Знання Безодні

Глава 1

"Голка Парабрахми"

Давним-давно (приблизно 12 тисяч років тому) на території нинішньої Індії жили-були різні люди. Деякі з них - селяни, військові, торговці і чернь - здогадувалися про існування закону карми. Вони розуміли, що жити слід так, як наказано кастою: виконувати свою роботу по совісті, і тоді в наступному житті не народишся, наприклад, собакою. Тобто, якщо ліпиш горщики з синьої глини, то не треба намагатися ліпити з червоної, або взагалі орати землю - це погана карма, і нове життя буде гіршим за попереднє. Далі міркувати їм було ніколи.

Інші люди - брахмани - були освіченішими і розуміли, що будь-яке життя за законом карми веде тільки в кругообіг перероджень сансари. Брахманам було неприємно, що можна взяти, та й переродитися рибалкою і взагалі забути всі знання, які все життя накопичували й оберігали від сторонніх. Мрією кожного брахмана було позбутися всякої карми - досягти просвітлення.

У ті часи брахмани спілкувалися напряму з богами, отримували від них настанови та милості. Богів звали, Брахма, Шива, Вішну і компанія. Ці хлопці мали позаземне походження, різного роду суперздібності, знання і технології воістину божественних масштабів. Вони наглядали за планетою, оскільки мали свої інтереси в практиці створення і підтримки світів. Богам було цікаво спостерігати за брахманами, за їхньою старанністю в розвитку і пізнанні. З божественного погляду брахмани вхопили суть - борсатися в сансарі шкідливо і несумісне із завданнями душі. Душа при цьому не повертається назад до світла, а продовжує відпрацьовувати ту саму карму, яку примудрилася наскладувати в матеріальному світі, протягом неймовірної кількості життів! Всесвіту такий підхід не цікавий, адже того й гляди знову настане кінець часів, і що тоді? Тоді душа зовсім пропаде, світло не повернеться додому - це непорядок.

Так ось, боги вирішили допомогти брахманам усвідомити завдання душі в космічній програмі. Брахманам було надано інструмент для навчання управління простором і свідомістю. Він був виготовлений за позаземними технологіями, як і багато атрибутів Шиви, Брахми і Вішну, згадувані у Ведах, Упанішадах та інших хроніках. Суть конструкції полягала в тому, щоб людина, яка перебуває всередині, могла розширювати свідомість аж до усвідомлення себе частиною Єдиної свідомості, у такий спосіб душа "згадувала" дорогу додому - до Світла, згадувала свої завдання в даній тривимірній матеріальності й повертала цей досвід Творцеві, забезпечуючи його самоусвідомлення. Оскільки схема цього процесу була спроектована за принципом возз'єднання Парабрахми (активної причини Всесвіту) з Єдиним, злиття його з Абсолютом, то назву підібрали відповідну - Вісь або Голка Парабрахми.

Старанний учень, проводячи регулярно час усередині Голки Парабрахми, навчався не тільки не застрявати в матеріальності та повертатися до Світла після смерті у фізичному світі, а й за життя тут бачити структуру простору реальності та керувати нею на свій розсуд, тобто на благо всього Всесвіту. Учень-відмінник міг використовувати Голку Парабрахми як чарівну паличку з казок - змінювати структуру і властивості об'єктів, змінювати хід подій, зцілювати. Світ форм і кармічних прив'язаностей втрачав владу над тими, хто володів таким знанням, це і був спосіб покинути кругообіг сансари протягом одного життя.

Минули століття. Брахмани оцінили подарунок богів і використовували його за призначенням. Декому з них навіть спало на думку поділитися дорогоцінним знанням із представниками інших станів. Відчувши всеосяжну божественну любов, знову і знову з'єднуючись зі Світлом, вони не бачили потреби в тому, щоб сансара крутилася, як раніше. Навпаки, з'явилася можливість обрубати сам корінь сансари швидко й ефективно. Знищити природу страждань, виконувати завдання Всесвіту, розвиваючись при цьому, а не витрачаючи даремно сили і вічність.

