Лутш - Занурення
Пролог
Коли вирішуєш для себе, що потрібно робити деякі кроки, дуже важко самому їх виконувати. Завжди є бажання скасовувати своє рішення, зробити паузу і так далі. Ось і я вирішив робити зарядку двічі в день. По пів години, не більше. Спочатку 15 хвилин на бігову доріжку, а потім ще 15 хвилин для гантелей та розтяжки. Підтримка свого тіла в тонусі дуже важлива, навіть, якщо ти працюєш в основному за комп'ютером. Розумова діяльність в дряхлому тілі дуже сильно падає. Перших три дні все йшло добре, ентузіазм так і розпирав. Сьогодні п'ятий день мого нового життя, ледь зміг себе здолати та піднятись на ранкову зарядку. Внутрішній лінивець надзвичайно швидко придумував відмазки по типу: давай пропустимо тренування, ніхто не дізнається, увечері попрацюєш більше. Під таким тиском моя рішучість почала тріщати по швах. Ситуацію спасли спогади про матір. Вона завжди повторювала мені:
- Діма, той, хто не виконує свої власні слова, не має права взагалі щось робити.
Тяжко не погодитись. Батьки померлі три роки тому, спочатку тато, за ним матір. Променева хвороба — надзвичайно багато людей померло від неї протягом перших 4 років після закінчення 3 світової війни. Да й сам світ с тих пір дуже сильно змінився. Навіть зараз я дивлюсь через вікно та бачу дуже сумну картину. По праву руку знаходиться хмарочос. Правда люди там не живуть, це ферма. Так, дуже велика ферма, на 30 поверхів. Там вирощують овочі та фрукти. Такі вежі будували в місцях перевірений на предмет радіоактивного фону. За урожаєм слідкують роботи, без управління штучного інтелекту. Люди сидять дома і через віддалений доступ роблять всі маніпуляції. Я цілий рік так пропрацював, сидів дома в шоломі віртуальної реальності та направляв маніпулятори робота для догляду за полуницею. Так, тепер працюють с 14 років, а в 16 ти рахуєшся повнолітнім і можеш створювати сім'ю.
Дозволяти штучному інтелекту робити всю рутинну роботу всі бояться. Ще дуже яркі спогади про 3 світову, тому війну з машинами ніхто починати не хоче. Тих, хто готовий давати іскінам дорогу дуже мало. А мені просто осточортіла така нудна робота. Хоча, с моїми скромними тратами, я зміг назбирати немало кредитів. Да і від батьків залишилось трохи, включаючи дві квартири. Якщо купувати тільки необхідне, можна прожити років два, напевно. Квартира залишилась від батьків. Дуже близько до радіаційної зони, про те не потрібно платити податки. Тут взагалі нікого немає, місце відносно безпечне. Ні поліція, ні так звані “Дикі”, люди, що живуть поза межами будь-яких країн, фактично бандити, не шастають в таких місцях. Одна проблема, за їжею потрібно їздити до міста. Раніше я їздив в школу 2 дні в неділю, і проблем с їжею не було. Не дивлячись на віддалений спосіб навчання, нас все одно заставляли приходити до класів. Так звана соціалізація. Базову школу я закінчив, а для спеціальної або вищої освіти мені просто недостатньо грошей. Залишається два шляхи, або далі працювати оператором роботів і надіятись, що ШІ (штучний інтелект) не введуть. Або йти на будівництво. Там є реальна можливість попасти в місце з радіацією і на цьому все закінчиться.
Місяць назад з'явився ще шлях. Почалась масова реклама нової гри з повним зануренням, під назвою “Лутш”. Звідки така дивна назва — ніхто не знає, а засновники не розповідають. Основні її фішки — реалістичним світ, але на рівні середньовіччя. Можливість розвивати в різних напрямках. Основана на технології блокчейн 7 версії .тобто після запуску ніхто не зможе її редагувати, навіть адміни. І головне — там будуть випробовувати нові ШІ, і тестувати їх на предмет взаємодії с людьми. Правда, для мене головними фішками стали — реалістичний новий світ і можливість заробити грошей, адже обіцяють, що внутрішню валюту можна буде конвертувати в реальну. Багато хто на форумах вже мрії про цифрування свідомості. Я лише посміхнувся, наївні. Куди більше доводиться приділяти уваги типу акаунту. Ось зараз читаю на офіційному сайті, що є декілька типів акаунтів. Перший — безплатний, достатньо просто віртуального шолома і все. Мінуси такого акаунту — максимум 4 умінь, які заблоковані максимум на 10 левелі. Дивний підхід, можливо, якщо працювати без вихідних зможеш щось накопати в плані грошей. Тільки я хочу грати, подорожувати, а не вивчити 4 професії та сидіти на місці з ними. Далі йде другий тип, вже платний, дешевий, я зміг би оплачувати його понад рік. Но і тут є замки, не більше 6 умінь і не вище 20 левела. Можна сказати, що це ті самі чорноробочі тільки більш професійні.
Наступним йде акаунт під назвою “звичайний”. Оплата такого в тричі більша за попередній. На ньому мало обмежень. Не можна управляти містами та селищами, створювати гільдії, також недоступні деякі професії, які вважаються екзотичними. В принципі непогано, і по грошах для мене підходить, поки ставлю помітку на такому акаунті. Далі йде золотий доступ до гри, знову в тричі вище попереднього. Логіка маркетолога якась дивна. Опис акаунту простий — все можна, окрім управляти містами вище 3 категорії. З офіційної інструкції - 3 категорія міст і вище це ті, котрі мають населення від 50 000 осіб. Не дуже і хотілось спробувати себе в ролі мера Києва. Я порахував, на такий акаунт мені вистачить лише на три місяці передоплати. Трохи мало. Але так хочеться мати повні перспективи, без жодних обмежень. Тим паче, що шолом віртуальної реальності останньої моделі в мене вже є, в такому управляти роботом було значно простіше. До нього в складі входить масажер для тіла. Шолом повністю виключає відчуття реального тіла, переводячи їх на аватар. І ти не помічаєш як м'язи затерпають і інші неприємні речі. А коли ти в грі, втратити контроль за часом ще простіше.
Вирішено, проплачую золотий акаунт, і йду готувати їжу. Завтра старт гри, о 14 годині по Києву. Потрібно виспатись і мати запас їжі, якщо сподобається, то я буду проводити там багато часу. тільки так можливо розвивати персонажа в любій грі. А мені ще там потрібно знайти варіанти заробити грошей.
В цю ніч мені снилися гарні сни. Спочатку я с татком грався на дитячому майданчику. Пам'ятаю, на нього впало два заряди с системи залпового вогню. Це було ще до використання ядерної зброї. А майданчик був гарним, с гойдалками, піском, турніками. Все гарно пофарбовано. Далі сон переніс мене на пляж, недалеко від нашого міста, на об'їзній, як іменували в народі, був досить великий кар'єр. Там, влітку, ми загоряли на пляжі, та купалися. Було надзвичайно весело. Зараз я навіть ракетки для бадмінтону найти не можу.
Проснувся в дуже гарному настрої, думки так і тягнулись до нового світу гри. Але ще є час, тому вирішив почитати коментарі про гру в соціальних сітях. Основна інформація нічого не дала. Дуже багато тексту на тему, що там буде, чи вдасться перенести свою свідомість в гру назавжди та інше. Я вже подумав, що даремно потратив 3 години пошуків. І тут натрапив на статтю, яка не відрізнялась великою популярністю. Суть тексту відносно проста. Гра міжнародна, всі країни вводять її у себе. Тобто в грі можна буду зустріти людей с будь-якої точки світу. Чому, навіщо? Як взагалі вдалося домовитись країнам, які після війни майже не контактують. І автор дав відповідь. Можливо війна буде йти далі, но вже в рамках ігрового процесу. Там воїни не вмирають, тільки тимчасово виходять, перед переродженням. Так воювати значно простіше і дешевше. В коментарях його вже затролили, мовляв, який в цьому сенс. Я теж посміхнувся, останні роки люди всюди шукають проблемі, заговори та інше, не дивно, війна принесла занадто багато жахів.
Том 1. Глава 1. Частина 1
Гарно пообідавши, та провівши всі гігієнічні процедури, я приєднався до віртуального шолома. Хоча, думаю. це вже можна назвати капсулою, адже, приєднується все тіло. Голова до електронних сенсорів, а м'язи — до масажера і контактів, що будуть тримати м'язи в напрузі, роздаючи імпульси, схожі на розумові. Гарна система, мені подобається. І я з нетерпінням під'єднався, 2 секунди, вибір сервера Лутш і ще секунда. Я потрапив в білу кімнату, без вікон і дверей.
Повідомлення сервера: “Раді вітати вас в Лутш. Новий світ чекає свого героя! Для початку виберіть ім'я, під яким вас будуть знати. Нагадуємо, для безпеки ніколи не використовуйте ваші реальні дані!”.
Перед моїм поглядом з'явилось вікно вводу. Клавіатура розмістилась трохи нижче. А ось рук у мене немає, як вводити? Спробував подумати, нічого не змінилось. Далі почав уважно дивитись на літери та на мить затримувати погляд на одній. Вийшло, у форму почались з'являтися виділені літери. Набирати текст таким чином трішки не звично, але швидко привикаєш, навіть прикольно. Я трохи погрався з набором і стиранням тексту. Далі стала перша проблема, хоча і довго готувався до гри. про ім'я в грі, або в народі нік, я не подумав. В голові пронеслись всі ім'я, якими я користувався раніше в іграх, але все забракував, якось по дитячому вони виглядали. Подумавши деякий час, зупинився на Тарбуль. В дитинстві мені часто читали казки й оповідання. Про Тараса Бульбу запам'яталось через інтересну фамілію, ось і вирішив скоротити.
Повідомлення сервера: “Ім'я прийнято. Приємно познайомитись, Тарбуль! Тепер, виберіть расу, за яку будете грати. Пам'ятайте, змінити расу можливо лише ігровими шляхами, якщо вам пощастить знайти завдання, які ведуть до змін раси.”.
Тут у мене з'явився перший шок. На офіційному сайті написано. що на старті будуть лише три раси, люди, ельфи й гноми. Причому всі, так звані, світлі раси. Мовляв, будь-яка людина народжується чистою і мирною. Лише її власний вибір веде до темряви. Але зараз я бачу 11 рас. По три виду гномів, людей і ельфів, а ще драконоїда та джина. Дві останні також схожі на гуманоїдів, тільки драконоїд весь в лусці та з дивним виразом обличчя, будь-то йому молотом по обличчі вдарили, да так і залишили. Джин чимось схожий с казок сходу, тільки з ногами й на синю людину схожий. Здається, всі переваги золотого акаунту підписки не розкривали на офіційному сайті.
При затриманні погляду на картинки, що представляє расу, з'являється інформація. О, потрібно прочитати. І так, джини — це люди, яких благословила стихія повітря, відрізняються інтелектом та підвищеним захистом до атак, на основі повітря. Я знову завис з відкритим ротом. Такого точно не було в офіційній документації. Розробники влаштували сюрприз. А характеристики як будуть видавати? Питання поки без відповідей, йдемо далі. Драконоїди — раса, напівлюдина-напівдракон. Вважаються давно вимерлими. Мають хист до сили та інтелекту, захист від атак на основі вогню. Кількість драконоїдів у світі обмежена, поспішайте! Ось як! Так їх можуть зараз розібрати, а я встигаю, бо залогінився в ту ж секунду, як відкрили сервер. Але мені ні джин, ні драконоїд не сподобались. Так, у них я свої сильні сторони, але вигляд мають страшнуватий. Не хочеться відігравати за таких. Далі на черзі гноми. Перший гном-ремісник, хист до торгівлі та ремесла. Низькорослий чолов'яга з бородою. Гном-страж — трохи ширший в плечах за попереднього, хист до сили та живучості. Чистий танк для груп, дуже потрібний при роботі групою над завданням або підземеллям. Тільки проблема в тому. що без групи грати таким персонажем дуже важко. Не мій стиль, у мене і групи немає. Третій, гном-горець — спеціальність на магії води та льоду. Ні, знову не моє, поки приглянувся гном-ремісник. Йду до ельфів. Красиві, високі, статні ельфи. Всі з гострими вушима. Лісовий ельф — спеціалізується на охоті, ельф-друїд — магія життя. Останній, вищий ельф — воїн для ближнього та дальнього бою. Непоганий універсал для гри без групи. Між ним і гномом перший подобається більше, поки він в пріоритеті.
Залишились тільки люди. Свята людина — може стати цілителем або святим паладином. Людина науки — спеціалізується на інтелекті та знаннях. Спартанець — люди, що знаходять себе в боях. Я прочитав ще раз всі раси, дуже незрозуміла система. Немає явно виражених професій, наприклад, рога, розвідник, пошук схованого і відкриття замків, зате є паладин. Але намагатись вгадати задум розробників, тільки даремно тратити час. Вже пропали драконоїди з вибору, я все ще читаю опис. Я уже міркував над вибором між спартанцем і вищим ельфом, як в голову пришла думка. Мені не тільки потрібна сила в боях, мені потрібно заробляти гроші. С іншої сторони, про саму гру я багато не знаю, наприклад вибір раси я уявляв зовсім іншим. Зайдемо зі сторони, а що мені потрібно? Інтелект, тому, що я буду торгувати. Далі, я в реальному житті майже не бився. Значить, якщо гра приближена до реальності, ближній бій мені краще не брати. Залишається віддалений бій або магія. Повертаємось до торгівлі й інтелекту, виходить що маг мені підходить найкраще. Вирішив, беру людину науки.
Повідомлення сервера: “Раса вибрана, людина науки. Персонаж згенеровано. У вас є вільні одиниці характеристик, розподіліть їх, будь ласка”.
Перед поглядом з'явилось вікно с списком характеристик і 5 одиницями для розподілу.
**********
Характеристики
Сила: 1
Спритність - 1
Інтелект - 2
Сила духу - 0
**********
А стартових дали дуже мало, да і вільних як кіт наплакав. Надіюсь, кожна одиниця дає реальний приріст. Сила — має вплив на те, скільки вантажу можеш підняти, та наскільки сильно вдарити. Спритність — як вправно рухаєшся, точно стріляєш, та вправно майструєш. Інтелект — вплив на магію, нові знання, розуміння навколишнього світу. Сила духу — для віруючих людей, паладинів, цілителів. Для інших — спротив проти вплива перших на вас. Так само інтелект дає спротив ворожої магії. В мене є 5 вільних одиниць, куди їх вкласти? Мій попередній досвід показує, що робити універсала у якого все однакове, дуже погано. Будеш вічно пасти задніх на всіх фронтах. Воїном я не дуже хочу ставати, а битися проти паладинів напевно зможу як маг і без сили духу. Вирішено, по одиниці в силу та спритність, а решту в інтелект.
**********
Характеристики
Сила: 2
Спритність - 2
Інтелект - 5
Сила духу - 0
**********
Як на мене, непогано, побачимо, що буде в грі.
Повідомлення сервера: “Персонаж відновлено! Для вашого акаунту є дарунок. Генеруються раптові навички, з урахуванням вашого персонажа. Ви можете вибрати один із двох — медитація або зірке око”.
Медитація — по за боєм ви можете прийняти спокійну позу і відновлювати ваші розумові сили швидше. Зірке око — ви помічаєте більше дрібниць та важливих речей навкруги. Перша спеціальність здається дуже потрібною, проте, відновитись можна й іншими шляхами. А ось помічати більше, чим інші, дуже корисно. Вирішив, беру зірке око.
Повідомлення сервера: “Вибрана спеціальність зірке око. Помістити її до основних спеціальностей, чи до другорядних?”.
Знову загадка. А чим це відрізняється? Нічого не ясно і в документації не було. Розробники, що, вирішили зробити всім великий сюрприз, мовляв, самі здогадуйтесь? А якщо я неправильно зроблю? За таке їх будуть судити. Да і ще в грі можна створювати тільки одного персонажа. Хочеш іншого, видаляй теперішнього. Ух, підемо з логіки. Другорядні спеціальності, скоріш за все менше важливі. Моє зірке око для бою, чи для магії не потрібне. Кладу його в другорядні.
Повідомлення сервера: “Дякуємо, персонаж закріплено! Вас відправляють в селище новачків. Там ви зможете ознайомитись з основами гри. Приємно провести час!”.
Том 1. Глава 1. Частина 2
Переді мною з'явилися двері. Від такого я навіть в голос сказав:
- А можливість редагування зовнішності?
У відповідь тиша. І що робити? Ходити мені рандомно згенерованим страшко? Ех, робити нічого, стояти та дивитись на двері, як баран на нові ворота, сенсу нема. Я зробив крок вперед. Світ навкруги мигнув і знову перед очима:
Повідомлення сервера: “Перед тим, як ви з'явитесь в новому світі, налаштуйте ваш зовнішній вигляд.”.
О! Я побачив свій силует, схожий на реальний. Тільки одягнутий в дуже просту середньовічну робу та штани. Навкруги різні бігунки для зміни параметрів. Попробував стати вище, система заборонила робити ріст більшим за свій, більш ніж на 10 сантиметрів. В меншу сторону так само. Я згадав статтю с інтернету, що люди погано переносять, коли аватар у грі корінним чином відрізняється від реального тіла. Тому такі обмеження. Добре, ріст, масу тіла я чіпати не став. Додав собі два роки віку, більше не можна. Волосся зроби дещо довшим і перекрасив в темний колір, в реальності я блондин. С кольором очей грався довше всього, зупинився на яскраво зеленому, дещо кислотному кольорі. Так набагато кумедніше виглядає. А ось з вухами довелось повозиться, тато колись розповідав, само по очах, овалу обличчя і вухах, розпізнають людей системи пошуку. Ось я і змінив їх, наскільки давала система. Улюблена приказка мого тата: “Якщо у вас параноя, це не значить, що за вами ніхто не стежить”. Все, мене викинуло з редактора і я з'явився в грі.
Це неперевершено! Я озираюсь навкруги, просто прекрасно, аж подих затримує. Чисте небо, блакитне, безкрайнє! На ньому плавають білі хмарки різної форми. Таке я пам'ятаю ще зовсім малим, до війни. Зелена трава, ніжно колихається за вітром, мов танцює. Сільська ґрунтова дорога, петляє в даль. І рядом село, хати геть як на малюнках часів Шевченка, навіть стріхи солом'яні. Коли перший шок закінчився, в і зміг прийняти реальність гри, вирішив спробувати походити. Тіло слухається на ура, навіть краще ніж реальне. На мить забув, навіщо я взагалі тут опинився. Така реальність просто захоплює, куди краще знищеного радіацією світу. Я просто ліг на спину та вирішив, поки буду лежати й дивитись на небо. Зі стану блаженства мене вивів досить гучний голос:
- Шановні, хто тільки сюди потрапив. Розповідаю деяку інформацію, якої розробники не дали заздалегідь. Наша гільдія Архітекторів не хоче, щоб всі гравці спочатку наробили помилок, а потім видаляли персонажі. По-перше, в цій грі нема левелів, зовсім. Все крутиться на ваших навичках, або як їх називають — спеціалізаціях. Якщо ви візьмете собі навичок лісоруба, то щоб його розвивати .вам потрібно йти до лісу та рубати дерева. Досвід буде йти в уміння, яким ви користуєтесь. Робити роботу можна і без уміння, ті хто професійно тренуються в реальному житті, зможуть повторити це і тут. Але с спеціалізацією система буде вам допомагати. Наприклад лісорубу буде легше правильно махати сокирою. Спеціалізації, що беруться в основну групу, а вона мала, впливають на характеристики. Тобто, росте спеціалізація, вона додає плюси характеристикам. Кожен навичок впливає на свої характеристики. І останнє — є спеціалізації високого рівня, наприклад ближній бій, він містить в собі: бій на мечах, бій руками, володіння щитом. Кожен з них є умінням низького рівня.
Тут чоловік притих, видно, щось пив. Невже в цій грі їжа є необхідною складовою процесу? Ох, як багато не знаю я.
- Так ось, — виступ продовжився — якщо взяти в основні уміння ближній бій, а в додаткові володіння щитом і мечем, то будуть прокачуватись всі три. В бою ви працюєте щитом і мечем, а ближній бій качається за компанію. Але плюс від цього ще один. Якщо ви втрапите в ситуацію, коли меч і щит не доступні, бій руками у вас буде доволі непоганий, внаслідок прокачаного ближнього бою. А щоб отримати більшу кількість елементів для умінь — потрібно відкрити собі професію. Як це робити — шукайте самі.
На цьому виступ закінчився. Хм. Я вперше бачу настільки корисну рекламу. Так, багато питань залишилось, але користі від такої інформації дуже багато. Значить, я правильно зробив, що взяв зірке око в другорядні уміння. А ось те, що треновані люди з реального життя будуть мати великі переваги, мене засмутило. не бути мені гравцем топ 10, не бути. Цікаво, скільки людей, після такої промови, захочуть вступити до лав гільдії Архітекторів?
Настрій валятися на траві зник. Навкруги так багато нового і цікавого, що потрібно рухатись. Народу навкруги я нарахував більше сотні, а можливо і декількох, всіх не видно добре. І ці гравці почали рухатись в село, на краю якого ми з'явилися. Ага, бувалі гравці почали шукати соціальні квести, на яких у більшості ігор, починають прокачували персонажа. А мене зупинила одна думка. Яке уміння буде прокачуватись при виконанні завдання на кшталт — принеси 2 порції пива лісорубу. Я так і не зміг представити. Або інше, у мене немає бойових умінь, а я взяв і вбив противника, куди піде досвід? Чую, з цією грою я ще хлібну проблем.
Поки думав куди йти .виріши глянути інтерфейс. Смужок здоров'я, мани й так далі нема. Є елементи швидкого виклику, але в мене пусті, нема умінь. Всі розміщенні знизу огляду. Піктограма щоденника, нажавши на яку, розкривається вікно для ведення записів. У мене поки пусто. Піктограма настройок, там тільки вихід і можливість змінити рівень відчуттів. У мене стоїть 10 відсотків. Можна збільшити до 30, що я і зробив. Нехай буде боляче, зате я зможу відчувати повноту гри. І остання піктограма — це інвентар. Там дві закладки, спеціалізації та речі. З речей у мене 2 куски житнього хліба, щоб новачок з голоду не здох? А розробники з гумором. А ось уміння мої виглядають до люті скромно
*****************
Ім'я — Тарбуль
Професія — не вибрано
Характеристики
Сила: 2
Спритність - 2
Інтелект - 5
Сила духу - 0
Спеціальності:
Основні: 0 із 3
Другорядні: 1 із 6
Зірке око - 1
Вільних одиниць умінь - 0
*****************
Останній рядок мене порадував, значить прокачувати вміння можна і через вільні одиниці. залишилось дізнатись, де їх беруть. Поки я стою, на галявину приходять все нові гравці. Навіть з мого місця видно, в селі просто не проштовхнутись. А раз я людина науки, мені можна і дослідами займатись. Просто пішов подивитись навкруги. зазвичай в таких місцях не повинно бути сильних монстрів. А якщо і помру, то це гра, воскресну. Окрім 2 шматків хліба, згубити мені нічого, ідеально для пригоди в невідоме.
Том 1. Глава 1. Частина 3
Мене дуже тягнуло до дерев. Чотири велетні, з зеленими кронами, стояли неподалік, метрів 400. В реальному світі такі є тільки в ботанічних садах. Ще, кажуть, в Австралії й Новій Зеландії залишилися дикі дерева, але мені така подорож не доступна. А в грі я можу пройти 400 метрів і притулитися до дерева. Просто неперевершено! Так, тут багато деталей, котрі явно вказують, що це не реальність. Наприклад, те й же інвентар. Проте, коли більшу частину життя провів у висотних домах, а виходячи на вулицю, остерігався дощів з частинами альфа або бета випромінення, то зараз я майже в раю.
Біля самих дерев, на мене, з трави, вискочив кролик. А може й заєць, я в таких деталях не розуміюсь. Мою посмішку на всі 32 і бажання погратися зі звіриною, різко зупинило повідомлення.
Повідомлення сервера: “Заєць звичайний атакує вас. Нанесена рана в ногу. Ваша здатність швидко переміщуватись недоступна”.
Дідько! А це болячу! Навіть на 30 відсотках. Ця вухаста непотріб вкусила мене за ногу, трішки нижче коліна. Рана почала трішки кровоточити, а ступати на ногу стало боляче, про біг можна справді забути. Ще ці повідомлення, на весь екран, відволікають увагу. Поки розібрався, що сталося, ця маленька гидота знову мене вкусила, вже в другу ногу. Щоб у нього вуха вузлом закрутились! До чого ж сумно, дерева були так близько. Під впливом злості зором постарався перетягнути повідомлення вверх, так, щоб вони виглядали, як повідомлення в телефоні. Вийшло! Тим часом заєць атакував втрете і дірок в правій нозі стало дві. Для початку я намагався вдарити його кулаком, але малий гад легко відскочив. Удар ногою мене підвів, через біль я погано координував дії. Зате в голові прояснилось. Почав мислити дещо конструктивніше. Спосіб атаки зайця дуже просто, невеликий кидок вперед і укус. Відступає він теж завжди однаково, стрибок назад. Да цією твариною управляє самий простий іскін! Наступну атаку я зміг таки пропустити мимо себе, зробивши крок вліво, ця нога менше постраждала. Далі постарався схопити за вуха малого. Не зміг, він просто стрибнув ще раз вперед. Поки ворог розвертався, я відновив рівновагу. Далі я повторно змістився вліво, пропускаючи атаку. Цього разу зловити вухатого вийшло.
Тварина старалася вирватись або вкусити такого наглого противника, проте, фізично не могла. І що з ним робити? Відпустити не варіант, ві знову буде мене атакувати. В Інвентар не ховається, прийдеться прибити. Ех, навіть шкода. Вдарити зайця об землю довелось разів п'ять, щоб він здох. Його тушка злегка засіяла, показуючи, що в мене є лут, або по іншому — здобич. Я доторкнувся до тушки на землі, і на тому місці залишилось тільки один кусок м'яса. Я підняв його в руку та уважно поглянув. Сире м'ясо зайця, після поїдання дає ефект +2 регенерації на 1 хвилину. О, я відкрив інвентар і почитав опис хліба - +1 до регенерації на 20 секунд. Так ось навіщо в цій грі їжа! Не довго думаючи, я постарався з'їсти шмат м'яса. Вийшло легко все-таки це гра. Внизу, зліва з'явилась надпис — баф регенерація +2 і зворотний таймер до закінчення. Мої рани почали закриватись, а через секунд 40 я повністю перестав їх відчувати. Рани були легкими, фактично мене просто подряпали пару разів, та разок прокусили глибокувато. Непогано! Хочу собі таке уміння!
Нарешті я біля дерев. Інших противників поки не видно. А у мене знову радість. Можна ходити біля дерева. стукати по ньому, невідь постаратись і залізти на нього. Прям хлопчик 5 років вперше в ботанічному саду. Коли перший запал пройшов, захотілось зробити щось за того, про що розповідали батьки. Наприклад, розпалити багаття! Тільки як? Сірників нема, кресала або запальнички також. Просто терти палки одна об одну тільки в кіно спрацьовую. Палки повинні бути максимально сухі, а терти будеш довго. В інтернеті я бачив інший спосіб. Але потрібна вірьовка. Оглянувши округу, нічого не знайшов. Проте, інтерес вже заграв дуже сильно. Відірвав собі частину штанини, вона все одно в дірках від зайця. Взяв гілляку, сиру, тільки зламану, не дуже тонку. За допомогою штанини зробив пристрій, схожий на мініатюрний лук, тільки я стріляти не збираюсь. Далі шукаю сухі гілляки, ламаю їх максимально малими кусками. Беру досить товсту гілляку, кладу на землю. Наверх сиплю маленькі й тоненькі. Ще з однієї гілляки роблю вороток, а в ліві руку беру товстий осколок. Вороток обмотую тятивою імпровізованого лука. Впираю в гілляку на землі, лівою рукою тримаю верхній кінець, а правою роблю поступові рухи луком. Виходить щось, на зразок свердління в стародавні часи. Без практики вороток весь час виривається в сторону. Але через пів години старань, вогонь таки з'являється. А в мене на обличчі з'являється широченна посмішка, я сам добув вогонь. Прямо досягнення віку. Система теж не залишилась в стороні.
