Збірка друга "Душевні струни"

Баба викинула мужика

Баба викинула мужика

І тепер живе одна,

Не знає вона що втратила

І година чорна її прийшла,

Бо мужик не захотів таку

Що красиву ззовні, а в душі- бридку.

Била і сварила- душу витрясла,

Бо в голові ума нема,

Чом же жінко ти його не берегла,

Мабуть тому що голова пуста!

Баба викинула мужика,

Бо в голові ума нема

І тепер живе одна,

Бо єдиного коханця і його не вберегла,

А те що залишилася з дитиною-не біда,

Бо вона на цей випадок запасного мужика припасла.

Боротьба

Все в наших силах змінити,

Треба тільки цього захотіти.

І все в житті здається не під силу,

Коли нема в душі нашій миру.

І боремося ми відчайдушно,

Так що в душі стає нам душно.

Не знаєм ми що робимо не так

І світ озлоблений на нас

За те, що боремось за добро й перемагаєм.

Життя таке і іншого не маєм

Й любов додає нам сили повсякчас

І це освітлює нам шлях.

Цінуємо ми життя-воно у нас одне

І знаєм –час випробувань пройде,

Заради цього боротьбу ведем

І з усією пристрастю життя вічного ждем.

Величайшая победа

Величайшая победа-это победа над собой,

Тогда ты знаешь что делать когда приходит Злой.

Победить негативные мысли и взять все под контроль,

Тогда твои одушевленные слова услышит немой.

В голове не должно быть негатива,

Только позитив и жди удачи срыва!

Мир должен быть внутри тебя,

Тогда весь мир пройдя,

В конце ключ к раю ты получишь

И жизнь вечную изучишь.

Весна в душі

Весна на вулиці-весна в душі,

Світить сонячним променем теплим променем по руці.

Вдихаю запах весни,

Свіжоскошеної трави,

Відчуваю смак в душі її неповторний,

Весни характер покірний.

Її ніжність що відчувається кожною клітиночкою тіла

І саме в цю пору ми чекаєм дива.

Прекрасна пора романтичних переживань

І нестримних бажань,

Коли все міняється,

Весною огортається

І чарує манить,

Спогадів ностальгію дарить!

Віддатися диву

Життя без самоствердження не уявляєм,

Природне штучним заміняєм,

Ми сила руйнівна а не творці

Й нажаль пізно доходять до нас істини прості.

Любов, віра й надія тяжко нам даються

І ждемо коли нам боги усміхнуться,

Самі не роблячи нічого для щастя свого ,

Старатися для мрії-терпіти ми не можем того

І що вкінці ми дістаємо? А нічого!

А інші взагалі не знають чого хочуть від життя

І тягарем стоїть проблема ця,

Її здолати здається не під силу,

Та віддаємся нарешті диву

І все вмить доступним стає,

Лиш простягни руку і все-твоє!

Диво поряд-нам віднайти його треба

І мир в душі отримати з неба,

Неможливі мрії збудуться тоді,

Коли перестанем блукати у пітьмі.

Ми самі творці свого життя,

Як загадаєм-так і буде,

Й ніхто з нас незабуде,

Час коли «птаху щастя» підловив зрання.

Во мне

Горячие игры с тобой,

Горячие сердце пылает мечтой,

Всё глубже ты во мне,

Я в сладостной тюрьме.

Никуда не дется-держить любовь

И я окунусь в тебя вновь.

Сладостное пленительное чувство во мне живет

И всё рекою по жилах течет.

Тебе удалось воскресить былое

И мне уже не хочется иное.

С тобою хорошо и сладко,

Хотя бывает не всегда гладко,

Но чувства борются за лучшее в твоей душе,

Так хочется щасливой быть с тобою мне!

Вперед у майбутнє

Час іде-усе міняється,

Сторінка ця перегортається,

Старе минуло-настає нове,

Коли час випробувань пройде.

Нові люди і події стрімко несуться,

Життям розбитим твоїм вони займуться.

Шанс черговий тобі даний,

Щоб все виправити і змінити

І світло надії в життя приманити.

Любов минулого уже вернулася,

То доля тобі посміхнулася,

Бережи її-не загуби,

Усе прекрасне солодке в життя верни.

Кожен крок важливий бо веде до перемоги

І хоч чекають тебе тернисті дороги,

Ти відшукаєш шлях до істинного дому,

Тепер ти професіонал у всьому!

Всього досягти

Мандруємо у синю вись,

Назад ти недивись,

Лиш спопеляй усіх своєю славою

І волею незламною з гори на них дивись!

Ми несемось в житті кудись,

Незнаючи що нас чекає,

То падаєм то злітаєм,

Свою планку ми тримаєм,

Хоч часто знемагаєм.

Минуле у минулому залиш,

Щоб всього досягти собою треба бути лиш,

Із пристрастю мрії втілювати у життя,

У цілей клопоту багато-жде нас боротьба!

Ми шалені наповнені жагою жити,

Долаючи перешкоди на шляху,

Ми спалюємо себе дотла в бреду,

Щоб стати успішними й перемогти.

