромна парочка, судячи з гучних звуків, вже йшла на другий захід. Погладжуючи дружину за м'які сідниці, я зашепотів їй прямо у вухо:
-Хочу тобі кохана розповістисвій улюбленний армійський анекдот:
- «Товариші бійці! — звертається генерал до солдатів. — Я хочу мати крокодилові чоботи. Вночі спецрота десантується на берег Нілу. Минає день, другий. Новин ніяких. Минає місяць. Новин як і раніше, немає. Генерал сам вилітає до місця дії і що бачить. На березі, вздовж річки сидять солдати. Весь берег завалений трупами крокодилів. З води з'явився крокодил і в цей момент важка палиця опускається його на голову. Витягнувши крокодила на берег, старший гурту кричить: — Товаришу капітан! Цей також без чобіт!».
-Хахахахахахахха! А щоб ти здоровий був, але ти не відволікайся, давай ще ззаду спробуємо…
- Диявол! Який чудовий сон! Жеби ти як вуйко став! Ну, на фіга я прокинувся? - голосно вилаявся я і ввімкнув настільну лампу, побачив сторонніх.
- Що мрії про минуле? Ми старожили часто бачимо таке! Молодому поколінню нашу ностальгію про колишні часи не зрозуміти, – пробурмотів Герман посміхаючись.
- Так, нашим синам нічого світлого наснитися вже не може. Не бачили вони чистого неба. Що вони пам'ятають окрім тунелів, мутантів та випаленої землі? - буркотів біля дальньої стінки вічно незадоволений бородач Пашка.
- А що ти пам'ятаєш алкоголік нещасний? Як по ярах п'яний валявся, чи як привіз мені болячку, коли приїхав із відрядження? Нічого через тебе не бачила скотиняка! Ніде не бувала! Найкращі роки витратила марно, -гримучою змією зашипіла дружина-комендантка.
- Ну, тихо жінко, тихо! Ти теж не подарунок мила, а хто старе пом'яне тому око геть! Пом'ятаєш анекдот : -«Жив-був у радянські часи якийсь двірник — найколоритніша особистість із розкішною окладистою бородою. І так він був схожий на Карла Маркса, що люди до нього приходили зі всієї столиці помилуватися. Дійшло це неподобство до відома компетентних органів. Прийшли до нього товариші в цивільному і кажуть:
"Ви, це... поголили б, це саме..."
Двірник, статично тримавши предмет конфлікту, відповідав: "Ну, припустимо, бороду я збрию. А розум-то куди подіти?" Хахахахахахахахх!
- Так справді смішно. Гаразд не будемо про сумне згадувати, багато чого приємного також було, - зашарівши одягом скандальна парочка, пішла геть, явно маючи намір придатися тілесним втіхам...
Локація коаліції всіх станцій.
Піднімаючись високо в небо, Х'же з подивом відчув, що відчуття від польоту на аеростаті значно відрізняється від усіх тих емоцій, якими він був наповнений в астрально-плазмовому тілі. Він майже по-людськи відчував дике захоплення, хоч похмурий вигляд зруйнованого міста і не блищав яскравими барвами веселки. Велична річка Дніпро своїм неприродним металевим кольором могла порадувати лише постмодерністів! Чужинцю іноді доводилося літати до війни на літаках, але після довгих років підземного життя цей вільний політ на кулі не йшов ні в яке порівняння. Одним словом – ейфорія.
Посередині водної гладі штурман Демчуков вирішив трохи знизитися, знову-таки через невгамовну цікавість. У бінокль, він побачив яскраві миготливі промінчики річкових світлячків, обрисами вони дотепно нагадували вогні підводного човна. Як виявилося, пізніше - це була фатальна помилка. Величезні змієподібні немов гарпуни щупальця, стали вистрілювати з глибин в їх напрямку, це був небачений до цього річковий мутант. Близько десятка слизьких канатів намертво вчепилися в днище металевої кабіни і почали затягувати її у свою темну глибину на вірну погибель.
Саме тоді сталкер Звір у душі щиро подякував зброярам колишнього Радянського Союзу. Блискучі вогняні стріли стрекочучих кулеметів, зрізали як ніж цих безквиткових пасажирів. А коли ревучий від пекельного болю гігант виринув з надр води, відкриваючи свою неосяжну пащу, з полуметровими зубами, кулемети майже навпіл розкромсали цю щуку-переростка, яка цілком могла заковтнути весь дирижабль з людьми в якості гарніру. Через декілька хвилин вся вода навколо монстра завирувала окропом, з криваво-сріблястим забарвленням. Наразі хижак був явно не один і його вмираюче тіло дуже підприємливо поглинали інші підводні жителі. На кожну радіоактивну живність на цій ділянці завжди знайдеться ще більша мутаційна противага. Ось так!
Подальший політ на кулі був на щастя без подій. Усі аеронавти зі сльозами на очах спостерігали величавий Дніпро. Напівбог Х'же уважно оглядав випалену, та зруйновану атомним безумством землю лівобережжя. Основний ядерний удар прийняла саме ця територія. Зруйнована вщент гідроелектростанція Київського моря затопила величезну територію колишніх спальних районів Дарниці та Позняків, тому малоймовірно хто взагалі міг вижити в цьому створеному людьми пеклі. Але плаваючі в геометрично правильному трикутнику димні плотики підказували - ми на вірному шляху, мутанти навряд чи грали б у ці людські ігри з сигнальними вогнищами.
Дирижабль граційно пролітав над уцілілим оплавленим кістяком мосту, біля станції «ЧЕРНІГІВСЬКА». Якийсь пухнастий та зубастий монстрик, хижо позіхав на зруйнованих трамвайних рейках. Чи то був радіоактивний заєць, чи то «ондатра шалений», але він швидкоплинно пірнув у водні глибини, явно когось побоюючись. Акулій гребінь тотчас розпоров воду і кинувся у бік метро «ЛІСОВА» переслідуючи черговий свій поживний видобуток. А чому б ні, подумав Х'же. Напевно морська вода десь змішалася з прісною, і ось з'явилися річкові акули в низині Дніпра. Ці зубасті тварюки динозаврів пережили свого часу, переживуть і нас, напевно.
- Ну що Звір? Курс на станцію «ЧЕРВОНИЙ ХУТІР» тут зважаючи на все нам ловити нічого, крім мого застарілого геморою,- запропонував безтурботно майстер Демчуков та продовжив:
– Подивіться ліворуч – ущелина диявола. Подивіться праворуч – скеля чортів палець. Попереду – долина невпокійних душ.
– Шановний гід! Ми купили дорогий тур до Райського куточку. А тут якась чортівня.
– Помилка вийшла! Подивіться ліворуч – Ущелина доброї надії. Подивіться праворуч – Скеля закоханих. Попереду – Райська долина!
