Счастье

Глава 1

Мама в дитинстві розповідала мені багато казок. Мені подобалися ті, де принцеси знаходили свого принца, а потім жили довго і щасливо. Мої батьки запевняли, що я обов'язково знайду свого принца. З тих пір багато про це мріяла та уявляла. Також я до сьогодення вірю в чудеса. Жити казками - дивно, але така людина була. Познайомтеся! Це я - Юка Кізоку!

На весь клас пролунав гучний голос:

* Юка! Чим це ти займаєшся? Знову малюнки? Та скільки можна!

Упс! Так, я люблю малювати. Коли мені нудно, частенько щось починаю створювати різне на папері. На той момент йшов урок Історії. Я не дуже любила вчителя (як і сам предмет), але все було у нас взаємно. Ми були заклятими ворогами. Моїх батьків вже багато разів він викликав за якісь дрібниці, потім з’ясовувалося, що вчитель дуже до всього причеплювався. Згодом все-таки мої батьки перестали ходити на його виклики, він просто забрав мої малюнки, гнівно зауваживши:

* Забереш після уроків їх!

Я посміхнулася. Урок продовжувався далі. Таким чином пройшов цей навчальний день. На щастя, сьогодні була П'ятниця і уроки не треба було робити. Після уроків врешті-решт я забрала свої малюнки і радісна пішла додому через парк.

Радість та насолода навколишнім середовищем так і линула з мене. Захопившись співом я й не помітила як хтось підійшов. За спиною пролунав незнайомий голос:

* Гарно співаєш.

Я застигла, повернувшись в сторону голосу. Там був хлопець, трохи старший віком за мене. Його волосся було вогнисто-руде, а очі були кольору небесної блакиті. Одягнений був в легеньку звичайну кофтинку. Незнайомець був ніби звичайним, але й водночас ця простота і краса заворожувала. Складалося враження, ніби він тільки-но вийшов з обкладинки свіжого випуску журналу моди.

Він стояв біля дерева з посмішкою на обличчі.

* П-правда? - я заїкалася, почервонівши.

* Так, - відповів той хлопчина.

* Ой! - закрила рот руками.

Той розсміявся.

* Чого ти регочеш? - запитала з подивом.

* Тому, що твоя фізіономія кумедна, - проговорив він, заспокоївшись.

Мені стало ще більше ніяково за це. Я продовжила:

* Ти перший, хто почув мій спів.

* Зрозуміло. Як тебе то звуть, червоненька?

* Я - Юка. А ти?

* Рюко.

* Рюко? Красиве ім’я. Воно асоціюється з заходом сонця. Таке ж оранжеве….

Він знову розреготався. Я відчула, що сказала дурницю. Подумки навіть картала себе за ці слова, та згодом я продовжила далі:

* А де ти вчишся?

* В тій школі, що й ти.

* Але я тебе не бачила ні разу. В якому класі?

* В 9 класі.

* Ясненько.

Я глянула на годинник. Пора було йти додому.

* Мені пора, Рюко. Бувай!

* Бувай!

Радісна пішла додому. Сьогоднішній день приніс мені повну насолоду.

Глава 2

Минули вихідні. В Понеділок, після уроків, я вийшла з класу й збиралася йти додому, аж раптом хтось взяв мене за руку.

* Привіт, червоненька,- пролунав голос Рюко.

* Я не червоненька, - відповіла й трохи надула щічки.

* Дівчата подивіться! Це ж Рюко,- шепотілися одноклассниці.

Він різко потягнув мене геть від юрби дівчат, що збиралася до купи неподалік. Я не пручалася і йшла, здивована його поведінкою. Ми вийшли з школи у якийсь двір, де ми й сховалися. Там Рюко й мовив:

* Так тебе Юка звуть?

* Юка Кізоку,- відповіла, посміхнувшись.

* Підемо разом додому?

* Так.

Ми йшли додому разом і жваво розмовляли. З ним було так цікаво, що й забула геть про ту дивну ситуацію. А ще він любив жартувати. Не минало й хвилини, як Рюко жартував і обидва сміялися досхочу, а потім розійшлися по домівках. З того часу ми стали друзями. Кожного дня ми йшли в школу та навпаки. На кожну тему могли спокійно поговорити, ходили, гуляли, проводили все частіше й частіше одне з одним час. Рюко став мені найкращим другом, якому могла спокійно довіряти свої секрети. Я була чомусь впевнена, що він мене завжди підтримає чи допоможе.

