RWBY: Чорна зірка.

Том 1: Дім милий дім.

Том 1: Дім милий дім.

Глава 1.

Мантел.

" Зачекайте ще трохи!"

Попросив хлопець з чорними волоссям і окулярами, ремонтуючи кібер-руку людини, яка в цей момент сиділа за креслом.

" Добре..."

" Все!"

Оголосив він після миттєвого напруження.

" Дуже дякую хлопче. О П'єро, ти знайшов собі гарного учня!"

" Це не я його знайшов, а він мене. І хвалити треба не мене, він сам всьому навчився."

Зайшов в кімнату П'єро Полендино.

" Да ти прав. Скажу це знову але від щирого серця, дякую тобі хлопче і подбай про нас."

" ... Добре зроблю все що зможу!"

" Ну тоді до побачення."

І старий клієнт вийшов з кімнати.

" На сьогодні все так що збирай речі, Пенні тебе проводить."

" Це значить що я їду!?"

" Так друже мій Айронвуд дав згоду."

І в цей же момент в кімнату влітає дуже радісна Пенні.

" ПРИВІТ! Мені так сумно що ти підеш звідси! Але я не хочу затримувати тебе, від пошуку себе! Привіт тату!"

" Привіт Пенні."

" Відпусти мене! Тиж такими темпами ти мене..."

" Ой пробач!"

І вона відпустила мене, і шкіра почала повертати здоровий колір.

" Та ладно, я звик. Просто будь більш м'якою."

" Незд!"

Почувши своє ім'я я повернувся до містера Полендина.

" Так?"

" Тиж закінчив Р.А.П.-тора?"

" Так але… потрібно провести пару тестувань. Я ще не знаю як поведе себе Р.А.П. в бою..."

" Літати можеш!!"

Спитала мене Пенні.

" Да... Мабуть. Але будь на підльоті!"

" Добру буду поруч."

" Містер Полендино все гаразд?"

Я замінив що містер Полендино виглядає якимось засмученим, тому вирішив спитати чи все гаразд.

" Да все гаразд. І скільки раз я тебе просив, називай мене просто П'єро, ми ж не чужі люди."

Трохи розтроївся П'єро, але він швидко усміхнувся.

" Ходіть вже, не варто змушувати чекати Айронвуда."

" Ну тоді ми вже ідемо, зараз тільки заберу Р.А.П.-тора!"

Я побіг до майстерні.

" Він все-таки геній. Айронвуд зробив правильно що відправив його до Академії Бікон."

" Я теж так вважаю тату, в нього було складне минуле і в Академії Атлас йому б було дуже складно."

Виходячи з майстерні я помітив що Пенні і П'єро щось говорили, і я вирішив їх не питати.

" Ну що Пенні! Хто швидше добереться до Академії Атлас той і виграв!"

" Я не програю!!"

Ми швидко вибігли на вулицю і полетіли.

" Боже, молодості."

***

" Яке небо гарне!"

Вирішив заговорити я поки летимо.

" Да! О, я дещо згадала!"

" Ну так розповідай!"

" Кажуть що зорі на небі це души померлих! А як ти думаєш?"

" В нашому світі багато померло людей і фавнів, але тоді б небо в ночі було також яскраве як і днем. Тому я думаю що зірки на небі це души добрих людей і фавнів, тому вони такі яскраві."

" Тоді що це поміж них?! Души поганих людей і фавнів?"

" Думай все не та просто. Все інше це не тільки души поганих людей і фавнів а ще і грім."

" Думаю ти прав, це пояснює чому чорного більше ніж білого."

" Всі ми багато про що міркуємо, але стоїть відділяти реальність від думок."

" Думки думками, а реальність остається все такою. І я перемогла."

І вона преземлилася швидше ніж я.

" Все-таки я ще погано літаю."

" Да тобі потрібно більше практикуватись Незд."

Сказала мені Вінтер.

" Привіт Вінтер!"

" Ми не дома так що буть більш уважним, і дякую Пенні що привила його сюди. Можеш іти."

" Так точно."

Вже не так весело відповіла Пенні. Я їй помахав на прощання, і я пішов разом з Вінтер до корабля.

***

Атласький корабель.

" А де сестра?"

Запитав я оглядаючись навколо.

" Вона зараз на завданні."

Коротко і ясно сказала Вінтер.

" Я як бачу Р.А.П. працює успішно?"

" Да Р.А.П. працює досить успішно, але я бачу що є куди мені іти."

Нервуючись відповів я.

" Це добре, як що тобі щось буде потрібно кажи."

" Добре але я не розумію чому б не зробити більшу команду вчених? Ми так змогли би зробити більше!"

" Незд ти дуже наївний. Ти винайшов не тільки нове джерело праху та двигун але і дуже грізну зброю. Представ щоб було б якщо воно потрапило до поганих рух."

Вінтер права, моя розробка дуже страшна, але і в той же час це також надія на краще життя.

" Добре."

" Я рада що ти це зрозумів."

Глава 2.