Повідомлення сервера: “Ви змогли добути їжу, та облаштувати місце для відпочинку, не маючи абсолютно нічого. Ваша нагорода досягнення юний мандрівник”.
Юний мандрівник — ви здатні виживати в досить тяжких умовах. Корисні ефекти від їжі діють на 2 відсотки довше в часі. Я перечитав ще раз. Доволі непогано, да і слот не займає в уміннях. Не зрозуміло чи можна його розвивати. Але з часом розберусь. А ще я зрозумів одну річ, з пустими руками ходити не потрібно. Всяка гра має у своєму складі битви з мобами. Це куди правильніше, ніж вбивати справжніх звірів, у грі без проблем з'являться нові.
Де знайти зброю? Повертатись в селище? Можливо за той час, що я тут барахтаюсь, натовп вже і розсмоктався. Але перший же погляд в сторону села показав — надії марні. Потік новачків став лише більшим. Схоже перші гравці вже встигли поділитися враженнями та пішов пік занурення. Я з ними згоден, така гра куди краще, ніж післявоєнна реальність.
Оглянув дерева, нічого цікавого, навіть дубинки не зробиш. Хоча, можна по іншому. Палиця, монахи й маги користуються палицями або посохами. Цим я і зайнявся. Довелось вилізти на дерево, щоб зламати потрібну гілляку, достатньої висоти та товщини. Нормально її обрізати нема чим, тому я просто трохи припалив кінці на вогнищі й все. Як справжня зброя нікуди не годиться, але від зайця повинен відмахатись.
Я встиг відійти метрів на 200 від вогнища, як почув голоси. Розібрати не зміг, проте в кущі вирішив сховатись. Це гра, і ПК, тобто, плей кілери, в ній точно будуть. З такої точки мені було видно, як підійшло троє мужиків. Говорити вони перестали, рухались повільно. Один спереду, двоє трішки позаду. Танк і два мелішника, схоже. А зацікавились моїм вогнищем. Я хоча і погасив його, проте сліди залишились.
Том 1. Глава 1. Частина 4
Трійця гравців досить швидко оглянула місце мого відпочинку. Щось тихо між собою переговорили та вже хотіли розширювати область пошуку. Заєць атакував першого як і мене, зненацька вкусивши ногу. Виказавши своє невдоволення в дуже нелітературній формі, боєць почав активно махати своєю дубинкою. На мій подив, два його друзі лише спостерігали, що досить дивно для гри групою. Але зараз не до розгадування таємниць. Я оглянув округу. Між деревами та кущами досить великі прогалини. Ховатися перебігаючи не вийде, помітять швидко. Просто встати і йти далі, надіючись, що ці молодчики не за мною? Варіант, навіть якщо наздоженуть, максимальні втрати це хліб, знаряддя для розпалювання вогню моєї власної збірки та одежа. До речі, я точно не знаю, як тут втрачаються пожитки при смерті. В різних іграх по різному зазвичай, може падати все, а може тільки одна або дві одиниці обладунків.
Нарешті мій погляд натрапив на щось цікаве. Неподалік, в метрах 300 від мене кущі почали рухатись. Схоже, нова звірина лізе, і це точно не малий заєць, занадто багато руху. Ідея трішки нездорова, але обдумувати її я не став, просто піднявся і побіг в напрямку цього руху. Позаду почувся крик, на мить повернув голову — так і є, біжать за мною. І чого їм від мене треба? Так, це гра і відігравати злочинця або погану особу ніхто не забороняє. Проте, це тільки перші години, навіщо тратити час на голодранця? Мої думки перервала досить хижа морда вовка, який виліз з кущів мені на зустріч. Сконцентрувавши погляд, вдалося прочитати “Вовк”, дякую, дуже інформативна підказка. Скидати швидкість не став, просто змістив напрямок трохи лівіше. Я правда і свою палицю тримаю правою рукою, значить, противника потрібно держати праворуч. Точніше, мені так розповідали.
Вовк впевненню мене доганяв, його швидкість явно вище за мою. Тим часом мої переслідувачі теж скорочували дистанцію, спритність підняли вище за мою. Але сірий буде раніше, і всі це зрозуміли. Я почув викрик:
- Стій! Є зробити коло, ми є знімемо моба!
Хм. А мова дещо дивна, явно працює універсальний перекладач. І це точно не мова слов'янської групи, такий переклад вже давно є завершеним. І знову мою думку вивітрило, з кущів на моєму шляху вийшло вже два вовки. Ось і мій перший паровозик, жаль, не можу розвинутись і подарувати його тій трійці. Встиг пробігти метрів з 50 і нарешті тупик, знову вовки, а я не встигаю зміститись. Дві атаки й все, темний екран і повідомлення: “Ви померли, у вас нема точки прив'язі. Через 15 хвилин ви відродитесь в найближчому безпечному місці.”. Я натиснув кнопку вихід. Потрібно передихнути, поїсти та привести себе в порядок.
Після душу і миски макаронів, засів за ноутбук. Гра має власний форум, що відкрився також. Форуми будуть і у кожній гільдії, правда закриті, для своїх. Звичайно є багато форумів, які підтримують фанати, проте вірити написаному там не можна. А з такої причини я обмежився офіційним форумом. В наш час різниця між форумом, порталом новин або соціальною мережею майже зникла. Проте, ресурси, де обговорюють ігри, як і раніше всі називають формами. Форум Лутш мене вразив дивною системою, тут дозволялась анонімність. Останні роки навпаки всі країни вводили заборони на анонімне користування мережами. Я не президент, тому не буду сильно занурюватись в такі проблеми. Просто зробив собі акаунт, скориставшись анонімністю, ввів несправжню інформацію. І розпочав читання.
Тем набралось дуже багато, прямо за лічені години більше декількох тисяч. І це тільки в нашій країні. Проблем з популярністю точно не має. Більшу частину контенту я навіть не дивився. Всі діляться враженнями, здогадками й таке інше. Теми вступу до альянсів продивився по діагоналі. Поки нічого цікавого, просто реклама свого альянсу та призов пройти тестування на вступ.В найближчі два тижні це не актуально. Потрібен час гравцям ознайомитись з всіма нюансами гри. В розділі про уміння мене чекало повне розчарування, жодної нової інформації. Промайнула думка, що це робиться спеціально, мовляв, одна з частин гри — дізнатися всі її нюанси самому.
Подивився на годинник, прийшло понад 30 хвилин, вже можна повертатись. Але я витратив ще 10 хвилин, заваривши собі чаю, та просто смакував його, дивлячись в вікно. Пейзаж відверто дратував, але допоміг зібрати думки. В грі все нове, і нема коли обміркувати все. Мене дуже збентежив факт погоні гравців за моєю тушкою. Навкруги біль нікого не було, це означає, що я просто підвернувся під руку. Але навіщо їм це взагалі, занадто рано для ПвП. Чай скінчився, а я ніяких розумних ідей не придумав. Занадто мало я знаю.
Гра зустріла мене сповіщенням: “Ви повернулись з сірих земель. Ваша локація — село Веселе”.
Я стояв біля цвинтаря. Логічно, куди ще вертатись с того світу. З одежі на мені залишився тільки підгузок. Його зняти або забруднити, схоже, нереально. В інвентарі також зовсім пусто. Просто прекрасно, все-таки хлібців шкода, навіть на смак не спробував. Кладовище шуміло, як це не дивно, звучіть.
- Мене наздогнали троє. Один бив кулаками, інший взяв дубинку.
- А мене ловило троє, варто тільки біло покинути безпечну зону.
- Ага, так вже і безпечну? Мені прямо перед селищними охоронцями підправили на респ. Їх вже зловили, посадили до сільської в'язниці.
І таких гравців набралось з два десятки. Ого, так я не один таких щасливий? Судячи з розповідей, людей ловили в різних місцях, приблизно в один і той же час. Виходить, таких молодчиків досить багато. Причому, ціль у них дуже однозначна — вбити гравців. Навіть страх перед арештом не є проблемою. Я трохи впав духом. Вийти з села не дають пекашери, в селі дуже багато народу і знайти завдання буде важко. Не так я собі представляв початок нових пригод.
Просто для інтересу, вирішив пройтись по селу. Для початку, гляну, що тут і як. Звичайні хатинки-мазанки, на подвір'ях або в городі пораються селяни, якими управляє іскін. В центрі села лише три будівлі відрізняються. Селищна рада, в підвалі якою знаходиться в'язниця. Магазин, на полицях виставлені різні товари, але всі дуже скромні, якраз для початківців. Останнє місце мене зацікавило найбільше — таверна. Трішки послухавши людей навкруги, зрозумів, в ній кожному гравцю дають кімнату, безкоштовно. Це місце є абсолютно безпечним, туди крім тебе ніхто зайти не може. Інше безпечне місце — банк. Там можна тримати гроші, або орендувати сейф для речей. Різниця в тім, що банк не безплатно надає послуги, зате надає можливість розраховуватись без носіння грошей в кишені. Не всюди, але в багатьох випадках це гарний варіант.
В кімнаті робити мені нічого, крім підгузка я абсолютно голий. А ось в крамницю потрібно заглянути, можливо є завдання, виконавши яке, можна отримати одежу. Чи на крайній випадок ціни взнаю.
Глава 2. Частина 1
Крамниця зустріла мене товарами на полках по боках, та запахом кімнати, яку давно не провітрювали. Реалістичність справді на висоті. Попереду зібралась черга з десятка гравців. Прислухавшись, стало зрозуміло, в основному шукають одежу, так в підгузках тут багато хто. Торгаш в'яло відповідав, що задарма не буває абсолютно нічого. Мій настрій дещо впав, схоже не я один такий кмітливий, шукати одягу та завдань. Почав розглядувати товар. Кухонні ножі, невеликі ржаві мечі, сокири, що давно лежать без діла. З одежі тільки проста сільська роба, і щось схоже на одежу мисливця, шкіряний жакет та шкіряні штани. Взуття взагалі не знайшов. Проте, вдосталь всякого приладдя, рубанки, стамески, молот й щіпці для коваля, різні голки для шиття. Магазин явно розрахований на людей і професії села.
Доки я ловив гав біля товарів, в крамниці стихло. Втративши надію вмовити продавця, гравці пішли шукати інших варіантів для заробітку. Сам хазяїн дивився на мене повністю флегматичним поглядом. Згоден, взяти з такого голодранця нічого. Але я вирішив дещо протестувати іскіна. Компанія хвалилась, що вони повинні поводитися майже як люди.
- Доброго дня, пане. - основне правило всіх ігор, з НПС говорити поважно, якщо не знаєш яку лінію поведінки він полюбляє.
- І тобі не хворіти. - навіть бровою не поворухнув.
- Не підкажете, а хто то є такі, що вбивають авантюристів навколо селища. - сумніваюсь, що НПС цікавиться справами гравців, про те для експерименту.
- Хм. - чоловік удав, що задумався. - і багато вже вбитих?
- Ви самі бачили, всі, хто заходив тільки що сюди. Можливо і більше.
- Хм. - на цей раз пауза була дещо більша. - це недобре, вбивства і пограбування негативно впливають на торгівлю. Ось, тримай листа, віднеси його старості.
Сповіщення системи: “Ви отримали завдання — лист для старости. Віднесіть листа від хазяїна магазина, старості села. Нагорода — невідомо.Покарання за відмову або провал — сильне падіння репутації з торговцем”.
Доволі непогано, як для початку. Відмовлятись точно не потрібно, репутація з людиною, яка продає товари, дуже потрібна. Шкода, що невідомо про винагороду. Але я не жадібний, тому промовив:
- Так, звичайно. Я прямо зараз віднесу листа.
Чоловік передав мені згорнуту в трубочку папірець, з печаткою на воску. Прямо з середньовіччя взято, стильно і додає атмосфери. Я прямо в підгузку направився в дім старости, добре, що недалеко, пару метрів. Відчуття сорому, за такий вигляд не було. Таких красивих зараз ходить доволі багато. Гравця на мене теж зовсім все одно. Кожен платить за акаунт і поспішає зробити якомога більше за короткий час. Ідеальна система заохочення, у кожного максимальна мотивація без жодних керівників.
На порозі мене зупинив охоронець, але просто демонстрація листа вирішила проблему і я зміг пройти до хати. Внутрішні вбрання кімнати нічим особливо не відрізнялось від крамнички, тільки товару нема. Староста виявився чоловіком близько сорока, з прямим лицем, темним волоссям і твердим поглядом. Лист він прийняв мовчки, просто кивнув головою і почав читати. Пройшло хвилини дві та чоловік підняв голову. Покликав охоронця і щось йому прошептав на вухо. Нарешті звернув увагу на мене:
- Ти приніс важливі новини. Наше селище мале, а це означає, що реагувати на все потрібно швидко, інше можемо не встигнути. Я бачу, що ти теж потерпаєш від невідомих. Ось тобі одежа. - з цими словами староста передав мені пакунок. - А ще в мене є завдання, візьмешся?
Я швидко переглянув пакунок, звичайна одежа селянина, навіть є дуже грубі сандалі. В грі є приємний момент, одягатись не потрібно все натягувати. Виділив поглядом одежу, перекинув в інвентар, а далі на свого персонажа і готово, декілька мить. Поки староста пропонував мені нове завдання, я встиг виправити свій зовнішній вигляд.
- Чи є можливість дізнатися, що за завдання ви мені пропонуєте? - тато завжди вчив, перед тим, як погодитись, дізнайся більше інформації.
- Наші охоронці затримали трьох нападників. Схоже, вони з цієї компанії, що атакують авантюристів. Нам вони нічого не розповідають. Спробуй ти переговорити з ними. Будь-яка інформація є важливою.
Сповіщення системи: “Ви отримали завдання — допит. Спустіться у в'язницю, та поговоріть з затриманими авантюристами. Винагорода — невідомо. Покарання за відмову або провал — відсутнє”.
Ого! Завдання с каверзою, це не з мобами розмовляти, у яких закладені певні лінії завдань. Гравець не зобов'язаний мені відповідати. А ще мені не дає покою думка, чому НПС так завзято цікавляться справами гравців. В більшості ігор вони просто ігнорують, або вдають що не розуміють справи, які гравці вирішують між собою. Іскіни стали настільки круті, що можуть аналізувати гру в розрізі двох світів? Це, як мінімум, цікаво:
- Я згоден.
- Тоді в тебе 15 хвилин, поспішай. Чекаю тебе з результатами.
Пройти в в'язницю проблем не викликало. Декілька охоронців, які вже знали про моє завдання, просто відкрили переді мною двері. Останні виглядали металевими решітками на завісах. Камери теж відділялися решітками. Схоже, так зробили, щоб гравцям було більше огляду, сидіти в чотирьох стінах для психіки не дуже добре. В камері виявилось двоє, третій, схоже, вийшов з гри. Мотос і Грехен, ім'я вибрали собі чудні.
- Привіт! - я старався виглядати максимально дружньо, мені потрібна інформація.
- Хай. - Мотос зацікавлено на мене поглянув. - з чим прийшов?
- За мною недавно гналися троє з дубинками, намагалися зробити собі кілл. ви, схоже, також цім займаєтесь. Мені просто дуже цікаво, для чого вам це?
- Просто граємо у своє задоволення. - відповідь дав Грехен. - А ти як дізнався про нас в цьому місці?
- На респі було досить людей, котрі висловлювали своє невдоволення надзвичайно голосно.
- І ти один, хто захотів сюди спуститись? - Грехен навіть очі зробив вузькими.
- Не знаю, вам видніше, скільки людей сюди ходить.
- А чому тебе пропустила охорона? - Грехен просто давив.
А я взяв паузу. З'явилось відчуття що я на допиті. Додаємо сюди інформацію, про масовість заходу. Що маємо? Хто може набрати стільки людей швидко, прям відразу? Хто може настільки добре все координувати? І у кого є підготовка в бойовому плані і в плані проведення допитів? Відповідь очевидна — військові. Згідно легенді, у кожної країни своя територія для старту. Це означає, що чужі так швидко прийти до нас не могли, да і не будуть вони настільки відкрито діяти. Отже, це наші збройні сили. А я, схоже, вліз куди не потрібно.
- Я просто сказав, що ваш знайомий, хочу поговорити, погодилась охорона не відразу, але вийшло. Добре, більше не буду заважати грати.
З цими словами я просто розвернувся та намагаючись не поспішати, пішов геть. краєм ока помітив, що Мотос вийшов з гри. Схоже, я все-таки вліз, куди собака не ходить.
Глава 2. Частина 2
По дорозі до старости весь час обдумував, що сказати. Правду? Можуть притягти за розголошення таємниці. З іншої сторони, це гра і я ніяких документів не підписував. Про те, військові справи краще тримати в таємниці. В кабінет старости я ввійшов у дещо розгубленому стані, доведеться імпровізувати.
- Ну як успіхи? - все той же прямий і власний погляд.
- Поговорив. Хоча нічого цікавого вони не розповіли. Авантюристи безсмертні, думаю, хлопці просто хотіли перевірити свої сили.
Не думаю, що за такі новини мені щось перепаде з винагороди. Але це найбільш безпечний спосіб вийти із ситуації.
- Молодець. Ми вже отримали від цієї групи авантюристів вибачення. Всі, хто постраждав, можуть забрати компенсацію. Просто вийди на площу перед таверною. А це від мене.
Сповіщення системи: “Завдання допит виконано. Отримано 10 мідяків. Додаткова винагорода. Ви один з перших гравців, що пройшов ланцюжок завдань, отриманий бонус — одна вільна одиниця уміння.”.
Я подякував старості й вийшов на вулицю. Навпроти таверни справді зібралися люди. Гравцю в підгузках оточити одного чоловіка. останній щось їм розповідав, іноді давав. Схоже, компенсація у вигляді грошей. Винуватить тут нема кого і в чому. Все в межах правил гри, а всі втрати компенсують. Я вирішив не підходити, вбили мене моби, а одежу я вже отримав.
- Добрий день, пан Тарбуль. Можу вас відволікти на декілька хвилин. - голос почувся збоку.
Я оглянув співрозмовника. Орнент, ельф по расі. Я вперше бачу гравця не людину. Вище мене зростом, вуха довгі й ідеальне обличчя. Тікати резону не має, доведеться розмовляти:
- Так, я слухаю вас. - намагався говорити спокійно.
- Ви розмовляли з в'язнями зовсім недавно. Не могли б ви розповісти, як і навіщо туди попали. Звичайно, така інформація є коштовною, 10 срібних монет.
Ясно, за мене взялись більш серйозно, чим за інших. Я вирішив не гратись з вогнем, та просто розповів все, від розмови з торговцем, до закриття завдання у старости. Про вільну одиницю уміння, звичайно, розповідати не став. Це вже моє, власне. Співрозмовник вислухав дуже уважно, про те, питань не ставив. Подякував за розповідь, передав мені 10 срібних монет і пішов. А я зітхнув з полегшенням. Здається, все не так погано, як мені приводилось.
Зайшовши до крамниці, поглянув на хазяїна: “Торговець Сапко. Ваша репутація + 2”. О, персональна репутація поліпшилась, вже добре. Хоча, погляд залишився все таким же флегматичним.
- Доброго дня, знову.
- Бачились вже.
- А у вас часом нема речей, чи книг, або іншого, для мага?
- Ахахаха. - вперше флегматичність змінилась іншою емоцією. - звичайно нема! Ти в селі, товаришу. А магією займаються дуже вчені мужі та жінки з інститутів всяких. Тобі потрібно дійти до великого міста, а краще — в столицю.
Я так і завис з відкритою щелепою. Як так? Чому для новачків нема магії? Самої простої, для тестування! Хоча б пари сувоїв (/*від автора, сувій — старовинний папірус*/) з закляттями. А тепер виходить, я сам собі зробив каку, прокачавши інтелект і не прокачавши все інше? Хто міг знати? Доведеться імпровізувати.
- А скільки буде коштувати шкіряна одежа? Також меч та посох?
- Комплект одягу - 5 срібла. Мечі є за 1 срібла і за 10 срібла. Посохів не тримаю.
- Давайте мені меч за 1 срібла. І підкажіть, в селі можливо знайти вчителя для професії коваля? Або тесляра?
- Тримай меч. - торговець передав мені ржавий меч і потертий футляр для нього. - А з вчителями біда. Був у нас один, на всі руки майстер. Жив в кінці села, там і з деревини вироби стругав, і міг трохи працювати з металами. Проте його вже два тижні ніхто не бачив. Пішов до лісу, шукати гарного граба для роботи і пропав. Якщо хочеш, спробуй пошукати його. Зазвичай Чомка ходив на схід від села, там більше дерев росте, майже ліс.
- Дякую.
Сповіщення системи: “Вам доступно завдання — пошуки Чомки. Винагорода — можливість навчитись професіям коваля або тесляра. Покарання за невдачу або відмову — відсутня”.
Я вийшов на вулицю. Шукати когось в зоні з агресивними мобами, та ще робота. З іншої сторони, доволі перспективне завдання. Мене тривожить інше — я точно не один, хто натрапив на нього, значить є ті, хто вже шукає. Краєм вуха зачепився за розмову:
- Кажу тобі. в цьому селі робити нема чого! На краю збираються групи гравців, по 10 або 15 осіб, для руху до найближчого міста. Там воно невелике, зате має всі необхідні споруди й учителів.
- Не знаю. Я ще не оговтався від перших вражень, як я буду битись?
- Помахаєш руками і все. сама страшне, повернешся на кладовище. зато шанси стартувати набагато кращі.
Цікава новина. Виходить, всі вже миляться в місто. Логічно, робити тут справді нема що. Я просто пішов на схід, спробую розшукати сліди. Як мінімум, збудеться моя мрія погуляти серед дерев.
**** Центр аналітики, збройні сили ****
В кабінеті сиділо три людини. У кожного перед собою папки з документами. Форма військових, та манера тримати постать, не залишали сумнівів — перед вами військові.
- Доповідайте.
- Операція пройшла в межах плану. Жодних проблем або відхилень не виявлено. З точки зору роботи бійців — все ідеально.
- Проте, — доповідь взяв третій чоловік. - ми дещо недооцінили вплив НПС на ситуацію. Один з гравців зміг двома питаннями заставити відати йому завдання, що стосувалось нашої операції. Рекомендую взяти цю ситуацію для внесення поправок в наступні операції. Потрібно, при розробці, вносити серйозні правки на тис з боку НПС.
- Згоден. Скільки гравців змогли ввести НПС в наші справи?
- Поки тільки один, що підпадає під кореляцію.
- Добре, перший пункт вважаємо виконаним. Даю дозвіл на наступний.
**** З погляду Тарбуля ****
Для мене це виглядає як справжній ліс. Дерева, кущі, сонечко зверху. Можливо дерев малувато, ріденький лісок вийшов, але дуже приємний. Загальне враження дуже класне. І ось моби мені зраділи. Двох зайців я прибив мечем досить легко. Ще б пак, всього два виду дій, або атакує, або відплигує назад. Тепер, переді мною вовк. Один, але досить великий і з гарною пащею. Саме головне, цей звір не спішив атакувати, переміщуючись навколо мене, малюючи коло проти часової стрілки. А я постійно старався тримати його в полі зору. Нарешті мені це скучило і зробив перший випад. Що це помилка, зміг зрозуміти за мить. Вовк пригнув на метр в сторону і зразу атакував мене. Врятував мене випадок, я намагався відійти назад і перечепився за гілку на землі. Падаючи, встиг виставити свій меч вперед гострим кінцем. Вовк зі всього розбігу нахромився, причому, через пащу. З нього мені випали лише декілька ікл. Схоже, без спеціальних умінь, збирати здобич досить складно.
Наступний вовк для мене не став новиною. Я почекав трохи, щоб він описав з півкола навколо мене. Потім зроби обманний випад і швидко вернувся в стійку. Вовк повівся і атакував. Я зміг завдавати удар в бік. Звіра це не вбила, зате розізлило. Наступна атака пришла відразу. На цей раз я зміг ударити в морду. Противник сильно завив від болю. Я не став давати йому часу і атакував втрете. Ударом по вертикалі намагався відрубати голову. Меч підвів, кістки витримали, але вовку це не допомогло. Непогано, виходить, навіть с такими показниками я здатен постояти за себе в ближньому бої. Принаймні, проти самих простих мобів. Йду далі!
Глава 2. Частина 3
Що маю після пів години полювання? Дерево, високе, з гарними гілками — одна штука. Меч, ржавий, згублений — одна штука. Вовки, злі та страшні — три штуки. Ідіот, на дереві — одна штука. Меч згубив, як повний нуб. З'явився противник і я постарався швидко витягнути зброю. Поспішив і меч полетів в сторону вислизнувши з руки. Далі я вгледів ще одного вовка і почав рятуватися втечею, на пошуки часу не знайшлось. Третій противник долучився до нашої веселої компанії вже по ходу. Ось і виходить картина маслом — сиджу я на дереві, медитую, а вовки плигають знизу, намагаючись мене вкусити. Процес медитації доводиться переривати ударами головою об дерево. Таким чином закріплюю знання. По-перше, коли йдеш на завдання, потрібно брати запаси їжі. По-друге, треба придбати запасну зброю, чи хоча б кухонний ніж. По-третє, все непотрібне викладати у свою кімнату, що є в таверні. А я що? Взяв з собою гроші, не взяв їжу, а зброю взагалі згубив. Хоть зараз йди на форум і пиши гайд “самі нубскі помилки справжнього нуба”. А сама цікаве в тому, що я намагався вийти з гри, в надії, що вовки мене згублять. Система мене відразу попередила, при виході в режимі боя, аватар залишиться в грі нерухомим. Цей момент теж потрібно взяти на олівець. Вихід з гри не миттєвий, навіть в безпечних зонах. А тому мене можуть встигнути вбити чи пограбувати.
Просто піти на переродження не дає жаба. Ось душить вона мене за ті кляті 9 срібла, що лежать в кишені і все тут. З іншої сторони, просто сидіти на дереві вічність не варіант. В душі посилилось твердий намір розібратись з магією. Ману можливо відновити, а ось згублену зброю спробуй найди. І так, які в мене варіанти? Перший — сидіти на цій гілляці, поки рак свисне. Але, думаю, раніше в мене скінчиться підписка на гру і доведеться переходити на безплатний тип акаунту. Другий — просто спустити і дозволити відправити себе на респ. Втрачу 9 сріблом, неприємно, але не смертельно. Третій — відламати гілляку і намагатись нею прибити вовків по одному. Найменш реальний, але робити нічого. Я піднявся вище і не без проблем зламав гілляку. Не дуже товсту, але довгу, метра два. Очищав від листя і малих гілочок методом тертя об стовбур дерева. Далі повертаюсь на гілляку, що лише трохи вище, ніж висота стрибка вовка. Добре вмостившись, щоб не впасти, лівою рукою тримаюсь за дерево, правою намагаюсь поцілити в вовка. З трьох замахів в кращому разі попадаю один раз. Проте, звірюкам такі удари немов комар на носа сів. Більше прикро, чим боляче. Я вирішив не здаватись швидко, старався не тільки вдарити з розмаху, а ще тикати в морди мов списом, намагаючись поцілити прямо в рот. Процес навіть трохи сподобався.
**** Форум гри Лутш****
Мальмас: “Ви тільки погляньте, як чувак вовків дресирує! Відео додається.”
Ольша: “Можливо так заробляють уміння якесь?”
Фринін: “У людей занадто багато вільного часу!”