Якось в один день ми гуляли. Раптово телефон Рюко задзвонив. Він зупинився і взяв трубку:

* Так, сонце. Що ти хотіла?

Я не знала, хто то був. По розмові зрозуміла, що це була дівчина. Словечко ‘’Сонце’’ мене чомусь сильно зачепило. Я мала відчуття образи через такий розвиток подій. Це було вочевидь дивно, бо ми були найкращими друзями, але я чекала кінця його розмови. Коли Рюко поклав слухавку, я запитала:

* А хто то був?

* То моя подруга дзвонила,- відповів він.

* Зрозуміло.

Весь день ми провели весело і обидва повернулися додому, сповнені приємними враженнями. Впавши на диван, я сиділа ввечері в телефоні та спілкувалася у соцмережах. Мені написала якась дівчина. Через хвилину-другу ми активно переписувалися з одне одною. Ту дівчинку звали Клара. Згодом з'ясувалося, що ми в одному місті живемо. За ніч ми встигли стільки про все поговорити і знайти безліч спільних інтересів. Радість мене переповнювала після знайомства з нею. До речі, ми навіть домовилися про зустріч.

Глава 3

На ранок я була сонна. Звісно ж, не спати всю ніч! Та після чашечки кави всю сонливість, немов рукою зняло і думала про можливість зустрітися з моєю новою подругою. Тоді я була дуже рада знайти нових, хороших друзів, як вона та Рюко.

Почалися зимні канікули. Я запланувала провести їх з друзями, отримавши незабутні враження, про які можна було тепло згадувати. В перший день канікул подруга позвала в гості і я була не проти. Через деякий час була біля неї. Піднявшись на її поверх, я подзвонила в двері. Звідти почувся голос:

* Зараз іду, Юка. Зачекай!

Довго чекати не довелося. Вона відчинила двері і я зайшла в її дім. У неї відчувалася надзвичайно тепла та приємна атмосфера. Вся її сім'я була ввічливою, ба навіть щирою. Мама була ніжною, ласкавою, привітною, а тато - загадковим та турботливим. Від цих людей аж віяло добротою. Не могло й бути сумнівів, що тут завжди панував спокій і мир . Клара завела мене в кімнату після знайомства з її батьками. Ми там спілкувалися, веселилися, аж тут раптом вона почала розмову:

* Слухай, Юка. А тобі хтось подобається?

* А?- здивувалася я, потім продовжила: - Що ти маєш на увазі?

* Хлопець тобі якийсь подобається?

* Ну а тобі?

* Мені подобається один хлопчик з мого класу. Він такий чудовий!

В її голосі була нотка захоплення, коли вона говорила про нього. Ми продовжили розмову:

* А як його звати?

* Лео.

* Сподіваюся він відповість тобі взаємністю,- посміхнулася я.

* А тепер ти розказуй, хто тобі подобається!

* Ну не зна....

Розмову перервало повідомлення. Я глянула. Воно було від Рюко. Він хотів, щоб я з ним погуляла. Моя подруга відразу підхопила:

* Хто там тобі написав?

* То мій друг, - трохи сором'язливо відповіла.

* Зрозуміло, - посміхнулася Клара.

Я написала йому, що не зможу, проте не помітила, як Клара глянула на нашу переписку. Вона хитро посміхнулася та вихопила мій телефон, солодко проказавши:

* Зараз ми все владнаємо.

Я була здивована і враз підхопила:

* Хей! Що ти задумала? Віддай!

* Я написала, що ти любиш його, - відповіла вона.

* Що?! Ми ж друзі. Як ми одне одного любити можемо? Видали! - була досить шокована й намагалася повернути свій телефон.

* Вже пізно, сестричко! Тримай, - віддала телефон мені.

Я хутко передивилася. Там було у відповідь коротеньке ‘’і я’’. Я вочевидь подумала, що він міг мене любити як друга, але я відразу ж почервоніла. Мені було ніяково за те, що зробила моя подруга. Далі ми продовжували веселитися, а під вечір я пішла додому.