Вейл.

« Ось ми і на місці.»

Сказа мені Вінтер.

« Я щось не бачу Бікон?»

« Тут сьогодні в 13:00 прибуде транспорт що перевезе тебе до Бікона.»

« А, зрозумів потрібно злитись з оточенням. Так?»

« Молодець, і намагайся не виділятися.»

Закінчила вона, і миттєво полетіла залишивши мене на одинці.

« І куди мені іти з таки багажем?»

Подивися я на свою теліжку і рюкзак, та Р.А.П.-тора що лежав сумці.

Через деякий час. Транспортний корабель.

« Як же тут шумно!»

« Акуратніше хлопче!»

Мимо мене пробіг якийсь блондин в недороблених латах, його що нудить?

« Ох, мабуть цей вид не для всіх. Хе-хе.»

Сказала блондинка в шкіряній куртці та міні шортах. Та у неї якісь браслети мабуть є її зброєю.

« Коли сам літаєш краєвид біль гарний.»

І чого мне потягнуло?

« Коли сам літаєш? Ти вмієш літати?!»

Запитала мені дівчина яку я навіть не замітив з початку.

« А тобі яка різниця?»

Вирішив я вже іти але…

« Ей! Тон м’якше зроби!»

Огризнулась блондинка, за те що нагрубив червоно-чорній дівчини.

« А тобі що?!»

« Заспокійтесь. Вирішуйте свої суперечки на зовні, ми якраз приземляємось.»

Втрутився в нашу перепалку хлопець. Темношкірий та з довгими дредами, одягнутий він в зелене пальто та з гвинтівкою за плечем.

« Пробачте що заважаю.»

І в той же момент я вирішив піти. Боже як соромно!

« Він якийсь дивний?»

« Думаю це не через те що ти красуня…»

« О-у!»

« …Пробачте його, в нього є причини так реагувати.»

« Це все через мене!»

Сказала червона-чорна дівчинка.

« Ой! Непереживаний за це Рубі! Він просто хам.»

Обняла її блондинка.

« Я думаю що ти прав дредчик.»

Заговорила дівчинка на ім’я Рубі.

« Дредчик? Ха-ха-ха! Ну не буду вас затримувати.»

І дредчик пішов разом із іншими людьми та фавнами.

« Ти чого Рубі? Він просто хам.»

« Коли він казав про небо, він був… ніби сам на небі. А коли подивився на мене, він ніби і не дивився на мене.»

« Це як?»

« По очам. Він… в них багато болю.»

« Ну раз ти так кажеш я тоді повірю.»

« Дякую Янг.»

Витерши сльози сказала Рубі. І вони разом пішли.

***

« …Тому я і говорю що морська хвороба більш розповсюджена.»

« А д це ми?»

Спитала Рубі.

« Ну я не знаю, я ішов за тобою.»

Відповів блондин з недоробленими латами.

« Якщо ви заблукала то ва іти вперед потім звернути на ліво через деякий час знову зверніть на ліво, такими темпами ви побачте порт перед входом в академію.»

Сказав хлопець що сидів за лавкою і читав газету.

« О, це ти!»

Тикнула пальцем Рубі в чорноволосого хлопця що був одягнутий в чорну футболку з довгою розстебнутою кофтою білого кольору, чорні штани і черевики з фіолетовими лініями. Але виділяє його серед інших це світло фіолетові очі, вони ніби сяють.

« О. чорт!»

Сказав він.

« Ви знайомі!»

Наївно сказав блондин.

« Це складне питання.»

Відповіла рубі.

« О-у.»

« Дякую що допоміг нам. Ну ми тоді ідемо?»

З натягнутою усмішкою сказала вона.

« Пробач мене за те що було… Якщо тобі цього недостатньо то я виконаю одне твоє прохання!»

Сором’язливо сказав я.

« Та нічого. І чого зразу якісь просьби?»

« Ну поки я не зроблю щось що ти скажеш, я буду відчувати себе погано.»

« О-у. тоді, скажи чому в твоїх очах так багато болі?»

Увірено в собі сказала Рубі.

« І чому сам це?»

Скривився від її слів я.

« Ну ти сам сказав любу просьбу.»

Заговорив блондин.

« Заткнись!»

Разом сказали я і дівчинка, в червоне-чорному платі і стилі. А блондин здивовано відійшов.

« Це дуже особисте питання.»

« Благаю! Я хочу тільки допомогти.»

Не відступає вона.

« Е-е-ех. Я тебе боюсь…»

« Що я!!!»

« Не перебивай!»

« Пробач. Хі-хі…хі.»

« Точніше не тебе, а вас жінок, це пов’язано з моїм дитинством… Все цього хватить більше не скажу!»

Я не хочу згадувати минуле.

« Знову пробач за всі проблеми!»

Вибачилась дівчинка.

« Давай… просто більше не зустрічатись? І так буде менше проблем!»

І чого я це все їй говорю? Мабуть тому що вона нагадує мені Пенні, може дати і їй шанс?