Мальмас: “Про уміння не подумав, треба спробувати”
Кратх: “Ще один занадто розумний. Скажеш результат, я хоть поржу.”
Ольфік: “Вже доведено, якщо довго бити мечем по манекену, можна взяти вміння володіння мечем. А в бойовій ситуації часу знадобиться менше. Чувак реально геній.”
**** Від лиця Тарбуля ****
Упродовж години сталось дві речі. По-перше, я прибив одного вовка. Просто почав цілити тільки в нього. Декілька ударів по голові і чотири попадання в рот дали результат. По-друге, рядом зі мною, або недалеко почали з'являтись гравці. Вони збирали собі вовків і лізли на дерево, як я. Тільки зброя в них була досить достойна, мечі, ножі, навіть один лук я побачив, де тільки змогли купити. Моїх вовків теж забрали. Взагалі, за мобів почалася сварка, хто перший взяв агро, хто перехопив і так далі. На початку я не повірив у вдачу, потім зліз і навіть зміг найти втрачений меч. Розпитувати, навіщо їм всім приспічило займатись цією дурістю, не став. Потрібно поважати персональні секрети інших гравців. А ось від пошуку Чомки поки відмовився. Потрібно повернутись в село і поправити своє становище, докупити припасів, залишити непотрібні гроші.
Сповіщення системи: “Вам доступно уміння — першопроходець. Першопроходець — ви першим тестуєте навіть абсолютно безнадійні речі. Ви першим отримуєте поразку, або винагороду там, де інші навіть не починають праці. Всі ваші уміння ростуть швидше, залежить від левелу першопроходець, відсоток на левел. Збільшується шанс на вдалі експерименти в алхімії, магії, ремеслі.”.
Я прочитав опис тричі, щоб впевнитись — очі мене не підводять. Да це не уміння, це імба! Брати однозначно, але в другорядні уміння. Звідки мені така вдача? Не дуже розумію, але впевнений — ті люди, що на дерева лізли, зіграли в цьому не останню роль. Може повернутись і розпитати? Ні, щось мені ледащо.
Перед селом я придивився до однієї хатки. Стоїть трохи далі від інших, без огорожі. на подвір'ї розкидані дрова і щось схоже на дошки. Двері закриті, навіть ставні в вікнах затулені. На перший погляд, господарі просто відлучились на довго і все. Але мій зір виділив декілька дрібниць. Свіжі сліди біля вхідних дверей, асфальту тут ще не придумали, а на землі їх досить непогано видно. Ставні, хоть і причинені, але є щілини, наче спеціально для підглядання. Біля однієї купи дров сильно прим'ята трава, наче там довго щось лежало, а зовсім недавно це забрали. Тут хтось живе, але удає, що нікого немає. І тут мене громом вдарило — це ж дім Чомки, тільки він міг розпилювати деревину на дошки!
Сповіщення системи: “Уміння зірке око виросло до 2 левела”.
На цьому моменті я завагався. Якщо людина хоче ховатись, то навіщо лізти? З іншого боку — це гра, і в мене завдання, яке потрібно виконати. І взагалі, цікаво. Приблизившись, я обійшов дім по колу. Нічого нового не помітив. Двері відкриваються на зовні. Взявся за ручку двома руками і різко потягнув на себе. Сам теж рухався, щоб не залишатись на порозі, коли двері відкриються, а зміститись за ними. практика відразу показала — пересторога була не даремною. З хатинки вилетіла стріла, стій я як всякий, хто хоче зайти, на порозі і все, респ гарантовано. З дверей перевертом викотився чоловік. В руках короткий кинджал з кривим лезом. Одягнений в добротну одежу темного кольору, схоже шкіра, причому дуже якісна. По вигляду класичний рога (/*Від автора: в іншій інтерпретації — злодій, спеціаліст на крадіжці, зломі й тихому вбивстві*/). Між варіантами, битись, або тікати, я вибрав зовсім неочікуваний — забіг в дім, виймаючи меч. Чому я зробив саме так, не знаю.
Глава 3. Частина 1
Поїдаючи смажену картоплю, думав о вічному. В цьому випадку вічним виявилось моє невміння битись. Від слова — абсолютно, нічогісінько. Прокручуючи в голові ситуацію, ще раз впевнився, ближній бій абсолютно не моя стихія. Ввірвавшись в хату, я зміг зробити лише три речі. Спершу замахнутись мечем на лучника. Потім перечепившись за стілець почати падати, із-за чого мій удар пішов по зовсім другій траєкторії. Лучник не чикавши такого мега крутого фінта, відхилитись не зміг і я попав йому по шиї. Кріт і один в мінус. Проте, сам я по інерції в'їхав головою в стіну. Відразу зловив дебаф оглушення на 3 секунди. За цей час рога зміг мене так нафарширувати, що не всякий шеф-кухар з 10 роками практики здатен. І доки йде таймер на респаун, я вирішив привести своє реальне тіло до ладу, а заодно, перекусити. Гарна фізична розминка і душ значно покращили мій настрій. А смачна їжа взагалі перевела мене з розряду “я тут падаю духом”, в розряд “бувало гірше”.
По старій манері, зайшов на форум, подивитись, що нового. Флуда стало набагато більше, що зовсім не дивно. Кожному хочеться розповісти своє враження по будь-якому моменту. Здивувало інше, я зміг знайти себе на відео. Сидить такий собі нуб на гілляці і махає палкою. Мовити, що вигляд я мав комічний. це просто промовчати. Більшість просто посміялась, але знайшлись ті, що вирішили повторити мій подвиг. Свята наївність! Як розповідав один герой — не їдь за мною, я сам заблукав. Тепер зрозуміло, звідки взялися люди в тому лісі. Настрій піднявся до нових висот, я не один такий наївний! Навіть дорослим людям хочеться на дереві палкою помахати.
Відсміявшись, я повернувся в гру. Знову кладовище і прогулянка в одному підгузку селом. Шлях до хати, де мене вбили, зайняв десять хвилин. Встиг зловити пару дивних поглядів в мою сторону, але в іграх таке буває часто, тому просто викинув з голови. Хто за чого вони так дивляться? Хатинка стояла, як і раніше, прикрита і з затуленими вікнами. Тільки перед вхідними дверми видно, щось тяги, велике і важке. Я повторив фокус з відкриттям дверей і відходом в сторону. Цього разу все обійшлося тихо. Виплигувати ніхто не став, нічого не летіло. Всередині лежало тіло вбитого мною лучника і залишки моїх речей. Дуже дивно, а що тоді тягнули невідомі? Чи, можливо рога залишився один, втрачати час на трупи не захотів? Своїм речам я дуже зрадів, особливо грошам. На тілі лучника знайшлось 3 срібних монети, сагайдак зі стрілами, незрозумілий малий кусок шкіри з візерунком. А саме головне, знайшовся магічний сувій, справжній! Такі речі можливо використати один раз, але навіть магію знати не потрібно. З підказки системи, при уважному погляді, стало зрозуміло, закляття стихії води, яке заморожує ціль на 10 секунд. Сильна річ, якщо ціль не зможе уникнути, або протистояти закляттю, то вбити можливо майже кого завгодно. За 10 секунд не поцілити в око — це потрібно ще відзначитись!
Більше в хаті нічого цікавого знайти не вдалося. Ні тобі інструментів, ні цінних речей, одні глиняні глечики. Довелось радуватись і тому, що знайшов. Спочатку я милився відразу в магазин, продати зайве. Наприклад, навіщо мені сагайдак зі стрілами? Використати не можу, а носити важко. Так, в грі є віртуальний інвентар, що заміняє рюкзак, але вагу все одно відчутно. З моєю силою багато не підняти. Свою ціль я змінив якось раптово. Побачив хату старости і подумав, що потрібно розповісти про групу не дуже товариських людей. Староста мене прийняв без затримки:
- Знову я вас бачу, молодий чоловіче. З чим цього разу прийшли?
- Доброго дня знову. Я ходив до лісу, потім повертався і натрапив на дуже підозрілу хату. Коли її обшукам, на мене напали невідомі. Одного я зміг здолати, він ще там лежить. У нього була ось така річ.
Я показав кусок шкіри з візерунком. Староста дивився на це секунд 7, а можливо і більше. потім якось сильно змінився в лиці та почав давати команди своїм помічникам та охоронцям. Мене\і швидко подякував, виділивши цілих 20 срібних, і попросив йому не заважати. Ображатись я не став, просто вийшов з хати й взяв напрямок на магазин.
Локальне системне сповіщення: “Всім гравцям, що знаходяться в даній локації! Староста села просить допомоги, потрібно знайти сліди небезпечної організації. Повідомляйте про підозрілих людей, події та речі. Винагорода гарантована.”.
Огого! Так я локальний івент запустив! непогано, хоча якісь він не зрозумілий, як шукати цих людей? З іншої сторони, я вже деяку винагороду отримав, можна радіти і цьому. А ось дивлячись на власника крамниці, стає зрозумілим — є люди, яких ніщо не виведе з рівноваги. Кремень, а не людина!
Цього разу я купив трохи хлібців, ніж звичайний, кухонний. Кремень для розпалу вогнища, виявилось, він досить зручний для користування. Хотілось пару склянок зілля лікування, але воно непомірно дороге. Мала склянка коштує цілих 10 сріблом. Замість цього, я купив для скульптора. Спеціальний ніж, лезо якого не пряме, а дещо фігурне. Набір напилків різної форми та точильний брусок. Звичайний набір для новачка, дістався навіть зі знижкою тому, що його ніхто не брав, а товар лежить. На набори для теслі, або коваля грошей недостатньо, довелось брати, що дають.
Залишки грошей. всі 6 срібла, вирішив цього разу, викласти в кімнаті. Заодно перевірити, що остання з себе представляє. Так, а представила кімната повне розчарування. Прямокутник, чотири стіни і двері. Все! Жодних меблів. Схоже, планується самому обживати власне приміщення. Прямо, як в анекдоті: “Задарма я навіть повітря псувати лінуюсь”.
Повернувшись на селищну прощу, задумався. Що далі? Пробувати знайти коваля знову? Ігровий досвід підказував, локальний івент сильно замішаний з пропажою коваля. Пошуки можуть сильно затягнутись в часі, а мені це потрібно? Не думаю. Потрібно вже вивчити якісь уміння, а то я нічого не можу. в цьому селі такого не виходить зробити, а це означає, пора міняти місце. Вирішено, йду до більшого поселення. Здається. воно не далеко, гравці давно туди перебираються. По доброму, потрібно шукати групу, самому дорога складніша. Але спогади, знову ці спогади, про минуле. Про гру, в яку я грав з товаришами, як ми там ходили групою. А особливо, кінець цієї історії, після якої я на психологічному рівні не хочу об'єднуватись, хоть і тимчасово. Схоже, не відпустили мене мої страхи, потрібно більше часу.
Я згадав, в яку сторону шли гравці. Перевірив, меч є, їжа є. У свою кімнату можливо попасти з будь-якої таверни. Схоже, цього разу я більш готовий до подорожі, досвід він такий.
Глава 3. Частина 2
Почалось все доволі непогано. Переді мною вийшла група гравців, сім осіб. Явно вони точно знали ціль, адже рухались швидко і впевнено. А я пристроївся за ними в метрах 300 позаду. Досить непогано, вони розчищають дорогу від мобів, а я підбираю, що залишилось. Ну чи я так планував.
Першу годину все йшло по плану, я йду, команда попереду воює. Звірі траплялись не дуже страшні, вовки, лисиці, дуже багато зайців. Одному з таким кодлом не справитись, довелось би виманювати по одному. Але група доволі непогано винищувала ворогів. Мені навіть два трофеї залишили, пара іклів вовка. Весь цей час мене хвилювала лише одна думка — як далеко до міста. Технічно я вже граю декілька годин. Організм звичайно звик до таких екстремальних умов, але скоро потрібно йти спати. А губити групу, яка знає дорогу дуже не хочеться. Тому, для себе, я вирішив, ще 2 години максимум, далі віддихати, приводити тіло до ладу, виспатись. Замучений, спорохнілий гравець, багато заробити грошей не зможе.
З польоту мрій мене вивів сильний рик. Далі я вгледів, як двох передових гравців групи просто знесло. Медвідь, бурий, метра три заввишки, дуже злий. Така звірюка просто змахами передніх лам знесла гравців. Що тут казати, 200 кілограмів живого ведмедя, це вам не шубу в труси заправляти. Залишок групи зробив крайню дурню, почав тікати хто куди. Медвідь досить швидко зловив ще двох, а інші просто зникли в хащах. Можна не гадати на кавовій гущі, зібрали паровозики й пішли на респ. А я так і залишився стояти посеред дороги з відкритою щелепою. Останню вдалося закрити, з клацанням, що білка на дереві злякалась. Щодо проблеми ведмедя, ситуація кращою не стала. Ця тварина вирішила облаштуватись прямо на дорозі. Навіть до тіл гравців дійти не можна. Я покрутив головою, повертатись чи обійти? Мій погляд назад приніс лиш роздратування. Йти цією дорогою знову, битися з мобами, які вжез'явилися. А я тепер один, групи зачистки нема. І тут у мене увімкнулася голова! Це ж бос! Звір, що найсильніший в цій локації. Тип босу — одинак, але дуже сильний. Рядом з ним нема підлеглих. Він сюди прийшов, значить, там де він був до цього, буде мало звірів. Та це ж дорога для маневру “обійти”!
Початок продирання через хащі показав, справді бос розігнав всю живність навкруги. Тільки пташки на деревах залишились. Компаса чи карти в мене не має, тому намагався зорієнтуватись по сонцю. воно вже котилось до заходу, але все ще добре виднілось навіть через дерева. По плану спочатку я йду хвилин десять правіше від дороги, потім повертаюсь і чимчикую паралельно дорозі знову хвилин 10, далі повернутись і дивитись по місцю.
Перша десятихвилинка пройшла досить спокійно, кущі, дерева, свіже повітря. Тільки один заєць намагався атакувати, але я, вже навчений, швидко з ним розправився. Навколишня атмосфера підштовхувала влаштувати пікнік. Навіть промені сонця, що пробивались крізь листя дерев, немов говорили: “Ти можеш трішки поспати, буде дуже приємно”. Мені довелось вкласти багато зусиль, щоб не піти на поводу у бажань. Переставляючи одну ногу за іншою, я йшов і йшов, а з лиця не спадала блаженна посмішка. Ось вже і промені майже пропали, а навколо закрутилися тіні. Листя перервало свій веселий гомін і навкруги стало досить тихо. Якоїсь миті в мою голову прийшло дві думки. Перша, а чого я весь час йду прямо, мені вже дуже давно потрібно повернути. Друга, чому ведмідь. сильний локальний бос, покинув свою територію? Шукав здобич, чи тікав від чогось? Мислено облаяв себе за розпускання соплів в лісі, я все ж зупинився і почав оглядатись. Хащі, дерева високі, якісь дивні, листя чорне, скручене. Неба не видно, схоже, настав вечір. І дуже дивне — я не чую шуму лісу. Зовсім, наче навкруги ні звірів, ні дерев. Поглянув на інтерфейс, жовта зона, значить мій аватар пробуде тут ще 5 хвилин після виходу. Ще раз поглянув навкруги, тиша. Я натиснув вихід. Думаю. на сьогодні досить, завтра почну розбиратись, де я. Ранок вечора розумніший.
Моя кімната зустріла мене похмурою й одинокою атмосферою. Ех, я все більше звикаю до красивої гри. Приготувавши поїсти, всівся за ноутбук. Цікаво, що сталося в інших гравців, поки я блукав хащами. Кардинального нічого не знайшов. Перші смерті, перші завдання, перші пригоди. Багато емоцій, фану, тролінг теж присутній. Зацікавила цифра зареєстрованих гравців, яка вже дійшла до 1 мільярда. Ого-го! І це за один день у світі, де після війни населення значно скоротилось? Схоже, я занадто недооцінював гру, з такою кількістю гравців, там будуть крутитись шалені гроші. Потрібно вже вилазити з хащів та шукати можливості для заробітків. На цій думці ліг спати.
Снилось мені щось зелене, мов блукаю у дуже дивному тумані. Спочатку намагався кликати на допомогу, але швидко зрозумів — не має звуків, наче я в місці без повітря. Серце забилось частіше, навіть злякався, що зараз вірт-шолом викине мене з гри. Стоп, якої гри? В цей момент туман розійшовся і переді мною постала страшна сцена. наслідки ядерного удару по місту. Руїни, обгоріли тіла і темно-червоне сонце на небі. Нарешті мої нерви здали та заставили прокинуться. Такі фотографії я бачив, їх достатньо в інтернеті. Це нагадує людям, чим закінчуються війни.
В душі я був довше звичайного. Намагався позбутись згадок про нічний кошмар. На годиннику лише 6 ранку, поспав мало, але повертатись в ліжко не дуже хочеться. Зробив зарядку, виділивши на пробіжку 10 зайвих хвилин. Їсти не став, просто не хочеться в таку рань. душа вже рвалась зайти до гри, але розум вирішив виділити час на перегляд форумів. С такою кількість людей там повинно щось відбуватись.
І мої сподівання повністю підтвердились! Годину тому сталося перша глобальна подія нашого кластера. Чорнобог, бог пітьми та лиха, розгнівався на появу стількох нових авантюристів, які його ігнорують і наслав лихо землетрусу. Через подію частина локації для новачків стала непридатною. Новачки віднині будуть з'являтися в багатьох місцях. Тим гравцям, що не пощастило втрапити в халепу рекомендують просто піти на респаун. Якщо ви поставили власну прив'язку до місця, спочатку зніміть її, щоб з'явитись в найближчому безпечному місці. Ух, непогано накрило, причому в перший же день. я почав читати коментарі до цієї події. Якщо забрати тролінг, воду та параною глобальної змови, виходить, що сервер не справлявся з появою стількох гравців в одному місці та центральний іскін вирішив проблему таким івентом. Розробники від коментарів утримались. А що вони можуть сказати? Не розрахували навантаження, а після запуску вносити зміни в код не можна і доводиться надіятись на головного іскіна? Визнавати таке в голос небезпечно, краще мовчати.
Я повернувся в гру. Ось тільки місце моєї появи дуже сильно відрізняється від місця, де я гру покидав. Печера, з каменя, над головою видно сонце через діру, до поверхні ну дуже далеко, думаю я провалився поверхів на 10 не менше. Схоже землетрус мене не минув стороною. Проте, я був не в грі і тому не згинув від падіння. Натомість зміг потрапити до закритої раніше печери. Дертися на гору майже не реально, і відверто немає сенсу. Відразу піти на респаун мені не дасть внутрішній зоопарк у вигляді жаби та хом'яка. Вони просто в один голос кричать розвідати печеру, а що як чого цінного знайдеться? І я повність поділяю їх думку. Такі речі потрібно ретельно розглядати, а вже потім робити висновки.
Спочатку пішов в праву сторону. Вдалося зробити кроків 100 і все, тупик. Цікаво, це тільки мені, завжди, так щастить, що з першого разу завжди невдача? Вже звик, тому просто розвернувся і потопав в іншу сторону. Спочатку печера була досить широкою і високою. Але чим далі, тим вона зменшувалась. Йти стало досить важко, вузька дорога, плечами постійно заціплюватись за гострі виступи каменів. А ще важче, при цьому, пригинатись, аби не стукнутись головою об стелю. Жодних противників я так і не побачив. Що трохи дивно, зазвичай в іграх для кожної локації придумано своїх мобів. А тут прямо тиша і спокій. Дуже дивно.
Ще через якийсь час довелось повзти на карачках. Добре, що в мене нема клаустрофобії, тут самий смак для таких людей. Я потихенько почав згадувати злим, недобрим словом дизайнерів такої локації. Який смисл гравцю повзати годинами по дуже вузькій печері? Але природна впертість і внутрішня жаба потребували подивитись, що там далі. Я вже перестав взагалі щось бачити, світло в такі далі просто не доходить і довелось переміщатись на помацки. Удари головою по стелі в цьому ділі дуже допомагають. Кількість не дуже приємних слів в адрес розробників, іскіна і взагалі гри, збільшилось.
Нарешті я кудись випав. Прямо так, впав на щось, немов з кішки виліз. Боляче вдарившись носом об якісь предмет, схожий на стіл. Стогнучи й пожалівши себе улюбленого, я таки додумався дістати кресало і запас хворосту, який я ношу. Це я на форумі вичитав, тримати трішки хворосту або факел з собою, щоб в дощ розвести вогонь. Вогонь дав можливість оглянутись. Чомусь не здивувався, побачивши склеп. А носом я поцілував надгробок. Все з темного, монолітного каменя. Трішки зруйнований через землетрус, але дуже загадковий. Склеп, когось поховали приблизно на 30 метрів під землю. Жодних знаків на склепі або поверхні надгробку знайти не зміг. Що таке? Все не за канонами ігор.
Глава 4. Частина 1
Надгробок без знаків і будь-яких виступів, щоб відкрити. Склеп, глибоко під землею і я в ньому, безпорадний та роздратований. Ясно, що за задумом, сюди можна попасти через дуже великий ланцю завдань. А ще потрібні якісь вміння, щоб це відкрити й таке інше, в стилі ігор. Але жаба душить йти звідси з абсолютно пустими руками. Для початку, я дуже уважно, з вогнем в руках, передивився стіни склепу. Нічого не знайшов, або нічого нема, або потрібні унікальні навички. Надгробок виявився дещо більш інформативний. По боках, приблизно на першій чверті від верху йшла лінія. Схоже, це розділення на труну і кришку, отже, повинно відкриватись. Просто пихнути на бік не зміг, можливо просто не достатньо сили. Намагання підвантажити мечем теж не увінчались успіхом. Повернувся до печери, знайшов пару камінчиків. Від ударів о саркофаг шов доволі тихий звук. В результаті з'явилось декілька подряпин, отже, ця штука може бути розбита.
Через три години зусиль, які зводились до пошуку нових каменів, та розбивання одного з кутів надгробку, я вийшов в реальний світ. По-перше, потрібно перекусити, а то зранку не хотілось. По-друге, така метушня мене відверто бісить. І кинути не хочеться, і продовжувати ледащо. Щоб відірватися кола від думок, вирішив сходити до магазину. В наш час прийнято просто робити замовлення з привозом додому. Досить зручно, зайшов, вибрав товари, або їжу, замовив. Через хвилин 10-30 все вже в тебе. Знову роботи, люди тільки віддалено контролюють. Проте, магазини залишились, дещо змінивши формат. Тільки живі продавці, адже всі, хто приходить в магазин, шукають дещо більше, ніж просто товар. Ось і я вирішив урізноманітнити свою повсякденність та прогулятись.
Продавець мене порадував, кожен товар не тільки огорнув в папір, ще і розповів, як краще готувати. Я красно подякував, приємно розмовляти з реальними людьми, а не їх зображення на моніторі. Дорогою додому старався йти неспішно. Закрити себе в чотирьох стінах устигнути. Нагородою за таке рішення стала підслухана розмова. Вірніше, я не намагався підслухати, просто дві дівчини попереду дуже голосно розмовляли. Схоже, вони були під враженням, а тому не дуже контролювали емоції. Саме головне в їх розмові — активізувались гільдії. Набір гравців, переманювання, початок бойового злагодження, самим перспективним навіть заробітну плату обіцяють. Цей момент мене відверто зацікавив. Якщо пройти відбір, можливо не хвилюватись про гроші. Це виглядає надзвичайно цікавим. Навіть загорівся ідеєю знайти трохи більше інформації про гільдії, їх запити та інше. Правда, дійшовши до свого під'їзду, запал я зменшив. Завжди є друга сторона монети. Доведеться виконувати накази. навіть ті, що не хочеться. А з таким успіхом краще вже в армію. Вже в себе у квартирі вирішив, що вступати буду тільки в ту гільдію, яка мені сподобається правилами, контрактом і так далі. Просто гнатись за винагородою точно не варто.
Приготував поїсти швидко. Заходити на форум не став, щось не тягнуло. Перебирати сотні розмов, щоб знайти справді цікаву, це те ще завдання. Просто приєднався до системи й пірнув у гру. Швидко, без вагань, немов тільки цього і чекав. Знову склеп, знову пошук каменів для биття по надгробку. Чергового разу, шукаючи камінь, довелось відійти майже до місця моєї появи в печері. Згори почулись голоси. На фоні неба стало видно два силуети. Гравці намагалися стати альпіністами, та спуститись до мене. Я аж плечами пересмикнув, навіщо мені таке щастя? Їх більше, приб'ють і заберуть все собі, правда, поки не знаю точно, що саме. Жаба з хом'яком почали танцювати гопак. А розум розпочав пошук варіантів виходу з ситуації. Бій в печері для мене дуже невигідний, сила та спритність низькі. Просто сховатись нема де, де і склеп знайти легко. Доведеться бити поки вони не стали на землю, на стіні їх рухи будуть значно сковані.
Проблема вирішилась сама, поки я думи думав. Один з юних альпіністів зірвався, зачепив іншого. З прекрасною, триступеневою лайкою, ці два персонажі полетіли до долу. Звуку “шмяк” не було. Я почекав хвилин три, щоб не нарватись і вийшов поглянути, що мені залишили ці кадри. Дві мотузки, 20 мідних монет, два коротких кинджали та одна кірка. Остання мене порадувала до сліз. Не втрачаючи часу, я поповз до склепу. Одне діло бити незручними каменюками, зовсім інше — кіркою. Ось я і почав з завзяттям лупити по надгробку. Навіть цікаво, що першим зламається, камінь чи кірка? Як не дивно, розійшлися в нічию. Кірка зламалась, але змогла пробити достатньо широку дірку, щоб можна було шарити в гробу.
Спочатку намагався руками пошарити, але не зміг дотягнутись до дальньої стінки. Взяв уламок кірки, і використовуючи її, як гачок, шарив по всіх кутках. На весь гроб, знайшов всього один шар. Розмір приблизно 4 тенісних, дуже темно-фіолетового кольору, монолітний, непрозорий. Ніяких підказок стосовно шару не випливало. Більше здобичі знайти не вдалося. Я сів на землю і ще раз розглянув кульку. Цікава, чимось притягує погляд, але абсолютно нічого не можу з нею зробити. Спробував потерти, як Аладін лампу, знову тиша. Для впевненості, повторно перевірив гроб, пусто. Маячня якась, предмет є, все загадково, а зробити нічого не можу. Залишатись в склепі далі не має сенсу. Я зібрав речі, погасив вогнище і спробував вийти в печеру. Просто йти на респ не цікаво, є ідея спробувати вилізти.
Системне сповіщення: “Знайдено кристал Рівноваги. Аналіз завершено, кристал активовано. Ви являєтесь володарем кристалу Рівноваги. Вам поставлять декілька питань. Всі відповіді повністю конфіденційні, Не говоріть, просто поглядом виберіть потрібну, або поглядом напечатайте на віртуальній клавіатурі. нікому і ніколи не розповідайте про ваші варіанти відповідей.”.
Від несподіванки я врізався головою об стелю, послизнувся лівою ногою і припечатав носом об землю. В цій позі мене і застали питання.
- Виберіть шлях: народження, створення, смерть, руйнування, вічність, біль, ейфорія.
- Народження.
- Виберіть бажання: народження, створення, смерть, руйнування, вічність, біль, ейфорія.
- Хай буде вічність.
- Виберіть думку: я є, ми йдемо, вони плачуть, радість зверху, тінь полетіла.
Аж зуби звело від такої абстракції. Ну, що це все може означати? Тикати пальцем в небо не дуже цікаво. Проте, вибору мені не дають.
- Ми йдемо. - не знаю, що це, але звучить не дуже егоїстично.
- Виберіть матерію: метал, кристал, природа, камінь, вода, повітря, думка, спогади.
- Думка. - цікаво, я теж вірю, що думки можуть бути матеріальними.