Глава 4

Наступні дні я проводила час здебільшого з Рюко, але подрузі не доводилося сумувати за мною . Було, звичайно, весело і цікаво з ними. Та враз мене стало турбувати одне питання. Я стала помічати свою поведінку з ним. Була безмежно рада, коли знаходилася поруч. Зазвичай я життєрадісна, але такої радості з Кларою я не мала, як з моїм другом. Я відчувала тепло, безпеку і як мені з ним добре, могла бути собою. Це були моменти справжнього щастя. Я була дійсно щасливою тим, що він у мене є. Про все це я думала під час зимових канікул. Це було дійсно прекрасно мати таке-от щастя.

З ось такими висновками почався другий семестр навчального року. Відчувалося, що я трошки змінилася. Стала більш спокійною, задумливою і серйозною. Вся моя життєрадісність, немов зникла. Здавалося на мить, що хтось все зупинив, і я могла роздивлятися кожен момент свого життя. В голову лізли думки такі як: образа при розмові подруги Рюко з ним; моє червоне лице, коли Клара написала любовне послання; захоплення тою незвичайною його красою; момент щастя, що я відчувала поряд з ним. Я не знала, що зі мною було не так, ніби мене підмінили за одну ніч. На одній з перерв я гуляла по коридорам. Враз побачила велику купу людей, що метушилася чогось. Там були дівчата, які збуджено щось говорили і біля когось товклися. Я вмить впізнала постать Рюко. Мені раптом стало незручно. Я відчула схоже, що й при тій його розмові. Потупцявши швиденько геть, поки ніхто мене не побачив, відійшла в тихе місце. Я хутенько подзвонила своїй подрузі:

* Ало! Клара?

* О, Юка! Це ти? Чого раптом подзвонила? - з телефону линув дзвінкий веселий голос.

* Я хотіла б з тобою зустрітися та порадитися. Зможеш сьогодні?

* Оу! Добре,- погодилася Клара.

* Після школи. Я тебе чекатиму.

Якраз продзвенів дзвінок. Я пішла до класу, а далі почалися уроки. Усі наступні перерви сиділа в класі та зосереджено малювала до кінця навчального дня. Після школи я вийшла в подвір'я, сіла на лавку, чекаючи на подругу. Через пару хвилин вона з'явилася вже.

* Вочевидь щось серйозне сталося? - запитала вона.

* Ну не зовсім серйозне, - пробурмотіла.

* Невже ти в нас стала міс Серйозність?

* Ніскілечки.

* Як на рахунок того, щоб зайти в кав'ярню і обговорити важливі питання, люба подружко?

* Давай.

Ми пішли до найближчої кав'ярні. Зайшовши ми сіли за столик та замовили по чарочці кави. Вона почала:

* Так що тебе хвилює, Юка?

* Я хотіла щоб ти мені допомогла з деякими проблемами розібратися.

* Якими?

Я поділилася з нею почуттями, які змусили мене замислюватися протягом кількох останніх днів, а далі запитала:

* Як гадаєш, що то може бути?

* Дівчино, та ти закохалася! - вигукнула вона.

* Закохалася? Так то була любов?

* Ну звісно, подруго.

* Ось воно що! Зрозуміла.

* Вітаю тебе, Юка! Тепер доведеться тільки привернути до себе увагу та відкритися йому в почуттях.

Вона радісно похлопала по плечу. Ми пили каву і продовжували розмовляти, а потім розбрелися по домівках. Я довго думала над словами Клари, згодом вирішила спробувати привернути його увагу на себе, тільки не мала поки ніякого плану. Хіба що….Точно кіно!

Глава 5

На наступний день я намагалася зловити Рюко в школі на перервах, але біля нього завжди юрмилася купа дівчат..Так до кінця навчального дня з ним зв'язатися так і не змогла. В мене був шанс запропонувати це після уроків. Я чекала цього моменту. І ось він настав! Хутко взявши всі речі, вибігла з класу. Я шукала серед натовпу його, проте ніяк не вгледіла. Вийшовши зі школи я впізнала свого друга, побігла до нього, гукнувши:

* Рюко!

Він обернувся. Я продовжила, відсапуючись:

* Може, сходимо в кіно разом?

* Давай, - відповів він.

Я відчула радість.

* Тоді завтра вийде?

* Так.

* Добре. Пройдемося разом?

* Вибач, але сьогодні ні.

* Зрозуміло. Тоді бувай!