Тут потрібно відзначити ще й той факт, що Шива і його друзі, окрім плану порятунку душі, вказали людям шлях у йогу і медитацію. Це було своєчасно, оскільки морально люди були вкрай недосконалі. Грубість, жорстокість, неповороткість мислення основної маси населення вражала уяву, і були потрібні інструменти регулювання. І боги послали чергову милість - розвиток духу за допомогою розвитку тіла. Удосконалюючи можливості фізичної форми, люди наблизилися до розуміння астрального плану, кинулися до його пізнання і контролю. З'явилися святі пустельники, що приборкують почуття й емоції, ченці, які тримають емоційний світ у вузді. Метод прижився, оскільки відповідав еволюції свідомості, і досі популярний. Однак, осягнення таємниць астрального світу наперед ментального рівня зіграло свою роль.

Дехто з брахманів не оцінив бажання своїх колег працювати над звільненням усіх людей від безпам'ятства сансари. Їм узагалі не подобалися всі ось ці ось там. Їм подобалося бути брахманами, всіх розумнішими і красивішими, і взагалі перероджуватися знову брахманами. Чудеса астрального світу захопили їхню уяву, даючи змогу відчувати себе грізними чарівниками, управителями матерією. Ідеологічне протистояння переросло у справжню міжсобну війну. У результаті цієї метушні брахманам обох таборів уже стало якось не до завдань Всесвіту, врятувати б майно й авторитет серед учнів. Минали роки, десятиліття, Голку Парабрахми перестали використовувати для розширення свідомості, ця практика поступово стерлася з пам'яті учнів. Дивлячись на такий стан справ, боги вилучили Голку Парабрахми з ужитку.

Можна припустити, що інструмент був геть вилучений богами з планети, але можливо, він захований десь на дні океану або в горах. На відміну від інших композицій, таких як, наприклад, Стоунгендж, піраміди чи дольмени, це була конструкція з позаземних матеріалів, тонкої архітектури, схожа більше на матеріалізоване світло. Усередині Голки Парабрахми створювалося магнітне тло, яке впливало на вібрації об'єкта з такою потужністю, що якась випадкова муха не могла проникнути крізь нього і заважати тому, хто медитує. Боги приховали від людей свій подарунок до того часу, коли свідомість людства знову виявиться готовою прийняти милість Творця.

Глава 2 Та що приходить уві сні

Віктор відчинив мерехтливі холодним блакитним вогнем двері й опинився всередині величезного затемненого храму з кам'яними фігурами заввишки з десятиповерховий будинок, що підтримують стелю. Дальня стіна храму нагадувала хитку завісу туману, і з неї раптом виступила величезна постать жінки в плащі, що виблискував зірками.

На голові - золота корона із сімома променистими діамантами, в руках - розкрита книга. Обличчя її Віктор описати не зміг би, настільки воно було прекрасним, неземним і мінливим.

- Читай, - сказала вона співуче, простягаючи книгу.

Віктор перевів погляд на сторінки, що мерехтять примарно-зеленим світлом, і, похолодівши, зрозумів, що цієї мови він не знає. Написано начебто українською, але кожна буква - символ, що розкриває одну з таємниць буття.

- Тобі належить пізнати зло і добро, - продовжувала жінка. - Чи готовий ти змінити свої переконання?

- Я н-не... знаю... - вимовив Віктор, з болем розуміючи, що увійшов у храм непідготовленим.

Обличчя жінки ніби згасло.

Серце Віктора завмерло від почуття, глибшого, ніж страх. Він не міг вимовити ні слова, відчуваючи, як перед ним розверзається безодня, що відокремила його від храму, від жінки, яка уособлювала собою Істину. Йому здавалося, що він ось-ось дізнається, хто вона така і що хотіла повідомити, але бачення тануло, залишаючи гострий жаль, від якого сльози наверталися на очі й пекли шкіру обличчя...