- Виберіть завершення: смерть, життя, переродження, вічність, забуття.
- Вічність. - я вже раз таке брав, буду послідовним.
- Нема тіла, нема шляху, є народження, все буде сховано в вічності. Дайте ім'я, воно схарактеризує зміни, воно буде промовлено.
А ось з іменами в мене завжди було тугувато. Постійно здається, що вибрав некрасиве. Замислитися, що я пам'ятаю такого, що можна зіставити з загадками переді мною? Нема тіла, так? Пам'ятаю одну дуже стару гру, діскайплес, здається, називалась. Там була богиня без плоті. Це трохи плагіатом повіває, але хай буде.
- Мортіс.
Системне сповіщення: “Ви розпочали шлях провісника. Ваш ранг на цей час — адепт. Тільки від вас залежить, чи прийде в цей світ нова сила. будьте уважним, старим силам не до вподоби нові, вони не хочуть ділитись, вас будуть шукати! Завдання перше — знайдіть великий кристал мани.”.
Я вже хотів пригнути від радості, вчасно згадав, що знаходжусь в печері. Далі мою радість змило.
Глобальне системне сповіщення: “З'явився провісник нового бога! Рівновага порушена! Всі боги світлого пантеону дають завдання своїм вірним підданим — знайдіть провісника і знищить його кристал Рівноваги! Нагорода — персональна річ божественного рангу.”.
І це мій другий день? Я лише хотів знайти щось цінне, продати, заробити коштів. Навіщо мені такі проблеми? Бути у віх на прицілі? За таку нагороду шукати мене будуть дуже добре.
Глава 4. Частина 2
**** На форумі гри ****
Зенка: “Це що, такий гумор? Хтось на другий день вже глобальне завдання отримав? А де справедливість?”
Омістос: “Жаль гравця, його зараз просто зацькують…”
Зенка: “Чого б це?”
Крамцен: “Та нагороду бачила? Його вже всі гільдії шукають. Думаю, військові теж під'єднаються.”
Банкуц: “Цікаво, яка нагорода обіцяна гравцю?”
Джерід: “Яка різниця, ві її не отримає, хібащо домовиться з дуже сильною гільдією”
**** Від особи Тарбуль ****
Подивившись догори і оцінивши розміри біди я постукав себе по дурній голові. Якщо я відправлюсь на респ, всі речі залишаться тут, а отже і кристал. Без нього гаплик завданню. Можливо я не можу сам пройти ланцюжок, але завжди є можливість просто продати предмет, нехай інші мучаться, такі завжди знайдуться. А от втрачений предмет особливої цінності не має. Лізти догори досить далеко. Я не альпініст, взагалі нічим схожим не займався. Сюди ж додається мій страх перед висотою. Ні тобі вилізти, ні тобі померти. Я якось по іншому представляв собі завдання глобального рівня.
В решті решт вирішив повзти вгору. Якщо впаду, буду намагатися продати координати цього місця. Я бачив, як працюють альпіністи, як вони користуються страховкою. Проблема в тому, що у мене є тільки мотузка, крючків нема. Довелось повзти своїми силами. Піднявшись метрів на 5, зрозумів, в грі легше. Якщо втомився, просто повіси, не рухаючись і все, в реальному житті таке не пройде. Докарабкавшись до половини шляху, зрозумів ще одну важливу річ — в грі страх перед висотою не працює. Схоже, на підкірку я розумію, що це все не в за правду, тому просто приймаю як є. Лізти важко, збився з рахунку, скільки разів ледь не впав. Але сам факт такого сходження вгору персонально для мене вже подвиг. Якщо і впаду, жаліти не буду, робив що міг і скільки.
Що таке щастя? Це коли ти вилазиш з дуже глибокої ями, живий, здоровий, нічого не згубивши. Перед таким сходженням у мене зовсім не було віри у свої сили, але дивись, вийшло! Система теж не залишилась в стороні, оцінивши мої потуги.
Системне повідомлення: “Ви пройшли довгий шлях, вклавши всі зусилля. Вам доступне уміння — скелелаз. Вам доступне уміння — акробатика. Вам доступне уміння — паркур”.
Скелелаз — ви здатні швидко знаходити шляхи для руху по скелях або стінах, сила та спритність ваші найкращі друзі. Акробатика — ви прекрасно володієте своїм тілом, спритність ваше друге ім'я. Паркур — ви вмієте швидко рухатись, перепони й труднощі лише роблять вас спритнішим, спритність ваше все. Доволі непогані уміння, особливо два останні. Якщо взяти таке собі в основні, спритність буде рости досить швидко. взагалі, на форумах я читав, що новачків які розвивають тільки одну характеристику досить мало, зате вони дають потрійний приріст. Скелелаз та паркур звучать цікаво, проте не дуже корисні мені. Акробатика — зовсім інша справа. Гарне володіння тілом, спритність потрібна всім, в тому числі і магам. Вирішено, беру в основні акробатику. Відразу характеристика спритність зросла на одиницю, непоганий початок.
Поглянувши на кнопку вихід, упевнився, вона жовта, 10 хвилин мій аватар буде в гри сам. Але навколо тихо, ніч, звірів не чути, гравців теж. І хто буде мене в цій дірі шукати? Я таки натиснув вихід, зняв шолом і видихнув. Здається другий день пройшов досить тихо, в основному, в печері. Якби не завдання з кристалом, можна було б констатувати провал, а так ще по барахтаюсь. Прохолодний душ та гарна вечеря значно підняла настрій, я навіть не став на форум заходити, просто дійшов до ліжка і виключився. Навіть сни не тривожили.
**** Головний офіс розробників гри ****
Пан Стетхау досить сильно пітнів. За дверима його чикали декілька людей, всі — представники різних країн. У них всіх є питання, гра триває два дні, а вже такий конфуз. А що він може їм сказати? Після запуску гра не керується адмінами. Зовнішній вплив мінімальний. Такими івентами може управляти тільки головний іскін шостого покоління. Він взагалі єдиний такий у світі. Кожне його рішення розглядається з усіх сторін і під мікроскопом. А тут така сильна зміна балансу на всю гру. Доведеться якось пояснювати. Пан Стетхау глибоко вдихнув і повільно видихнув, привів думки до ладу та зайшов в кімнату. Після стандартних привітань, перейшли до головного.
- Пане Стетхау, усіх присутніх хвилює одне питання. Чому головний іскін, інакше іменований Балансер, на другий день офіційного запуску розпочав глобальний івент?
- Якщо точно, то два івенти. Зрозумійте, Балансер не контролює гру на 100%, він лише вносить правки, коли бачить зміщення основи. Крім того, є інші іскіни, вони не підвладні Балансеру напряму. Ми точно не знаємо, звідки взялося перше завдання. Але точно можна сказати — друге завдання, на пошук кристалу, було організоване Балансером, він дав вказівки нижчим іскінам, що відіграють ролі богів. Саме так і діє балансування, якщо гравець знайшов щось надзвичайне, котре зробить з нього супер гравця, відразу, або з затримкою створюються івенти, щоб йому мішати.
- А якщо не вдасться зупинити?
- Тоді з деяким часом буде згенеровано протилежну силу, або артефакт або щось інше. Баланс не відновлюється миттєво, на це потрібен деякий час. І саме такий підхід дає інтерес гравцям.
Розмова тривала ще годину, але головне питання успішно зняли. Пан Стетхау дуже обережно перевів подих.
**** Від лиця Тарбуля ****
Прокинувшись зранку виспавшися і з чудовим настроєм, я провів традиційну зарядку, смачно поснідав і вирішив трохи подивитись форум. Вже на другій темі зрозумів — у мене дуже великі проблеми. Всі гільдії, і навіть вільні гравці шукають мене. Всюди стоять групи, які перевіряють інвентар всіх підряд, особливо багато перевіряючих рядом з входами до таверн. Гравці тільки розпочали, розлізтись по багатьом містам не встигли, ось і шукають, поки область для пошуку невелика.
Я зараз знаходжусь в лісі, десь між початковим селом і містом. Там була дорога, багато гравців ходили по ній. Виникла печера, глибоко, після катаклізму. Скільки людей звяжуть ці факти воєдино і почнуть там дуже добре шукати? Відповідь очевидна, і я там з'явлюся такий красивий, беріть голіруч. Що робити? З варіантів у голову прийшов тільки один — не заходити в гру деякий час. Шкода, звичайно, втраченого часу, підписка від цього довшою не стане. Жаба відразу почала душити, використовуючи всі заборонені трюки. Я ще навіть ідею, як заробити грошей, не придумав, а вже відпустку планую брати. Де таке бачили?
Почав шерстити інтернет на підказки, які є варіанти для таких випадків. Більша частина взагалі не підходила, інші ігри, інші правила. Загалом потративши 3 години на безрезультатні пошуки, я вирішив зробити паузу. Занадто багато думати над однією і тією ж проблемою погано, мозку потрібні зміни. Не придумавши нічого цікавішого, набрав ванну води й заліз, просто полежати. Думки самі налагодились. Перше, у мене є предмет, якій шукають, без нього я нічим не відрізняюсь від інших. Друге, сховати цей предмет можливо в моїй кімнаті або банку. На останній у мене може не вистачити коштів. Всіх зустрічних просять показати інвентар, але як виглядає кристал ніхто не знає. До речі, список завдань не перевіряють, але можливо нарватися на людей. які додумаються. Це ще одна проблема, завдання я викинути не можу. Виходить, мені не можна нічого нікому показувати. А як тоді грати?
Глава 5. Частина 1
Все-таки, гарний сон і смачна їжа приносять добрі результати. На ранок у мене з'явилась ідея. Дуже ризикована, але краще ніж нічого. Втрачати мені по факту не так і багато, незрозуміле завдання. Ради такого втрачати час і не заходити до гри не варто. Доведеться ризикувати. Я пішов на форум і почав шукати карти, згадки й інше по місцевості де знаходжусь. дві години принесли деякі результати. Для початку я вирахував. що до найближчого поселення приблизно година пішки. Якщо хочеш в місто, де є багато жителів і можливостей — тобі 3 години руху. Проте, для мене такий шлях надзвичайно небезпечний. І взагалі, серед гравців найближчих пару днів краще не з'являтись, нехай пройде ажіотаж. Потім шукати будуть менше. Виходить, що потрібно зробити те, яке від мене менше всього чекають. Доведеться йти в хащі, де багато звірів, важко ходити. Туди гравці на даному етапі не суються, занадто слабкі. Одна проблема, я теж дуже слабкий. Як приб'ють, з'явлюсь на кладовищі, там буду думати, як пройти догляд.
Настроїв свої думки на добрий лад, я пірнув у гру. Очікувано з'явився на тому ж місці де і вийшов, рядом с розривом від землетрусу. Швидко заозирався, здається нікого нема поблизу, це добре. Сонце вже підіймається на свою найвищу точку. Довго я рішався, що робити, майже 12 годин пройшло з час мого виходу. Зорієнтувавшись, куди йти, я взяв доволі непоганий темп. Є небезпека зустрітись з мобами, але зараз потрібна швидкість, занадто очевидне моє місце появи. Моя ціль — невисокі гори вдалині. Якщо вірити форуму, на південь від них, зовсім рядом є болотиста місцина. Гравці, що встигли туди дійти, казали, що там мобів зовсім мало, просто рухатись важко, всі втонули в трясовині. Над ними знано посміялися.
Темп я намагався держати високий, біг, швидко зупиняюсь, якщо бачу моба, бій, знову на біг. Спочатку траплялися поодинокі моби, вовки, зайці, дві лисиці. Загалом, за сорок хвилин бігу я бився 12 разів. Отримав нагороду.
Сповіщення системи: “Гарне фізичне навантаження приносить свої результати. Акробатика плюс один. Спритність плюс один”.
Дуже гарно! На низьких левелах уміння завжди ростуть добре, це вже потім кожен рівень дається дуже клопіткою працею. Куди більше мене радує вплив акробатики на спритність. І, хоча, результатів я відразу не помітив, як біг, так і бігаю, душу гріє. Копійки, але дуже приємно. Зупинився перед болотом. Таке собі, заросле травою болото, з неприємним запахом. Приглянувшись більш пильно, зрозумів, це цілий ланцюжок політ. Чим далі глянути, тим гірше. Дерев високих вже немає, зато дуже багато кущів і високої трави. Гарне місце влізти в халепу.
Я змінив курс, почав йти по краю болота, в напрямку між болотами та горами. Причина дуже проста — якщо зараз сунусь в грязюку, можу просто втонути, а мені дуже потрібно відійти по далі. Це десь шанс в разі виряджання на респ, з'явитися в місті, якому я раніше не бував, адже переносить до найближчого кладовища. Потрібно старатись взяти максимум корисного з ситуації.
Перша моя проблема з'явилась через хвилин 10 після знайомства з краєм болота. Атака відразу двох вовків, здорових, сірих, агресивних. В цей момент я зміг повністю оцінити допомогу, яку надає гра, при наявності уміння. Доки правою рукою я завдавав удар, очима я міг помічати рухи противника, а моє тіло намагалося саме відійти з лінії удару, або просто вигнутись. Звичайно, рівень уміння занадто низький, тому пару разів мене подряпали, але раніше я на бій проти двох противників навіть не мріяв. Кусок хліба допоміг загоїти рани. А на душі стало більш спокійно, впевненість якась з'явилась. Схоже, я нарешті повірив в те, що можу досягати успіхів.
Хизуватися собою улюбленим зміг не довго. Через метрів 200 новий ворог. Цього разу гострий зір і акробатика мене врятували. Жаба, велика, напевне з три тенісних м'ячики, гидка, як десять чортів. Ця ропуха в мене плюнула. смачно так, завзято. Гра повірила в мої уміння і тіло відхилилось. Плювок попав на кущ поза мною. Листя швидко почорніло, а потім із шипінням, взагалі розтало. Жаба, що плюється концентрованою кислотою, моя ти красуня. З боєм на відстані у мене повний гаплик. Постарався зробити ривок, спритність дозволяє, а ось болото вирішило інакше. Буквально за два метри від жаби, ліва нога провалилась в діру з водою. Щоб втримати рівновагу, я намагався спертись на меч в руці, ві дуже успішно пішов кудись далеко під воду. Я ледь не пішо за ним. Другий плювок пролетів над головою, яка була в парах сантиметрів над болотною жижею.
Роздумувати над діями часу нема. Просто вирвав ногу з болота і зробив ще ривок, падаючи в сторону жаби. руками її схопив, та відвернув в сторону. Третій плювок полетів на сторону. На подив, жаба не намагалась вирватись, або кричати. Просто я держав в руках дуже гидку істоту, слизьку. Рятувала думка, що це просто гра. Подивився на ропуху зверху, висвітилося назва “Жабоплюй”. Оригінально нічого не скажеш. Ради інтересу надавив на жабу по центру, у відповідь вона плюнула туди, куди була направлена її голова. З посмішкою спробував ще декілька разів. Стало зрозуміло, після відпочинку, жаба може плюнути тричі досить швидко, далі тільки раз в секунд п'ятнадцять. Поглянувши ще раз на ропуху, зустрівся з нею очима та промовив
- Цілувати тебе не буду. Як зброя ти куди краще, ніж спроба перетворити тебе в принцесу.
З третьої спроби зміг дістати меч. Пірнув він досить круто, але я зміг дотягнутись рукою. Тримати жабу в руці весь час дуже незручно. Для інтересу спробував сховати її в інвентар. Вийшло, жаба влізла в інвентар, а у мене відпала щелепа, та вдарилась в болото. Схоже, я тільки що отримав біозброю. Жабоплюй звичайний, новий, одна штука. Надіюсь, какахи за ним прибирати не потрібно. Не хочеться в наступний раз відкрити інвентар та побачити декілька кілограмів добрив.
Наступну жабу я вже не намагався ловити, просто прибив мечем. тактика бою с таким противником досить просто, рухатись, о в тебе не попали й швидко наблизитися для удару. Проблему створює тільки саме болото, в будь-який момент можливо провалитись. Справді надзвичайно важке місце для пошуків пригод. Доводиться дуже помалу переходити з місця на місце, адже зустріч з великою кількістю жаб буде смертельною. Довелось думки про переслідування сховати по далі, зараз не до поспіху. Мене навіть почав подобатись процес. Пошук, напруга, обставини, бій, невдачі та перемоги. Це справді цікавіше, чим сидіти та маніпулювати роботом.
Я помітив людей першим виключно тому, що йшов по болоту кущами, а вони пересувалися по твердині, там кущів мало. Група з трьох гравців. На одному дещо схоже на кольчугу, другий з луком, третя, дівчина, явно рога, хоча зброї здалека не видно. Ого, це вже не початківці. Так швидко знайти більше серйозну зброю та обладунки можуть або дуже богаті, або гравці гільдій. Здається, другий варіант більше ближчий до правди. І тут я зрозумів, мене помітять, скоро, втекти по болотах не реально, я не знаю дороги, а їх куди більше. Доведеться битись, на дистанції ніяких шансів, ухилятись від стріл я поки не вмію. А при близькому контакті з'являється проблема чисельності. Однак, шанси є, головне їх не втратити.
Я почав атаку, ставка на дві речі — раптовість та моя нова біозброя. Коли відстань стала менш як десять метрів, лучник нарешті оговтався та почав стріляти, одна стріла відразу попала в плече лівої руки. боляче, але не смертельно, жабу тримати можу. головне тут — я не нападник, система відразу повісила на групу жовті трикутники над головами, ознака плейкілера початківця. Від другої стріли я зміг ухилитись, цілити в голову було помилкою. Далі я тричі стріляю жабою (звучить то як!) в гравця, що відіграє танка. Схоже. про жаб вони не знали, всі три плювки попали в ціль, гравець досить швидко, з криками та лайкою пішов на респ. Дві атаки дівчини короткими кинджалами я зміг відбити мечем, сам себе похвалив за таке. Далі атака жабою по лучнику. Той ухиляється, але дає мені час знову відбити атаку роги. після цього я пішов в повноцінну атаку на дівчину, два горизонтальні удари мечем, потів атака жабою і знову два випада. Подіяло, противник дещо розгубився, цього стало достатньо. лучник просто почав тікати, це було архинеправильно. Тікати, біля боліт? Жабою в спину, поті два удари мечем, і все, добігався.
Системне сповіщення: “Ви довели, що вмієте володіти зброєю, не тільки атакувати, але й захищатись. Вам доступне уміння короткий меч. Короткий меч — ви прекрасно володієте цією зброєю, ріст уміння дозволить краще завдавати удару, або відбивати атаки супротивника”.
Ех! Втрачати таки уміння я не хочу, взяв у другорядні. Так, стало зовсім мало вільних місць, але коли я там до магії доберуся? Жити потрібно і зараз.
Глава 5. Частина 2
**** Головний офіс гільдії Архітектори ****
- Роз'ясни мені, навіщо ви, не дуже розумні люди, напали на того гравця? - глава гільдії говорив спокійно, але всі навкруги розуміли, він дуже незадоволений.
- Він пішов на нас в атаку, спрацювали рефлекси і ми почали контратаку. Нам дуже шкода. - відповідав один с трьох гравців, інші двоє просто стояли опустивши голови.
- Ім'я гравця запам'ятали?
- На жаль ні, атака жабою вибила нас занадто швидко.
- І так, робимо висновки: для початку ви заблукали просто патрулюючи місцевість, потім вас атакував один гравець, можливо наша основна ціль, а ви не змогли з ним владнати справи, і на останок — жодної інформації зібрати не змогли. Я ніде не помилився? - у відповідь тиша.
- Переведіть цих йолопів в патрульні. Якщо буде ще один проблемний випадок, вилітаєте з гільдії автоматично!
**** Від погляду Тарабуля ****
Моя вдача закінчилась через пів години після зустрічі з гравцями. Звичайно, я забрав все цінне з них. Тепер мандрую в досить непоганій кольчузі, вона виявилась не важкою. Меч в мене теж з'явився кращий, не такий ржавий, навіть його гострили. Два малих цілющих зілля гріють душу. Дуже гана штука. на відміну від їжі, дають відразу плюс 20 до регенерації, що робить відновлення просто космічним. Уявляю на що здатні більше дорогі зілля. Все інше виявилось мусором, продати можна, але я зараз не в місті, де є магазин. Поклав в інвентар, нехай поки валяється, поки кишеню не відтягує.
А ось щодо вдачі, на болоті жаби почали групуватись по 3-5 осіб. такий залп пропустити мимо не можливо, прийшлось відійти в напрямку гір. Як то кажуть, не вийшло з медом, доведеться тікати від бджіл. Великого вибору я не маю, або намагатись щось знайти в горах, хоча вони і не великі. Або чимчикувати в ліс, обходячи болота, але там скоріш за все знайдеться якесь поселення. До людей мені поки що рано. На відстані від води почастішали зустрічі з вовками. Намазано їм тут, чи що? Довелось витягувати жабоплюя, та битись проти двох, а іноді й трьох противників. Система оцінила мої страждання.
Системне сповіщення: “Уміння короткий меч підійматися на один рівень”.
Я заглянув у свою статистику:
**************
Ім'я — Тарбуль
Професія — не вибрано
Характеристики
Сила: 2
Спритність - 4
Інтелект - 5
Сила духу - 0
Спеціальності:
Основні: 1 із 3
Акробатика - 2
Другорядні: 3 із 6
Зірке око - 2
Першопроходець - 1
Короткий меч - 2
Вільних одиниць умінь - 0
Досягнення:
Юний мандрівник
**************
Натхнення з мене так і рвалося, тому я дещо збільшив темп, коли вовків поменшало. Здається я їх понад 20 штук убив. Відчув себе героєм, так сказати. Покарання прийшло відразу. До цілі залишалося ще добра година ходу, коли я відчув укол в плече. Відразу з'явилося повідомлення: “Ви паралізовані. Час паралізації 3 хвилини.”. Зір вимкнули, лише темнота й системні повідомлення. Рухатись теж не можу. В голові промайнули думки, як викручуватись, що говорити моїм противникам. А ще не зовсім зрозуміло чому відразу в параліч, навіть не намагалися перевірити, хто я такий. Секунди не поспішали, я нервував.
Коли зір і інші відчуття повернулися, всі думки про перемовини вилетіли з голови. Такого я не очікував взагалі. Мої кінцівки були міцно зв'язані, а між ними йшла палка. В такому вигляді, закинув палку на спини, мене несли два ящури. Високі такі, метра два ростом, сильні з вигляду. Колір луски сіруватий. В руках палки з тризубцем на кінці. Ще три ящури рухались позаду, схожі на перших, тільки зі зброї у них трубки. Схоже ними вони стріляють дротиками з отрутою, яка мене і паралізувала. Гра насправді дуже багатогранна, в рекламі не збрехали. Попасти на вечерю до ящурів, зранку я про таке навіть не мріяв. На мої намагання заговорити, ящур по заду просто ткнув мене тризубцем в точку, по нижче спини. Боляче! Решта ескорту почала якось дивно клекотати, наче язик звело. Схоже, вони так сміються. А ще я зрозумів, за цих ящурів відповідають іскіни досить високого рівня, не нижче другого, а можливо навіть третього. Це серйозно, з такими противниками двома атаками не справишся. Тим паче, що меча з поясу у мене зняли. Всі речі в інвентарі, як і раніше, доступні, але зв'язані руки роблять багато перепон.
Нарешті, після хвилин 10 дороги, ми зайшли в селище. Навколо нас відразу зібралося багато ящурів різного росту, статури, віку. Всі показували радість, ага я теж радий, що у вас буде навариста вечеря. І вийти з гри сенсу немає, червона зона, аватар залишиться. Вогнище вони почали складати відразу, спочатку багато хворосту, потім високі палки по боках, на які мене і повісили, спиною донизу. Схоже, для початку смажитись буде моя п'ята точка. Перспективи так собі, нижче очікуваних. Почав знову намагатись говорити. Цього разу мене штрикнули разів п'ять. Гогіт ящурів стояв такий, що палка дрижала. Домовитись не вийде. Я спробував розгойдатись на палці, ніякого результату, давіть мої конвоїри не звернули уваги.
Повісивши мене над майбутнім вогнищем, яке вже повністю готове, підпалюй і вперед, ящури почали ставати в коло. Дуже файно так, схоже, такі речі тут роблять дуже часто, кожна особа знає своє місце. А мені стало ще неприємніше, я тут не лише вечеря, а вечеря ритуальна. Відчув себе головним героєм старого фільму, тільки актори на людей мало схожі.
Нарешті в коло зайшов дуже старий ящір. В одній руці дещо схоже на посох, з залишками черепу на верхівці. В інший якийсь предмет, здається кристал. Головний по обряду на місці, зараз почнуть. Справді, ящур-шаман наблизитися до мене майже впритул, став на коліна, приклав кристал до мене і почав щось бубніти. Слів не розібрати, да і не до того мені зараз.
Системне сповіщення: “Поздоровляємо, перше завдання с ланцюга виконано, великий кристал знайдено. Хочете використати негайно?”.
Навіть в такій крутій грі є баги? Цікаво, дуже цікаво! Я ради інтересу натиснув “так”. Кристал випарувався, прямо на очах. Шаман завмер з відритим ротом, дивлячись на пусту руку. Інші ящури теж перестали видавати будь-які звуки. Стало на диво тихо, тільки листя шумить.
Системне сповіщення: “Великий кристал використано. Кристал Рівноваги активовано. Виберіть один із варіантів. Володар тіней, чорна магія, некромантія”.
О! Два рази О! На мене падає магія, здається, можна радіти. Але чому вона вся якась недобра? Ні, прямої заборони на такі речі я не чув, але прописано, що всі люди народжуються світлими. Виходить, що темним буде не просто грати. Ось тільки часу немає на роздуми. Зараз ящури прийдуть до тями. Я вибрав останній пункт. Для гравця, що полюбляє гру в одного, варіант доволі непоганий. В інших іграх було саме так, а тут буде видно.
Глава 6. Частина 1
Системне сповіщення: “Вам було додано уміння некромантія. Некромантія — ви йдете шляхом життя та вічності. Ви відкинули духовне за для могутності та знань. Ви здатні управляти тілами мертвих, створювати нежить, отрута йде рядом з вами. Ваш інтелект та сила духу вирішують ваші можливості.”.
Системне сповіщення: “Ваше наступне завдання — вівтар для богині. Богиню некромантії, Мортіс, було давно вбито. Інші боги зрадили та стратили богиню. Але у вас є кристал Рівноваги, з його допомогою можливо повернути богиню, доки є пам'ять про неї. Щоб створити вівтар потрібно знайти місце з сильною маною. Взяти три трупи різних розумних. Сам вівтар може бути зробленим з будь-якого матеріалу, але чим кращий матеріал, тим сильнішим буде вівтар. Поставте вівтар в місці сили, та принесіть в дар трупи. Плекайте надію, що богиня зможе почути.”.
Я швидко перевірив інтерфейс, нічого нового, окрім самого уміння. Як підіймати нежить поки невідомо. Колір кристалу Рівноваги став кислотно-зеленим. Більше змін не знайшов. Чудово, щось видали, а навіщо не показали. По другому завданню — зрозуміло ще менше. Три трупи розумних я можу дістати так чи інакше. Де шукати місце мани? Якій потрібен вівтар? Зламати голову можливо.
Думати над загадками долі мені не дали. Ящури відійшли від шоку, почався дуже сильний гомін. Більшість щось говорила шаману, який просто стояв, кліпав очима і дуже скромно відповідав. Декілька ящурів-воїнів почали оглядати мене не дуже переживаючи за надання мені шкоди. Боляче було повсюди, здається, поштрикали мені все тіло. Я не втерпів і декілька разів розповів, куди їм можна сходити, подивитись. Подіяло мало, додали декілька особливо болючих тумаків. В цій ситуації радували одна новина, схоже, мене передумали смажити на вогнищі. Без обряду м'ясо стає твердим, чи що? Не знаю, як там в головах ящурів з готуванням страв, але мене відтягнули до клітки. Руки та ноги ніхто не розв'язав, але палку забрали.