« Добре. І знову пробач.»

Сказало сумно дівчинка, і вже почала іти.

« Як тебе звати хоч?»

І в той же момент вона повернулась.

« Рубі Роуз, а це Жон Акр!»

Представила себе і свого Рубі.

« А мене зовуть… Незд Езд. Прощавай.»

Подивимось що вийде.

« Він якийсь дивний?»

Вирішив заговорити Жон, побачивши що Незд пішов.

***

« Подивимось що з тебе вийде Незд… із сім’ї Езд.»

« Директор Озпін! Ви щось знову задумали?»

Заговорила жінка що тільки що вийшла з ліфту.

« Глінда! Та нічого я н задумав просто дивлюся на нових учнів.»

Повернувся директор Озпін, і почав дивитись на хмуру жінку.

« Ви ще думаєте про того учня що прислав Айронвуд?»

« Якраз про нього, будь з ним по м’якше.»

Попередив її директор.

« Я читала його досьє, так що я знаю що мені робити.»

Озпін нахмурився і випив кофе.

« Ти його боїшся?»

Почувши ці слова Глінда відступила на один крок і почала зло говорити.

« Я боюся не його, а те він створив…»

Глава 3.

Бікон. Актовий зал.

« І мені прийдеться спати тут?»

Розглядуючи кімнату в стилі бароко, я замітив що тут дуже гучно і людно. Я заміти одне непогане місце але воно могло би бути краще.

« Поруч із тобою вільно?»

Запитав я у дівчини що оперлась спиною об стіну, і читала книгу.

« Тут є багато місця де присісти, але чому ти вирішив сісти поруч зі мною?»

Я дістав з рюкзака книгу і показав її, та показав своїм поглядом що тут більше нема місця.

« Я сівби в іншому місці, але ти сама бачиш що тут коється.»

« Тут я з тобою повність згодна.»

Дозволила мені сісти поруч дівчина.

« Що читаєш?»

Запитала вона мене продовжуючи читати.

« 48 законів влади.»

Я також не відволікаюсь від читання.

« І про що вона?»

В том же стилі продовжила вона.

« Тобі коротко чи довго?»

І я так само говорю.

« Давай коротко.»

« Це наукова книга про те як вирішувати свої проблеми.»

« Так тобі цікаві наукові книги?»

« А тобі цікаві Еротичні книги? Ну це нормально в нашому віці.»

Вона різко закрила свою книгу і вперше подивилась на мене.

« Як ти…»

« Моя сестра теж таким захоплюється.»

« А, ха-ха… ти справді любиш читати книги… я Блейк.»

Вона протягнула руку для рукопажатія.

« Ти не схожа на людину що с кимось спілкується.»

« Я поважаю тільки таких… людей, що схожі на мене.»

« В цьому я з тобою згоден. Незд.»

І ми потиснули руки.

« І давай не будемо заважати друг другу читати?»

Запитав я її.

« Давай.»

І ми так просиділи аж до вечора. Більше с того часу ми не говорили.

« Ох, довго я так вже не читав. НУ я тоді пішов.»

« До зустрічі.»

Яку це дивне місце. Все таки Вінтер була права, це місце змусить мене змінитись. Тільки в мене одне питання, в яку сторону я змінюсь?

***

Бікон. Наступний день.

« Привіт Незд.»

« Добрий день Блейк. Це що млинці?»

« Да.»

Коротко відповіла Блейк, ось що в ній мені подобається. Вона не питається лізти до мене з питаннями.

« Чай будеш?»

« Чорний?»

Подивившись на мене вона запитала.

« Да. Але дуже солодкий.»

« Е-е-е-е… мабуть ні. Я люблю кріпкі напої…»

« Зрозумів.»

Так їй подобаються кріпкі напої, не розумію таких людей.

***

Бікон. Зброярня.

« Так в якій команді ти будеш?»

Запитав я у Блейк.

« Ти хочеш щоб я була з тобою?»

« Не сказав би що ні… але ти єдина ськимби я хотів працювати.»

Серйозно подивився я не неї.

« … Ну подивимось як вийде. Я вважаю що так просто не буде.»

« Можливо.»

Погодився я з нею, і тим часом витягнув свою зброю.

Це був пояс з кобурою та револьвером, і сумка для гітари.

« Гітара?»

Дивно подивилася на мене Блейк.

« Це єдина сумка в яку зручно використовувати.»

« А-а-а…»

На її відповідь я пожав плечами і одягнув ковбойську шляпу та маску.

« Інші настільки погані?»

Запитала в мене Блейк, оглядаючи мою голову.

« Так, більша частина людей і фавнів можна відокремити просто подивившись на їхню зброю.»

« Так і про тебе можна сказати.»

Підкреслила вона.

« Ти права. Но моя головна зброя це не револьвер, а те що находиться в сумці.»

« Ага.»

« Також можна відрізнити по одягу. Но це не завжди працює.»

« У всіх сильних мисливців є свій шарм.»