- Да, дотепно друже! Давай зброяру, тільки повільно візьмемо вправо, щоб нічого не проґавити! Схоже у цьому боці людей справді немає, одні мутанти та й лінія метро була на жаль, наземною…
Розділ 11 Кохання! Це сила…
Вранці ситно поснідавши, підземні мандрівники розбрелися численними коридорами бомбосховища, проводячи загальну планову інвентаризацію. Я разом із Германом і Пашкою вирішив сходити про всяк випадок у розвідку, войовнича комендантка видала нам усім трофейні капсули проти радіації, знайдені в одному з приміщень, нажаль радіонукліди нагорі ще нікому не йшли на користь.
Рудий сталкер спритно обміняв свій технічно застарілий вогнемет на ручний кулемет та цілий оберемок гранат. Бородатий розвідник до нерозлучного обрізу з мисливської рушниці ще додав укорочений автомат невідомого виробника і забив свій бездонний рюкзак всілякими консервами. Піднявшись не поспішаючи на поверхню, ми одночасно почули дикий крик і безладну автоматну стрілянину. Цей ранковий земний день знову збирав нові криваві врожаї. Над руїнами центрального залізничного вокзалу хаотично кружляли численні зграї горгулій. Ці «викиди пекла» майже безшумно пікірували на свої нещасні жертви. Судячи по зламаним людським тілам у їхніх пазуристих лапах - полювання цього разу для них було дуже вдалим.
Термінатор довгими стрибками гірничо-копитної тварини, піднявся на вцілілий поверх колишнього банку і від стегна дав довгу смертельну чергу. Вогняні смертоносні «бджоли» червоними квітками повідкривалися на сірих тілах цих крилатих бестій. Наче грона винограду частина попадала вниз на гострі каміння. Мутанти що залишилися живими, кинулися в розсипну.
- А бодай тебе чорти вхопили! Пашка давай швидко біжи за мною, вниз до колектора, де річка Либідь протікає! Я бачив, що частина пташок, що вижили, туди ламанулися, - закричав я і швидко помчав, наскільки дозволяв мені захисний костюм та протигаз.
- Якого біса? Не вчи вченого, морж мочений, - відповів невдоволено напарник, але спритно виконав команду. Бетонні тріснуті стіни, що оточуювали одну з найстаріших річок Києва, були цілком покриті якимсь неприємним отруйно-жовтим слизом. Судячи з розкиданих кісткам різних розмірів вздовж усього периметра, торкатися до них Міністерством Охорони явно не рекомендувалося.
Злякані жіночі верески змусили нас усіх поквапитися. Слава Богу, що встигли якраз вчасно. З підніжжя висохлого струмка, не більше двох метрів завширшки, виповзало щось неймовірне. Шарувате двадцятиметрове темно-сіре желе з купою відростків, що рухались наче восьменіг, просто увігнало всіх у ступор. Колись у давнину, цією річкою на жалюгідних халупах плавали наші предки. Навіть шлях із Варяг до Греків проходив саме нею, судячи з записів Нестора Літописця. А зараз така хрінь…
Тиць, моя радість… (Тиць-Приїхали!)З якогось дива, у висохлих майже сакральних залишках води річки Либеді облаштувалося мерзопакостне чудовисько з дитячих казок. З усією пролетарською ненавистю, притаманною лише вихідцям колишнього СРСР, я став неабияк поливати ненависного мутанта кулеподібним «дощем». Мої бойові товариші проробляли те саме. Невелика група людей з дітьми на руках, кинулися до нас на зустріч. Та небачений досі мутант і не думав відступати. Вражий син. Його мерзенне лискуче тіло здригалося від наших попадань, але кожна рвана рана, прямо на очах затягувалася як за помахом чарівної палички.
Миттєва регенерація шкіри приголомшувала, патрони вже закінчувалися, а живуча тварина підповзала все ближче. Ось уже її ненаситні щупальця захопили останніх біженців, що не всигли втікти і як у гарячому холодці розчинили їх прямо на наших очах в своему череві. Яростно відстрілюючись, ми відступали до роздертої рослинами стіни, кільце з жирних щупалець все стискалося, жінки та діти в паніці кричали і плакали. І тут мені прийшла чергова дурна їдея. Відкинувши безкорисний автомат, я зняв свій рюкзак та витрусив його на землю, а в середину став напихати всі гранати що були. Потіміржавою кастрюлею, що валялась під ногами почав зіскребати зі стін слиз, що сочився наче з губки та вилив цю бридку кислоту у рюкзак. Коли він був повністю сповнений, мої рукавички стали вже розчинятися, а шкіра на руках неприємно свербіла і вкрилася пухирями.
Засунувши останню ручну гранату в кишеньку, я швидко висмикнув кільце і кинув цей «підарунок» у тушу мерзенного мутанта. Рюкзак миттєво зник у желеподібному тілі і через три секунди все його тіло вигнулося дивовижною амплітудою.
Ненаситні, жадібні щупальця вже дотягувалися до наших черевиків, як раптом різко поховалися у своє пухке гидке тіло. Монстр нервово посмикуючись відповзав назад у щілину. Невідомо яким дивним чином його пошкодив мій вибухонебезпечний «сніданок туриста», але по забарвленні звіра, що райдужно змінювалось і конвульсіям чорніючих кінцівок, він явно відволікся від думок пообідати всіма нами сьогодні.
-Ти, гімно нероздушене! Медуза смердюча!Іті твою по за хатою! А щоб тебе грім побивЩоб в тебе пір’я в роті поросло! - голосно кричали люди із натовпу. Знесилені й налякані ми нарешті дісталися до рідного притулку.
Локація станції метро «Університет».
Вцілілими мандрівниками виявилися біженці зі станції «КЛОВСЬКА», вони ще вчора на
дрезинах по темних тунелях дісталися станції «ПАЛАЦ СПОРТУ» але через карантин їх не пустили на цю територію. Тоді довелося вже пішки закритим лабіринтам діставатися станції «УНІВЕРСИТЕТ», де на них віроломно напали ті ж червоподібні тварюки, що і на нас. Насилу вибравшись із цього підземного пекла, «кловці» просувалися поверхнею аж до станції «ВОКЗАЛЬНОЇ», де майже всі дорослі чоловіки загинули у боротьбі з крилатими чудовиськами. Мовчки прийнявши нове напівголодне поповнення, комендантка Олена тільки голосно зітхнула і повела їх на поселення...
Через годину, коли ми всі відпочивали та зализували рани, до нашого намету вірвалась стурбована комендатша.
- Андрюха! Пашка! Германе! Йдіть за мною! - голосно вигукнувши, схвильована жінка швидко повела нас вузькими тунелями бункера. Як згодом виявилось, у найдальшому наприкінці пильного коридорчика приміщені, підземні жителі несподівано виявили броньовані двері. Підібравши насилу електронний ключ, відчинили ще один вихід на поверхню прямо біля колишнього Будинку вчителя. Але у захисному тамбурі біля вигнутих металевих ґрат лежала обійнявшись, молода муміфікована пара. Завал з каміння та арматури не дав їм можливості ні увійти, ні вийти і вони зустріли смерть в обіймах один одного. Біля сухих тіл, прямо на підлозі, вугіллям були написані ліричні вірші:
Кохання! Це сила…
… люблячих серцях розум затьмарила!