Червона і радісна побігла геть. Його відповідь я не почула вслід. Коли я прибігла додому, цю новину розповіла Кларі. Вона підтримала мене, навіть казала, щоб я продовжувала йти далі. Після цього з Рюко вибирала фільм, на який підемо. Насичений сьогоднішній день мене стомив, тому як тільки приклала свою щоку до подушки, я заснула міцним сном. На наступний день прокинулася пізно, запізнившись в школу. Я була щаслива, адже саме сьогодні зможу сходити в кіно з другом. Для мене він вже не був другом, але йому треба було це довести. Уроки, як не дивно, пройшли досить швидко та я на рахунок цього не переймалася. Вже ось-ось ми підемо в кіно. Після уроків, хутко прибігши додому, я готувалася до зустрічі з Рюко. За півгодини пішла збуджена до кінотеатру. Там вже чекав Рюко. Він був здивований, коли побачив мене.

* Ого, - вирвалося з його вуст.

* Що таке? - запитала.

* Ти дуже гарна.

* Ой, дякую! - посміхнулася.

Ми замовчали. Перервавши ту хвилину ніякового мовчання, я продовжила:

* Пішли?

* Так.

Ми пішли всередину, сіли на свої місця і дивилися кіно. Мені фільм дуже сподобався і йому, сподівалася, теж. Ми вийшли на вулицю, проте там було вже темно. Він погодився провести мене додому. Через хвильку іншу ми вирушили. Спочатку йшли мовчки, я навіть побачила як він трошки розчулився. Звісно не могла дізнатися, що він тоді думав таке, але було бажання якось розвеселити та підтримати його. Я запропонувала пограти в квача. Він був не проти. Я рвонула вперед, проте Рюко мене дуже швидко наздогнав і зловив. Ми продовжили так далі до мого дому. Лице його трохи збадьорилося. Я ледь посміхнулася, радіючи своїм успіхам. Ось так закінчився вдало цей день!

Глава 6

На наступний день я говорила з Кларою і Рюко. Хотіла їх познайомити одне з одним. Обидва були не проти, тому прогулянку ми призначили на вихідних. Дні проходили спокійно й звичайно, але за той час я стала більше думати про свого друга. В моїй голові вертілося те, що він робить та як поживає, чи все з ним гаразд або про що думає взагалі. Я думала про те, як мені показати йому свої почуття. З цими думками я й засинала. На вихідних ми всі гуртом зустрілися. Рюко познайомився з Кларою, а далі гуляли й веселилися. В один момент Клара сказала, що відійде в магазин, бо "мама сказала їй купити дещо". Рюко хотів було з нею піти, але та заперечила, підморгнувши мені. Невдовзі вона зникла за деревами.

* Жаль, що не пішов з нею. Може міг би якось допомогти твоїй подрузі, - почав друг.

* Так, - почервоніла трошки.

* З тобою все добре? Ти чомусь червона. Чи нам так подобається кличка ‘’червоненька’’?

В його голосі пролунала нота хитрощів. Я залепетала:

* Та н-ні,що ти! Я в порядку.

Він посміхнувся.

* Як тобі моя подруга? - поцікавилася.

* Нічогенька. Вона приємна й хороша людина.

* Я рада це чути.

Ми повільно брели по доріжці. Клара затримувалася, проте я знала причину. Раптом він зупинився.

* Що трапилося? - здивувалася.

* Твоєї подруги щось довго нема. Щось могло б і трапитися.

* Я гадаю, вона....

Він перервав:

* Я піду пошукаю її. Ти зі мною?

* Я вас тут почекаю, - відповіла я.

Рюко було вже збирався йти, але я раптом схопила його за руку, гукнувши:

* Почекай!

* Що?

Він лицем повернувся до мене й дивився прямісінько в очі. Його очі заворожували. В цій несамовитій блакиті помітно вбачалися хвилювання та легка тривожність, а рука була теплою, ніжною. Хотілося пригорнутися до неї, відчути тепло та ласку. На мить мій язик не міг навіть поворухнутися. Швидко оговтавшись, я проказала:

* Н-нічого. Все гаразд. Йди!

Він зник. В голові у мене ще чітко відображався образ Рюко. Я знову почервоніла, слід за цим відчула невелике розчарування. Мій друг хвилювався за подругу. В мене була маленька заздрість тому, як він хвилювався за Клару, а не за мене. Я не хотіла здаватися егоїстичною, проте як йому знати, що моя подруга залишила нас наодинці, допомагаючи мені стати ближче до своєї мети. Принаймі поки що, це здавалося так. Я сіла на лавку, очікуючи на своїх друзів. Невдовзі Рюко і Клара прийшли. Подруга почала:

* Довго нас чекала?