« Я тут з тобою повність згоден Блейк. Но іноді хтось дуже сильний ховається під маскою слабкого, і в таких моментах потрібні сильні інстинкти. В такі моменти я дуже заздрю фавнам.»

В цей момент я дивлюся на Рубі і людей що оточують її.

« Заздриш фавнам? А чого?»

Непомітно для мене Блейк завелась.

« Я їх поважаю за те що вони сильніше і мають більшу адаптованість чім люди. А ще вони прикольні.»

« Прикольні?! І чого ти став таким комунікабельним!»

Подивилася на мене з неясним виразом лиця.

«Сам не розумію що зі мною коїться. Думаю сестра бла би рада це чути.»

Глава 4.

Бікон. Скала Бікан. Смарагдовий ліс.

« Сьогодні ми розіб’ємо слухи про створення команд. Команди будуть створені сьогодні.»

Заговорила Глінда Гудвіч. Е-е-е. не вийде бути з Блейк.

« Ці команди будуть створені сьогодні так що бутьте уважними. Тому що до самого випуску ви їх змінити не зможете. У нас є одна приказка, той кого ви в перши зустрінете поглядом стане вашим компаньйоном.»

Після слів Деректора Озпина багато хто почав жалуватись, а я задумався.

( Блейк була права. І що мені робити? Надіятись на везіння.)

« Ваша місія втому щоб добратися до храму що знаходиться на півночі. Коли ви спуститесь ви повинні знайти собі компаньйона, і забрати реліквію в храмі. Далі вам потрібно буде добратися сюди, і не загубіть артефакт.»

Драматична пауза від Директора.

« Но не забувайте, що на вашій дорозі появляться грімм. Так що якщо ви хочете вижити то повинні щось придумати, і в процесі цього вчителі будуть спостерігати за вами, і оцінювати вас. Питання є?»

« Ем, сер…»

Заговорив Жон.

« Добре питань нема, займіть позиції.»

Проігнорував його директор.

Жон там щось говорив але я перестав їх слухати. І почав заряджати свій револьвер гравітаційними пулями. І відчинив трохи сумку. Все таки мені потрібно зберігати тузи в рукаві.

І мене швидко викинуло в небо.

Всі спускались різними способами але я використав створені мною гравітаційні пулі, щоб перед приземленням використати гравітаційну хвилю для зменшення своєї швидкості.

( Все таки активний прах що я створив це круто! Точно потрібно перевірити як там Р.А.П.-тор.)

Перевіривши його я не замітив якихось пошкоджень і несправності в роботі.

( І чого я так переживаю я ж зробив всю електроніку та корпус з Іхору.)

« Ладно пора іти.»

Недовго ідучи я чую голос Рубі і вирішив піти в ту сторону. І через деякий час я замітив що… мабуть Вайс Шні тягне Рубі за собою.

« Незд привіт!»

Почала махати мені Рубі, а я обмежився одним кивком. Рубі зрозуміла натяк і перестали кричати, але Вайс вже мене замітила мене.

« Ти вільний?»

Запитала вона в мене.

« Да.»

« Давай я буду з тобою?»

Миттєво запитала вона мене

« В тебе є вона.»

« Я краще буду з тобою.»

« Відмовляюсь.»

« Чому?»

Розлютилась вона.

« Ти забула що говорив директор?»

« Но???»

« За нами спостерігають.»

Розлютилась вона і пішла прямо.

« З вами піти можна?»

Запитав я в них.

« Да!»

Відповіла Рубі.

« Ну пішли її доганяти?»

І в цей же момент вона пропала, і я побачив слід від червоних листків.

« Вже там? Прийдеться доганяти їх.»

Вони почали говорити про щось і вона знову кудись пропала.

Я почув то що грімм поблизу і поспішив. Але я не встигав до них, туму я вирішив розчистити сові дорогу за допомогою останніх пуль в барабані.

« Куди це вона?»

Запитав я у Вайс.

« Не знаю!»

« Ну тоді я прикрою тебе.»

« Добре.»

Вона почала вставати в стойку і частково її змінювати.

« Менше думай більше роби!»

Крикнув я її щоб вона швидше почала битись, і вона пішла а я за нею.

Але в той же момент коли вона хотіла ударити з’явилася Рубі і завадила їй в атаці, тим самим вона підпалила дерево.

« Обережно, я тебе чуть не била!»

« Тихо! Згуртуйтесь!»

Вирішив взяти командування на себе.

« Потрібно тікати їх занадто багато і ліс горить!»

Сказала Вайс.

« Тоді тікайте, я виграю вам час.»

Сказав я у відповідь.

« Но ти один не справишся!»

Сказала Рубі.

« В мене є козирі. Тікайте ви будите тільки заважати!»

Швидко сказав я і вистрелив у землю гравітаційною пулею, відкинувши їх в сторону і підкинув в себе у сторону грімм.

« Но ми не можемо його там залишити!»

« Рубі! Він хоче битися, так що не заважай йому!»

« Але чому?»

Збігаючи з поля бою питає Рубі.