Адже кожен … що живе..
…помислів розуму чужого,
Тримаючи в голові свій ідеал
За інших обставин…
Пожертвує собою заради…
…пояснити прагнення закоханого…
Бажаючого бачити і споглядати…
Того, хто хоче хоч на мить…
кохати… навіщо?
Я думаю, він має знати…
Наше кохання! А що це таке?
Мить щастя? Час неспокою?
… це дива яскравого світло…
…висловити, як зрозуміти..
…точних описів, і виразів немає…
… навіщо для нас кохання …
Щоб відчувати, щоб жити, мріяти…
… кожен головне зрозуміє - вона потрібна...
- Сто чортів в печінку! Та померти на руках коханої людини, чи це не краще щастя у сучасному світі? - з сумом у голосі промовила жінка-комендант зі сльозами на очах.
- Ну, все вистачить голосити кохана, невідомо в чиїх обіймах нас смерть зустріне! Тільки сльозового дощу нам не вистачає наразі, - буркнув її бородатий чоловік та повів кудись заспрокоювати.
Мені раптом згадався наш із дружиною двотижневий вояж до Єгипту і до речі не величні Піраміди зі Сфінксом, а неперевершене Червоне море. В одній із численних екскурсій ми вибралися на кораловий риф. Навколо нас плавали екзотичні морські рибки, різноманітних форм та фарбування. Гострі живі корали гіпнотизували своєю нестримною природною фантазією. Ми спеціально відстали від групи і плаваючи біля поверхні в незручних рятувальних жилетах і масках стали обійматися. Наші ноги і руки перепліталися під водою, тіла як у безмежному космосі зависли прямо над безоднею, дивуючи зграйку риб, що пропливали повз. Внизу виднілась лякаюча темрява кам'янистого розлому, а над головою прозора вода і хмари, що пропливали над нами. Ми потім ще довго згадували цю незвичну пригоду, обіцяючи її повторити в найближчому майбутньому. Та на жаль не так сталося, як гадалося…
Розділ 12 Нові мутанти, нові знайомства
Локація коаліції всіх станцій.
Надувна фортеця плавно підлітала до станції метро «БОРИСПІЛЬСЬКА», на попередній станції «ЧЕРВОНИЙ ХУТОР» слідів людського життя на жаль не спостерігалося. Натомість у руїнах торговельного центру «КІКІМОРА», що належав явно колишній мегаолігарші Мишенко, ми побачили більше сотні мутованих тіл, прикручених мотузками до бетонних стовпів. Опускаючись нижче спостерігач з подивом побачив, що більшість із них складалися з покритих виразками монстрів, деякі були ще живі і дуже агресивні.
-А щоб ти всрáвся, як маленький був! - вилаявся штурман і крутнув штурвал різко убік, буркнувши:
- Дивись ліворуч, он за тим пагорбом. Це просто жах!
І брудним пальцем показав напрямок. На десяти стовпах, окремою пекельно- зловісною композицією висіли мертві люди. Через захисні гумові костюми не можна було визначити, чоловіки це були чи жінки? Але ось несподівано для усіх, одна постать заворушилася і почала судомно махати головою. Х'же відразу вирішив на свій ризик спуститися.
Мотузкові сходи були недостатньо довгими і дирижаблю довелося спуститися ще нижче, приблизно від п'яти метрів над землею. Коли розвідник швидко зліз і вже повідв'язував мотузки у знепритомленої людини, сталося непередбачене. З вузьких щілин зруйнованих будівель почали вистрибувати небачені досі чудиська. Щось на зразок сімбіозу коника - павука. Більшість величезних комах високо підстрибнувши, обліпила кошик знизу. Кулемет зброяра солодко заспівав свою смертельну пісню, а решта розвідників методично відстрілювала не проханих гостей з усіх боків по периметру. Дирижабль сильно хитнуло і він піднявся носом вгору, одна з цих тварин напевно пошкодила бічний двигун.
- Най ті качка копнé! Злітайте без мене мужики! Кидайте весь зайвий баласт! Я не пропаду, — заволав Звір, перестрибуючи через завали і відстрілюючись із автомата на всі боки. Свою дорогоцінну ношу він хвацько закинув на плече. Зупинився лише на мить, щоб розкидати на всі боки оборонні гранати. За секунди до оглушливих вибухів спостерігач встиг втиснутись у якусь пліснявілу щілину. Ззаду загуркотіло і його обсипало щебенем, попереду виднілося тьмяне світло явно штучного походження. Сталкер із врятованим в'язнем, потрапили в підвальне приміщення торгового центру. Та на його подив світ виходив не з вікон, а від дивовижних яєць, кладки яких покривали всю підлогу, стелю та стіни. Навколо них дбайливо копошилися ті самі «милі» істоти-мутанти.
Поблизу ці смердючі комахи були ще противніші. Вісім волохатих ніг дбайливо обплітали яйця своїм павутинням. У дальньому кутку в яслах, дорослі особини голосно відригували зі своїх надр їжу прямо в мурашині мордочки кумедних малюків. Майже з десяток високих особин – вартових, пострибали у їхній бік, явно збираючись захистити своє потомство від небеспеки. Перезарядивши автомат новим магазином, чоловік уже не встигав вистрілити і він знову застосував свій дар. Вогняно-жовте полум'я з його долонь закручувалось спіраллю в кулю і через секунду спалахнуло, випалюючи все навколо, наче напалмом. Громогласний писк монстрів, що горіли живцем, заклали його вуха.
— Дякую за порятунок чоловіче! Потрібно терміново йти, поки не повернулися на ці похорони сарани решта їхніх найближчих родичів, — почув він дуже приємний голос у себе за спиною. Повернувшись, він побачив брудне змучене обличчя та проникливі очі білявої дівчини. Дивно, що не відчув одразу стать, що аж надто вага була легкою врятованої ним людини.
- Ти мабуть чаклун із казки, а я вже померла? Так чи ні? Тоді навіщо поспішати?
-Ні, Ти не померла просто в тебе посттравматичний шок і все побачене здалося. Галюцинація! Нічого не було. Монстри були – магія тобі красуне здалася, зрозуміла?
-Та мені по цимбалах! Ну хай буде так! Можливо, через спрагу і голод мені все привиділось… зараз що завгодно може трапитись.
- Тримай флягу подруга, - пробурмотів чомусь зніяковівши напівбог і дав дівчині з'їсти мізерний бутерброд із своїх особистих запасів. Потім спостерігач озирнувся на всі боки і під руку повів врятовану супутницю, в чорні глибини станції метро...