Чекати, чим закінчиться вся ця історія у ящурів, мені не до снаги. Я дістав з інвентарю один із кинджалів, що забрав у гравців. Легко розрізав мотузки на руках та ногах. Оглянув місцевість, звичайне селище, з дерев'яними халупами. В центрі місце для головного вогнища. Більше цікавого нічого нема, навіть паркан відсутній. Проблема тільки одна, деревина, з якої зроблена моя клітка досить гарна і складена правильно. Легко стіну не проламаєш, а шуміти не можна, воювати з цілим селищем ящурів я не зможу. Фактично, достатньо одного пострілу їх дротиків з отрутою. Допомагає пора доби, вечоріє, скоро стане зовсім темно. Дуже надіюсь, що у цих істот немає нічного погляду. Загалом кажучи, мені вже пора виходити в реальний світ, але часу нема. Почав розбирати задню стіну, не поспішаючи. Хвилювався даремно, про мене забули, а загальний шум в селищі робив мої потуги майже непомітними.
Розібравши декілька палок, зміг вилізти, по-пластунськи почав рухатись до гори, яку ледь видно в далечі. Де саме я зараз находжусь не зрозуміло, але за три хвилини паралічу занести мене дуже далеко неможливо. Це дає надію, що я рухаюсь в тому ж напрямку, що і раніше. Повз довго, тільки через пів години ризикнув піднятись. Звуків погоні не чути, з'явилась надія, що до ранку ніхто шукати не буде. Далі я піднявся на ноги і пішов, акуратно переступаючи камінчики. Здається до гори далеко, а покриття під ногами змінилось кардинально. Раніше я боявся втонути, зараз доводиться пильнувати, аби не напоротись на камінь, або не перечепитись за виступ. Однозначно, ця гра подобається мені дедалі більше.
Гарний настрій здуло криком невідомої звіринки. І ця не дуже мирна тварина почала наближатись. Вже темно і я не можу бачити, хто там, але судячи з шуму від кроків, не менше бізона, а можливо навіть бегемот. Зустрічатись з такою махиною, да ще вночі, в мене жодного бажання нема. Припусти вперед бігом, плюнувши на безпеку. Невідомість попереду лякає набагато менше, ніж тупіт позаду. Перший раз впав метрів через 200, просто перечепився, пішов юзом, чортихнувся, піднявся і побіг знову. Другий раз я вже приклався набагато сильніше, навіть ноги догори задерлись. Повний рот піску довилось випльовувати, штанина на лівій нозі порвалась. А позаду з'явився силует моба. Мамо, я ж спати не буду, від такого лопатою уві сні не відмахаєшся. Ноги як у слона, тулуб схожий на бегемота, низький та широкий. Голова — це гарпія з рогами та червоними великими очима. Мені дуже цікаво, що такого вживають дизайнери, щоб таке намалювати?
Піднятись я не встигаю, ця махина досить швидка. Мисленно приготувався йти на респ, заодно висплюсь, а то вже відчуваю втому, мозок потребує режиму. Допомога прийшла, звідки не чекали. На образину напала ціла зграя пташок .схожих на дуже сильно велику ворону, розгледіти краще не зміг. звір досить різко зупинився, почав відмахуватись головою та хвостом, а потім взагалі розвернувся й почав тікати. Ворон було справді багато. Я теж поповз далі. Вставати на ноги не ризикнув, зграя пташок все ще крутиться рядом. Зупинився від удару головою о камінь. Тут і примостився, прямо під каменем, так собі схованка, але кращого я не бачу.
З гри я виліз уже за північ. Цього разу пригоди мене затягнули досить сильно. Їси не став, перед сном не рекомендують. Просто прийняв душ і пішов спати. Жодного сну не бачив, просто закрив очі і відкрив, коли уже було видно, а годинник показував 10 ранку. По відчутті, виспався добре, що відразу порадувало, а шлунок нагадав про чисто людські потреби. Довелось йти на поводу. Пізній сніданок підбадьорив, допоміг зібрати думки разом.
На форумі нічого цікавого не знайшлося. Інформації багато, нові гільдії, нові міста. Завдання різного плану. Багато розмов про ремесло і уміння з ним пов'язані. Хтось уже порахував, що коваль або тесля можуть заробляти 100-150 золотих в місяць. Я тільки присвиснув, якщо брати курс на цей час, виходить приблизно два місяці звичайного акаунту, для мого золотого мало, але більшість людей буде в захваті. Мені теж потрібно думати в цьому напрямі. Не знайду кращого заробітку, доведеться знижувати рівень підписки й працювати так. Відразу згадав, що в інвентарі валяються інструменти для скульптора, схоже, потрібно починати займатись навчанням хоть чомусь корисному.
Пірнав у гру з роздумами на тему, а як взагалі роблять скульптури? Поява в самій грі видалась настільки цікавою, що скульптури відійшли на другий план. По-перше, я не просто валяюсь біля каменю, я лежу в високій траві. Вночі не помітив зовсім. По-друге, мій аватар з'явився в тій позі. в якій я покидав гру. По-третє, в метрах 5 від мене йдуть три гравці. Зачаївшись, прислухався. Нічого, тільки тихі звуки шагів. Щось не так. Точно! Гравці, зазвичай, багато говорять між собою, коли не в бою. А тут здається йдуть собі, але надзвичайно зібрані. Поряд небезпека? Не схоже, не озираються, просто цілеспрямовано рухаються. Чим відрізняються військові від просто гравців. нехай і професійних? Вони ігнорують гру, завжди націлені на виконання місії. Зараз біля мене проходять військові, без жодних сумнівів. Вирішив полежати в траві ще, не дуже добре стояти на шляху військ, можуть створити проблеми.
Глава 6. Частина 2
Проте, мені не дає спокою одна думка — а навіщо військові взагалі сюди прийшли? Місцина доволі далеко від міст, навіть дорога небезпечна. Ось здається, ну не моя це справа, які команди дали військовим, але якась неясність не дає просто відвернутись. Я напружив вуха та очі й почав дуже ретельно вивчати гравців. Нічого цікавого, звичайна одежа для початку гри, звичайна зброя. О! Це мене і дражнити, занадто вони слабкі на вигляд, щоб дійти сюди так швидко. Я так поринув у думки, що не відразу зрозумів, чому у мене волосся стало дибки. Пройшло секунд 5, доки я намагався зрозуміти, звідки така реакція. В пакеті автоматичного перекладача є можливість відмовитись від перекладу мов, які ти добре знаєш і тобі зручніше чути оригінальну версію. Я відмовився від перекладу польської та російської. Обидві я вивчав і досить добре знаю. С англійською настільки добре не вийшло, до вільного володіння далеко. І зараз я точно почув російську, але не той варіант, що в школі. Акцент і словосполучення “в разы ускоряемся” незвичне, в рази — так нас не вчили. Імперські військові, або розвідники. Але їх місце появи в грі дуже далеко, як вони тут опинились? І що роблять? Щось останнім часом, мені везе на різного рівня неприємності. Поява гравців в грі на чужій території не являється проблемою. Ну поки що точно. І виходити в гри та дзвонити в поліцію точно не має сенсу. А в грі куди дзвонити й кому? Адмінам — так вони нейтральні. А більше контактів я не знаю.
Я полежав ще трохи та гравці мені дещо показали. Один з них витягнув сувій та розірвав його. На землі з'явилось магічне коло, приблизно метр в радіусі, а через мить всі три гравці зникли. Я подумки постукав себе по лобі. Магія, я так до неї хочу дістатись, а в повсякденному житті забуваю. Сувій телепортації, якщо завести в гру реальні гроші, такі можливо просто купити. Несправедливість світу на яву, чим більше в тебе грошей, тим більше ресурсів тобі доступні. Мою хандру розігнала система.
Системне сповіщення: “Ви знаходились в районі погляду противника понад 10 хвилин і не дали себе помітити. Вам доступне уміння маскування. Маскування — ви здатні зливатись з навколишнім середовищем, що робить вас більш непомітним. Ви можете використовувати спеціальні речі для підвищення свого маскування.”.
Дуже смачне уміння, просто слина капає по бороді. Але вільних місць для умінь все менше та менше. Я відмовився, хом'як надув щоки та пообіцяв більше зі мною не розмовляти. Жаба ще деякий час намагалась придушити мою совість, але теж відступила. А я зітхнув з сумом в подиху, таке уміння, а довелось відмовитись.
Пролежувати час далі не має сенсу, тому я піднявся та перевірив шлях незнайомців. Протягом 300 метрів взагалі нічого, крім трохи прим'ятої трави. Далі взагалі слід згубився, а я не бачив звідки вони прийшли. Виходить, я просто втратив час, нічого не дізнавшись.
Викинувши думки про події, які я не здатен контролювати, повернувся до своїх планів. А саме, пошуку чогось цінного та наміру опанувати професію. Намагатись повернути в болото не став, но зустріч з ящурами мені не до вподоби. Гора вже близько, спробую пошукати там, в іграх, зазвичай, бувають покинути штольні й інше. Дуже надіюсь в цій також є цікаві місцини.
Через 20 хвилин і 6 убитих мобів, 4 вовків та 2 зайці, я дібрався до підніжжя гори. Заодно підняв уміння володіння мечем на 1 рівень. Гора виявилась набагато вищою, ніж здавалось здалека. Схили дуже круті, без уміння скелелазіння, годі й сподіватись на вдалий підйом. Трава, кущі ростуть, але дуже мало і в деяких місцях. Виглядає велично, мені сподобалось, дуже. Прийшла думка, що я стаю занадто залежний від гри. Як я надалі буду дивитись на світ, якщо не зможу пірнати сюди?
Щось схоже на вхід до штольні я справді побачив. Розкидані залишки дошок, діра в горі, і темна трава біля неї. Класика, у мене з'явилась посмішка від вуха до вуха. Нарешті я зустрів щось мені зрозуміле і цікаве. Бігти в саму шахту відразу не став. Для початку перевірив околицю. Занадто тихо, звірі відсутні. Не просто агресивні моби, а навіть мишей та плашок поряд нема. Додаємо сюди темну траву біля входу і отримуємо досить зловіщу атмосферу. Саме те, для закинутої штольні, може там привиди водяться? Весело і з піснею, про себе, я пішов до входу. Не забувши, перед цим, поставити точку відродження неподалік. Здається тут не дуже небезпечно, а бігти від найближчого кладовища не охота.
Вхід у шахту зустрів мене темнотою, тишею та смородом. Цікаво, як віртуальна реальність моделює запахи? Взявши меч зручніше, повільно рушив до штольні. З гравців я забирав кресало і факел, один. Доведеться економити на світлі, це погано, але збігати до магазину я не можу. Початок шахти виявився досить широкий, три чоловіки можуть йти в ряд. Проблема в стінах, стелі та підлозі — усе якесь темне, немов відбиття світла дуже важка праця. Рухатися в перед не поспішаю. Стараюсь перевірити стіни й підлогу на предмет пасток та таємних проходів. На жаль нічого не зустрілось перших 100 метрів. Далі темрява стала такою, що я власник рук не можу побачити. Довелось виймати кресало та факел. Мерехтіння вогника принесло мало світла, проте, дозволили заспокоїти нерви. На обшук стін не залишилось часу, факел горить не дуже довго, а я хочу пройти якомога далі. Якщо нічого не знайду, то повертатись сюди нема сенсу, навіть після попадання на респ.
Точно не можливо сказати, але метрів через 300, на черговому повороті я вийшов до відносно освітленої зали. Факел тим часом догорав останні хвилини. Чому зали? Так це і була дуже широка кімната, а не просто прохід. По центру 4 колони, на стінах росте мох, який і дає світло. Дуже млялке, досить незвичайне для людського ока, але видно досить непогано, як для підземелля. По боках від колон стояло два силуети, всі чорні, темна аура розходилась в сторони та спадала на землю, немов вода. Система підказала, після уважного погляду, Рокр, малий проклятий демон. більше інформації мені не дали. А противники помітили і пішли в атаку, заходячи з боків, класичні лещата. А я навіть не знаю, як в таких ситуаціях бути. Не придумавши нічого кращого, пішов в атаку на лівого. Мій удар Рокр легко пропустив мимо себе, навіть не пішов у контратаку. Зате його напарник не зівав, догнавши мене двома великими стрибками, від удару лапою, я зміг ухилитись перекатом, спасибі умінням. Вставши на ноги я отримав сильний удар від першого демона. Стіна доволі грубо зупинила політ мого тіла. Все відразу почало боліти, але я не відправився на 15 хвилинний відпочинок. Навіть не знаю, мені пощастило, чи це така кара.
Обидва демони підійшли ближче, але спинились в метрі від мене. Темрява, що йде від їхнього тіла розсіювалась на світу моху. А я мечем махав, вояка великий. Відразу ж розумів, моя стихія розум, а не сила та рефлекси, так ні, лізу в бій. На щастя, моху тут дуже багато, жаль світло від нього дія не більше метра. Я просто зірвав більше моху, обмотав себе і попробував підійти до демонів. Рокри синхронно відійшли назад. паритет, я не можу їх вбити, але вони більше не можуть чинити мені шкоду. Одна біда, приклало мене сильно, довелось з'їсти два куски хлібу і чекати, доки регенерація не відновить тіло. Тільки відчувши себе здоровим, ризикнув піти далі.
Демони шли по п'ятах, але не намагалися атакувати. Ех, зараз якийсь сильне джерело світла, можливо Рокрів можна і розсіяти. В кімнаті більше нічого цікавого не знайшлось. Я пішов в прохід напроти виходу, з якого мене принесло. демони залишились в кімнаті, гарні охоронці. Дякувати моху, я бачив дорогу досить непогано, хвилювало тільки, як довго мох буде жити, може зав'янути, я ж його зірвав.
Наступна зала трапилась метрів через 150. Трохи більша попередньої, але без колон і моху, зате демонів в ній нарахувалось цілих 5 штук. Все повторилось, бронежилет моховий, специфічний працює просто прекрасно. Швидко передивився кімнату, пусто. Почав рухатись далі. В третій кімнаті демонів було вже понад 10 штук, вони постійно рухались, нормально порахувати неможливо. Знову жодних цікавих речей, можливо з противників дропається щось цікаве, але я їх не одужаю перемогти. нарешті в четвертій кімнаті я побачив боса локації. Проблема.
Глава 7. Частина 1
Переді мною стояв маг. Точно такий самий, як всі інші жителі цієї печери, але з посохом. На вершині палки був причеплений, дуже хитро, шар, весь чорний. На пальцях дуже добре було видно два кільця. А на шиї виблискував медальйон. Маг, причому, досить непогано укомплектований. У мене проти такого противника лише один шанс, нав'язати ближній бій і надіятись. що у його просто нема навичок такого бою. Що я і почав робити. На максимальній для мене швидкості кинувся вперед, але не по прямій, а намагаючись рухатись зигзагом. Не прогадав, маг відразу пальнув в мою сторону чорним променем з посоха. Камені на землі, куди вдарив промінь, розлетілись. Ого, так тут сили хоч віднімай. Меч сам ліг в мою руку, коли до цілі залишилось метр, а другий промінь с посоху знову пройшов повз мене. Не судилось, мій удар маг легко відбив самим посохом. Схоже, по спритності він не поступається своїм друзям. У відповідь мені полетів удар лівим кулаком в лице. Я перекотився під праву руку, намагаючись дістати противника збоку. Вийшло, замах трохи збив рівновагу магу і мені видалась секунда на удар. Завдав простий удар мечем згори до низу. Прикритись посохом противник не встигав через малу відстань від мене. Підставив своє зап'ястя, куди я завдав удар зі всієї сили однієї руки.
Посох упав на землю, прямо з обрубком, пальці все ще держались за нього. Маг дуже сильно закричав, у мене аж вуха заболіли. З печеру, де я проходив, йому відповіли схожим криком. Ой! Здається зараз прийде допомога. Група просто зачистила б печеру і такий крик мага їм нічого не змінить. Моя ситуація дуже відрізняється. Я просто підняв посох, закинув його в інвентар, меч теж. Зараз мені потрібна швидкість. Я побіг. Щосили, не дуже розбираючи дорогу. Противники з'явилися швидко. На моє щастя, вони все ще боялися світла від моху, на відміну від мага, котрий на цей момент плювати хотів. Цей момент дав змогу показувати дива акробатики, прошмигнувши між створіннями. Система відразу додала плюс один рівень до уміння, добре, але зараз нема часу на любування.
Вибігти на день божий мені таки вдалося, майже без проблем, не рахуючи втому, втрачений мох та пару синців на руках і колінах. Не всі трюки вдавались юному акробату. До мого подиву, Рокри вибігли теж, навіть світло їх не зупинило. Я вже хотів лаяти розробників такою нелогічністю в поведінці, як ситуація змінилась. Під сонячними проміннями всі противники почали повільнішати, доки зовсім не зупинились. Полім темний туман з них більше не йшов, а в кінці вони всі віддали богу душу. Схоже, крик мага увімкнув режим берсерка, це і зіграло погану роботу їм. Я з сильним полегшенням сів прямо на землю. Потрібно віддихнути, вся ця біготня мене занадто вимотала. А гра мені подобається, завдання або данжи модна пройти різними шляхами, це просто прекрасно і відкриває безліч напрямків. На моєму лиці з'явилась посмішка.
Коли сили повернулись, пішов дивитись лут з мобів. Нічого цікавого від рядових Рокрів не випало, лише якісь камені, схоже непрості, розмірами з мізинець, всі чорні. А ось маг полишив після себе два кільця, посох, одну золоту монету та амулет. Навіщо вона йому? Посох “Темна ніч” - магія промінь темряви, наносить ураження концентрованою темрявою. Три заряди, час на перезаряджання - 5 хвилин. Річ непогана, тільки я нею навіть користуватись не можу, виключно для слуг темних богів. По амулету інформації знайшлося мало — нерозпізнаний амулет, поведінка невідома. А ось кільця порадували, перше — звичайне кільце спритності, при носінні — спритність плюс 1. Друге — унікальне кільце слуги темряви, захист від магії на основі світла 2 відсотки. Доволі непогана здобич, як для новачка. Залишилось дійти до міста і розпродати все непотрібне. Проте, для початку я знову вирушив в печеру. Доки не з'явились нові моби, потрібно перевірити все.
В коридорах нічого не знайшов. Або там чисто, або мені не дістає умінь. А лігво мага порадувало. Там знайшовся стіл, якого я раніше не помічав через бій. Невеликий, з різними зовсім незрозумілими речами, чотирнадцятого вигляду. Такий собі алхімік темряви, або щось інше. Внутрішній хом'як зажадав схопити все. Але розум взяв гору, ну навіщо мені камінчики різної форми? Можливо то дуже важливі чашки, але підказка просто називала все камінням. Таке буває, речі, які корисні тільки комусь з дуже унікальним умінням, їх навіть продати важко, якщо не найти зацікавлену особу. А вагу вони мають, з моєю силою багато не поносиш. Зате, в шухляді столу знайшовся сувій телепортації, справжній скарб! Я навіть не повірив відразу, таке щастя, просто наче мені підіграти вирішили. Але довелось виходити с печери, а потім і з гри. Причина надзвичайно просто і банальна — в сувій потрібно внести координати, куди ти хочеш попасти, а я не знаю жодних. Ось і лягла мені дорога до форуму, або вільному пошуку в інтернеті. Аватара залишив на старому місці, під каменем в положенні лежачи. Один раз допомогло, чому ще раз не скористатись.
Глава 7. Частина 2
На подив, пошук інформації про координати, затягнувся. На офіційному форумі взагалі нічого не знайшлось, немов існує неофіційна заборона на таку інформацію. Довелось лізти на різні ресурси створені фанами. Координат різних місць там знайшлося вдосталь, ось тільки в їхню справжність вірилось дуже мало. Нарешті, методом порівняння, я зміг дізнатись точку для столиці мого регіону, міста Тіра. Її координати згадувались на багатьох ресурсах і збігатися. Довелось запам'ятовувати, передати інформацію в гру неможливо, тільки власний розум.
Від насолоди їжею мене відволікло повідомлення на власний номер, чому я немало здивувався. Після звільнення з роботи, мені особливо ніхто не писав. Прочитавши ім'я адресата, мій апетит зовсім зник, як і настрій. Повідомлення від адресата Нетрох: “Привіт, давно не бачились. Як ти? Ми вирішили зареєструватись в Лутш. Давай з нами? розумію, останнього разу вийшло не дуже добре, але ми всі вчимося на помилках, спробуймо ще раз?”. Чого не чикав, так ось таких повідомлень. Ага, ще раз. Минулого разу ми в п'ятеро грали в гру. Відносно непогано почали, качатись в групі набагато легше, ніж по одному. В школі ми були з паралельних класів, і на обов'язкових заняттях, досить весело проводили час. Десь, через 2 місяці сталася подія. Я в себе в речах знайшов предмет, якого не було раніше. Після я зміг зрозуміти як він туди потрапив, але не відразу. Друзі, як один, почали казати, що я вкрав предмет. Будь-які мої відмови просто ігнорувались. Швидко знайшлись володарі предмета, досить сильна гільдія. За мною почалось полювання, хоча я навіть не розумів, як і навіщо мені цей предмет. І чому я його мав красти? Через 2 дні на мене вийшли досить підозрілі люди. Гільдія їх швидко виловила. Потім мені розповіли, що предмет підкинули друзі. гільдія все знала, таким чином шукала крота у своїх рядах, а друзям пообіцяла за допомогу швидкий вступ.
Всі були дуже задоволені, всі, окрім мене. Я не просився в гільдію, а мені вже дають лист з правилами, підпиши та все, тебе зараховано. А навіщо мені таке потрібно? Виконувати чужі накази замість весело проводити час з друзями? А друзі? Вони просто підставили мене заради примарного вступу до якоїсь гільдії, що завтра вони зроблять? Продадуть мене в реальному житті? Саме тоді я зрозумів всю несправедливість життя. Друзів відправив в ігнор. Гільдію відправив по дуже відомому шляху, свій обліковий запис видалив. З того часу і не спілкуємося. Проблема в тому, як Нетрох пройшов фільтр в месенджері? Поглянув в налаштування. Сюрприз, весь список ігнору кристально чистий. Почав розбирати логи, виявилось, через рік застарілі дані месенджер просто видалив, адже вони ні разу не були використанні. Вони, що спеціально не писали мені цілий рік? Відповідати не став, просто відновив налаштування в месенджері. Знову дозволити себе використати для їх спроб вступу до гільдій, навіщо мені таке щастя? Неприємні спогади геть збили настрій занурюватись, я просто пішов спати, хоча ще було досить рано для цього. Капсула та неприємні емоції зовсім мене вимотали.
Сон був дуже дивним, але зовсім не запам'ятався. Просто, на момент, коли я прокинувся, залишилось відчуття незавершеності. На вулиці була ще ніч, занадто рано я вчора ліг спати. Підійматися не хотілось і на знову повернувся думками до сну. Жодних образів, лише відчуття, таке, що буває, коли забуваєш зробити дещо важливе. Але я так і не зміг вирішити нічого. Просто піднявся та привів себе в порядок. Теплий душ вивітрив непотрібні думки. Я повернувся до координат головного міста та поновив їх в пам'яті. На швидку руку трішки перекусив, в таку рань їсти зовсім не хотілось, але організмі під час занурення потрібні сили.
Гра зустріла мене сильним дощем. В тому місті, де я лишив аватар, уже зібралась досить велика калюжа. Довилось різко підійматися на ноги, а то і захлипнутись недовго. Одежа відразу промокла, з'явилось відчуття холоду. Ась я і отримав зворотну сторону реалістичного занурення. Використати сувій під дощем не реально. Я покрутив головою, крім вже знайомої печери, нічого поряд нема, для захисту від дощу. Довелось вже втретє повертатись туди.
Заходити далеко не став, просто сховався в відносно суху місцину та почав чекати. Через хвилин десять ризикнув використати сувій. Спочатку ввів координати, а потім розірвав. Підміною з'явилося магічне коло с різними візерунками, а наступної миті я опинився в центрі площі. Шум просто вдарив мене по вухах. Сотні розумних та гравців навколо. Торговці рекламували свій товар, намагаючись перекричати один одного. Покупці до хрипоти в голосі намагалися збити ціну. Хтось намагався проїхати в кареті. Ось погляд натрапив на місцевих військових. Так! Це вам не село. Всі військові одягнені в високоякісні лати, від блиску яких просто сліпить око. А ще їх тут просто дуже багато.
- Чого стоїш, гав ловиш? Ану швидко звільнив місце для телепортації!
Я не відразу зрозумів, що це до мене. Старий дід, але ще явно в силі. З палицею, дуже недешевою, дивився на мене, як на таргана. Точно, у великих містах заборонено телепортуватись куди трапиться, тільки в відведені місця. Це зроблено для захисту, що ворог не міг легко потрапити до міста. Я, нічого не кажучи, зійшов з круга. Старик відразу втратив всякий інтерес до мене. Цікаво, а тих, хто намагається йому перечити, як випроводжають? Щось перевіряти не хочеться.
Вагатись довго не став, просто підійшов до військового, всі вони виявились НПС, що не дивно, гравців ще потрібно розвиватись. Спитав, де знаходиться найближча таверна, а швидко пішов туди. Потрібно покласти деякі речі в кімнату. В таких великих містах обов'язково будуть крадії, це по-перше. По-друге, гравців поблизу вдосталь, якщо почнуть шукати мій кристал, спалюсь, як липка.
На щастя, дійшов без проблем. На мене ніхто навіть уваги не звернув. Ефект великої скупченості, цінність кожної окремої особи стає менш важливою. Кімната виглядала так само як я її залишив. З полегшенням зітхнув, та виклав кристал і трохи грошей. Останні потрібні на чорний день. Так існує банк і краще тримати гроші там, більше можливостей їми скористатись. Проте, добре пам'ятаю слова тата, що яйці в одному кошику не тримають. Решту речей взяв з собою та відправився до найближчої торгової лавки. Торгуватись при продажу не став, тільки залишив нерозпізнаний медальйон. За нього давали лише 10 мідних, моя жаба просто не витримала такого знущання. Мої хвилювання, щодо темного посоха залишились невиправданими, нікого такі дрібниці не зацікавили. Але гравцям краще поки що таке не показувати. Заздрість — це досить погано і не кращим чином впливає на здоров'я.
В тій же лавці купив декілька пляшок для зцілення, нову одежу, приблизно тієї ж якості, що і попередня, яку я трохи порвав в печері. В сусідній лавці купив декілька шпачків з шашликом. Смачно, дуже смачно! Насолоджуючись, я присів на лавку поряд та почав роздумувати, де шукати все необхідне для вівтаря.
Глава 8. Частина 1
Базар жив своїм повсякденним життям.
- Дешеві мечі, не ржаві! Дешеві мечі!
- Найкращі обладунки, дорого!
- Кебаб за пів ціни, качаю кулінарію!
- Зачаровані монети вдачі! Кожна монета діє годину після активації!
Ого, чого тільки не намагаються продати. Я навіть зацікавився, як такі речі взагалі продаються? Чи, можливо, вони справжні? Сумнівно, перевірити вдачу досить складно. Покупці таких предметів досить ризиковані люди.
Доївши, гарно потягнувшись, почимчикував в банк. Грошей залишилось не так багато, але потрібно відкрити депозит. Вся процедура зайняла звили 10, і в моєму меню з'явилась додаткова іконка — банківський рахунок. Вона дозволяє переказувати гроші тому, у кого теж є доступ до банку. В реальному житті для цього використовують карті або мобільні телефони, в грі все куди простіше. Більше в банку нічого цікавого не знайшов. Досить нудне місце, так і світиться бюрократами. Бажання тут затриматись просто нема.