Прокинувся він із мокрими очима, ніби й справді плакав. Подробиць сну, як завжди, згадати не вдалося. Зберігся лише неясний образ жінки та емоційний стан від пережитого. Але Віктор відчував, що якби зумів зберегти в пам'яті сторінку книги ієрогліфів-букв, то дізнався б, хто приходить до нього уві сні, чого чекає від нього і куди кличе.

Глава 3

Падіння було недовгим: він пробив стелю печери, усередині схожої на храм незвичних пропорцій, і впав поруч із узвишшям, на якому лежала велетенських розмірів книга у шкіряній палітурці з бронзовими куточками. На її обкладинці можна було грати в теніс, а товщина книги сягала щонайменше двох метрів.

Віктор встав, обійшов її навкруги, прикидаючи вагу , і не особливо здивувався, коли з тихим стукотом книжка розкрилася, випустивши хмару диму, що світиться. Хмара піднялася вгору й набула обрисів жіночої фігури в плащі. Жінка, чиє обличчя мерехтіло, іскрилося, тріпотіло, зрідка ніби проступаючи окремими рисами - губи, ніс, очі, - змахнувши широким рукавом плаща, поманила Віктор а:

- Читай...

Віктор видерся на першу сторінку книжки й мимоволі відступив назад, ледь не впавши: літери, що радше нагадували символи або китайські ієрогліфи, повзли сторінкою згори донизу, як рівні ряди моторошнуватих комах! Жодної з них Віктор не впізнав, хоча зрідка то одна, то інша нагадували літери рідної мови або латинського алфавіту.

- Читай, той, хто йде!

- Я... не розумію!

- Спробуй.

Віктор напружився, намагаючись зафіксувати повзучі літери, і на одну мить це йому вдалося. І він зміг прочитати:

"Звід Повелінь"

"Тут немає влади, крім моєї влади!

Тут немає сили, крім моєї сили!

Тут немає думки, крім моєї думки!

Тут немає волі, крім моєї волі!

На все воля моя."

Книга з тихим шелестом закрилася, почала змінювати обриси і, перетворившись на птаха, полетіла в глиб печери, де й зникла.

Глава 4

Віктор опинився перед мостом із чорного каменю, за ним височіли високі темні стіни, що оточували величезний і дуже дивний замок. Він являв собою змішання найрізноманітніших архітектурних стилів, а за розмірами був величезний.

Далеко внизу і зліва простягалося яскраво-синє, дуже бурхливе море. Хвилі з білими гребенями шалено обрушувалися на сірі прибережні скелі...

Позаду за мною лежала понівечена, порізана тріщинами димляча земля... Позаду цієї величезної цитаделі блискуче біле утворення, на кшталт виступу могутнього льодовика, над яким вітер кружляв сніжинки й кристали льоду; біляста імла, наче туман, що висить над морем, заволокла виступ.

Праворуч великі скелі й великий не здоланний ліс.

два смерчі кружляли біля фортечних мурів. Один із них ставав дедалі яскравішим, вбираючи сліпуче сяйво від розрядів блискавок. Потім він тьмянів, а яскравості набирав другий смерч. На очах вони кілька разів затухали й розгоралися по черзі.

За всієї строгості планування зсередини фортеця була настільки ж громіздкою і жахливою, як і зовні. Усі чотири кути кріпосної стіни були увінчані вежами.

Стіна огороджувала великий внутрішній двір над усім цим у самому центрі височів замок - сама Цитадель.

Це була велична споруда з єдиним входом із переднього боку. двері, що вели в цитадель, здатні були витримувати будь-які удари.

В'їзні ворота були замкнені. Але при приближенні відчинилися .

Підійшовши до дверей

Приклав до них ліву руку й виплеснув енергію через руку з вольовим наказом "відчинися". Від долоні по дверях пішло павутиння енергії і двері відчинилися назовні.

Зробивши крок у двері, опинився всередині величезного затемненого храму з кам'яними фігурами заввишки з десятиповерховий будинок, що підтримують стелю, з вісьмома колоннами, які світяться, по колу біля стін залу, а в центрі височів Алатир, біло-паливний, синій камінь, який містив сакральні письмена. На вершині Алатиря постійно горить негасимий синій живий вогонь.