Пошкоджений мутантами літальний апарат невблаганно летів у бік станції «ВИРЛИЦЯ» до війни там був Хімкомбінат і поряд брудне, отруйне озеро, в яке щодня зливали будь-яку хімічну гидоту. Можна було тільки здогадатися, що могло там ще вирости та мутувати останнім часом?
Розвідники повністю очистили зовнішню оболонку і навіть кабіну від мерзенних пасажирів, втративши у своїй рядах трьох найкращих бійців. Демчуков-саморобкін за допомогою мотузкових сходів, зайнявся ремонтами двигуна дирижабля, що завмер прямо посередині водної стихії. Коли головний механік уже закінчував виколупувати хітинові щупальця та роздроблені пластини хижаків із турбіни, сталося те, що знову ніхто не чекав…
Величезна ікласта паща псевдо-щуки виринула з глибини і одним махом перекусила кабіну разом з людьми, що знаходились всередині. Залишки повітряного судна від потужного удару ребристого хвоста рибини рушили у бік метро «ХАРКІВСЬКА». Підлого стерва робота, зброяр також постраждав і відразу втратив свідомість, але не зірвався, а лише повис униз головою під самим двигуном, застрявши в сітці. Володимир не відчував як згодом чиїсь руки в захисних рукавицях відв'язували його поранене тіло і перенесли до холу підземного метро. Сам повітряний корабель, точніше куля з двигуном були надійно закріплені неподалік...
Локація станції метро «Університет».
Поховавши закохану парочку та решту загиблих прямо біля бункера, ми провели поминки. Пили не цокаючись вшановуючи їх, своїх рідних, друзів та близьких, які не дожили до цього скорботного дня. Було тоді багато спогадів, багато життєвих історій…
У монотонному гулі натовпу прорізався п'яний голос Германа:
- Ні, ти скажи Пашка! Це американці підірвали вежі-близнюки чивсе ж таки таліби?
-Звичайно, америкашки, - прогугнявив бородатий сталкер, - ти ось сам подумай, після розвалу Радянського Союзу на «холодну війну», ці шалені ковбої витрачали до кількох мільярдів доларів щороку! З ким же тоді лишилося воювати? Наших головних державних управлінців й викупили за зелені тугрики. Пояснили їм правила гри під назвою «Управління планетою Земля товстосумами в надкороткий людський період» і вони постаралися на славу. Покидьки! Падлюки Підлота!
-А щоби твоя срака по шву розійшлася! А Таліби тут до чого?
- Та вони тут ні до чого! Ці дикі діти гір, нічого крім вирощування наркоти в безводній пустелі і торгівлі зброєю, в основному китайського виробництва нічого не вміють. А головне ідеально підходять для «вічного ворога». З одного боку їм дають гроші на бази підготовки бойовиків та зброю, як Бен Ладену. З іншого боку, з ними можна вічно боротися, порозповзлися по щілинах у горах, спробуй тоді знайди!
- Це набрід, (нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом), скільки людей поклали заради наживи! Бабло перемагає добро!
- Так-так, і не тільки військові магнати, ці жирні, кастровані коти стають багатшими на людську кров, - втрутився я в розмову і додав:
- Ну, ось подивіться ще до ядерної війни – усі великі фармацевтичні компанії щороку випускали як нові ліки, так і невідомі штампи вірусів, і так до безкінечності. А наркотики та торгівля людьми? А скільки штучних афер із фінансовими кризами. Бац і ні з того, ні з чого криза, хто був бідним, став ще біднішим, а хто багатий став ще багатшим! Наволоч – (підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства люди).
- Якщо ти такий грамотний Андрій, може тоді скажеш, хто цю війну розпочав? І хто першим кнопку натиснув, спопеливши більшу частину людства?
- Ні, не скажу, просто не знаю! Я навіть подумки не все пам'ятаю! Здається, ось тільки вчора працював в офісі, вдома чекала дружина, діти і раптом бац… провал. Бісова ковінька! Хоча думаю рано чи пізно до цього все і йшло, аж надто ми все споганили нагорі. Ось природа таким чином і загнала нас під землю, немов щурів, що переносять заразу різну.
- Може ти й маєш рацію, люди немов вірус, все що бачать використовують за своїм бездумним бажанням, не думаючи про наслідки, - пробурмотів сонно Пашка і уткнувся носом у стіл. За мить пролунало гучне хропіння і політінформація перетекла в сон. Я лише посміхнувся і позіхаючи додав:
- Друзі, ось ще анекдот згадав, щоб розрядити обстановку, а то від політики блювати хочеться: - «Прапорщик репетує перед строєм: - Хто вчора зі звільнення п'яним прийшов? Усі, звісно, мовчать. Прапор тихо звіріє. — Я питаю вас, хто вчора зі звільнення п'яним прийшов?! Нарешті один солдат робить крок уперед: — Я, товаришу прапорщик. — Підеш зі мною похмелятись! Інші - направ-во! Плац драїти марш!».
-Хахахахахахх! Прямо як у нас у підземеллі часто з Пашкою буває, -прошепотів Герман та додав:
- Я ще цікавішу байку знаю: - «Чоловік другові скаржиться:
- Дружина зовсім опустилася. Хата заросла брудом, діти від рук відбилися, сама виглядає як опудало... І розлучитися не можу і жити з нею немає сил. Хоч би вже померла!
Друг радить:
— А ти її вичерпай сексуально! незабаром ковзани і відкине.
Через якийсь час друг приходить у гості до нещасного чоловіка. Бачить а той валяється виснажений на дивані з розстебнутою ширинкою.
— Ну, як дружина?
- Не знаю, як і радіти! Дружина будинок весь вилизала, діти стали добре вчитися, сама як цукерка, довкола мене щебече! Біднесенька... Не знає, що скоро помре...»
Розділ 13 Боротьба людей за виживання продовжується
Паралельна реальність.
Пурпурна хмара, що світилася міріадами вогненних стріл, невблаганним смертельним туманом огортала всю планету Лорів - Нубіру.
- Чим зайнятий наш земний спостерігач? Секретар Хрое! Хаос Вас забери! Чому він ще не активував обранця і той не надіслав необхідного нам золота? Наш захисний шар критично виснажений! Для удару у відповідь нам потрібен час і шаленна концентрація енергії! Ні того, ні іншого в нас на жаль уже не залишилося…
-О, Великий Дакр! Тільки Світлий Орс був на прямому ментальному контакті з земним розвідником! Наші зоряні оракули не змогли передбачити смерті нашого старшого брата та настільки жахливих наслідків!
- Ці старі грудки слизу не побачать навіть власної протоплазмової дупи, не те, що майбутнього! Ви особисто прямуєте на Землю і прискорюєте процес транспортування золота на нашу планету! Можете вибрати будь-яку фізичну форму земних жителів.
Локація станції метро «Університет».