У всього є своя ціна,

Її ми платим повсякчас

Й підтримка рідних душ виручає кожен раз,

У світі ради кращого тримає.

Розвиваючись шукаєм щастя

І шанс нам зверху дається,

Лиш правильно ним скористатись треба,

Прохаючи корисного у неба,

Щоб стидно перед собою небуло вкінці,

Ми зараз приймаємо до уваги що вчать нас отці

І гідно йдем визначеним шляхом,

Який кінчиться колись із довгим сном.

Два серця

Коли два серця б’ються в унісон,

На всю хату грає музон,

Що заглушає наш любовний стон.

Тіла сплелися і серця мелодію чарівну видають,

Один одного наші душі пізнають.

Любов нестримною рікою по венах тече

І нічого крім насолоди не визнає.

В передчутті прекрасного таїнства живу

І щоб це не припинилося-молю!

Девочка ни на кого непохожая

Девочка ни на кого непохожая,

Живет в мире великом,

Иская путь в краю безликом,

Борясь и умоляя о победе небеса,

С собою она истину несла.

Пустоту и одиночество она находила,

Куда бы не приходила,

Что -то где-то изменила,

Кого-то в сердце приютила.

Живя не как другие,

Она пыталась мир понять,

Но много чего ей не принять.

Как все: боль и разлук, и разочарований проходила,

На пути своему людей мирила,

Сама же, оставаясь в стороне,

Девочкой, странствующей в беде.

Своих людей искала, чтобы счастье заиметь,

За них она готова умереть,

Но свет не так легко найти,

Все испытания без замедления пройти.

Девочка ни на кого непохожая,

Такая расторопная пригожая,

Живет в мечтах любя,

Такая ее извилиста судьба.

До мене пташка прилетіла

До мене пташка прилетіла,

В мене прихистку просила,

Я її впустила і пригладила,

З нею я одразу поладила.

Серденько її від страху б’ється,

А вона все біля людей в’ється

Хоч може вони її й образили,

Але її серце великодушне все прощає,

Зла ні на кого не тримає і знов ласку приймає.

Людям в пташки повчитись треба,

Як любов приймати з неба,

Як один одного прощати

І цінувати кожну мить-на марне не розтрачати.

Доленосні віражі

У довгу дорогу я зібрався

Із ворогами я змагався.

З різними людьми я справу мав,

Я спраглим душам шлях знайти допомагав.

Про себе забути я мав заради щастя інших,

Себе не віднайти в дорогах грішних,

Оце я знаючи тримався,

Любов’ю до рідних рятувався,

Віра сили надавала,

Мене у світі цьому тримала!

І те що долею називаєм випробування

Наші не оцінять старання,

Якщо дорогою зла ми підем,

То душі свої в пекло заведем,

Піддавшись гріху ми будем тліти,

Гірко розкаємося порушивши обіти.

Доленосні віражі наші дивні,

Ніколи не знаєш що станеться з тобою

І досягти перемогу любою ціною

Й усе може змінитися у мить,

Нам раю довго свого непродовжити.

Лиш би себе не загубити в дорозі,

Жаль не всім допомогти ми в змозі,

Тож цінуймо те що маєм а інше виб’ємо у долі,

Нам все під силу коли з небесами ми у змові!

Головне в житті віра і мета,

Ніхто і ніщо не зупинить коли тверда воля твоя.

Не страшно уже бо є в душі мир і любов

І ми виборюємо щастя знов,

Почавши шлях спочатку як завжди,

Ми не зламаємося під час боротьби,

Коли близька перемога ми в передчутті насолоди

І кожен за свої труди отримає нагороди!

Дочь любви

Дочь любви,

Ты темна как ночь,

Глаза твои моя отрада,

Ты мое искушение, вада.

Дочь любви зелёных морей,

Меня сильней ещё пей,

Я буду жить ради тебя,

потому что для меня ты не тюрьма.

Дочь любви ласку мне дарует,

Своим глубоким мастерством чарует,

В плену я страсти и комфорта,

Стою й кайфую я у борта.

Душа літає

Душа літає окрилена надією,

Любов’ю пригріта , спасенна вірою,

Душа літає наділена мрією,

Серцю радість стає милою.

Душа літає ніби вже на небесах,

Лиш крил чується змах,

А ти летиш в екстазі,

Тебе зцілили дивні мазі,

Усе тіло співає,

Усе навколо веселкою переливає.

Ох, шумна радість,

Коли душа не знає собі місця

І де та покладість,

Що була в серці як гостя?

Умиротворення зникає

І не сидиться вже ніяк,

Ти вже не простак,

Ти возвисився вірою,

Злетів любов’ю окрилений надією

І тоді ти сам став для усіх мрією

І тепер про тебе мріють як ти колись про них

І прислухаються з трепетом як ти робиш вдих.

Єдина надія

Ти моя єдина надія на любов,

Хоча би на єдину ніч пізнати рай,

А ти до моїх слів глухий немов,

Але я тобі належу і тілом і душею знов.

Ти міг би бути моїм чоловіком но не захотів,

Мене зрозуміти ти не зумів,

А ми ж так похожі і душі наші єдині

І ми у пристрасті такі неповторимі.