Праворуч у залі стояв гігантський трон із дорогоцінного каміння, що переливалося кольорами веселки, а навпроти, на узвишші, яке нагадувало масивний кам'яний пюпітр, лежала книжка в товстій палітурці.

Віктор підійшов до книги і та відкрилася. По поверхні сторінок хаотично рухалися символи, але коли Віктор зосередився на них. Вони перетворилися на слова...

Спочатку був єдиний і Безмежний Бог-Абсолют. Ми не можемо зараз зрозуміти Його, оскільки наш розум обмежений. Єдине, що ми можемо відчути, хоча б віддалено, так це Його присутність, Його нескінченність і Його єдність. В Абсолюті проте існувала якась Сокровенна Таємниця. Абсолют кинувся до осягнення цієї таємниці. Він кинувся пізнати Себе, охопити Себе, з'явитися Собі ніби збоку. І коли таке прагнення виникло, світ розділився на Творця і Творіння. Творець - Єдиний і Безмежний. Творіння - граничне і множинне. Творіння виступає стосовно Творця як дзеркало. Потаємна таємниця Абсолюту відбилася в цьому Дзеркалі - Творіння у вигляді Таємниці Стягування. Для того, щоб побачити прояв таємниці стягування, візьмемо дзеркальце. Воно, звісно, обмежене. Ми знаємо його об'єм, площу, хімічний склад. Але вночі воно вміщує і відображає нескінченне небо. Так само і творіння, будучи скінченним і обмеженим, вміщує і відображає нескінченного Творця. Відбиваючись у творінні, Творець пізнає себе, дивлячись на себе ніби збоку. Це дзеркало, замутнене від початку світів, має пройти шлях від замутненості (хаосу) на початку до повного відображення Творця і тотожності з Ним наприкінці. Коли Творець і Творіння будуть тотожні, Потаємна Таємниця Абсолюту буде пізнана, і нескінченність неймовірно зміниться. Отже, шлях Людини і Всесвіту - шлях від часткової Богоподібності на початку до повної тотожності з Ним наприкінці.

ПОХОДЖЕННЯ ЗЛА

Коли Бог створив Дзеркало - Творіння, Він почав вдивлятися в нього, пізнаючи Себе. Вдивляючись у Дзеркало, яке тоді було хаосом, він побачив, що відбивається величезними могутніми живими істотами. Але ці істоти, виникнувши в Творенні, не могли вийти за його межі й побачити Творця. Він полюбив ці істоти і з'явився їм Святим Духом.

Деякі з них, побачивши Святий Дух, запалившись любов'ю у відповідь, прийняли виливи Святого Духа в себе і стали Ангелами. Іншими словами, Дух Ангелів є Дух Бога. В інших проявилася сила інерції. Річ у тім, що коли Бог створив світ, то побачив, що граничні й множинні світи мають властивість інерції, тобто чинять опір переходу з попереднього стану в наступний. Підкорившись цій інерції, інші істоти не прийняли Святий Дух, а навпаки, повстали проти Нього. У них виник "егос", тобто установка "Я - ВСЕ, ІНШІ - НІЩО". І вони почали боротьбу проти Ангелів. З хаосу виділився силою демонів шар, званий пеклом, у якому вони мешкають. Відмовившись від Святого Духа, вони позбавили себе припливу життєвої сили. Тому тепер можуть існувати, випиваючи енергію зі створених світів. Світи при цьому руйнуються, як це відбувається, наприклад, у нас, на Землі. Отже, суть боротьби Добра зі Злом: Ангели намагаються просвітлити Дзеркало-Творіння, щоб воно досконало відображало Абсолют. Демони ж це дзеркало всіма силами замутняють. Однак демони - не більше як вираження інерції Творіння, і закон інерції буде рано чи пізно подолано. Білі маги борються з демонічними проявами.