Рано-вранці, незмінна бойова трійка на чолі зі мною, рушила назустріч новим небезпекам. Нашій громаді необхідно було зв'язатися з коаліцією та розповісти про все, що з нами сталося. Після страшної події на річці Либідь нами було ухвалено рішення пробиватися до станції метро «ТЕАТРАЛЬНА», там беспечніше. На цей раз рудий Герман взяв свій незамінний вогнемет, я ж ручний кулемет, Пашка-бородач одягнувся в старий плямистий комбінезон, взяв незмінний обріз мисливської рушниці і невичерпний рюкзак провіанту.
Мовчазно продираючись крізь численні завали та тріщини, ми уткнулися у великий бронзовий дзвін, що стирчав прямо із землі. І тут я з ностальгією згадав, адже саме на цьому місці стояв Православний Володимирський собор, де ми з дружиною колись вінчалися і присягалися кохати один одного до самої смерті. Як нереально давно це було! І яка примхлива доля чекала на нас попереду…
- Гарний знак церкву побачити! Значить, дійдемо без втрат, – філософськи зауважив бородатий сталкер і тричі перехрестився.
- Матері твоїй хиря, краще помовч, а то зурочиш, - відповів Термінатор, але про всяк випадок теж покрив себе хресним знаком.
У районі руїн великого оперного театру ім. Тараса Шевченка, Пашка нам таки наврочив, бо прямо з-під підлоги вцілілого бюста великого Кобзаря, вискочило потворне спритне колюче барило і плюнуло в нас гострими стрілами. Більшість голок увійшло мені в груди, де був бронежилет, але кілька отруйних відростків потрапило в незахищені плечі. Я плавно почав завалюватись на спину розуміючи, що це все - вмираю. Не чекав я на таку підставу, від великого українського філософа. Втрачаючи свідомість, я бачив як Герман, голосно матюкаючись, поливав вогненною сумішшю цього підлого мутанта, роблячи з нього люля-кебаб, а від станції метро до нас уже біг дозор розвідників.
- Ні, не виживе! Після отрути цього дикобраза ще ніхто не виживав, його субстанція, як у гримучої змії, паралізує всю нервову систему, потім серцеві м'язи, а це завжди призводить до зупинки серця.
- А я тобі кажу, клізма ти медична, що виживе! Кров би тебе нагла заллєла сучий ти сину! Він і не з таких колотнеч виходив без єдиної подряпини, - гнівно обурювався Пашка, продовжуючи кричати:
– Навіть радіація його не бере і кислота не роз'їдає шкіру, подивіться на його руки!
- Виживаємість як у кота і це не його останнє життя, - резюмував велетень Герман.
- Так, вистачить вам над головою щебетати, голова скоро трісне, - промимрив я і розплющивши очі, наче живий. У здивованого консиліуму підземних мешканців щелепи були мало не на підлозі.
- Вражаючий імунітет! Перший з мешканців метро, хто вижив після такого випадку, - розвів руками головний лікар станції…
Після наших докладних захоплюючих розповідей про похід та знайдений бункер на раді коаліції було прийнято такі рішення:
1. Використовувати наше укриття як головний штаб коаліції – (хто б сумнівався).
2. Направити групу хіміків на станцію «УНІВЕРСИТЕТ» для дезінфекції мутованих тварин і відновити пряме повідомлення на Святошинсько-Броварській лінії.
3. Нашу бойову нерозлучну трійку визначити в ар'єргард пошукової групи, який пошукає зниклий три дні тому експериментальний дирижабль. З цією метою поспішно готувалася понтонна переправа у найвужчому місці річки Дніпро, у районі стародавнього Подолу, для ретельного огляду лівобережних станцій.
Місцеві диво-умільці із заводу ім. Патона зварювали знайдені там же на території, залізні бочки, внизу намертво наварювали гостру заточену арматуру, зверху клали чавунний настил з алюмінієвими рейками, що не гнулися. Як вони це поєднували розуму незбагненно. Але коли ця експресіонісьтка металева гусениця сповзла у воду, її тут же почали атакувати різні річкові тварюки, що не бажали нової конкуренції. Виріб «патонівців» вкотре довів - не перевилися ще умільці-лівші в наших українських землях…
Група розвідки була повністю укомплектована і готова до маршу. Попереду цього разу йшов Термінатор з кулеметом наперевагу, наступним був Пашка з дробовиком та шестеро найкращих розвідників коаліції. Я ще не повністю відійшов від отрути дивовижного звірятка і замикав кульгаючи стрій. Висадившись, наш скромний десант наприкінці переправи, розійшовся численними острівцями Гідропарку, такою собі українською Венецією. Відстань між деякими ділянками були від двох до десяти метрів. Дерев майже не було, зате дугоподібні стріли чагарників, що неймовірно розрослися, сочилися отруйною клейкою отрутою. То тут, то там, на голках виднілися висушені скелетики різних мутантів, людських, щоб біліли, слава Богу - не було.
Ми розбилися на бойові трійки, вміло прикриваючи один одного. Раптом голосний людський крик та кулеметна черга змусила нас залягти та перегрупуватися.
З різних боків від нас, наче з-під землі з'являлися людиноподібні спотворені особини. Вхопивши мого напарника що трохи розгубився, жаб'ячими лапами, цей знову небачений мутант, одним рухом голови, що нагадувала тритона, прокусив йому ліву руку. Кров бризнула на всі боки. Від побаченого, я вийшов із заціпеніння і густо «нафарширував» цю двоногу рептилію автоматними кулями. Нашвидкуруч перев'язавши товариша, який перебував у стані шоку, я кинувся на шум запеклої боротьби віддалік.
За шипованими кущами тривала нерівна боротьба людей з річковими монстрами. Закривавлений сталкер Герман, як смертоносною палицею, махав розрядженим кулеметом у себе над головою. Двоє мутованих псевдоящірок, що валялися з розстрощеними головами, ще парочка тонко верещачи, намагалися відповзти на своїх зламаних лапах в бік. Щонайменше стільки ж повиповзали з-під мулистої землі і намагалося дістатися ніг пораненого воїна. Точними, прицільними пострілами в голову, я зрівняв рахунок на користь людей.
Люто відстрілюючись, ми відступали до наших понтонів. Раптом прямо біля входу, з-під води виринула чергова злісна тварюка. Цей радіоактивний релікт був утричі більше своїх побратимів і так само сильнішим. Він одним швидким рухом практично розірвав надвоє найближчого розвідника, а його довгий змієподібний язик схопив другого з прокушеною рукою за ногу і став повільно підтягувати до своєї зубастий пащі. Мій автомат видав лише сухе клацання порожнього магазину. Рудий друг гарячково став діставати з кишені ручні гранати. Гучний постріл ручної гаубиці змусив нас оглухнути і навіть присісти. Ненаситна голова чудовиська розлетілася, немов кавун, що тріснув і його слизьке тіло миттєво поглинула водяна стихія.