Ти відчуваєш наш зв язок і те як нас тягне один до одного

І нема в світі цьому з цим незгідного,

Лиш ти не бачиш цього-це моя печаль

І сумно стає коли дивлюся вдаль.

Вогонь палає у душі і в тілі,

А ти відмовив-душа моя у зливі.

Я любитиму й чекатиму,

Хоча й не відомо мені чи ласку твою знатиму.

Жизнь

Жизнь прекрасна разноцветка,

Она дает тебе сладость как конфетка,

Дает и горечь, но и путь облегчает,

Ради тебя и с тобою страдает.

Она знает, когда остановится,

А когда бушевать,

Тебе она даст влюбится,

Ради тебя будет молчать.

Она ценитель и взвешиватель цены,

Она как заводит, так и выводит из тьмы.

Не задолжай ей ни рубля,

А не то расплатится с тобой она!

Життя-боротьба

Дорог життя багато

І в наших силах вибирати

От тільки нема чого казати,

Що в світі цьому ти один безсилий

І що любий шлях тобі немилий.

Одне життя безцінне і тягар випробувань,

Перемогти зло у світі і в собі,

Набравшись хоробрості і знань,

Побачим проблиск надії в боротьбі.

І віра з любов’ю рятують повсякчас,

По ділам нашим на небі спрос з нас,

Тож наш уділ боротьба за чесне, добре й благородне,

Зате що в світі нині таке немодне,

Але важливе серцям нашим як вода,

Щоб душа від проблем не знемогла.

Знання життя

Бажання я загадую,

Щоб все що треба-знати,

Щоб нікого про поміч не прохати.

В молодості пил і вільний час для навчання,

Берися до діла ти без вагання,

Із впевненістю іди до мети,

Весь шлях без запинки пройди,

Уваги не звертаючи на молву,

Ковтаючи сльозу не одну,

Та радість відчуваючи від перемоги,

Коли пройдеш на «ура» усі дороги.

Талант, знання і впевненість в собі

Й незламна воля буде до успіху вести,

До берега нам вистачить сили доплести,

Бо любов до близьких на в світі тримає,

Тому ніяке випробування нас не зламає.

Навчаючись усього ми місце своє віднаходим

І міцні мости життєві зводим,

Приймаючи себе і свою суть,

Ми робим те ,що від нас не ждуть,

Бо до всього маємо свій підхід

І нікому крім Бога ми ненадамо звіт.

Така доля наша одинока

І лиш меншість за нами підуть,

Зате разом всі шляхи знайдуть,

Бо єдність-то сила велика

І хоч не чують нашого крика,

Ми будем гордо йти вперед,

Навчаючи й навчаючись самі,

Бо Богом ми створені такі.

Коли ти з Богом

Коли ти з Богом то сни стають реальністю у вічності

І вже ніхто не в праві засудити твоєї гідності,

Бо вірою й любов’ю в Бога ти оправданий

І тому Бог виправить любий ущерб тобі завданий,

Щоб славу й силу Свою показати,

Бо є у Нього влада гріхи прощати.

Крила я маю

Крила я маю,

Добро роблю і зло перемагаю

На це покликання мене Бог вибрав

І я радію що небесним світилом зовусь

І зможу допомогти цим комусь.

Життя одне- його ціную

І добра фундамент будую.

Крила я маю

І в серце своє світло приймаю,

Бо знаю що це те –шо є я

І це доля неминуча моя,

З цього я радію

І від подвигів млію,

Бо знаю-не всім так щастить

У когось може бути лиш одна така мить,

А в мене все життя таке благородне

І таке що Богу угодне.

Крила я маю,

Тож щедрот зазнаю

За все , що для Бога роблю,

Лиш щоб в спокуси не впасти-молю,

Бо гріха не хочу-від нього тікаю

І від цього тільки добро маю.

Без Бога життя пусте,

Без Бога воно марно пройде,

А з Богом обов’язково переможеш

І все завдяки Богу зможеш.

Тож крила я маю,

Бо Бога в домі своєму приймаю!

Літні дні проходять- осінь наступає

Літні дні проходять,

Осінні вітри рученьки холодять

Та все ж у осені свої переваги є,

Тож вона зі спогадів ще довго не йде.

Осінь вибаглива пора,

Проте люблять її за те , шо вона золота

І за те, що романтику завжди несла.

Літні дні проходять,

Осінь наступає

І в своєму вирі закружляє,

Так ,що любе серце розтає.

У нас є осіннє передчуття,

Дивне відчуття легкості й тепла,

А коли осінь прийде- будуть холода,

Але все одно вона одна така чарівна

Тож її ми любим і чекаєм,

Бо вона найкраща і ми це знаєм.

Любов не живе по законах

Любов не живе по законах, вона їх диктує,

Коли в твоєму серці мандрує.

Любов рікою тече невпинно,

А мені так дивно,

Що лиш раз відчувши любов

Ти захочеш пити цю чашу знов.

Любов не живе по законах,

Вона відображається на церковних іконах,

Коли молися з вірою в серці,

Тоді відкривається для любові дверці.

Магія небес

Небеса для мене відкрилися,

Мої душа і серце чарівною росою вимилося.