Знову на головній площі, знову крики торгашів. Схоже, потрібно деякий час прожити в такому середовищі, щоб звикнути до постійного гомону. В цей момент мені на очі сподобались монахи. Досить багаті монахи, з військовими для захисту, дорогими рясами. Взагалі, від них так і тягнуло грошима, владою і проблемами. Зацікавили мене ці персонажі напрямком руху. Вершина храму виднілась не дуже далеко. Будь-який геймер зі стажем знає, в іграх з'являються досить часто завдання з очищення підвалів старих великих побудов типу храм, лабораторія, замок і інше. Там можуть розвестись щурі, гобліни та інша нечисть. В більшості випадків, такі завдання виконують для підняття репутації з конкретною організацією. У мене інша думка, як таке можна використати.
Пристроївся за монахами, тримаючи досить велику відстань, аби охоронці не звертали на мене увагу. Так дійти до храму значно простіше, людей на шляху менше, дорогу відразу видно. На території храму мене пустили без проблем. Тут всіх пускають, помолитись місцевому богу та залишити пожертвування в храм. Бізнес на вірі, дуже старий підхід, але все ще справний. Знайти коменданта зайняло три хвилини.
- Доброго дня. - я трішки поклонився, в знак поваги.
- І вам доброго дня, шановний. - комендант відповів без жодної інтонації, репутація з храмом у мене на нулі.
- Я дуже хочу допомогти храму. Не знайдеться у вас якоїсь роботи для авантюриста? Наприклад щурів знищити? - я пішов в лоб.
- Допомога, то дуже потрібна справа. - можливо мені здалося, але у коменданта з'явились деякі нові ноти в голосі, рукою він показав на невеликий пагорб неподалеку. - Ось там є вхід в каналізацію під храмом. Якщо хочеш, спускайся, там справді завелось досить багато щурів і щось ще, не знаю точно. За кожен хвіст щура дам по мідній монеті. За голову невідомої тварюки дам п'ять сріблом.
- Дуже дякую, вже вирушив. - я знову трішки поклонився.
І справді, я швидко пішов до проходу. Якщо чесно, така винагорода дуже скромна. Щурі живуть сім'ями, і можуть атакувати всі разом. Ризики задання несе досить великі, а нагорода дуже скупа. Ось тільки у мене друга ідея, як використати перебування під храмом. Хм, а я навіть не знаю, якому богу цей храм построєний. Повернусь на поверхню, потрібно обов'язково зібрати більше інформації, а то в розмові з НПС можливо зловити казус.
Спуск в каналізацію виглядає, як вхід до туалету, а далі драбина вниз по шахті з цегли. Два метри і ти знаходишся в дуже смердючій печері із цегли. під ногами течуть нечистоти, відносно мало, не більше сантиметра глибини. Пройти можливо тільки по краях, в центрі нечистот більше. Не дивлячись на віртуальну реальність, у мене потекли сльози та дуже сильно скрутило в животі. Бажання кинути все і тікати з цієї діри стало розмірами з планету. Святий їжак! Яким чином в цій місцині можливо перебувати? А комендант дає лише по мідній монеті за хвіст щура? Може повернутись, взяти того щедрого хлопця та силоміць засунути сюди? Нехай спробує на власній шкірі всі чудеса каналізації. Щоб звикнутись із запахами мені знадобилось декілька хвилин.
Наступна проблема — світло. Ця гра занадто реалістична і в каналізацію жодного освітлення не зробили. Довелось витягнути свій факел, запалити його і так рушити далі. Направлення взяв під храм. Ідея дуже проста — храми, скоріше за все, зводять в місцях сили. А це означає, що під храмом можна спробувати спорудити вівтар. Так, є ризик конфлікту богів, але мені потрібно всього лиш один раз викликати богиню, а не молитись весь час. Три трупи — дуже надіюсь, щурів досить. А ось як робити сам вівтар — питання відкрите. Схоже, доведеться експериментувати.
Перший щур напав на мене зненацька, дуже тихо, а слабке освітлення лише допомогло тварюці підібратись до мене непоміченою. Вкусила в ногу, рана відразу віддала болем, ступати стало важко. Я вдарив мече, промазав зовсім чуток. Ще укус в ту саму ногу, знову біль, на цей раз я не витримав і використав лайку, назвавши цього щура недобрим словом. Мій удар нарешті знайшов ціль. На мою вдачу, одного нормального влучання щуру стало досить. Я відрізав хвіст. Мідна монета занадто мало, але повернутись без лута буде дуже підозріло. Тушку сховав в інвентар, мені потрібно ще три таких. Пожував хлібець, чекаючи доки зцілиться нога. Їсти в такому смороді не дуже приємно, але біль від рани ставить тебе перед не дуже великим вибором. А ще я зробив деякі висновки з бою. По-перше, не слід махати мечем сильно, через великий замах ти влучаєш в стелю. А факел потрібно нести трохи наклонивши до долу, так помітити щура буде легше, хоча і мішає огляду.
Нова тактика відразу принесла результати. Атаку трьох щурів я помітив вчасно, одного відразу зміг відправити на той світ. Отримавши відразу два укуси, влучив в другого. Третій двічі зміг ухилитись і двічі наніс мені рани. Довелось досить довго чекати, доки все заживе. Таким чином пройшло годин дві. Я зібрав 12 тушок і хвостів. А по моїм підрахункам, я десь під храмом. Ну, я так думаю, орієнтуватись в каналізації дуже важко, довелось залишати помітки на стінах. Я знайшов більш-менш суху місцину, прямо під стіною. І почав майструвати. Просто зі стіни вибив декілька цеглин. Взяв інструмент для скульптора, що купив раніше і почав вирізати з цеглин щось схоже на міні вівтар. Працювати інструментом досить складно без умінь. Робити рухи доводилось дуже акуратно, адже любі невірні або невпевнені змахи й все, занадто глибоко, або багато спиляв. Можливо, будь у мене уміння, це було б набагато легше, але зараз я дуже змок, доки обробив всього дві цеглини. Таймер вже показував, що мені пора виходити в реал. Та робота почала захоплювати, в голові почав з'являтись образ невеликого вівтаря. Знизу виріжу кості, мов вівтар на них стоїть, для нежиті досить притаманно. По центру — вежа, за черепом на верхівці. По боках від вежі — щось схоже на скелети. Композиція вийшла більше смішною, ніж страшною. Некромант-гуморист — нова ера в онлайн іграх. А далі склав на цю подобу вівтаря всі тушки щурів та почав думати — а як молитись? Щось слів мені ніхто не підказав.
Глава 8. Частина 2
Для початку спробував звичайну молитву на кшталт: “Молю тебе о велика богине!”. Результат — повний нуль. Будь-які варіанти молитов вголос, або подумки, нічого не принесли. Від безглуздя ситуації сів прямо на підлогу. Як зрозуміти, що йде не так? Неправильний вівтар? Мало трупів? Молитва потрібна спеціальна? Занадто багато комбінацій потрібно перевірити, таким чином може піти дуже багато часу. Проте, кидати задум на півдорозі теж не хочеться. Підемо іншим шляхом. Це гра, її писали програмісти. Штучний інтелект підпорядкований певним законам та алгоритмам. Йому для прийняття рішень потрібна інформація. Як ШІ її отримує? На першому місці дії гравців, їх поведінка. Всі дії, які я знав, вже зробив. Що далі? Думки? Нейрошлем здатний зчитувати сигналів нейронів мозку? Виглядає дещо фантастично. Якщо така технологія існує, вона наробить навіть більше скандалів, ніж штучний інтелект. Але я ж не поліція, чи спец служба. Просто гравцю дозволено все, що не заборонено, правда? Я закрив очі, представив, немов все проходить справді. Ось я, від мене йдуть дуже тонкі павутинки до вівтаря. Десь далеко, у великому космосі знаходиться тума, до якого йдуть мої думки, мої наміри. І я видаю промову:
- Богиня Мортіс! Твій слуга просить надати йому інструкції!
- Привіт. - голос дуже тихий, пустий і дещо сумний. - Ти цікавий. Ти маєш. Ти йдеш.
Я дещо спітнів. Не очікував відповіді, а ще, схоже я натрапив на дуже секретну інформацію. Звичайно, довести її зараз не можливо, але як казав мій тато “Секрети несуть проблеми, великі секрети несуть смертельні проблеми”. Ось тільки, куди мені вже діватись? Найкраще зараз робити обличчя цеглиною, я не знаю, я не в курсі. Тим часом голос вирішив продовжити бесіду:
- Я тільки народилась, чи якщо хочеш, відродилась. Моїх сил недостатньо для дій. Мені потрібно більше енергії. Я дам тобі уміння, видери одна з двох. А також я надам тобі інструкцію за допомогою якої ти зможеш збирати посохи влади над територією, давні магічні пристрої, ім'я яким — Макутра. Такий жезл, вставлений в землю, поступово перетворює її під ману господаря. Все що живе на такій землю або переходить під протекцію нового господаря, або йому доведеться втекти, якщо воно слабке. Всі мають бонуси на своїй території, пам'ятай про це. Наголошую тебе своїм провісником. Але май на увазі, інші будуть шукати тебе. не дай їм дізнатись про себе!
Зв'язок з богинею пропав. Я лише зітхнув, ну вже хліб, мені дали уміння і якісь інструкції, грати стало цікавіше. Так що там цікавіше, я ледь головою об стелю не стукнувся, плигаючи на радощах. Такий прорив досить малими зусиллями.
Повідомлення системи: “Вам надана можливість вибрати одна з двох умінь. Призов скелетів — ви здатні швидко призивати багато скелетів з іншого виміру. Вони будуть битись за вас доки не помруть, або у вас не закінчиться мана. Чим вище уміння, тим сильніші скелети. Створення скелета — ви здатні підняти скелет людини чи тварини. Скелет отримає деякі навички, якими володів перед смертю. Скелет може розвиватись, отримувати нові уміння. Чим вище ваше уміння, тим більше навичок отримає скелет при створенні й тим краще він буде розвиватись. Скелет знаходиться з вами доки не помре. Яке уміння ви виберете?”
Ого, над цим потрібно дещо подумати. В першому випадку я зможу швидко створити загін з нічого. Але мінус — потрібно багато мани. В іншому випадку для створення потрібно дуже постаратись, знайти потрібний труп, або скелет. Розвивати його, дивлячись, щоб не вбили. Зате, в довгостроковій перспективі можливо отримати гарну армію. Як шкода, що не можна відразу все взяти. Поглянувши на свої стати, схилився до другого варіанту, інтелект 5 здається трохи замалим для підтримки багатьох скелетів, а від одного чи двох користі небагато, куди краще мати постійних скелетів з розвитком.
Вівтар розсипався в попіл. Я швидко розкидав залишки, не потрібно залишати багато доказів в таких місцях. Вирушив назад до поверхні, використовуючи свої помітки на стінах. Щурі, на диво, знову мене атакували, швидко вини з'являються на пройдених місцях. Але я уже досить непогано навчився їх вбивати, навіть з двома можу справитись без поранень. Дуже хотілось відразу спробувати нове вміння, довелось увімкнути всю силу волі. Не можна розкидуватись такою магією прямо під храмом бога-супротивника. Хто зна, чи вони можуть відстежити по залишках заклять? Береженого бог береже.
З каналізації я виліз вже під вечір. Просто глянув на зону — зелена, просто чудово! Голово просто розвалюється навпіл. Занадто довго я вже находжусь онлайн, моє тіло посилає сигнали, що потрібно відпочити. Знаю, знаю, просто роблю вихід, так 10 секунд аватар буде без нагляду, але йти до кімнати просто не вистачає сил. Реальність зустріла мене сутінками. Час в грі синхронізований с реальністю. Швидко перекусивши, навіть не прийнявши душ, просто впав на ліжко і заснув.
Поле, всіяне скелетами, які йдуть маршем. Тисячі, а можливо, десятки тисяч скелетів, заполонили погляд. Всі одягнені в обладунках, які віддають світло-зеленим, майже кислотним, кольором. Йдуть чітко, однакова швидкість, чіткий стрій, жодних свавіль. А в небі, над цією армією летять кістки дракона, не дивлячись на повну відсутність шкіри, воно не падає. А навколо чути сміх, голосний, щасливий і дуже страшний. На небі не видно нічого, все заполонила димка. Зорі, сонце — за такими речами лишається тільки мріяти. Некромантія підняла голову і почала заповнювати світ.
Врешті решт я прокинувся. На дворі ще темно, але серце колотить дуже швидко, хочеться пити. Сну в жодному оці не видно. Все-таки потрібно слідкувати за своїм режимом. Один раз сильно переграв і ось тобі результати — кошмари, поганий сон. Замучене тіло має вплив на підсвідомість, яка створює сон. Сходив на кухню, потів все ж прийняв душ. Хоча спати не хочеться, але заходити в гру не ризикнув, потрібно виділити більше часу на відпочинок. Спочатку трохи посидів в інтернеті, нічого цікавого не знайшлось, що мене порадувало. Схоже, моя витівка залишилась непоміченою, жодних глобальних повідомлень. Ноутбук швидко набрид. В якому то віці я вирішив пройтись на дворі. Досить проста прогулянка до супермаркету і назад. Але це все о 4 годині ранку! Я таких зроду не займався, навіть трохи лячно.
Дорогою до магазину нічого цікавого не сталося. Я швидко зібрав всі необхідні продукти, в таку годину жодних черг немає. Дівчина на касі приємно посміхаючись, порадила взяти трішки шоколаду, це добре для нервів. Я здивувався:
- А звідки ви дізнались, що у мене проблеми з нервами?
- Так по вашому вигляду легко зрозуміти — ви багато проводите часу в онлайн грі. У таких людей досить типовий вигляд. Беріть шоколад, вам стане трішки краще.
Посмішка справді чарівна, або мені просто не достатньо спілкування з дівчатами? Напевно, потрібно в грі знайти якусь групу. Весь час буду наодинці з собою трохи погано для психічного здоров'я. А ще, може привернути багато уваги до моєї персони. Вирішено, займусь пошуком групи, такої, щоб не потрібно постійно плутатись з ними. З такими думками я і прямував до дому, майже не звертаючи уваги по сторонах. Удар по голові ззаду я пропустив відверто і без жодних вагань. Світло погасло, мене прийняла у свої обійми темрява.
Спочатку я відчув біль в голові, останнім часом таке трапляється часто, починаю звикати. Далі зміг відкрити очі. Я лижу, надомною схилився лікар. Поряд стоїть машина швидкої.
- Як себе почуваєте?
- Голова болить, а решта, здається, в нормі.
- У вас досить сильна травма голови. Але струсу мізків нема. Я випишу вас ліки, приймайте 3 дні, все пройде. Хочете, щоб вас госпіталізували?
- Ні, дякую, рецепта буде досить.
- Добре, з вами хоче поговорити поліція, передаю вас їм.
Ц цими словами лікар відійшов, щось сказав людям у формі та сівши у швидку, поїхав по своїх справах. А до мене справді підішли копи.
- Доброго дня. Лейтенант Строжко. Можу поставити вам декілька питань?
- Доброго дня, так. звичайно.
- Вам пощастило, такі напади вже були на цьому районі. Тому ми посилили чергування і змогли помітити напад на вас. Зловмисники втекли, але не змогли нічого вкрасти. В попередніх випадках погрозами заставляли відкривати двері квартир та грабували все, що могли. Ви не можете підказати, не помічали перед нападом, чи за вами не слідкують, або щось інше?
- Перевірте продавчині в супермаркеті. Вона досить легко змогла сказати, що я граю в гру з повним зануренням, а отже, не бідний. І досить наполегливо рекомендувала купити шоколадку. більше нічого цікавого не помітив. - можливо я тільки що додав приємній дівчині проблем, але якщо вона не винна, то не повинно буту зовсім погано.
- Дякуємо.
Мені поставили ще кілька стандартних питань і відпустили. До хати зайшов, коли на дворі вже був ранок. Сходив один за солодощами, а довірять людям ідея так собі, може я погарячкував з групою?
Глава 9. Частина 1
Ліки довелось замовити швидким доставленням, голова просто ламалась навпіл. Силою примусив себе трохи перекусити, голодний організм погано відновлюється. Тім часом ліки прилетіли на квадрокоптері. Пігулки подіяли хвилин через 15 і я почав дещо краще усвідомлювати реальність. Ось здається дали мені по голові не так вже сильно, а скільки часу на відновлення потрібно. Заглянув на форум гри, нічого цікавого, тролінг і спам, як завжди. Така стабільність навіть гріє душу. Тільки самому приєднуватись до цих веселощів зовсім не хочеться. Далі пройшовся по сайтах новин, приділяючи увагу випадкам, який стався з мною. Інформації виявилось досить багато, більше ніж 7 зареєстрованих нападів. Всі поблизу мого району. Якось ідея грабувати тих, хто багато грає, мене дивує. Занадто проста, повинна давати багато попадань мимо. Але вони цим займаються, причому досить успішно. Дуже дивно. Збільшив район пошуку. В інших містах та країнах теж є напади на гравців. Схеми різні, цілі однакові — гравці які довго сидять в онлайні, бажано одинаки. А ще я досить часто бачив рекламу: “приєднуйтесь до гільдій. Сильні угруповання можуть вам допомогти не тільки в грі, але і в реальному житті. Самі круті гільдії здають в оренду захищені будинки. Там тільки гравці вашого клану, охорона.” Схоже пазл зійшовся. З однієї сторони напади, з іншої замануха в гільдії. Більше гравців, бажано ремісничих професій, більший прибуток гільдії. А навіть, можливо, монополія на деякі види послуг. Схоже, людство ще нескоро зміниться. А я втрапив в цю історію як звичайний статист. В Поліції буде ще одна справа, якою можна лякати довірливих людей.
Щось мені реальність набридла до синіх їжаків. Швидко в капсулу, мені ще завдання потрібно здати. З'явився на тому ж місці, недалеко від входу до каналізації, всі речі на місці. Смороду вже не чути, час, що я був не в грі, зарахувався і всі запахи розсіялись. Настрій дещо піднявся і я рушив до коменданта. Фактично у мене лише хвості щурів, більше нічого нема, але є шанс підняти репутацію, марним не буде. На підході до коменданта я натрапив на групу гравців. Четверо — лучник дівчина, боєць, маг і лікар, всі хлопці. Всі вдіти дуже гарно, як для старту гри, схоже речі куплені на аукціоні. Я постарався зробити обличчя цеглиною і пройти мимо. Не вийшло, дівчина подивилась в мою сторону, оцінила і я почув:
- Вибач. Ти часом не хвости щурів хочеш здати? - голос дуже приємний.
- Так. А що? Є якісь проблеми? - рівень моєї параної підвищився до розмірів храму поряд з нами.
- Жодних проблем. Але є пропозиція. Якщо в тебе хвостів більше як 20, ми готові викупити кожен по 10 мідних монет. Нам вони дуже потрібні для репутації. Що скажеш?
Я глянув в інвентар, хвостів у мене 26, здається достатньо.
- Можу продати 20 штук.
- Більше нема?
- 6 штук залишу собі, хочу закрити квест.
- Для квесту досить 3 штук, перевірено. - голос все такий же солодкий, погляд мені не подобається.
- Добре, забирай 23 штуки. - я передав хвости.
- Ось, 230 мідних монет, як обіцяла. - справді, мені передали все мідними монетами. - Є ще одна порада, цікаво?
- Якщо безкоштовно. - різка відмова може їх розсердити, а мені такі проблеми не потрібні.
- Замість каналізації можеш піти в шахти недалеко від міста. Там наш клан тримає охорону. Там є багато мідних жил. Не дуже дорого, зате мало монстрів і легко починати добувати навіть без навичок. А наш клан відразу все скупає. Також ми допомагаємо тим, хто з нами співпрацює — якщо помреш, тебе доведуть до твого трупу, у нас можливо замовити спорядження за низькими цінами. Вступати до нашого клану зовсім не обов'язково. Як тобі таке?
Спочатку хотілось відмовитись від такої нахабної пропозиції. Ага, допомагають, я ж прямо повірив. Спорядження купують десь дуже дешево, гуртом, а продають трішки дешевше цін в столиці. які в принципі високі. Забирати мідь будуть теж максимально дешево. звичайно, якщо в тебе прокачане уміння і ти добуваєш швидко і багато, то така схема вигідна. Але коли то я прокачаю уміння? О, взагалі, у мене дуже мало залишилось пустих місць для навичок. Вдихнув і видихнув тричі, заспокоївся. Ідея досить непогана, потрібно скористатись. Мало монстрів, це добре. Шахтарі рідко ходять темними кутками, вони зайняти рудою, не будуть слідкувати за мною. Проблема тільки з охороною, але, думаю, розберусь. Непогане місце попрактикуватись в скелетах, так і шукати мене там будуть в останню чергу. Кому спаде на думку, що чувак з глобальним квестом в шахті мідь добуває? В цей момент це досить хороше прикриття.
- Я згоден, куди мені йти потрібно?
- Ось тобі карта, просто слідуй по ній, на дорозі нема монстрів. Коли прийдеш до входу, там будуть охоронці, скажеш їм, що тебе прислала Матильда. Наш клан — Оверрат.
- Дякую. - я вирішив надалі показувати свою не дуже розумну сторону.
- І тобі дякую, допоміг закрити квест.
На цьому ми розійшлися. Говорила вона складно, схоже, брала уроки риторики. Ось тільки очі видавили її наміри. Знайшла чергового лоха, це було написано. Байдуже, для мене такий виверт долі навіть в плюс, а що думають про мене інші — то їх проблеми. Як казав класик: “Людина, яка не боїться показатись дурною, може обдурити будь-кого”.
Дорога до шахти справді була простою і безпечною. охоронці свою роботу виконували досить гарно. А я подумав, що вступивши в гільдію, тобі прийдеться робити що скажуть. Наприклад, замість цікавого завдання, тебе заставлять охороняти шахту з нубами. всюди є плюси та мінуси.
Сама шахта просто збивала з ніг своїми розмірами. Схоже сюди можливо засунути п'яту частину столиці. Ось чому стільки зусиль для заманювання сюди робітників. Шахта велика, може приносити дуже багато міді. Сама мідь річ дешева, але кількість вирішує. Наймати гравців з прокачаним умінням нерентабельно. А хтось типу мене просто ідеально підходить. Для мене це теж добре. Охоронець сказав, щоб я далеко не заходив. Там жили кращі, але вони не встигають винищувати монстрів далеко в шахті. Доведеться помирати частіше. Я чесно пообіцяв дослухатись до нього. тільки навпаки, мені дуже потрібно забратись по далі, там очей менше, а свободи більше.
Йдучи досить широкими тунелями шахти, я почав розуміти всю тяжкість становища низькорівневих ремісників. Вони працювали кийками дуже завзято. Ніхто навіть по сторонах не дивився, немов я тут привид. Ті, хто ніс свою руду на продаж, робили це поспіхом, максимально швидко. Економлять час на те, щоб більше уваги приділяти процесу добування руди. Охоронці трапились мені два рази, але одної уваги не звернули. В цьому місці всім було на все плювати, окрім грошей. Я так і не зрозумів, навіщо та дівчина назвала мені своє ім'я, воно тут нікого не цікавить, мене ніхто не питав, яким чином сюди потрапив. Дали купити кийок і все, вперед. В моєму випадку таке ставлення лише в плюс. Решту шахтарів можна лише пожаліти. Для себе зробив висновок, що переходити на безкоштовний акаунт точно не варіант. це не гра, це ще гірше, чим управляти роботом для саду.
У охоронців я спитав, які монстри тут водяться. В основному щури, цікаво яку їж вони шукають в цих шахтах? Більш в глибину зустрічаються печерні гноли. Схожі на людину собаки, ходять на двох ногах, вміють користуватись зброєю. Печерні самі слабкі з них. Зустрічаються по одинці й рідко. Ось такого я і шукаю, але для початку потрібно відійти по далі, знайти пару щурів і спробувати створення скелета в дії. Знайшов, ух, а щурі тут більші ніж в каналізації. І атакують групою з трьох одиниць. Ледь відбився, встигли разів шість мене вкусити. З’їв трохи хліба і почав пробувати некромантію в дії. Виділив поглядом першу тушку щура та активував піктограму уміння в інтерфейсі. З'явився туман кислотного кольору і замість тушки я побачив скелет щура. система відразу показала підказку.
*************
Скелет щура печерного
Рівень загрози - 1
Уміння:
Укус - 2
Нічний погляд - 1
*************
Дуже скромненький скелет мені дістався. Але бідкатись не буду. По-перше, воно працює. По-друге, це боєць, який мені з гнолом допоможе. Другий скелет вийшов майже таким самим, тільки укус першого рівня. А з третьою тушкою не пощастило, уміння провалилось і вона розпалась на дещо неприємне і гидке, ледь втримався, аби не повернути сніданок. Цікаво, нудило б мене тільки в грі, чи реальне тіло теж відгукнеться? Перевіряти щось не хочеться.
Ось я з новою компанією йду далі. Управляти скелетами відносно легко. Подумки віддаєш команди. Вони роблять, як скажеш, без жодних вагань. Тільки на душі стало дуже неспокійно. У мене на руках непрямі докази, що система читає мої думки. Звичайно, є інше пояснення. Скелети просто зв'язані с моїм інтерфейсом, але все це притягнуто за вуха.
Глава 9. Частина 2
Перший бій скелет проти щура виграв останній. Я спеціально пустив в бій тільки одного, перевірити уміння. Решту прибив сам. І знову у мене на третьому скелеті виходять одні прогріх. Схоже, на першому рівні уміння створення скелета я можу керувати лише двома. Дещо сумно, але ніхто не обіцяв, що буде легко. Таким чином я пройшов приблизно метрів 500 по тунелях. Від загального збору шахтарів це вже досить далеко, але звуки ударів кийків ще чути. Трохи краще почав керувати моїми скелетами, в бою правильні команди давали відчутний результат. Наприклад, замість битви з двома противниками, бігати навкруги мене. Щурі інтелектом обділені, тому така примітивна тактика приносить результати. Я почав рідше отримувати травми та мої скелети помирають не так часто. Нарешті я дочекався:
Системне сповіщення: “Уміння створення скелета піднято до рівня 2. Некромантія піднято до рівня 2. Інтелект отримує додаткову одиницю. Вам доступне уміння — контроль нежиті. Ви здатні більш якісно контролювати всю свою нежить. Дивитися поглядом нежиті.”.
О, гарно! Однозначно беру. Такі подарунки потрібно збирати. Відразу спробував дивитись очима скелета щура. Вийшло з другого разу. Наче дивишся чорно-біле кіно. Через 10 секунд мене повернуло до нормального погляду. Уміння на низьких рівнях занадто слабкі. В команду я вже можу збирати цілих три скелети. Методом наукового тику, зміг вияснити, погляд через скелета діє на 10 секунд, раз в 1 хвилину. Ось не могли це просто написати в умінні? Реалістичність всюди, де це можливо. Хоча факели, які я купив на вході, не знадобилось. По всій шахті висять магічні ліхтарі. Ну, я ще не бачив шляхів без них.
Просуватись далі стало легше. Більша компанія, можливість робити розвідку за кутом. Проблема в гнолах — я не одного поки не знайшов, хоча вже відійшов від останнього шахтаря приблизно на кілометр. Навіть звуків кийків не чути. Щурів стало більше, по 5 штук зустрічаються. Такими темпами у мене скінчиться хліб. Це недобре, адже переходити на зілля не хочеться, занадто дорого.
Системне сповіщення: “Ваше уміння контроль нежиті виросло до рівня 2”.
Постійне використання навичка дає свої плоди. Керувати скелетами відразу стало легше, вони не мовби самі почали виконувати команди, які я часто повторяю. Схоже іскін, який відповідає за цей ігровий процес, має дуже великі ресурси. Мені таке подобається, точно бачиш причину, заради якої потрібно втрачати час для прокачування уміння.