- Дмитро Панасюк, Україна любитель, - дуже вчасно пожартував, весь забризканий брудом бородач Пашка, по господарськи перезаряджаючи дробовик.
- Одним задом на сімох базарах (про того, хто намагається всюди встигнути), - парирував рудий велетень, сівши на землю і роблячи затяжний ковток із фляги, явно що не води.
- Робити тут нам більше нема чого! Це типу як у армії - « Товариш капітан можна я у звіті запишу десять убитих ворогів! - Пиши рядовий краще п'ятдесят, чого ворогів шкодувати?» Все хлопці пора додому, - наказав я і підняв пораненого бійця собі на плече, потім обернувшись додав:
- Пашка допоможи Германові дійти, а то він перенаповнився всіма цими враженнями, ще засне дорогою, чого поганого. Прям як в анекдоті: - «Діду, а ти на війні руку втратив? — Так, коли у військкомат тягли. Нині чогось не смішно!».
Втративши трьох розвідників і отримавши серйозні каліцтва, ми знову переконалися – у цьому боці лівобережжя живих людей, на жаль, більше немає...
Локація лівобережних станцій.
Х'же тяг за собою дівчину вже більше двох годин, а тунель все не закінчувався. По дорозі він дізнався, що дівчину звуть Марина, їхня база знаходиться на станції «ОСОКОРКИ», що більшість чоловіків загинули, захищаючи їх у попередні роки від ран, хвороб та злісних тварин. Всього живих людей на лівобережжі залишилося не більше трьох сотень, в основному це люди похилого віку жінки, діти і з кожним днем кількість мешканців катастрофічно зменшується.
Останнім часом за них всерйоз взялися нові ненажери - комахи. Станцію метро «СЛАВУТИЧ» повністю захопили гігантські річкові водомірки і тунелі до неї довелося навіть підірвати. В озері біля станції «ВИРЛИЦЯ» завелося стільки різної мутованої гидоти, починаючи від жуків-плавунів, які заповзали в тунелі та харчувалися людятиною і закінчуючи щукою-переростком, яка напевно могла б силою зубастої щелепи позмагатися з мегаладоном. Ця прадавня рибка свого часу харчувалася динозаврами. Вхід на цю втрачену станцію також було силоміць завалено. Але найбільше дошкуляли уцілілим жителям мурахосаранча, їхній колективний розум дозволяв влаштовувати пастки для всього живого навколо, включаючи вцілілих мешканців. Вони дуже швидко навчаються, а ще швидше розмножуються. І мабудь за все на цій нещасній планеті, повністю замінять більшість видів живності, що мутували від ядерного апокаліпсису...
Попереду майнула якась волохата тінь, спостерігач автоматично піднявся та навів автомат.
- Стривай воїне, не стріляй! Я знаю хто це, - дівчина відштовхнула сталкера і опустившись на коліна взяла на руки волохату грудку вовни, потім зачаравоно прошепотіла:
- Це звичайний кіт, просто кошенятко! Коли я була зовсім маленькою, у мене був такий самий рудий і звали його Тимофієм. Я теж назву його Тишкою, дивись який він лагідний, - дівчина погладила його за вухом і руда, брудна бестія, трясучи мордочкою об руки, голосно забурчала від задоволення.
Ось тільки напівбог Х'же стояв відкривши рота, в повному здивуванні, бо його внутрішній погляд швидко визначив у невинному тваринному втілення великого Секретаря Ради Хрое. Чого в страшному сні було важко уявити…
Локація лівобережних станцій.
Зброяр розплющив очі, голова розколювалася і вона на подив виявилася забинтованою. Він побачив усміхнене розкосе обличчя молодої жінки.
- Я що у Японії, Япона мати? Чи вже помер? Хай вам грець! Як вас звати красуня? - промовив, кривлячись від болю, Демчуков і підвівся на лікті.
- Ти милий уже вдома, майже вдома, на станції метро "ХАРКІВСЬКА", тебе принесло з озера на пошкодженому дирижаблі. Щастливчику, ти дивом уцілів. А звуть мене Лариса, а для друзів Лейла і я узбечка, а не японка, так доля моя склалася, - весело заторохтіла жінка, посміхаючись.
- Ну, як хворий? Скоріше живий, ніж мертвий! Я комендантка станції Ірина! Як кличуть тебе льотчик, чи як там вас звуть правильно – шаролітатель? Оповідай все докладно і без приховування, а то віддам своєму бабському війську на наругу, мужиків у нас майже не залишилося - порвуть як тузик грілку, - додала незнайомка і весело засміялася.
- Дивно, а що мені приховувати? - промовив зброяр, приймаючи правила гри і продовжив:
- Сто чортів мені в печінку, за вами ми і прилетіли, мужиків у нас у великій кількості, на будь-який смак! І з великим задоволенням будемо раді вам допомогти, особливо в процесі підняття демографії, - і чоловік почав докладно розповідати про мінливість свого життя і непросту рятувальну місію в цілому...
Локація лівобережних станцій.
Час зупинив свій хід, розтягнувшись химерною хаотичною мозаїкою світла та звуку. Думки стали набувати своєї суті в міру їх обрису.
-Х'Же! Ти потрібний нам! Діти Хаосу знищили Найсвітлішого Орса і підбираються вже до нас. Материнській планеті терміново потрібне золото для захисту зовнішнього контуру і удару у відповідь! Де наш обранець? Ти ж знаєш, що тільки людська земна особина може відкрити закодований портал і переправити дорогоцінний метал у наш світ.
- Найсвітліший! Я роблю все, що можу, але похмура зловісна сила потойбічних, постійно закриває обраного від мене воїна. Іноді я відчуваю його, інколи ні. І з кожним разом застосовувати свій магічний арсенал мені доводиться все важче й важче.
-Я зрозумів тебе спостерігач, темні сутності тебе теж про всяк випадок ізолювали. Адже навіть маленький зламаний гвинтик може порушити роботу гігантського механізму! Ти давно заслуговуєш на нагороду, наш земний мандрівник! Виконай свою місію і Лори тебе винагородять по праву. Ми знаємо твоє давнє бажання, а тому - силою даної мені Радою Найсвітліших, я поділю твою статі божественну особину. Вибирай, чию сутність ти вбереш до кінця днів своїх, чоловічу чи жіночу? Х'же ти вже вибрав?
Спостерігач, покриваючись райдужними змійками, що світилися наче на дискотеці, сумно подивився на скам'янілу як статую дівчину і подумки вимовив: - на чоловічу особину, Світлий, адже я до неї вже майже звик, та й зовнішній вигляд перед цими смертними міняти вже не треба.
Яскравий спалах висвітлив тунель метро і миле обличчя, немов сплячої, подруги. Спостерігач, трохи хитнувся від перетворення і тепер уже зовсім, по-новому, сприйняв свою струнку привабливу супутницю на відстані.