* Та ні, зовсім трошки, - сором'язливо відповіла.

* Зрозуміло.

Ми гуляли до кінця дня. Усі мої сумніви та розчарування розлетілися геть, поринаючи в прогулянку з друзями. Потім Клара сказала, що піде зі мною, а йому хвилюватися за мене нічого, бо вона проведе додому. Рюко погодився та пішов геть. Відійшовши на пару метрів від нього, Клара запитала:

* Ну як все пройшло? Ти сказала про свої почуття?

* Ні, - відповіла тихо.

* Серйозно?!- її рука ляснула по її лобу, продовживши:- Я дарма старалася вас наодинці залишити?

* Я хотіла йому про це якось сказати, але не змогла. Він так турбувався за тебе, то....

* Я від тебе, подруго, не очікувала такого. Це ж треба було так!

* Це набагато тяжче було зробити, ніж я думала, - обурено відповіла я.

* Проїхали цю тему, - відказала подруга, а потім продовжила: - До речі, скоро день Святого Валентина. Ти якраз можеш йому зробити подарунок. Тільки не проґав, як цього разу!

* Скоро? Добре, Кларо, - відповіла, знову почервонівши.

Глава 7

Дійсно через пару днів мало би бути свято всіх закоханих, але в мене нічого й не було, щоб порадувати Рюко. Підказка подруги була дуже доречною і я ніяк не хотіла це упустити. За ті кілька днів до дня Валентина я встигла купити подарунок Рюко. Це була коробка шоколадних цукерок, що він так любив, оформлена у вигляді сердечка. Залишилося тільки віддати це другу, але в той день, на жаль, його ніде не було. Я була трохи розчарована. Після уроків я вирішила збігти до хати Рюко, щоб віддати подарунок. Подзвонила в двері, проте ніхто не відкрив. Почекавши трошки, я спустилась вниз і кинула коробку шоколадних цукерок в поштову скриньку. Коли була вдома, моя подруга мені написала. Вона поділилася новиною, що вона з Лео стали разом. Клара була дуже рада і не могла не говорити про нього. А ще вона хотіла все ж познайомити мене з ним, та і я була не проти завести нові знайомства, тому ми домовилися усі разом зустрітися завтра. На наступний день мені захотілося дізнатися, чи Рюко взяв мій подарунок. По дорозі до школи я зайшла і глянула туди. Коробка шоколадних цукерок там так і лежала. Засмучена вкрай, я пішла в школу на уроки. Навчальний день був теж не дуже. Вчителі навіть запитували, чи все гаразд. Рюко був в школі, але як завжди його утримувала юрба дівчат. Ось навчальний день кінчився! Я зібрала речі і було збиралася йти додому, як хтось зупинив.

* Юка! - пролунав голос друга.

Я була вельми здивована почути його.

* Це ти? - перепитала.

* Так.

* Чому не був вчора в школі і вдома?- посміхнулася, розпочавши розмову.

* Бо вчора велике свято було, і дівчата мене б валентинками тими засипали, - в його голосі була нотка сором'язливості, але враз все змінилося, продовживши з здивованим обличчям:- А звідки ти знаєш, що мене не було вдома?

* Та так заходила просто дізнатися, чи все гаразд з тобою.

* Зрозуміло. Провести може тебе?

* Ні, в мене справ багато. Вибач! Добре, бувай! А то поспішаю.

* Ну гаразд. Бувай!

Швиденько побрела додому. Я була навіть рада, що півдня минуло так непомітно, хоч і невдало. Мені спало на думку щось було намалювати і випустити своє невелике розчарування, що набралося за короткий термін часу. Я поринула в малювання настільки, що не помітила як минув час. Раптом мені подзвонила подруга з питаннями, де я. Згодом, як тільки Клара закінчила розмову, швидко зібралася і побігла на місце зустрічі. На той момент я вже мала хороший настрій, тому під ніс наспівувала щось, йдучи до подруги та її хлопця. При зустрічі Клара зауважила:

* Ти нарешті прийшла! Щось я не помічала раніше, щоб міс Серйозність запізнювалася.

* Я ж тобі по телефону казала, що малюнками захопилася.