Нарешті я побачив гнола. Справді собака, дещо структурою скелета схожа на людину. Активно ржавим кийком б'є жилу з рудою. Шахтар звіриного світу. Я відразу, без вагань відправив всіх тьох скелетів щурів в атаку на нього. Гнол, після 5 укусів, почав відмахуватись кийком. Я трохи почекав, дуже уважно спостерігаючи за його рухами, а потів атакував зловивши на інерції. Після сильного замаху, гнолу потрібно деякий час, щоб повернути кийок в базову позу. Тут я і наніс удав в район шиї. Крит, горло розірване, гнол почав відходити, просто махаючи кийком в повітрі. А я відігнав обох вцілілих скелетів.
Системне сповіщення: “Ваше уміння короткий меч зросло до 4 рівня”.
Я починаю розуміти систему. Якщо виконувати одну і ту ж роботу, наприклад, битися з щурами, рівні ростуть повільно. Зате новий досвід приносить великий стрибок вперед. Перший гнол приносить значно більше користі, ніж сотий. Досить продумана система, побуджає гравців шукати нові вершини, а не копатись в одному багні. Хоча, шахтарям позаду це не дуже допомогло. Всюди є відверта нерівність, навіть у грі.
Підняти скелет гнола нічим не відрізнялось від щурів. Такий самий сполох зеленого кислотного світла і переді мною скелет, схожий на людський, тільки череп собачий. Поглянув на його характеристики:
************
Скелет гнола
Рівень загрози - 1
Уміння:
Удар кийком - 2
Удар ногою - 1
************
Дуже примітивно! Я розраховував на якесь уміння пов'язане з рудою. А це скелет тільки кийком може махати. Звичайно, це набагато більше, ніж щур може. Одна проблема, мені потрібно більше таких скелетів. Довелось йти далі в глиб, шукати ще гнолів.
**** Головний офіс компанії власника гри ****
- Пане Франц, помічена активація іскіна управління призовними компаньйонами.
- Це проблема?
- Так, це іскін 5 покоління. Ві повинен бути неактивним мінімум рік. Активація на такій ранній стадії можлива тільки в одному випадку.
- Давайте в деталях.
- На жаль деталі невідомі, активацію провів головний іскін. Схоже, в грі є сильний вплив на рівновагу, головний іскін використовую занадто багато ресурсів для протидії. така поведінка виходить за межи лімітів, встановлених наглядачами.
- Знайдіть першопричину! Потрібно чітко розуміти можливі наслідки таких змін. Перед наглядачами я сам прозвітую.
- Так, дякую.
**** Від особи Тарбуля ****
Три скелети гнола! Просто прекрасно, два з ударами кийком і лапою, оди з ударами лапою та швидким бігом. Поставив всіх добувати мідну руду. Кийки є, час теж. Сам, не дивлячись на жовту зону, вийшов з гри. Обід на дворі, потрібно відпочити. день видався досить гарним, у мене з'явилось паті, хоч трохи страшне, я почав збирати руду. А підняті навички стають вишенькою на торті. Не гріх побалувати себе чимось корисним, відпочити, глянути новини.
Перекусивши та прийнявши душ, засів на ноутбук. До новин не дійшов. В якому віці у мене світяться іконки нових повідомлень на почті. Давно мені нічого, окрім спаму, не приходить, а тут цілих 4 повідомлення. Почав перегляд. Одне біло від поліції. Вон дякували за співпрацю, сказали, що заарештували злочинців. В майбутньому мені, можливо, доведеться дати покази в суді. Гаразд, я радий, що ходити до магазину стало трішки безпечніше. Наступний лист був від Антея, одного з друзів. Давно ми не спілкувались, с того дня. Точніше, я не хотів спілкуватись, а вони швидко полишили спроби зв'язатись. Трішки повагався, чи відкривати його взагалі. врешті решт натиснув видалити. Не маю бажання повертатись в минуле. Третій та четвертий лист від адміністрації гри. Зміна правил конфіденційності та різна прихована реклама платних ресурсів. Читати деталі ледащо, просто видалив. Вже хотів з відчуттям виконаної роботи йти читати новина на форумі. Але в цей момент засвітилось нове повідомлення на почті. Схоже сьогодні у мене річний ліміт листів. Відкрив, подивився, перевірив, подивився знову. Передчуття недоброго забило тривогу. Якщо в листі невідомі символи, він пройшов спам фільтр, то це може бути злом. Швидко видалив, закрив всі додатки та запустив татову утиліту. Він там щось дуже серйозне розробив, на основі крутого антивірусу плюс ШІ другого покоління. Через дві хвилини отримав звіт. Знайдено вірус-шпигун. Локалізовано та знищено, данні на зовні не передані, секретність збережена. Я видохнув, дуже секретних даних у мене звичайно нема, але паролі до банкінгу, резервні доступи в гру. Все це можливо непогано продати. Дежавю, знову лист. Мене сьогодні не відпустять просто так? Оглянув його дуже обережно, в назві вказано міністерство соціалізації. Відкрив, все в нормі. Просто нагадування, що я являюсь молодим та неодруженим, тому повинен чотири рази на рік приходити на вечірки. Такі заходи розроблені для полегшення соціалізації, всі до 19 років в такому повинні брати участь. Вечірка відбудеться післязавтра. Мінімум 2 години мого життя перейдуть в режимі пекло. Я такі заходи просто на дух не переношу!
Глава 10. Частина 1
Настрій зіпсовано. Більшість людей готуються до вечірок заздалегідь. Себе показати та на інших поглянути. А у мене проблема — грошей на нову, дорогу одежу просто нема. Буде важко, зустрічають там тільки по одежці. Додаємо сюди моє максимальне небажання там знаходитись, отримуємо крайню версію пекла на землі. Соціалізація, ага, насадження всім думок частини. Скільки не бідкайся, ситуація не зміниться. Йти потрібно, посиджу собі в стороні. Якось прорвуся.
Перевірив свої запаси одежі, потинявся по хаті та під шумок нервів завалився спати. Сон виявився досить оригінальним. Мене навколо оточила кислотно-зелена субстанція. Спочатку дуже хотілося втекти, потім стало дуже спокійно, наче мене обняла рідна мати. далі були слова, мова не знайома, навіть звуки розібрати важко. Але я зміг розпізнати суть мовлення. Вороги і тут, і там. Потрібно берегтися, потрібні союзники, спокійні, перевірені. Люди, що будуть казати правду, а не те що я хочу почути. Дуже не хотілось покидати цей дивний туман, але ранок взяв своє і мені довелось розплющити очі. Якби не відчуття цілковитого спокою та щастя, сон міг тягнути на кошмар. Приймаючи ранкову ванну, я тричі мотав головою, аби викинути спогади та зосередитись.
Перед зануренням встановив собі ліміт перебування в грі. Як показала практика, я можу там затримуватись, а завтра важкий день, потрібно виспатися. Читати форуми чи пошту не хотілося, тому пірнув відразу, після сніданку. Гра зустріла мене сутінками печери. Після ранкового світла, пітьма здається дещо зловісною. Мої скелети сумлінно стукали кийками по жилі з рудою. Поряд валялися куски добутої мідної руди. Нарахував 27 штук. Три робітники, якім не потрібно нічого платити, окрім подачі нових кийків, добули досить непогану кількість руди. А я тим часом відсипався в ліжку. Залишилось дізнатись скільки я отримаю. Зібрав весь товар і поглянув на характеристики скелетів:
************
Скелет гнола
Рівень загрози - 1
Уміння:
Удар кийком - 5
Удар ногою - 1
************
Всі три підопічні вирівнялись в уміннях. Але лише +3 до уміння Удар кийком за ніч, трохи слабо. Схоже, скелети мають зовсім інший алгоритм підняття умінь. Лишив моїх вірних друзів далі добувати руду, сам пішов в початок шахт, до місцевого торгаша, потрібно спробувати все продати.
Дорога виявилась максимально безпечною, ніяких звірів не зустрів. Навіть трішки засумував. Клан добре дбає про гроші. Шахтарі повинні приносити руду, все інше їх не стосується. Дуже сумне життя, так можливо зненавидіти гру. Таки думки проминули, доки переставляв ноги до входу, саме там засів торговець. За цей час мимо мене пробігло три шахтарі. Всі поспішають добути більше руди, тому пересуваються максимально швидко. Я теж взяв швидший темп, імітуючи, що втомився і не можу довго бігати. Сильно виділятися не хочеться. звичайно, завжди можна прикинутись повним нубом, але не потрібно занадто зловживати цим.
Торгаш сидів на досить непогано зробленій лавці. Жодних возів з товаром, лавок або ще чогось не побачиш. Тільки сам торговець, та декілька помічників. Гра вносить свої корективи в будь-яку професію. Навіщо брати дорогі вози, якщо декілька гравців просто можуть сховати все у свої віртуальні інвентарі? Є тільки одна умова — всі повинні вкластись в силу, навіть у шкоду іншим характеристикам.
- Викладай, що приніс. - церемонитись, знайомитись зі мною ніхто не побажав.
- Ось, 27 кусків руди. - я теж не ліз з розмовами.
- Непогано, більше чим в середньому для новачка. - на мене подивились по іншому, звичайно, я приніс гроші. - ти вже мав уміння шахтаря?
- Ні, но досить мені в цій грі досить непогано везе. - мій мозок почав швидко рухати сірою речовиною, дурень, так попався. - ось і тут досить непогано мені випадають куски.
- Не хвалися! - схоже повірив. - Доки вдача йде в руки. біжи ще працюй. За ці куски даю по 5 мідних, всього 135 монет.
Я мовчки забрав гроші й удав вигляду, що швидко йду до свого місця. В голові увімкнувся калькулятор. За пів доби 135 монет, це приблизно 200 мідних монет за добу, або 2 срібні. Не важко зрозуміти, за місяць більш як 60 срібних я не побачу. Йомайо! Таких заробітків навіть на найбільше дешевий аккаунт недостатньо. Та що там аккаунт, тут навіть на життя недостатньо, якщо навіть взяти безплатний аккаунт. Навіть, якщо розкачати уміння добування руди, це не дасть потрібного результату. Бідні шахтарі, їм потрібно високий рівень уміння, потім знайти клан який дозволить добувати більше дорогу руду, міфріл, наприклад. Представляю, наскільки такий шліх важкий. А що я можу протиставити? У мене більше робочих рук, але вони не кваліфіковані. Продавати руду в місті буде вигіднішою справою, але клан, якщо дізнається, зробить з мене злочинця і почне ганяти. Шукати власну шахту? Поряд з містами їх заберуть сильні клани, навіть воювати за них будуть. А далеко від міст не варіант, там сильні монстри й далеко возити. Для такого потрібно мати сили середнього клану. Схоже, заробіток доведеться дещо відтермінувати та вдаритись в підняття навичок, особливо некромантії та всього, що з нею пов'язано.
Я повернувся до своїх скелетів. Працюють, невпинно, без скиглення. Просто працівники року. Одна проблема, вивести їх з шахти непомітно не вийде. Схоже, настала пора прощатись. Три удари, три купки залишок кісток. Далі швидко зібрав 2 куски руди та пішов знову на вихід. Зі сторони виглядає дивно, що я не відразу все кинув та пішов. Потрібна гарна відмазка. Як на зло, до голови нічого не приходить.
Так нічого не придумавши, дійшов до торговця. Віддав останніх два куски руди забрав своїх 10 мідних монет і вже хотів йти до міста. Але продаван звернувся до мене:
- Хлопче! Зачекай.
- Так?
- Якщо тебе не задовольняє ціна, давай, підпишемо контракт. У всіх контрактників ціна 10 монет за кусок. Причому стабільно, навіть, якщо ціна руди в містах знизиться. Також, — не замовкав торговець. - Ціни на обладнання будуть нижчими. То як?
- А які умови?
- Досить прості, ти працюєш тільки у нас. Всю руду, звичайно, продаєш тільки нам. Таке само з покупкою обладнання.
- І це все? - моя параноя почала бити в набат.
- Ну, потрібно здавати мінімум руди в день, залежить від рівня твого уміння. Зрозумій, гарні умови не видають будь-кому! - навіть вказівним пальцем помахав.
- Ні, дякую, поки не цікаво, але буду мати на увазі.
Я швидко почав йти в напрямку міста. Щось мені дуже не сподобався останній погляд того хлопця. Я показав цікавий результат і мене вирішили додати до рабів. Правий був тато, всюди потрібно дуже добре думати головою, а то на тобі будуть їздити. Дійти до міста не зміг. Вже стало видно вхідну браму, коли мені перегородили дорогу. Четверо, вигляд недобрий. Одягнені в лахміття, в руках у всіх по дубинці з металевими шипами. Взяли в кільце, дуже грамотно, явно давно таким займаються. двоє з переді, двоє позаду, трішки розійшлися в боки. Просто втікти складно, не отримавши пару ударів по голові. На території клану розбійники? Так я і повірив, це люди, які нападають за вказівкою. Торговець не захотів мене просто відпустити.
Чекати атаки не став. Два кроки розбігу, далі на колінах проїжджаю пів метра, ухиляючись від двох ударів. Не підіймаючись, роблю перекат через голову. Сильно відштовхуюсь ногами та роблю стрибок вліво. Мимо мене проходить ще три атаки. Але двоє, що стояли позаду, на всій швидкості доганяють. Роблю ще перекат, тепер трохи вправо, далі стрибок і просто по прямій беру максимальну швидкість до вхідної брами. Там стоять НПС, вони повинні відреагувати.
З атлетикою у моїх противників не склалося, я встиг трохи відірватися. Але охоронці розчарували. Мене не вдарили, вони навіть не подивились в сторону моїх противників. В голову прийшла думка, що можливо, клан зміг домовитись з цими охоронцями. З'явилась легка паніка. Як мені відірватись від переслідувачів? Вони безсовісно теж забігли до міста. Я увімкнув максимальну швидкість та почав рухатись по будь-якім вуличкам, головне по частіше повертати. Надія дуже проста — можливо вони мене просто загублять.
Глава 10. Частина 2
На подив, мої переслідувачі, хоть і почали відставати, повністю мене не губили. Охоронці проводжали нас поглядами, але активних дій не приймали. Я почав відчувати втому, бігав довше чим в реальному житті, але втома мене здолає. Позаду, тихенько почав підкрадатись відчай. Ідей в голові просто немає. Закритись в кімнаті можливо, але мене просто будуть чекати. Це дуже поганий варіант, тільки час втрачу. Інших знайти не можу. Підняв голову, поглянути на дах будинків. І побачив щось цікаве. Дах храму, де я до щурів ходив. А це ідея, ризикована, але краще, ніж просто бігати провулками. Швидко змінив напрямок, вже не звертаючи з дороги, максимально прискорився. Пірнути в катакомби та намагатись там по одному розібратись з переслідувачами. Трохи самовпевнено, але це краще, що спало на думку.
Добіг я вже на силі волі. Ще трошки й буду повзати, а не бігати. Рятує те, що мої переслідувачі в більше гіршому становищі, але повзуть. Впертості їх не займати. Перед храмом, з подивом, побачив трійцю знайомих. Дівчину, що відправила мене в шахти, та двох її супутників. По зовнішньому вигляду — зовсім нещодавно вилізли з катакомб. Скільки ж їм потрібно цих хвостів зібрати, тисячу чи більше? Мене відразу помітили. Всі нахмурились, схоже, не чекали. А я не зупиняючись, пірнув в катакомби. Відразу змінивши напрямок до відомих мені тунелів. Довго блукати не став, пройшов чотири повороти, дяка, мої мітки залишились, та просто сім прямо на підлогу у воду. Потрібно віддихнути, дуже потрібно. В теперішньому стані я взагалі не боєць. Заодно прикину, що можливо використати в бою. Поки виходить тільки меч та акробатику. Підіймати скелети небезпечно, а їх ще й нема поблизу. Зробив собі помітку на майбутнє — потрібно щось вирішити з додатковим озброєнням, на кшталт ножів для кидання, отрути, або щось інше.
Постарався зробити своє дихання максимально спокійним, щоб самому собі не заважати слухати. Кроки в такому місці чути досить далеко, кам'яна підлога з додачею води робить пересування дуже голосним. Моє терпіння швидко здобуло винагороду. Дві людини, йдуть важко, сильно ступаючи в воду. Чути навіть важке дихання, схоже, дуже поспішають, не має коли відпочивати. Я тихо піднявся і просто максимально зрісся зі стіною. Стою приблизно по центру коридору, одна із самих поганих місцин для схованки. Проте, я давно вже читав, що професійні снайпери ховаються не там, де їм максимально комфортно стріляти, а там, де їх ніхто не очікує. Ось і я дуже надіюсь, що зможу скористатись зненацька та вдарити.
Навіть без факелів, двоє просто чапали до мене.Схоже, мій біг навів їх на думку, що мені дуже страшно і я не буду чинити спротив. Добре! Трішки зігнувся в попереку та почекав, доки два сліпі кроти пройдуть на крок далі мене. Завдав удар ззаду в голову тому, що ближче до мене. Критичне попадання, противних відразу пішов на переродження. Другий намагався завдати удар по горизонталі своєю дубинкою. Я припав до землі й просто садонув ногою в пах, коли розпрямлявся.Параліч на одну секунду для противника. А для мене — це перемога, два сильних удари зверху до низу по голові та другий вайп. Дуже швидко перевірив трупи, крім дубинок нічого цікавого. Забрав собі, хоча для бою не знадобляться, занадто важкі. Мої характеристики на таке не розраховані.
Почав йти назад, дуже повільно, робиш крон і чекаєш декілька секунд, прислуховуючись. Сидіти в катакомбах користі жодної, краще тихо вийти, нехай шукають мене там, де мене вже немає. Кроки я почув через хвилини три, майже дійшов до виходу. Недобре! Звук тільки однієї людини, не ховається і не поспішає. Відголос інший, інше взуття. Але всі чотири моїх переслідувачі були одягнені однаково. Новий противник? Я підібрався, знову притулився до стіни та завмер в очікуванні. Цього разу кроки були рівні, відчувалась впевненість. З повороту вивернув чувак, якого я раніше бачив разом з Матильдою, перед входом до катакомб. Зуби зціпились самі по собі, цей противник явно краще підготовлений і точно з досвідом боїв. А головне — світлячок над головою. Моя схованка відразу стала непотрібною.
- Привіт, парень! - на подив він не став витягувати зброю. - я втихомирив двох злодіїв. Де ще двоє?
- На респі. - я ховати зброю не став. - А ти чого їх атакував?
- Тобі допомогти. - парень зробив здивоване лице. - Побачили, як біжиш, вирішили втрутитись.
- Так це ж ваші бандити. - я теж зробив здивоване лице.
- Звідки таки думки? - очі трішки звузились, тіло підібралося.
- Я сказав вашому торговцю, що більше не буду працювати. Продав всю руду і пішов. Він мене умовляв, але ми не домовились. І відразу з'явилися бандити. Два плюс два навіть я можу скласти. - я розвів руками, все ще не ховаючи зброю.
- Хм, дивись. Я піду по переду, сходимо поговоримо з Матильдою? Вона вирішує таки ситуації. Гарантую, нападати на тебе не будемо. Що скажеш?
- Ходімо. - стояти тут все одно мало толку. А там можливо щось дізнаюсь. Іноді інформація куди важливіша за гроші та речі.
Довелось розповісти всю історію Матильді. Причому, вона уточняла багато моментів, як я так багато зібрав кусків руди, чому не торгувався. І нарешті прилетіло головне питання:
- А ти сказав їм, що від мене?
- Ні.
- Чому?!
- Ніхто не питав, як я туди потрапив.
- Ясно. Вибач за затримку. Ми проведемо перевірку, якщо за тобою справді послали найманців, отримаєш відступні. Нам не потрібні чутки, домовились? - дуже серйозний погляд.
- Домовились.
На цій ноті я поплентався до кімнати. Вся ця біготня мене трохи вимотала. А по-друге — завтра потрібно йти на вечірку, ще не темно, потрібно привести себе і речі в порядок. Попрасувати там, взагалі зібратись з духом. Хоча і планував довше побігати, але потрібно робити правки на події.
****** Територія біля храму ******
- Матильда, ти віриш цьому обірванцю?
- А який смисл йому нас дурити?
- І що будемо робити?
- Перевіряти, дуже тихо і без сторонніх очей. Здається мені, нас зовсім раптово, вивели на кротів.
- Ти думаєш?...
- Так, назви він моє ім'я, і нічого б не сталося. А так — просто подарунок вийшов. Я навіть не думала.
- Матильдо, а навіщо ти взагалі йому намагалася дати рекомендацію?
- Це вказівка батька. Самій цікаво, потрібно тримати хлопця перед очима. Батько ніколи без необхідності нічого не робить.
- Це зрозуміло. Що ж, я постараюсь тримати погляд, якщо будуть вільні ресурси.
- Тільки не лізь напролом. Мішати ігровому процесу не можна, зрозуміло?
- Так, без проблем.
***** Від особи Тарабуля *****
Я вже хвилин 10 дивився на свої речі. З сорочкою проблем жодних, нова у мене тільки одна. А ось штани та светр викликати проблему. Нових немає, всі давно заношені. Жіноче “нема чого надіти” в інтерпретації хлопця. Нарешті мене все це дістало, вибрав самим науковим методом — підкинувши монетку. Все готово, завтра просто встати, прийняти душ та в дорогу. Взяв їжу, та вмістився за екраном ноутбука. Глянемо останні новини.
А новини справді є. По-перше — розпочалася перша війна між кланами. Архітектори прийняли випад від ПВП клану Чорний Ворон. Це не дуже дивно, плейкіллери полюбляють різного рівня війни. Хоч трохи дивно, що видрали один із топових кланів. Схоже на тренування, нова гра, всі хочуть подивитись, як воно тут буде. В тому числі й інші клани будуть дуже уважно наглядати та робити висновки. По-друге — планується перший турнір. Причому до участі хочуть допустити гравців з інших держав. Участь вільна, але гравцям. не з кланів або армії, доведеться пройти відсів. Теж дуже цікаво. Схоже підготовка до майбутніх повноцінних воєн йде повним ходом.
Глава 11. Частина 1
Прокинувся я дуже рано, це не дивно, спати ліг теж відносно ранувато, хвилювання. Навіть на гру забив великий дрин, в стані нервового напруження тільки нароблю помилок. Ось і маявся весь вечір, то одежа не подобається, то не можу придумати теми для розмов. Всього один день, навіть не весь, а лише 8 годин. Це потрібно стійко перенести та отримати перерив на три місяці до наступного дня соціалізації. Правда, цей мій перший, раніше я лише на шкільних зборах бував. А цього разу рівень буде зовсім інший.
Нарешті я сів у таксі. З одежі взяв відносно старі речі. Так, змінив думку в останній час. А навіщо намагатися показати себе краще ніж ти є? Вийти в лідери по популярності мені не світить, так чому витрачати непотрібні зусилля? Таксі досить швидко доставило мене до місця проведення —розважальний комплекс “ДжеДже”. Назва не зрозуміла, але запам'ятовується. Сам комплекс — розрахований на відпочинок людей бізнесу, а не сімей. Тато казав, що раніше в великих містах завжди були присутні пробки. Зараз таке явище відсутнє зовсім. багато швидкісних магістралей, менше людей кожного дня пересуваються, нові авто, більш швидкі, надійні, всі на електроенергії. Все це я зараз можу бачити перед собою. Багато приїжджають на таксі, як і я сам. Ще більше наймають елітне таксі, для пускання піску в очі. Самі круті використовують власний транспорт. Я пригадав ввідні дані по івенту. Запрошено більш ніж 600 людей. Рівень мого бажання, підвісити організаторів за їхні горішки, виріс. Краще, вони собі нехай вуха соціалізують, бажано по всій поверхні.
Для входу потрібно пройти реєстрацію. Там отримати перепустку, яку відстежують, тому не вийде втекти раніше. Запізнитись можна на 15 хвилин і вийти на стільки ж раніше. Запізнюватись я не став, швидко пройшов до найближчого терміналу реєстрації. Попереду зібралась черга зі 3 людей. Всі хлопці, дещо старші за мене. Схоже, вони тут не перший раз, по сторонах не дивляться, намагаються швидко пройти реєстрацію. На мене особливої уваги не звернули. Я теж вирішив не лізти з розмовами, просто ставши в чергу. На процедуру отримання перепуски потрібно близько трьох хвилин на людину. Теж мені, супер сучасні технології. Чекати 12 хвилин в час, коли все знаходиться на супер крутих базах даних. Мої душевні виливи незадоволення перервав жіночий голос позаду:
- Привіт! Ти останній в черзі? - дуже ввічливий і приємний голос.
- Так. - я відповів більше на автоматі, та обернувся.
Захотілось потерти очі руками, ледь стримався. Переді мною стояла Матильда, з гри. Одягнена в дорогу сукню, з досить великою кількість прикрас на різних частинах тіла. Але погляд, лице — все вказувало на персонаж гри. Я теж не дуже сильно змінив свій вигляд, але тут схожість 100 відсотків. Зробив декілька вдихів і видихів.
- Якщо я не помиляюсь, ти Мадлен? - нарешті я вирішив спитати напряму.
- О, ми знайомі? - вона підійшла дещо ближче та поглянула. - Точно! Ти той хлопець, що мав проблеми за бандитами!
На задньому плані став помітним чоловік, молодий, схожий на тутешню публіку. Але він дуже насторожився, коли дівчина підійшла до мене, схоже, охоронець. Гарна краля, дорога, з дуже забезпеченої родини. Цікаво, що вона тут робить? Такі легко можуть відмазатись від подібних подій.
- Так, саме я. Дивно бачити, що ти теж на соціалізацію прийшла. здається не твій рівень? - намагався говорити максимально з повагою. Не потрібні мені проблеми з такими людьми.
- О, так це дуже важлива подія! - дівчина трішки посміхнулася. - подивитись в реальності на гравців, знайти до них підходи, налагодити зв'язки, можливо, завербувати до клану. Справ дуже багато. А ти не плануєш шукати клан?
- Ні, я не професійний гравець. А клани створюють певні обмеження, тому мені не цікаво. Я тут просто відбути обов'язкову тему і все.
- Але ж ти повинен розуміти, без товаришів, далеко в грі не просунешся. Занадто багато місць одинаку не пройти?
- Звичайно розумію. Можливо згодом, але точно не зараз.
Тим часом підійшла моя черга і розмову довелось закрити. Я швидко відповів на питання, стандартні, про соціальний стан та наміри. Почекав оформлення документів та зайшов до комплексу. Так! І це всього лише просто будівля. Висота першого поверху — мерів 8, не менше. Все дуже красиво в строгих тонах. Багато столів з різними стравами та напоями. В центрі декілька майданчиків, по боках багато місць для сидіння. На задньому плані виглядає сцена, поки що там бігають робочі. Здається, буде виступ, але не зрозуміло чий. Взагалі все навкруги підбадьорює до створення кола друзів та обговорення чого-небудь. Соціалізація, ага. Дуже захотілось сплюнути, але це буде досить некрасиво. Просто стояти та вирачати очі навкруги недоречно, я поволі пішов до найближчого столу. Люди вже почали збиратись в групи по типу — я тебе знаю. Напої почали швидко зникати.
Взявши бокал безалкогольного вина, почав прикидати, де є затишний куток. Стояти тут весь час не варіант. А сховатись з очей та подивитись зі сторони, дуже перспективно. Один з кутів здається досить хорошим, майже нема нікого поряд, сидінь там теж немає. Довго не думаючи, пішов у тому напрямку, намагаючись лавірувати між людьми. Від голосу позаду ледь не підплигнув.
- А ти швидкий! Невже я тобі так набридла, що захотів втекти не попрощавшись? - Матильда, теж з бокалом, схоже шампанського, ша прямо на мене.
- Хм… - я подивився на дівчину. - У мене є питання, відповіси?