- Так ось яке ти - кохання земне? - прошепотів здивований, чоловік і наблизився до обраниці Марини, він заплющим очі та поцілував дівчинц у губи, тримаючи її за сідниці.
- А де наш котик, мабудь що утік? - запитала молода жінка і загадково посміхнулася. Дуже дбайливо обвила колишнього напівбога руками і також пристрасно поцілувала в губи, тихо промовляючи, - адже я так і не віддячила тебе за свій порятунок.
Через декілька хвилин вона безсоромно зняла свій захисний костюм і призовно кивнула головою в напрямку захистної будівлі неподалік.
-Я буду тепер твоїм котиком, до кінця днів наших кохана моя, - зашепотів сором'язливо колишній Звір, відчуваючи як небачена досі сила внизу паха нестримно рветься назовні.
- Тільки обережно, милий у мене вже давно нікого не було! Сподіваюся, нам ніхто не завадить, - схлипнула збуджено дівчина і захопила партнера на себе. Природний інстинкт сам підказав, що треба робити і колишній міжгалактичний напівбог Х'же, вперше в житті пізнав земну жінку і відчув принадність людського життя. Два тіла чоловіче і жіноче з'єдналися разом, на якийсь час перетворюючись на вищу єдину істоту і почали химерний танець кохання, по закінченню якого жіноча особина зачне і народить дитину. Ця дитина поєднуватиме найкращі риси обох батьків і буде яскравим підтвердженням людського безсмертя на цій майже втраченій планеті.
Розділ 14 Захисний щит планети Нубіру
Паралельна реальність.
- Сирун тобі кланявся! Звідки ти взявся пухнастик брудний? - я погладив рудого кота, що з'явився зневідкуди та терся біля моїх ніг.
Немов у відповідь він голосно забурчав і немов вимикач клацнув образ в моєму мозку:
- Обранець! Тобі призначена велика місія взяти участь у збереженні рівноваги між тимчасовим простором! Вироби АДА та початкового ХАОСА вирішили повернути свій втрачений час і владу! Зловісна руйнівна сила вже огорнула нашу планету – прабатька усіх усюдин! Якщо золотий заслін не витримає демонічної сутності, наш світ загине, а разом із ним і твій! Силою цієї Радою Найсвітліших, я секретар Хрое активую твій бойовий дар! І спрямовую тебе в паралель переходу! Знайди золото та переправ його через портал на нашу планету! Заклинаю, воїне поспішай! Тобі у всьому допомагатиме наш розвідник Х'же! Бережи Тебе сила Світла!
Після цього мені здавалося, що електричний розряд у 1000 вольт засмажив усе моє тіло і переніс душу в небачений досі примарний потойбічний світ ілюзій...
Локація лівобережних станцій.
- Ну як зброяре Володимире, гарні в мене майстрині? - весело запитала комендантка Ірина і багатообіцяюче поправила великі груди. Демчуков прискіпливо оглянув нову збудовану кабіну і те, як її професійно кріпили за стропи дирижабля. Цілий тиждень він займався проектуванням та добудовою «летючого голландця», як він його називав подумки.
Кабіна вміщала не більше десяти особин, та й озброєння хотіло би бути кращим. Але часу практично не було. Орди комахових напівтварин щодня йшли на напад слабо захищених тунелів, залишаючи за собоюсвої і людські трупи. Довелося терміново евакуювати станції «БОРИСПІЛЬСЬКА» та «ВИРЛИЦЯ» поставивши потужний вогневий заслін на «ХАРКІВСЬКІЙ». У спішному порядку мінувалися «ОСОКОРКИ» – дніпровські жуки плавуни вже прорили свої нори в цей бік, а на їхній товстий хітиновий панцир надто багато йшло боєприпасів, часу та людських жертв.
Різновікові жінки та діти з надією вдивлялися в зброяра очима, питаючи – ну, коли вилетимо з цього проклятого місця? Демчуков не тільки зумів побудувати за їх допомогою корабель порятунку, а й закохатися в темпераментну комендантку, пристрастна жінка відповідала повною взаємністю. Від її голосного командирського голосу завжди тремтіло усі бабине військо, а коли зверталась до нього, то відразу ставав м'якшим у розмові з цим уже немолодим чоловіком.
- Володю! Рідненький! Дай тебе обійму.
Тільки їй, в одну з пристрасних ночей сказав він своє справжнє ім'я, та безліч всього іншого…
- Коханий, скажи коли вже летимо? Сили вже немає дивитися на змучені тіла близьких подруг. З кожним днем нас дедалі менше. На особливо небезпечних вежах сторожі залишалися стояти одні старімалі та старі, даючи нам шанс вирватися звідси.
- Скоро рибонька моя скоро! Як тільки злітаю на «БОРИСПІЛЬСЬКУ» подивлюсь, як там розвідник Звір і одразу почнемо переправлятися! Не можу я його просто так кинути, вибач не можу, — жестом у відповідь він поцілував її в шию.
- Та не міг він уціліти! Адже там кладки цих тварин, їх там мільйони, - ніжно погладжувала спину сталкера, шепотіла Іриска, як він сам її часом називав.
- Ти не знаєш нашого найкращого сталкера! Він сам уже більше схожий на мутанта, ніж на людину. Ти не уявляєш, через що ми з ним пройшли! Ось ти краще заспокойся і анекдот послухай мені нещодавно мій друг-сталкер розповів: -« Чоловік із дружиною в будинку займаються сексом. Вранці їхній сусід, старий дядько Сашко, каже:
- Слухай, Миколо! Ви вночі коли сексом займаєтеся, ваші крики і стогін по всьому під'їзду чутні, робіть це як-небудь тихіше!
— А як тихіше?
— Ну, не знаю, рота дружині скотчем заліпи, чи що…
Ніч, чоловік скотчем заклеює рот дружині і вони займаються секс.
Після першого оргазму чоловік кричить:
— Дядьку Сашко, так добре?
- Так!
Після другого оргазма:
- І так добре?
- Так!
І так кілька разів.
Нарешті старий нервово репетує:
— Колю, прибери ти цей чортовий скотч із рота своєї дружини!
- Чому?
— Тому, що тепер увесь будинок думає, що це ти мене тряхаєш!» Хахахахахаахахахх! Гигигигиигигигигигиг! Правда смішно? Адже в який чудовий час ми колись жили?
Гучна бавовна змусила всіх стрепенутися і спішно вибратися з бетонного притулку на поверхню. На подив усіх, гуркіт виявили біля колишнього торговельного центру, де було випалене до гладкої слюди поле, в центрі якого лежала, судячи з форм що виступали із захисного костюма - жінка. На мить старому вояку Володимиру здалася поруч розмита у повітрі фігура розвідника Звіра, що швидко розчинялася в повітрі.
Паралельна реальність.
Міріади калейдоскопних різноцвітів хвацько витанцьовували перед моїм поглядом у химерному феєричному кольоровому шоу.