Я бачу чарівний небосхил,

Мене ним водить Небесний Поводир.

Я бачу землю вкритою хмарами,

Я бачу як земля рясніє небесними дарами

І тут між Ангелів Бог з нами.

Я над містом Ангелів літаю

І все собі у голові гадаю

Чи то не марево привиділось мені

І опускаюся додолу тоді,

Бо лиш віра в небачене мене окриляє

І тоді душа моя літає.

А все-таки країна Ангелів існує

І там усе чарами Бога дихає й живе,

А земля матеріальна пройде,

Лиш країна Ангелів з місця свого повік не зійде!

Мелодия души

Мелодия души скажет правду тебе,

Мелодия души поёт весело и грустно,

От судьбы поворотов аж душно.

Душа хоч мечется, но знает,

Что делать надо - исправляет

И путь выглаживает скромно,

Как будто сил ее огромно.

Душа-борец за справедливость,

А нам лишь надо сдаться в ее милость

И заиграет мелодия слажено

И будет всё у нас улажено.

Мені би

Мені би в небі літати

Й свободу в душі мати

І нести кругом хороші вісті

По всім країнам ,в кожному місті.

Мені би в небо злетіти

І силу своєї любові проявити

Й знати все на світі

Куди я можу прилетіти,

Коли вчинки покажуть кінцевий шлях,

Тоді прилетить за мною птах,

Птах-що істиною зветься,

Яка в серці біллю озветься.

І покаже птах що я за життя робила

І що жити правильно я не вміла,

Так як в серці пустота,

Яка до пекла мене довела.

Хоч й літала я за життя

Та впала навіки після смерті

І канула я в небуття…

Ніхто не згадає про мене-всі забули,

Мене як і інших-кари не оминули,

Тож зараз висновок роблю,

Що не так як треба я живу

І що мінятись мені треба,

Поки не прийшов за мною птах,

Що показує мені дорогу життя в снах.

Ми команда

Ти і я –ми команда,

Нерозлучні і нероздільні ми,

Звідусіль іде пропаганда

І світ знаходиться у ніг Пітьми,

А ми ідем і світло несем,

Крізь біль, приниження й розчарування,

Нам легко дається це давання,

Бо ми надію маєм і спасіння ждем,

Не діє постулат «смерть нас розлучить»,

Бо й після смерті вінець нам вічності Бог вручить

І ми крізь час, виміри і простір-завжди разом,

Все скоро позабудеться і стане сном,

Лиш почуття не згаснуть і гасло: «Ми команда!»

Ми мушкетери

Один за всіх і всі за одного,

То є девіз життя мого,

Честь -це все що в мене є

Її за братів положу,

Коли лихий біс прийде,

Я бій завзятий поведу.

Араміс, Портос і Феодосій-брати мої по духу,

Ми захищаєм слабих, перемагаєм зло

І кожен раз як востаннє ми задаємо руху,

Ми самі малюєм долі тло.

Ми любим, дихаєм, живем-ми справжні

І наша совість чиста-ми спимо спокійно,

Ворогам нашим ми відплатимо подвійно,

Залишаючись вірними собі і ділу,

Ми робим кращим світ заради миру,

Щоб припинились війни і любов запанувала,

Цьому я душу й серце повністю віддала!

Моя сповідь

І знаю безнадійним все здається

Й речі є які нам не під силу,

І сутність грішна проб’ється,

Коли перестану вірити диву.

Ховаюся у світі я чудес,

Від реальності що розбиває мрії,

У пошуках істини роблю помилкові дії,

На спасіння моє не вистачить ніяких мес,

Втрачаю суть у боротьбі за щастя,

Падаю вниз від любого напастя,

Де ж спасіння, істина і сцілююча любов,

Коли ж відчую я прекрасну невинність знов?

Плачу по собі й по дорогих втрачених людях,

Коли віднайду силу -стану собою,

Лиш відкинувши зло добром пропитаюсь

І більше я ніколи не зазнаюсь,

Не здамся у битвах без бою!

Верну надію- те, без чого я ламалася,

Ради спасіння власної душі,

Адже немає нічого ціннішого за неї.

Якщо спасіння є:скажи де воно,

Не хочу я вмирати,

Не встигла ще багато чого пізнати!

Де віднайти міру в золотій середині,

Чим наповнити душу щоб перестати страдати,

Як скажи мені це все мати,

Коли ілюзії розвіялися і я вже не та,

Як повернутися до правди що колись десь глибоко росла.

Кругом розчарування і розруха

І прилипла до мене та розруха,

Яка зветься «не удачниця» по життю,

А може й по натурі що гризе душу мою.

У світі цьому вже все сумніву піддаю

І любов угасає не знаходячи відклику,

Лиш серце добру і покликанню віддаю,

Це все що в мене є-і жду я нового виклику!

На перехресті любові

На перехресті любові,

Беремо в долі про запас,

Скільки в житті приймали ролі,

Стільки на суді спитають з нас.

Одне воскресіння-один суд

І всі душі вироку ждуть;

За вчинками життя вирок пролунає

І муки совісті й каяття нас терзає.