* Ну гаразд. Не гарячкуй! Не будемо псувати настрій. Познайомся! Це Лео - мій хлопець,- представила подруга.

Поряд з подругою стояв хлопець її віком. Він був трохи вищий за Клару. Його волосся було чорним, а очі зелені. З погляду було видно, що він більш мовчазний і врівноважений. Здавалося, що то не підліток, а цілком доросла людина, тільки в тілі юнака. Я продовжила, протягнувши руку:

* Привіт. Ти той хлопець, про якого мені так розповідала Клара? Я - Юка. Приємно познайомитись!

Він мовчки кивнув, пожавши руку. Ми всі мовчки стояли. Клара підхопила, взявши нас обох за руки:

* Так ми тут в мовчанку зібралися грати чи гуляти? Давайте жвавіше, а то серйозні такі, аж нудно стало. Пішли, пішли!

Ми йшли, точніше подруга нас тягнула. Це навіть трохи здалося смішним. Лео ніжно посміхнувся, дивившись на його веселу дівчину . Коли опинилися в парку, ми всі розмовляли. Її хлопець трохи розкрився. Він був напрочуд розумним, а також добрим. Я була рада за вибір Клари. Вона могла б спокійно покластися на нього. Прогулянка все-таки вдалася хорошою. Поєднання спокійного хлопця та жвавої дівчинки було вельми цікавим, тому, знаходячись в їхній компанії, я отримала повну насолоду. Прийшовши додому втомлена, впала на ліжко та заснула.

Наступні кілька днів я задумувалася над почуттями, не припиняючи спілкуватися з Рюко та проводячи час з ним. На уроках малювала, отримувала від вчителів зауваження, думала, як ще показати другу свої почуття до нього. Згодом я все-таки наважилася просто відкритися йому. Вдома я сиділа годинами за столом, пишучи освідчення в коханні до нього. Написавши лист йому, придбала конверт попередньо й прикрасила його. Результат листа був втішним. Зосталося тільки дочекатися моменту, щоб віддати його. Я була збуджена від думок, що я врешті-решт відкриюся Рюко. В ту ніч я спала погано через бурю емоцій та хвилювань, які тривожили мене всю ніч. Після школи наступного дня, взявши листа, пішла шукати свого друга. Я йшла біля стінки школи, озираючись на кожного перехожого й шукаючи Рюко. На розі школи раптом почула якісь голоси. Я зупинилася, пильно прислухавшись. Там був голос Рюко і ще один дівочий. Вони говорили про щось.:

* За тобою стільки дівчат ганяється. Чому б тобі не вирішити цю проблему? - цікавилася дівчина.

* Що ти маєш на увазі?

* Невже ти не хочеш собі дівчину?

ЇЇ голос прозвучав солодко та помітною хитринкою в тоні. Розмова продовжилася.

* Я не задумувався про це.

* Чого б тобі не вибрати мене?

В той час я визирнула. Та дівчина підійшла до нього й припала до його вуст своїми. Рюко був здивований, але не пручався від неї. Таким чином вони обидва цілувалися, отримуючи від цього насолоду. З моїх рук випав лист, а по обличчю зарясніли сльози. Друг мене побачив та розгублено запитав:

* Що ти тут робиш, Юка? Що трапилося?

Нічого не відповівши, я зірвалася з місця, зі сльозами на очах побігла геть. Я прибігла додому. На щастя, батьки були на роботі тоді. Опинившись в своїй кімнаті, голосно заридала. В серці було так боляче, ніби ножа туди пирнули. Я плакала десь годинами, поки не заспокоїлася та не була втомленою. Звісно бажання з кимось говорити я не мала, а спати дуже сильно хотілося, тому дуже скоро я провалилася в сон.