« Мене сестра вчила, що якщо мисливець хоче битись то не заважай йому.»

« Але…»

« Як щоб ти дивилася де косою махаєш ми би змогли йому допомогти. І він сам сказав що в нього є козирі.»

« Ти за нього не переживаєш?»

« Ні.»

« Чому?»

« Чому ти так багато питаєш? Ти зовсім не бачила яке в нього зброя, і то як він швидко взяв на себе командування коли побачив що ми не можемо працювати разом?! Краще б я потрапила в його команду.»

Розлютилась Вайс.

« Ти всього лиш дитина що потрапила в Бікон за допомогою інших!»

Вайс пішла а Рубі від люті зламала дерево.

Глава 5.

Бікон. Смарагдовий ліс.

« Ну що друзі… нападайте!»

Зарядив свій револьвер гравітаційними пулями я почав пригати від одного грімм к іншому.

З часом їх становилося все більше, іноді я не вспівав вистріляти чи перезарядитися і мене ранили.

« Все ж таки мені не вистачає бойового опиту. Потрібно відступати.»

А грімм все більше і більше. А гравітаційні боєприпаси закінчилися.

« Невже мені прийдеться використати Р.А.П.-тер?»

« Що за Раптер?»

І в цей момент я замітив що я на руках у якось дівчини що несла мене від натовпу грімм.

« Ти хто?!»

« Я Ардер Свіфт, і я прийшла тобі допомогти.»

« Мені не потрібна допомога! Я самби справився.»

« Давай вирішим наш спор коли знищимо їх?»

« …»

« Виграй мені час.»

« Ну нарешті!»

Опустивши мене на дереві вона пішла вигравати мені час.

( Які мені обрати тип боєприпасів? Судячи що в її стилі боротьбі використовується руки і ноги то мені потрібно вибрати боєприпаси з електромагнітним прискоренням.)

Поки я роздумував я зміг детально її розглянути. Це був фавн з хвостом леопарда, одягнута вона в спортивний костюм жовто-пісочного кольору як і її довгі волосу що зав’язані у хвіст. Її зброя це кастети на руках броне-пластини що захищають ти самі місця якими вона б’є, на ногах є дробовики що були адаптовані та підсилені щоб їх використовувати як захист і дробовик, також вона вистрілами підсилює свої удари ногою або щоб зробити додатковий стрибок.

Ці сі роздуми зайняли в мене пару секунд, завдяки тренувань з сестрою. Закінчивши думати я швидко натиснув на кнопку потрібних боєприпасів, що знаходилася на кобурі і револьвер почав швидко перезаряджатися.

Закінчивши перезарядку я почав підтримувати її вогнем. Даючи тим самим час для того щоб думати.

Кожним своїм ударом вона вбивала от одного грімм до трьох. А я своїми вистрілами вбивав практично ряд грімм.

Через пару хвилин ми закінчили битву і останні грімм втекли.

" Ну все ми тут закінчили. Можна іти по артефакти."

" Як щоб ти мені не заважала я б зробив це ще краще і швидше."

" Ну я тебе вітаю! Але це командна битва! І перестань дивитися на мене як на нищу форму життя!"

" Якщо ти настільки глупа що не замінила що в мене все йшло по плану, то да в якомусь смислі ти права!"

" Так вдар мене! Провчи як погану собаку!"

" Із радістю!"

Я хотів вже вдарити як вона мене схопила, але я швидко викрутився і вистрелив.

Але я її недооцінив і вона змогла увернутись, та відкинути мене ударом в живіт.

Вдарившись об дерево я перезарядив в на вибухові снаряди, і почав стріляти в неї але вона ухилялася від них, з кожним разом роблячи це ще швидше.

В баране закінчились боєприпаси і вона використала цей момент, пригнувши на мене зі звіриною люттю. Повалив мене на землю, і сівши мені на ноги щоб я не зміг встати, і почала бити мене і бити. Наносячи удари по всьому моєму тілу.

Я почав якось захищатись і швидко аналізувати ситуацію, вона з кожним рухом тіла робила кожну свою дію ще швидше і швидше.

« Так це її прояв?»

Я злився і злився все сильніше від того, що не міг зробити нічого.

Біль і лють змішувалась в моєму тілі до тих пір поки з нього не вибралась силова хвиля що відкинула їх на двадцять метрів, завдавши їй сильний пошкодження аури.

У нас обох залишилося мало аури, тому ми вирішили закінчити цю битву швидко.

Вона почала бігти та виконувати акробатичні рухи щоб стимулювати цим прояв.

А я вирішив зжати силу свого проява щоб підсилити свій удар.

( Давай сконцентруйся! Не загуби це відчуття. Принцип використання такий же самий як утворювати Іхор і Активний прах!)

Енергія прояву стискувалась, утворив грубу рукавичку з не нестабільної енергії хвиль. Сила прояву настільки стиснулась що показалася, це були хвилі темно-оранжевого кольору, що спроваджувалась спотворенням простору навколо неї.