Ми вершимо не тільки свої долі

І не спасуть нас обманливі ролі,

Лиш любов-бо сильна вона перемогти,

Життя змінити і кордони перенести,

Але мало маємо її,

Щоб не загубитися в цьому бутті.

На перехресті любові,

Перечимо собі ми в мові,

Діло різниться зі словами

Це лихо діється із нами!

Тоді не думаєм чим кінчиться усе,

Лиш досягти ми хочемо своє.

Нас зупинити намагаються не раз,

Направити на добрий шлях,

Щоб у душі вогник любові непогас,

Але губимо стежки повсякчас,

Бо темні сили відвертають нас.

Печально що пізно усвідомлення приходить,

А мара нас з дороги зводить,

Доки не пропадемо остаточно

І суд після смерті прийде

Й надію останню в заблудлих забере.

А нам би бути як ті святі,

Що не плутають стежки,

Для них рай на всю вічність відкритий

І кожен з них у білу одіж одітий.

На перехресті любові нас доля зустрічає

І кожного в те що заслужив при житті одягає.

Шукаймо перехрестя безмежної любові,

Щоб душу зцілити і шлях віднайти,

Усе перемогти і в рай після смерті піти!

Наша любов

Бути з ним для мене райська насолода

І я завжди шукаю зустрічі як є нагода.

Для мене його любов-нагорода

І з ним щаслива я завжди,

Ніколи не зможу від нього я піти!

Пройшовши разом випробування,

Ми разом з вечора до світання

Боремося за нашу любов,

Щоб відчути від цього радість знов.

Від його погляду я млію,

В серці я маю надію,

Що одружившись-разом навіки

І будем невпинно кохати тільки!

В словах його ніжність невпинна,

А я в його обіймах нестримна,

Шукаючи спокій-іду до нього,

Усі мої мрії про нього.

Любов наша безмежна,

Від нього я залежна

І скільки б часу не пройшло

Любов наша невгасима,

Нею я раз і назавжди полонима!

Не вічне

Все проходить-ніщо не вічне в світі матерьялу,

одна любов у серці й пил,

а інше йде собі помалу.

Сімя-сенс життя і друге дихання,

мчуся долі назустріч без вагання

і все прийде що має-цього не оминути,

головне на шляху не заснути.

Пройти усе без втрат великих,

себе в дорозі не загубити

й радіти в пригодах диких,

від шаленого кохання мліти!

Невинне дитя

Тільки сміх і ніякого гріха,

Ну просто сплошне невинне дитя!

Воно резвилося в саду

І приземлилося задом на траву,

Ушиблене місце болить,

Але зробити ще одну пакість кортить.

Як тільки зійде сонце

Та дитина пригне у віконце

І піде в пошуках скарбів,

А потім за це отримає в причинне місце від батьків.

Та тільки батьки заспокоються,

Як пройде трохи часу- знову моляться,

Бо те дитя знову здибало проблеми від своїх пригод,

Тож батьки неминуче знов вкусять незгод.

І ніхто не може зупинити потік шалостей,

Бо ніхто не в силах відучити те дитя від гадостей.

Нове життя

Почати важко все спочатку,

Але необхідний крок до цілі,

Змінити все й не лиш повадку,

Показати який ти є на ділі.

Мене ночами гріли мрії,

Здавалося до них рукою лиш подати,

Проте нелегко робити певні дії,

Коли реальність не хочеться приймати.

У світі ілюзій легко жити,

Але не дуже це поможе справі

І будем лиш собі могилу рити,

Якщо сприймати будем все у чорній гамі.

В житті нюансів багато треба врахувати,

Щасливим в душі стати щоб успіх мати,

Не гнатися за тим що уваги неварто,

Щоб себе не втратити й не зіпсуватись.

Нове життя будую старе відкинувши,

З головою у щасливу реальність поринувши.

Пізнаючи світ і людей я міняюся,

Втративши невинність тримати рівновагу намагаюся.

Гонившись за щастям втратила себе,

Життя моє глаголить про те,

Міняю тактику шукаю ефективні шляхи,

Тому я частий гість в біди,

Бо дороги мої помилкові,

Приводять до краху ідеї нездорові.

І зупинитись вчасно прислухавшись порад батьківських

Й сили взяти та мудрість у дорожку

І стати краще всіх потрапити на обложку;

Та ні: нетреба заздрити-своє лиш щастя будувати,

Чужі життя зі злості не ламати.

Любити себе але не більше інших,

Задовольнятись тим що маєш,

А інше все приложиться-ти знаєш,

Тому не переживай бо маєш вірних,

Які підтримають дихання друге нададуть,

На поталу ворогам і скорбі не здадуть.

Сміливо уперед в обійми раю,

Іду вперед в майбутнє-минуле відпускаю!

Ночь до рассвета

Мерцание воды на рассвете,

Блеск опала в свете,

Горящей лампы красота,

Течет вниз безумная река.

И все прекрасней становится здесь,

Когда переливается солнечная смесь.

Контраст лунного света и теней,

Закат красиво грядёт: от этого душе хоч пей!

Темнеет трава, блестит розовое небо,

Сама луна льющая серебристое сияние

И где-то слышен дух ветра веяние.