Глава 8

Наступні дні тривали не так весело. Я мала проблеми з апетитом. Потім почала погано спати, інколи плакала, згадуючи той момент. Балакати я досі ні з ким не хотіла. В будні почала прогулювати школу, попередивши вчителів, що маю погане самопочуття. Я розуміла, що так такий вчинок не гарний, проте тоді не була готова продовжувати навчання. Десь через кілька днів мене вже почали розпитувати моя подруга та її хлопець. Інколи вони навіть дзвонили. З Кларою я врешті-решт поговорила після купи її дзвінків. Звідти я дізналася, що Рюко про мене розпитував, але радості мені це не приносило. Клара і Лео хвилювалися за мене, підтримували мене. Проте від Рюко, чула тоді майже нічого. Від тої прикрої ситуації я ще до кінця не відійшла. Все ще боліло в душі. Друзів ж попросила говорити про мій стан поменше, потім ми й зовсім не стали про це говорити. Та пара мені щиро співчувала, за що була вдячна їм. Через півтора тижня, я стала ходити в школу, але Рюко я не бачила там. Я не знала, що з ним трапилося. Його все не було та не було. Я вирішила йому написати, однак він не відповідав. Почала за нього хвилюватися, розпитувала про Рюко, та ніхто нічого не знав. Потім дізналася по новинам, що пропав хлопець. Той, кого шукали, виявився якраз він. Я була шокована та майже відразу поговорила про це з Кларою. Вона цю новину дізналася раніше і теж була вражена. Я почала хвилюватися сильніше, думаючи, де б він міг бути. Потім мені надіслали повідомлення з якогось невідомого номера. Вміст повідомлення мав адрес та новину про викрадення Рюко. Я була вкрай здивована цьому, не очікувавши таких форматів повідомлень. Було досить дивно, що хтось так написав. Я довго думала, що робити, і пішла до Лео,подзвонивши в двері. Він відкрив.

* Юка? Я вражений тебе бачити. Звідки ти взяла мій адрес? - здивовано зустрів хлопець Клари.

* Мені Клара дала.

Я показала йому те повідомлення. Він сказав:

* Це дуже підозріло. Проте,що ти хочеш, аби я зробив?

* Щоб допоміг мені. Знайти більше інформації про це місце.

* Проходь! - холодно проказав, зітхнувши.

Я зайшла в його дім. Лео провів мене до його кімнати, сів за комп'ютер. Дивлячись на моє повідомлення, він шукав. На його лиці з'явився невеликий подив, коли він читав. Хлопець пробурмотів:

* Знайшов. Читай!

Я прочитала. На картинці було престижний будинок, що складалося з великої кількості офісів. По опису та картинок на сайті здавалося все гаразд. Та ось впав номер, що співпадав з номером того повідомлення. Він належав директору тієї компанії. Лео сказав:

* Мені це не подобається. Я б радив тобі бути дуже обережною і не йти туди. Краще...

Глава 9

Він не закінчив, адже в той момент я вибігла з його дому. Мною керувало бажання врятувати свого друга, хоча той хлопчина був правий. Я не зупинилася та направилася до місця викрадення. Бігти довелося далекувато туди. Перед входом в будинок компанії я перепочила від тривалого бігу, а потім рвонула, не витрачаючи зайвої хвилини, далі на останній поверх, де був той дядько. Всі хто був в коридорах мене намагалися зупинити, проте бігла що є духу. Останнього поверху я добралася,а потім відкрила двері. В тому офісі сидів директор. На стільці сидів зв'язаний Рюко.

* Що вам потрібно? Я казав не заходити сюди.

Він повернувся.

* Дівчина? Хлопці зв’яжіть її! Нам свідків не треба.

Мене тримали й зв’язали так само, як і Рюко. В той час як директор тішився таким уловом та продовжував свою роботу. Я роздивлялася кабінет викрадача. На щастя, мою сумку не забрали, тому вона й висіла на мені. Посунувши її ближче до зв’язаних рук, я дістала звідти ручку. Потім я обережно почала терти мотузки об гострі кути стільчика,допомогаючи ручкою. В той час, поки я намагалася зіпсувати мотузки, директорові хтось подзвонив. Він звелів вийти тим, хто нас зв’язав. Нарешті звільнилася від мотузок, проте ручка була зламаною. Я підсунулася до Рюко, прошепотівши:

* Я кохаю тебе, Рюко.

На очі знову навернулися сльози. Я посміхнулася і розігналася. Директор повернувся, та на його обличчі було виражено здивування.

* Як ти змогла….

Він закінчити фразу не зміг. Я штовхнула його з розгону в бік вікна,де він стояв. Сталася невеличка прикрість. Скло тріснуло й розсипалося . Ще одна мить і я вже падала з ним вниз, а моє життя, ніби пролітало повз мене. Десь неподалік почувся звук сирен. Це було останнє, що почула. Усе тіло, разом з думками, потонуло в бездонній темряві.

Кінець!!!

Присвячено: персонажу Рюко