- Ого, якщо про мій вік чи мої параметри, звісно ні, в дівчат таке не питають. - вона дуже природно посміхнулася.
- Тоді, про свою вагу розкажеш? - я не залишився осторонь гри.
- Кхм… - посмішка стала ще більшою. - невже тобі так цікаві мої приватні дані?
- Взагалі то ні. - потрібно перевести напрямок розмови. - Мене цікавить дещо інше. Ми з тобою обидва розуміємо — ти не можеш зацікавитись мною, як потенційною ціллю для флірту, так що тобі потрібно, чому ходиш по п'ятах?
- Ти настільки в собі невпевнений? - удала подив на обличчі.
- Дуже смішно. дівчина з високим рівнем достатку може зацікавитись бідним хлопцем лише у двох випадках. Перший — для сексуальних утіх. Другий — висловлюючи свою непокору батькам. В нашому випадку жоден з них не підходить.
- У! А чому ти так категорично думаєш? - посмішка спала з обличчя.
- Тисячі років людство жило в кам'яному віці. В ті часи тільки сильний самець міг дати жінці захист, турботу, їжу і так далі. тільки з сильним партнером появлялась можливість виростити дітей. Так, останнім часом все змінилось, але не можливо вивести за пару сотень років те, що тисячоліттями вносилось в ДНК. Так що не бери на власний рахунок, просто з природою дуже тяжко сперечатись.
- Цікава думка. - обличчя Матильди повернулося до звичайного стану. - Так ти просто складеш руки та не будеш старатись отримати дівчину, якщо вона має більший достаток, ніж ти?
Я вже почав швидко перебирати варіанти відповідей на таке провокаційне питання. Але голос позаду Матильди полегшив мені задачу.
- О, Матильда! Привіт! Як справи, як сама?
Навкруги дівчини швидко зібралась група з декількох хлопців та ще більшої кількості дівчат. Хто вони такі мені зовсім не цікаво, досить поглянути на їхній одяг. Користуючись нагодою, я почав потихеньку рухатись по далі від цього місця, не дай Боже, мене якось втягнуть в розмову! Схоже сьогодні не мій день, не встиг ступити і три кроки, як почув:
- А чому твій співрозмовник від нас втікає? - все той же неприємний голос. Почулись посмішки.
- Привіт. - я повернувся обличчям до співрозмовника, Матильда, схоже, хотіла відповісти, але я випередив. - Бачу тобі дуже хочеться коштом інших підняти свій статус в обличчі своєї групи? Не проблема, дай докази, що хоча десять відсотків всього, що в тебе є, зароблені тобою, а не батьками, або родичами. тоді без проблем я побуду для тебе хлопцем для биття.
Обличчя незнайомця стало червоним від натуги. Матильда трохи розширила очі, та натягнула посмішку. Решта групи притихли, чекаю на безкоштовну виставу.
- А ти не занадто наглий? Дивись, щоб по дорозі до дому в тебе випадково не зламались ніженьки. - тип навіть кулаки стиснув.
- Схоже, власних здобутків в тебе немає, навіть цю погрозу будуть виконувати люди, яким платить твій батько. Ти трохи схожий на лайно. - я постарався вимовити все це спокійно.
Глава 11. Частина 2
Обличчя опонента прийняло дещо блідий відтінок. Схоже, дійшло що саме він ляпнув в присутності багатьох людей. А от наступний крок виявився дещо неочікуваним. Хлопець просто вдарив мене в обличчя. Від такого довгого замаху навіть я можу ухилитись, але навіщо? мені випав шанс покинути це збіговисько раніше запланованого. Довелось стійко прийняти удар в щелепу, похитнутись та впасти на п'яту точку. Втрачати нічого, репутації у мене просто нема. Щелепа трохи буде боліти, потім перестане. А на цей прояв агресії повинні відреагувати менеджери.
Так і сталося, через мить поряд вже стояли декілька охоронців. всі в строгих костюмах, дуже ввічливі. запитали, що сталося і я швидко зрозумів одну річ. Група бешкетника досить швидко, перебиваючи один одного, зробила мене винуватим у ситуації, мовляв, я спровокував бійку.Виправдовуватись жодного наміру я не маю. По-перше — мої слова досить різкі і довести, що я лише намагався захиститись не вийде. По-друге — натовп рулить в таких випадках. Поки мені казали, що робити й куди йти з охоронцями, краєм ока побачив, що Матильда стоїть осторонь конфлікту. Я б навіть посміхнувся, але щелепа болить. Перевів погляд в іншу сторону, аби не бачити цих наглих облич і все-таки скривився, не дивлячись на біль. Там стояв і дивився мій старий знайомий. Він мені і відправляв листа нещодавно. Без того поганий настрій став ледь не найгіршим за останній рік. Далі дивився лише вперед, куди мене ведуть.
До кінця вечірки довелось розмовляти з психологом, на тему агресивної поведінки. На моє питання, чому того, хто пустив в хід кулаки, теж сюди не викликали, отримав довгу лекцію на тему: “Ти не розумієш результатів своїх дій”. Чесно намагався вдатися в текст, але на етапі розуміння, що я ідіот, вирішив пропускати між вухами цю тираду. Відчуття, що психологу платять за те, що він зробить з пацієнта закомплексованого підлизу, просто не покидало мене до кінця зустрічі. В кінці мені дали тест. Показували незрозумілі чорні ляпка на папері та просили сказати, на що схоже. Я чесно розповів, яка з них схожа на психолога і в який момент його монологу про агресію. Отримав в нагороду затримку ще на пів години. Втомився до синіх пінгвінів і більше тролити дядьку не став.
Таксі чекало на виході. Всі давно розбіглися, що мене тільки порадувало. Не приведи бабак, зараз зустрітися з кимось. Дорога до дому зайняла досить мало часу, але в останню мить я змінив пункт призначення. Захотілось забігти в супермаркет та купити собі продуктів. Виходячи з пакетом, навіть посміхнувся, надіюсь цього разу по голові не отримаю. Справді, пронесло, дійшов без пригод. Поставив пакет на кухні та просто сів у крісло в кімнаті, навіть світло не ввімкнув. Нарешті цей дурний день скінчився. Бути на співбесіді у психіатра важко, але з моєї точки зору, дещо краще, ніж сидіти в тому болоті з усіма. В якомусь сенсі мені трохи повело.
В цей момент я помітив досить цікавий знак. Мерехтить лампочка на ноутбуці. Але не мойому робочому, а іншому, мій тато працював за ним. Підійшов та прочитав повідомлення.
“Увага! Помічено спробу злому каскаду серверів. Рівень загрози мінімальний. Додатковий алгоритм аналізу загрози виявив можливість втручання високого ШІ або суперхакера. Вірогідність 37.4 відсотки. Рекомендація — увімкнути активний захист. Варіанти захисту: звичайний, посилений. Що ви вибираєте?”
Я присвиснув у голос. Тато був сильно заморочений на безпеці. У нас стоїть каскад серверів перед виходом до інтернету. Стандарт, 6 фізичних серверів, розкидані по великій площі. Якщо хакер дійде до 4, тоді 5 ліквідується фізично. ланцюг втрачається. ти в безпеці. Цього разу хакер тільки намагався втрутитись до 1 серверу. Але система знайшла щось підозріле, що не дивно, багато профі спочатку посилають новачків, в розвідку. Слідкують за реакцією, а вже потів йде справжня атака. Але кому я потрібен? грошей великих не маю, квартира теж досить дешева, для тих, хто здатен на такий злом я просто бідняк. Друге питання — активний захист. Сама його суть проста, до ланцюга серверів додається простий ШІ який відстежує дії, формує логи та посилає їх до кіберполіції. Далі заміняє ланцюг. А ти весь цей час можеш займатись своїми справами. Не зрозуміло, що за посилений режим? Я такого ніколи не чув, ні від тата, ні на заняттях. Дивно, мене намагаються зламати, а про захист я нічого не знаю. Починаю відчувати себе маріонеткою, яку, за допомогою ниток, кидають туди-сюди.
Натиснув активацію посиленого захисту. Ввів свій пароль, потів власний цифровий підпис. А на запитання: “Ви точно впевненні?” просто натиснув “так”. Далі довелось тихенько так присісти на п'яту точку.
“Активація ШІ п'ятого покоління пройшла успішно. Ваша система проходить адаптацію. Адаптація завершена. Створення мультикаскаду серверів завершено. Активний захист скореговано, контратакуючи системи залучені. Дякую за довіру”.
Мамо! П'яте покоління? Так такі в нас час стоять лише там, де дозволено керівництвом держави. В грі такий рівень — це ключові персонажі, боги, керівники локацій, не менше. Якщо дізнаються, мені гаплик. Тут не то, що посадять, перед тим буде досить гарний допит з порушенням будь-яких конституційних прав. Де тато дістав таку бабайку? Така думка, схоже, прийшла не тільки мені. Ноутбук швидко відформатувався і завівся знову, наче там жодного захисту немає. ШІ замітає сліди. Надіюсь, коли все це вилізе, я буду далеко.
Спати не хочеться зовсім, лекції психолога мають дивну сторону, наче два дні проспав. А, отже, нічого не заважає подивитись, що там нового у грі. Кімната зустріла мене суворою сірістю, але це наче бальзам на рану. Схоже, скучив за ігровим процесом. Для початку потрібно провести інвентаризації. Вже настроївся відкрити інвентар, як з'явилося повідомлення:
“Вашу кімнату було обкрадено! Злодій використовував сильний артефакт, слідів не залишилось”
Ууууаааааоооооо! Що значить вкрали? Це ж кімната? Так! Як з цього місця щось можливо украсти? Знайшов кнопку зв'язку зі службою підтримки. Швидко написав їм дуже гнівного листа. На відповідь довелось чекати хвилин 3. Відповідь мене ще більше розізлила.
“Шановний гравець. Повідомляємо, що в грі справді є дуже рідкісні артефакти, які дозволяють обікрасти кімнату. Вони одноразові. Вам не пощастило, але все в межах ігрового процесу”.
Я швидко перевірив свої залишки: кристал залишився, одежа, вона занадто проста, гроші, цілих 2 золоті монети залишилось. Зброя, інші речі, все вкрадено. Зробив декілька дихальних вправ. Трішки заспокоївся, в грі крадіжки річ досить звичайна. Тільки про кімнату не очікував. Саме головне, кристал все ще зі мною. Так і трішки грошей є. Додамо до цього банківський рахунок. Здається, нічого критичного я не згубив. Яле яке ж паскудство! Від злості копнув ногою по підлозі. На жаль, немає столу, я б вдарив рукою.
Тільки, коли мозок зовсім заспокоївся, мене пройняло повністю. Два факти склалися в одну картину — крадіжка в грі та хакерська атака в реалі.
- У! - вигук сам по собі вирвався з моїх вуст.
А кому я так потрібен? Витратити стільки ресурсів для чого? Вкрали меч ржавий, а декілька запасів, можливо на 3-4 золоті монети. Артефакт їм обійшовся куди дорожче, то який сенс? Кристал? Схоже, злодій не міг взяти 100 відсотків речей і мені дуже пощастило. До речі, перша підозра падає на Матильду та її клан. Але, як казав мій тато, перша думка досить часто виявляється хибною, не поспішай. Якби Матильда хотіла мене обшукати, то у неї було досить багато можливостей. Витрачати такі ресурси на мене досить дивно з її боку. Схоже, за мною слідкував хтось ще.
Виходив з кімнати я в дуже злому настрою. Звичайно вдавав, а сам старався оглянути всіх присутніх поряд.
Глава 12. Частина 1
Які догадки чи плани не придумуй, реальність завжди знайде чим тебе здивувати. Причина цьому дуже проста, людина просто не в змозі оцінити й обробити всі варіанти можливостей. Осі мені теж випала можливість в цьому впевнитись. Вийшов з кімнати на вулицю і відразу опинився в натовпі дуже злих людей. Причина одна і та сама — обікрали кімнату. Я навіть присвиснув, понад 20 гравців, а злодій старався. Артефакт у нього теж непоганий, стало зрозуміло, крав як міг, на вдачу. Одна проблема, навіщо це робити на початку гри, невже не можна почекати, доки гравці наберуть собі трохи більше цінних речей?
Морочити собі голову чужими загагулинами жодного сенсу немає. Натовп теж нової інформації не приніс, лише багато прокльонів та бажання знайти злодія. Історія неприємна, але в іграх таке трапляється, потрібно йти далі. Взяв напрямок на банк, зніму трохи запасів монет, потів по лавках, відновити зброю та інше. Ходити в одному одязі у грі дуже погана ідея. Злі гравці не звертали на мене уваги, що досить доречно. Але через натовп неможливо помітити, чи за мною хтось шпигує. Трохи покрутив головою, проте знайти щось в такому скупченні нереально.
Хоча дорога до банку досить коротка, не більше метрів 700, дійти я так і не зміг. Біла входу, коли залишалось ступити декілька десятків кроків, я почув дзвін. З дверей банку вискочив гравець, весь в чорному, а за ним охоронці, дуже круто вдягнені. Всі охоронці на вулиці біля банку теж направились ловити злочинця. Схоже, це і є той злодій. що обікрав кімнати. А розмаху його діянь можна тільки позаздрити. Ця думка, схоже, з'явилася не тільки в мене. Натовп почав рухатись йому навпростець, ціль дуже зрозуміла, не дати втекти. Піддавшись настрою, я теж ринувся до злочинця, вхопити, або поставити підніжку, для цього багато вмінь не потрібно. А ось сам гравець подумав інакше, зупинився, швидко витягнув з кишені якийсь кристал, схожий на віддзеркалену піраміду. Почувся викрик охоронців:
- Лучники, не дайте йому телепортуватись!
Я тільки зуби стиснув, хлопець досить гарно затарився різними крутими речами. На початку гри таке можливо тільки при вливанні реальних грошей в гру, так званий донат. Потратити кучу грошей, щоб обікрасти всіх і вся. Скільки людей, стільки й розваг. Чим більше у людей грошей, тим фантастичніші у них розваги. Ось тільки охоронці в даній грі зовсім не для красивого фону. Зловмисник встиг активувати артефакт, а позаду вистрелив охоронець с арбалета. Стріла попала точно в руку с телепортом, гравець щось викрикнув, а кристал вислизнув з руки та полетів, отримавши поштовх від стріли. Я ухилитись не зміг і ця річ просо прилипла до мого тіла, разом зі стрілою. Остання втратила основну силу інерції та просто подряпала мені груди, а ось активований артефакт запрацював на всю.
Системне повідомлення: “Ви активували одноразовий артефакт швидкого переміщення. Ви не встановили кінцеві координати. Переміщення здійснюється в випадкові, несмертельні координати.”
Мене окутало яскраве світло, потім секунда темряви і я лежу на чомусь твердому, схоже на каміння. Навкруги стіни, але видимість є, дуже погана. Якісь кристали на стелі ледь світяться, що дозволяє розгледіти обриси предметів недалеко від себе. Я в печері. Правду сказали, координати не смертельні, відразу не здох. А про дупу віслюка жодних гарантій не давали.
Від стіни щось відділилося та повільно почало рухатись в мою сторону. Концентрація погляду допомогла розпізнати створіння, павук. Розмірами з чотирьох дуже гарних тарантулів. Дуже мохнатий, навіть на лапках, з чередою червоних очей та дуже малими щелепами. Останні явно не для поїдання м'ясного. Ось тільки на вегетаріанця ця істота теж не тягне. Я швидко оглянувся, крім невеликих каменів нічого. У мене теж залишилося 2 золоті монети, 6 сріблом, одежа сільського робітника та кристал некроманта. З умінь: некромантія, підняття скелета, бій на мечах та акробатика. Все мимо. Одне зірке око зараз дуже згодилось, в такій темряві я бачу куди краще, ніж зазвичай інші люди.
Павука я просто схопив рукою за спину та перевернув верх ногами. Від у відповідь вистрелив павутиною, які тільки чудом не втрапила міні в обличчя. Далі беру камінь та намагаюсь просто розчавити створіння. Куди там, його панцир на диво дуже товстий, навіть декілька ударів каменем нічого не зробили. Павук намагався не залишатися в боржниках і ще декілька разів стріляв павутиною. Наступної миті стало зрозуміло, потрібно тікати, швидко.
Системне сповіщення: “Уміння першопроходець отримало рівень. Теперішній рівень - 2”.
Чого б уміння піднялось? Відповідь тільки одна, щось сталося поза моєю увагою. Павука я закинув як найдалі та почав рухатись, стукнувши себе по голову. Павуки рідко живуть по одинці, особливо великі та хижі. У них часто буває головне створіння та гніздо. Моя здогадка втрапила в ціль, почулися звуки пересування чогось малого по каменю, а потім я помітив з десяток павуків. Теоретично, я можу просто померти та відродитись. Проблем дві — я не встановлював точку відродження, і можу втратити кристал некроманта.
Ситуація дуже погана, втрачати нема чого і я побіг. Хоча, зі сторони це скоріше швидкі кроки, в темряві печери досить складно розвити високу швидкість. А ось павуки на такі дрібниці уваги не звертали й відстань між нами почала дуже швидко зменшуватись. З відчаю спробував створення скелета на павуку, результату жодного. Жива тварина не підходить для заклинання. Мене дуже сильно відкинуло вліво, прямо в відгалуження проходів. Від такого удару потемніло в очах.
Системне сповіщення: “У вас контузія, ваші рухи втрачають чітку координацію на 20 секунд”
О, я дуже радий, навіть підвестись не можу нормально. Руки не слухаються, ноги йду не в тому напрямку. Зі сторони, навіть трохи смішно, схожий на п'яного восьминога. Павукам позаду стало зовсім невесело. Я почув писк, а потім помітив, як їх по одному ловить довгий язик, чи щось на нього схоже. Решта павуків побігла назад. Схоже, зустрівся природний ворог, який їми харчується. Залишається надіятись, що після павуків ця істота не візьметься за мене.
Очікування справдились, пройшло 20 секунд, я зміг нормально рухатись, а атаки не послідувало. Перший удар стався тому, що я заважав ласувати делікатесом. Потер плече, думаючи, що місцевим монстрам не дістає ввічливості. Особливо вибору у мене немає, тому почав рухатись в напрямку, який мені показали трішки раніше. Ступав акуратно, намагаючись робити мінімум шуму. Така швидкість дозволяє нормально розгледіти декілька метрів попереду. Це мене і врятувало, від каменя, що обвалився зі стелі, прямо перед носом. Я присів і дуже уважно передивився і навіть перемацав руками всі камені, на які ступав. Точно, це пастка. Просто розрахована на істоту з більшою швидкістю.
Системне сповіщення “Ви потрапили у місцевість, яку раніше ніхто не вивчав. Ви змогли вижити упродовж деякого часу. Досягнення Юний Мандрівник, підвищено до Мандрівник Дороги. Мандрівник Дороги — ви успішно подорожуєте. Ви можете повчити інших, як виживати в поганих ситуаціях. Шанс потрапити в пастку зменшено на 3 відсотки. Шанс знайти схованку збільшено на 5 відсотків.”
Фух, добре, схоже мої старання не пройшли даром. Далі почав рухатись ще повільніше. Ця печера зовсім непроста, а як з неї вийти навіть здогадок не маю. Проте, стояти на місці зовсім нікчемно. Рух — це життя. Повільний рух — довше життя, докази представлені черепахами, які можуть жити до 300 років, при цьому нікуди не поспішаючи. Ось і я взяв собі за правило “не поспішай і подивись”, навіть почав це собі наспівувати, на зразок дитячої пісеньки, щоб швидше запам'ятати.
Глава 12. Частина 2
Світло в кінці тунелю. Така аналогія прийшла мені на думку, коли я побачив кімнату, досить велику з колом, яке світиться, на другому її кінці. Будь-хто з досвідом ігор, може сказати — це кімната боса поверху. Мене більше цікавить — а на якому я рівні складності, скільки поверхів потрібно пройти перед цим? Схоже, дізнатися, наскільки сильний бос в моєму випадку можливо тільки в бою. Погане сходження ліній долі.
Бігти в кімнату не став. Дуже тихо виглянув, стараючись не влізти в поле зору боса. Останній просто сидів по центру кімнати. Розібрати, що за противник не можливо, він схожий на кулю обмотану мотузками. Дуже дивний вигляд, таких монстрів навіть на картинках не бачив. Будити таке, ідея з розряду. Навколо лежать останки людей, наскільки я можу сказати по кістках. Шість скелетів, частина обладунків згнила, але частина досі має непоганий вигляд. Видно, матеріали гарні використали. Два танки зі щитами, один з дворучним мечем, ще двоє зі луками й останній не зрозуміло, чи маг, чи лікар. Рейдова група лягла повністю, погана прикмета. Я розумію, що це гра і скоріш за все, ці кістки для прикраси намалювали, але якщо справді бос їх виніс? Некромантія тут не допоможе, скелети будуть мати лише частину навичок живих, їм бос точно не по зубах.
Я вже почав думати про плани повернення назад та пошуку інших шляхів, коли почув це. Тихий шелест, але набагато більш монотонний, чим раніше. Павуки наступають на п'яти, і судячи зі звуків, їх там більше. В голові закрутилася думка про закон Мерфі — все, що може піти в погану сторону, обов'язково туди піде. Хоче, в оригіналі було по іншому, але мені зараз не до точності висловів. Більш місткий “лусни воно все в попереку”, ситуацію підкреслює куди краще.
Не придумавши кращої ідеї, поповз в кімнату боса, тримаючись максимально близько до стін. Якщо фортуна буде на моєму боці, вийде проповзти по півколу до телепорту, який світиться з іншого краю. На тій стороні, зазвичай, невелике безпечне місце. Це моя краща надія в такій ситуації. Павуки, зовсім не соромлячись, забігли слідом, великою юрбою, відразу заполонивши частину кімнати, та створивши досить багато гучних звуків. Я запрацював ліктями швидше, навіть подумав піднятись і просто бігти, коли проснувся бос.
Йо! Куля, велика, сіра. По всій кружності очі, невеликі, червоні. А те, що я спочатку прийняв за вірьовки — це відростки, теж по всій окружності, кожен закінчується дуже гострим наконечником, як у списа. В одному місці було щось, що відрізнялося. Схоже це рот. Не знаю, як цю тварюку називають, але виглядає просто жахливо. І тут це створіння почало рухатись. Відростками чіпляючись за все, що лежить, або висить. Унікальна тварина, ходить по всьому, полу, стінах, навіть стелі. Атакує відразу у всіх напрямках. Я дуже сильно прискорився в напрямку телепорту.
Павучки, на відміну від моїх очікувань, теж виявилися не простими. Зовнішній панцир витримував до 4 ударів відростків боса. А додавши кількість, вони навіть почали трохи тіснити боса. Проблема тільки одна — жодної шкоди заподіяти йому вони не можуть, це сталу зрозуміло дуже швидко. Рухатись трохи заважають і все, рано чи пізно бос з усіма розбереться, навіть дещо шкода павучків. Мої погляди різко змінились. До дрібних підійшла допомога. Я подумки вилаявся, головна павучиха чи павук, не важливо. Розмірами мені майже до голови в висоту і мінімум 7 мене в ширину, не рахуючи розмаху ніг. Страшніше за її очі тільки її щелепи. Відразу виникло питання — а хто тут справжній бос?
Чекати на це питання відповіді мені доже не хочеться, тому довелося і далі повзти по під стіною. Але битва таких титанів не може пройти повз. Частки малих павуків просто розлітались навкруги. Бос бився немов скажений. Павучиха намагалася зловити його в пастку павутини, або придавити до стіни, але все марно, ця живуча тварюка бігала повністю ігноруючи закони фізики. декілька малих бешкетників вижили, після польотів до стіни й зараз намагались зрозуміти, кого атакувати мене, чи боса. Я зробив єдине, що спало на думку — підняв мертвих павучків за допомогою уміння підняття скелета. Спрацювало, від живих вони відрізнялись лише пустотою всередині та зеленим кольором очей. Всі три скелети-павуки я направив на захист. Швидкий бій три скелети на одного живого. Удари ногами, намагання вкусити малою щелепою. результат простий, один скелет вижив, противник мертвий. Досить непогано, а головне, ніхто мені не забороняє підіймати скелетів знову. При такій бійці матеріалу хоч відбавляй. Цим я й зайнявся.
Вже на 5 піднятому павуку почув, системне повідомлення “Ваше уміння створення скелета виросло до 3 рівня. Тепер ви можете підіймати до 9 скелетів”. О! Так кількість росте з рівнем нелінійно? Схоже уміння куди цікавіше, чим здавалося на перший погляд! Я швидко зібрався і використав всі можливі скелети. Тепер захищатись набагато легше, менше доводиться самому бігати, але потрібно слідкувати за кількістю захисників. Якщо їх вбивають, я підіймаю нових. А така система бою справді має свої гарні сторони. Через хвилину знову почув, системне повідомлення “Ваше уміння створення скелета виросло до 4 рівня. Тепер ви можете підіймати до 12 скелетів”. Як казав один пінгвін у мультику: “Посміхаємося і підіймаємо скелетів”.
Поглянув на битву титанів. Ситуація там дещо змінилася. Схоже, бос почав втомлюватись і павучиха дедалі частіше переводила битву в дуже близьку дистанцію, де босу важко використовувати свої відростки. Проте, панцир першої вже весь в дірках. Це не смертельно для павука, але чим довше йде битва, тим гірше вона виглядає. Всі мої сподівання на те, що переможець буде дуже виснажений та я встигну втекти. В теорії, стікати потрібно вже, але такого моменту для підняття умінь в некромантії годі чекати. І я почав далі зосереджуватись на скелетах павуків. Помирати вони почали рідше, просто більша перевага чисельна. Цей момент надав мені можливість трохи перепочивати. Бій в такому темпі тримати важко насамперед морально, фізично теж почав відчувати деяку втому. Але всі скарги пропали після: системне повідомлення “Ваше уміння створення скелета виросло до 5 рівня. Тепер ви можете підіймати до 15 скелетів”. Файно! Мій захист швидко почав виглядати , як у королеви павуків. Тільки рухались скелети дещо однобоко. І в цей момент: системне повідомлення “Ваше уміння контроль нежиті виросло до 3 рівня. Ваше уміння некромантія виросло до 3 рівня. Вам стали відомі деякі закляття некромантів, можете подивитись список. Ваша характеристика інтелект збільшилась до 7 рівня.”.
Участь в грандіозних подіях завжди приносить гарні результати, якщо вижити. Ось і мені відсипали трішки корисного. Ось тільки ситуація на полі бою змінилася. Павучиха таки дожала боса біля стіни та змогла закутати його в павутину. Останній ніяк не міг поворухнутися. Сама павучиха теж трималась на залишках волі. ЇЇ панцир повністю знищено, одні діри, а на пузі велика рана і звідтіля капає незрозуміла субстанція. Малі павуки розбіглися, схоже, зрозуміли, що основній їхній силі довго не протягнути. А переді мною з'явилася проблема. Битву потрібно завершити, але як добити обох противників? Це вам не шубу в труси заправляти.
Оцінивши ситуацію по ближче, відправив скелетів в черево павучихи. Бос зв'язаний надійно і по вигляду сил у нього мало. Кислота павука роз'їла йому більшість очей, хоча шкіра витримала. Мої підопічні змогли досить швидко залізти під броню павука, схоже, вона не відразу розпізнала, що вони таке. Добре, далі заставляю їх розірвати всі внутрішні органи. Декілька секунд і павук мертвий. А у мене нова порція системних повідомлень: “Ви першим вбили монстра рівня B в одні руки. Вам привласнено досягнення — вбивця титанів. Вбивця титанів — ви наносите на 10 відсотків більше шкоди монстрам рівня C, або вище. Ви отримуєте 2 вільні одиниці характеристик”. Файно, але розбір нових можливостей відкладемо на потім. Спочатку бос і обшук кімнати.
Спасибо за чтение
Вернуться к книге