Зіткнувшись наші кулаки утворили сильну енергію між ними, і вона визволилась у формі сильній звуковій хвилі, яка вдавила нас у землю, тим самим оглушив нас на деякий час.

" Ну що тепер ти заспокоївся?"

" Да..."

" І що це було?"

" Що саме?"

" Той вибух сили..."

" Мабуть... Це мій прояв..."

" Що значить мабуть? Ти що до цих пір не знав яке в тебе проявлення?"

« Є таке... Точніша я мабуть тільки зараз зрозумів як його використовувати...»

« Ну… це було круто!!!»

« Пробач за мої слова.»

" Прощаю..."

" Так просто?"

" Ні... Це тільки якщо ти розкажеш чому так на мене дивися, я знаю що це не тому що я фавн."

" Звідки ти про це дізналась?"

Це мене дуже сильно здивувало.

" Якщо ти хочеш щоб за тобою не підслухували то говори тихіше."

" Значить в арсеналі... добре розкажу..."

" Так просто?"

" Ти мене копіюєш? Мовчиш! Ну твоє право... Я боюсь жінок..."

" А! Значить із за проблем в минулому що були пов'язані з жінками, і мабуть це був для тебе хтось близький, і із за цього ти почав їх боятись і з часом цей страх переріс в ненависть. Да?"

" Е-е-е-е-е-е-... Як?"

" Значить я права? А як, це тому що мій батько коп, і я багато читала про злочини приструнників."

" Це настільки розповсюджено?"

" Ні. Просто вони запам’яталися через свою жорстокість."

" Ага... Так що будемо вставати і іти?"

" Ти і справді повірив! Ха-ха-ха!"

" ???"

" З самого корабля на якому ми летіли в Бікон, я спостерігала за тобою, і тому дізналася про тебе."

" І? Тобі весело шкрябати мої рани?"

" Ні не особо це бридко... Бе!"

" Ха-ха-ха... Ти чесна."

" І чого ти так думаєш?"

" Твоє бе було досить натуральне."

" Ти так вважаєш?"

" Да... І я як розумію ти все це навмисно зробила? Да?"

" Ну частково... Це було випадково і дуже небезпечно... Але весело!"

" Ех, і чого я з тобою згоден."

" Ну так що тобі краще?"

" Ти о чом? Все моє тіло болить!"

" А духовно?"

" А ти про це навіть не знаю."

" Ну що підйом?! Нам ще реліквію забирати."

Вставши вона почала дивитися на мене і вілляти хвостом.

" Ну?"

" Понесеш мене?"

Через деякий час.

" Це повинно бути навпаки."

" Сама винна."

" Є таке. Як ти думаєш, той вибух багато хто почув?"

" Вперше, це не вибух а звукова хвиля, а так думаю багато хто це почув."

« Ой не грузи мене своїм маячною.»

Глава 6.

Бікон. Смарагдовий ліс. Скрала Бікон. Акадкмія Бікон.

« Вау!!»

Побігла Андер розглядувати погром поруч із храмом.

« Тут що з грімм билися?»

Задав я логічне питання.

« Судячи по слідам то це Невермор і Сталкер, і це були не молоді особі.»

« Ого. Ти в нас справжня мисливиця Андер.»

« Да є таке… О! а ти зміг би пробити броню дорослої особі?»

« В мене є різні боєприпаси.»

« Ага… це в тебе є гравітаційні, вибухові і прості?»

« Це не всі. Простих в мене нема, то електромагнітні а також в мене є світові.»

« Світові? Це як.»

Підійшла вона до мене.

« Це як у сувіях.»

« Тверде світло? А навіщо вони тобі.»

« Щоб робити боляче, і не ранити.»

« Ого!»

« Йдемо.»

« А де артефакт?»

Показав я їй туру. Но вона подивилася і розчарувалась.

Через деякий час.

« А де міст?»

Запитала Ардер.

« Ну тут є тільки уламки від нього.»

Відповів я на запитання на яке не потрібно відповідати.

« Ет точно!»

Засміялась вона.

« Ну і як нам перейти?»

« А чого це ти в мне питаєш? Ти ж тут розумний.»

« Ну можна було б створити міст, за допомогою знищення колони але тут нема таких колон. І є другий варіант но в мене нема гравітаційних снарядів.»

« В тебе залишилися вибухові снаряди?»

« Да. Хочеш використати їх для того щоб перестрибнути? Думаю що снарядів не хвате.»

« Хм-м… думаю це підійде як початок плану!»

« А далі як?»

Скептично подивився я на неї.

« А далі я дострибну до іншого краю!»

« А я?»

« Донесу.»

« Зрозумів. Тоді я почну.»

« Е? а я думала що в нас ти лідер?»

Була дуже здивована Ардер.

« Ардер Свіфт. Лідерство це не медаль що несуть в битву, а серце яке б’ється в унісон з іншими.»

« Важкі в тебе думки!»

Вона кружляє, думаючи « Якщо я прийму позу розумного тоді я це зрозумію!». А я тільки посміхаюсь її спробам це зрозуміти.