ШЛЯХ

Отже, шлях людини лежить від часткової Богоподібності на початку до повної тотожності з Ним наприкінці. Він має сім посвят.

Посвята 1. Слід сказати, що посвяти даються не Вчителем і навіть не групою людей, а Самим Богом-Абсолютом. Той, хто пройшов посвяту, має низку властивостей і завжди може їх продемонструвати. Перша посвята - це оволодіння фізичним, ефірним і вітальним тілом. Сюди входить хатха-йога, спорт, правильне статеве життя (зі збереженням енергетики обох партнерів), вольовий контроль над організмом.

Посвята 2. Оволодіння астралом.

Посвята 3. Оволодіння менталом.

Посвята 4. Супраменталізація. Опановуючи ментальне тіло, людина пробуджує в собі енергію Зоряного Вогню - Сур'я. Могутністю цього вогню фізичне, ефірне, астральне й ментальне тіло сплавляються в одне - спупраментальне.

Посвята 5. Ангел Смерті. До супраменталізації людина може бути вбита в одному або кількох світах, через свою недосконалість. Після супраменталізації недосконалість зникає. Ангел, який керує недосконалістю - Ангел Смерті, ототожнюється з Людиною. Після 5 посвяти між Ангелом Смерті і Людиною немає різниці. На цьому етапі до супраментального тіла приплавляється надментальне.

Посвята 6. До супраментального тіла приплавляється тіло причин. Тепер Людина має одне тіло, але може перебувати в будь-якому світі (або у всіх відразу). Один Дух і тільки одне тіло - єдине Дзеркало Духа.

Посвята 7. Тіло супраменталізоване відображає Дух настільки досконало, що Дух і Тіло ототожнюються. Дух пізнає свою таємницю. Подальшу межу не зміг розрізнити навіть духовний погляд святих. Далі - непредставлене, далі - єдність з Абсолютом, далі - охоплення всіх Його таємниць, далі - самостійне Творіння світів.

Після того як Віктор прочитав останнє слово, книга з гучним звуком зачинилася. А самого Віктора викинуло з Храму і сну....

Глава 5

Віктор усвідомив, що стоїть на стовпі. Навколо була порожнеча і такі ж стовпи як той, на якому він стояв. Придивившись перед собою, він побачив далекий кам'яний майданчик і частину мосту.

Віктор почав перескакувати зі стовпа на стовп, наближаючись до кам'яного майданчика.

Чим більше він наближався, тим виразніше ставали будови, він побачив величезний чорний замок, який навіював моторошне відчуття. Потужні просторові блискавки, що за лічені секунди могли перетворити континент на випалену пустелю, били по стінах моторошної споруди, не в силах залишити навіть подряпини на них.

Опинившись на майданчику, він рушив далі. Підходячи до мосту з чорного каменю Віктор почув жахливий голос із замку.

- Тобі тут не місце. Твій час ще не настав. Покинь це місце.

Віктора на скільки налякав цей голос, що він прокинувся в порту і довго лежав, забувши про сон.

Глава 6

Далі Віктор спав без сновидінь.

Глава 7

Непомітно для себе він задрімав і побачив сон, який уже снився йому з різними деталями і подробицями.

Перед ним раптом відчинилися двері, що світилися, як блакитний лід, і він увійшов у величезний темний храм, колони якого - у вигляді гігантських кам'яних ідолів дивної форми - підтримували готичний купол стелі. Дальня стіна храму здавалася хиткою, як завіса туману, і крізь неї іноді проступали обриси людської фігури або обличчя, що світилося, з уважними променистими очима. Жіноче обличчя, за оцінкою Віктора.

У центрі залу стояв гігантський трон із дорогоцінного каміння, що переливалося кольорами веселки, а навпроти, на узвишші, що нагадує масивний кам'яний пюпітр, лежала книга в товстій палітурці.

Озирнувшись, відчуваючи живу тишу храму, Віктор наблизився до трону, потім, з'їдений цікавістю й очікуванням чудес, виліз на сидіння п'ятиметрової висоти і поглянув на книгу.