Прекрасные облака, сияние звёзд

И я смотрю на это лежа в полный рост.

Ночь приносит тишину без ответа

И я мечтаю лежа на траве до рассвета.

В эту ночь до рассвета сияет магия света

И слышу я как сова кричит недалеко где-то.

Ода тобі

Пишу я тобі оду

І про кохання що тепер не в моду.

Твоїм прекрасним ніжним очам

За них я все на світі віддам,

А голос пестливий п’янкий,

Мені ти світ насолоди відкрий,

Устами, руками ,очами,

Усе це діється між нами.

О, ця неймовірна ласка,

Для мене вона як дивна казка.

Чарівність губ як палички взмах,

А він летить до мене на крилах як птах.

Й шепоче голос –ніжність вимовляє,

Мене до себе в міцні обійми приймає.

Зводить з розуму погляд,

Для мене безцінний його погляд.

Ц звершилося велике кохання,

Одне до одного чисте поривання!

Я з ним а він зі мною

І від любові його я відчуваю себе молодою.

Коли душа до неба зривається,

Тоді любов прийшла в життя,

Вона з тобою за руки тримається

Й вершить твоє майбуття!

Осінній сад

Осінній сад,в повітрі свіжість кружляє,

Мене в полоні своєї чарівної краси тримає.

Крізь дощ промені сонця різнобарвними кольорами переливають,

В душі моїй мелодію безтурботності грають.

Осінній сад в душу спокій приносить

І мене у вихорі чарів носить,

Здається звичайні дерева та листя,

Але чари в них є

І будуть чари ті завжди ,навіть якщо безліч століть промайне.

Я стою листям окутана- як одежею

І вже не хочеться бути зв’язаним мережею,

Бо коли ти серед природи ,хочеться відпустити усе

І тоді здається погане пройде

І сили в собі віднайдеш,

Коли подих природи вдихнеш.

А я стою і слухаю як дерева таємниці шепочуть,

Мене вони в час негоди під свій покров взяти хочуть.

Ворони каркають, голуби снують у пошуках їди,

Дивлячись в їх очі –бачу їхні мольби.

Осінній сад живе своїм життям як люди

І куди не глянь видно їхні труди,

То гнізда на деревах, то плоди у нірках про запас,

То будиночок з піску по якому мурави снують раз-у –раз,

В їхніх жителів саду є безліч роботи

І поки її не зроблять-не лягають спати доти.

Жолуді рясніють на землі,

То білочці призначаються ці плоди,

А сповзаючі черв’ячки –пташенятам,

Яких нагодують їхні мама з татом.

В усіх життя вирує,

А моя душа це пам’ятає і в дні смутку спогадами цими смакує.

Побажання

Поле щастям засіяне,

Квітка пристрасті палає,

Доленосних зустрічей омріяне

Серце пристрастю покоряє.

Знаки долі, шляхів повороти,

Але перемогами всіяний двір

І душа радісно тріпоче доти,

Доки не знатиме в любові мір.

Удачею встелений шлях,

Через незгоди здіймається як птах.

Силою пригод і коханням,

Вогонь запали в душі старанням!

Старайся і борись,

Про благословення молись!

Повернення до Гофосту

Вертаюсь туди де моє серце,

Мало хто знає де це,

Бо чужинцям там не раді,

Своїх же беруть під крило й бережуть,

Там де мер засідає в раді,

Там приказів мушкетери ждуть,

Там під мостом річка Стир,

Де веде кордон у Гофост-мир.

Вертаю я життя що в мене забрали,

Що належить по праву мені,

Землі Гофосту себе мені віддали

Й визнали своєю крізь роки.

Там чисте повітря і звуки чарівні,

Там тиша і різні дива дивні

І дружній народ встрічає мене і приймає,

Тепер моя душа усе пригадає.

Щасливо серце тріпоче бо рай свій віднайшло,

Це літо блаженство мені принесло.

Це найкраще місто у світі,

Бо там в безпеці наші діти,

Там всі щасливі бо не беруть прикладу зі світу,

Набожний народ вірою несе істину ту,

Що розганяє з серця пітьму

Й надію дає довгождану.

Повернення до рідного міста мене возродило,

Мене від минулого омило

І почала нове життя я,

Тепер Гофосте, назавжди твоя!

Путь Истина и Жизнь

Мы учимся чему то внешне,

В себе ж искать ответы не готовы,

Поэтому у нас с самим собою вздоры.

Мы ищем любовь как смысл жизни,

Она есть она всегда была-она совершенна,

Не то что наша сутность бренна.

Она нас учит быть собой,

Она ведет нас безумных домой.

Она наполняет утешает дарит без условий,

Делает тебя живим; она истина путь и жизнь,

Ты дышишь по настоящему ты летаешь,

Без нее не стать счасливой-ти знаешь!

Райський куточок

В ста милях звідси

Життя кипить на повну,

А я співаю пісеньку задорну.

Життя людей серед природи,

Де протікають через села води,

Йде доля їхня рівномірно

І я крокую степами вірно.