( Ти з цим вправишся. Твоє серце гаряче і швидке, а моє перестало битися так швидко.)

***

« І як ти це собі уявляла?»

Я дуже міцно схопився за Ардер.

« Просто не дивись в низ.»

Зараз вона стрибала над прірвою а я тримався за неї.

« Фух!»

Дострибнули ми на цілу частину моста.

Бабах!

Роздався за спиною звук.

« Ти відчуваєш дрож в ногах?»

Запитав я її хапаючись за свої ноги.

« Да! Це… Було… Страшно-круто!!! Ми могли померти в любу секунду, но… НО! Ми змогли.»

І вона поклонилась в нікуди.

« О! ти відчуваєш дрож в ногах?»

« А я о том і кажу! Біжим!»

По бігши ми спостерігали як на наших очах рушився міст.

***

« Фух! Понесло!»

Вона витерла піт з лоба.

« Як щоб ти мене слухала… то нам би не прийшлось грати в перегонки із смертю!»

Розлютився я.

« Ну пробач! Скільки разів мені казати?!»

Вона відвернулась та надулася.

« Наступного разу буду уважнішою.»

« Дякую! Дякую за ці слова.»

Поклонився я.

« Справді!»

Митю повернулась вона з усмішкою.

« Ні.»

І вона за окала.

« І що далі?»

Запитав я її.

« Зараз перезаряджайсь і ми пострибали на верх.»

Я подивився на Скалу Бікон…

« Там є сходи.»

Ардер від здивування врізалась у скалу.

***

« Незд Езд, Ардера Свіфт, Летара Свіфт і Ліліана Ноктус.»

Піднімаємося ми до директора Озпина. Разом із мною і Аредр піднімались і наші нові товариші по команді.

Латера Свіфт це сестра близнючка Ардер Свіфт, вони і в зовні схожі але відрізняються ти що Латера була одягнута в зимне пально та в білу сорочку, на ній ще були легкі штани і каблуки , а на спиці висів щіт. Але головна різниця між ними це тим що в неї короткі волоси і леопардові вуха.

Ліліана Ноктуст а так ось як його звати… так це дівчина!

Я його… її зустрічав ще на кораблі, він… вона одягнуто все так же, але цього разу я замітив що у неї на гвинтівці є крюк-кішка.

( Вона з Атласу?)

« Всі ви принесли чорну туру. І ви з цього дня команда ALLN, і командир цієї команди Ардер Свіфт.»

Чулися оплески і гул натовпу.

« Що я?! Ви що всі зговорились?»

Показувала на себе Ардер з здивуванням на лиці.

« Да, бажаю вам найкращого.»

Закінчив директор Озпін, і ми вийшли з сцени.

« Слава братам драконам, це не я… я рада за тебе Ар.»

« І ви з цим згодні?»

Проігнорувала вона свою сестру і подивилась на мене і Ліліану.

Я кивнув головою, а Ардер закатала очі і подивилася на Ліліану.

« А ти чого на мене так дивишся? Я тебе навіть не знаю, і судити не маю права.»

Почувши це Ардер заричала від безсилля.

« Я тоді піду.»

Пішов я разом з натовпом учнів.

***

« Ей! Стій.»

Схопила мене Вайс заруку.

« Чого тобі Вайс?»

« Звідки ти знаєш моє ім’я? А точно директор Озпін говорив.»

« Так що?»

« Чого директор Озпін назначив не тебе лідером команди? Ти більше підходиш на цю роль.»

« І чого ти так думаєш?»

« В ту саму зустріч в лісі я зрозуміла що ти сильний розумний, а ще через деякий час дізналась що ти гарно контролюєш ситуацію. А вона…»

« Ардер.»

« Ардер! Вона не виглядає як лідер вона як Рубі + Янг. »

« Я не знаю що таке Рубі + Янг.»

« Ардер! Вона не виглядає як лідер вона як Рубі + Янг, так ще фавн.»

« Я не знаю що таке Рубі + Янг. І що ти маєш проти фавнів?»

« Точно… пробач. Це… божевільне злиття глупої, безвідповідальної дитини з купою сили. А фавни... це війна.»

« Зрозумів, думаю в тебе є причини так говорити.»

" Да є."

" Тоді пропустимо цю тему."

Вирішив закінчити цю тему.

" І на чому ми закінчили? А точно!"

« І ти зовсім не злишся на це?»

« Ні.»

« Но чому? На роль лідера наших команд підходимо ми а не вони! Ми тринеровані, відповідальні і розумні, а вони зовсім діти!»

« Ти лютуєш тому що не вибрали тебе? А яке ти маєш право судити їх? Ти навіть їх не знаєш.»

« Но!»

« Не наглій. Якщо директор так вибрав значить є на то причини.»

« І ти так просто погоджуєшся?»

« А чому ні? Він директор Академії Бікон, а ми хто, якщо порівнювати? Ми такі ж діти, і якщо ти хочеш бути дорослою розкажи про свої своїй команді, і знайдіть компроміс.»