- Іди на голос! - зазвучало у моїй голові, - чим йти? Я не бачу і не відчуваю свого тіла:
Майже істерично заголосив я подумки, панічно намагаючись сконцентруватися.
- Уяви собі сталкере Андрій, призму яскравого білого світла і рухайся йому на зустріч! Попереду дійсно з'явилося світло, що виділялось з загального хаосу світлоподання.
- А ти мабуть, напівбог Х'же? Головний спостерігач Землі? Чому я тебе не бачу?
- Занадто багато питань і мало часу… людське створіння! Наші світи на межі зникнення! Сконцентруйся і переміщайся в центр всіх паралельних реальностей, там буде вузька щілина порталу переміщення. З іншого боку я тобі не помічник, бо вже немаю потрібної сили вона у тобі. Друже ти наразі більше ніж людина, знайди золото і перенеси його на Нубіру! У Тебе усе вийде, поспішай!
Тисячі блискавок розрізали простір, темно-сірі протуберанці якоїсь субстанції вибухали один за одним, шалене демонічне ревіння лунало з усіх боків. Рвані уривки плазми, що переливаються всіма кольорами веселки, кружляли хаотичним хороводом. Ззаду починалася безжальна війна з самою смертю, попереду порятунок всього живого…
- Зупинися жалюгідний раб! Або твоя жалюгідна душонка буде приречена на вічні муки у пеклі! - страшні прокляття сковували рух і нестерпно палили всю мою душу.
- Сере, співає ще й тріски збирає (про того, хто намагається робити декілька справ одночасно) А фіг тобі, по всій твоїй прищавій морді! Тю (тьху) на тебе! - подумки промовив я і раптом для себе відчув полегшення. Щось, чи хтось переварював мою примітивну матюкливу мантру. Раптом попереду з'явився нестерпний блиск. Тисячі тонн золотих запасів нашої планети, зібрані різними людьми та різними способами знаходилися в одному місці - підвалах американського штату, на базі ФОРТ НОКСА.
Я не знав, поки що робити, але астрально-ментальне тіло робило все за мене саме. Вбираючись енергетично в акуратно - складеному штабелі золотих злитків, я ставав з ними єдиним цілим. Щільні важкі жовті бруски розсипалися в дрібну пилюку і закручувалися повітряними спіральками. Немов земний ураган кружляв і виростив величезний смерч. Із золотого пилку, ця химерна постать, набираючи космічну швидкість, кинулася до порталу переходу. Але на вході виникла нова перешкода - чорні фантоми грішних людських душ. Їх було так багато що, моя безтілесна сутність завмерла і закостеніла. І раптом крізь нелюдський душевний біль я почув голос спостерігача:
- Бий їх прямо в середину! Ти зможеш! У тебе є Дар богів! Ти максимально активований! Моя бойова магія тобі допоможе! Ваша людська подоба слабка фізично, але непереможна ментально! Я це добре знаю!!! Віддаю тобі останні сили, що залишились!
І не змовляючись, ми затято вдарили з двох боків одночасно. Яскраві спалахи наших енергетичних потоків підривали темряву як товсте павутиння і вона сірими пластівцями падала вниз. Золотий нестримний смерч прорвав жахливу оболонку дітей Хаосу і попрямував до своєї кінцевої мети – захисний щит планети Нубіру.
Коли золотий пил увібрався в поверхню Нубіру, стався яскравий вибух, випалюючи весь похмурий ХАОС і породжуючи інші паралельні світи.
Локація лівобережних станцій.
- Приймай поповнення! Піхота! - радісно кричав вниз зброяр, обережно йдучи на посадку. Його бойова подруга Ірина закоханим поглядом дивилася на свого обранця, розмірковуючи – сказати йому про свою «затримку» чи нехай сюрприз буде. Перша партія біженців благополучно і практично без пригод дісталася укріплених фортів коаліції. Першою Коли спускалася розкоса медсестра Лариса, то різкий порив вітру різко смикнув мотузковими сходами і молода жінка несподівано зірвалася вниз, на щастя потрапила прямо в руки рудого сталкера.
- Дякую велетню! Як тебе звати? - спитала вона, злякано притулившись до чоловіка.
- Мене Германе, а тебе? – зніяковіло забелькотів він, цілуючи дівчину в щічку.
- Мене звуть Лариса, ні краще за Лейла! У перекладі на російську означає -тюльпан, -
прошепотіла вузькоока красуня сильно почервонівши.
- Ти найкрасивіша квітка в моєму житті, - пробурмотів рудий холостяк і неохоче відпустив дівчину на землю. Він зрозумім це його доля…
Локація коаліції всіх станцій.
Минуло три місяці з тих найяскравіших подій. Чоловік і жінка йшли міцно тримаючись за руки вздовж набережної Дніпра. Величне сонце сходило через розкішні зелені дерева Труханового Острова. Сталкер Звір здавалося прислухався до себе, а в його мозку яскравими фарбами спалахували малюнки битв людства з мутантами підземних станцій метро. Тільки він зараз уже не міг зрозуміти це було з ним у минулому чи все-таки це застереження на майбутнє…
- Любий, а в нас буде дитина, - сказала струнка брюнетка і взявши його могутню шию у свої тонкі руки, поцілувала супутника в губи.
- Це здорово! Кохана, але ж ми на одному малюку не зупинимося, правда?
- Звісно, не зупинимося! Тільки, нехай наступного народжуєш ти! – пустунка гучно
засміялася, погладжуючи свій живіт, що значно потовстів.
- А ось візьму і народживатиму, - зареготав колишній спостерігач Х'же, кружляючи на руках майбутню матусю. У цьому світі все можливе! Я, це точно знаю! Послухай, радість моя, мої перші вірші:
Любити іншого, право слово,
Жахливо важко пояснити!
Для цього живи заради нього,
Тобі не важко буде відчувати, та любити!
На жаль! Кохання дане не всім,
Тому, чиє життя втрачає сенс зовсім,
Без божества коханого, рідного!
Паралельна реальність.
Прокинувся я від задоволеного бурчання біля вуха та акупунктурою болю кігтів на грудях. Виконавши традиційну процедуру мого пробудження, кіт Тимофій ліниво позіхнув, стрибнув на підлогу і велично пішов на кухню. Пам'ятаю, що мені всю ніч снилася якась нісенітниця. А ось що саме? Взагалі не пам'ятаю...
- Тимоха! Руда ти бестія! Доведеш мене до гріха, відправлю тебе бомжувати на вулицю, - бурчав я невдоволено, збираючись на роботу в звичайнісінький офіс, за спеціальністю найпростішого малооплачуваного менеджера.
- Такий сон не дав доглянути, зараза! – журився я голосно, та приймаючи контрастний душ, а з кухні вже став долинати ароматний запах свіжо-меленої кави, це прокинулася дружина – моя прекрасна Олена, а на столі стояли прекрасні троянди…
Спасибо за чтение
Вернуться к книге