Яка насолода вивчати краї далекі,

Їхні традиції, манери спілкування,

Я шукаю всьому толкування,

Знаходжу я сільське життя прекрасним,

Міській суєті непідвласним,

То райський куточок чудесний,

Де красується купол небесний.

Там часточка серця мого витає,

Там повільно час протікає

І я мріями туди несусь,

Коли на крилах любові здіймусь.

Розтоптані почуття

До тебе душа моя летіла,

З тобою я бути хтіла,

А ти мені відмовив в насолоді,

Сказав «Тепер ти не в моді»!

А я розчарувавшись тліла,

Совладати вчасно з собою я не зуміла.

Мене другом ти звеш,

А душу мою і далі товчеш,

Твоя дволичність мені противна,

Невже цим для тебе я дивна?.

Я кохала-ти ні,

У нас було як на війні,

Затишшя потім вибух зла,

Чому тепер я не твоя?

Хіба я мучила-я любила,

Чим тобі я не вгодила?

Любов і ласки я дарила,

Мене ти пошлою назвав,

А я ж просто бути з тобою хотіла,

Але мене ти не пізнав.

А я думаю що і я тебе не знала,

Де правда де брехня-не знаю вже тепер,

Мене ти до стінки припер,

Хоч я тебе й не тримала.

А я любила: насилля не чинила,

Ти його вчинив і оправдання шукав,

Хоч просто ти любові не знав,

Тоді навіщо мене біля себе тримав?

Нащо стрічатись –потім кидати,

Навіщо горя зазнавати

І мучити один одного марними надіями,

Якщо не стане це нашими спільними мріями?

Це все мені набридло-вже не твоя,

Година мого кохання пройшла!

Серце

Де серце що тьмяніло,

Ти мене в ліси водило,

Джерело води святої шукало

І на струнах арфи грало,

Крізь роки знання несло

І додому в небо привело

Й хоч не раз, те серце, помилялося і страждало,

Але врешті-решт все за Бога віддало.

Втративши надію в людей,

Відмовилося серце від почесті й помпей

І дорогу до вічного шукати стало,

Ніщо крім віри і любові більше не тримало,

Да буде нині в серці так як Бог постановив,

Бо він мене нову в випробуваннях породив,

Тепер іншого життя не уявляю,

Завдяки Господу все необхідне маю

Й радію життю бо серце крихке оновилось,

Все вчасно, все як має бути: нічого не спізнилось!

Смішарик1

Дома сраю і сиджу,

До тебе в гості не прийду.

А як на роботу піду,

То нічого не роблю.

Проте на природі без діла не сиджу,

Я –відпочиваю.

Сонце в зеніті

Сонце в зеніті зійшло,

Краплю роси принесло,

В небі хмарки пливли,

Мене до раю занесли.

Сонце в зеніті, трави шепчуть таємниці,

А я іду напитись чарівної водиці

І це такі чудові ні з чим незрівнянні миті.

А я чарівний світ в собі відкриваю,

Я від щастя і любові таю.

Крила до небес здіймаю

І всім свій рай провозглашаю.

Сонце в зеніті краще пісень людських,

Бо це видовище не від рук мирських.

Я лежу ,дивлюся в небо й розслабляюсь,

Уже в душі своїй печалями не переймаюся,

Живучи за законами неба і правди

І ношу мир у собі завжди.

Сонце в зеніті, зірки мерехтять

І в серці моєму відлунням гудять.

Сонце в зеніті ,шелест нічних трав,

А я в спочинку ловила гав

І чую як світанок співає,

А вітер по деревам мелодію грає.

Сонце в зеніті, зірки танцюють,

Вони долю тобі і мені малюють,

Вись небесна охоплює нас

І керує нами повсякчас.

Спасите наши души

Мы можем быть лучше,

Спасите наши души,

Мы устали нести в сердце стужи!

Мы были ближе и не раз,

Были дороже друг другу-превратились в экстаз.

Но стужа со временем дико пробирает внутри,

Мне ныне за тобою сил не хватит пойти.

По лужам больше не гуляем

И закат нам больше не нужен,

Ты был ласков когда-то и дружен,

Сейчас же мы как будто друг друга незнаем.

На позабытых фото отчетливо вижу жизнь,

С высоты птичьего полета мы падаем вниз,

Начиная все сначала-не обложайся вновь!

От человека в человеке ничего не осталось

И что то со времен разлуки в нас сломалось.

Прошу сохрани в себе хоть самую малость,

Твоя любовь и тепло бесценным для меня осталось.

Прощаюсь: набегает на меня усталость

И разум не познал в чем сердце призналось.

Я временами буду петь тебе эти грусние песни,

На грани, мы на барабане будем бит отбивать вместе,

Там за туманами тот самый мир, что я видел в детстве,

Я вновь возвращаюсь туда рьяно в бегстве!

Старость

Уже не солнце садится на западе,

Это ты оказался в западне

И не весна в твою жизнь пришла,

Это осень тебя к себе забрала.

И радужные крылья потускнели,

Ох как это давно было ,когда кости твои пели.

Старость не радость, придёт -не отцепится

И тогда к тебе одна гадость лепится!