Поклав я свою руку їй на плече.

« Но!»

« Всі наші навички будуть непотрібними якщо ми не зможемо працювати разом.»

« Ти говориш як моя сестра.»

Засмутилась Вайс.

« Я вчився у кращих.»

« Я теж.»

Відпустив я її. І вирішив змінити тему.

« Вчилась у кращих! Не вірю.»

« ЕЙ!»

« Краще б ти міркувала би про те як стати сильнішою! Боти дуже повільно атакуєш.»

« Це не правда!»

Розлютилась вона.

« Та і я теж… повільно атакую.»

Гірко посміхнувшись сказав я і Вайс зупинилась зрозумівши що і справді так і є.

« Ти як сестра говориш.»

« В мене така ж сестра.»

« повезло нам з сестрами.»

Стала вона більш веселою.

Але миттю схопила свою рапіру і прижала її к моєму горлу, схопивши мене так щоб я не вибрався.

« І я не повільна… равлик.»

« Та невже?»

Потикав я револьвером їй в бік.

« Нічия.»

Сказала вердикт Вайс.

« Давай будемо друзями?»

Простягнула вона мені руку для потиску.

« Це так просто?»

Вирішив пожартувати я над нею.

« Ти цього гідний!»

Високомірно відповіла вона.

« Ну тоді не будимо ганьбити наших старших?»

Потиснув я їй руку.

« Добре.»

Все так високомірно каже вона, але я не відчуваю від неї зла.

« тоді бувай.»

Вона кивнула і пішла з усмішкою.

( Надіюсь вона такою ж як і її сестра.)

Закінчивши з цим я веж збирався шукати свою команду.

« Добрий день Незд Езд. Бутьте добрі пройдіть разом зі мною.»

Директор Озпін.

« А я вас дуже давно чекав, директор Озпін.»

« Я вас також.»

***

Ідучи до кабінету директора ми і слова не проронили.

« Присаджуйтесь містер Езд.»

Сівши на проти директора Озпіна, ми не говорили до тих пір поки він не налив собі кофе.

« Ви будите кофе?»

Не повертаючись до мене спросив директор Озпін.

« Ні дякую.»

І я дістав з рюкзака термос з холодним чаєм. І тільки тоді він сів за стіл.

« Як вам моя Академія?»

Вирішив почати розмову з далека Озпін.

« Скажу одне Вінтер була права про цю школу.»

« Я рад це чути.»

Миттю зрозумів він про що я.

« Судячи з вашого досьє що представив мені Айронвуд, у вас проблему з протилежним полом. Але я бачу що у вас є успіхи з подоланням стражу, я такий ще спосіб прийняття у команду не бачив.»

« То була випадковість.»

Спокійно ведемо бесіду.

« Але що ви від нас скриваєте, містер Незд Езд?»

« Ви о чом?»

( Невже я проколовся?)

« Ви же самі говорили за нами спостерігають.»

( Значить з самого початку місії.)

« Точно мене ж просили передати вам це…»

Достаю я з сумки всі види боєприпасів з активного пражу. Які я спеціально підготовив.

( Потрібно змінити тему!)

« Дякую за це. Тепер і я зможу провірити чи справді воно роб прах в 10-раз сильнішим. Але це не те про що я говорив, те що ви ховаєте знаходиться в гітарній сумці. Я прав?»

І я почав нервуватись ще сильніше.

« Це означає що я прав. Можете показати що там.»

Це звучало як приказ, а як прохання.

« Можу, але я мужу і відказати вам.»

« Тоді я попрошу вас як директор що переживає за своїх учнів, може в вас там небезпечний пристрій.»

Він загнав мене у кут.

« Добре.»

Як найбільше тримаю свою усмішку.

Дістаючи Р.А.П.-тор з сумки я кладу його на стіл.

« Так це є Р.А.П. про який він говорив. І чого ви так боялися?»

« Я вважаю його ще недоробленим, і соромлюсь цього.»

Все він попав мою пастку! Він не зрозуміє як він працює і не зрозуміє що я там ховаю Іхор! І все що він зможе сказати так це « Вам нічого соромитись.»!!

***

( Так це і є Р.А.П. про який мені розповідав Айронвуд? Це неймовірно! З цим у нас більше шансів на те щоб зупинити Салем.)

« Вам нічого соромитись, це неймовірний пристрій і технологія нового покоління.»

( Ти думаєш що зможеш щось скрити від мене хлопче? Ти наївен, але ти зміг би це ховати від інших, но я відчуваю що там є щось більш небезпечне. Думаю я тобі підіграю, краще щоб ти сам це мені розповів.)

« Ну… мені було цікаво з вами зустрітися і поговорити. Але, я думаю що в нас закінчились теми для обговорення.»

« Да, ти маєш рацію. Тоді не буду вас затримувати містер Незд.»

( Що ж ти мені покажеш… наслідник древнього роду.)

Кінець першого тому.