З тяжким гулом, так що здригнулися стіни і підлога храму, книга розкрилася. На чорному аркуші за обкладинкою висвітилися примарним зеленим світлом написи. Змерзнувши, Віктор прочитав уголос:

Простори і світи, доступні людині

Людині доступні три простори

1. об'єктивний - це навколишній світ, про який людина не знає НІЧОГО, крім того, що доносить їй суб'єктивний простір. Не належить свідомості.

2. Суб'єктивний простір: простір, що відображає світ номер 1. Він накладений на нього - але належить одночасно і свідомості (у суб'єктному відношенні), і світу 1 (у просторовому).

3. Віртуальний, або внутрішній простір. Утворений внутрішніми координатами (точніше матрицею душі). У суб'єктному відношенні належить свідомості (яка накладає на нього суб'єктивний простір, який вона створює собою), у просторовому - душі.

Також людина живе в трьох світах:

Це егрегоріальний, енергетичний і фізичний

Чорна сторінка розтанула, але руни з неї перетекли на наступну сторінку, коричневого кольору. До них додалися ще такі ж чарівно живі, прекрасно викреслені символи. Віктор продовжував читати:

Варто один раз зробити свідомо, щось з енергією, показати підсвідомості як це робити, то потім у будь-який момент часу вона (підсвідомість) це може повторити. Потрібно тільки дати їй наказ. Це стосується всіх перетворень, навіть дуже складних, на перший погляд

Перетворившись на дим, зникла і ця сторінка. На наступній - бордовій - спочатку з'явилося одне слово, потім під ним текст, літери-символи якого раз у раз спалахували золотом, тож текст грав вогнями, наче розсип золотих монет. Однак цього разу Віктор не зміг прочитати жодного слова, зокрема й назви глави, незважаючи на знайомі літери.

Зал храму затягнувся серпанком, став танути, розпався на струмені диму від незрозумілої вібрації.

Віктор прокинувся, судорожно схопившись руками за сидіння.

Глава 8

Під ранок він заснув і побачив продовження сну, ту саму величну залу храму з колонами, Книгою, величезний різьблений трон, підлогу з плит оксамитового рожевого каменю. І туманна пелена, що приховує дальню стіну залу, в якій зрідка спалахує, проявляється і зникає прекрасне жіноче обличчя, уважне і зосереджене.

Обережно ступаючи слизькими, на вигляд живими плитами, Віктор наблизився до Книги. Але Книга раптом розплилася клубом диму, перетворилася на птаха, який змахнув крилами і пірнув у примарну пелену дальньої стіни. Віктор завмер, приголомшений.

- Тобі час дізнатися трохи про те, що навколо, незавершений, - прилетів із далеких далей м'який, жіночий голос.

З пелени виступила жіноча постать у струмливій світловій сукні, на Віктора глянули чудові золоті очі, сповнені розуму й сили. Він завмер, вражений неземною величною красою незнайомки. Жінка посміхнулася, хитнула головою і повернулася спиною, і покликала до себе.

Підійшовши біля дальньої стіни Віктор побачив підлогову плиту

Кам'яна плита із зображенням змія, що кусає свій фост.

- Пристав до плити долоню і накажи відкритися, - промовила вона.

Виконавши, що велено, Віктор з'явився на такій самій плиті в залі.

Стіни залу були складені в готичному стилі з того самого матеріалу, що нагадував бурштин, із золотистими іскрами всередині, що створювали ефект небувалої глибини.

На підлозі залу було розміщено п'ять підлогових плит п'ятикутником вершиною до Віктора.

- Права перша веде в кришталевий зал.

- Права друга в зал Некромантів.

- Ліва дальня в зал магії.

- Ліва передня в храм із саркофагом.

- Передня в зал із Джерелами Могутності, та ж далі в зал з Озером Могутності.

- Удачі тобі, той, хто йде...

Пелена туману потемніла, зал невідомого храму затягнувся серпанком, розтанув...

Віктор прокинувся ...