Не надо думать и мечтать,

Коль от старости всё позабудеш

И не захочется тогда летать,

Коль скоро в мир инной прибудеш.

И захочеш ,скажеш» Ну и пусть

Я в руки мечте отдадусь

И спокойно участи своей дождусь,

А пока кости в саду розомну и пройдусь!»

Страждання душі

Страждання раненої душі,

Стікають сльози по обличчю як вранішня роса,

То слабкості мої,

То гріх і стид й турбота моя.

Я поганий учень і вина тут тільки моя,

Що душа моя раз у раз депресію пережила.

Життя нічого не научить коли голова пуста

І мати не научить і це моя вина.

Стою- не знаю що з проблемами робити,

Від цього навіть не хочеться жити

Коли від безвиході хочеться вити!

Проблеми посмішки в людей забирають

І їх зсередини пожирають,

Та мусим пекло випробувань пройти,

Щоб себе в житті знайти і зло перемогти!

Треба разом родиною триматись

І до старших дослухатись,

Бо може статись так що порада знадобиться

І треба взяти її до уваги щоб в пошуках марних не загубиться.

Та часто емоції нам диктують не те,

Ми думаєм що проблема пройде,

Але проблема лиш загостритись може

І тоді питаєм «За що ж нам це , Боже?»

А за гріхи й ігнорування батьків,

За те –що всемогутнього з себе мнив.

Я ж надією живу на краще й борюся

Аж поки не стомлюся,

А потім , відпочивши, далі йду

Аж поки до кінця шлях свій не пройду,

Бо тільки тоді я мир в душі знайду!

Тед

Знаю я дружка с большой дороги,

Тедом зовётся он,

Известен он в столице

И знает его президент вице.

Как принцесса в покер он играет

И за собой немало побед он признает

Играет он с огнём

И секс любит он втроем.

Дорогой идет он с пустым кошельком,

Зато имеется у него дом

И личное небо в рублях

Зарабатывает он только в снах.

Свидание со смертью он имел

И лягушка его не испугает,

Зато хождение по лезвию его только подогревает.

Услышит, спят усталые лягушки,

Магия и дьявол играет с ним в пирушки.

Концерт заказан-ждём,

А он пыхтит враньём

И ничто его не колышет,

Он никого не слышит,

Живет в угоду чреву своему,

Он гадкий мальчик потому.

Чарівники

Звідки чари ті лунали,

Що на крилах нас несли,

Ми багато ще не знали,

Але на зов чарів ми ішли.

В Гофості все почалося-там силу прийняли ми,

Чарівниками стали і нове винайшли..

І знаю я що було й що було,

Тепер настав наш час-все старе загуло,

Причин багато щоб боротись і ми це робимо,

Усім ворогам ми голови роздробимо!

Ми магією творим чудеса

І хоча все це не без труда

Та результат дивує нас щодня.

Легкість на крилах несла,

Коли магія через тіло текла як вода

І чарували ми від душі зранку до ночі,

Дивлячись один одному в очі.

І все ми можем та не все на користь,

Керуючи усім ми владою не зловживаємо,

Ми юні роки як «найкращі» пригадаємо.

У зрілості ми пожинаємо плоди,

Тепер ми знаємо куди іти!

Час летить

Невпинно час летить- все змішується, радості й печалі,

А що з життям тим буде далі,

Не знаєш часом як вчинити,

Щоб себе не погубити!

Життя летить, майбутнє бачиться туманно,

Та все ж стараєшся ти щоб усе було гарно,

Мрії і бажання втілюєш постійно

Іноді робиш те що грішно й не надійно,

Зупиняєшся, виправляєшся і дальше йдеш

І намагаєшся все встигнути,

Бо знаєш що колись на довгі віки заснеш.

Усе міняється, міняєшся і ти

Та часом маєшся без мети

І тоді намагаєшся чимось пустку заповнити,

Тоді задумуєшся про вічне, про сенс буття

І знаходиш вихід і продовжуєш життя,

Бо без мети ніхто ти і не вартий нічого.

Але ж ти сильнішим від усіх будь

І шляхом істинним іти не забуть!

Я воїн що рветься до бою

Я воїн що рветься до бою,

Бороти зло моє призвання

І не зупинить мене нічиє благання!

Коли настане час битви,

Тоді я вознесусь молитви.

Із вірою в серці перемага,

Славу Богу я несла!

Я воїн що рветься до бою

І нема мені спокою

Доки всіх нужденних не напою,

Доти не здаюся-не вмру!

Я воїн що рветься до бою,

Який не знає відчаю болю,

Місію з гордістю виконую свою,

Радію що во благо іншим я дива творю!

Як прийти до Бога

До Бога приходять тільки ті,

Хто прагне до Нього у душі.

Коли людина Бога приймає,

Тоді вона добро й любов в серце зазиває..

Бог кличе та не всі Його чують,

Багато людей проти Його волі бунтують.

Блаженні ті ,хто знаходять Його серцем,

Бо щастя й спокій знайдуть вони.

Не розумом а серцем Бога знайдем,

Бо Бог-любов ,а вона в серці

І тільки серцем ми до Нього прийдем

І відкриває Він нам Свого дому дверці.